Л. О. Кадомцева (Націо­нальна академія сбу); канд філол наук, доц

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   31
Славне січове товари­ство, панове отамання і всі козаки-товариші. Ми вволили вашу волю, бо таке наше право, і на бажання товариства скликали сьо­годні велику козацьку раду (А. Чайковський).


!Див.: Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. — К., 1985. —С. 83.

Шовість минулих літ. — К., 1989. — С. 67. 3Слово о полку Ігоревім. — К., 1985. — С. 8.

У часи УНР в офіційному вжитку переважали звертання пане, пані, панове, рідше — добродію, добродії (із прикметникови­ми означеннями — високодостойний, високоповажний, вельми­шановний). Наприклад: Вельмишановний пане посол! Міністер­ство має за честь звернути рівночасно Вашу, вельмишановний пане посол, увагу про недопустимість повідомлення про такі спра­ви телеграфом; Високоповажний пане міністре! Доводжу до Ва­шого ласкавого відома...; До вас звертаюсь, добродію. Слово то­вариш уживалось у значенні «заступник», як-от: Призначити то-варишом Міністра закордонних справ П. Темницького.

14*

211


У звертаннях до керівників держави використовувались такі назви: Гетьман, Головний Отаман, Диктатор1.

Революція 1917 р. внесла докорінні зміни у мовний етикет і най­перше у формулу звертання. З мови поступово витіснилися звертан­ня пан І пані, добродію І добродійко, так що сфера їх застосування надзвичайно зменшилася. Натомість активно стали використову­ватися звертання товариш і громадянин І громадянка, але правила їх уживання досить сильно відрізнялися від правил дореволюцій­них звертань.

Отже, за словами М. Кронгауз, слід говорити не про заміну одних звертань іншими, а про заміну однієї системи звертань іншою2.

Певний період існувало протиставлення двох класів — «панів» і «товаришів», тобто людей, які вживають відповідні звертання. Далі, в радянські часи, звертання пан І пані в офіційній мові вжи­валося лише стосовно іноземців з капіталістичних країн.

Давнє українське звертання товаришу, шановане у Запорозькій Січі і відновлене у XIX ст. як форма звертання у робітничому се­редовищі, зберегло і своє первинне значення: «товариш» — 1) лю­дина, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу (від слова «товар»), бере участь у якихось діях, співучасник чого-небудь; ком­паньйон, спільник; 2) людина, пов'язана з кимось-небудь друж­бою, щирий друг, приятель3.

Звертання громадянин є суто офіційним, а в однині та в поєднанні з прізвищем, професією або званням використовується тільки у сфері «людина — закон». Наприклад: Громадянин Петренко, чи визнаєте себе винним?; громадянин слідчий, але ніколи громадя­нин міністр.

Сьогодні в українську ділову мову як офіційне повернено звер­тання пан І пані, яке найчастіше вживається разом з прізвищем, професією або посадою у кличному відмінку (пане Дмитренку; пане вчителю; пане директоре).


1 Див.: Поліщук Н. Матеріали УНР і ЗУНР // Культура Українських Карпат: Традиції і сучасність: Матеріали Міжнар. наук. конф. — Ужгород, 1994. — С. 617—624.

2Див.: Кронгауз М. А. Как вас теперь називать? // Мова тоталітарного су­спільства. — К., 1995. — С. 57.

3Див.: Словник української мови. — К., 1979. — С. 161—162.


212

Точна формула звертання у повсякденному побутовому вжитку виробляється користувачем мови суто індивідуально, залежно від його особистих уподобань, симпатій, конкретної ситуації та мети. Проте певних стандартних норм, особливо у діловому спілкуванні, слід дотримуватись. Існують такі типи звертань до осіб, що мають високий і надвисокий статус: до монархів (королів) та їх дружин — Ваша величносте.., Його величність..; до князів монаршого двору, принців, принцес: — Ваша високосте.., Ваша світлосте..; до аристократів — вельможний пане..; до глав урядів, держав, ке­рівників центральних органів влади, шанованих гостей і таке інше можливе застосування так званого широкого адресата (тобто звер­тання пане + посада, звання або прізвище у кличному відмінку), але перед цим звертанням, на знак високої поваги та шани, додають прикметники високоповажний, вельмишановний, високодостойний, Ваша достойносте... тощо.

