1. поняття валюти її види призначення та сфери використання

Вид материала

Документы

Содержание 65. Гроші як засіб обігу і засіб платеж 66. Основні типи грошових систем.

Подобный материал:

• Тема світова валютна система, 784.3kb.
• План вступ Поняття комп'ютерних мереж Види комп'ютерних мереж > Способи пiдключення, 526.2kb.
• Програма фахових вступних випробувань з напряму "менеджмент" для кваліфікаційних рівнів, 608.64kb.
• Програма комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальністю «Правознавство», 84.74kb.
• Програма фахового вступного випробування для зарахування на навчання за окр «магістр», 385.53kb.
• Державна податкова адміністрація україни, 10.43kb.
• Методика аналізу показників у сфері праці. Тема. Моніторинг соціально-трудової сфери, 10.67kb.
• Інститут гуманітарних та соціальних наук, 80.84kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.
• О. Л. Ринок землі та проблеми її нецільового використання, 157.46kb.

Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й спожи­вання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг го­тівки. Грошовий оборот — це сукупність усіх гро­шових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані час­тини: 1) сферу безготівкового обігу, 2) сферу готівкового обі­гу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заро­бітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо (тоб­то при витрачанні доходів населення). У сфері безготівково­го грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді пере­рахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у на- родному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірма­ми), деякі види розрахунків підприємств і організацій з насе­ленням (наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо.

Найважливішими макроекономічними індикаторами, які об'єктивно відображають ефективність і стабільність функці­онування двох сфер грошового обороту, є: збалансованість бюджету, рівень інфляції, стан фінансів усіх секторів економі­ки, стабільність національної валюти, обсяг державного внут­рішнього і зовнішнього боргу, стан розрахунків і своєчасність усіх видів платежів, структура і якість грошової маси, відповідність грошового і матеріально-вартісного економічних оборотів, раціональність податкової системи.


61.ПОНЯТТЯ БАНКУ. ВИДИ БАНКІВ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. В Законі України "Про банки і банківську діяльність" банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування н\г та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом. Банк в правовому відношенні — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності Банк в економ. розумінні — це фінансовий посередник, який виконує комппекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економ. суб'єктами. Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші операції на гро­ш. ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку.За територією діяльності банки бувають міжнародні, республіканські, регіональні. Банківська система — законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грош. ринку, які займаються банківською діяльністю. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці Це, перш за все. ввоур/вневв їх побудова. На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус і центрального банку. На нього покладається І відповідальність за вирішення і макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них , Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято : називати комерційними банками


62 Роль держави в створенні грошей. З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в цьому механізмі. На перших порах сам ринок виявляв потребу в грошах, висував певні вимоги до грошового товару і сам стихійно вису­вав на цю роль один з найбільш ходових і здат­них до її виконання товарів. Втручання ззовні в цей процес було мінімальним. Лише із закріп­ленням ролі грошей за золотом втручання дер­жави помітно посилилося. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), встановила контроль за їх ство­ренням (чеканка, фіксація проби металу, вмісту металу в грошовій одиниці), запровадила конт­роль за повноцінністю грошей (боротьба з фаль­шуванням монет) тощо. Ще більш значною стала роль держави, коли гроші перестали бути повноцінними. Вона почала визначати не тільки форму грошей (вид та форму грошових знаків), а й їх вартість, ре­гулюючи масу грошей в обігу. Завдяки зусиллям держави в особі її центрального банку звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгал­терських книгах банків набули здатності викону­вати функції і роль грошей. Держава насамперед надає паперовим грошам силу законного платіж­ного засобу та приймає такі гроші в платежі по всіх своїх вимогах. Крім того, вона реалізує цілу систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреб обігу за умови збереження сталос­ті цін. Проте це не значить, що держава — творець грошей, що її роль в цьому процесі визначальна, а самі гроші — виключно продукт, створений державою. По-перше, сам ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з якою держава повинна раху­ватися. По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна ви­брати носія, який здатний найповніше задоволь­нити ці вимоги. По-третє, кількість грошей в обігу визна­чається певними об'єктивними закономірнос­тями, які повинні враховуватися державою в її регулятивних діях. Тільки при врахуванні всіх трьох обставин випущені (створені) державою грошові знаки будуть визнані ринком і зможуть виконувати функції грошей. Інакше вони знеціняться і країну буде трясти інфляція. Отже, гроші не декретуються державою, а спричинюються самою ринковою економікою. Роль держави в їх створенні не визначальна, а корегувальна. На підтвердження цього положення можна навести той факт, що функції грошей виконують не тільки випущені державою грошові знаки, а й знаки — боргові зобов'язання інших емітентів, зокрема чеки та векселі.


