Проблема корупції: боротьба чи імітація?
| Вид материала | Документы |
- Проблема корупції у законодавчих та нормативних актах, 98.25kb.
- 1. Схвалити Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" (додається), 245.67kb.
- Вересня 2006 Про Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», 233.6kb.
- Затвердити План заходів щодо запобігання І протидії корупції в районі, що додається, 14.98kb.
- План заходів Держветфітослужби, спрямованих на запобігання та протидії корупції,, 126.42kb.
- Імітація вітражу на тему «Пори року», 81.04kb.
- Доповідь, 68.89kb.
- Проект „Вартові демократії: медіа проти корупції" Електронний інформаційний бюлетень, 898.95kb.
- План дій із залучення неурядових організацій та змі до заходів з подолання корупції, 61.53kb.
- Боротьба оун-упа за незалежність в історичній картині світу, 67.15kb.
Володимир Воїн
Проблема корупції: боротьба чи імітація?
Щоб ефективно боротися з якимось «негативним» явищем, без сумніву це явище треба досконально вивчити і зрозуміти. Якщо проблема чітко сформульована, дії влади конкретні і рішучі, суспільство таку владу розуміє і підтримує. Якщо ж суть явища формулюється у розпливчатому, туманному вигляді, це може означати два варіанти:
А) той, хто організовує боротьбу, не має уявлення про суть того, з чим «бореться», а сама ця «боротьба» - не більш, як показуха для суспільства;
Б) якщо організатор боротьби знає справжню суть проблеми, але не оприлюднює її для суспільства, то ця «боротьба» означає не більше, ніж імітацію бурхливої політичної діяльності з метою приховати саму суть проблеми.
Тож спочатку з’ясуємо суть проблеми під назвою «корупція». Перш за все, корупція не є суто українським явищем, а є (за горбачовським виразом) «загальнолюдською цінністю». З’явилася вона в нашому суспільстві лише після розвалу СРСР і самовільного встановлення кримінальним середовищем
(за пасивності шокованого від зради правлячої парт номенклатури КПРС більшості українського суспільства) політичної системи дикого капіталізму. В СРСР явища корупції не було в принципі: при загальнодержавній власності на національні багатства і суспільні засоби виробництва, при єдиній державній фінансовій системі, проблема підкупу державних службовців (практично більше 70% працюючого населення) існувала на рівні дрібного хабарництва, яке достатньо ефективно стримувалося органами по боротьбі з крадіжками соціалістичної власності (знане на слуху ОБХСС!) і досить суворою кримінальною відповідальністю.
Проблема хабарництва не мала значимих для суспільства економічних наслідків і наносила більше моральну шкоду соціалістичній системі життя.
Звідси перший фундаментальний висновок – корупція, як негативне економічне явище, властива саме капіталістичній системі суспільних відносин. Але задамося питанням – для кого негативним?
Ось що говорить з цього приводу «всезнаюча» «Вікіпедія»:
«Корупція наносить багатомільярдні збитки міжнародній торгівлі. Саме це стало однією з причин зростання інтересу до проблеми міжнародної корупції останніми роками. Так, американські фірми-експортери стверджували, що вони часто програють вигідні контракти через те, що згідно із законом не мають права платити хабарі закордонним чиновникам. Навпаки, в більшості країн ОБСЄ хабарі іноземним партнерам не тільки не заборонялися, але навіть могли бути списані з доходу при сплаті податків. Наприклад, у німецьких корпорацій такі витрати складали близько 5,6 млрд. дол. в рік[8]. Ситуація змінилася тільки в кінці 1997 р., коли країни ОБСЄ підписали «Конвенцію про боротьбу з дачею хабарів іноземним державним посадовим особам при здійсненні міжнародних ділових операцій». У виконання конвенції протягом подальших років були прийняті закони, що забороняють явним чином національним компаніям давати хабарі кому б то не було.»
Тому не випадково таємною світовою владою (через легалізовані структури типу ООН і т.п.) найбільш злободенними у світі проблемами сьогодні визнані корупція і тероризм. Як в національному, так і в міжнародному масштабах.
Слово «корупція» походить від двох латинських слів:
«сorruptio» – підкупність і продажність державних, політичних чи громадських діячів;
« corrumpere» — псувати, руйнувати - протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення;
Залишається з’ясувати – що і кому псує корупція?
