Світова література І культура

Вид материала

Документы

Содержание АНТУАН де СЕНТ- ЕКЗЮПЕРІ

Подобный материал:

• Поурочно-тематичне планування з предмета "Світова література", 193.17kb.
• Іі світова література Біологія, 482.24kb.
• Світова література Білет, 52.09kb.
• Література 12 кл. Література україни – матуральні питання, 773.21kb.
• Наталія Федорівна Власик, директор Томашгородської зош І-ІІ ст №3, назва посібника, 190.25kb.
• Світова література 10-11 класи Академічний рівень, 379.29kb.
• Сучасна світова культура”, 1140.07kb.
• Інтегрований курс «Література» (російська та світова) в усній формі Билет, 48.37kb.
• Російська мова та світова література 9 клас 1 рівень складності, 25.74kb.
• У м. Донецьку ради районний методичний кабінет світова література творчість о. Де бальзака, 243.73kb.

АНТУАН де СЕНТ- ЕКЗЮПЕРІ

(1900—1944)

Антуан де Сент-Екзюпері – видатний французький письменник-гуманіст, льотчик, філософ; автор таких відомих творів, як "Льотчик" (1926), "Південний поштовий" (1929), "Нічний політ" (1931), "Земля людей" (1939), "Військовий льотчик" (1942), "Маленький принц" (1942). Борець-антифашист, він віддав життя за свободу Франції. Його інтелектуально-лірична проза поєднує автобіографічну сповідь з невигаданими льотними пригодами та філософськими роздумами про призначення Людини на планеті Земля.


Антуан де Сент-Екзюпері народився в шляхетній старовинній родині, проте вище за графське походження цінував інший родовід: "Звідки я родом? Я родом з мого дитинства, немовби з якоїсь країни". Пам’ять про дім та дитинство з роками яскравішала, перетворюючись на міф про країну дитинства, чистоту й прозорість дитячої душі. У 12 років Антуан разом з відомим льотчиком Ж. Ведріном уперше піднявсь у повітря і відкрив надзвичайну красу і незахищеність "планети людей".

У 20-ті роки він обрав своїм фахом авіацію, що лише тільки почала освоювати навколоземний простір, і став одним з піонерів повітряного простору. Проте вважав, що його літак — це лише засіб, метою льотної справи є пізнання світу, осмислення своєї ролі на землі. "Для мене літати і писати — одне й те саме, головне — діяти, головне — знайти себе. Авіатор і письменник зливаються, обидва однаково пізнають світ".

Саме в авіації Сент-Екзюпері знайшов усе, що відповідало його романтичній та дієвій вдачі: відчуття повноти життя, смак постійного ризику, випробування власної мужності, можливість відбутися як особистість. В авіації він вбачав героїчний лицарський кодекс, культ мужності, дружби, відповідальності. Саме таким духом пройняті його твори "Південний поштовий" (1929) і "Нічний політ" (1931).

Закони "льотного братства" в його творчості протиставлені буденному життю "безкрилих чиновників", вдоволених собою міщан, поміркованих обивателів. Напередодні другої світової війни журналіст Сент-Екзюпері відвідує країни Європи, Африки, опікуючись охороною прав людини в цих державах. "У світі, де запанував би Гітлер, мені немає місця", – зазначав письменник-гуманіст. Його публіцистика має гостре антифашистське спрямування, у своїх творах він прагне розбудити в кожному жителі планети Людину.

У 1939 році з’являється книга під назвою "Земля людей", за яку її автор отримав "Велику премію роману" французької академії. Цей твір важко віднести до певного традиційного жанру; її часто називають повістю, ліричними нарисами, репортажем, філософським есе. Новаторська ліро-епічна проза Сент-Екзюпері характеризується відмовою від традиційного сюжету. Рушієм оповіді виступають філософські роздуми письменника щодо сенсу людського життя.

Автор органічно поєднує репортаж з кабіни літака, факти реального життя, вставні новели, пейзажні замальовки, портретні ескізи, спогади про дитинство, роздуми про людину і землю, діалоги з читачем тощо. Стильове розмаїття прози включає художнє, публіцистичне, розмовно-побутове, наукове мовлення, філософську оповідь, притчову метамову. За жанром книга близька до філософської повісті, великими попередниками Сент-Екзюпері в цьому жанрі були
Ж.-Ж. Руссо, Вольтер, Д. Дідро.