63. Форми та види кредиту.

Відрізняють дві осн. форми кредиту, в залежності від того, в якій формі гроші передаються кредитором позичальнику: 1)Товарний -такі відносини виникають найчастіше між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. 2)Грошовий-є найбільш типовим в умовах ринкової ек. У цій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни. Основні види кредиту виділяють по природі учасників кред. відносин: 1)Банківський (беруть участь банки). 2)Державний (одним з суб*єктів виступає держава). 3)Внутрішньо-господарський (для нього часто характерна товарна форма). 4)Міжнародний (беруть участь суб*єкти господарювання різних країн, безпосередньо держави чи міжнародні фінансово-кредитні інститути). Крім того кредити поділяють за строками користування позичками (довго-, середньо- і короткостроковий), порядком надання (прямий і непрямий), забезпеченістю (забезпечений товарно-матеріальними цінностями і ні, тобто бланковий), сферами спрямування (у сферу виробництва, обігу, споживання).


65. ГРОШІ ЯК ЗАСІБ ОБІГУ І ЗАСІБ ПЛАТЕЖ

У функції засобу обігу гроші обслуговують реаліз-ю товарів, послуг, інших цінностей. Цю функцію гроші виконують реально,тобто покупець повинен мати достатню суму грошей (у будь-якій формі), щоб придбати потрібну цінність. Продавець, одержавши за свій товар гроші, стає власником цінності, яку він може використати для придбання інших продуктів чи ресурсів.Таким чином гроші в цій функції постійно приводять в рух товари,зумовлюють їх обіг.Після кожного акту купівлі-продажу товари вибувають з обігу, пере- ходять у сферу споживання, а гроші продовжують свій рух в сфері обігу.Для успішного викон-ня цієї фун-ї гроші теж повинні бути сталими. У фун-ї за- собу платежу гроші обслуговують погашення бор- гових зобов'язань, які виникають між суб'єктами економіки в процесі відтворення. Боргові зобов'я- зання можуть виникнути у зв'язку а реалізацією товарів та послуг, якщо платіж не відбувається зразу після передачі товару продавцем покупцю, а також у зв'язку з розподілом і перерозподілом вар- тості (сплата податків, фінансування з бюджету, видача погашення позичок) У всіх цих випадках грошові платежі не призводять до руху товарів. Проте опосердковано вони теж пов'язані з реаліз-ю товарів та послуг: всі перерозподільчі платежі в кінцевому рахунку здійснюються заради того, щоб ті хто їх одержить, змогли придбати потрібні їм товари та послуги. На використанні функції засо- бу платежу базується функціонування податкової, бюджетної та банківської систем, оплата праці, сис-ма соці забезпеч та інші ек механізми. Тому гроші як засіб платежу виконують важливу роль у ринковій економіці Для нормального виконання цієї функції вони повинні бути сталими. Знеці- нення грошей внаслідок інфляції знижує реальну вартість коштів, що надходять в погашення борго- вих зобов'язань. Це завдає збитків кредиторам


66. ОСНОВНІ ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ.

