Економічні потреби І виробничі ресурси предмет економічної теорії
| Вид материала | Документы |
- Зародження І основні етапи розвитку економічної теорії. Сучасні економічні теорії”, 71.4kb.
- До протоколу засідання приймальної комісії хууп від 24. 02. 2011, 34.42kb.
- Програма вступного іспиту з основ економіки для вступників в магістратуру за спеціальністю, 25.36kb.
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- 1. Предмет економічної теорії, 3160.56kb.
- 1. Взаємозв ’ язки економічних процесів та явищ, 388.26kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Програма вступних випробувань у формі співбесіди з «Економічної теорії» на перепідготовку, 59.7kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Тема предмет І метод мікроекономіки, 4953.56kb.
2.1. Генезис товарної форми виробництва
Iсторично першим виникло натуральне виробництво.
Натуральне виробництво - це форма виробництва, за якого продукти працi призначаються для задоволення власних потреб виробництва,.для споживання в серединi господарства, що iх виробило. Товарне виробництво – така органiзацiя суспiльного господарства , коли окремi продукти виготовляють вiдокремленi виробники для задоволення суспiльних потреб (для обмiну на ринку).
Нам уже відомо, що розуміють під товарною формою виробництва, а також те, що її матеріальною основою є суспільний поділ праці, тобто спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продукції або на виконанні певних операцій. виробництва Суспільний поділ праці спричиняє обмін виробниками продуктів своєї праці. Окремі виробники виготовляють один або декілька продуктів, а для підтримання життя потрібні десятки, сотні, а то й тисячі різних видів продукції. Отже, суспільний поділ праці й обмін — це два взаємопов'язані процеси. Однак суспільний поділ праці сам собою ще не породжує товарної форми виробництва. Для її виникнення потрібна соціально-економічна відокремленість виробників як власників ресурсів і окремих благ. .
Суспільний поділ праці виступає у трьох основних формах: 1) загальний; 2) частковий; 3) одиничний. Загальний поділ праці— це поділ національного виробництва на окремі роди і сфери: промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо. Частковий — це поділ сфер і родів національного виробництва на окремі галузі, наприклад, у сільському господарстві виділяють тваринництво, рослинництво, садівництво і т.д. Поділ праці всередині окремого підприємства називають одиничним.
Безпосередньою основою виникнення й розвитку товарної форми виробництва є загальний і частковий поділ праці.
Визначальними рисами товарного виробництва є: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відокремленість виробників як власників; 3) обмін продуктів здебільшого у формі купівлі-продажу.
Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною формою власності, воно творить той або iнший соціально-економiчний уклад – просте товарне виробництво, пiдприємницьке товарне виробництво, державне товарне виробництво, рабовласницьке товарне виробництво тощо.
Просте товарне виробництво грунтується на одноосібній приватній власності й особистій праці виробника. Цей економічний уклад існує вже тисячоліття, демонструючи високу життєздатність.
Підприємницьке товарне виробництво ґрунтується на різних формах приватної власності та найманні працівників. У всіх розвинутих країнах більшість продукції створюється саме у цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним.
Державне товарне виробництво ґрунтується на державній власності та найманні працівників. Цей різновид товарної форми виробництва безроздільно панував в Україні впродовж усього більшовицького періоду її історії.
Результат товарного виробництва називають продуктом. Отже, все те, що виробляє національна економіка, є національним продуктом. Продукт, який уречевлюється, тобто існує у формі речі, називають товаром. Продуктом є також послуга — вид економічної діяльності, в результаті якої якість вироблених речей змінюється. Прикладами послуги є стрижка волосся, прання, реставрація тощо. У сучасному виробництві дедалі важливішого значення набувають інформаційні послуги, які становлять фактично новий продукт у вигляді даних, повідомлень, інформації про об'єкти та процеси.
Продукт виробничої діяльності інколи називають роботою. Наприклад, будівельні роботи — не лише певний вид діяльності, а й її продукт.
Продукцією здебільшого називають матеріально-речовий продукт, створений у процесі матеріального виробництва. Внаслідок своєї забарвленості поняття блага найчастіше вживається з певним означенням, наприклад економічне благо, благо індивідуального вжитку, капітальне благо, позаекономічне благо, громадське благо тощо. B економічному дослідженні продукт виробничої діяльності, що продають і купують, часто називають товаром, незалежно від того, якої форми набирає цей продукт — речі чи послуги. Товар має дві властивості: споживну вартість і мінову вартість, або ціну.
2.2.Товар та його властивості
Здатність товару задовольняти певну потребу людини називають споживною вартiстю. Різні товари задовольняють різні потреби людини. Одні споживні вартості безпосередньо задовольняють особисті потреби людей, наприклад продовольство, одяг, взуття. житло, побутова техніка чи власний автомобіль. Інші блага, які є частиною виробничих ресурсів (устаткування, виробничі будівлі, матеріали тощо), задовольняють потреби людей опосередковано, беручи участь у створенні різних продуктів, потрібних людям.