Головним героєм книги, як і багатьох інших творів Сент-Екзюпері, є льотчик — мужня і самовіддана людина. Образ пілота постає художнім двійником автора, він сповідує ті ж самі ідеали, опікується тими ж проблемами, що й письменник. Його сповнює велика любов до людей, тривога за їхнє майбутнє, прагнення пробудити їх до пошуку істини.

Композиційно твір складається з ліричного вступу, восьми частин, що у свою чергу утворюються з окремих різножанрових фрагментів.

У вступі автор вводить наскрізний мотив твору — мотив самопізнання за допомогою землі: "Земля краще за всі книги допомагає нам збагнути самих себе. Бо вона чинить опір. Людина пізнає себе у змаганні з перешкодами. Проте, щоб подолати їх, потрібне знаряддя. Потрібний рубанок чи плуг. Ходячи коло землі, хлібороб потроху вириває в природи деякі з її таємниць і добуває вселюдську правду. Так само і літак – знаряддя, що прокладає повітряні дороги, — приводить людину до всіх одвічних питань".

У частині "Лінія" ліричний герой згадує напутні слова свого друга, досвідченого пілота Гійоме перед першим польотом. Це був незабутній урок географії! Гійоме замість технічного інструктажу вчив любити землю, над якою летиш у літаку, розуміти її серцем.

"Незримі скарби" льотної родини оповідач дарує читачам у частині "Товариші": Льотне братство – це особливий світ взаємин, що побудований на непорушній дружбі, взаємній відповідальності, щирій допомозі, глибокому розумінні товариша. Навіть у час смерті думай не про себе, а про тих, за кого ти відповідаєш, хто вірить у тебе і унеможливлює твою слабкість. Саме так думав Гійоме, зазнавши авіакатастрофи, і ця відповідальність надала йому мужності вижити й перемогти.

Про багатство людських зв’язків, що по’єднує окрему людину з людством, планетою, культурою, про "прекрасну несвободу" веде роздуми льотчик у частині "Літак". "На небі стільки зірок, а сила тяжіння прив'язує мене до землі. Вона і є особливим тяжінням, що повертає мене до себе. Я відчуваю, багато до чого притягає моє тяжіння".

Які шляхи ведуть до істини? Це питання турбує льотчика. Він упевнений, що літак — не мета, а знаряддя. "Завдяки йому ми відкриваємо вічні істини, що їх здавна знають садівники, мореплавці, поети". Шлях до істини лежить через наполегливу працю, саме тоді починаєш розуміти смисл загальнолюдських істин.

Про свободу та рабство в житті та свідомості людини веде діалог з читачем письменник у частині "Пустеля". Співчуття до поневоленої людини привело льотчика до рішення викупити у маврів їхнього раба. Льотчики ладні були віддати останні гроші, аби повернути людині її власний світ. Історія звільнення з полону чорношкірого Барка якнайкраще свідчить, що справжня свобода — це не тільки фізична незалежність. Свобода надає можливості утворювати духовні зв'язки з людьми: турбуватися про друзів, опікуватися рідними, допомагати нужденним і таким чином набувати сенсу існування на землі.

Кульмінацією твору можна назвати епізод авіакатастрофи, якої зазнав льотчик у Лівійській пустелі (частина "У серці пустелі"). Вода – це символ життя, вона і є істиною в пустелі. Помираючого від спраги пілота врятував бедуїн, напоївши його. Разом з водою він ніби наповнив душу милосердям, воскресив у серці істину про любов до ближнього, бо ж вода є символом життєдайної сили, джерела життя. Оповідь Сент-Екзюпері сповнена біблійних алюзій, алегорій, філософських узагальнень та афоризмів: "Ти – людина, і я в тобі впізнаю всіх людей".

"У чому ж істина для людини?" – узагальнює роздуми в останній частині льотчик ("Люди"). У тому, "що надає людині відчуття душевної повноти, могутності, про яку вона навіть не здогадувалася". Автор веде нас до думки, що "істина – це мова, що допомагає зрозуміти загальне", це єдина для всіх мета, співпраця, злагода. "Геть ідеології! Нас несе одна планета, ми екіпаж одного корабля".

Ліричний герой упевнений, що "істина для людини – це те, що робить її Людиною". Найвищу цінність життя осягаєш завдяки тому, наскільки ти корисний іншим людям, наскільки твій власний внесок буде вагомим у загальнолюдському бутті планети Земля. "І тільки Дух, торкнувшись Глею, творить з неї Людину". В останніх словах твору звучить віра в духовну сутність людини, що веде її до істини.

