Київський національний економічний університет
Вид материала | Документы |
- «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 277kb.
- «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 436.12kb.
- «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 361.22kb.
- Хоменко Ольга Володимирівна Кримський економічний інститут двнз «Київський національний, 178.27kb.
- Правила прийому до магістратури Державного вищого навчального закладу "Київський національний, 72.88kb.
- А. Ф. Павленко " " 2009 р. Правила прийому до Державного вищого навчального закладу, 45.01kb.
- Київський національний економічний університет фінансово-економічний факультет, 1499.14kb.
- Яка відбудеться 23 березня 2012 року в двнз «Київський національний економічний університет, 60.65kb.
- Двнз київський національний економічний університет, 699.76kb.
- Cols=2 gutter=47> Гордієнко, 40.87kb.
Узагальнена структура професійної
діяльності державного службовця
Складова структури | Зміст |
Мета діяльності (продукт) | Умови для забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності |
Предмет діяльності | Забезпечення реалізації завдань і функцій держави |
Засоби | Правові засоби та організаційні інститути органів державної влади та місцевого самоврядування у сферах життєдіяльності людини (економічній, соціальній, духовній, політичній), організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі дії |
Процедури | Підготовка проектів нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, забезпечення їх реалізації, контроль за їх виконанням на основі аналізу та прогнозування політичного та соціально-економічного стану держави |
Змістова частина професійної діяльності державного службовця містить найбільш узагальнені категорії. Основне завдання
цієї структури — визначити концептуальні засади, на основі яких мають формуватися та реалізовуватися нормативно-правові акти та професійна діяльність державних службовців.
Тим самим змістова частина професійної діяльності державного службовця визначатиме не тільки структуру, зміст навчання за програмами підготовки та підвищення кваліфікації державного службовця, а й основні принципи державної служби, права та обов’язки державних службовців, професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців, посадові інструкції, кодекс загальних правил поведінки державного службовця тощо. Безпосередньо для державного службовця узагальнена структура дає погляд на те, як повинен він працювати і діяти в будь-яких умовах та обставинах. Крім того, її можна також розглядати як інструмент для якісної оцінки ефективності діяльності державної служби і окремих службовців.
Наведена узагальнена структура професійної діяльності повинна бути врахована не тільки під час розробки структури та змістової частини програм і планів усіх форм навчання, а й під час формування будь-яких нормативно-правових актів, що регулюють діяльність державних службовців.
Виходячи з наведеної узагальненої структури професійної діяльності можна сформулювати загальні вимоги до професійної підготовки державного службовця:
- засвоєння основних елементів теорії державного управління;
- володіння вміннями, необхідними для виконання службових обов’язків;
- уміння розробляти проекти нормативно-правових актів та запроваджувати їх на практиці;
- здатність забезпечувати інноваційність діяльності;
- готовність сприяти та забезпечувати діяльність щодо розвитку всіх сфер життєдіяльності людини (економічної, соціальної, духовної, політичної);
- володіння знаннями та вміннями, необхідними для забезпечення виконання завдань і функцій держави в конкретній галузі чи сфері діяльності.
Уведення поняття «інноваційності діяльності» суттєво розширює спектр функцій, яким має бути навчений державний службовець. Інноваційність діяльності в державному управлінні чи державній службі передбачає весь комплекс складових від зародження ідеї новації, її нормативно-правового забезпечення до організаційно-розпорядчого, консультативно-дорадчого та аналітико-контрольного супроводу управлінського рішення.
В Україні, першій серед країн СНД, Постановою Кабінету Міністрів України введена нормативна необхідність здобуття державним службовцем умінь розробки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Центральною фігурою узагальненої структури професійної ді-
яльності державного службовця постає людина як найвища соціальна цінність. Її життєдіяльність обумовлена чотирма сферами. Вони безпосередньо відображаються в цілеспрямованих діях людини при досягненні кінцевого результату діяльності. Крім того, на досягнення кінцевого результату активно впливає зовнішнє середовище,
зокрема його соціальна, духовна, економічна та політична сфери.
Тобто на цій підставі засоби узагальненої структури професійної діяльності державного службовця враховують усі сфери життєдіяльності людини і суспільства.
Із запропонованої узагальненої структури видно, що професійна діяльність державних службовців охоплює та забезпечує створенням та реалізацією відповідних нормативно-правових умов усю сферу життєдіяльності людини, що відповідає завданням і функціям держави. На цій підставі і з урахуванням досвіду інших країн можна зробити висновок про необхідність приділити головну увагу у структурі та змісті програм підготовки магістрів державної служби оволодінню методами управління, за допомогою яких вирішуються завдання та здійснюються функції держави. При цьому такі аспекти, як теорія держави і права, політичні науки, конституційне право та ряд інших мають розглядатись як суміжні, допоміжні, такі, що забезпечують формування вмінь та навичок обслуговування потреб людини та громадянина.
