Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Місяця жовтня у 8-ий день Житіє преподобної матері нашої Пелагії, що була раніше блудниця, списане Яковом, дияконом Іліопольсько
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   46

Місяця жовтня у 8-ий день

Житіє преподобної матері нашої Пелагії, що була раніше блудниця, списане Яковом, дияконом Іліопольської церкви


Велику подяку маємо завжди віддавати Господу нашому, що не хоче смерті грішних, але довготерпляче очікує навернення їхнього в життя. Дивна-бо річ сталася у дні наші, про неї ж я, грішний Яків, вам, братії своїй, пишу, і хто послухає та прочитає, велику віднайде користь. Святійший архієпископ Антиохійського міста закликав до себе із довколишніх міст з певної церковної потреби вісім єпископів, поміж яких був святий Божий чоловік Нон, мій єпископ, котрий прийшов із Іліополя, узяв він мене із собою, муж предивний і досконалий інок, що від монастиря, названого Тавенисіот, узятий же був на єпископство через чеснотливе своє життя.

Коли ж єпископи зійшлися до церкви святого мученика Юліяна, захотіли почути від Нона учительне слово, і сіли всі при дверях церковних133. Нон же почав учити із вуст, говорячи те, що було на користь та спасіння тим, що слухали. Всі дивувалися на святе учення його, і тут повз двері пройшла із великою гордістю одна жінка із невірних, котра в усій Антіохії відомою блудницею була, одягнена в багатоцінні шати, прикрашена золотом, коштовним камінням та перлами, охрест же неї ішло багато дівиць та юнаків, гарно одягнених, вони і гривни золоті носили. Лице її таке красне було, що мирські люди видінням краси її насититися не могли.

Як ішли мимо нас, усе повітря ароматною добропашністю наповнилося, відтак побачили єпископи, що йшла безсоромно, маючи непокриту голову й рамена оголені; приплющили очі свої і, тихо зітхнувши, як від гріха великого лиця свої відвернули. Нон же блаженний пильно й довго дивився на неї, доки з очей не зійшла. Тоді повернувся до єпископів та й рече: "Чи не полюбилася вам така краса жінки цієї?" А що вони не відповіли, схилив Нон голову свою і, плачучи, збирав ув обрусець свої сльози й поливав груди свої слізьми. Від глибини сердечної зітхаючи, знову запитав єпископів: "Чи не всолодилися красою її?" Вони ж мовчали. Нон тоді сказав: "Воістину, я багато навчився від неї134, адже Господь жінку ту поставить на своєму Страшному суді і нею засудить нас. Як гадаєте, скільки годин жінка ота в своєму покої згаїть, миючись, одягаючись й усіляко себе прикрашаючи, у дзеркало позираючи, і всі думки й турботи має тільки на те, щоб найгарнішою з'явитися очам тимчасових поклонників. Ми ж, маючи безсмертного Жениха на небесах, на якого ангели дивитися бажають, не дбаємо прикрасити окаянної душі нашої, котра вся є погана, гола й сорому наповнена, не дбаємо омити її слізьми покаяння, одягти красою чеснот, щоб очам Божим явилася добровгідна і не була посоромлена й відкинута в час весілля Агнця".

Таке повчання Нон блаженний учинив, узяв мене, грішного свого диякона, і пішов до келії, яка була нам дана при тій-таки церкві святого Юліяна. Увійшов єпископ мій у покій свій, кинувся лицем на землю і плакав, кажучи: "Господи Ісусе Христе, прости мені, грішному й недостойному, що турботи жінки тієї про тілесне прикрашення перевищують усі турботи мої щодо окаянної душі моєї; та ж бо, щоб тлінним поклонникам догідній бути, виказує таку дбалість, прикрашаючи себе; я ж не дбаю Тобі, Богові моєму, догідним бути, але в лінощах та недбалості пробуваю. Якими очима подивлюся на Тебе чи якими словами виправдаюся перед Тобою, горе мені, грішному! Поставши-бо перед Твоїм святим олтарем, не приношу Тобі душевної краси, якої Ти від мене шукаєш. Та жінка обіцяє смертним людям у марноті своїй так гарно себе подавати для їхнього приводження і чинить те, що обіцяє; я ж Тобі, Богові моєму, пригоджувати обіцявши, збрехав через лінощі мої. Голий я є, не зберіг повелінь твоїх, немає-бо мені надії в ділах моїх, але в твоєму милосерді, ним-бо уповаю спасенним бути". Так казав Нон святий і ридав довго. Молився ж і про жінку ту, кажучи: "Господи, не погуби творіння рук своїх, щоб не служила така краса бісам, але наверни її до Себе, хай славиться від неї ім'я Твоє святе — все-бо Ти можеш!"

