Geum.ru

Зміст перелік умовних скорочень

Вид материалаДокументы

Содержание


Показники (складові індексу незалежності)
Позики уряду
Подобный материал:
1   2   3   4

Джерела: МВФ IFS 2007, веб-сайти центральних банків.


Ще однією передумовою успішного запровадження інфляційного таргетування з огляду на макроекономічну стабільність є відсутність зовнішніх шоків. Цей тип шоків важливий не тільки з погляду прямого впливу на динаміку внутрішніх цін, а й через вплив на номінальний обмінний курс, що відіграє важливу роль при встановленні та досягненні інфляційних цілей. Особливо це важливо для країн, що розвиваються, які є більш чутливими до динаміки обмінного курсу, ніж розвинуті країни. Вищий коефіцієнт трансмісії змін обмінного курсу в інфляційні процеси, по-перше, пов’язують з історією високої інфляції та значним рівнем цінової індексації, і зокрема прямої до змін обмінного курсу. По-друге, занепокоєння у змінах обмінного курсу в багатьох країнах викликане дисбалансами між активами та зобов’язаннями, деномінованими в іноземній валюті. У деяких країнах банки самі мають незбалансовану валютну позицію, в інших – активи банків в іноземній валюті дорівнюють пасивам, однак їхні клієнти мають більше зобов’язань в іноземній валюті, ніж активів (або доходів). Відповідно різка депреціація національної валюти може викликати фінансову кризу з відповідними наслідками для всього макроекономічного розвитку країни. І третя причина пов’язана з бажанням країн, що розвиваються, уникнути негативно впливу динаміки обмінного курсу на експортні (та імпортнозамінювані) галузі економіки. За значної реальної ревальвації обмінного курсу підприємства даних галузей зазнають суттєвих збитків і втрачають цінову конкурентоспроможність. Усе це призводить до так званого «остраху плавання», і відповідно до валютних інтервенцій центральних банків, які де-юре дотримуються вільного курсоутворення. Відповідно найсприятливішим періодом упровадження інфляційного таргетування вважається такий, у якому не існує суттєвого тиску на обмінний курс в бік апреціації чи депреціації.

Однак, на нашу думку, необхідно розрізняти тиск, що викликаний тимчасовими шоками, з тиском, що є наслідком дії фундаментальних макроекономічних факторів. Зокрема, тренд реальної апреціації національної валюти (як наслідок вищих темпів зростання продуктивності праці в перехідних економіках і дії гіпотези Балаша – Самуельсона) є об’єктивним процесом, і відповідно до нього центральний банк має вибирати між вищою інфляцією або апреціацію номінального обмінного курсу.

Також результати емпіричних досдіджень показують, що в країнах, які досягли низьких рівнів інфляції, коефіцієнт трансмісії змін обмінного курсу в зміни інфляції суттєво знижується. Звичайно, цей процес є поступовим, однак важливість даної проблеми має знижуватись як результат оголошення і досягнення нижчих рівнів інфляції.

Щодо негативного впливу різкої депреціації на реальний сектор економіки через балансовий ефект, то тут слід зауважити, що, як показує досвід Чилі та деяких інших країн, низька інфляція і розвиток ринку облігацій у національній валюті дозволяє значно знизити дані ефекти (однак знову ж таки необхідний певний час).

Теоретично через визначальну важливість інфляційних очікувань при проведенні монетарної політики в умовах інфляційного таргетування запровадження даного режиму бажане за низьких рівнів інфляції, за відсутності значних інфляційних шоків і адміністративного регулювання цін. Однак хоча багато центральних банків перейшли до інфляційного таргетування, коли інфляція була вже дуже низькою, існують випадки успішного запровадження нового режиму монетарної політики за дуже високих рівнів. Зокрема, найбільш виразні винятки з цього правила – Чилі та Ізраїль, що успішно запровадили інфляційне таргетування, стартуючи з 20–25% річного рівня інфляції.

Отже, світовий досвід показує, що перехід до інфляційного таргетування може бути успішним за різних стартових умов щодо рівня цільового показника (див. табл. 4.1). Однак треба ще раз зауважити, що визначальним для успішного запровадження інфляційного таргетування є контроль над інфляційними очікуваннями під час перехідного періоду.

