Економічні потреби І виробничі ресурси предмет економічної теорії
| Вид материала | Документы |
- Зародження І основні етапи розвитку економічної теорії. Сучасні економічні теорії”, 71.4kb.
- До протоколу засідання приймальної комісії хууп від 24. 02. 2011, 34.42kb.
- Програма вступного іспиту з основ економіки для вступників в магістратуру за спеціальністю, 25.36kb.
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- 1. Предмет економічної теорії, 3160.56kb.
- 1. Взаємозв ’ язки економічних процесів та явищ, 388.26kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Програма вступних випробувань у формі співбесіди з «Економічної теорії» на перепідготовку, 59.7kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Тема предмет І метод мікроекономіки, 4953.56kb.
Тема 1. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ
1.1. Предмет економічної теорії
Певною мірою відповідь на це запитання дає з'ясування самого поняття „економіка". Воно вперше застосоване давніми греками Ксенофонтом (430—355 рр. до н.е.) й Арістотелем (384—322 РР- Д н.е.). Термін "економіка" походить від двох грецьких слів: "ойкос", що означає дім, господарство, і "номос" — закон, учення. Суть "економіки", за грецьким філософом Ксенофонт (йому приписується авторство цього терміна), — це мистецтво ведення домашнього господарства. Проте економіка як дисципліна, як предмет, що викладається в університетах, склалася значно пізніше —наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у формі" політичної економіки".
Термін "політична економія" ввів француз Антуан Монкретьєн, який у 1615 р. опублікував невелику 6рошуру за назвою "Трактат політичної економії". У даному терміні маємо ще один компонент, який походить від грецького слова "політейя", що означає "державний", "суспільний". Отже, буквальний переклад запропонованої А. Монкретьєном назви науки визначає її як науку про організацію та управління суспільним господарством.
Таким чином, переклад складових терміна "економіка1, а тим більше "політична економія" вказує, що йдеться про господарку, тобто про створення матеріальних і духовних благ, створення багатства. Разом з цим поняття «економіка» вживається і для визначення науки, яка вивчає господарку і пов'язану з нею діяльність людей. Однак господарка (економіка) і створення багатства — це дуже складний і місткий процес, який охоплює: структуру виробництва, відносини між людьми, ефективність використання обмежених ресурсів тощо. Тому не існує єдиного визначення предмета економічної теорії.
Будь-яке людське суспільство неодмінно потребує виробництва засобів для підтримання свого існування, оскільки природа не дає більшості необхідних людям благ у готовому вигляді — їх треба виробляти. Праця людей, спрямована на виробництво потрібних їм благ, і є сферою економічної діяльності, є сферою господарки. Отже, економічна наука має справу з питаннями, які торкаються усіх нас, без винятку. Вона займається надзвичайно важливою сферою життя — сферою господарської діяльності людей, де здійснюються виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних умов добробуту людей за умов обмежених ресурсів. Економічна (господарська) діяльність людей — суттєва характеристика реалізації людської особистості, умова, основа і всіх інших сторін життя як окремої людини, так і суспільства в цілому. Отже, економічна теорія — це суспільна наука.
Що ж вивчає економічна теорія? Протягом багатьох століть знання про господарку мали емпіричний характер, не утворювали єдиної економічної системи. З часу появи економіки як самостійної галузі знань (у формі політичної економії) визначення її предмета пройшло значну еволюцію.
Економічна теорія постійно розширює своє поле інтересів, проникаючи в інші галузі — соціальні, гуманітарні, політичні науки. Адже в суспільстві все пов'язане, й економічна діяльність не може відокремлюватися від політики й поглядів, які її облямовують. Економіст може глибоко осмислити економічний факт, тільки якщо він вийде за межі економічного підходу.
Аналітична економія тісно пов'язана з іншими економічними дисциплінами, такими як економіка конкретних галузей (промисловості, сільського господарства, торгівлі тощо), фінанси, кредит, грошовий обіг та ін. У системі цих наук економічна теорія виступає їх методологічною основою. Вона вивчає закономірності функціонування і розвитку певної економічної системи в цілому, тоді як предметом конкретних економічних дисциплін є процеси господарської діяльності окремих галузей або підсистем економіки. Аналітична економія враховує досягнення інших наук, зокрема гуманітарного циклу — історії, соціології, політології, географії. Вона не може обійтися без статистичних та математичних методів. У зв'язку із загостренням проблеми "людина — природа" економічна теорія вивчає також процеси відтворення природних ресурсів і довкілля.