Коли минув день отой і ніч, відслуживши утреню (був-бо день недільний) каже до мене учитель мій, святий Нон: "Брате Якове, вислухай сон мій, що мені був цієї ночі. Бачилося, стояв я в одному куті святого олтаря, коли правилася служба135, і тут з'явилась якась чорна голубиця, погана й сморідна вельми, котра довкола мене літала, і не міг стерпіти смороду її. Коли ж сказав диякон: "Всі оглашенні, вийдіть!" — відлетіла голубиця, і не бачив її, доки не відслужилася літургія. Після ж закінчення виходили ми з церкви, і побачив я тоді погану ту голубицю, котра знову довкола мене літала. Я ж, простягши руку, взяв її і вкинув у воду, яка стояла у церковному притворі, у ній-бо та голубиця від усієї погані своєї вимилася й полетіла чиста й біла, як сніг і, злетівши увись, невидима стала".

Оповів мені той сон блаженний Нон, узяв мене й пішов у соборну церкву з іншими єпископами, де вітали архієпископа, котрий здійснював божественну службу. Після ж звершення святої служби повелів архієпископ антиохійський блаженному Нонові, щоб повчання учинив народу136. Він-бо розтулив вуста свої за премудрістю Божою, котра в ньому жила, і навчав людей, і не були слова його складені через витончену мудрість світу цього, але прості, всім зрозумілі і дійові — Дух-бо Святий його вустами говорив. А говорив він про страшний суд і про воздаяння праведним та грішним; всі люди від таких слів його зворушувалися, аж землю слізьми омочували.

За промислом же милосердного Бога трапилося блудниці тій, про яку в нас слово, йдучи мимо, завітати до церкви, хоч раніше ніколи в церкві не була й ані не згадувала про гріхи свої137; вона, слухаючи повчання святого Нона, прийшла у страх Божий і подумала про гріхи свої, а почувши від святого Нона про вічну за них муку, у відчай упала й потоки сліз від очей своїх вилила, а сокрушене маючи серце, не могла перестати плакати. І повеліла двом служкам своїм, кажучи: "Почекайте тут, і коли вийде святий той муж, котрий повчання чинив, підіть за ним і дізнайтеся, де живе, а повернувшись, звідомте мені". Служки ж повелене виконали й повідали їй, що мешкає при церкві святого мученика Юліяна. Вона ж тоді сіла й невдовзі написала своєю рукою блаженному Нонові таке послання:

"Святому учневі Христовому грішниця й учениця диявола. Почула про Бога твого, котрий небеса схилив і на землю зійшов, не задля праведних, а щоб грішних спасти. І настільки покорився, що з митарями їв, а на нього херувими зріти не сміють, із грішними поселявся і з блудницями бесіди вів. Ти ж бо, пане мій, котрий, як від християн чула, істинний раб є Христовий, не відкинь мене, котра хоче через тебе прийти до Спасителя світу і побачити пресвяте лице Його".

Таке послання послала до святого. Коли ж він узяв та прочитав, то відписав їй таке:

"Яка-бо ти є, одначе явлена Богу і ти, і думка твоя, і намір твій. Кажу-бо тобі: не спокушай простоти моєї, я є грішний служитель Божий. Коли воістину добре маєш зволення повірити в Бога мого і мене бачити бажаєш, то є зі мною інші єпископи, прийди отож і перед ними мене побачиш, наодинці ж зі мною бачитись не можеш".

Грішниця, прийнявши й прочитавши це, наповнилася великої радості і, старанно до церкви святого Юліяна прибувши, звістила блаженному Нонові про свій прихід. Він же, зібравши до себе інших семеро єпископів, повелів їй увійти перед себе. Тоді вона увійшла перед собор святих єпископів, кинулася із плачем на землю і, взявши за ноги святого Нона, сказала: "Молю тебе, пане мій, наслідуй своєму вчителеві Господу Ісусу Христу, яви мені свою благодать і учини мене християнкою. Я ж бо є, пане мій, море гріхів і безодня беззаконств, омий-бо мене хрещенням". Усі єпископи і клирики, які зібралися, умивали лиця свої слізьми, бачачи блудницю, яка прийшла із таким покаянням та вірою. Коли ж зміг її від ніг своїх блаженний звести, то сказав до неї: "Церковні правила не велять хрестити блудницю без поручителів, щоб знову до блудного життя не повернулася". Вона ж, почувши відповідь оцю, знову кинула себе в ноги його і, як колись євангельська грішниця Христові138, так ця Нонові ноги омивала слізьми і волоссям голови своєї обтирала, кажучи: "Відповідатимеш перед Богом за душу мою; коли сьогодні не похрестиш мене, від рук твоїх нехай візьме Бог душу мою і тобі хай напише лукавий діла мої, отже, коли відкинеш нехрещену, будеш винуватцем блудного мого й поганого життя. Якщо не учиниш мене тепер чужою до лихих моїх діл, відкинуся від Бога твого й ідолам поклонюся. Якщо сьогодні нареченою Христовою не учиниш мене і не приведеш до Бога свого, то щоб не мав ти частки із Ним і зі святими Його". Всі тоді Чоловіколюбця Бога прославили, чуючи й бачучи таку блудницю, що так запалала до божественного бажання.