Іншим аспектом інфляційного розвитку, що визначає можливість успішного запровадження інфляційного таргетування, є економічна структура цін. Основна номенклатура цін має бути нерегульованою, тобто визначатися ринковими факторами, а також економіка не повинна бути надто чутливою до цін на окремі товари або коливань обмінного курсу.

Для мінімізації потенціальних конфліктів із цілями фінансової стабілізації та гарантування ефективної трансмісії дій монетарної політики банківська система має бути стійкою, а фінансовий ринок – розвинутим. В іншому разі, центральний банк може бути обмежений у своїх діях щодо бажання підвищити процентні ставки для боротьби з інфляцією через занепокоєння, що такі дії можуть призвести до труднощів фінансових установ. Схожим до такого аргументу є і небажання центрального банку допустити різку депреціацію національної валюти, що може мати серйозні негативні ефекти на баланси фінансових установ і навіть до банкрутств. Однак хоча завжди кращим є випадок, коли монетарна політика проводиться в умовах стійких фінансових установ і ринків, не обов’язково інфляційне таргетування висуває значно вищі вимоги ніж інші режими. Хоча здається, що фіксація курсу не потребує такої уваги до стабільності банківської системи, але періодичні різкі девальвації (наприклад, під час валютних криз у результаті відпливу капіталу) можуть мати дуже шкідливі наслідки на баланси фінансових установ і навіть призвести до повноцінної фінансової кризи. Особливо ймовірним такий сценарій є в країнах, де економічні агенти відчуваються захищеними від змін обмінного курсу та не хеджують валютні ризики. Отже, одна з переваг плаваючого обмінного курсу полягає в тому, що економічні суб’єкти усвідомлюють двосторонній ризик на валютних ринках, і таким чином це веде до розвитку ринку хеджування.

Відповідно, незважаючи на тип переходу до інфляційного таргетування (поступовий чи швидкий), дуже бажана попередня підготовка до плаваючого обмінного курсу. Навіть коли не розглядається перехід до вільного плавання в найближчий час, необхідно розпочинати операційну роботу над розбудовою систем управління валютними ризиками.

Друга стадія переходу до інфляційного таргетування може включати певне розширення коридору можливих коливань обмінного курсу для стимулювання розвитку валютного ринку та продовження розробки інших операційних аспектів.

Політика інтервенцій може бути сформульована на наступній стадії, коли запроваджується більша гнучкість обмінного курсу.

вырезано

Закінчення табл. 5.8

Показники
(складові індексу незалежності)
1991–1999 *
1999–2005 **

Позики уряду
0,16
0,45

9. Ліміти на аванси

0
0,3

10. Ліміти на забезпечені кредити

0
0,2

11. Хто контролює умови надання позики

0,13
0,2

12. Беніфіціарії позики
0,1
0,07

13. Види обмежень, якщо вони існують

0,05
0,05

14. Строк надання позики
0,02
0,02

15. Обмеження щодо ставки позики

0,02
0,02

16. Заборона щодо надання позик на первинному ринку
0
0,05

Загалом
0,31
0,73

Примітки:

* індекс розраховано на законодавчій базі, дійсній до прийняття Закону про «Національний банк України» (№ 679-XIV, 20 травня 1999), а саме: Резолюції Президії Верховної Ради про Статут Національного банку України (№ 1605-XII, 7 жовтня 1991), закон «Про банки і банківську діяльність» (№ 872-XII, 20 березня 1991), конституційні положення, що регулюють діяльність НБУ (№ 254k/96, 28 червня 1996) та ін.

** індекс розраховано на базі Закону «Про Національний банк України» (із змінами).

Підрахунок індексу не виключає можливості надання суб’єктивних оцінок: (1) 1991–1999 рр. індекс розраховано на основі різних законодавчих актів, які до певної міри не кореспондують один з одним; (2) описові критерії, що застосовуються для вимірювання окремих показників, не завжди чітко корелюють із законодавчими положеннями.

Джерело: [112].