Споживну вартість мають також блага, які не створені людиною, як-от повітря, вода в джерелі, плоди дикоростучих дерев та ін. Це позаекономічні, або дарові, блага.
Товарові притаманна не просто споживна вартість, а суспільна споживна вартість — споживна вартість для інших членів суспільства. До того ж товар переходить від виробника до споживача через обмін. Тому споживна вартість товару - це така суспільна споживна вартість, яка переходить із виробництва у споживання через купівлю-продаж.
Виробник віддасть свій товар в обмін на інший або за гроші лише в тому разі, коли він упевнений, що обмін є еквівалентним. Отже, будь-який обмін передбачає певну мінову вартість, тобто співвідношення, в якому один товар обмінюється на інший. В економічній науці вже кілька століть точиться гостра полеміка навколо питання: ще є основою мінової вартості, або, інакше кажучи, що визначає ціну економічних благ. Є два основні підходи до цього питання - теорія трудової вартості і теорія граничної корисності.
Прихильники теорії трудової вартості (розроблена А.Смітом, Д.Рікардо і К.Марксом) уважають, що мінову вартість товару, тобто його ціну, визначають затрати праці на виробництво цього товару, які називають вартістю. Вартість — це уречевлена в товарі праця. Згідно з теорією трудової вартості, праця є тим спільним, що міститься в усіх економічних благах і робить їх сумірними. Всі товари — продукти людської праці. Величина вартості товару визначається кількістю праці, необхідної для виробництва товару. Оскільки природним вимірником праці є робочий час, то величина вартості товару визначається кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво.
Суспільно необхідний робочий час — це робочий час, затрачений за суспільно нормальних умов виробництва, тобто типових у конкретному суспільстві умов у певний період.
Прихильники теорії граничної корисності (розвинута В.С.Джевонсом, К.Менгером, Е.Бем - Баверком) уважають, що ціна блага зумовлюється його цінністю, тобто тим значенням , яке певне благо має з погляду добробуту для суб'єкта. Величину цінності економічного блага визначає корисність, яку приносить людині те або інше благо. При цьому мова йде не про величину корисності взагалі, а про граничну корисність блага.
Гранична корисність — це додаткова корисність, яку людина отримує від кожної додаткової одиниці спожитого товару. При цьому величина задоволення від споживання кожної додаткової (наступної) одиниці блага зменшується.
Отже, згідно з цим підходом, чим вища гранична корисність блага, тим вища ціна на цей товар. Тому ціни відображають граничні корисності благ.
У другій половині XX ст. економісти перестали надавати розробці теорії вартості чи цінності тієї вирішальної ролі, яку вона мала в XIX ст. Вони зосередилися переважно на дослідженні ціни та практиці ціноутворення.
2.3. Гроші й ціни
Гроші й ціни є найважливішими компонентами товарної форми виробництва, котрі, як уже зазначалось, слугують своєрідним елементом для системи товарної економіки.
Гроші виникли дуже давно. Це — один із найвизначніших витворів людського суспільства. Вони зачаровують людей. Гроші - це єдиний товар, котрий не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Гроші — це своєрідна загадка.
Історія грошей налічує вже тисячоліття. Учені неоднаково пояснюють процес виникнення грошей. Одні з них уважають, що гроші виникли стихійно в результаті розвитку обміну. Інші стверджують, що люди домовилися, дійшли взаємної згоди щодо запровадження грошей. Хоч як би пояснювали процес виникнення грошей, простежується кілька етапів у їхньому розвитку.
На світанку цивілізації один продукт безпосередньо обмінювався на інший. Нині такий обмін називають бартером. В обмін регулярно надходила незначна кількість продуктів (продукти скотарства, землеробства чи ремесла). Прямий обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди. Наприклад, власникові сокири потрібен був хліб, але власник хліба потребував не сокири, а м'яса. Безпосередній обмін сокири на зерно внеможливлювався. Тому з'явився посередник в обміні товарів, що його називають загальним еквівалентом. Поява загального еквівалента означає виникнення грошей, точніше товарних грошей, які мають внутрішню вартість.
Загальний еквівалент — це товар, який має властивість обмінюватися на будь-який інший товар. В історії різних народів роль загального еквівалента виконували різні товари. В одних країнах еквівалентом була худоба, в інших - сіль, хутра, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо. В Україні-Русі функції загального еквівалента тривалий час виконували худоба і хутра. Врешті-решт роль загального еквівалента закріплюється за благородними металами — золотом і сріблом.
Однак застосування товарних грошей, зокрема благородних металів, також викликало чимало проблем. Насамперед, золота не вистачало впродовж усієї історії торгівлі. Тому виникли паперові гроші, потрібні не самі по собі, а для тих товарів і послуг, які на них можна купити. Вперше паперові гроші були випущені в Китаї у XII ст., в Європі вони з'явилися лише в XVII ст.
Отже, суть грошей зводиться до здійснення ними ролі посередника в обміні. Найповніше суть грошей виявляється через їхні функції; все, що виконує функції грошей, є грошима. Гроші виконують три функції: 1) міри вартості; 2) засобу обміну, 3) засобу нагромадження багатства. Тривалий час у вітчизняній економічній науці визнавалося п'ять функцій грошей, до названих додавалося ще дві — засіб платежу і світові гроші. Проте цi функції охоплюються попередніми.
Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю.
У функції засобу обміну гроші виступають посередником між продавцем і покупцем. Початково обмін відбувався за допомогою зливків золота або срібла. Але це надто ускладнювало обмін: необхідність зважування грошового металу, дроблення його на частини, встановлення проби тощо. Тому почали карбувати монети. Початково монета — це зливок благородного металу встановленої форми, ваги і проби, що засвідчено на монеті особливим штампом держави. Питання про те, де і коли з'явилися перші монети, остаточно не з'ясоване. В Україні-Русі перші монети викарбувано наприкінці X ст. за князя Володимира Великого. Функціонування грошей як засобу обміну дає змогу уникнути незручностей бартерного обміну.
Функція нагромадження грошей означає створення багатства. У суспільстві існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми й окремих людей заощаджувати гроші. Для закупівлі капітальних благ необхідно попередньо нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль та ін.) також передбачає попереднє заощадження грошей. Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резерви мають дуже важливе значення в умовах поглиблення міжнародного поділу праці і зростання взаємозалежності держав.
Гроші — це сукупність активів, які використовують для здійснення ділових операцій. Різні ділові операції обслуговують не один, а різні види грошей, наприклад готівка, чеки тощо. Тому існують різні показники загальної кількості грошей у національній економіці, які називають грошовими агрегатами. В різних країнах своя система агрегатів.
Найочевидніший вид грошей, який потрібно враховувати в загальній кількості грошей, є готівка — паперові гроші й монети. Значну частину повсякденних операцій обслуговує саме готівка, яка в цьому разі виконує функцію засобу обміну.
У кожній країні рух грошей між фірмами, домогосподарствами та державою називають грошовим обігом. Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної економіки.
Для підтримання стабільної вартості паперових грошей державні установи проводять відповідну економічну політику. По-перше, уряд не повинен допускати надмірних дефіцитів державного бюджету. По-друге, центральний банк має здійснювати розумний контроль за кількістю грошей. Проте на практиці державні інституції не завжди розсудливо контролюють грошову масу, що спричиняє інфляцію — знецінення грошей, супроводжуване зростанням цін.
Ціна — це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги. Наприклад, 30 грн за кілограм яловичини; 8 грн за стрижку волосся. Ціну товару, що виражена в грошах, називають його абсолютною ціною. Водночас ціну одного товару завжди можна відобразити в певній кількості іншого товару. Наприклад, один кілограм яловичини коштує 30 грн, а один кілограм яблук — 2 грн. Звідси можна сказатищо 1 кг яловичини коштує 15 кг яблук. Ціна товару, що виражена в певній кількості іншого товару, є відносною ціною товару. 5 кг яблук є відносною ціною 1 кг яловичини.
Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Зміна структури цін приводить до того, що покупці купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни яких знизилися.
Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові.
Адміністративні ціни встановлює не ринок, а державний орган. Наприклад, в СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Такі ціни не відображають реальних витрат на виробництво продукту; вони не виконують основних функцій ціни.
Ринкові ціни формуються в процесі взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова ціна виконує такі основні функції в економіці: 1) нормувальну; 2) інформаційну; 3) стимульовальну.
Ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. У ринковій економіці здатність конкурентних сил пропозиції й попиту встановлювати ціну на рівні, за якого купівля й продаж зрівноважуються, називають нормувальною функцією ціни. Ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною.
Ринкова ціна виконує також інформаційну, або орієнтувальну, функцію. Під впливом різних обставин смаки та уподобання споживачів змінюються. Скажімо, споживачі вирішили купувати більше одягу з природних волокон, зокрема льону, й менше зі штучних волокон.
Сприйнятливість ринкової системи до змін у потребах покупців, що втілюється у відповідній реакції фірм і постачальників ресурсів, називають інформаційною, або орієнтувальною, функцією цін.
Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес називають стимулювальною функцією цін.
2.4. Грошові системи та їхні типи
У кожній державі грошовий обіг відповідно регулюється, тобто функціонує національна грошова система. Грошова система — це спосіб організації грошового обігу, що склався історично грошових систем в даній країні й закріплений законом. Грошові системи формуються з утворенням централізованих держав, хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше. В сучасних умовах грошова система країни містить такі основні елементи: 1) найменування грошової одиниці (наприклад, Україна — гривня, США — долар; Польща - злотий, Росія -рубль, Японія — єна та ін.); 2) види державних паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу; 3) регламентацію безготівкового грошового обігу; 4) державний апарат, що регулює грошовий обіг. До середини 70-х років у всіх країнах мав місце, а в деяких існує і нині, щоправда формально, ще один елемент грошової системи - золотий вміст грошової одиниці.
Економісти розрізняють два типи грошових систем: 1) металевого обігу, в яких грошовий товар виконує всі функції грошей або лежить в основі грошової системи; 2) паперово-кредитного грошового обігу, які базуються на паперових грошах.
