Geum.ru

На сучасному етапі розвитку суспільства спостерігається збільшення кількості дітей, схильних до девіантної поведінки

Вид материалаДокументы

Содержание


Співпраця соціального педагога з
Правила толерантної взаємодії
Психолого-педагогічні рекомендації соціальному педагогу
2. Адекватність вимог.
3. Забезпечення емоційного комфорту.
Подобный материал:
На сучасному етапі розвитку суспільства спостерігається збільшення кількості дітей, схильних до девіантної поведінки. Найчастіше причиною цьому є асоціальна поведінка батьків, несприятливий психологічний клімат в сім’ї, жорстоке поводження батьків з дітьми. Негативний або недостатній вплив батьків на дітей спричиняє виникнення проблем соціальної адаптації особливо в підлітковому віці: в учнів поступово знижується інтерес до навчання, до вироблення вмінь та навичок самовиховання, у них нагромаджується емоційне напруження, яке виливається в негативні поведінкові реакції. Перебуваючи в ситуації неуспіху, вони шукають можливості застосування своїх сил у будь-якій доступній формі, що може приводити до відхилень в особистісному розвитку. Емоційно-поведінкові й особистісні відхилення в дітей і підлітків, набуті в результаті деструктивного виховного впливу, утруднюють формування сприятливих взаємин і соціальної адаптації в цілому. Зокрема, соціальна дезадаптація поглиблює особистісні й поведінкові порушення. Вона сприяє формуванню стійких психопатичних станів, асоціальних форм поведінки, алкоголізації тощо.

У зв’язку з цим особливого значення набуває своєчасна і цілеспрямована профілактична робота. У профілактиці відхилень в особистісному розвитку дітей великого значення набуває формування позитивних міжособистісних стосунків із однолітками та дорослими. Такі стосунки мають будуватися на принципах взаємодопомоги, емоційної підтримки, співпраці.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є попередження та подолання проявів насильства та відкритої агресії проти певних людей, яка може спричиняти насильницькі дії в шкільному середовищі.

Шкільне насилля – це вид насилля, за якого має місце примус, застосування насильницьких дій серед учнів або вчителями по відношенню до учнів. Найчастіше в учбових закладах зустрічається психологічне насилля, яке викликає у жертви емоційне напруження, принижує її і знижує її самооцінку. Жертвою може стати будь-яка дитина, але зазвичай це ті учні, які є слабшими або якось відрізняються від інших. Найчастіше жертвами шкільного насилля стають учні, які мають:
    • фізичні недоліки або вади – ті, що носять окуляри, діти зі зниженим слухом або з руховими порушеннями;
    • особливості поведінки – замкнуті або імпульсивні;
    • особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, виступаючі вуха, криві ноги, особлива форма голови, вага тіла (повнота або худорлявість) тощо;
    • страх перед школою;
    • відсутність досвіду життя в колективі (так звані „домашні” діти);
    • хвороби – епілепсія, заїкання, порушення мовлення, дисграфія (порушення письмової мови), дислексія (порушення читання), дискалькулія (порушення здатності до рахування) і т.д.
    • низький рівень інтелекту і труднощі у навчанні.

Такі проблеми загострюються в підлітковому віці. Важливою особливістю підліткового віку є зміни у ставленні до навчання, зниження його значущості, зростання негативних переживань, пов’язаних зі школою. Для одних підлітків навчання залишається провідною діяльністю, а для інших роль навчання поступово знижується, воно перетворюється у формальне, навіть небажане заняття. Таке ставлення до навчання небезпечне тим, що сучасний підліток не завжди має умов для реалізації своїх можливостей, для самоствердження.

Учні, які відчувають труднощі в навчальній діяльності потерпають від подвійного насилля:
        • у школі, коли їх змушують займатися тим, що їм не під силу;
        • вдома, коли їх докоряють за погані оцінки і примушують готувати уроки.

Результати багатьох досліджень показують, що проблеми в навчанні спричиняють труднощі в міжособистісних взаєминах дітей зі своїми батьками (покарання за погану успішність), з педагогами і з однолітками. Тому свою енергію, фантазію і творчі здібності підліток спрямовує спочатку на різні витівки, а з часом – і на протиправні дії.

