1. поняття валюти її види призначення та сфери використання

Вид материала

Документы

Содержание 49.Суть , цілі та інструменти гкп 52 Порядок балансування грош. потоків в грошовому обороті. 55.Функція грошей як засобу н-ня. 58.Центральні банки, іх походження, призначення та функції. 59 3Акон кількості грошей, необхідних для обороту.

Подобный материал:

• Тема світова валютна система, 784.3kb.
• План вступ Поняття комп'ютерних мереж Види комп'ютерних мереж > Способи пiдключення, 526.2kb.
• Програма фахових вступних випробувань з напряму "менеджмент" для кваліфікаційних рівнів, 608.64kb.
• Програма комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст» за спеціальністю «Правознавство», 84.74kb.
• Програма фахового вступного випробування для зарахування на навчання за окр «магістр», 385.53kb.
• Державна податкова адміністрація україни, 10.43kb.
• Методика аналізу показників у сфері праці. Тема. Моніторинг соціально-трудової сфери, 10.67kb.
• Інститут гуманітарних та соціальних наук, 80.84kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.
• О. Л. Ринок землі та проблеми її нецільового використання, 157.46kb.

Під грошовою масою слід розуміти всю су­купність залишків грошей у всіх їх формах, які знаходять­ся в розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, держава та ін.

З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з точки зору практики її регулювання — об­сяг та динаміка руху, а також структурна характеристика.

У структурному відношенні грошову масу можна розді­лити за кількома критеріями: за ступенем “готовності” ок­ремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх лік­відності; за формою грошових засобів (готівкові, депозит­ні) ; за розміщенням у суб'єктів грошового обороту; за те­риторіальним розміщенням та ін. Розглянемо показники грошової маси : 1) агрегати М1, М2, М3 ; 2) грошова база . Агрегати - показники тих грошей , які працюють в обороті , знаходяться в розпорядженні тих суб’єктів , які готові випустити їх в оборот . Вони відрізняються між собою на певний елемент , який виражає додатковий ліквідний актив , але з меншим ступенем ліквідності , ніж у попередньому агрегаті .

До агрегату М1 відносяться найбільш ліквідні грошо­ві елементи. Такими є готівка (банкноти, казначейські біле­ти, розмінна монета), банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Агрегат М2 охоплює елементи, що входять до складу М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в депозитних банках, взаємні фонди грошового ринку та ін.. Грошова база - це ніби тіж самі гроші , але розглянуті з позиції Центробанку , в нього включається 2 вида грошей , вся готівкова маса . До неї входять також гроші , які знаходяться на кореспондетських рахунках банків в Центробанку . Агрегат М3 включає елементи, що входять до складу М2, депозитні сертифікати номіналом 100000 дол., строкові угоди про зворотний викуп і позички у євродоларах та ін

48.ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ.Х-А КРЕДИТНОІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ. Кредитна система - це сукупність кредитних в1дносин( у широкому розумінні) та Інститутів , які реалізують ці відносини ( в узькому розумінні). Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних коштівв та їх використанні. Вони пов'язані з рухом позичкового капіталу. включають різні форми кредиту, методи кредитування, тощо. Кредитні відносини реалізуються через кредитні установи. Інституційно вони складають структуру кредитної системи. Кредитна система складається Із 2 частин:1. Банківські системи 2.Системи небанківських кредитних установ. Банківська система - це законодавче визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку. які займаються банківською діяльністю До небанківських фінансово-кредитних інститутів належать лізінгові, факторінгові, інвестиційні, страхові,фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди,каси взаємної допомоги.Серед цих небанківських інститутів сліл виділити страхові організаціі, пенсійні фонди, ломбарди і каси взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інши установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку ринкових відносин.


49.СУТЬ , ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГКП

Грошово-кредитна політика-це сукупність заходів центробанку, спрямованих на регулювання пропозиції (маси) грошей. Розробка та реалізація ГКП-це ключова ф-ція Ц банку. На ній головним чином базується вирішення його основної задачі-забеспечення сталості валюти.

