Geum.ru

«Образ русалки у віруваннях українського народу»

Вид материалаДокументы

Содержание


С глубокого дна
Демонологічний словник
Поняттійний словник
Подобный материал:
1   2

АНІМІЗМ




Додаток Б


Синонімія європейських назв




В уяві сербів русалки – це молоді, дуже гарні дівчата в білотканій одежі, з довгим волоссям, що хвилями розвівається по спині і пишних грудях ; шкоди вони ніякої людям не роблять, а при нагоді ще й допомагають. Віли мають і деякі обов’язки: вони збирають хмари, готують блискавку і грім, а часом збираються на розвагу й танцюють; буває й так, що вони пророкують людям майбутнє. Отже, вірування в існування русалок–це є загальне вірування всіх європейських народів.

Додаток В

О. Сахновська. Русалка і водяник. Ілюстрація до феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”





Додаток Г


Ілюстрації про русалок





Русалка з Водяником


Русалки на березі чешуть коси





Русалка. Ілюстрація художника Трутовського К.

Додаток Д


Види русалок




Додаток Ж

Уособлення русалок

Латаття – Русалчине зілля





Язичницьке божество – Русалка

Додаток З


Етимологічні витоки назви





Додаток К




Додаток Л



Додаток М


Легенда


Жили на Землі семеро дівиць, водили хороводи, співали славні пісні на честь Богів. Коли вони померли, Боги перетворили їх на Русалок і, взявши на Небо, оселили на семи зірках, де вони й нині щоночі водять коло, тобто рухають час. Це сузір'я й досі в Україні вважають жіночим оберегом, на що вказує назва Баби-Звізди (тобто жіночі родові Божества).

Записано в с. Зайчики від Сухович А.К.,1938 р.н., пенсіонерки.


Волошки – Русалчині квіти


Тепер такого нема, щоб десь русалки хлопця залоскотали чи яка нечиста сила людей лякала, а бувало, всякого траплялося, і чого тільки між людьми не наслухаєшся. Але теє було давно, коли ще ходили по світу русалки і всякої нечисті повно кругом було. Щоліта, як приходила вже їхня пора, одна русалка весь час переховувалась осьдечко в житті коло нашого села. Не раз люди її там бачили, але нікого вона не зачіпала, ото хіба, що вилякає кого часом, то й усе. Одна вона знала, що тут хотіла.

А жив тоді у селі один вельми файний хлопець, кажуть, нібито Василем і звався: ставний, синьоокий, ліпшого ніде не було. Побачила його русалка та й залюбилась. Сидить, було, на межі, квітки перебирає, та й все в той бік дивиться, звідки він міг би появитися. Не одне літо вона там просиділа, все за ним сохла. А як побачила, тут же зачарувала. Майнула голим тілом – і хазяйський син не зчувся, як кинувся за нею в жито. А їй тільки того і треба було. Повела вона його житами, полями, ні одної ночі, ні миті одної очей стулити не дала, все не могла їм натішитись, хоч до себе й не підпускала близько. Не міг збагнути і він, ні де він є, ні що з ним діється. Так минув тиждень. Вибився він із сил, впав раз серед жита і заснув міцно-міцно. Прокинувся – ніде нікого, тільки жита кругом, як стіна зелена. Отямився – пустився тікати. Та де б то він знав, що не покинула його русалка, а тут же недалечко, оберігаючи його сон, збирала на вінок квіти. Побігла й вона слідом. Жито під нею хилилося як од вітру і тут же вставало, а за ним не встигло й підвестися, як розгнівана русалка стояла поруч, біля самої межі. Вона, видно, й раніш його догнати могла, але ще думала, що сам вернеться до неї, а тут ступи він ще крок, і ніколи б його більше не побачила, вона тільки в житі в ту пору силу має. Глянула ще раз на коханий блиск синіх очей, а щоб не упустити навіки, дихнула подихом холодним – і на тому місці, де стояв Василь, гойднули головками дві сині квітки, ніби двоє його очей.