Будь-який вид насилля формує у дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові особливості, які роблять „жертв” малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Довготривалі шкільні насміхання відбиваються на „Я-образі” дитини: знижуються її самооцінку, такий учень відчуває себе нікому не потрібним, „другосортним”, намагається уникати стосунків з іншими людьми. Часто буває і навпаки, – інші діти уникають дружити з жертвами насилля, оскільки бояться, що самі стануть об’єктами насилля, слідуючи логіці: „Який твій друг – такий і ти”. Як наслідок - формування дружніх відносин може стати проблемою для жертви, а неприйняття та нехтування в школі нерідко відбивається на інших сферах соціальних відносин. Така дитина і в подальшому може жити за „програмою невдахи”. Роль жертви є причиною низького статусу в групі, появою проблем у навчанні та поведінці. Вирішення своїх проблем діти-жертви насилля часто знаходять у кримінальному асоціальному середовищі, що нерідко поєднується з формуванням пристрасті до алкоголю та наркотиків.

Шкільне насилля належить до так званого інституціонального насилля і може мати вигляд фізичного, сексуального та психоемоційного насилля. Джерелами насилля в школі можуть виступати старші діти по відношенню до молодших, педагоги по відношенню до учнів. Природа насильницьких дій з боку дорослих і однолітків по відношенню до дитини залишається ще недостатньо вивченою. Однак, уже сьогодні можна стверджувати, що здійснення насильницьких дій дітьми по відношенню до інших дітей тісно пов’язане з їхнім власним психологічним неблагополуччям: як правило, в основі жорстокого поводження дітей та підлітків є власний травматичний досвід.

Чинником ризику стати жертвою насильства є шкільна тривожність, яка по суті, транслює незадоволеність потреб дитини у досягненнях у різних сферах шкільного життя (навчанні, ставленні вчителів, однокласників) і порушення в одній із найважливіших областей особистісного розвитку – в сфері самоусвідомлення і самооцінки дитини. Причиною тривожності можуть стати негативні переживання щодо стосунків дитини з дорослими та однолітками.

Робота психолога в навчальному закладі, орієнтована на корекцію проявів агресивності та насилля в шкільному середовищі, повинна бути спрямована на соціалізацією агресії (навчанню контролювати власні агресивні прояви або вираження їх у прийнятних формах) та оптимізацію стосунків в шкільному колективі.


СПІВПРАЦЯ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З

КЛАСНИМИ КЕРІВНИКАМИ ТА ВЧИТЕЛЯМИ-ПРЕДМЕТНИКАМИ



Напрями:

• консультування щодо індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності учнів класу;

• поінформування про особливості психологічного розвитку учнів; сприяння встановленню довірливих стосунків і зняття стереотипного ставлення до окремих учнів;

• допомога у встановленні і підтримці творчих контактів вчителів із батьками вихованців,

• створення бадьорої, світлої, позитивної атмосфери в дитячому колективі, розвиток умінь встановлення конструктивної взаємодії.

Форми:

• взаємовідвідування уроків (заходів) колег;

• участь в організації і проведенні "малих педрад" і педагогічних консиліумів;

• залучення соціальних педагогів до участі і проведення класних батьківських зборів;


Правила толерантної взаємодії:
  • заздалегідь попередьте свого колегу про ваш намір відвідати його урок;
  • на уроці фіксуйте особливості праці учнів, їх поведінку, звертайте увагу на стиль педагогічної взаємодії, міжособистісні стосунки в класі;
  • виходячи з уроку, обов'язков подякуйте колезі за його працю.



ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СОЦІАЛЬНОМУ ПЕДАГОГУ

1. Одностайність вимог. Між педагогами та батьками мають бути точки сходження думок, що не допускає у дитини розвитку анархізму та втрати авторитету.

2. Адекватність вимог. Нав'язування дорослими своїх високих стандартів може викликати в дитини почуття невпевненості, неповноцінності, занепадання, а інколи і агресію. Ваші вимоги повинні відповідати можливостям учня. Надавайте йому право самому визначати свої головні інтереси у житті.

3. Забезпечення емоційного комфорту. Небажано, щоб учень сприймав педагога як налаштовану проти нього чужу людину. Тому побажання педагогу - сприймати всіх учнів спокійно без "вибухів", такими як вони є.

4. Заохочення активності. Гіперактивних та неорганізованих дітей максимально залучати до корисної та цікавої діяльності, не залишаючи багато часу на байдикування.

5. Надання самостійності. У дітей повинно розвиватися та закріплюватися почуття значущості свого місця в соціальному переліку ролей, які в майбутньому сприяють формуванню відповідальності та впевненості в собі.

6. Використання похвали та заохочення. Хваліть за найменший успіх, підвищення рівня вихованості, зусилля в будь-якій корисній діяльності.