Л. О. Кадомцева (Націо­нальна академія сбу); канд філол наук, доц

Заупокійна літія

Літія за в Бозі спочилих буває разом з Парастасом і окремо: а) при винесенні з дому тіла померлої людини, б) після літургії, в) над могилами на Проводах і в поминальні дні і т. ін. Священик в єпит­рахилі й фелоні бере кадильницю \> покадивши, промовляє:

Священик: Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Співці: Амінь. Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Без­смертний, помилуй нас. Амінь. [Тричі.]

Читець: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсяк­час, і навіки-віків. Амінь.

Молитва ранішня

Вставши від сну, перш будь-якого діла, стань побожно перед святою іконою і, уявляючи себе перед Всевишнім Богом, поклади на себе тричі знак хреста, промовляючи:

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Спинившись, заспокой свої почуття, щоб твої думки залишили все земне, тоді сотвори три поклони, промовляючи:

Боже, будь милостивий до мене грішного.

А потім читай наступні молитви без поспіху і з повагою.

Боже, прости мені всі провини мої перед Тобою.

Господи ІсусеХристе, Сину Божий, молитвами Пречистої Твоєї Матері і всіх святих помилуй нас. Амінь.

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

Молитва господня «Отче наш»

Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім 'я Твоє, не­хай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у споку­су, але визволи нас від лукавого.

Бо Твоє є Царство, і сила, і слава Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Трисвяте

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. [Тричі.]

Релігійні проповіді, своєрідні «уроки віри й благочестя», розра­ховані на всі релігійні свята і церковні канони. Від інших видів красномовства гомілетика відрізняється тим, що її жанри, зокрема найпоширеніші з них, проповіді — це довірливе звертання пасто­ра до пастви із закликами до доброчесного життя за прикладами

228

святих. Проповіді, як правило, проводяться на певні морально-етичні теми з Біблії, житій святих, але кожного разу це є якимось новим баченням одвічної проблеми, до якого має бути дотичною душа віруючого. Віруючий має пройнятися довірою до пастора, глибокою вірою в Бога і прагнути до вдосконалення власної душі та доброчестя.

Великими майстрами проповідництва у греків були Іоанн Зла­тоуст, Василь Великий, Іоанн Богослов. У Київській Русі видатни­ми ораторами були митрополит Іларіон, Кирило Туровський та багато інших освічених людей. Тривала традиція богословського красномовства в середньоукраїнські і нові віки надбала багато жан­рових мовних ознак сповідальності, якими й нині користуються українські проповідники: пишномовність, урочистість, благо­пристойність, стриманість, піднесеність і разом з тим розмірко-ваність, простота і дохідливість викладу.

Специфіка релігійного красномовства полягає в антонімізмі змісту: возвеличенні Божого помислу, доброчестя, благих діянь і пониженні та осудженні диявольських сил і ницості.

Промовець має дбати про те, щоб високий зміст Святого Пи­сання донести до звичайних мирян (часто — невірців), не пони­зивши його. Для цього він вдається до використання синонімічних й антонімічних можливостей мови та до використання риторич­них фігур — антитези, порівнянь, перифраз, епітетів і метафор, повторів і паралелізмів. Прикладом можуть служити проповіді Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета:

Любов ніколи не перестає

У молитві Єфрема Сиріна перераховано чотири головні недуги та чотири чесноти, дуже важливі в духовному житті людини. До чеснот належить насамперед цнотливість. Доброчесність — без роздвоєності, без спотворення, без викривлення, тобто така, якою її створив Бог. Якщо це шлюб, то він має бути святим; якщо дівство — його не можна порушувати. Наприклад, про Мойсея як немовля в каноні Святого Андрія Критського сказано, що він був плодом чистоти і доброчесності. Якщо подружжя веде недоброчес-ний спосіб життя, то вони подібні до вази з тріщинами. Така ваза при найменшому поштовху може розсипатись — так і недоброчес-ний шлюб розпадається під час випробувань на його міцність.