При розробці монетарної (грошово-кредитної) політики центральний банк переслідує цілі: -стратегічні; -проміжні; -тактичні. Стратегічними цілями монетарної політи­ки центробанку можуть бути кінцеві цілі загаль­ноекономічної політики держави — досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стій­кість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин з зовнішнім світом. ЦБ своєю монетарною політикою пови­нен сприяти досягненню вказаних цілей.

Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових ек.перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Такими перемінними є по­жвавлення чи стримування кон'юнктури на то­варних і грошових ринках. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покли­кані забезпечити досягнення проміжних цілей.Всі три групи цілей монетарної політики знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку. Найви­щу сходинку в ній займають стратегічні цілі, для досягнення яких реалізуються проміжні цілі, а їх досягнення в свою чергу вимагають реалізації тактичних цілей.

Світова практика виробила такі основні інструменти реалізації тактичних цілей монетар­ної політики: політика відкритого ринку; облікова (дисконтна) політика і ломбардна політика; полі­тика обов'язкових резервів. В останній час еконо­мічна теорія і практика дедалі частіше віддають перевагу такому інструменту монетарної політики як регулювання валютного курсу.Політика відкритого ринку полягає в змінах обсягів покупок та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) цент ральним банком.Це призводить до зміни резервів комер­ційних банків, отже — маси грошей в обігу, попи­ту на товари, пропозиції грошей і рівня процент­них ставок в подібному для ЦБ на­прямку. ЦБ продає державні ЦП комерційним банкам за умов, коли йому потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію.ЦБ може продати частину свого портфеля ЦП безпосередньо ком. банкам чи ділерам фондового ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у ком.банків зменшаться їх резерви: в першому випадку ком. банк оплатить пакет ЦП зі свого рахунка в ЦБ; в другому — оплата буде здійснена з рахунка ділера з одночасним зменшенням резервів банку, який його обслуговує.Якщо центральному банку потрібно збіль­шити грошову масу, він буде купувати ЦП у ком. банків, фірм та населення.У всіх випадках на суму покупок цінних паперів у ком. банках зросте сума їх вільних резервів та їх позичковий потенціал. В результаті використання цього потенціалу банки збільшать загальну масу грошей в обігу (з урахуванням коефіцієнта мультиплікації). Відбу­деться зростання попиту на товари, зростуть ціни, пропозиція грошей, вартість цінних паперів, знизиться рівень процентних ставок по них. Гро­ші здешевіють, пожвавиться кон'юнктура ринку, прискориться зростання виробництва та зайня­тості.

Власники ЦП (банки, фірми, населення) відгукуються на пропозицію центробанку купити чи продати йому ЦП тому що під впливом попиту та пропозиції змінюється як ринкова вартість (ціна) цінних паперів, так і процентні ставки по них, тільки в зворотному напрямку.

Якщо ЦБ вирішив збільшити по­купки облігацій державної позики, це підвищить на них попит і рівень ринкової ціни й одночасно знизить рівень процентної ставки по них.

Якщо ЦБ вирішить збільшити про­даж ЦП, збільшиться їх пропозиція на ринку, знизяться їх ціни, підвищиться ставка процентного доходу. Купівля таких паперів стане привабливою для інвесторів.

Облікова і ломбардна політика базується на функції центрального банку як "кредитора останньої інстанції". Комерційні банки звертають­ся до нього за кредитом найчастіше при появі тимчасового дефіциту резервів на їх рахунках в центробанку. Такі позички банки просять, як правило, на короткий строк і одержують в поряд­ку обліку комерційних векселів (обліковий кре­дит) чи під заклад інших цінних паперів (лом­бардний кредит).

Надаючи облікові та ломбардні позички, центробанк збільшує на їх суму вільні резерви і кредитний потенціал банків — позичальників і ще в більшій мірі загальну масу грошей в обігу (в силу дії грошового мультиплікатора). Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, центробанк може регулювати загальну масу грошей в обігу.

Регулювання облікового кредиту центро-банком здійснюється двома способами: зміною ставки облікового процента (облікової ставки) та зміною ліміту обліку комерційних векселів.

В умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не може вико­ристовуватися в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання НБУ своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійс­нюється переважно через аукціонні торги, через операції РЕПО, навіть в порядку прямого цільо­вого кредитування, а не через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах НБУ здійснює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної полі­тики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Політика обов 'язкових резервів базується на функції центробанку як банку банків, зокрема на розрахунково-касовому обслуговуванні комер­ційних банків. Законодавче йому надається право встановлювати норми обов'язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати в централь­ному банку. Вимоги обов'язкового резервування можуть розповсюджуватися на всі депозити чи на окремі їх види

Якщо центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів, то в такій же мірі збіль­шиться сума обов'язкових резервів і зменшиться сума вільних резервів, тобто кредитний потенціал банку.

Якщо центральний банк знизить норму обов'язкових резервів, то відповідно збільшиться обсяг вільних резервів, розшириться кредитний потенціал банків, активізується їх кредитна діяльність, що призведе до збільшення банків­ських депозитів і загальної маси грошей.

Політика обов'язкового резервування — досить результативний інструмент грошово-кре­дитного регулювання. На грошову масу він впли­ває не тільки через зміну обсягу вільних резервів, про що йшлося вище, а й через зміну коефіцієнта грошового мультиплікатора та рівня процентної ставки, які надто чутливі до зміни обсягів кре­дитних можливостей банків. Тому в країнах з розвинутою економікою цей інструмент моне­тарної політики використовується рідко, як виня­ток, оскільки часті зміни норми обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність ко­мерційних банків.

В умовах перехідної економіки України НБУ досить часто і рішуче застосовував цей інструмент грошово-кредитної політики, оскільки для використання інших, більш "м'яких", інструментів в країні не було достатніх пере­думов.

Крім розглянутих трьох інструментів в бан­ківській практиці застосовуються й інші засоби впливу на пропозицію грошей. Їх звичайно нази­вають селективними інструментами грошово-кре­дитної політики. До таких інструментів можна віднести:

— законодавче встановлення частки вартос­ті цінних паперів, яку покупці повинні сплатити за власний рахунок, а не за рахунок позичок банків;

— встановлення обмежень на надання бан­ками споживчих кредитів населенню;

— встановлення обмежень на надання бан­ками всіх видів позичок (кредитні стелі) тощо.


50.ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи: пасивні операції; активні операції; забалансові( послуги). Пасивні операції — за­лучення чужих коштів на вклади та в позич­ки. Формують зобо­в'язання банків. Відо­бражуються в пасиві балансу банку.Пасивні операції забезпечують формуван­ня ресурсів банку, необхідних йому зверх влас­ного капіталу для забезпечення нормальної діяль­ності, забезпечення ліквідності та одержання за­планованого доходу. Сформовані в результаті па­сивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важли­ву роль цих операцій в їх діяльності.До пасивних операцій належать: залучення коштів на депозитні рахунки — поточні (до запитання), строкові, ощадні та інші; недепозитне залучення коштів: одержан­ня позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Основний вид пасивних операцій — залу­чення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, розрахункові, строкові, ощадні, валютні, тощо. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції — депозитними. Депозити слугують важливим дже­релом коштів, за рахунок яких банки формують переважну частину своїх доходних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш дорогі та короткострокові ніж депозитні. Результати пасивних операцій відобража­ються в пасивній частині балансу банку.Активні операції — це розміщення банками власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно пов'язані з пасивними операціями. Розмі­щуючи кошти в активи, банки постійно слід­кують за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала трива­лості залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків (в активах) призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банків управління активними і пасив­ними операціями в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.До активних операцій належать: операції з надання кредитів; вкладення в цінні папери; формування касових залишків та ре­зервів; формування інших активів (формування основних засобів — будівель, обладнання тощо).Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у вста­новлені строки. Забалансові операції- до певного часу не відображ. в балансі, так як не відобр-ть руху коштів, проте містять ризики і в кінцевому підсумку зазначаються у збитках і прибутках банку.Д о них входять послуги, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, наданням гарантій, посередницькі, консультаційні, інформаційні, аудиторські, трастові послуги ,ведення обліку та ін.


50. Банки другого рівня, їх види та операції.

