Економічні потреби І виробничі ресурси предмет економічної теорії

1   2   3   4

ТЕМА 5. ДIЛОВЕ ПІДПРИЄМСТВО

5.1. Підприємства та їх основні види

Підприємство — основна ланка народного господарства, само­стійний суб'єкт, який забезпечує планомірне виробництво біль­шості товарів і послуг, здійснює науково-дослідницьку, комерційну діяльність з метою привласнення прибутку.

Як юридична особа, підприємство має свою назву, під якою виконує свої обов'язки, відчужує майно тощо.

Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці.

Підприємства слід відрізняти від фірм, компаній. Фірма переважно складається з декількох підприємств (кожне з яких виготовляє один вид продукції виробниц­тва), тобто є багатопрофільною, вкладає інвестиції в різні галузі, більша за розмірами. Це забезпечує їй більшу стійкість в період несприятливої економічної кон'юнкту­ри. Якщо фірма складається з одного підприємства, то ці поняття тотожні. Підприємство – це економічно відокремлена господарська одиниця.

Функції підприємства.

1.Виробничо-технічна.

2.Економічна.

3.Соціальна.

4.Зовнішньоекономічна.

Види підприємств.

1.За формами власності.

Приватні – засновані на власності однієї особи з правом наймати робочу силу.

Колективні — засновані на власності трудо­вого колективу.

Комунальні (муніципальні) – засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Державні – засновані на загальнодержавній власності.

Індивідуальні — засновані на приватній власності фі­зичної особи та її особистій праці.

Сімейні — засновані на праці членів однієї сім'ї.

Спільні (або змішані) — засновані на поєднанні різ­них форм власності, в тому числі із залученням іноземного капіталу. Майже 90% таких підприємств у розвину­тих країнах світу — підприємства з обмеженою відпові­дальністю.

2.За сферами діяльності.

А) Виробничі,

Б) Фінансові,

В) Посередницькі,

Г) Страхові.

3.За розмірами,

А) Малі ( від 15 до 200 осіб),

Б) Середні ( від 200 до 1000 осіб)

В) Великі ( понад 1000 осіб)

Етапи реєстрації підприємства в Україні.

1.Підготувати документи про заснування підприємства.

- протокол зборів засновників,

- статут,

- установчий договір.

2.Подати ці документи на реєстрацію до обласного, міського або районного виконкому.

3.Після отримання свідоцтва про реєстрацію.

- виготовити печатку і штампи підприємства,

- відкрити розрахунковий рахунок у банку.

4.Стати на облік у податковій інспекції, облстатуправлінні.

2. 
   
3. ПIДПРИЄМСТВА I ФІРМА.
   

Первинно слово "фірма" (від італ. /ігта — підпис) означало торгове ім'я комерсанта.

У даний час фірма є агентом будь-якої ринкової економіки та організаційно-економічною і правовою структурою підприємницької діяльності. У сучасній світовій економіці існує близько 40 млн фірм, із яких приблизно половина припадає на США.

Протягом останніх кількість років фірма була вагомим інструментом реалізації економічного та соціального прогресу. Фірма розвивається тоді, коли є сприятливі умови: недоторканність приватної власності та свобода особи.

У ринковій економіці безперервно зникають старі фірми і з'явля­ються нові. В такий спосіб реалізується центральна економічна проблема суспільства: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

Більшість фірм державного чи приватного сектора мають місію, цілі й завдання.

Місія фірми — це основні принципи філософії фірми, її ключові переконання і система цінностей. Місія фірми має бути вдало сформульованою і розрекламованою.

За приклади місії фірми можуть бути: "Нічого неможливого немає"; "Глобалізація або смерть"; "Вимогам замовника — основна увага"; "Працювати в ім'я кращого життя, кращого світу для всіх" тощо. Місія фірми — це кредо її еко­номічної політики.

Формулювання місії фірми завжди було символом лідерства і частіше зазнавало змін, коли призначали нових менеджерів, а не коли істотно змінювалось еко­номічне середовище.

Мета фірми — це сформульоване положення, яке показує загальний напрямок, у якому фірма прагне проводити свою політику. Приклади мети фірми: "Покращити наше фінансове становище і відмовитися від другорядних видів бізнесу"; "Провести реорганізацію і змістити акцент із виробничої на збутову діяльність" та ін.