Історії відомі два види металевих систем: а) біметалізм; б) монометалізм. Біметалізм — грошова система, в якій за золотом і сріблом законодавчо закріплено роль грошей. За цієї системи валютні метали відігравали рівноправну роль і в обігу перебували монети з обох металів. Монометалізм — грошова система, основу якої становить лише один метал (золото або срібло).
Біметалізм тривалий час існував у країнах Західної Європи. Для цієї грошової системи характерні два види цін — ціни в золотих і срібних грошах. Держава встановлює цінове співвідношення обох металів. Якщо ринкова ціна одного з валютних металів знижується, то вигідно скуповувати цей метал і карбувати з нього монети. Наприклад, коли срібло дешевшає, то золоті монети зникають з обігу, і в ньому панує срібло. Отже, фактичними грішми стає метал, ціна якого на світовому ринку знизилася. .Валюта пов'язана з функціонуванням грошей у міжнародному обігу, з економічними відносинами громадян, фірм та урядів різних держав. Грошова одиниця кожної країни є її валютою. Розрізняють валюти:
а) вільно конвертовані;
б) частково конвертовані;
в) неконвертовані (замкнені).
Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші іноземні валюти - грошові одиниці інших країн. До цієї групи валют належать долар США, марка Німеччини, єна Японії, фунт стерлінгів Великої Британії та деякі інші. Практично це валюти розвинутих держав.
Частково конвертованими є валюти держав, які вводять певні валютні обмеження, наприклад заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою, концентрацію в руках держави іноземної валюти тощо. Валютні обмеження з боку держави можуть охоплювати багато заходів. Частково конвертованими є валюти менш розвинутих країн та країн із перехідною економікою, наприклад гривня України, злотий Польщі та ін.
Неконвертованими (замкненими) є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн. До групи неконвертованих належать валюти країн із командною економікою, в яких уряд забороняє фірмам чи громадянам валютні операції.
У міжнародних розрахунках використовують саме вільно конвертовані валюти.
Економічні зв'язки країн зумовлюють необхідність обміну грошової одиниці однієї країни на грошову одиниці іншої. Пропорцію обміну валют називають валютним, або обмінним, курсом.
Упродовж століть, аж до Першої світової війни, основою валютного курсу був монетний паритет — співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, тобто монет вартістю в одну грошову одиницю.
У 20-ті роки XX ст. золоті монети були вилучені з обігу. Країни почали фіксувати номінальний золотий вміст грошової одиниці. Кожна грошова одиниця представляла певну кількість золота. Співвідношення номінального золотого вмісту грошових одиниць і було основою валютного курсу. Однак із середини 70-х років номінальний золотий вміст грошових одиниць не фіксується. Це означає, що як монетний, так і офіційний номінальний паритет утратили сенс, їх уже не можна обчислити.
У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: 1) фіксовані; 2) плаваючі.
Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міждержавних угод. Наприклад, фіксовані курси встановлені між грошовими одиницями країн Європейського Союзу. Об'єктивною основою для встановлення фіксованого курсу валюти є насамперед її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют визначають на основі вартості однакового набору товарів і послуг у різних країнах.
Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції. Наприклад, курс долара впродовж одного дня міг становити 110 єн, через кілька місяців зрости до 140 єн, а відтак знизитися до 130 єн.
У світі переважають плаваючі валютні курси. Нинішню систему валютних курсів найправильніше було б назвати керованим плаванням валютних курсів. Курси валют більшості країн "плавають", і час від часу центральні банки країн здійснюють валютні інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси.
Кожна країна має так звані золотовалютні резерви, які охоплюють: 1) золото (золотий запас); 2) вільно конвертовані, або резервні, валюти; 3) СДР.
Наприкінці XX ст. золото, як уже зазначалося, втратило роль грошей.
Підсумки
1.Загальною умовою виникнення товарної форми виробництва є суспільний поділ праці, який породжує обмін продуктами між виробниками. Безпосередньою причиною товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, тобто приватна власність. Виробники прагнуть відокремитися у веденні свого господарства, щоб поставити споживання у пряму залежність від затрат своєї праці та інших ресурсів.
2.Суспільний поділ праці виступає у трьох основних формах: 1) загальній; 2) частковій; 3) одиничній. Загальний поділ праці - це поділ національного виробництва на окремі роди і сфери; частковий - на окремі галузі, а поділ праці всередині підприємства називають одиничним. Товарна форма виробництва розвивається значною мірою через взаємодію часткового та одиничного поділу праці. У вітчизняній економіці нині простежується потужна тенденція до розширення масштабів товарної форми виробництва.
- Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною формою власності, воно творить той чи інший соціально-економічний уклад - просте товарне виробництво, підприємницьке товарне виробництво, державне товарне виробництво, рабовласницьке товарне виробництво. У сукупності з певною формою власності, політичним режимом та національним менталітетом товарна форма виробництва творить певну економічну систему.