Банки другого рівня - це база банк. системи, вони обслуговують господ. суб‘єктів, створюючи відповідну інфраструктуру, систему міжнародних об‘єднань, систему виходу на міжнародну банківську систему. В Україні б.-як. банк другого рівня назвали комерційним. Вони розрізняються: 1)По належності та способу формування уставного капіталу (АТ, ТОВ з участю іноземного капіталу, іноземні банки…). 2)По видам виконуємих операцій: універсальні, спеціалізовані, регіональні. Спеціалізовані банки: ипотечні банки, будівельні ощадні банки(каси), інвестиційні банки, банки підтримки, гарантійні банки. 3)Деякі банки мають виражену галузеву орієнтацію. Операції: 1.Пасивні операції: операції по залученню коштів на депозити (строкові та до запитання), недепозитне залучення ресурсів- міжбанківський кредит, позички ЦБ, випуск векселів та інш. зобов‘язань. 2.Активні операції: кредитні, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, інш. активи (будівлі, обладнання…). 3.Послуги: гарантійні, посередницькі, трастові.


51 СУТЬ ГРОШЕЙ.ГРОШІ ЯК ГРОШІ І ГРОШІ ЯК КАПІТАЛ.В ек.л ітературі немає единого загально прийнятого визначення грошей.В західній ек.літ-рі суть грошей найчастіше визначаєтьс на основі їх функціонального призначення: все що виконує функції грошей є грішми. У вітчизнняній літ-рі широко розповсюджено визначення грошей як специфічного товару,який виконує роль загально- го еквівалента. Гроші –це специфіч. товар що має властивість обмінюватися на б.я. інший товар тоб- то є загальним еквівалентом. Як заг еквівалент гроші мають ряд суттевих рис, які відрізняють іх від звичайних товарів: 1).гроші не здатні прямо задовольняти б.я. фізичні або духовні потреби людини,а тільки опосередковано-через їх відчу- ження на купівлю звичайних товарів і послуг. 2).Маючи здатність обмінюватися на б.я. цінності, гроші перетвор-ться в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи богатства. Абсолютна ліквідність-це здатність активу негайно обмінюватися на б.я.блага.В цій якості гроші здатні переносити вартість не тількі у просторі і й у часі.З розвитком кредиту і капі- талізації всьго комплексу ек. відносин грошова сис-ма набуває якісно нових ознак.Вплив кредиту через капіталізацію грош. відносин призводить до роздвоєння грош. сектора економіки на дві віднос- но самостійні ії водночас органічно пов'язані ланки грошову-структуру,функцією якої лишаєть- ся обслуговування товарного обігуТ-Г-Т. та специ- фічну структуру грошей,застосування яких пов'я- зано з обігом капіталу Г-Т-Г. Відповідно до цього в теорії грошей розрізняють два поняття-«гроші як гроші»та«гроші як капітал».Гроші як гроші-це фо- рма прояву грошей яка забез- печує реалізацію отриманого доходу (заробітної платні, дивіденду, пенсії тощо). Виступаючи як простий посеред­ник обміну, «гроші як гроші» репрезентують в обігу абстрактну форму товару. Вони уособлюють всю гаму споживчих вартостей, на яку в процесі метаморфози Г- Т може бути обміненою та чи інша сума грошей. Будучи найелементарнішою формою грош. відносин, «гроші як гроші» реа- лізують себе через дві вихідні функції - міру вартості (одиниці виміру) та посередника (засобу) обігу. Органічна єдність зазначе­них ф-цій виражає функціональне призначення цієї базової форми грошей. Принциповою ознакою грош. як кап-лу є те, що метою їх застосування є не просто обслуг-ня обміну товарів і одержання завдяки цьому необхідної на даний момент споживчої вар- тості, а тиск нової вартості — біль­шої величини, ніж авансована, такої вартості, що містить відпо- відний відсоток. Для грош., що функ-ють у ро­лі капіталу, отримання такої вартості стає самоціл- лю обігу: не нова споживча, а додана вартість — ось головна мета обігу грош. як капіталу. У цьому відношенні за­значена грошова форма виступає як найзагальніша ірра­ціональна форма обігу кап-лу, абстрактний вираз його всеосяжного втілення, як перетворена форма гро­ш.кап-лу.«Гроші як кап-л» виражають свій зміст як засіб платежу й на­грома- дження. Ці функції розглядаються ек те­орією як засіб реалізації додаткової споживчої вартості, що криє в собі зазначена форма грошей. Фун-ї засобу платежу і нагромадження сформувалися пізніше ф-цій міри вартості і засобу обігу. Вони виникли на більш високому етапі товарного вир-ва та обігу завдяки розвиткові кредитн. зв'яз-ків і формув-ню лихварського капіталу та стали базою трансфор- мації останнього в по­зичковий кап-л. Отже,«гроші як капітал»за своєю структурою і функціональним втіленням виходять за межі простого визна­чення «грошей як грошей». Їх слід розглядати як більш високу форму реалізації грош. відносин.Але,вони й не відриваються повніс-тю від свого попередни- ка. Як обіг товарів створює основу обігу капіталу, так і звичайні гроші-товар виступають носіями більш високої за змістом грош. форми. Остання заперечує свою попередницю діалектичне, збері- гаючи відтак її вихідні ознаки. Уявлення про ево- люційний процес розвитку грошей. Мова йде про поетапне проходження кількох ступенів розвитку: 1)На початковому етапі появлення й розвитку товар від­носин зароджується найелементарніша форма грошей-гроші як простий посередник обмі- ну товарів і послуг; гроші, що обслуговують обіг Т- Г- Т, гроші-товар, які реалізують себе як фун-ї одиниці виміру та засобу обігу.2)Згодом ,під впли- вом кредитн. зв'язків і ста­новлення через них лихварського капіталу гроші-товар розширюють діапазон свого функціонального призначен­ня, починають викор-ся у функціях засобу пла­тежу й нагромадження. 3)З розвитком цих функ-й вини- кають передумови становлення нової, більш висо- кої форми грош. — «грошей як капіталу», грош., що об­слуговують інший обіг — Г-Т-Г і становлять абстрак­тну форму грошей (позичкового) капіталу.


