Geum.ru

Зміст перелік умовних скорочень

Вид материалаДокументы

Содержание


Теоретико-методологічні засади цінової стабільності
Фіксована база проти ланцюгових індексів
Концепція базової інфляції
Макроекономічні умови в окремих країнах на початку запровадження інфляційного таргетування
Подобный материал:
1   2   3   4

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЦІНОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ


1.1. Суть і характеристика теорії інфляції та попиту на гроші


Вивчення природи зростання цін, або інфляції, а також цінової нестабільності, або мінливості інфляції, – один з основних напрямів досліджень монетарної економіки, у результаті яких сформовано теоретичні погляди щодо проблем грошової пропозиції, вартості грошей та інфляції.

Під поняттям «інфляція» сьогодні, як правило, розуміється зростання загального рівня цін. Але існує й інше, специфічніше визначення інфляції – зростання загального рівня цін, спричинене перевищенням кількості грошей над потребами економіки.

Нині всі теорії про інфляцію ґрунтуються на одному загальновизнаному базовому принципі, яким стверджується, що причиною зміни цін у довгостроковому періоді є зміни у пропозиції грошей. Цей принцип сформульований Мілтоном Фрідманом: «Інфляція є усюди та завжди грошовим феноменом» [212]. На практиці ця теза підтверджується для довгострокової перспективи – багато досліджень, аналізуючи групи країн та різні часові періоди, довели її правильність на довгих проміжках часу [60; 133; 187; 219; 392].

вырезано

На початку 1960-х рр. П. Самуельсон та Р. Солоу [355], розглянули залежність між безробіттям та інфляцією на даних американської економіки з початку XX сторіччя і включно з 1958 роком.

І хоча залежність не була такою значущою, як у дослідженні Філіпса,
для економіки Англії, тим не менш результат оберненої залежності між безробіттям та інфляцією вважався доведеним. Крива Філіпса, наведена Самуельсоном і Солоу, була такою, як це відображено на рис. 1.4.

вырезано

Для безумовного індексу вектор z характеризує показники зовнішнього середовища, які є факторами змін цінового індексу. У разі умовного індексу ІВЖ вектор z є постійним і не залежить від часу t. Таке представлення індексів ІВЖ є аналогом різних кошиків товарів у концепції ІВТ на початку та в кінці періоду спостережень (Ласпейраса та Пааше). Звичайно, центральний банк у разі, коли відповідна статистична агенція розраховує інфляцію за принципом ІВЖ, має вибирати як цільовий показник умовний ІВЖ. У сучасній економічній теорії та практиці триває дискусія, за яким принципом – ІВТ або ІВЖ – повинна розраховуватись інфляція. Статистичний офіс Європейського Союзу (Євростат) чітко проголосив, що загальний індекс інфляції (HISP) обчислюється на основі принципу ІВТ, у той час як Бюро трудової статистики США прийняло концепцію ІВЖ для обчислення інфляції у США. На думку автора, для України найбільш прийнятним є індекс цін на основі ІВТ, але скоригований з урахуванням ефектів інфляційного зміщення і такий, що буде максимально можливо враховувати ефект заміщення, тобто репрезентативність компонентів споживчого кошика протягом періоду між змінами у вагах.

Фіксована база проти ланцюгових індексів

Усі індекси (1.14)–(1.19) не є транзитивними, тобто значення інфляції в період t + k залежать як від початкової бази порівняння в періоді t, так і від траєкторії обчислення. Таким чином, для різних базових періодів або різних траєкторій кожен з індексів, які розглядалися вище, буде показувати різну за розміром інфляцію. Для того, щоб запобігати внутрішнім невідповідностям, тобто залежності від бази або шляху обчислення, для кожного конкретного індексу потрібно мати один і тільки один алгоритм, який пов’язує кожну можливу пару з різних часових періодів. Це означає, що часові періоди, коли вони поєднані разом, мають форму сполучного дерева (spanning tree). Для того, щоб уникнути внутрішніх невідповідностей, для кожного індексу необхідно використовувати методологію ланцюгових індексів, згідно з якою кожен період порівнюється напряму з хронологічно попереднім періодом [233].

Концепція базової інфляції

Вибір відповідного індексу цін, який найліпшим чином може слугувати ціллю монетарної політики, є також результатом пошуку компромісу між забезпеченням керованості цього індексу засобами монетарної політики і укріпленням довіри та усвідомленням суспільством показника, що характеризує зміну цін.

У цьому сенсі викликає постійний інтерес концепція базової інфляції як корисний допоміжний інструмент вимірювання загальної інфляції. Проблемам вимірювання базової інфляції присвячені роботи [72; 145; 165; 178; 255; 395].