- Функцію макроекономічної координації в товарних економічних системах виконують ринковий механізм, об'єднання виробників та держава. Ринковий механізм збалансовує національну економіку в умовах змагальності, конкуренції виробників. Якщо конкурентна боротьба між виробниками заглушена, макроекономічну координацію забезпечують об'єднання продуцентів, як було в середньовічних цехах, або держава — в командно-адміністративній системі. Товарна система господарювання із заглушеною конкуренцією неефективна.
- Все, що виробляє національна економіка, є її продуктом. Продукт, який уречевлюється, називають товаром. Продуктом є також послуга — це вид економічної діяльності, в результаті якої якість речей змінюється. В окремих галузях, наприклад у будівництві, продукт виробничої діяльності називають роботою. Продукція - це здебільшого матеріально-речовий продукт; щоправда, в останні роки термін "продукція" застосовують і до результатів науково-інформаційного виробництва. Поняття "благо" дещо забарвлене, тому конкретнішим є термін продукт.
- Товар має дві властивості: споживну вартість та мінову вартість, або ціну. Споживна вартість - це здатність товару задовольняти певні потреби людини. Співвідношення, в якому одне благо обмінюється на інше, називають міновою вартістю, або ціною. В економічній науці точиться гостра полеміка з приводу того, що визначає ціну товару. Є два основні підходи: одна група економістів уважає, що ціну товару визначають затрати праці на його виробництво, інші вчені обстоюють провідну роль граничної корисності.
- Основні складові товарної форми виробництва - ціни і гроші. Все, що виконує функції грошей, є грішми. Гроші виконують три функції: міри вартості, засобу обміну та засобу нагромадження багатства. Гроші пройшли тривалий шлях — від товарних до паперових і до банківських грошей. У сучасних умовах простежується їхня подальша еволюція. Нині існує серйозна проблема захисту паперових грошей від їх підроблення. Для визначення загальної кількості грошей у національній економіці використовують грошові агрегати.
- Ціна — це кількість грошей, яку покупці віддають в обмін за одиницю певного товару або послуги. Ціна товару, виражена в грошах, становить його абсолютну ціну; ціна товару, виражена в певній кількості іншого товару, - відносну. Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Ціни бувають адміністративні й ринкові. Ринкові ціни формуються в ході взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова ціна виконує в економіці такі основні функції: нормувальну; інформаційну; стимульовальну.
- Спосіб організації грошового обігу, що склався історично в країні й закріплений законом, називають грошовою системою. Сучасна грошова система містить такі основні компоненти: 1) найменування грошової одиниці; 2) види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу; 3) регламентацію безготівкового грошового обігу; 4) державний апарат, що регулює грошовий обіг. Історично існували біметалічні та монометалічні системи грошового обігу. В 1970-х роках остаточно утверджується новий тип грошової системи, основу якої становлять паперові гроші.
- Валюта - це грошова одиниця країни. Розрізняють валюти: а) вільно конвертовані; б) частково конвертовані; в) неконвертовані. Валютний курс є ціною грошової одиниці країни, вираженою в грошовій одиниці іншої країни. За золотого стандарту країни фіксували валютні курси відповідно до золотого вмісту своїх грошових одиниць. У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: 1) фіксовані; 2) плаваючі. Золотовалютні резерви країн охоплюють: 1) золото; 2) резервні валюти; 3) СДР.
Tема 3. РИНКОВИЙ МЕХАНIЗМ.
Економiку, в якiй приватнi особи та фiрми приймають основнi рiшення
щодо виробництва та споживання називають ринковою економікою.
Серцевиною ринкової економiки є цiновий або ринковий механiзм.
3.1. Попит та його визначники. Крива попиту та її переміщення
Покупцi на ринку створюють попит. Основою попиту є потреби. Попит
вiдображає потреби, але не всi .
Попит — це кількість продукту, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку за певну ціну за певний проміжок часу.
Якщо ви хочете придбати автомобіль, але не можете його купити через відсутність грошей, то економісти назвуть це бажанням, а не попитом. Але якщо у вас є гроші, які ви готові витратити на купівлю автомобіля, то це вже попит.
Бажання, підкріплені грошовими можливостями, перетворюються на попит. Попит — це потреби людей, представлені на ринку і забезпечені грошима; іншими словами, попит — це платоспроможні потреби людей.
Згідно із законом попиту, чим вища ціна на продукт, тим меншу його кількість купуватимуть споживачі. І навпаки, чим нижча ціна продукту, тим більшу його кількість купуватимуть. Отже, закон попиту відображає обернену залежність між ціною продукту і величиною попиту на нього. Графічне зображення цієї залежності називають кривою попиту. Для її зображення по горизонталі відкладемо величину попиту (Оd), а по вертикалі — ціну (Р). Криву попиту позначають великою буквою D; вона іде зверху вниз, зліва направо, тобто має спадний характер.
Основні чинники, які впливають на попит.
Ціна продукту, ціни на взаємозамінювані та взаємодоловнювані продукти, доходи населення, індивідуальні смаки й уподобання і т.д.