52 ПОРЯДОК БАЛАНСУВАННЯ ГРОШ. ПОТОКІВ В ГРОШОВОМУ ОБОРОТІ.

Грошовий оборот – це процес безперервного переміщення грошей між суб'єктами ек відносин у сусп відтворенні . Характерною рисою грошового обороту є його замкнутість (збалансованість). Так номінальні величини МД та МТ є рівними і (збалансовани- ми). МД-сукупність усіх доходів, одержаних сімейними господарствами від реалізації своїх ресурсів за певний період.МТ-сукупність всіх товарів та послуг,придбаних сімейними господарствами для споживання, а також по держ. закупкам, для приватних інвестицій та для експорту.Також балансуються такі потоки:-грошові потоки сімейних господарств. отримані доходи витрачаються на споживання і сплату податків. Ці потоки балансуються через інвестування заощадженнь. -грошові потоки уряду. Коли доходів не вистачає для держав.закупок, а також для оплати праці службовців, уряд робить заперечення на фінанс. ринку держ. кредит довгостроковий,-грошові потоки підприємств. Доходів підприємств не вистачае для поновлення та задоволення потреб, вони позичають іх а ; фінанс. ринку,-грошові потоки ринку ресурсів, їх невиликі потоки балансуються купівлею ресурсів підприємтсвами для виробництва,та доходи сімейних господарств. -грошові потоки ринку продукцій. Якщо економічна система замкнута, то балансування МД та МТ досягається автоматично. економічні системи е відкритими. Якщо імпорт переважає експорт, то гроші покидають ек систе- му, щоб врівноважити потоки, це можно зробити за рахунок емісії, але це виключає інформацію. Тому звертаються до притоку капіталу. Серед грошових потоків е такі,що і до витрат і до ін'єк- цій. До витрат:-сллата податків сімейн госп (Т),-заощадження сім госп (5),-оплата експорту (М)

Сума втрат + витрати на споживання складають МД (С) І=С+Т+З До ін'єкцій:-інвестиції (І),-держ закупки (О),-платежі за експорт (X)

Сума ін'екцій+втрати на споживання складають МП .

