Київський національний економічний університет
| Вид материала | Документы |
СодержаниеФормування та реалізація Громадянство України Рівний доступ до державної служби Стан здоров’я. Володіння державною мовою. Обмеженнями при вступі на державну службу Правова форма призначення |
- «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 277kb.
- «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 436.12kb.
- «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», 361.22kb.
- Хоменко Ольга Володимирівна Кримський економічний інститут двнз «Київський національний, 178.27kb.
- Правила прийому до магістратури Державного вищого навчального закладу "Київський національний, 72.88kb.
- А. Ф. Павленко " " 2009 р. Правила прийому до Державного вищого навчального закладу, 45.01kb.
- Київський національний економічний університет фінансово-економічний факультет, 1499.14kb.
- Яка відбудеться 23 березня 2012 року в двнз «Київський національний економічний університет, 60.65kb.
- Двнз київський національний економічний університет, 699.76kb.
- Cols=2 gutter=47> Гордієнко, 40.87kb.
Законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією» встановлені певні обмеження, пов’язані з проходженням державної служби.
Правообмеження та заборони для державних службовців зумовлені специфікою виконуваних ними завдань та функцій держави й службових повноважень і полягають в основному в деяких заборонах для державних службовців. Головною метою правообмежень є забезпечення ефективного функціонування органів державної влади, установлення правових перепон можливому зловживанню державних службовців, створення умов для незалежного виконання посадових повноважень і реалізації визначених Конституцією України прав і свобод громадян.
Обмеження й заборони для державних службовців діють упродовж усього терміну перебування на службі та не можуть бути відмінені або замінені іншими положеннями.
Правообмеження державних службовців поділяються на два види:
- обмеження етичного змісту;
- обмеження юридичного характеру.
Останній тип обмежень, у свою чергу, можна поділити на: обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, та обмеження, пов’язані з проходженням державної служби.
Правообмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, такі. На державну службу не може бути прийнята особа, яка не має громадянства України. Це обмеження передбачене ст. 4 Закону України «Про державну службу».
На державну службу не можуть бути прийняті особи, визнані у встановленому порядку недієздатними (ст. 12 Закону України «Про державну службу»). Таке обмеження пов’язане зі специфікою державної служби, з великими повноваженнями державних службовців у прийнятті управлінських рішень, а також у зв’язку з тим, що неадекватність дій державного службовця може призвести до значних матеріальних збитків, до людських жертв, інших важких за наслідками результатів.
Ще одним обмеженням при прийнятті на державну службу є судимість, яка за рішенням суду визнана несумісною із зайняттям посад в органах державної влади (ст. 12 Закону України «Про державну службу»).
При прийнятті на державну службу Закон України «Про державну службу» передбачає й такі обмеження, які перешкоджають розвиткові сімейності в органах державної влади. У ст. 12 йдеться про те, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду особи, які у разі зайняття ними відповідної посади «будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками».
Для державного службовця Законом України «Про державну службу» встановлено спеціальні обмеження й заборони по службі. Так, ст. 5 державному службовцю забороняється:
- брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціонування державних органів;
- вчиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях, у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;
- виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації органу, об’єднання громадян або конкретної особи;
- проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.
Стаття 16 Закону України «Про державну службу» визначає обмеження, пов’язані з проходженням державної служби:
«Державний службовець не має права:
займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників, крім випадків передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на правах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг, пільг;
самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємств, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;
приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв’язку зі своєю службовою діяльністю.
Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу».
Певні обмеження та заборони встановлює Закон України «Про боротьбу з корупцією».
Якщо державні службовці порушують встановлені законодавством правообмеження і це діяння не утворює складу кримінального злочину, вони можуть підлягати дисциплінарному покаранню — від попередження до звільнення. Керівники органів, котрі не вжили в межах своєї компетенції заходів, передбачених законодавством про державну службу, щодо підлеглих їм державних службовців, винних у порушенні встановлених правообмежень, а також ті, які не надали до прокуратури чи до податкових органів у встановлених випадках відповідної інформації, підлягають дисциплінарній відповідальності в порядку, визначеному законодавством про державну службу.
| Р | озділ 9 |
| ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН |
| Умови виникнення державно-службових відносин | |
| 34 |
Формування, реалізація та припинення державно-службових відносин охоплює таку важливу складову інституту державної служби, як проходження державної служби.