Міра базової інфляції є кращим орієнтиром для поточної та наступної монетарної політики, ніж будь-які цінові індекси, і зокрема ІСЦ, з одного боку, а з іншого – базова інфляція перебуває під кращим контролем центрального банку, оскільки є мірою переважно інфляції попиту, на який має вплив центральний банк. Основною ідеєю, на якій ґрунтується вимірювання
базової інфляції, є відокремлення стійкої інфляції, яка залежить від фундамент­тальних чинників в економіці, від тимчасової інфляції, яка є наслідком
разових факторів.

Найвідомішим підходом побудови індексу базової інфляції є так званий метод «виключення», що рекомендує виключати товари з найбільш мінливими цінами, зокрема, паливо та продукти харчування. Цей метод з’явився в 1970-х роках як наслідок нафтових та продуктових шоків. Інший спосіб, близький до методу «виключення», визначає базову інфляцію як інфляційний тренд, що не бере до уваги тимчасові шоки пропозиції. Зокрема, у роботі [347] базова інфляція визначається як частка загальної інфляції, яка не має впливу на реальне зростання ВВП у довгостроковому періоді, а віддзеркалює інфляційні очікування.

Поряд з методом виключення для підрахунку базової інфляції використовуються й інші більш технічні підходи, які, як і метод виключення, зокрема, були запропоновані автором для випадку України [74]1.

Основними з них є:

– метод «плинного середнього» (moving average), суть якого полягає в усередненні значень зміни індексу споживчих цін за певний період часу (12, 24 місяці тощо). Це дає змогу простежити за зміною інфляційного фону. При застосуванні зазначеного методу згладжуються сезонні та циклічні коливання (наприклад, сезонність виробництва сільськогосподарської продукції та циклічність виробництва деяких продовольчих товарів, наприклад, м’ясопродуктів), що дає змогу оцінити середньострокову перспективу розвитку інфляційних процесів. Однак серед недоліків цього методу слід зазначити необхідність провадити обчислення середнього значення на основі історичних даних, оскільки з метою отримання індикатора для останнього періоду плинне середнє слід розраховувати, орієнтуючись на значення індексу споживчих цін за останні два-три роки, а це призводить до ефекту «інфляційного зміщення». До того ж, слід враховувати дію шоків (наприклад, значного зростання цін на нафтопродукти), що не зовсім відповідає призначенню індикатора відображати зміни цін, викликані лише монетарними процесами;

– метод центрованого плинного середнього, згідно з яким при обчисленні базової інфляції не виникає зміщення показника, однак і в цьому разі ми не одержимо його значення на останню дату, оскільки для цього потрібні фактичні дані як за попередні, так і за наступні періоди. Ряд базової інфляції, обчислений методом плинного середнього за два роки та за один рік на даних для України, наведено на рис. 1.7;



Рис. 1.7. Інфляція споживчих цін та розрахункова базова інфляція,
до попереднього місяця, %

Джерело: Держкомстат України, власні розрахунки


– метод «усіченого середнього» (trimmed-mean), можна застосовувати як для отримання інформації щодо зміни цін загального споживчого кошика, так і споживчого кошика з вилученими компонентами. Головна перевага цього методу в тому, що в процесі обчислень можуть вилучатися значні цінові сплески будь-якого компонента. Скажімо, в одному місяці це можуть бути зміни цін на продовольчі товари (наприклад, овочі), а в іншому – на паливо. Обсяг вилучення з кошика компонентів, що значно коливаються, визначається експертним шляхом. Зокрема, зазначені компоненти відсікаються таким чином. Спочатку їх «сортують» за зміною цін. Одержують групи компонентів, ціни на які зросли найбільше (верхня частина переліку), найменше (нижня) і в певних межах. Вилучають з кошика компоненти з найбільшими відхиленнями (як із верхньої, так і з нижньої частин переліку). Після цього кошик нормують від­повідно до ваги компонентів, що залишилися. Обсяги вилучення компонентів з верхньої та нижньої частин відсортованої структури можуть бути не однакови­ми (наприклад, 10% компонентів із верхньої та 5% з нижньої частин переліку). На основі нормованого кошика підраховується показник базової інфляції.

вырезано

– публічне оголошення кількісної цілі для інфляції;

– зобов’язанння щодо досягнення та утримання цінової стабільності як домінуючої цілі монетарної політики;

– практика використання всієї наявної інформації (тобто центральний банк при прийнятті рішень базується не тільки на одній змінній, наприклад, обмінному курсі чи монетарних агрегатах);

– прийняття високого ступеня прозорості та звітності.