У 1943 році, за рік до свого останнього, трагічного польоту, Антуан де Сент-Екзюпері опублікував твір "Маленький принц" – своєрідний духовний заповіт, де в алегоричних образах втілив свої найдорожчі ідеали. Тут сходяться лейтмотиви та наскрізні образи всієї творчості письменника. За жанром це філософська казка, якій притаманне прагнення до вічних істин. "Маленький принц" – це художній підсумок морально-естетичних шукань творця в період найбільшої біди для людства – фашистської навали в роки другої світової війни.

Книга присвячена найкращому другові письменника Леонові Верту, "коли він був маленьким", разом з тим вона адресована дитині, яку назавжди має зберегти у своїй душі кожен дорослий. Проте автор не вважав книгу дитячою забавкою. Твір має циклічну композицію: це подорож від дому і додому головних героїв твору — Маленького принца і льотчика, який зазнав аварії в центрі Сахари, де й перетнулися їхні шляхи.

Маленький принц — шляхетний самотній герой, який шукає відповідей на свої внутрішні питання, подорожуючи Всесвітом. Його власна планета завбільшки з дім, проте тут встановлені певні принципи життя: щоденне піклування про планету та її єдину мешканку – прекрасну і трошки вередливу троянду. Саме через непорозуміння з коханою квіткою вирушає в подорож Маленький принц.

Подорожуючи Всесвітом, маленький герой на кожному з сусідніх астероїдів зустрічається з алегоричними вадами світу дорослих, яких не може збагнути, прийняти до душі. Це Король, Честолюбець, Пияк, Бізнесмен, Ліхтарник, Географ. Разом з ними Маленький принц відкидає такі пороки, як владність, честолюбство, безвілля, скнарість, рутинність, прагматизм. "Дорослі таки справді дивацьке поріддя", — пересвідчився мандрівник після цих відвідин.

У пошуках істини він потрапляє на планету Земля, де спілкується зі змією, трилистою квіткою, луною, трояндами, стрілочником, крамарем. Він дивується з незрозумілого життя людей на планеті, порівнює її з необачно залишеною домівкою. Довгоочікуваним другом, який пояснив прості, проте давно забуті на землі істини, став Лис. Він допоміг осягнути, що таке дружба, турбота, відповідальність. У словах Лиса — символ віри письменника: пізнати щось можна лише полюбивши: "Узнати можна тільки те, що приручиш", "Ми відповідальні за тих, кого приручили". На прощання Лис подарував Маленькому принцеві свій секрет: "Він дуже простий. Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш". Світло цих істин надихнуло Маленького принца повернутися до покинутої троянди, до своєї планети.

У пустелі, звідки мав вирушати Маленький принц, він зустрів льотчика, який потерпав від спраги та розпачу, бо не міг полагодити свого літака. Протягом тижня переповідав Маленький принц свої мандри, ділився відкритими на землі істинами. Разом з льотчиком він вирушив на пошук колодязя, коли той випив останній ковток води. Вода, знайдена ними в пустелі, — символ істини, що відтепер осяватиме і життя льотчика. У цьому образі відчутне відлуння біблійної притчі про "воду життя" і зустрічі біля колодязя Ісуса та самаритянки (Іоанна 4: 15).

Казка насичена символами, алегоричними образами, фольклорно-міфологічними алюзіями, біблійними мотивами, культурологічними ремінісценціями. Пустеля, дім, сад, колодязь, вода – це міфологічні топоси людського захищеного осередку; образи змії, лиса, троянди повертають нас до біблійних, фольклорних та середньовічних літературних джерел. Образ дороги виступає одвічним філософським символом пошуку істини. Уся система образів – від головних героїв (Людина і Істина) до художніх деталей – цілком алегорична. За її допомогою автор розкриває ідею твору: "Є тільки одна проблема, одна-єдина у світі – повернути людям духовний зміст, духовні турботи".


З теорії літератури


Алегорія (грецьк. allegoria, від allos — "інший" і agoreuo — "говорю" — інакомовлення) — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями та характерними ознаками приховуваного. Алегорія ґрунтується на асоціативному переосмисленні самої сутності явищ і предметів у їх сукупності.

Лірична повість – прозовий (рідше віршований) ліро-епічний твір, який визначається домінуванням авторського "Я", ослабленою фабулою, високим ступенем емоційності мови.