Крім того, як свідчить аналіз практичної діяльності державних службовців, 40—60 % робочого часу вони витрачають на міжособистнісне спілкування як безпосередньо, так і за допомогою телекомунікаційних засобів. На цій підставі зміст навчання повинен містити модулі, пов’язані з управлінням персоналом, із соціологією та психологією міжособистісного спілкування.
Застосування програмно-цільових методів у функціонуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, що визначено Концепцією проведення в Україні адміністративної реформи, вимагатиме оволодіння державними службовцями методами проектного менеджменту.
Вирішення складних питань соціального та економічного розвитку держави, у свою чергу, вимагає оволодіння державними службовцями системною методологією підготовки та реалізації управлінських рішень.
На прикладі підготовки управлінських рішень наведена модель діяльності державного службовця (рис. 9.2). Вона розроблена на основі підходів та принципів, які наведені в роботі.
Рис. 9.2. Модель цілеспрямованої дії людини
Професійна діяльність державних службовців, яка, в основному, пов’язана з підготовкою та реалізацією конкретних управлінських рішень, потребує здобуття конкретних вмінь, знань і навичок, що мають бути сформовані в процесі вивчення положень таких модулів (рис. 9.3):
- державна служба, державне управління, право, управління персоналом як базових модулів, що визначають предмет спеціальності «Державна служба»;
- економічних, соціальних, гуманітарних, політичних модулів, що визначають сфери життєдіяльності людини;
- фахових галузевих модулів, які пов’язані з конкретним колом посадових обов’язків на конкретних посадах державних службовців.
Враховуючи, що державна служба є професійною діяльністю, зміст навчання, крім загальнотеоретичних знань, навичок та вмінь, повинен забезпечити опанування конкретних підходів, умінь та прийомів прийняття, здійснення та контролю управлінських рішень.
Рис. 9.3. Модель діяльності державної служби при розробці управлінських рішень
Виходячи з цього доцільно, щоб кожна програма мала дві змістові складові: загальну та галузеву.
Загальна частина повинна містити модулі, що забезпечать оволодіння вмінь та знань з навчальних елементів, пов’язаних з удосконаленням виконання типових завдань, які службовець виконував раніше, або нових типових завдань, що визначаються професійно-кваліфікаційною характеристикою посади державного службовця. Зміст цієї складової програми не повинен мати ознак галузевої складової.
Галузева складова має надавати, в основному, нові знання, які з урахуванням знань та вмінь, отриманих у загальній частині, забезпечать професійне виконання типових завдань на конкретному робочому місці (з урахуванням галузевої ознаки).
Одне із суттєвих положень, яке має бути враховано під час розробки концепції формування змісту програм підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, — це стан економіки України. Прогнози свідчать про обмеженість фінансових ресурсів, які можуть бути виділені державою найближчим часом для здійснення навчання державних службовців. Це не дозволить розробляти велику кількість програм підготовки та підвищення кваліфікації, які були б адаптовані на перехід конкретного державного службовця з однієї конкретної посади на іншу.
При формуванні програм, особливо освітньо-професійної програми підготовки магістра державної служби, необхідно враховувати різний рівень освітньої підготовленості та практичного досвіду. Це пов’язано з різницею в терміні закінчення вищого закладу освіти, що певним чином визначає відмінний обсяг набутих знань, різним трудовим шляхом, що обумовлює відмінний обсяг набутих професійних знань та навичок. У зв’язку з цим доцільно на початку програми підготовки передбачати вирівнювальний блок, метою запровадження якого є систематизація раніше набутих знань і заповнення прогалин у базових знаннях за такими дисциплінами, як право, економіка, інформаційні технології тощо.