В одному посланні апостол Павло зазначав: «Бо воля Божа є святість ваша, щоб ви стримувалися від блуду» (тобто розпусти, недоброчесності, від плотської нечистоти). До цнотливості закли­кає Христос Спаситель, коли в бесіді з самарянкою дорікає їй, що вона живе з чоловіком, який не є її законним нареченим, що вона перебуває у незаконному зв'язку. У наш час багато молодих людей

229

(а інколи і похилого віку) живуть недоброчесно, блудно, розпусно. Сучасні шлюби часто бувають недоброчесними, тому майже завжди розпадаються. У наш час переважна більшість молодих людей втра­тила поняття про шлюб як Богом встановлений союз для створен­ня сім'ї та продовження роду. Тепер шлюб часто розглядається як засіб задоволення тільки плотської пристрасті. Бог вклав у люди­ну почуття материнства та батьківства. Доброчесне життя обері­гає ці святі почуття. Через схильність нашої грішної природи до плотських гріхів ми маємо просити у Бога благодатної допомоги для збереження духу доброчесності.

Наступною важливою чеснотою є смирення, яке зовсім не при­нижує людського достоїнства, як думають деякі. Смирення — це насамперед перемога правди в нас самих, приниження всієї тієї неправди, в якій ми повсякчас живемо. Одні смиренні здатні жити по правді — бачити і приймати життя таким, яким воно є, і завдя­ки цьому споглядати велич Божу, доброту і любов до всіх. Хрис-тос смирив Себе перед Своїми ворогами. Коли над Спасителем глумилися, Він мовчав. Однак у цьому мовчанні були Його сила і велич. Для того щоб смирити себе, треба бути людиною, сильною духом. Треба побачити себе таким, яким ти є насправді, а не уявля­ти себе у викривленому вигляді. Наприклад, знаходячись у храмі, митар побачив себе грабіжником, який ображає людей. Марія Єги-» петська пізнала себе блудницею. В цьому і було смирення митаря і Марії Єгипетської. Іноді ми ображаємося за те, що оточуючі нас люди говорять про нас правду. У цих випадках нам не треба гніва­тися на них, а дякувати Богові за те, що через цих людей Він розкрив наші очі на самих себе. Смирення завжди пов'язане з терпінням. Терпіння справді божественна чеснота. Господь терпеливий не тому, що Він ставиться до нас поблажливо, а тому, що Він проникає у глибину нашого потаємного життя, в тайники нашої душі, і знає, як ніхто інший, слабкість нашої істоти. Господь не може бути по­блажливим до гріха, до всякого роду зла. Коли Адам і Єва согріши­ли, Бог вигнав їх із раю. Це була Його реакція на гріх. Та Бог про­довжує любити людину навіть тоді, коли вона опускається в гріх. Бог любить людину, тому що бачить в глибині її душі добро, якого ми не бачимо. Чим ближче ми наближаємося до Бога, тим стаємо терпеливішими до кожної окремої людини. Благодать Божа робить людину терпеливою. «Терпінням вашим спасайте душі ваші», — сказав Господь наш Ісус Христос. Всі апостольські послання прой­няті закликом до терпіння. Ні в якому разі не треба бачити в терпінні слабкість. Терпелива людина, як правило, буває сильною духом. Відсутність терпіння — ознака слабкості. Тому Церква вчить нас просити у Бога терпіння.

Вінцем всіх чеснот є любов. Це дар Божий. Вся повнота життя міститься в любові. Без любові немає блаженства, немає щастя,

немає змісту життя. Той, хто не любить, не знає ні Бога, ні цінності життя, тому що Бог є любов. Однак, коли ми говоримо про неї, ми маємо на увазі не ту любов, поняття про яку сучасний світ спотво­рив. Якості справжньої любові описав апостол Павло: «Любов довго терпить, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пиша­ється, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радується істині; усе покриває, всьому йме віри, всього надіється, все терпить. Любов ніколи не перестає, хоч і пророцтва скінчаються, і мови замовкнуть, і знання зникне». Любов, як і віра, є дар Божий. Вона або живе у нашому серці, або її немає. Проте якщо у кого немає любові, то це найнещасніша людина, тому що вона не має в собі сили, яка надихає. Господь порівнює таких людей з безплідною смоківницею. Ми маємо про­сити у Бога духа любові.

В останній молитві великопісного тижня ми просимо «бачити свої провини і не засуджувати брата свого». Засудження ближніх часто призводять до гордості, як це ми бачимо з притчі про митаря і фарисея. Фарисей заявив перед Богом, що він не такий , «як інші люди». І в цьому полягає велика небезпека для будь-якої людини/ Гордість — джерело зла, і зло — джерело гордості. Однак бувають випадки в духовному житті, коли бачення своїх провин породжує гордість. Писання святих отців сповнені застережень проти цього роду ложного благочестя, яке насправді, під прикриттям смирення та самодогоджання, може призвести до диявольської гордості. Проте коли ми «бачимо наші гріхи» і «не засуджуємо брата сво­го», коли терпіння і любов з'єднуються в нас в одне ціле, тоді і головний ворог — гордість — знищується в нас.