Для формального закріплення рівня незалежності НБУ, який би дозволяв йому забезпечувати цінову стабільність у довгостроковому періоді, необхідно прийняття певних поправок у Закон «Про Національний банк України». У результаті закон повинен передбачати чітке та прозоре визначення основних понять і функцій, які б відповідали світовим стандартам, а також створення регулюючого органу на засадах незалежності та відкритості у прийнятті рішень. Такий підхід спрямований на формування умов для забезпечення об’єктивності і професіоналізму при реалізації монетарної політики і є
однією з найважливіших складових реформування цієї сфери. Головними серед них є такі.

По-перше, в жодному з нормативно-правових документів, що регулюють діяльність НБУ, чітко не сформульована стратегічна ціль монетарної політики. Натомість, законодавчо визначається основна функція Національного банку. Згідно зі статтею 99 Конституції України та статтею 6 Закону України «Про Національний банк України» основною функцією НБУ є «забезпечення стабільності грошової одиниці України ... та у межах своїх повноважень, – цінової стабільності», що фактично передбачає забезпечення внутрішньої (контроль над інфляцією) і зовнішньої (контроль над динамікою обмінного курсу) стабільності. Проте закон не визначає пріоритетності в їх реалізації в разі виникнення конфлікту між ними, що знижує прозорість монетарної політики. Водночас у статті 1 зазначено, що «цінова стабільність – утримання системи цін на певному рівні шляхом підтримки стабільного курсу грошової одиниці України». При цьому стаття 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» виз­начає, що одним з основних завдань Кабінету Міністрів є забезпечення здійснення цінової політики.

Невизначеність стратегічної цілі призводить до того, що проведення монетарної політики фактично обмежується вирішенням лише поточних завдань та надає підстави закидати обвинувачення про її неефективне проведення в середньостроковій перспективі. Тому забезпечення цінової стабільності має бути основною метою Національного банку України. Будь-які інші цілі, наприклад зовнішня вартість валюти, стабільність банківської системи, підтримка економічної політики уряду тощо, повинні розглядатися Національним банком України тільки тоді, коли їх виконання не ставитиме під загрозу досягнення первинної мети.

По-друге, на додаток до визначення основної цілі не існує чіткого розподілу інституціональної відповідальності за встановлення режиму валютного курсу. Стаття 37 Закону декларує, що умови і порядок конвертації гривні на іноземну валюту встановлюються НБУ відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Зокрема, згідно із статтею 8 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і контролю» (№ 15–93 від 19.02.1993 р., із змінами) НБУ встановлює валютні (обмінні) курси іноземних валют щодо гривні за погодженням із Кабінетом Міністрів. Ані Закон, ані Декрет КМУ не містять формалізованого механізму встановлення курсу в разі виникнення конфлікту інтересів між урядом та НБУ.

По-третє, відповідно до статті 9, «Рада Національного банку: 1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики». Крім того, відповідно до
статті 24 зазначеного Закону «Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України». Правові, економічні та організаційні засади формування прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку України визначаються Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Зважаючи на вищезазначене, НБУ зобов’язаний використовувати під час формування й подальшого проведення монетарної політики урядові прогнозні та програмні документи. Проте застосування прогнозних показників, затверджених урядом, у процесі формування та подальшого проведення монетарної політики не забезпечують надійної основи через те, що такі показники можуть визначатися на базі політичної доцільності без належної економічної обґрунтованості. Відповідно, це може бути причиною серйозних ускладнень у плануванні
та реалізації заходів із монетарної політики для ефективного впливу на інфляцію.

По-четверте, неврегульованою є й фінансова незалежність Національного банку України. Відповідно до статті 4 Закону України «Про Національний банк України», НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законом випадках – також за рахунок державного бюджету. Згідно зі статтями 5 та 9 вищезазначеного Закону, Національний банк здійснює перерахування до Державного бюджету України суми перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами після закінчення фінансового року на підставі результатів аудиту та після його ухвалення Радою Національного банку, тобто за результатами року.