Це тривалий процес, який починається з виникнення державно-службових відносин і закінчується припиненням державно-службових відносин. У країнах Заходу проходження служби нерідко називають «плануванням кар’єри».
Проходження державної служби1 є складовою інституту державної служби, який об’єднує норми, що визначають:
- формування кадрового резерву;
- вступ на державну службу;
- просування (переміщення) по службі;
- щорічну оцінку та атестацію;
- професійне навчання;
- підстави й способи припинення державної служби.
Реалізація державно-службових відносин — це найважливіший елемент інституту державної служби, оскільки на цьому часовому відрізку реалізується правовий статус державного службовця. Вона передбачає послідовну зміну державним службовцем посад, зміну багатьох чинників, що характеризують державно-службове правове становище службовців.
Кожний державний службовець має індивідуальний службовий шлях або кар’єру. Тому проходження служби на практиці завжди також є індивідуальним.
Законодавством України визначено порядок прийняття на державну службу, проходження випробувального терміну, особливості умов прийняття на державну службу, порядок присвоєння рангів і багато інших питань.
Право вступу на державну службу мають громадяни України, котрі досягли 18-річного віку (не молодше 18 років), володіють державною мовою, мають професійну освіту і відповідають вимогам, що передбачені чинним законодавством України про державну службу.
Вступ на державну службу — це призначення громадянина України на посаду державного службовця з виникненням державно-службових відносин. Конституція України закріплює право кожного громадянина на державну службу.
Однак не кожен претендент на державну службу може бути призначений на посаду і не в кожного з громадян можуть виникнути державно-службові відносини. Право вступу на державну службу мають громадяни України за умов, визначених законодавством. Під умовами виникнення державно-службових відносин розуміють юридичні вимоги до органу державної влади та претендента на посаду державного службовця.
Вимоги до органів державної влади для встановлення державно-службових відносин не визначені чинним законодавством. Але сучасна дійсність наполегливо вимагає законодавчого закріплення певного переліку цих вимог.
Орган державної влади повинен мати реальну можливість приймати на посади державних службовців. Тому у цьому плані особливо важливим є вимога щодо фінансування органу з державних коштів.
Посада, на яку приймається громадянин України, має бути штатною1, вакантною та включеною до Реєстру посад державних службовців.
Орган державної влади при прийнятті на державну службу має виконувати всі визначені законодавством умови організації вступу на державну службу.
Закон також установлює низку вимог щодо права громадян України на державну службу. Умовами призначення на державну службу громадян є юридичні вимоги, що висуваються до особистості претендента на посади державних службовців.
Громадянство України. Відповідно до Конституції України рівний доступ до державної служби мають тільки громадяни України.
Громадянство України являє собою сталий правовий зв’язок особи з Україною, що виражається в сукупності їхніх взаємних прав, обов’язків і відповідальності, заснованої на визнанні та забезпеченні прав і свобод особи.
Рівний доступ до державної служби — це вимога права демократичного суспільства, що є важливою для запобігання бюрократизації державного апарату. Це право дозволяє забезпечити нормальну змінюваність і відновлення кадрів державної служби, неприпустимість її перетворення в касту.
Зазначений принцип відповідає світовій юридичній практиці, зокрема ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. У ній підкреслюється, що кожен громадянин повинен без якої б то не було дискримінації і без необґрунтованих обмежень допускатися у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це означає рівні права громадян на зайняття будь-якої посади в органах державної влади відповідно до своїх здібностей і професійної підготовки без будь-якої дискримінації.