Взаємодія між грош. потоками С+1+S=С+І+G+(Х-М) Т+S+М=І+GХ

втрати ін'єкцій. Це передбачає, що окремі ел-нти витрати ін'єкцій можуть не балансуватись. Балан- сування грош. обороту в цілому буде досягнуто через механізм фін. ринку. І+(G-Т)=S+(М-Х). Виконання бюджет. дефіциту призводить до виді- лення частини.Це зменшить величину інвестицій. Даний взаємозв'язок носить назву "ефекту витіснення інвестицій держ закупками".


54. Інституційна модель грошового ринку .

За інституційною побудовою та характером окремих потоків грошей грошовий ринок можна поділити на два великих сектори: — сектор прямого фінансування; — сектор опосередкованого фінансування. В першому секторі продавці і покупці гро­шей зустрічаються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вирішують прямо один з одним. Працюючі тут брокери виконують скоріше тех­нічну роль звичайних посередників. В цьому сек­торі виділяються два канали руху грошей:

1) канал капітального (акціонерного) фі­нансування;

2) канал запозичення з допомогою облігацій та інших фінансових активів.

Суб'єктами (продавцями і покупцями) цьо­го сектору можуть бути фірми, сімейні госпо- дарства, уряд, іноземні юридичні і фізичні особи. Активну участь тут можуть брати і банки — як продавці і покупці своїх цінних паперів та як звичайні посередники-брокери.

В другому секторі зв'язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені. Вони можуть самі створювати вимоги і пропозиції, які виступають самостійними об'єктами (інструмен­тами) грошового ринку. Тому фінансові посеред­ники другого сектору грошового ринку істотно відрізняються від технічних посередників в першому секторі.

Ключовою функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і фор­мування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває розуміння механізмів формування попи­ту та пропозиції грошей та рівня процента.


55.ФУНКЦІЯ ГРОШЕЙ ЯК ЗАСОБУ Н-НЯ.

Історично ця функція виникла після функції засобу обігу, коли виробник міг відкласти на майбутнє надлишок виручки. Еволюція грош. у цій фун-ї проявляється в розвитку цілей накопичення грошей.1)Збереження вартості.2)Створення резер- ву платіжних засобів. Анологічно змінювалась і форма нагромадження: від звичайного скарбу до рахунків у кредитн. установах, придбання ЦП. Це дало поштовх розвитку фінан. ринку, зростання інвест. активності ек. агентів.

Фун-я засобу нагромадження обслуго­вує нагрома- дження вартості в розпорядженні суб'єктів ек-ки у процесі відтворення.Таке нагромадження є проце- сом об'єктивним. Він зумовлений внутрішніми за- кономірностями обігу кап-лу. Зокрема, фірми можуть нагромаджувати частку прибутку, яка тимчасово не викорис­товується, кошти амортиза- ційного фонду, інших цільових фондів. Нагромад- жувати ці кошти найзручніше в грошовій формі, оскільки вона має абсолютну ліквідність, що дає можливість будь-коли перетворити ці кошти в по- трібну власнику споживчу вартість. Фізичні особи теж нагромаджують вартість в грошовій формі. Ці нагромадження створюються внаслідок перевище- ння поточних доходів над поточними витратами і називаються заощадженнями населення. Формува- ння заощаджень означає відкла­дання споживання на пізніше, внаслідок чого відповідна маса реаль- них цінностей вивіль­няється зі сфери особистого споживання і може бути спрямована на розвиток вир-ва. Тому заощадження населення відіграють важливу роль у розвитку економіки країни. Формування нагромаджень , та збережень в грош форм призводить і до певних втрат для їх власни- ків,оскільки вони певний час не отримують дохо- дів від своїх грошей. Такі втрати звичайно назива- ють зумовленими витратами; зберігання грошей. В умовах інфляції ці втрати набувають катастрофічних розмірів, і гроші по суті перестають виконувати цю функцію.