Тип гр.сис. визначається змістом ії елементів та іх взаємодією.В залежності від сукупності екном. відносин виділяють гр системи ринкового і неринкового типу. Неринкові системи хар-ся наявністю обмежень щодо функціонуваня грошей, адміністративних методів регул-ня гр. обігу, розмежування сфер готівкового і безготівк. обороту, контроля за певними видами операцій. В ринковій системі практично відсутні обмеження на функціонування грош.. В регулюванні гр. обігу викор-ся методи економ. впливу (непрямого).В залежності від механізму регул-ня валюти виділяють гр. системи відкритого і закритого типу. Закрита гр. система в якій мають місце значні валютні обмеження,які ізолюють ії від зонішньго світу. Відкрита гр.система – де відсутні або мінімальні обмежання на здійснення валютних операцій.Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегулюючу і регулювану гр.систему. Саморегулюючим були системи металевого обігу коли вони існували держава не могла і не було потреби регулювати гр. обіг.Ії функції зводились до встановлення вагового вмісту та контролю за обігом монет.По відношенню до карбування монети діяли дві системи:Система відкритого карбування-усі бажаючи мали права обміняти злитки металу на монети по вазі, внісши плату за корбування. В Росії плата за корбуваня становила 0,2 вартості металу Система відкритого крбуваня застосовувалась до повноцінних монепт, їх вартість була практично рівною номіналу, однак для міцності в монети додовали різні сплави- лігатура. Склад дорогоційного металу в монеті називають пробою. Проба встановилась законодавчо в тисячних долях, або каратах. На практиці монети всеодно стирались тому держава встановлювала ремедіум-допутсиме законом відхилення фактичної вапги монети від законодавчо встановленої. Система закритого карбування передбачає виготовлення монет на держ. монетних дворцах із металу що належать державі с.з.к. застосовується для неповноц. розмінних монет,часто держава встановлює обмеження на функціонування неповноц. грошей. В росії монети номіналом менше 25 копійок були обов"зковими до прийому лише на суму 3 руб.Існували 2 системи металевого обігу:біметалізм і монометалізм. Біметалізм-гр.сист.де роль грошей виконує 2 метали як равно зол. і срібло. Перша форма біметалізму-система паралельноі валюти співвідношення цін між золотом і сріблом встановлюється ринком. Однак це встановлення цін у двох металах є незручним, до того ціни на грошові метали коливались тому держава стала законодавчо фіксувуати співвідношення між золотлм і сріблом-це друга форма біметалізму-фіксованої ціни.Це також дуло незручно так як ринкова ціна одного з металів могла відхиляти від офіційної, що призводило до тезаврації (вилучення з обігу його закордон.Таке явище описується законом Грешена-Коперніка «Гірші гроші витісняють з обігу кращі». Хорошими грошима вважаються недооціненні ,а поганими-переоцінені. Це призводило до порушень в гр.обігу, вимагали частого перегляду офіційних співвідношень між золотом і сріблом. В ХХст. Відбувається перехід до монометалізму, який передбачає функціонування в якості резервних грош. одного металу. Найвищою системою золотого монометалізму є система золотого стандарту.Форми золотого стандарту: Золотомонетний стандарт. Передбачав вільну конвертацію грошей у золото (вільний обмін банкнот на золото, відкрите карбування монет), вільний ввіз і вивіз золота за кардон.Крім засоба в обігу функціонували інші метали в т. ч. срібло,але іх карбування носило закритий характер.вони були обов'язковими для прийому на обмежену суму. Крім функцій засобу обігу і платежу золото виконували і резервну функцію, виступають забеспеченням банкнот: Частина банкнотної емісії,яки не покривається золотим запасом емісійного банку називається Фідуціонарноююю емісією. Розгляд банкнотної емісії обмежувався законодавчо. Відомі кілька емісійних систем: 1)Англійська система-обмеженя фідуціарноі емісії обмежується певною велечиною. У СВ згідно з законом 1844р. ії розмір 14 млн. фунтів понад золотий запас.2) Німецька- розмір банкнотної емісії обмежується сумою 250 млн. марок проте цей мінімум мпожна перевищувати з умовою,що золоте забеспечення банкнот буде не ниже 1\3. 3)Французька- встановлення загального ліміту емісії грошей в межах якого Банк Франції виначав співвідношен ня між фідуціарною і покритою золотом емісією.4)Американська- з 1913р. золоте забеспечення банкнот мала складати 40% при абсолютному мінімумі 30%. Зниження забеспеченності банкнот тягло за собою плату штрафу. Найменш еластична була Англ. Система, а Французька більш пристосована до потреб товарн. обміну. Позитивно рисою золотомонет- ного стандарту була стабільність цієї системи. Він проіснував до 1 СВ. війни. Золото злитковий стандарт передбачав розміри банкнот не на монети а на стандартні злитки золота.= 12.5 кг. В 1925 до нього перейшла Великобританія, В10928-Франція згодом Італія. Голандія.. Канада. Це була спроба повернутись до золотого стандарту після того як і кінці 10-х на поч. 20-х р.панувала сист. Папер.-грош. обігу. Золото девізний стандарт (Девіз-фінансовий актив депомінований в іноземній валюті). Краіни які не змогли забеспечити їх розмін на іноземну валюту,яка обмінювалась на золото. Ця форма існувала приблизно в 30 кр.(Німечина,Австрія, Норвегія).Характерною рисою золотозлиткового і золотодевізного стандарту була відсутність золота в обігу. Золото виконувало лише резервну ф-ю. В період світової економ. кризи в 1929-30р. золотий стандарт було ліквідовано. Найпізніше в 36 його було було ліквідовано в Бельгії, і Італії. Основним недоліком золотого стандарту є протиріччя між кількістю золота і потребами народного гос-ва, економіки в грошах. За умов коли практично ця емісія грош. стає фідуціарною роль держ. регул-ня грош.сфери зростає. Грош. система стає регульо- воною. Регульована грош. система виступає у вигляді систем папер. грош. та кред.-го обігу. Суч гроші не можна назвати ні чисто кредитними ні паперовими. Не існує,не залишилось навіть формального поділу на банківський та казначейський білети. Забеспеченням банкнот виступають активи ЦБ.