Русалка тут же розтала і більше не з’являлась з тих пір ні разу. А волошки і зараз по житі ростуть. І хоч тепер розрослося їх видимо-невидимо, русалки ревно стережуть їх і готові залоскотати кожного, хто зірве бодай одну квітку. Але то вже інші русалки, та й волошки зовсім не ті.

Записано с. Зайчики від Чижа М. М., 1939 р.н., пенсіонера


Додаток Н

Обряд «Водіння»

Роль Русалки грає дівчина, вбрана у зелені шати з березового гілля. Подібний обряд "Водіння Вили" є у сербів, який в давнину, вірогідно, розпочинав цикл Русальних Богослужб, бо відбувався у період від Стрітення до Масляної (Колодія), тобто в кінці лютого. В цьому обряді головні дійові особи: Чороє (Чорт ?) у вивернутому кожусі, з маскою на лиці й нашитими на одязі хвостами лося чи оленя, з гілкою або букетом квітів у руках; Вила - жінка в білій сукні з червоним поясом і в білому тонкому покривалі, що несе в руках заквітчаний лук (символ Перунових блискавиць); Туриця або Кінь - ряджений у маску коня в кошлатому одязі з пташиними ногами; вони йшли у супроводі чоловіка з бубонцем. Цей обряд, за словами його учасників, символізує пробудження весняних вод.

Водіння Коня (ряджених у маску і накритих спеціальною попоною) відоме в Русальних обрядах в деяких регіонах Росії. Вірогідно, все це є залишком найстародавніших обрядодійств - релігійних драм, які й знайшли своє відображення у культових рушниках із зображеннях Берегині, вершників на конях у супроводі птахів, з рослинними знаками й священними символами Сварги та ін.

Записано в с. Лозова від Юрловського П.П., 1943 р.н, пенсіонера.

Додаток П


Русальні пісні

1

Сиділа русалонька на білій березі,

Просила русалка у жінок намітки:

«Жінки-сестрички, дайте намітки:

Хоч не тоненької, аби біленької ».


Сиділа русалка на білій березі,

Просила русалка у дівчат сорочки:

«Дівчата-сестрички, дайте сорочки,

Хоч не біленької, аби тоненької ».

2

Проводили русалочок, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Та нашого житечка не

Та наших дівочок не ловили.

3


Проведу русалочок до бору,
Сама вернуся додому...

Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили."


4

... „Ой біжить, біжить мала дівонька,
А за єю та русалонька.
„Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадоньки,
Як угадаєш — до батька пущу,
Не угадаєш — до себе візьму:
Ой що росте без коріння,
А що біжить без повода,
А що цвіте да без цвіту?"
„Камінь росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть росте да без цвіту".
Панночка загадочок не вгадала,
Русалочка панночку залоскотала..."


5

...„Ой проведу я русалочок до бору,
А сама вернуся додому.
Ідіте, русалки, ідіте
Да нашого жита не ломіте...
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки у віночку...
Записано в с. Лозова від Юрловського П.П., 1943 р.н, пенсіонера.

Додаток Р

Образ русалки в творчості Т. Г. Шевченка

„Вітер в гаї не гуляє —
Вночі спочиває;
Прокинеться, — тихесенько
В осоки питає:
„Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?...
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?...
Хто се, хто се?" — тихесенько
Спитає-повіє,
Та й задріма, поки неба
Край зачервоніє..."

„3 того часу ставок чистий
Заріс осокою;
Не купаються дівчата, —
Обходять горою;
Як угледять, то хрестяться, І зовуть заклятим.
Сумно-сумно кругом його...
А вночі, дівчата,
Випливає з води мати,
Сяде по тім боці,
Страшна, синя, розхристана,
І в мокрій сорочці;
Мовчки дивиться на сей бік,
Рве на собі коси...
А тим часам синя хвиля
Ганнусю виносить:
Голісінька, стрепенеться,
Сяде на пісочку...
І рибалка випливає,
Несе на сорочку
Баговіння зеленого;
Поцілує в очі —
Та і в воду: соромиться
На гнучкий дівочий,
На стан голий подивиться...
І ніхто не знає
Того дива, що твориться
Серед ночі в гаї.
Тільки вітер з осокою
Шепче: „Хто се, хто се
Сидить сумно над водою, _
Чеше довгі коси?"

