Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
У той-таки день житіє преподобної матері нашої Параскеви
Подобный материал:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   46

У той-таки день житіє преподобної матері нашої Параскеви


У землі Сербській, поблизу міста Каликратія196, було село, назване Єпиват, у тому селі народилася свята й преподобна Параскева від благочестивих батьків, що неухильно ходили в усіх заповідях Божих, милостинями й добротвореннями прикрашали все своє життя, отож і цю чесну голубицю Христову виховали в подібних звичаях і, добре наставивши її в законі Божім, відійшли до небесних обителей, залишивши наступниками дому Параскеву із братом Євтимієм, котрий згодом став єпископом Мадиту і численні та преславні вчинив там чудеса за життя свого й після смерті. Преподобна ж після смерті своїх батьків почала проходити тісний і прескорбний шлях і, щиро бажаючи наслідувати життю святих, постом та неспанням умертвлювала тіло своє і підкоряла його духові. Від цього розпалилася й божественним бажанням і не змогла довго жити у вельмисум'ятному світі, але, все покинувши, втекла з нього і, пустелі досягши, провадила рівноангельське життя: наслідувала боговидця Іллю та Івана Хрестителя, їла тільки пустельне бадилля та й цього вельми мало; від холоду та спеки худла і тільки на одного позирала, який міг спасти від малодушшя та бурі смиренних серцем. Хто-бо може виповісти ті, що лилися тоді, слізні потоки, хто розкаже про часті та безперервні стогони, хто розповість про лягання долілиць й постійне умертвлювання — не було там нікого стороннього, котрий міг би те бачити, що чинила преподобна, тільки всевидюче око Боже; не було там у неї дбання про марноту мирську, тільки про душевне очищення і про майбутню відповідь на суді, і про зустріч із Женихом. "Тебе, Женише мій, шукаю!" — казала, і те, що в Пісні над Піснями, завше в умі своєму носила: "Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя"197; про те турбувалася, як прикрасити світильника свого і з мудрими дівами вийти назустріч Женихові, і почути солодкий голос Його, й насолодитися баченням краси Його — про це тільки дбала, говорячи: "Коли я прийду і появлюся перед Божим лицем"198. Так вона жила в пустелі, отож лукавий ворог, заздрячи чеснотам її і намагаючись застрашити її маренням та привиддями, себе перетворив на численних різних звірів і на святу кидався, щоб їй у житті перепону вчинити, але добра наречена Христова Параскева взяла собі за пристанище Вишнього і з його поміччю, а хреста святого знаменням ворога проганяла та всі підступи його, ніби якусь павутину, обривала і до кінця знищувала; у жіночій природі чоловічий віднайшла розум і, як Давид Голіята, так вона диявола перемогла. Такими подвигами й чеснотливим життям свою прикрасивши душу, стала вона улюбленою Христовою нареченою, щоб здійснилося слово пророче: "А цар буде жадати твоєї краси"199, бо вселивсь у неї із Отцем та Святим Духом і почив у ній, наче у церкві святій своїй. Воістину-бо свята Параскева стала церквою Бога живого, душу й тіло зберігши без гріха і без скверни.

Коли ж пробула достатні літа в пустелі, в одну із ночей стала на молитві, за звичаєм своїм, і, руки на небо з розчулення звівши, побачила ангела Божого в образі пресвітлого юнака, що, прийшовши до неї, сказав: "Пустелю покинь і на батьківщину повернися, там тобі належить тіло землі віддати, а духа привести до небесних поселень". Преподобна ж, розваживши силу видіння і збагнувши, що повеління те є від Бога, раділа, що розлучиться із плоттю, а сумувала, що залишила пустелю: ніщо-бо так душу не очищує і не приводить у первообраз, як пустиня й безмов'я. Одначе, хоч і не хотіла, покинула пустелю й прийшла до царського міста і ввійшла у чудовий храм Премудрості Божої. Також і в церкву Пресвятої Богородиці, котра була у Влахернах, і там, Богові та Пречистій Богоматері поклонившися, пішла в батьківщину свою Єпиват, де прожила певний час, не змінюючи свого пустельницького труду, пощення та молитов. Коли ж настав час їй відійти до Бога, помолилася старанно про себе й цілий світ і так віддала блаженну свою душу в Божі руки. Тіло ж її, за звичаєм християнським, було поховано в землі на місці невибранім. Бог же, бажаючи прославити свою угодницю, явив по багатьох літах святі її мощі таким чином.