Проголошення принципу рівного доступу громадян до державної служби не означає його автоматичної реалізації. Рівне право доступу громадян до державної служби є юридичною можливістю. Це не означає, що громадянин вправі в будь-який час вимагати прийняття на службу, що орган державної влади зобов’язаний негайно і беззастережно надати йому бажану посаду. Фактична реалізація даного принципу залежить від низки факторів.
У зв’язку з цим вирізняють загальні вимоги при призначенні на державну службу, визначені вище, і спеціальні вимоги. До останніх належить наявність фахової освіти, досвіду роботи і кваліфікації, а також вимоги, про які йдеться далі.
Вік. На державну службу має право вступати тільки той, хто досяг 18-річного віку. Це право пов’язано з тим, що за Конституцією України самостійно здійснювати в повному обсязі свої права й обов’язки може громадянин з 18 років.
Підвищена вимога до віку обумовлена специфікою службової діяльності державного службовця, відповідальністю за виконання покладених на нього функцій, а також додатковими вимогами, що встановлюються до громадян, які претендують на зайняття посади державного службовця.
У цілому державна служба пов’язана зі значними фізичними та психологічними навантаженнями, з необхідністю застосування спеціальних знань і навичок, що обумовлює відсутність працівників юного віку.
Законодавство про державну службу передбачає граничний вік перебування на державній службі, який становить 60 років для чоловіків та 55 років для жінок. Цей вік і варто вважа-
ти обмежувальним для прийняття та проходження державної служби.
Стан здоров’я. Державними службовцями можуть бути громадяни, здатні за станом здоров’я забезпечувати виконання завдань і функцій, що покладені на відповідні органи державної влади. При цьому перебування на посаді державного службовця не повинно зашкодити його психічному та фізичному здоров’ю.
Володіння державною мовою. Державною мовою є мова, що офіційно визнана, є загальноприйнятою в державній практиці і діловодстві. Відповідно до Конституції України державною мовою на всій її території є українська мова. Отже, знання української мови є обов’язковою умовою для вступу на державну службу. При цьому не має значення, на яку конкретно посаду вступає громадянин України.
Під час вступу на державну службу, а також під час її проходження не допускається встановлювати будь-які прямі чи непрямі обмеження або переваги залежно від раси, національності, мови, статі, походження, майнового чи посадового становища, місця проживання, відношення до релігії, переконань, належності
до громадських організацій і професійних спілок, створених у
передбаченому Конституцією України та іншими законами порядку, а також інших обставин для громадян, професійна підготовка яких відповідає вимогам щодо відповідної посади.
Обмеженнями при вступі на державну службу є правові заборони, визначені ст. 12 Закону України «Про державну службу».
Громадянин не може бути прийнятий на державну службу у випадках:
1) визнання його недієздатним у встановленому порядку;
2) мають судимість, що є несумісною із обійманням посади;
3) близького чи родинного зв’язку (батьки, чоловік, дружина, брати, сестри, а також брати, сестри, батьки чоловіка чи дружини, і діти чоловіка чи дружини, яких усиновив або удочерив державний службовець) з державним службовцем, якщо їх державна служба пов’язана з безпосередньою підлеглістю чи підпорядкованістю одного з них іншому;
4) відмови від подання відомостей про доходи і про майно;
5) в інших випадках, встановлених законами України.
Зазначений перелік обставин, що перешкоджають вступу на державну службу, не є вичерпним.
Закон України «Про державну службу», нормативні акти Кабінету Міністрів України передбачають, що, вступаючи на державну службу, громадянин надає такі документи 1: особисту заяву; особовий листок; документ, який засвідчує особу; трудову книжку; документи, які підтверджують професійну освіту, наявність наукових ступенів та вчених звань; декларацію про доходи; інші документи, якщо це передбачено нормативними документами. Відомості, які має надавати громадянин, вступаючи на державну службу, а також у разі вирішення питання про його призначення на вищу державну посаду державної служби, підлягають перевірці в передбаченому законодавством порядку.