На підставі зазначеного вище можна сформулювати такі основні вимоги до розробки структур і змісту програм навчання державних службовців:
- структура та зміст освітньо-професійних програм підготовки магістрів державної служби мають передбачити формування таких знань, вмінь і навичок, які забезпечуватимуть можливість горизонтальної без додаткового навчання та вертикальної у певній сфері діяльності ротації державних службовців;
- структура та зміст професійних програм підвищення кваліфікації мають передбачати формування таких нових знань, навичок та вмінь, які забезпечуватимуть сучасне ефективне виконання посадових обов’язків і заплановані при плануванні кар’єри або формуванні кадрового резерву вертикальне просування державного службовця по службі або горизонтальну ротацію з метою набуття необхідного практичного досвіду;
- програми мають формуватися за модульним принципом і забезпечувати необхідну та достатню гуманітарну, соціально-економічну та природничо-наукову, а також професійно-орієнтовану і практичну підготовку;
- зміст модулів має бути спрямований на оволодіння вміннями та навичками виконання професійних завдань, функцій та повноважень;
- окремий модуль освітньо-професійної програми підготовки магістра державної служби може бути трансформований для використання в професійних програмах підвищення кваліфікації, окремі теми модулю — в тематичних семінарах. З приводу цього окремий модуль має бути структурований відповідно до категорії посад та/або типових завдань, функцій і повноважень державних службовців;
- засобами вимірювання якості підготовки чи підвищення кваліфікації є незалежне та неупереджене тестування, наслідки якого обов’язково враховуються при проходженні конкурсів на зайняття посад державних службовців, просуванні по службі та атестації державних службовців.
Викладені концептуальні аспекти структури програм та змісту професійного навчання державних службовців сприятимуть підвищенню професіоналізму державних службовців та ефективності державної служби.
Цілісність освітньої системи має забезпечуватися єдиними в країні вимогами, що висуваються до змісту, термінів та інших нормативів навчання. Це необхідна умова формування однорідного за професійною підготовкою висококваліфікованого персоналу державних службовців.
Інша структурна складова загальнонаціональної системи — акредитовані навчальні заклади, які здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців. Це — вищі навчальні заклади, галузеві інститути, які спеціалізуються на підвищенні кваліфікації керівників, спеціалістів підприємств, організацій та установ.
Конкретні практичні завдання окремих навчальних закладів системи навчання державних службовців (освітні, науково-дослідні, інформаційно-аналітичні тощо) досить різноманітні.
Нині реально існують і функціонують шість підсистем професійного навчання державних службовців з урахуванням відомчої специфіки їх діяльності:
- система навчання державних службовців органів державної влади та місцевого самоврядування, що діє під керівництвом Головдержслужби;
- система навчання кадрів силових структур — за відомчою підпорядкованістю;
- система навчання службовців юридичних установ і судових органів;
- система навчання службовців сфери сільського господарства;
- система навчання службовців сфери охорони здоров’я;
- система навчання службовців сфери зайнятості населення.
В останніх перелічених системах здійснюється перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців. Разом з тим координація їх діяльності має бути зосереджена в повноваженнях центрального органу виконавчої влади, відповідального за проведення державної кадрової політики у сфері державної служби.
До мережі навчальних закладів підвищення кваліфікації належать також регіональні центри перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та керівників підприємств, установ і організацій.
Головний напрям їх діяльності — підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій, осіб, включених до кадрового резерву на зайняття цих посад.
Центральне місце та провідна роль у структурі навчальних закладів навчання державних службовців належить Українській Академії державного управління при Президентові України. Вона здійснює підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, які займають посади І—ІV категорій. Також на неї покладено навчально-методичне, інформаційне забезпечення ді-
яльності всіх навчальних закладів, що займаються навчанням державних службовців. Академія має Інститут підвищення кваліфікації, чотири регіональні інститути державного управління, на які покладено функції регіональних центрів підвищення кваліфікації.
Фактично Академія з регіональними інститутами та інститутом підвищення кваліфікації, вищі навчальні заклади, що готують магістрів державного управління, центри перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, галузеві інститути підвищення кваліфікації складають організаційну структуру загальнонаціональної освітньої системи, створенної виключно для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Її діяльність поширюється на всю територію України, всі гілки державної влади та органи місцевого самоврядування, охоплює всі рівні професійного навчання, науково-методичного забезпечення державної служби, кадрової політики. Система здійснює підготовку фахівців з освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра державного управління для органів державної влади та органів місцевого самоврядування; підвищення кваліфікації державних службовців, підготовку науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, проведення науково-дослідних робіт з питань державного управління та державної служби; сприяння нормативно-правовому забезпеченню державної служби, практичний консалтинг персоналу державної служби тощо.
Значну роль набуває Академія в підготовці кадрів найвищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру. Така форма найбільшою мірою відповідає вимогам індивідуальної підготовки кадрів вищого рівня державної служби, а також кадрів аналітичних центрів та груп, професорсько-викладацького складу та наукових співробітників для вищих закладів освіти, що готують фахівців у галузі державного управління.