Поблизу того місця, де преподобна була похована, на стовпі пробував безмовно один стовпник. Трапилося одному корабельникові пливти, і від лютої недуги він захворів та й помер, і десь там був викинутий. Почав од трупа його виходити сморід безмірний, що годі було будь-кому пройти тією дорогою. Не міг і стовпник витерпіти того смороду і змушений був через оте воняння зі стовпа зійти. Повелів-бо якимсь людям викопати глибокого рова і кинути того смердячого трупа. І коли копали люди рова, за промислом Божим знайшли тіло, що лежало нетлінно в землі, і почудувалися нетлінню того тіла. Одначе недосвідчені й невігласи були і те, що сталося, зневажили, як малу й дрібничкову річ. Казали-бо до себе: "Коли б святе було те тіло, відкрив би Бог якимись чудесами". І знову засипали його землею, туди ж кинули і смердючого трупа та й відійшли у свої домівки.

Коли настала ніч, один із них, Георгій, муж христолюбивий, у домі своїм молився Богові, під ранок заснув і побачив видіння: привиділося йому, що бачить царицю якусь, що сидить на пресвітлому престолі, і велика кількість світлих воїнів охрест неї стоїть. Їх бо христолюбивий той чоловік побачивши, був обійнятий великим страхом і до землі припав, не можучи світлості й краси тієї зріти. Один же із тих світлих воїнів узяв його за руку, звів, кажучи: "Георгію, чому так зневажили тіло преподобної Параскеви і поховали із ним смердючого трупа; швидко-бо її заберіть і на чесному покладіть місці, бо захотів Бог прославити рабу свою на землі!" Також і та світла цариця каже йому: "Швидко забери мощі мої і у відомому покладіте місці, не можу-бо довго того злосмороду терпіти, бо і я людина є, і батьківщина моя є Єпиват, де ви тепер живете". Тієї ж ночі і жінка одна чесна, на ім'я Євфимія, те саме видіння бачила, і обоє наступного дня людям оповіли бачене. Почувши те, добровірні люди прийшли зі свічками до мощів преподобної Параскеви і, її з великою турботою забравши, раділи як про якийсь багатоцінний скарб і поклали в церкві святих та всехвальних апостолів Петра та Павла у селі Єпиваті, де молитвами святої Параскеви численні зцілення від святих мощів її подавалися болящим, всі-бо, що охрест, недужі та біснуваті, з вірою приходили і здоров'я діставали.

Немало минуло часу, благочестивий в царях Іван Асан, король болгарський та сербський, дістав звістку, де лежать чудотворні мощі святої цієї преподобної Параскеви, і послав блаженного митрополита Марка з Великого Переяславця Болгарського із численними єпископами та ієреями, через них переніс чесні ті мощі у преславне місто Болгарської землі своє царське Тернов і поклав із честю у своїй царській церкві, де лежали нетлінно, виточуючи всілякі цільби тим, що з вірою приходили. По довгому часі, коли за попустом Божим здолали агаряни Грецьке царство, з ним підкорили й царство Болгарське із Сербським, найбільше у дні Селіма, того імені другого царя турецького, тоді цар той Селім, захопивши місто Тернов, забрав із іншими прикрасами церковними й царськими оздобами й ті чесні мощі святої Параскеви і відніс у Царгород та й у своїм палаці поставив, де й переховувався багатоцінний той бісер, бо чудесами багатьма не тільки християн, але й агарян до поклоніння привів. Цим агаряни зсум'ятилися і, боячись, щоб віра більше не поширилася через старатливість і дбання християнські, віддали ті святі мощі християнам царгородським; вони ж їх чесно поклали в патріаршій церкві. Не швидко по тому благочестивий Іво Василь, воєвода і господар землі Молдавської, діставши звістку про святі преподобні мощі, які там були, побажав дбало, щоб звідтіля перенесені були чесно в його православну державу. Господь же, хвалений у святих своїх, бажаючи й там прославити преподобну свою, бажанню його посприяв і вклав у серце святішого патріарха константинопольського кир Партенія це, і він, за радою всього свого освяченого собору, так і за зволенням інших патріархів, чесні ті мощі преподобної матері Параскеви переслав у Молдавську землю благочестивому тому господарю воєводі Іво Василю на щире бажання його з усілякими своїми отецькими благословеннями через трьох преосвященних митрополитів — Іоаникія Іраклійського, Партенія Андріянопольського та Теофана Палеонпатрона — у престольне місто, назване Яси, де у храмі трьох святителів з усілякою честю у превеликих веселощах та радості всієї Молдавської землі покладені були в літо від вочоловічення Господнього 1641, місяця жовтня, 14 дня.