Спадна траєкторія кривої попиту зумовлена двома причинами:
1) ефектом доходу. Зміна ціни відбивається на реальній купівельній спроможності споживачів (за умови, що грошова купівельна спроможність є сталою). Коли підвищується ціна, то реальна купівельна спроможність знижується, що зменшує величину попиту. Покупці, підтримуючи свій бюджет, витрачатимуть ту саму номінальну суму на купівлю даного продукту, але куплять уже меншу його кількість. І навпаки, зі зниженням ціни продукту купівельна спроможність грошового доходу збільшуватиметься, що дає змогу купувати більше певного продукту, ніж раніше;
2) ефектом заміщення. Якщо ціна на продукт Х змінюється, а на інші продукти залишається постійною, то змінюється відносна структура цін між продуктом Х та усіма іншими товарами (продукт X дорожчає чи дешевшає порівняно з іншими продуктами). Покупці замінюють дорожчі продукти дешевшими. Наприклад, при зростанні ціни на яловичину люди більше купуватимуть свинини, м'яса птиці, риби і т.д. У результаті величина попиту на яловичину зменшиться.
Ефект доходу та ефект заміщення діють одночасно і обидва змінюють величину попиту на продукт.
Позначивши попит через D можна записати, що він перебуває у функціональній залежності від визначників:
D=f(p; g, х, y)
.де р — ціна продукту;
g— ціна на взаємозамінювані та взаємодоповнювані продукти;
х — величина доходів споживачів;
у — суб'єктивні смаки і уподобання.
Крапка з комою після р підкреслює відмінність між впливом ціни та всіх інших визначників на попит.
Якщо змінюється ціна (Р) на продукт, то це спричиняє зміну величини попиту на нього (Qd). Зміна величини попиту означає переміщення з однієї комбінації "ціна — кількість продукту" до іншої комбінації, наприклад, від точки а до точки в.
Зміна усіх інших визначників (g, х, у) змінює попит на продукт. Якщо покупці бажають і спроможні купити більшу кількість продукту за кожну можливу ціну, то відбувається збільшення попиту. Воно зображується переміщенням кривої попиту вправо . Навпаки, зменшення попиту виникає, коли внаслідок зміни в одному або більшій кількості його визначників покупці купують меншу кількість продукту за кожну можливу ціну. У графічному зображенні зменшення попиту показують як переміщення кривої попиту вліво. Тепер з'ясуємо, як впливають на попит зміни у кожному з перелічених вище визначників. Якщо зниження ціни на один продукт зменшує попит на інший, то такі продукти називають взаємозамінюваними. Наприклад, чай і кава, масло і маргарин, яблука і груші є прикладами взаємозамінюваних продуктів. Коли ціна на груші підвищується, споживачі купуватимуть більше яблук, і попит на яблука зростатиме. Крива попиту на яблука переміститься вправо (положення D1) і відбудеться збільшення попиту на яблука для усього проміжку цін.
Якщо зниження ціни на один продукт збільшує попит на інший продукт, то такі продукти називають взаємодоповнюваними. Наприклад, чай і цукор, магнітофон і касети до нього, автомобіль і бензин є прикладами взаємодоповнюваних продуктів. Якщо ціна на бензин зростає, люди звичайно купуватимуть менше автомобілів, і попит на них зменшиться. Крива попиту на автомобілі переміститься вліво (в положення D2), і попит на автомобілі зменшиться для усього проміжку цін.
Розрiзняють iндивiдуальний та ринковий попит. Ринковий попит – це сума iндивiдуальних попитiв усiх покупцiв на певному ринку в межах визначеного перiоду.
Із зростанням доходів споживачі купують більше товарів. Проте чи зростає при цьому попит на усі товари і послуги? Споживачі купують більше овочів, фруктів, м'яса, риби, одягу, взуття тощо, але менше хліба, виробів із борошна, картоплі, капусти тощо. Товари, попит на які прямо залежить від зміни грошового доходу, називають товарами вищої споживчої цінності. Якщо зі зростанням доходів попит на певні товари знижується, то такі товари називають товарами нижчої споживчої цінності.
Такі визначники попиту, як смаки й уподобання, залежать від віку, статі, історичних, національних, природно-кліматичних умов, реклами, моди тощо. їх зміна веде до зміни попиту та переміщення кривої попиту. Наприклад, сприятлива для певного продукту зміна у смаках або уподобаннях споживачів, викликана, можливо, рекламою або змінами у моді, означатиме, що попит зросте за кожного рівня ціни. Несприятливі зміни в уподобаннях споживачів зменшуватимуть попит, переміщуючи криву попиту вліво.
Попит також визначають розміри ринку чи кількість домогосподарств, погодні умови, очікування щодо майбутніх змін цін і доходу та інші чинники.
3.2. Пропозиція та її визначники. Крива пропозиції та її переміщення.
Якщо споживачі формують попит, то продавці — пропозицію. Що ж розуміють під пропозицією?
Пропозиція — це та кількість продуктів, яку виробник бажає та спроможний виробити і постачати для продажу на, ринку за певну ціну впродовж визначеного проміжку часу.
