Світова література І культура

Вид материалаДокументы

Содержание


Михайло михайлович зощенко
Подобный материал:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42

МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ ЗОЩЕНКО


(1894—1958)

Михайло Михайлович Зощенко — російський письменник-сатирик, спадкоємець традицій російської сатири ХІХ століття, чий талант найбільше розкрився у жанрі короткого оповідання. Об'єктом сатири Зощенка став новий побут післяреволюційної Росії 20-х років, а ліричним героєм — недалекий і курйозний "напівпролетарій", у наївній оцінці якого подані зміни в житті російського суспільства. Оповідання майстра не втратили своєї актуальності і дотепер, виконуються на поровідних сценах країни та на телебаченні, серед них — "Человеческое достоинство" (1923), "Аристократка" (1923), "Баня" (1924), "Галоша" (1926) та ін.


Михайло Михайлович Зощенко народився в сім’ї українського дворянина, уродженця Полтавської губернії. Отримав гімназичну освіту, у 1913 році вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет. На початку першої світової війни виїхав прапорщиком на фронт, був поранений, потрапив під газову атаку; за хоробрість одержав ордени і Георгіївський хрест. З 1918 року воював добровольцем у Червоній армії. У післявоєнні роки в пошуках хліба насущного перемінив безліч професій, не зраджуючи своїй мрії стати письменником.

Уже перша книжка "Рассказы Назара Ильича господина Синебрюхова" (1922) свідчила про самобутність знайденої письменником оповідної форми. Оповідь ведеться від імені недалекого, малоосвіченого оповідача, мова якого зберігає мовний колорит перехідного соціального типу. У наступних творах Зощенко цілком відійшов від авторського голосу, уступивши роль оповідача своєму герою.

Герой прози Зощенка породжений післяреволюційною епохою в Росії. Жовтневі події 1917 року, що сколихнули народні маси, вивели на авансцену нового життя ще недавно забиті і безправні прошарки суспільства, свідомість і мова яких відбили революційні зміни в долі молодої робітничо-селянської республіки. Малограмотність і наївність у сполученні з новим соціальним статусом "представника влади" породжувала до життя нового героя часу.

У мові героя оповідань М. Зощенка — відгомін сварок мешканців комунальних квартир, вихолощені політичні гасла, міщанські судження, верхоглядні висновки, курйозні оцінки і неприхована гордість за своє пролетарське походження. Мова героя виткана з різних лексико-стилістичних шарів: просторічні слова та вирази, стилістично знижена лексика і відверта лайка сполучаються з незрозумілими іншомовними словами й ідеологічними штампами, політичними термінами і революційною абревіацією. Синтаксис мови героя найчастіше спростовує всі закони граматики, а часом і логіки. Природу комічного у Зощенка визначає насамперед мовний аспект твору, у якому відбитий конфлікт між змістом і формою висловлення.

Об'єктами сатири Зощенка стали: новий побут післяреволюційної Росії ("Баня"), малоосвіченість і псевдокультура нових "хазяїв життя" ("Аристократка"), бюрократизм радянського чиновницького апарату ("Галоша), моральна і соціальна мімікрія ("Чесний гражданин", "Вигодная комбинация", "Дама с цветами", "Брак по расчету").

Особливості своєї літературної манери М. Зощенко пояснював у дусі свого героя: "Справа в тім, що я –пролетарський письменник. Вірніше, я пародіюю своїми речами того уявлюваного, але справжнього пролетарського письменника, що існував би в теперішніх умовах життя й у теперішньому середовищі". Письменник використовує палітру сатиричних засобів і прийомів: іронію, гротеск, сарказм, пародію. Разом з тим письменницька манера Зощенка не позбавлена ліризму, добродушного гумору, участі і співчуття до невдачливого героя.

Незалежна позиція художника, розкріпаченість сатирика не могли не залишитися непоміченими з боку влади. Його твори зазнали різкої критики за "випади проти радянської людини". У серпні 1946 року була прийнята постанова Центрального комітету партії "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", основною мішенню якого стали М. Зощенко та А. Ахматова. У своєму листі до Сталіна, ризикуючи життям, Михайло Зощенко відкидає безпідставні обвинувачення на свою адресу: "Я ніколи не був літературним пройдисвітом чи низькою людиною… Це помилка". Шельмування письменника, цькування з боку влади, нещадна критика його творчості визначили драматичну долю М. Зощенка в ряді великих російських письменників, таких як М. Булгаков, А. Ахматова, Б. Пастернак.