****

"Породила мене мати
В високих палатах,
Та й понесла серед ночі
У Дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла
З мною, малою:
--Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі…"

*****

...„Аж гульк — з Дніпра повиривали
Малії діти сміючись.
„Ходімо грітись!" — закричали:
„Зійшло вже сонце!" Голі скрізь,
3 осоки коси, (бо дівчата)...

— „Чи всі ви тута? — кличе мати!
Ходім шукати вечерять,
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваємо!"
Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти;
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобривий,
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі!
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам!... Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить!
Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Зареготались нехрещені...
Гай обізвався; галас, зик —
Орда. мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба..."

Додаток T

Образ русалки в творчості Лесі Українки

Розмова Русалки з Лісовиком:

Русалка: (випливає на берег і кричить):

„Дідусю! Лісовий! біда! Рятуйте!

Лісовий: „Чого тобі? Чого кричиш?

Русалка: „Там хлопець на дудки ріже очерет!

Лісовик: — Коби всії біди! Яка скупа.
Ось тута мають хижу будувати, —
Я й то не бороню, аби не брали
сирого дерева.
Русалка: Ой леле! Хижу?
То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу,
я не терплю солом'яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний. Залоскочу
тих натрутнів, як прийдуть!

Далі ведеться розмова з Мавкою, яка пішла до людей і дожинає Лукашеве жито... А тоді Русалка мусить на зиму засипати... Вона благає Мавку не дожинати жита, залишити:

Русалка: (Благає Мавку, щоб не жала жита, а залишила):
Русалка Польова: (з благанням кидається до Мавки).
Сестрице, пошануй!
Краси моєї не руйнуй!
Мавка: Мушу.
Русалка Польова:
Уже ж мене пошарпано,
Всі квітоньки загарбано,
всі квітоньки-зірниченьки
геть вирвано з пшениченьки!
Мак мій жаром червонів,
а тепер він почорнів,
наче крівця пролилася,
в борозенці запеклася...
Мавка: Сестрице, мушу я! Твоя краса
на той рік ще буйніше запишає,
а в мене щастя як тепер зов'яне,
то вже не встане!

Русалка Польова: (Ламає руки й хитається від горя, як од вітру колос).

Ой горенько! Косо моя!
косо моя золотая!
Ой лишенько! красо моя!
Красо моя молода

Мавка:

Твоїй красі вік довгий не судився,
на те вона зроста, щоб полягати.
Даремне ти благаєш так мене, —
не я, то інший хто її зожне.

Русалка Польова:

Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє,
з краю до краю.
Дай нам зажити веселого раю,
поки ще літечко сяє,
поки ще житечко не полягло, —
ще ж неминуче до нас не прийшло!
Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная!
Потім поникне краса моя бідная,
ляже додолу сама...
Сестро! не будь як зима,
що не вблагати її, не вмолити!

Мавка:

Рада б я волю вволити,
тільки ж сама я не маю вже волі.

Русалка Польова: (Шепче, схилившись Мавці до плеча).

Чи жне трапляється часом на полі
гострим серпочком поранити руку?
Сестронько! зглянься на муки!
Крапельки крови було б для рятунку доволі —
що ж? Хіба крови не варта краса?

Мавка: «О.Не журися за тіло!»

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зросить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до їх
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як на провесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!


Додаток У

Образ русалки в поемі О. Пушкіна «Русалка»


Русалки:

«Веселой толпою

С глубокого дна

Мы ночью всплываем,

Нас греет луна.

Любо нам порой ночною

Дно речное покидать,

Любо вольной головою

Высь речную разрезать,

Подавать друг дружке голос,

Воздух звонкий раздражать,

И зелёный, влажный волос

В нем сушить и отряхать.»

ссылка скрыта