Таким чином, економічна наука вивчає життєдіяльність людського суспільства: вона досліджує ту сферу, яка найтісніше пов'язана зі створенням та використанням матеріальних умов добробуту людей. З іншого боку, вона є частиною дослідження людини у сфері її господарської діяльності, а також людини як складової багатства.
Даний предмет складається з трьох розділів
1.Вступ до економічної теорії.
2.Макроекономіка.
3.Мікроекономіка.
Функції економічної теорії
1.Практична.
2.Пізнавальна.
3.Психологічна.
1.2 Безмежні потреби й обмеженість ресурсів
Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає в тому, що виробничі ресурси обмежені порівняно з людськими. На відміну від безмежних потреб, економічні ресурси обмежені, рідкісні, їх недостатньо для задоволення зростаючих потреб.
Обмеженість виникає внаслідок незбалансованості між відносно необмеженими потребами и відносно обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, то нам доводиться вибирати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом повинні безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси. У сучасному суспільстві люди мають широке коло потреб. Потреби — це відчуття нестачі чогось, що необхідне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості. Потреби надзвичайно різноманітні. Тому існують різні їх класифікації. За характером виникнення потреби поділяють на біологічні і соціальні. Біологічні потреби — потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо — виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти. До соціальних відносять бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потребу людини в самореалізації ін. Існують також потреби, породжені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а речей, що відповідають сучасній моді. Їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспортні послуги, розваги тощо. Залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні і нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари — це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняються за допомогою послуг. Існують послуги освіти, культури, медицини, транспорту, зв'язку, юридичних служб та ін. За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні і групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено від інших людей. Інші потреби (в громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі й т.д.) задовольняються спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можуть задовольнятися як осібно, так і разом. Із підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняються осібно. За нагальністю задоволення потреби поділяють на елементарні, які задовольняються предметами першої необхідності (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняються предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо). Безперечно, те, що є предметом розкоші для Степана, може виявитися предметом першої необхідності для Романа. Те, що декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може стати предметом першої необхідності. Наприклад, холодильники, телевізори у свій час були предметом розкоші, сьогодні вони є невід'ємною частиною побуту. Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємства потребують виробничих будівель і споруд, устаткування, складів та багато іншого, що дає їм змогу реалізувати їхні виробничі цілі.
У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що матеріальні потреби повністю задовольнити неможливо.
Породженням і соціальним проявом потреб є економічні інтереси. Економічні інтереси — це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.
Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство загалом тощо. Економічні інтереси за їхніми суб'єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні). Існують і інші класифікації економічних інтересів, зокрема за об'єктом інтересів виокремлюють майнові, фінансові, умов праці й життя та ін. Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів — передовсім праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (в середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід займає певне місце в суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Внаслідок цього відбуваються складне переплетення і взаємодія різних груп інтересів.
Групові економічні інтереси — це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в певному регіоні і т.д. Цей вид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп — трудові спілки, союзи підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.
Національні економічні інтереси — це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу й т.д. Реалізація цього виду інтересів нерідко залежить від стану справ у світовій економіці.
У національній економіці всі види інтересів людей переплітаються і взаємодіють.
Економічні ресурси складаються з усього того, що необхідно для виробництва потрібних людям товарів і послуг. Це — фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв'язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо. Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:
матеріальні ресурси — земля і капітал;
людські ресурси — праця і підприємницький хист.
Земля — це насамперед просторово-географічний фактор. На Землі живе людина, народ, розташовані держави — великі й малі. Однак території цих країн, хоч якими б вони були значними, обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують урожаї. Крім цього, земля містить великі багатства — корисні копалини, воду. Отже, земля як економічний ресурс— це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві, — орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.
Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність.
Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства країни, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне положення.
Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди становить результат попередньої праці людей і вже тому є обмеженим ресурсом; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ має назву інвестування. Економісти нерідко називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.