Завдання фірми — це сформульована конкретна кількісна ціль, якої фірма прагне добитися за певний період часу.

Приклади завдання фірми: "За два роки досягти 10-відсоткової норми прибутку від торгівлі"; "У наступні три роки зберегти незмінними обсяги інвестицій у реальних цінах"; "За півроку фірма має збільшити на 3% свою частку на ринку" та ін. Формування завдань є корисним для підвищення продуктивності роботи фірми.

Згідно з теорією, підприємство — це економічна одиниця, в якій поєднуються фак­тори виробництва. Нерідко до складу фірми входить одне, кілька або багато підприємств. Якщо фірма має одне підприємство, то поняття фірми і підприємства збігаються. У сучасній економіці більшість фірм мають одне підприємство. Поряд із цим також достатньо фірм, що володіють та управляють кількома або навіть багать­ма підприємствами.

Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову продукцію, є фірмоюз горизонтальною структурою. Всі підприємства цієї фірми мають майже однаковий вигляд і виконують подібні функції на товарному ринку. Проте фірма може володіти й управляти кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою стадію, відмінну від інших стадій виробництва. Фірма, що об'єднує такі підприємства, називається фірмою з вертикальною структурою.

Існують фірми-конгломерати. Конгломерат — це фірма, яка виробляє широті асортимент різних товарів і послуг для продажу на ринку. Якщо фірма виробляє скажімо, папір, цукор, фарби, запчастини тощо, то її можна назвати конгломератом

Фабрика – це підприємство, яке виготовляє предмети споживання.

Завод – це підприємство, яке виготовляє інвестиційні блага.


5.3. СУТЬ І ВИДИ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА.

КОРОТКОСТРОКОВИЙ ТА ДОВГОСТРОКОВИЙ ПЕРIОДИ.

Фірма — незалежно від її правової форми — працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку, вона ку­пує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є вартістю ресурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній науці розрізняють економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим — бухгалтери.

Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.

Економічні витрати — це платежі, які має робити фірма для отримання і вико­ристання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими. Це — платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Вони є прямими грошовими виплатами фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами.

Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами та калькуляційними статтями.

Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати класифікують таким чином: 1) матеріальні витрати; 2) витрати на оплату праці; 3) амортизація основ­них засобів; 4) відрахування на соціальні заходи; 5) інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складан­ня кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий розраху­нок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідношення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури

витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомісткі, трудомісткі.

До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій та легкій промисловості на матеріальні витрати припадає 90% загальних витрат, у чорній металургії — понад 80, хімічній промисловості — 75, машинобудуванні — 70%.

Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. В них питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%.

Неявні витрати – це платежі за використання власних ресурсів. Неявні ресурси ще називають неоплачуваними. Це капітальні блага, управлінські навички власника фірми, частина або всі фінансові ресурси.

Капіталомісткі — це галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто витрати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий періоди

Короткостроковий період — це проміжок часу, надто короткий для заміни виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більш або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосовувати менш або більш інтенсивно.

Довгостроковий період — це проміжок часу, достатньо тривалий для того, що фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробнича: потужностей.

Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного концептуально, а не за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів. Проте у важкій промисловості для цього потрібні роки. У довгостроковому періоді немає постійних витрат, бо всі ресурси змінні.


5.4. СУТЬ І ВИДИ ВИТОРГУ ФІРМИ. ПРИБУТОК.

Нам уже відомо: 1) кількість продукту, яку хоче придбати споживач, залежить від його ціни; 2) крива попиту показує, скільки може заплатити споживач за різні кількості продукту; 3) ціна на кривій попиту показує, скільки споживач може заплатити за кожну одиницю виробленого продукту. Виторг – це сума грошей, .яка надходить вiд продажу фiрмою певної кiлькостi товарiв I послуг. Виділяють три види виторгу: середнiй, граничний та загальний.

Ціна покупця фактично представляє той дохід, який продавець сподівається отримати за кожну продану одиницю продукції.

Середній виторг — це сума грошей, яку отримує продавець за продану одиницю продукції. Крива попиту показує виробникові суму, яку він може отримати за про­дану одиницю із загального обсягу продукції.