По суті, і корупція, і тероризм є лише наслідками інших соціально-політичних проблем, властивих нелюдській, бандитській за змістом політичній системі капіталізму.
Власне світова таємна влада створює організовані міжнародні злочинні терористичні організації типу «Аль-Каїди» для дестабілізації неугодних їй національних режимів. І та ж сама світова влада самими жорстокими засобами, до військової інтервенції включно, під знаком «боротьби з міжнародним тероризмом» придушує будь-які спроби населення будь-якої країни боротися проти визискування своїх національних ресурсів, національної моралі транснаціональними компаніями, створеними світовим жидівством.
Проблема ж корупції виростає з системи приватної власності невеликої купки зверх багатих людей (у кожній країні) на національні багатства і суспільні засоби виробництва, які за конституціями майже всіх держав є власністю всього народу. При капіталістичній системі відносин за допомогою продажних законодавчої та судової гілок влади і системи приватних банків структура держави, її контролюючих та захисних структур, перероджується у свого онкологічного антипода. Замість виконання функції соціально справедливого розподілу національних багатств, ВНП між усім населенням, соціально-правового захисту всього населення, держава стає «продажною дівкою капіталізму» - вона обслуговує виключно багатіїв та їх оточення, яким в Україні достається до 90-95 відсотків щорічного ВНП. Контрольно-каральні державні органи вже не захищають населення від злодіїв, бандитів, а навпаки, захищають високопоставлених злочинців від гніву свого власного народу.
Роль держави в цій системі зведена до функцій покірної служанки-повії для обслуговування все тієї ж правлячої верхівки багатіїв. Президент чи прем’єр-міністр країни, здійснюючи офіційний візит за кордон, не підписує ніяких міждержавних договорів з економіки – в державі все приватизовано! Замість цього він везе під «державним дахом» зграю шахраїв-бізнесменів, які з такою ж зграєю шахраїв приймаючої країни, вирішують проблеми власного збагачення. Державна особа підписує лише окремі рамкові угоди для забезпечення (під гарантії держави – тобто за рахунок всього населення) надійного виконання укладених приватними шахраями - бізнесменами договорів. Суспільство від такої міждержавної політики лише втрачає національні ресурси і права у власній країні. Передавши всю національну (суспільну) власність у приватне користування, продавши землю, держава втрачає будь-які соціальні важелі управління і перетворюється в тупого поліцейського держиморду.
Все це шахрайство на вищому державному рівні маскується гаслами про «державно-приватне партнерство», про «партнерство бізнеса і влади», тощо, адже вищі органи державної влади очолюють все ті ж багатії-бізнесмени.
Таким чином, головна задача державного апарату сьогодні – у формально «узаконений» спосіб перекачати до 90% державного бюджету у приватні кишені «шановних роботодавців і меценатів», а фактично – злодіїв-мільярдерів, бандитів без будь-яких моральних тормозів. І отримати свої «фінансові крихти» у вигляді ренти за надані злодіям-власникам послуги.
Для цього офіційним законодавством створюється ціла армія людей-зомбі – державні службовці. Треба віддати належне – більшість із них сумлінно і професійно виконують свої обов’язки і не мають до корупції ніякого відношення. Однак саме їх подають суспільству у вигляді «пугала корупції» - бюрократа-чиновника. Начебто як усі інші громадяни вони за трошки вищу і більш-менш гарантовану зарплатню не мають права бути повноправними громадянами суспільства, мати свої політичні погляди. Тупо працюй на систему по передачі національних багатств купці багатіїв – і отримаєш більш-менш пристойну пенсію.
Але іноді тут спрацьовує «людський фактор». Наші люди не тупі американці. Якщо хтось отримує на пустому місці мільйони і мільярди, то чому я не можу взяти крихти з їх фінансового пирога. В кінці-кінців такий підхід відповідає аморальній суті капіталістичної «ринкової» економіки.
Наївні. Більшість із них навіть не уявляють, який страшний злочин вони творять. Адже за тисячу доларів, украдених із мільйона багатія, йому і життя укоротять, не те що з роботи виженуть. Сам же мільйонер скоріше ту тисячу на шматки порве, куражачись, ніж віддячить сумлінному працівнику. Знай, бидло, своє місце.
Отже за суттю проблему корупції можна визначити наступним чином.