Пропозиція визначається виробництвом, але не завжди збігається з ним, бо не все, що виробляється, потрапляє на ринок. Є випадки, коли і в урожайний рік продукти сільського господарства відсутні на полицях крамниць. Звичайно, продавцеві вигідніше пропонувати свій продукт за вищими цінами, бо його виторг зростає. Між ціною та кількістю пропонованого продукту існує пряма, або позитивна, залежність. Якщо ціна зростає, відповідно збільшиться й величина пропозиції. Цю пряму залежність між ціною та кількістю пропонованого продукту називають законом пропозиції.
Графічне зображення цієї залежності називають кривою пропозиції, яку здебільшого позначають буквою S. Крива пропозиції є висхідною .Розрiзняють два види пропозицii -iндивiдуальну та ринкову. Ринкову пропозицiю визначають як суму iндивiдуальних пропозицiй усiх продавцiв певного товару.
Пропозиція залежить від таких чинників:
S=f (p; g,.c,.x)
де р — ціна продукту;
g — ціна на взаємозамінювані та взаємодоповнювані продукти;
с — витрати виробництва;
х — інші визначники.\ зміна кількості виробників, технологія,податки і т.д.
Крапка з комою між р і g вказує на відмінність між впливом ціни (р) та усієї решти чинників (g, с, х) на пропозицію.
Зміна ціни змінює величину пропозиції. Якщо ціна зростає, величина пропозиції збільшується; якщо ж ціна знижується, величина пропозиції зменшується. Зміна величини пропозиції означає переміщення з однієї точки до іншої по стабільній кривій пропозиції; наприклад, із точки а до точки в. Причиною руху по кривій є зміна ціни на відповідний продукт.
Зміна інших чинників (g, с, х) змінює пропозицію товару. Крива переміщується в цілому вправо або вліво (рис.3.4). Збільшення пропозиції переміщує криву пропозиції вправо; зменшення пропозиції переміщує цю криву вліво. Причиною зміни пропозиції є зміна одного або більше визначників пропозиції.
Якщо ціна на замінюваний продукт зростає, то пропозиція продукту зменшується, і крива пропозиції цього продукту переміщується вліво. Наприклад, зростання ціни на масло зменшить пропозицію маргарину, оскільки виробників приваблюють вищі ціни і прибутки. За будь-якого рівня ціни буде виготовлено меншу кількість маргарину, і крива пропозиції маргарину переміститься вліво.
Якщо ціна на взаємодоповнюваний продукт зростає, пропозиція продукту також зростатиме, і крива пропозиції продукту переміститься вправо. Наприклад, маємо два доповнювані товари: ґудзики і тканину. Якщо тканина дорожчає, то й ґудзики підвищаться в ціні. Згідно з законом пропозиції зростання ціни на ґудзики збільшить величину пропозиції ґудзиків за кожного рівня ціни. В результаті пропозиція ґудзиків зросте, і крива пропозиції на ґудзики переміститься вправо. При цьому не варто забувати, що ми абстрагуємося від усієї решти чинників і беремо до уваги лише вплив зміни досліджуваного визначника на пропозицію товару
Розглянемо такий визначник, як витрати виробництва. Припустімо, що внаслідок зростання ціна ресурси витрати на виробництво автомобілів зросли, тому їх пропозиція зменшиться. Крива пропозиції автомобілів переміститься вліво і покаже зменшення пропозиції на автомобілі за кожного рівня ціни.
До інших визначників пропозиції відносимо зміну кількості виробників, технологію, податки і субсидії, погодні умови тощо. Наприклад, запровадження спеціального податку на тонізуючі напої означає для виробника додаткові витрати, тому він скоротить виробництво усіх тонізуючих напоїв, і крива їх пропозиції переміститься вліво, що означатиме зменшення їх пропозиції загалом.
Попит і пропозицію порівнюють із лезами ножиць, які завжди функціонують одночасно. Але так само як у ножиць леза рухаються у протилежному напрямі залежно від їхнього положення, так і значення попиту і пропозиції змінюється в часі. У короткостроковому періоді кількість вироблених товарів більш-менш постійна (очікуваний урожай зернових, план випуску продукції підприємством тощо). Отже, в короткостроковому періоді на визначення ціни справлятимуть вплив переважно коливання попиту, а не пропозиції. У довгостроковому періоді простежується протилежна ситуація. Адже з перебігом часу фермери та підприємці можуть переорієнтуватися, змінити свої виробничі потужності відповідно до вимог ринку. Тому в довгостроковому періоді пропозиція вагоміше впливатиме на формування ринкової ціни.
3.3. Рівновага попиту і пропозиції. Ціна рівноваги.
Ринкова економіка реагує на зміни ринкових цін, які у свою чергу відчутно реагують на зміну попиту і пропозиції. Ціну, що встановлюється на ринку під впливом взаємодії попиту та пропозиції, називають ціною рівноваги, або рівноважною ціною. Всі інші чинники (наприклад, кількість випущених грошей або витрати виробництва) впливають на ціну через зміну попиту і пропозиції. Як же встановлюється рівноважна ціна? За умов конкуренції на ринку будь-якого продукту існує багато покупців і продавців. Тому можемо перейти від індивідуального попиту і пропозиції до ринкового попиту та ринкової пропозиції, підсумувавши величини попиту кожного покупця та величину пропозиції кожного продавця. Сума величин попиту всіх покупців дасть нам змогу визначити ринковий попит, а сума величин пропозиції усіх продавців є не
Рис 3.5. Ціна рівноваги.