56.СУТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ КРЕДИТУ. ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН. Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення І. як правило, з виплатою процента. Ек відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь на менше ніж дві сторони:позичальник—сторона, що зацікавлена в ; одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, с об'єктом кредиту. За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин. 1) Найпоширенішими є кредитні відносини між і банками, з обново боку. та підприємствами. Госп-ми організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам ; розвинутих товарно-грошо-вих відносин 2). Кредитні відносини між банками і ! державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки Інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту держав­ного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам 3). Кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків .4). Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. 5). Кредитні відносини між під-ми, організаціями. товариствами, з одного боку. та населенням — з Іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак Ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової сколоміки двдалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби. 6), Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами). 7) Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. ЦІ відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.


57. ФУНКЦІЯ ГРОШЕЙ ЯК МІРИ ВАРТОСТІ У фун-ї міри вартості гроші забезпечують вимі- рювання вартості товарів та послуг визначення її у формі ціни (тарифу) Таке вимірювання здійснює- ться ідеально в процесі підрахування собівартості вир-ва закінчується на ринку через мех-зм співс- тавлення попиту пропозиції. Оскільки суб'єкти ринку на основі попереднього досвіду формують уявлення про величину купівельної спроможності (вартості) грошової одиниці, маса грошей на боці попиту уявляється їм реальною цінністю, порів- няльною з цінністю товарів на боці пропозиції. В рез-таті балансування цих величин виникає ціна, масштабом якої слугує грош.од.Грош од,яка в цьому процесі виступає як масштаб цін. Завдяки цій функції всі товари та послуги набувають фор- му ціни і стають порівняльними-їх можна склада- ти, порівнювати, віднімати тощо. З'являється мож- ливість визначати ряд дуже важливих ек-х показ- ників, що викорис­товуються в процесі управлін- ня економікою (валовий нац. продукт, нац. доход, прибуток, собівартість, рентабельність, обсяг кап вкладень тощо).Фун-ю міри вартості гроші вико- нують тим краще, чим сталіша їх купівельна спро- можність. Тільки при сталих грошах всі грошові показники можуть правильно відображати зміни в реальних економ. процесах. Інакше ці показники спотворять дійсний стан економіки, не будуть на- дійними орієнтирами для прийняття управлінсь- ких рішень.


58.ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ, ІХ ПОХОДЖЕННЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ.

Центральний банк посідає перший рівень у банківській системі і покликаний регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих йому законом. Тому він несе відповідальність перед суспільством за функціонування банк системи в цілому.Головне завдання центробанку — забезпечити стійкість нац грошей.Створення ЦБ відбувалося наступними шляхами:1)Наділення особливими повноваженнями крупного ком. банку. Ряд таких банків на певних історичних етапах було націоналізовано (Ангпія.Франція). 2) Утворення нового ЦБ в якості банку з особливими повноваженнями (ФРС США).Перший ЦБ (шведський Ліксбанк) було утворено в 1968р. однак до 20ст. в більшості країн на було потреби у відділенні емісійної функції від комерційної. Процес утворення дворівневої банк. системи поширився з 30рр.За формою організації ЦБ можуть бути повністю державними (Україна. Росія, Англія, Франція) або можуть мати акціонерний статус з часткою капіталу, що не належить уряду (Італія. Бельгія (50%), Японія (55%)."Структура ЦБ залежить від устрою держави. Він може бути єдиним органом, що більш характерно для унітарних держав, може бути єдиним органом, в підпорядкуванні якого побудови чи форми власності ЦБ організують свою діяльність у рамках, які визначені державою та виконують завдання в Інтересах суспільства в цілому. Основні функції ЦБ:1. Емісійний центр країні - на ЦБ покладено монопольне право емісії банкнот. ЦБ випускає Г безготівкових розрахунків, але безготівкова емісія не е монополією ЦБ, ЦБ регламентує, організує, контролює, здійснює • касові операції і позаготів- кові розрахунки В Україні НБУ наділено повнова- женнями від розробки,захисту та дизайну грош купюр до інкасації, зниження Г.2. Банк банків. Як ком. банки обслуговують суб'єкти господарю- вання, так і :ЦБ здійснює розрахунково-касове ; обслуговування комерц. банків, їх кредитування, е органом банківського нагляду (в Укр. НБУ єдиний основний орган банківського нагляду). В Україні усі банки зобов'язані відкрити кореспондентський рахунок в НБУ. Через ці рахунки здійснюються всі міжбанківськи розрахунки в межах України. Кредитування НБУ ком. банків здійснюється через кредитні аукціони з 1994р., а також через ломбардне кредитування з 1995р.