Важливу роль у дипломатичному листуванні відіграють звертан­ня. Підручники з дипломатичного протоколу радять, готуючи той чи інший дипломатичний документ, ретельно продумувати фор­мулу звертання. Найпоширенішою формулою є «Шановний па­не + посада, звання або прізвище у кличному відмінку». Напри­клад: Шановний пане Міністре, Шановний пане Посол, Шановний пане Петренку... Показовим є те, що за звертанням, яким почи­нається нота або лист, можна визначити тональність документа. Наприклад, якщо нота починається словами: Пане Міністре, Пане Посол (без слова шановний), то це свідчить про стриманий або навіть напружений характер листа.

Актуальними для дипломатичних текстів є перераховані ви­ще прикметники, які характеризують ставлення до адресата як до людини поважної і шанованої: Його Високоповажності Над­звичайному і Повноважному Послу Федеративної Республі­ки Німеччини в Україні...; Вельмишановний Едгергардте Гей-кен!...

Як показує практика, у дипломатичному листуванні, що ведеться між представниками східнослов'янських країн, країн СНД, часто вживається така форма звертання, як ім'я та по батькові, також, як правило, з прикметником шановний І вельмишановний: Надзвичай­ному та Повноважному Послу України в Польщі Дмитру Васильо­вичу Павличку!..

Для дипломатичного листування важливим є не тільки звертан­ня до адресата, а й те, від якої особи ведеться мова у тексті. На­приклад, за цією ознакою та за наявністю або відсутністю підпису такий найуживаніший дипломатичний документ, як нота, поділяєть­ся на два види — особиста нота і вербальна нота. Особиста нота має форму листа і стосується питань, що мають принципово важ­ливе значення чи містить інформацію про якусь політичну подію. Вона складається від першої особи, від імені персони, яка її підпи­сує. Текст особистої ноти починається із звернення, закінчується вона виявом поваги (компліментом), тобто трафаретною фразою ввічливості. Вербальна нота вважається одним із найпоширеніших документів дипломатичного листування. Вислів «вербальна нота» означає: «документ, який повинен якнайсерйозніше братися до уваги». Текст таких нот складається від третьої особи і не підпи-

213

сується. Вербальна нота також починається і закінчується форму­лами ввічливості1.

Комплімент (фр. compliment) є, мабуть, чи не найдавнішим за­собом мовного впливу, він може виразити приязнь, увагу, вдячність, сподівання і т. ін. Формула компліменту («Формула трафаретної ввічливості»)2 є невід'ємною складовою дипломатичної практи­ки. Характер компліменту має враховувати принцип взаємності, особливо при направленні ноти-відповіді3.

Комплімент, як правило, обрамлює текст — лист починається і закінчується формулою ввічливості, тобто можна говорити про спеціальні формули початку і кінця тексту.

Оскільки метою початкового компліменту є встановлення контак­ту, приязного тону, він містить, найперше, засвідчення поваги: Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу..; Посольство України в Австрійській республіці засвідчує свою пова­гу... Часто засвідчення поваги поєднується з повідомленням: засвідчує свою повагу і має честь повідомити або з вишуканою формою про­хання: Дипломатична академія при Міністерстві закордонних справ України засвідчує свою повагу Посольству Королівства Нідерландів в Україні і має честь звернутися до Вас, Вельмишановний пане Посол, з проханням.... Залежно від ситуації прохання може бути висловлене у різних формах: ...має честь звернутися з проханням; ...звертаєть­ся з проханням...; ...просить Вас...; ... висловлює прохання...

Багатогранність мовних формул, широка палітра різноманітності нюансів мовної етики дає можливість змінювати тон дипломатич­ного листування від найвишуканішої люб'язності до стриманого ввічливого незадоволення залежно від ситуації, мети і типу доку­мента. Цікавим прикладом є формула повідомлення, представлена в чотирьох різних документах: Користуючись нагодою, маємо честь поінформувати Вас...; В плані інформації повідомляємо...; Інформуємо Вас...; Доводжу до Вашого відома...Hop.: Повідом­ляємо Вас... —Маємо честь повідомити Вам...