В оповіданні "Аристократка" (1923) Зощенко звертається до теми "нової радянської аристократії". Головний герой-оповідач Григорій Іванович зі смутком згадує про своє захоплення "однією аристократкою". Сюжет твору побудований на курйозній ситуації: "кавалер и у власти" веде свою даму-"аристократку" у театр, точніше в театральний буфет, де і відбувається прикрий інцидент.

Автор досягає комічного ефекту, обігруючи слова і вирази, які черпає з мови малограмотного міщанина, з характерними неправильними граматичними формами і синтаксичними конструкціями. Сатирикові вдалося помітити і виявити протиріччя між щирим соціально-культурним виглядом людини і тим, за кого він себе видає. За маскою колишнього залицяльника і знавця аристократичних манер проступає "напівпролетарій", сантехнік домкому і "член комячейки" з відповідним рівнем культури.

Неодмінною ознакою "аристократки", на його думку, є "шляпка", "золотой зуб" і "чулочки фильдекосовые". Його мова насичена просторічними виразами і вульгаризмами ("ваньку валяет", "вожжа под хвост", "конфузится докушивать") у сполученні з запозиченою й офіційно-діловою лексикою ("идеология", "индифферентно", "комячейка", "гражданка"). Стиль поводження героїні, її вигляд і мова контрастують з назвою "Аристократка" і цілком відповідають рівню культури головного героя: "Довольно свинство с вашей стороны. Которые без денег — не ездют с дамами".

В оповіданні "Галоша" (1926) представлена тема бюрократизму нової влади. Комізм ситуації розкривається через протиставлення адміністративно-канцелярської системи і її сприйняття наївним і захоплено-дурнуватим героєм оповідання. Сюжет складають перипетії пошуку загубленої в трамваї його рваної галоші. У камері "для потерянных вещей" він докладно описує її "приметы": "задник..., обтрепан, внутри байки нету, …носок вроде бы начисто оторван, еле держится. И каблука... почти что нету". Для одержання галоші, на перший погляд, немає ніяких перешкод – ось вона. Однак тут включається механізм "канцелярії": необхідно "удостоверение, что ты действительно потерял галошу", яке засвідчене домоуправлінням. А там, у свою чергу, вимагають заяву і "расписку о невыезде впредь до выяснения".

Однак багатоденні ходіння по інстанціях наче й не обурюють оповідача. Навпаки, він захоплений злагодженістю роботи канцелярсько-бюрократичного апарату. В основі комічного ефекту — абсурдне захоплення маленької людини з приводу бюрократичної системи, що його ж і придушує. Герой оповідання Зощенка зворушений: "Славно канцелярия работает!". Прикро тільки, що поки він ходив по інстанціях, збирав довідки і писав заяви, — першу галошу втратив. Зате інша відтепер буде красуватися на його комоді символом досконалості бюрократичної системи: "пущай потомки любуются".


З теорії літератури


Пародія (грецьк. parodia — "пісня навиворіт", "переробка на смішний лад") — один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, у якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як невідповідної новим мистецьким запитам.

Сарказм (від грец. "розриваю м'ясо") — засіб сатиричного викриття негативного в житті, особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті чи презирства до зображуваних явищ і людей. Сарказм близький до іронії, але не має прихованого значення; крім того, для сарказму характерне поєднання сміху з гіркотою і злістю. Він спрямовується на явища не тільки смішні, а й шкідливі.

Сатиричне оповіданняневеликий за змістом, епічний прозовий твір викривального характеру, основними художніми прийомами побудови якого є гіперболізація, шарж, гротеск.

Розповідьспецифічний тип оповідної манери, зорієнтований на сучасну, живу, відмінну від авторської, монологічну мову оповідача, який походить з екзотичного для читача оточення. Звідси – численні діалектні та просторічні слова, а також невиправдано використані професіоналізми.