Капітал як фактор виробництва поділяють на основний і обіговий. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям упродовж багатьох років; до обігового — сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо. З розвитком економіки дедалі більшого значення набуває основний капітал. Зростання частки останнього є характерною ознакою індустріального розвитку країни.
Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки представляють капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.
Праця охоплює сукупність усіх фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини, джерелом усіх економічних цінностей.
Розвиток національної економіки та її результативність значною мірою зумовлені кількістю і якістю праці. Кількість праці залежить від чисельності населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров'я та господарської активності населення. Якість праці визначають: освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.
Усі чинники, які впливають на якість праці, підвищують її продуктивність. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, яку виробляють за одиницю часу, чим більше виробляють продукції — тим вища продуктивність.
Спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність всебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.
Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість, яка є ще одним, четвертим економічним ресурсом.
Підприємницький хист, або просто підприємливість, є особливим людським ресурсом. Підприємець виконує такі чотири функції.
По-перше, він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг.
По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу.
По-третє, підприємець — є новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові виробничі технології.
По-четверте, підприємець — це людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не гарантується. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.
Розглянуті економічні ресурси — земля, праця, капітал і підприємливість — як уже зазначалося, називають ще факторами виробництва.
1.3. Виробництво та ефективність використання ресурсів
Для задоволення своїх потреб люди виробляють різноманітні товари й послуги. У процесі виробництва поєднуються всі фактори виробництва — праця, земля, капітал та підприємницький хист. Ці фактори виробництва можна класифікувати ще так: 1) робоча сила; 2) предмети праці; 3) засоби праці; 4) технологія та організація виробництва; 5) енергія;6) інформація.
Під робочою силою розуміють сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вона застосовує у процесі виробництва. Можна сказати також, що робоча сила — це здатність до праці. Праця ж є не що інше, як витрачання фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою. Людська праця відрізняється від "праці" тварин доцільністю, осмисленістю дій. Коли людина береться до праці, вона ставить перед собою певну мету, накреслює план своїх дій, порівнює результат праці з раніше створеним ідеальним образом.
Предмет праці — це те, на що спрямована праця людини і що становить основу майбутнього продукту. Нині абсолютна більшість предметів праці є результатом попередньої праці, тобто сировиною; створюються предмети праці, яких не дає природа. Проте зрештою всі предмети праці взяті з природи. Тому дуже мудро сказав Петі: "Праця — батько багатства, земля — його мати".
Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. .
Предмети праці й засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва, які є речовим фактором виробництва. Робоча сила становить особистий фактор виробництва. Виробництво ж являє собою не просте механічне поєднання його факторів, а складну систему взаємодії цих факторів через технологію та організацію виробництва.
Технологія виражає взаємодію основних факторів виробництва, способи впливу людини на предмети праці. Сьогодні проблема енергетичного забезпечення виробництва стала першорядною. Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва вже неможлива.
В умовах науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація; неухильно зростає значення виробничої (транспорт, зв'язок, інформаційне забезпечення тощо), а також соціальної (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) інфраструктури.
Ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів..
Ефективне використання ресурсів передбачає: а) повну зайнятість ресурсів; б) повний обсяг виробництва.
Повна зайнятість означає використання всіх наявних ресурсів для виробництва. У суспільстві не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишаються без роботи. Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовують у такий спосіб, який дає змогу найповніше задовольнити потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсяг виробництва потребує наявності двох видів ефективності — розподільної та виробничої.
Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів і послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари й послуги виробляють із найнижчими витратами.
За цих припущень перед нашою економікою постає альтернатива. Обмеженість ресурсів означає, що економіка здатна виробляти обмежений обсяг продукції: будь-яке збільшення виробництва одного продукту потребуватиме переміщення частини ресурсів із виробництва іншого. Суспільство не може водночас досягати двох взаємо протилежних цілей.
Отже, в будь-який момент часу економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого продукту. Обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох продуктів.
Ах = Yt – Yt+1 / Xt+1 – Xt . t = 1. n-1
Ay = 1 / Ax . де
Ах – альтернативна вартість продукту Х,
п – кількість альтернатив,
Хt . Yt – кількість продуктів Х та У для t-ої альтернативи.