У тривалому і важкому подвигу духовного відродження Церква не відділяє душі від тіла. Людина відпала від Бога суцільно, ду­шею і тілом; і вся в цілому має бути відновлена, щоб повернутися до Бога. Гріховне падіння саме і полягає в перемозі плоті — тварин­ної, низької похоті в нас — над духовною, божественною приро­дою. Однак тіло прекрасне, тіло святе, настільки святе, що сам Бог «став плоттю». Спасіння і покаяння полягає не в зневазі до тіла, а у відновленні тіла як храму безцінної людської душі. Ось чому у дні Великого посту всі люди — душею і тілом — повинні покая­тись у своїх гріхах і просити у Бога благодатної допомоги на здо­буття християнських чеснот.


Блуд оскверняє думки

Якщо коротко охарактеризувати моральний стан сучасного світу, можна сказати: «Люди живуть блудно», подібно до того, як прово­див своє життя молодший син із притчі про блудного сина. Сьо­годні суспільство наповнене блудними синами і дочками; літера-

231

тура і мистецтво, телебачення і музика, розмови і думки наповнені духом розпусти і безсоромності.

Розповідаючи про страшну розпусту в світі перед пришестям Сина Божого, Сенека сказав: «Сором і цнотливість полетіли на небо, а Невинності зовсім немає». Ці слова повністю можна віднести до нашого часу. Коли розкопали від лави і попелу Помпеї, світ у всіх дрібницях побачив розпусне життя людей того часу. Виявляється, що життя мешканців Помпеїв наповнене таким жахливим брудом, що, за висловом одного мандрівника, достатньо побачити розчи­щені від попелу і лави Помпеї, щоб зрозуміти причину загибелі її.

Чи не бачили ми сьогодні повторення того явища, що було в Помпеях? Чи не готує сам сучасний спосіб життя свідомо і ціле­спрямовано блудних синів і дочок нашого часу під виглядом сво­боди і демократії?

З ранніх років батьки отруюють своїх дітей відкритою розпус­тою, сварками на очах дітей, розлученнями. В той час, коли батьки, нерідко вже похилого віку, судяться, вступають у незаконні стосун­ки, в якому становищі перебувають їхні діти і що впливає на їхнє виховання? Вони все бачать, їхня психіка отруюється пороками батьків.

Діти і підлітки вчаться у школі. Що вони чують, про що читають, які кінофільми дивляться по телебаченню (часто навіть разом з бать­ками)? Все, що оточує їх у школі, вдома і на вулиці, штовхає мо­лодь на шлях блуду і розпусти. Про таку молодь можна сказати: її «сором і цнотливість полетіли на небо, а невинності зовсім немає».

На вулицях, на вітринах магазинів, у книжкових кіосках під ви­глядом розповсюдження літератури продаються фотографії блуду і книги; які навчають розпусти. В журналах і газетах друкуються спокусливі повідомлення та оголошення. Блуд іде широкою нава­лою, святкуючи свою перемогу. Не боячись Бога і не соромлячись людей, блуд заповнює вулиці, школу, сім'ї, телебачення, літерату­ру і газети.

І ось плоди: необмежена свобода, тобто всі види злочинності. «Все мені дозволено», — говорить сучасна людина. Плотська не­стриманість призводить до того, що людина стає рабом своїх плотських пристрастей, які з часом переростають у протиприродні гріхи, про які навіть соромно говорити.

Блуд оскверняє думки, ослаблює волю, бруднить почуття. Він наповнює гноєм і гниллю все духовне життя людини. Він нищить в душі бажання і стремління до всього чистого, святого, благородно­го, піднесеного. Він віддає людину під владу диявола і його справи.

Голос Божий, яким є совість, говорить: «Не впадай в розпусту, яка шкідлива і для тіла, а ще більше для душі». А другий голос заперечує: «Насолоджуйся, поки живеш; помреш — все для тебе закінчиться». Безліч людей підкоряється цьому ворожому голосу,

232

бо не вистачає сили волі утриматися від спокуси. Всі розпусні люди мають слабку волю. Вони не можуть утримати свої плотські по­чуття. Піст виховує волю і зміцнює її. Сутність посту полягає у стриманості не стільки від їжі, скільки від гріха, і насамперед від блуду.