чим іншим, як ринковою пропозицією. Точка перетину ринкових кривих попиту та пропозиції і визначає рівноважну ціну (рис. 3.5). У цій точці величина попиту Qd дорівнює величині пропозиції Qs. Величину рівноваги позначають через Q*, а ціну рівноваги — через Р*.
Проекція з точки перетину Е кривих попиту і пропозиції на горизонтальну вісь покаже кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а виробники — продати. Ця величина дорівнює 0Q*.
Точка Q* — це точка рівноваги величин попиту і пропозиції, саме тут ринок перебуває у стані рівноваги між двома протилежними силами — попитом і пропозицією. Саме тут плани купівлі й продажу збігаються, а ціна не змінюється, перебуваючи на рівні Р*. Отже, рівноважна ціна — це ціна, за якої інтереси покупців і продавців збігаються: кількість продукту, яку хочуть придбати покупці, саме дорівнює кількості продукту, яку хочуть продати продавці.
Ринкова рівноважна ціна фактично виконує роль своєрідного фільтра, який розподіляє обмежену пропозицію продукту між продавцями і покупцями.
Ринкова ціна допускає до участі в торгівлі не всіх покупців і продавців, а лише тих продавців, які згодні продати свій продукт за рівноважною ціною або нижчою за неї, і тих покупців, які можуть купити продукт за рівноважною ціною або вищою за неї. Всі інші, хто не погоджується з такими вимогами, виключаються ринком із процесу купівлі-продажу. Це видно на рисунку 3.5: обсяг ринку визначається величиною 0Q*, де продукти продають і купують за ціною Р*. Продавці перебувають на кривій S, зокрема на тій її частині, що іде вниз від точки Е. Покупці зображуються кривою D зокрема тією її частиною, як іде вгору від точки Е.
Пiдсумки
1. Попит — це кількість продукту, яку готові купувати покупці за певною ціною упродовж певного проміжку часу. Між величиною попиту і ціною існує обернена залежність. Це означає, що більше продукту куплять занизькою ціною і менше за високою. Тому крива попиту є спадною. Рух покривій попиту передбачає зміну величини попиту, зумовлену зміною ціни. А переміщення кривої попиту вправо або вліво передбачає зміну попиту, зумовлену будь-яким іншим чинником, окрім ціни продукту.
2. Пропозиція — це кількість продукту, яку виробники готові запропонувати для продажу за певною ціною упродовж певного проміжку часу. Між величиною пропозиції та ціною існує пряма залежність. Це означає, що більше продукту пропонуватимуть на ринку за вищою ціною, ніж за нижчою. Тому крива пропозиції висхідна. Зміни цін на взаємодоповнювані та взаємо-замінювані продукти, зміни у витратах виробництва, технології, податках і дотаціях переміщуватимуть криву пропозиції на продукт. Переміщення цієї кривої вправо відбиває збільшення пропозиції, а переміщення вліво —зменшення. На противагу цьому зміна ціни продукту викликатиме зміну величини пропозиції, тобто переміщення від однієї точки до іншої по стабільній кривій пропозиції.
3. Ціну, за якою продають товари й послуги, називають рівноважною ціною, або ціною рівноваги. За рівноважної ціни величина попиту дорівнює величині пропозиції. Рівноважна ціна встановлюється у точці перетину кривих попиту і пропозиції. Зміна попиту або пропозиції змінює рівноважну ціну та рівноважну кількість.
4. Аналіз попиту і пропозиції показує, як ринковий механізм розв'язує основні проблеми економічної організації — "що?", "як?", "для кого?". Він демонструє, яким чином "голосування" грошима встановлює ціни і визначає обсяг виробництва.
5. Ринковий механізм зазнає певних невдач унаслідок виникнення недосконалих ринкових структур, недостатності інформації, обмеженої мобільності ресурсів, побічних наслідків, що пов'язані з витратами або вигодами переливу. Залежно від особливостей об'єктів і суб'єктів ринку розрізняють такі його основні види: ринок товарів і послуг, ринки ресурсів, фінансові ринки.
6. Функціонування будь-якого виду ринку забезпечують відповідні ринкові установи (біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, служби зайнятості), стан і динаміка яких відображають рівень ділової активності та здоров'я економіки.
7. Через систему угод і контрактів біржі упорядковують і стабілізують стосунки покупців та продавців товарів, цінних паперів тощо, полегшують фірмам реалізацію продукції, отримання додаткових капіталів та їх спрямування у продуктивніші галузі.
8. Банківська система сприяє руху капіталів, раціональному використанню тимчасово вільних грошових коштів та прискоренню розрахунків у національній економіці.