59 3АКОН КІЛЬКОСТІ ГРОШЕЙ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ОБОРОТУ.

Грош. обіг підпорядковується своім специфічним законам. Суть закону грош. обігу полягає в тому, що фактична кіль-ть грошей в обігу повинна бути необхідній для обігу масі грошей. Кф=Кн.При перевищенні Кф над Кн певна частина грошей стає зайвою, що може призвести до інфляції. Навпаки менша кількість Кф порівняно з Кн може викликати нестачу платіжних засобів в обігу і призвести до кризи збуту, кризи неплатежів. Виходячи з цього пошук Кн є важливою практичною проблемою. Гроші призначені для опосередкування обліку товарів, отже кіль-ть грошей для обігу прямо пропорційна ВВП. Кн= ВВП. ВВП = р х q. , де р-середній рівень цін в порівнянні з базовим періодом. q- реальний націон. продукт. На практиці збільшення нацю продукту не обов'язково призводить до збільшення грош.маси. Насправді одна грош. одиниця може обслужити кілька трансакцій. Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Кн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці Цю залежність можна виразити формулою: Кн = Цт\0 де Цт — сума цін товарів, що реалізуються за певний період, О — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період. З відміною золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Кф і Кн зазнає суттєвих деформацій. Протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Кф=Кн де Кф—фактична маса грошей в обігу, а Кн — об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Кф перевищує Кн — значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Кф менше від Кн — їх нестача Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Кн можна виразити так Кн=(сума ЦТ-сума К+сумаП-сумаВП)­/О ,де сума К—сума продажів товарів і послуг у кредит, сумаП— загальна сума платежів, строк оплати яких наступив сумаВП—сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Фактична кількість грошей в обігу повинна бути рівною необхідній для обігу масі грошей. Кф=Кн. При перевищенні Кф над Кн-певна частина грошей стає зайвою, що може призвести до інфляції. Менша к-ть Кф порівняно з Кн може викликати нестачу платіжних засобів в обігу і може призвести до кризи збуту. Пошук Кн є важливою практичною пробемою. Гроші призначені для опосередкування обміну товарів. К-ть грошей для обміну прямо пропорційна ВВП. Кн=ВВП, ВВП=PQ.P-середній рівень цін в порівнянні з базовими періодами:Q-реальний національний продукт. На практиці збільшення НП не обов'язково призводить до збільшення гр. маси. Наспрвді ОДНА гр. одиниця може обслуговувати кілька трансакцій. Швидкість обороту гр. одиниці: v-частота переходу грошей від одного економічного агента до іншого. V-кіпькість гр маси за період. Основні фактори, що впливають на V: І.Рівень %-х ставок. Більш високі %ны ставки призводять до підвищення швидкості обороту гр. одиниці => тому, що об'єкти кладуть готівку в банки під вказаний %. Суб'єкти трансформують менш ліквідні активи у більш ліквідні-збільш попит на готівку.

2. Реальні доходи.Коли зростають доходи підвищується попиту на гроші, тобто коли ми враховуємо оборот V:М= PQ / V

Кількісне рівняння обміну Фішера М\/= PQ .Будь які зміни в грошовій сфері призводять до змін в товарній сфері.Сталість вартості грошей залежить від кількості грошей, швидкості їх обертання та об'єму виробництва. Рівняння є товталогією -воно є справедливим, але нічого не говорить про реапьність.Використання на практиці цього рівня- ння можливо з певними застереженнями. Рівнян- ня Фішера показує імперичні залежності між різ- ними факторами грошового обігу.Коли М збіль- шилося, то для збереження рівноваги на грош ринку, потрібно зменшити v. або збільшити р та q. Проте величина q-є умовно-стабільною і залежить від виробничих відносин у суспільстві. Впливати на неї можна у віддаленій перспективі. V-є теж відносно сталою і постійно піддається держ регулюванню.


60. Структура грошоврго обороту за формою платіжних засобів.