Життя блудних синів і дочок не завжди закінчується так щасли­во, як у притчі Господній про блудного сина. Нерідко ми бачимо зовсім інший кінець — повну загибель і нерозкаяність.

Але релігійне піднесення серед частини населення свідчить про те, що не все загинуло. Не будемо забувати, що Бог створив нас не для загибелі, і Син Божий прийшов у світ, щоб спасти грішників, серед яких є і ми з вами. Ніхто не повинен впадати у відчай, бо доки живе людина на світі, залишається надія на спасіння. Отець Небесний завжди готовий прийняти у Свої обійми грішну людину, яка визнає свої гріхи і кається в них. Чи не великою грішницею була преподобна Марія Єгипетська, але щиросердечне покаяння і подвиг благочинний піднесли її до рівноангельської чистоти.

Господь не згадає і наші гріхи і поспішить нам назустріч, як вийшов люблячий євангельський батько назустріч своєму блудно­му сину, якщо ми усвідомимо свої провини і твердо вирішимо змінити своє життя.

Опам'ятаємося і покаймося! Покайтесь ви, хто розбещує народ! Покайтесь ви, хто йде на розпусту! Покайтесь батьки, які прино­сять своїх дітей у жертву Бахусу і Венері! Покайся і ти, молоде покоління. Пам'ятайте слова з Екклезіаста, звернені до тебе, мо­лода людина: «Веселись, юначе, у молодості твоїй, ходи дорогами серця твого і видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд»¹.


Ритмічність і ритм мови

Ритмічність належить до природних відчуттів людини. Це відчуття зароджується в онтогенезі на фізіологічному рівні пра­вильним рухом, кровообігом, чітким биттям здорового серця і пуль­су. Цей життєвий біологічний ритм свідчить про добре здоров'я і самопочуття людини і тому викликає в неї приємне відчуття. Для здорової людини це відчуття є настільки приємним і звичним, що вона його не помічає. Однак розлад ритму серця (аритмія серця) вражає болісно і неприємно. Наша внутрішня ритмічність (біоло­гічний годинник) є частиною ритмічності природи: зміна пір року, колообіг доби тощо. Поступово у людини формується відчуття руху


Шроповіді Патріарха Філарета. — Ужгород, 1997. — С. 134—137, 176— 177.

233

в часі, в однакових часових проміжках, і вона намагається своє життя підпорядкувати цьому ритму—так легше і приємніше. Скла­дається враження, що ти в гармонії з природою і життям. Володи­мир Домбровський визначав ритм так: «Ритм — це в першій мірі враження руху; ритмічним називаємо рух, зложений з однородних елементів, що чергуються в правильних відступах часу. Ритміч­ною одиницею є музичний такт...»¹.

Мова також має свою природну (сказати б національну) ритмічність. її називають часто ритмомелодикою, бо в ній збігаєть­ся ритм часу і мелодії. Це добре помітно не тільки у віршовій формі мови, головною ознакою якої і є саме ритм та певний розмір, а й у прозовій формі. Можна сказати, що усна форма мови, її звуковий вияв є завжди ритмічним, тому що звукотворення відбувається на видиху, пропускається вдихання повітря і ця часова затримка фор­мує ритмічність звучання.

Ритмічність прозового тексту створюється комбінуванням син­таксичних одиниць, яке може породжувати такі структури:

• підмет і присудок як симетрично окремі, але взаємодоповню-вальні частини;

група підмета врівноважується групою присудка;

якщо одна з них переважує, утворюється нова пропозиційна структура — підрядне речення;

прості й складні речення;

складносурядні і складнопідрядні речення;

сполучникові і безсполучникові речення;

окремі ритмомелодійні стилістичні фігури — синтаксичний па­ралелізм та період;

ритмомелодика фігур (антитез, градацій, інверсій, ампліфікацій, еліпсів) у частинах тексту і в тексті в цілому.

Ритмічність і мелодику прозового тексту можна простежити на зразках з художніх творів класиків української літератури:

1. Ось ви виїхали на невисоку гору І Синім змієм плазує шлях з гори у долину І поміж зеленою травою безкрайого степу І Ясне сонце геть підбилось вгору, І розсіває своє золоте марево по зе­леній долині. І Ні пером не описати, І ні словом не сказати І тієї несподіваної краси, І якою до вас усміхнулася долина!