. Альтернативна вартість — це кількість іншого продукту, від якої відмовилися, щоб отримати деяку кількість певного продукту. Економісти кажуть, що альтернативна вартість — це найцінніша після обраної альтернатива, від якої відмовилися. Як тільки хто-небудь ухвалює рішення про використання обмежених ресурсів, тобто здійснює економічний вибір, перед ним одразу постає питання альтернативної вартості. Суть закону зростання альтернативної вартості можна сформулювати так: для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від щораз більшої кількості іншого продукту.
1.4. Незайнятість ресурсів і перспективи економічного зростання
Що ж відбувається в економіці, якщо припущення, що лежать в основі побудови кривої виробничих можливостей, порушені. Наприклад, якщо маємо справу з економікою неповної зайнятості? Наявність не залучених ресурсів (безробітні працівники, не завантажені фабрики і заводи, необроблена земля) та неефективно організоване господарство свідчать, що економіка перебуває не на кривій, а всередині кривої трансформації. Шість альтернатив відображали максимальні обсяги виробництва масла і тракторів за умови, що економіка функціонує на повну потужність.
Як можна перемістити криву виробничих можливостей вправо, тобто збільшити обсяг національної продукції?
Для цього є також два шляхи: 1) збільшення кількості ресурсів і 2) науково-технічний прогрес.
Якщо пропозиція ресурсiв збільшується або вдосконалюються техніка й технологія, то крива виробничих можливостей переміщується вправо.
Економічне зростання — це здатність економіки виробляти більший обсяг продукції (виражається в переміщенні кривої виробничих можливостей вправо) в результаті збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.
Завдяки економічному зростанню економіка здатна одночасно виробляти більше масла і тракторів. Якщо у статичній економіці, тобто за відсутності зростання, треба пожертвувати частиною масла, щоб отримати більше тракторів, то в динамічній, зростаючій економіці водночас виробляють більші обсяги обох продуктів. Однак економічне зростання не супроводжується пропорційним зростанням виробництва всіх видів продуктів. Тут можливі різні варіанти.
Підсумки
Аналітична економія ґрунтується на двох фундаментальних фактах: по-перше, матеріальні потреби людей практично безмежні; по-друге, економічні ресурси обмежені. Породженням і соціальним проявом потреб є економічні інтереси. Економічні інтереси за їх суб'єктами поділяють на особисті, групові, національні (суспільні).
Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Групові інтереси — це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад споживачі, акціонери, трудові колективи. Національні економічні інтереси — це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованість платіжного балансу тощо .Економічні ресурси охоплюють: 1) людські ресурси (праця і підприємницький хист); 2) матеріальні ресурси (земля і капітал). Земля як економічний ресурс містить усі дарові блага природи, які застосовують у виробництві. Капітал, або капітальні блага, — це всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди тощо. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Поєднання і організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість, яка є четвертим економічним ресурсом.
Фактори виробництва можна класифікувати ще так: 1) робоча сила; 2) предмети праці; 3) засоби праці; 4) технологія та організація виробництва; 5) енергія; 6) інформація. Під робочою силою розуміють сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вона застосовує у процесі виробництва. Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини,, що становить матеріальну основу майбутнього продукту. Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Предмети праці й засоби праці становлять засоби виробництва.
Ефективна економіка передбачає повне залучення ресурсів і повний обсяг виробництва. Останній досягається за виробничої ефективності — виготовлення кожного продукту з найнижчими витратами виробництва і за розподільної ефективності — виробництва найбажанішої для суспільства продукції. Економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва перебуває на кривій виробничих можливостей; в такій економіці доводиться жертвувати випуском одних товарів і послуг задля збільшення виробництва інших. Відсутність повної взаємо замінюваності ресурсів зумовлює дію закону зростання альтернативної вартості. Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися або нею жертвувати, щоб отримати деяку кількість певного продукту, називають альтернативною вартістю цього продукту.
З перебігом часу технічний прогрес, збільшення кількості та поліпшення якості ресурсів дають змогу економіці виробляти щораз більше всіх товарів та послуг, тобто здійснювати економічне зростання.
Вибір cуспільством структури поточного виробництва є визначником майбутнього положення кривої виробничих можливостей.