Крива попиту на продукцію фірми є водночас кривою середнього виторгу. Те, що є ціною за одиницю продукції для покупця, є виторгом за одиницю продукції, або середнім виторгом, для продавця. Якщо покупець має заплатити дві гривні за одиницю продукції, то виторг від цієї одиниці, або середній виторг, який отримає продавець, становить дві гривні.

Ціна і середній виторг збігаються; це явище доцільно розглядати з двох по­зицій — продавця і покупця . Відтак випливає, що АR = Р, де Р— ціна продукту, АR — середній виторг.

Загальний виторг — це добуток ціни та кількості проданого про­дукту: ТR = АRхQ. Оскільки АR = Р, то ТR=Рx Q. Граничний виторг — це зміна загального виторгу фірми, що походить із продажу однієї додаткової одиниці її продукту. МR — це додатковий виторг, отриманий виробником внаслідок зни­ження ціни і продажу додаткової одиниці продукції.

Граничний виторг обчислюють за формулою:

МR=< ТК /

де <ТК — зміна загального виторгу;



ПРИБУТОК: СУТЬ І ВИДИ.

Термін «прибуток» використовують для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами. В економічній науці та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний прибуток — це різниця між: загальним виторгом та загальними витратами фiрми – явними і неявними.

EP=TR-TC

де ЕР~ економічний прибуток;

TR-загальний виторг;


ТС = ЕС + ІС,

де EС — явні витрати;

IC — неявні витрати.


Бухгалтерський прибуток — це різниця між загальним виторгом і явними витра­тами фірми. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчис­лення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

АсР = ТR - ЕС,

де АсР — бухгалтерський прибуток;

ТR — загальний виторг;

ЕС — явні витрати.

Нормальний прибуток — це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Це плата за виконання підприємницьких функцій. Можна також сказати, що це дохід, який власник фірми міг би отримувати, вклада­ючи свої ресурси в інше діло, використовуючи власні ресурси поза своєю фірмою.

Прибуток — це основний показник ефективності роботи підприємства. Проте абсолютні розміри прибутку не є достатньою підставою для характеристики якості цієї роботи. Величина прибутку, що отримує підприємство, залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, на який впливає чимало чинників. Тому якість роботи підприємства визначають за відносним показником, який відображає ступінь прибутковості стосовно того чи іншого фактора виробництва. Таким показником є рентабельність.

Рентабельність підприємства обчислюють як відношення прибутку до вартості основних виробничих та оборотних засобів, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності часто називають нормою прибутку. Цей відносний показник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств.

Крім рентабельності підприємства, для виявлення ефективності виробництва окремих речей обчислюють рентабельність продукції. Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на ii виробництво.

Підсумки

Цілі фірми визначає сама фірма залежно від обставин і потреб. Максимізація прибутку є тією метою, яка формує поведінку фірми як в довгостроковому, так і в короткостроковому періодах часу. Між тим різні наукові теорії (неокласична, управлінська і агентських угод) пояснюють цілі фірми неоднаково. Витрати виробництва є вартістю факторів виробництва, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. Витрати поділяють на економічні та бухгалтерські. Економічні витрати — це сукупність явних і неявних витрат. Явні, або бухгалтерські, витрати — це платежі за ресурси, куплені на рин­ках. Неявні витрати — це платежі за використання власних ресурсів.

Розрізняють витрати короткострокові та довгострокові. У короткостроко­вому періоді зі зміною обсягу продукції одні витрати виробництва залиша­ються постійними, а інші змінюються. Загальні витрати на будь-який обсяг продукції є сумою постійних та змінних витрат. Граничні витрати — це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Виторг — це сума грошей, яку отримує фірма від продажу певної кількості товарів і послуг. Економісти виділяють три види виторгу: загальний, середній та граничний. За розмірами виторгу фірми можна судити про масштаби її комерційної діяльності.

Загальний виторг — це добуток ціни та обсягу проданого продукту. Середній виторг — це загальний виторг у розрахунку на одиницю проданої продукції. Граничний виторг — це зміна загального виторгу, пов’язана з продажем додаткової одиниці продукції.

У мікроекономіці розрізняють економічний, бухгалтерський та нормальний прибуток. Економічний прибуток — це різниця між загальним виторгом фірми та її загальними витратами — явними і неявними. Бухгалтерський прибуток є різницею між загальним виторгом фірми та її явними витратами. Нормальний прибуток — це плата виробникові за те, щоб не допусти­ти відпливу його капіталу з даної галузі в іншу.