Зелена трава горить-палає зеленим огнем, І на її довгих лис­точках грає і сяє, І мов самоцвітне каміння, І чиста роса — І то стрельне вам у вічі тоненькою голочкою жовтого цвіту, І то за­червоніє круглою горошиною, І то засиніє синьоцвітом, І то по­сипле зеленими іскорками... І то ж по праву руч і по ліву руч. І


^хДомбровський В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика. Вип. 4. — Перемишль, 1923, 1924; Мюнхен, 1993. (Фотопередрук.) — С. 26.

234

Куди ви не повернетесь —І все горить-палає, І вся долина пишаєть­ся, І мов зверху веселками вкрита!

Ви дивитесь і дивуєтесь; І вам здається, І що ви ідете не по вбитій дорозі зеленого степу, І а якимсь невідомим краєм краси та чару вільного пахучого повітря. І Вам легко дишеться, І легко живеться. І Все, що вас колись давило та смуток будило, І зник­ло; І знову любі та милі почування почали вас огортати, І сни якісь душу колишуть; І з самого глибу серця виринають думки не­примітні; І гадки легкокрилі самімчаться І і вас мчать за собою... І Куди? І Не питайте! І Не шукайте (Панас Мирний).

2. Українська пісня!.. І Хто не був зачарований нею, І хто не
згадує її, І як своє чисте, прозоре дитинство, І свою горду юність,
І своє бажання бути красивим і ніжним, І сильним і хоробрим. І
Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, І без-
межною широтою і красою її барв, І її чарівною силою, І що викли-
кає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації,
І почуття, думки й прагнення всього, І що є кращого в людині, І що
підносить її до вершин людської гідності, І до людяності, І до
творчості!

Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень І над колискою дорогих дітей своїх!

Яка дівоча весна, не приносила кохання на її крилах!

Українська пісня — І це геніальна поетична біографія україн­ського народу. І Це історія українського народу, І народу-трудів-ника, народу-воїна, І що цілі віки бився, як лев, за свою свободу, І що цілі віки витрачав усю свою силу, І свою кров, І своє життя, І як казав великий Шевченко, І «без золота, без каменю, без хитрої мови» І на виковування у боротьбі свободи, І на виявлення в житті всіх своїх здібностей (О. Довженко).

3. Досвітні поля в червні чи в липні, І після теплої чи задушливої
ночі, І немов зеленкуватим маревом укриті, І а те марево легке й
примарне — І чи то з зірок плаває пил у повітрі, І чи місячна куря-
ва не вляжеться: 11 дорога в досвітніх полях — / біла, з приспаним
порохном, І лінькувато неповоротна — І зовсім іще пустельна, І а
по ній скрадливо походжають сни. І Що перший — І це сон полину,
І гіркувато-тривожний і запилений, І що другий — І це сон воло-
шок, І синьобровий, /майже дівочий, І що третій — це сон Петро-
вого батога, І легкий та пахучий. І Але не тільки ці сни походжа-
ють по дорозі, І бо не тільки ці квітки ростуть на узбіччі, І а ще
вздовж неї дрімають чебреці, І материнка, чорнобиль, шипшина,
І стоять у плескоту жита й пшениці. Дивлячись на них у цю пору,
І хотів би помітити, І як з їхньої зеленої води випливає чи мавка, І
чи польова царівна, І чи просто живий химерний дух цих просторів
та цієї волі—/ й дуже шкодуєш, І що вони не випливуть, І і ти вже
не в силі повірити, І що вони коли-небудь з 'являться (Є. Гуцало).

235

4. Іде Харитя селом, І і якось їй чудно. І Ніколи не ходила вона сама так далеко від хати. І От вже й крайню хату минула, І вий­шла на поле й стала, І задивившись в далечінь на чудовий краєвид. 11 справді було гарно на ниві, І несказанно гарно! І Погідне бла­китне небо дихало на землю теплом. І Половіли жита й вилиску­вались на сонці. І Червоніло ціле море колосків пшениці. І Долиною повилась річечка, І наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву. ІА за річкою, І попід кучерявим зеленим лісом, / вся гора вкрита розкішними килимами ярини. І Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, І широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, І далі, наче риза рути, темніє просо. І Межи зеленими кили­мами біліє гречка, І наче хто розіслав великі шматки полотна біли­ти на сонці. ІВ долині, край лісу, висить синя імла. /1 над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, І лунає в повітрі весела пісня жайворонка. І Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток (М. Коцюбинський).