Проте чинна практика суперечить чинному законодавству. Із року в рік законами України «Про Державний бюджет України» установлюється норма стосовно щоквартального, рівними частинами, перерахування Національним банком до державного бюджету суми коштів, яка ще не отримана, а лише передбачена в кошторисі Національного банку, як перевищення доходів над видатками. Таке перерахування коштів за своєю суттю є авансовим перерахуванням до державного бюджету без реально отриманих доходів і є не що інше, як здійснення Національним банком додаткової, нічим не забезпеченої емісії з усіма негативними наслідками для економіки держави. Тому пропонується внесення змін до Бюджетного кодексу України стосовно заборони авансового перерахування перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами НБУ до державного бюджету до закінчення фінансового року та до ухвалення Радою НБУ результатів аудиту, яке б дозволило уникнути подвійного трактування законів.

Водночас міжнародний досвід пропонує такий алгоритм розподілу чистого прибутку банку через законодавчі зміни, а саме:
  • розміщення частини чистого прибутку на капітальному рахунку центрального банку в обсягах, необхідних для збільшення статутного капіталу центрального банку до межі, що дорівнює (звичайно п’ять – десять) відсотків загального обсягу грошово-кредитних зобов’язань, що відображаються на рахунках центрального банку на кінець відповідного фінансового року;
  • розміщення частини чистого прибутку на рахунках загального резервного фонду, що підтримується центральним банком, у сумах, необхідних для збільшення обсягів загального резервного фонду до рівня, еквівалентного сумі статутного капіталу центрального банку; загальний резервний фонд може використовуватися тільки для відшкодування збитків центрального банку;
  • рішення щодо розміщення частини чистого прибутку у фонд фінансування цілей спеціального призначення, установлених центральним банком, повинні прийматися анонімним голосуванням правління банку;
  • будь-який залишковий чистий прибуток, що залишається після попередніх розподілів, має використовуватися відповідно до такого: попередні розподіли чистого прибутку повинні здійснюватися повністю з чистих доходів від операційної діяльності, за винятком випадку, якщо операційні доходи не включені в чистий прибуток або після того, як попередні розподіли вичерпали чисті доходи від операційної діяльності, включені в чистий прибуток, такі розподіли будуть вважатися зробленими з чистого нездійсненого прибутку від переоцінки цінностей; будь-які залишкові чисті операційні доходи мають розподілятися на користь відповідних фіскальних органів, визначених парламентом протягом певного періоду (кілька місяців) після закінчення фінансового року, і залишкові невикористані прибутки від переоцінки цінностей мають спрямовуватися до загального резервного фонду переоцінки в балансовому звіті центрального банку.

Проте, мабуть, найбільший ризик лежить у площині політичної незалежності. Майже в усіх без винятку значних фінансових кризах останнього десятиліття – у Східній Азії, Росії, Туреччині, Латинській Америці – політичне втручання в регулювання фінансового сектору лише погіршувало ситуацію. Політичний тиск не тільки послаблював фінансове регулювання в цілому, а й ускладнював ухвалення органами регулювання і нагляду заходів, що забезпечують дотримання нормативів відносно банків, які зіткнулися з труднощами. Це заважало роботі фінансового сектору напередодні кризи, затримувало визнання глибини кризи, уповільнювало необхідне втручання і призвело до збільшення витрат платників податків на врегулювання кризи. У своїй розповіді про венесуельську банківську кризу 1994 року колишній президент центрального банку Руфь де Кривій посилалася на неефективне регулювання, слабкий нагляд і політичне втручання як чинники, що ослабили банки в період напередодні кризи. У своїй книзі «Колапс», опублікованій
2000 року, де Кривій підкреслила, що законодавці повинні «укріпити банківський нагляд, надати йому незалежність і політичну підтримку в достатньому обсязі для виконання його обов’язків» [29].

Щодо Національного банку України, то стаття 53 Закону «Про НБУ» забороняє втручання органів законодавчої та виконавчої влади у виконання функцій і повноважень Ради або Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених Законом. Адже ні уряд, ні парламент не мають формальних повноважень анулювати рішення банку, якщо інакше не передбачено Законом. Тим не менш, Закон не містить формального механізму вирішення конфліктних ситуацій, що зачіпають спільні інтереси банку та уряду (як, наприклад, у разі відстрочення термінів погашення боргових зобов’язань уряду перед НБУ). Наразі такі конфліктні питання вирішуються в режимі спільних консультацій. Утім, невідомо, якою є процедура в разі, якщо сторони не можуть домовитися щодо спільного результату. Таким чином, відсутність формального механізму вирішення конфлікту інтересів не виключає можливості застосування монопольного права на прийняття рішення в майбутньому, і насамперед,
з боку уряду [49].