Досить часто у дипломатичному листуванні присутні формули подяки за те, що вже було зроблене адресатом: дозвольте подяку­вати Вам за уважне і конструктивне ставлення до реалізації пи­тання про...; Щиро дякую за Ваш лист...; Дозвольте висловити подяку за...; Щиро вдячні...


•Див.: Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посіб. — К., 1998. — С. 134—135. 2Див.: там само. — С. 134—135.

3Див.: Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. — К., 1996. — С. 29.


214

Заключна компліментна формула найчастіше виражає надію на подальшу співпрацю; залежно від ситуації може мати розгорнуту або скорочену форму: Дозвольте висловити сподівання, вельми­шановний пане Посол, що Ваш візит до Дипломатичної академії України та Ваш виступ перед викладачами і слухачами сприяти­ме подальшому зміцненню дружніх і взаємовигідних зв 'язків між нашими країнами, а також розумінню зовнішньополітичного кур­су Королівства Нідерландів, спрямованого на підтримку демокра­тичних реформ в Україні та особливостей діяльності Посольства Вашої країни, яке Ви очолюєте... або: Користуючись можливістю, висловлюємо надію на наше подальше плідне співробітництво.

Засвідчення у повазі є також обов'язковим компонентом для за­ключної формули: Міністерство користується нагодою, щоб по­новити Посольству запевнення у своїй вельми високій повазі. В одній розгорнутій комбінованій формулі можливе поєднання за­свідчення у повазі і сподівання на співпрацю: Користуючись мож­ливістю, Дипломатична академія України при МЗС України за­свідчує свою глибоку повагу до Посольства Німеччини в Україні і сподівається на подальшу плідну співпрацю.

На окрему увагу заслуговує вираз користуючись нагодою. Він вживається, як правило, в заключному компліменті на знак того, що автор вважає за потрібне, поряд з офіційним питанням, висло­вити своє ставлення або ставлення організації до особи чи органі­зації, якій адресується лист. Інколи слова користуючись нагодою в компліменті випускаються, наприклад, якщо у ноті повідомляється про якісь трагічні події, що відбулися в країні, про людські жертви тощо.

Комплімент не застосовують, якщо повідомляється про траур у країні, коли висловлюється співчуття, а також у випадках, коли відомства закордонних справ тієї чи іншої країни з якихось при­чин не використовують компліменти у своєму листуванні.


Суспільно-побутове красномовство

Суспільно-побутове красномовство «обслуговує» різноманітні життєві побутові події і ситуації: народження, одруження, вітання, ювілеї, зустрічі, прощання тощо. Соціально-побутове красно­мовство має виразно окреслений національний характер, воно збе­рігає і продовжує традиції та звичаї народу. Родини, хрестини, сва­тання, заручини, одруження, ювілеї, віншування й привітання зі святами та пам'ятними подіями і датами завжди супроводжують­ся красномовними звертаннями, вітальними промовами, тостами й побажаннями, примовками тощо. Тому суспільно-побутове крас­номовство має масовий характер і помітний вплив на культуру живої народної мови. На жаль, українське суспільно-побутове крас­номовство недостатньо досліджене, бо воно народжується і зни-

215

кає в усному мовленні. Проте окремі перлини можна зібрати з фоль­клорних записів, спогадів письменників, літературних текстів. Красномовними оповідачами були Остап Вишня, Максим Риль­ський, Олександр Довженко, Василь Сухомлинський, Олександр Ковінька, Юрій Смолич та багато інших.


Діалогічне красномовство

Діалогічне (полілогічне) красномовство формується не одним промовцем, а двома або кількома. Основні види такого красномов­ства: бесіда, дискусія, суперечка, диспут, нарада, прес-конферен­ція, інтерв'ю, ділова гра, вечір запитань і відповідей, вікторина, «круглий стіл» тощо.

В умовах правової держави, коли авторитарний стиль змінюється демократичним, зростає роль конструктивного діалогу не тільки в політиці та пропаганді, а й у інших сферах суспільного життя, зок­рема в культурі, освіті. Невміння вести конструктивний діалог при­зводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальму­вання демократичного розв'язання проблем.

Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку, полеміку називалось еристикою. Еристика є складнішим видом, ніж монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це потребує неабиякої уваги співбе­сідників, підготовки, відповідного настрою, переконливих доказів, тактовності тощо.

У діалозі-полілозі може бути зіткнення учасників різних ідео­логій, різних способів міркування, соціальних ролей, неоднаково­го життєвого досвіду, діаметрально протилежних душевних станів, різної міри вихованості, а в результаті все-таки треба дійти згоди і знайти прийнятне розв'язання проблеми. Тому оратори і педагоги, для яких також головною формою роботи з вихованцями є діалог-полілог, мають враховувати всі аспекти підготовки діалогу: мов­ний, логічний, психологічний, педагогічний, аксіологічний (оцін­ний), політологічний і соціологічний.


Еристика

Еристика (від гр. eristikos — той, що сперечається) — це рито­рика діалогічного мовлення. Вона виявляється в таких жанрах, як: дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка.

Дискусія (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — це об­говорення певної проблеми або групи питань чи одного дуже важ-

216

ливого питання з метою досягнення істини. Мовно-жанрові озна­ки дискусії добре простежуються у зіставленні її з полемікою.

Полеміка (від гр. polemikos — військовий, ворожий) — це та­кож обговорення певної важливої проблеми чи окремого питання. Проте якщо для дискусії головним є пошук істини шляхом вдалої постановки і зіставлення аргументів і контраргументів, то для поле­міки головним є досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині. В дискусії протилежні сторони називаються опонентами, у по­леміці — супротивниками, суперниками, конкурентами. У дискусії опоненти шукають істину, компроміс, консенсус, угоду, злагоду; у полеміці—утвердження власного погляду, перемогу своєї позиції. Дискусія ведеться за певними правилами і за згодою її учасників. Тема дискусії формулюється заздалегідь або до початку дискусії. Учасники її почергово висловлюють свої положення, думки, спро­стування, в результаті чого дискусія набуває логічного, зв'язного характеру. Мовні засоби дискутування мають бути прийнятними для всіх учасників дискусії, толерантними. Використання неперед-бачуваних засобів осуджується і може зупинити дискусію без вис­новків і завершення її. Натомість полеміка не дотримується таких правил. У ній перемагає ініціатива суперників, ситуативність спілку­вання, непередбачувані і раптово знайдені «під руку» засоби не зав­жди переконливої, але наполегливої і напористої аргументації.

Диспут (від лат. disputo — досліджую, сперечаюсь) — це зазда­легідь підготовлена і проведена у певний час на обрану тему (нау­кову, політичну, літературну тощо) публічна суперечка між попе­редньо визначеними опонентами. Тема обирається така, яка містить у собі складну проблему, різні тлумачення або різновекторні шля­хи її розв'язання. Саме тому не менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно висвітлити проблему і знай­ти шляхи її вирішення.

Дебати (фр. debates, від debattre — сперечатися) — це представ­лення своїх ідей, поглядів, концепцій, програм, свого бачення роз­в'язання важливих державних, громадських проблем на протива­гу іншій стороні (учаснику) дебатів. Риторика діалогічного мов­лення також виробила певні правила, технологію і культуру еристи­ки. На основні та окремі з них варто звернути увагу освіченим громадянам, особливо тим, хто готує себе до активної державної, політичної, громадської чи якоїсь іншої публічної діяльності.

Передусім слід пам'ятати про таке:

— Ніколи не треба дискутувати чи сперечатися з приводу тем, понять, що є аксіомами і не потребують доведення. Такі теми не дають простору, перспективи для розгортання думки, дискусія «за­хлинеться», опоненти не зможуть себе показати. Слід обирати теми, що «потребують роботи думки» (Арістотель).