У процесі перевірки відомостей, наданих громадянином під час вступу на державну службу, можуть з’ясовуватися такі обставини, які перешкоджають його вступу на державну службу чи призначенню його на вищу посаду. У цьому разі громадянина інформують у письмовій формі про причини відмови в прийнятті його на державну службу чи в призначенні на вищу державну посаду державної служби. Цю відмову громадянин може оскаржити через суд.
Громадянин, вступаючи на державну службу, а також державний службовець протягом визначеного терміну згідно із законом щорічно зобов’язані надавати до органів державної податкової служби відомості про одержані ними доходи та майно, яке належить їм на правах власності. Зазначені відомості, що надійшли до органів державної податкової служби, є службовою таємницею.
На початковому етапі формування державно-службових правовідносин доцільно розрізняти два правових документи: трудовий договір і наказ про призначення громадянина на державну посаду державної служби. Вступ громадянина на державну службу оформлюється у вигляді трудового договору, який укладається на невизначений термін.
Для особи, яка вперше вступає на державну службу, а також для державного службовця в разі переведення на іншу посаду може бути встановлений випробувальний термін (випробування) тривалістю до шести місяців залежно від рівня підготовки та посади, на яку громадянин претендує. Черговий ранг державному службовцеві до закінчення терміну випробування не присвоюється. До терміну випробування не зараховуються період тимчасової непрацездатності та інші періоди, коли державний службовець був відсутній на службі з поважних причин. На державного службовця в період випробування поширюється законодавство про державну службу.
| Призначення на посаду | |
| 35 |
Призначення на державну посаду здійснюється за допомогою адміністративного акта (указу, постанови чи розпорядження, наказу) керівника органу державної влади або уповноваженої особи, що юридично фіксує вступ громадянина на державну службу і зарахування його на відповідну посаду.
Призначення охоплює такі випадки:
- вступ на державну службу (виникнення державно-службових відносин);
- зміна державно-службових відносин;
- переміщення по службі.
Призначення на посаду державного службовця передбачає добровільну і взаємну згоду сторін (громадянина і державного органу в особі керівника чи уповноваженої особи). Воно є взаємопогоджуваним адміністративним актом. Згода призначуваної особи є передумовою дійсності адміністративного акта про призначення.
Вступ громадянина на державну службу є справою суто добровільною. Певна форма згоди в законодавстві не передбачена. Цілком достатньо, щоб адміністративний акт про призначення був підписаний призначуваною особою без будь-яких застережень і тим більше заперечень.
Згода потрібна в усіх випадках призначення. Закон України «Про державну службу» не передбачає жодних винятків з цього правила. Навіть у випадку ліквідації органу чи скорочення його штату державного службовця за його згодою переводять на іншу посаду в тому самому органі або в іншому органі з урахуванням його професії, кваліфікації та займаної раніше посади.
Згода з адміністративним актом про призначення повинна бути виражена призначуваною особою і без будь-яких умов. Ця вимога обумовлена необхідністю забезпечити юридичну ясність і недвозначність державно-службових відносин, що виникають.
Правова форма призначення — видання та вручення державному службовцю під розписку адміністративного акта про призначення.
Виходячи з загальних положень адміністративного права, обов’язковими ознаками адміністративного акта про призначення на посаду повинні бути як мінімум:
1) відомості про орган державної влади, що призначає державного службовця;
2) зазначення посади державного службовця, на яку призначається особа;
3) дата початку виконання обов’язків на посаді, на яку призначена особа;
4) підпис керівника (чи уповноваженої особи) і гербова печатка органу.
Приведення зазначеного мінімуму відомостей в адміністративному акті про призначення на посаду є обов’язковою умовою
його юридичної дійсності.
Адміністративний акт про призначення на посаду повинен бути завжди підписаний власноручно керівником органу державної влади (чи уповноваженим їм особою). Акт, підписаний за допомогою технічних засобів, не містить жодної з істотних юридичних ознак, що робить його дефектним.
Оригінал акта про призначення залишається в органі державної влади і є складовою особової справи державного службовця.
| Просування по службі | |
| 36 |