Аналізуючи дослідження щодо інфляційного таргетування у світовій літературі, на наш погляд, найголовніша, критична риса інфляційного таргетування – існування публічно оголошеної кількісної цілі, яку центральний банк зобов’язується досягати, і процес досягнення цієї цілі, який складається з двох основних складових: прийняття рішень з монетарної політики всередині центрального банку та комунікаційний процес із суспільством та бізнесом. І що навіть більш важливо, на нашу думку, – інфляційне таргетування передбачає наявність чіткої цілі для політики (ніж інфляційної цілі у прямому значенні). Відповідно, найбільш відмінною рисою та найважливішим досягненням центральних банків з інфляційним таргетуванням є не переорієнтація цілей монетарної політики до більш жорсткого контролю інфляційних процесів (це є наслідком, однак одночасно й загальносвітовою тенденцією за останні два десятиліття, якщо не рахувати останній 2008 рік), а скоріше розвиток підходу до проведення монетарної політики, яка фокусується на чітко визначеній цілі, визнає важливу роль кількісних прогнозів майбутньої економічної динаміки при прийнятті рішень і пов’язана з високим рівнем прозорості як цілей політики та рішень, що приймаються, так і принципів, на яких базуються
ці рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, інфляційне таргетування можна визначити як концептуальну систему монетарного устрою, яка характеризується публічним проголошенням офіційної кількісної цілі щодо інфляції (або інтервалу) на середньострокову перспективу (на період або кілька періодів, через які дія основного інструменту монетарної політики – відсоткової ставки – набуває найбільшого впливу на інфляцію) та чітким розумінням і впевненістю в тому, що низька і стабільна інфляція є основною ціллю монетарної політики у довгостроковому періоді. А також прозорістю та підзвітністю центрального банку, що базується на досконалій системі комунікацій із громадськістю.

Ф. Мишкін виділяє п’ять обов’язкових елементів режиму інфляційного таргетування [313]:

– публічне проголошення середньострокової кількісної інфляційної цілі;

– інституційне зобов’язання щодо досягнення цінової стабільності як головної мети монетарної політики, якій підпорядковані інші цілі;

– імплементація монетарної політики, заснована на використанні всієї повноти інформації, в якій при ухваленні рішень щодо застосування монетарних інструментів ураховуються багато змінних, а не тільки грошові агрегати або обмінний курс;

– режим базується на високому ступені відкритості монетарної політики через відповідні комунікаційні канали з громадськістю й учасниками ринку щодо планів, цілей і рішень монетарної влади;

– високий рівень звітності центрального банку щодо досягнення встановленої інфляційної цілі та відповідні механізми забезпечення цієї звітності.

вырезано

Однак невиважена фіскальна політика – проблемне питання за будь-якого режиму монетарної політики, і не має різниці, чому за інфляційного таргетування вона призведе до більших труднощів, аніж за інших режимів. Також цікавим є факт, що фінансова дисципліна в більшості країн поліпшилась після запровадження режиму інфляційного таргетування, що підтверджується і пояснюється кращою координацією дій фіскальної та монетарної політики у сфері управління інфляцією після оголошення переходу.

У той же час слід відмітити, що майже всі країни під час запровадження інфляційного таргетування мали справу з експансійним характером фіскальної політики (табл. 4.1). Однак як уже зазначалось, цей аспект не завадив успішному запровадженню інфляційного таргетування, а після оголошення переходу фіскальна дисципліна значно поліпшилась.

Таблиця 4.1

Макроекономічні умови в окремих країнах
на початку запровадження інфляційного таргетування

Країна
Попередній рік до початку запровадження ІТ
Інфляція (середня
за рік),

%
Дефіцит поточного рахунку

(% від ВВП)
Дефіцит державного бюджету

(% від ВВП)

Нова Зеландія
1989
5,7
3
…

Чилі
1990
26,6
1,7
– 0,8

Канада
1990
4,7
3,9
3,1

Ізраїль
1991
19,7
0,6
4,5

Великобританія
1992
3,7
1,7
0,0

Фінляндія
1992
2,6
4,6
0,0

Закінчення табл. 4.1

Країна
Попередній рік до початку запровадження ІТ
Інфляція (середня
за рік),

%
Дефіцит поточного рахунку

(% від ВВП)
Дефіцит державного бюджету

(% від ВВП)

Іспанія
1994
5,3
1,4
6,4

Чехія
1997
8,5
6,1
0,9

Польща
1998
11,8
4,4
1,0

Бразилія
1998
3,2
4,3
8,0

Угорщина
2000
10,8
4,3
3,7