67. Поняття ліквідності банку та механізм його забезпечення.

Ліквідність банку - це здатність банку в б.-як. момент часу сплатити по своїм зобов‘язанням перед вкладниками та юр. особами в грошовій формі по першій вимозі та в повній сумі. Банки, як правило не зберігають ліквідні кошти у вигляді легко реалізуємих активів із стабільними цінами, а вважають що їх без обмеження можна позичити у б.-як. момент. Тому механізм забезпечення ліквідності банку полягає в регулюванні попиту та пропозиції на ліквідні активи. Коли сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх пропозицію, керівництво банку повинно бути готове до дефіциту ліквідних коштів і вирішити, як і в які строки залучити додаткову кількість ліквідних коштів. Якщо в якийсь момент сукупна пропозиція ліквідних коштів банка перевищує сукупний попит на них, то керівництво повинно бути готовим до надлишку ліквідних коштів і при цьому вирішити, як і в які строки інвестувати цей надлишок до того моменту в майбутньому, поки вони не будуть потрібні для покриття попиту на ліквідні кошти. Формули:

1. Миттєва ліквідність: Н5=(Кор.рахунок+Каса)/Поточ. рахунки*100%

Повинен бути не < 15% (с 1.1.99 - не <20%)

2. Загальна ліквідність: Н6=Активи/Зобов’язання*100%

Повинен бути не < 100%

3. Норматив співвідношення високолікв. активів до робочих активів:

Н7=ВА/РА*100%

Повинен бути не < 15% (с 1.1.99 - не <20%)


68. Класична кількісна теорія грошей. Хар-ка її основних постулатів.

Ідеї Арістотеля щодо визначення суті й функцій гро­шей, їхнього місця в системі економічних зв'язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще в XVI—XVII ст,—кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вка­заної теорії впродовж понад трьох столііь домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Юмом у його трактаті “Про гроші”, опублікованому 1752 р. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв'язок між двома економічними величинами — рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. ІІ основним постулатом є твер­дження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак — до зміни номінального вираження вало­вого національного продукту. Юм визначив досить просту залежність, яка дістала статус класичної: подво­єння кількості грошей призводить до відповідного подво­єння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах. Кількісна теорія Юма створювала відповідну методоло­гічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей, або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Юм розглядав її застосування відносно металевих грошей — золота і срібла, то Д.Рікардо переніс її основні постулати і на визначення способу функціонування па­перових грошей. Новітній варіант кількісної теорії грошей — це сучасний монетаризм.