217
  • Пам'ятайте, що основною і найкращою метою всіх без винят­ку суперечок є змусити супротивника думати так, як ви, прийняти вашу позицію. Ця висока і, на ваш погляд, благородна мета потре­бує від вас стратегії і тактики.
  • Ніколи не викладайте відразу всі положення, тези чи аргу­менти. Тут монологи не потрібні. Ніби намацуючи дорогу, виберіть одне, але добре сформульоване положення. Послідовно додавайте по одному тези й аргументи, але завжди майте про запас що сказати.
  • Вгамуйте хвилювання, страх, бо інакше вони пригальмують вашу думку. Пам'ятайте: тут, як у монолозі, чим більше хвилю­ватиметесь, тим гірше думатимете і говоритимете. Переляканого пожаліють, але не пошанують. Потім, коли повернеться спокій і твереза думка, відчуєте незадоволення собою і помітите свої по­милки та упущення.
  • Будьте уважними до опонента, суперника, конкурента, запа­м'ятовуйте не тільки те, що він каже, а й те, що казав раніше. По­мітивши суперечність у його висловлюваннях, повертайтеся до раніше сказаного ним та вже забутого і методом сократівської іронії заженіть у кут: ставте запитання, поки він не стане сам собі запе­речувати.
  • Не підмінюйте тему суперечки і не дозволяйте опонентові це робити, якщо сперечаєтеся чесно. Перескакуючи з однієї теми на іншу, жодної не розглянете вичерпно, і не буде з чого робити висно­вок. Впорядкуйте спочатку всі питання теми і послідовно обгово­рюйте кожне, виділяючи результат одним реченням, а потім з цих речень сформулюєте висновки.
  • На початку розмови домовтеся про метамову (терміни, дефініції, поняття, категорії, класифікації, джерела тощо).
  • Не намагайтеся все заперечувати. Використайте прийом умов­ного схвалення, при якому можна погодитися з певними положен­нями опонента. Станьте ніби на його позицію, але потім заперечте йому у найсуттєвішому. Так ви пом'якшите йому біль за втраче­ною позицією.
  • Уникайте суперечок про те, чого добре не знаєте. Вчіться вчас­но переводити розмову в інше русло. Майте для цього якісь заго­товки, свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо. Але не смійтеся зі своїх жартів, хай інші з них сміються.
  • Будьте завжди готовими не тільки до кроку вперед, але й до кроку назад, не соромтеся вибачитися, перепросити. Заспокойте себе тим, що, добре підготувавшись, ви іншим разом надолужите втрачене.
  • Якщо дискусія чи полеміка публічна, не забувайте про ауди­торію, залучайте її до паритету (колеги знають.., слухачі підтвер­дять.., студенти пам 'ятають...), але дуже шанобливо і не вислов­люйте негативних оцінок.

218
  • Намагайтеся основні положення, поняття, дефініції, ознаки повторити, підкреслити у різних контекстах кілька разів з тим, щоб ваша позиція запам'яталася і закріпилася.
  • Пам'ятайте, що, як і в монологічній промові, головним у діа­логічному спілкуванні (і суперечці) є тези й аргументи. Для діало­гу вони мають бути дуже короткими, точними і «ударними». Тези формулюються за принципом актуального членування речення: тема (дане) — рема (нове).
  • Аргументація має будуватися на причиново-наслідкових зв'язках і законах формальної логіки: це є так тому-то...; якщо це є таким, то...
  • Найкращими аргументами у суперечці є доказові положен­ня, точні факти і цифри, конкретні явища, події.
  • Завжди починайте розмову якомога приємнішим, спокійні­шим і тихішим тоном, щоб був простір для наростання суперечки і щоб завжди відчували, що є можливість підвищення тону, але ніколи не підходьте до межі підвищення тону, не зривайтеся на крик, бо смішно виглядатимете в очах присутніх. Зробіть очевид­ну паузу і, якщо не зможете приємним, то хоча б байдужим тоном обов'язково завершіть розмову (на жаль, Ви мене не зрозуміли; шкода, що ми не домовилися; це втрата для мене, як, можливо, і для Вас; продовжимо розмову наступним разом; шкода, що ніхто з нас не переконав іншого).
  • У розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст недобрі, злі, останні слова, негайно зупиніться (глибоко дихайте носом). Пам'я­тайте, що після будь-якого конфлікту з суперником доведеться миритися і щось прощати, тоді самому буде незручно за різні сло­ва. Коли настрій поганий, не дискутуйте, бо все одно програєте, й уникайте ситуацій «з'ясування стосунків».
  • Продумайте тактику відступу, відкладання на потім — на випадок неуспіху чи поразки