Також відповідно до Закону чітко не врегульована взаємодія прийняття рішень між правлінням НБУ та Радою НБУ. Поточний поділ повноважень роботи між Радою і Правлінням Національного банку України відносно економічних досліджень є несприятливим для (інструментальної) незалежності й довіри до центрального банку. Відповідно до статті 9, Рада здійснює «аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї». Це ставить Правління Національного банку України перед дилемою – а воно повинно базувати свої рішення й комунікації з громадськістю на аналізі та рекомендаціях, наданих Радою (або відповідно, його дослідницьким підрозділом апарату Ради), або воно здійснює свій власний аналіз силами відповідних департаментів. У першому випадку, Правління втрачає велику частку своєї фактичної незалежності. У другому – можливе виникнення конфліктів між Радою й Правлінням стосовно рекомендованих рішень. Якщо дії центрального банку є прозорими, то громадськість довідається про можливе виникнення таких суперечностей у структурі НБУ, що може завдати певної шкоди репутації НБУ та впливати на ступень довіри до монетарної політики Національного банку України. Особливо, якщо Національний банк України буде використовувати пряме таргетування інфляції, розбіжності в аналізі процесів з урахуванням спрямування досягнення цілі та відхилення від заявленої мети є критичним для встановлення ставки рефінансування та обґрунтування таких рішень монетарної політики. Два або більше різних голосів із боку центрального банку щодо прогнозів послаблюють ступінь довіри до банку і заохочують політичне втручання в рішення монетарної політики.

Виходячи із цього, деяка кількість повноважень, що належать Раді, повинні бути передані Правлінню. Зокрема, Основні засади грошово-кредитної політики де-юре повинні формуватися Правлінням і схвалюватись Радою НБУ. Так само економічні дослідження й прогнозування повинні бути передані до повноважень Правління та підпорядкованих йому підрозділах. Рада НБУ не повинна мати права відкладеного вето щодо рішень монетарної політики Правління (стаття 13 у частині відкладального вето).

Посилення незалежності Національного банку потребує й інших змін до чиного законодавства в рамках існуючої світової практики [ 368], а саме:

– декларування незалежності Національного банку України та можливість використання інструментів при проведенні монетарної політики (зокрема і обмінного курсу) без обмежень з боку органів державної влади;

– унеможливлення здійснення тиску (включаючи політичні заяви) з боку органів державної влади на керівні органи Національного банку України при прийнятті рішень з монетарної політики;

– законодавче підвищення статусу посади Голови НБУ та захист її від можливого політичного тиску.

вырезано

Додаток С

1. Основні рівняння моделі


Інфляція:





(1)



(2)





(3)



(4)



(5)




(6)



(7)

Розрив ВВП:





(8)

Ключова процентна ставка:





(9)

Довгострокова процентна ставка:





(10)

Обмінний курс:





(11)



(12)


Продовження додатка С

  1. Глосарій змінних моделі




Показники:



базова інфляція



Зміна цін на продукти харчування (ті, що не входять до показника базової інфляції)



Зміна цін на товари, що регулюються адміністративно



Зміна цін на паливо



інфляція (зміна ІСЦ)



інфляційна ціль



імпортована інфляція (зміна цін імпортованих товарів)



інфляційні очікування



ціни на нафту



розрив ВВП



розрив індексу умов торгівлі



інфляція іноземних партнерів



курс гривні відносно долара США



премія за ризик



курси гривні відносно валют інших країн



номінальний ефективний обмінний курс



реальний ефективний обмінний курс



розрив реального ефективного обмінного курсу



короткострокова процентна ставка



довгострокова процентна ставка



розрив реальних процентних ставок (за кредитами комерційних банків)


Закінчення додатка С


Позначення:



значення показника в період t



відсоткова зміна показника (у річному виразі)



відсоткова зміна показника за рік



відхилення показника від свого рівноважного рівня (у в. п. до рівноважного рівня)



рівноважний рівень показника