Корупція – це спроба окремих державних службовців, що своєю штатною діяльністю забезпечують рух національних багатств від суспільства на приватні рахунки правлячих країною багатіїв, формально незаконними методами отримати свої «проценти» від надання таких послуг багатим злодіям - мільярдерам і мільйонерам. Що в цілому відповідає духу і принципам капіталістичної системи.
Звідси:
Проблема боротьби з корупцією означає боротьбу олігархічного приватно-державного альянсу із спробами окремих представників населення країни, переважно держслужбовців, впливати (з метою особистого збагачення, із соціального протесту, тощо) на рух фінансових потоків із держбюджету до приватних рахунків правлячої купки багатіїв.
Саме цей момент замовчується діючою владою. Акцентування уваги суспільства на моральній оцінці явища – хабара у кілька тисяч гривень чи навіть доларів – це повний цинізм капіталістичної влади. Адже збільшення вдвоє за один рік мільярдних статків українських багатіїв – це норма, за яку можна ще й «Героя України» отримати.
При цьому цинічний процес пограбування нації подається засобами масової інформації в стилі суто радянської риторики – про чергові економічні досягнення України, ріст економіки держави. Однак в Радянському Союзі збільшення видобутку корисних копалин, виплавки сталі чи продукції машинобудування автоматично означало покращення рівня життя всього населення, насичення внутрішнього ринку новими товарами, здешевлення продукції для населення. Сьогодні в Україні (та і скрізь в пострадянських країнах!) ситуація принципово інша. Збільшення видобутку, чи виплавки, чи виробництва, чи врожаю на заводах і землях Ахметова, Пінчука, Коломойського чи іншого бандита-мільярдера, означає лише збільшення їх особистих прибутків. І тільки. Адже той незначний приріст ВНП, який достається всьому суспільству, вже давно, наперед з’їла інфляція та проценти по зовнішнім боргам. Які знову ж таки брали для мільярдерів під гарантії держави, тобто всього населення. Самі ж пострадянські «бізнесмени» звикли і продовжують отримувати щорічний прибуток не нижче 100 відсотків. Тому весь капітал, що напрацювала нація, іде в офшори і працює на інші держави та нації. Українці ж, попри «економічні досягнення України», продовжують існувати на «мізері» зарплат і пенсій, маючи світові ціни на продукти, товари і послуги.
Отже висновок простий: боротьба з корупцією в Україні – це примітивна імітація політичної діяльності з метою приховати тотальний процес пограбування злочинцями української нації на формально законних підставах.
Прийняття Закону України про амністію економічних злочинів, проект якого нині розглядає Верховна Рада, означає завершення процесу побудови «правової держави» - фальшивки, якою двадцять років морочили голови українцям. Кримінальні злочинці, що кримінальним шляхом «наварили» свої кримінальні мільйони і мільярди, сьогодні самі себе відкрито «амністують» за первинне кримінальне накопичення капіталу і все послідуюче шахрайство.
Існуюча сьогодні влада настільки обнагліла, що відверто глумиться над правовою системою держави. Скажемо, на всіх рівнях озвучується проблема виробництва шкідливих продуктів, ліків чи чогось іншого. Об’являється про боротьбу держави з недобросовісними виробниками – і приймається Закон, згідно якого державні контролери зобов’язані за десять діб повідомити про перевірку конкретного злочинця. Приймаються державні стандарти – і паралельно приймається Закон, згідно якого виконання вимог держстандарту є не обов’язковим. В країні засилля деструктивних сект, організованих шайок шахраїв, міліція і СБУ все це відслідковують – а заходи не вживаються: люди ж самі себе дають дурити. Навіть фіктивні закони про боротьбу з корупцією не хочуть приймати. Якщо українське «бидло» мовчить, коли його грабують, значить можна без формальностей…
Висновок для українців інший. Для остаточної перемоги над корупцією, як фактором тотального пограбування суспільства купкою багатіїв-бандитів, необхідно якнайскоріше, найрішучішими засобами знищити нелегітимну систему капіталізму в Україні, відновивши єдино законну політичну систему - соціалістичну. Але вже не на марксистській, а на національній українській платформі.
P.S.
В новій Українській державі корупції не буде як явища. А судити злочинців-шахраїв і «силовиків», які їх прикривали і прикривають від народу, будуть за звичаєвими законами української нації.
22.11.2011р.