Послав тоді блаженний мене, смиренного Якова, до архієпископа повідати йому про це; він-бо, почувши, вельми порадів і каже мені: "Іди і скажи єпископу своєму: "Отче чесний, тебе чекає діло це, знаю-бо добре, є ти як вуста Бога, котрий сказав:139 "А як здобудеш дорогоцінне з нікчемного, будеш як уста мої"140. І, покликавши паніматку Роману, що була дияконисою церковною, послав її зі мною.

Коли прийшли, знайшли Пелагію, що на землі іще лежала і трималася за ноги блаженного Нона, який ледве звів її, кажучи: "Встань, дочко, щоб оголосилася до хрещення". Вона ж устала. І рече до неї єпископ: "Визнай гріхи свої спершу". Вона ж, плачучи, відповіла: "Коли випробую сумління моє, жодного діла не знайду доброго, гріхи ж мої численні тільки усвідомлюю, більше їх піску морського; води ж морської не вистачить, щоб омити погані діла мої. Сподіваюся на Бога твойого, що полегшить тягар беззаконств моїх і милостиво погляне на мене". Запитав її єпископ: "Яке маєш ти ім'я?" Вона ж відповіла: "Від батьків моїх названа я Пелагія, громадяни ж антиохійські Маргаритою мене перейменували через красні мої і багатоцінні прикраси, якими прикрасили мене гріхи мої". Тоді єпископ оголосив її і охрестив в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа й миром помазав її й причастив пречистому і животворящому Тілові і Крові Господа нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів. Романа ж, диякониса, була їй матір духовна, яка прийняла її від купелі хрещення, котра, взявши її з церкви, ввела до катехуменіїа, через те, що й ми там перебували. І рече блаженний Нон до інших єпископів: "Прийдіть на обід, братіє, й порадіємо із ангелами Божими, що віднайшли погибле овеча, і приймемо єлей та вино з духовними веселощами".

Коли прийшли усі й почали їсти з новохрещеною, тут біс, що всі чули, почав волати — був-бо голос його, як голос людський, що ридає й говорить: "Горе, горе, що терплю від брехливого цього винопийця! О лихий старче! Чи не досить тобі було тридцять тисяч сарацинів, яких, від мене забравши, хрестив ти, чи ж не досить тобі Іліополя, котрий раніше мій був, і всі, хто в ньому жив, мені поклонялися, ти ж його від мене відібрав і до Бога свойого привів був; але й тепер останню мою надію відсік ти! Що ж уже вчиню, ченче злоноровний та звабний, не можу терпіти твоєї пихи, проклятий день, у який ти народився, лихий старче, потоки сліз твоїх уразили мою хоромину і порожньою її учинили!"

Так кричав, плачучи, диявол перед дверима хоромини, в якій був, і всі присутні голос його чули. І знову до новохрещеної біс сказав: "Що ти учинила мені, пані Пелагіє, і ти ж бо наслідувала Юді моєму, він-бо, славою і честю апостольською пошанований бувши, зрадив Господа свого, так і ти мені учинила!" Тоді єпископ повелів рабі Божій Пелагії огородити себе хресним знаменням; вона ж учинила хресне знамення на лиці своїм і каже до диявола: "Нехай прожене тебе Ісус Христос, збавляючи мене від тебе!" Коли сказала вона це, тоді відбіг диявол.

Минуло два дні, спала Пелагія із паніматкою Романою, матір'ю своєю духовною, і прийшов диявол, розбудив та й почав говорити до неї: "Пані моя, дорога Маргарито моя, яке зло учинив тобі? Чи ж не збагатив тебе золотом та сріблом, чи ж не прикрасив тебе камінням багатоцінним, і прикрасами, і шатами, молю ж тебе, скажи мені, чим образив тебе, і я швидко учиню те, що накажеш мені, тільки не залишай мене і не роби з мене посміх". Вона ж, знаменням хресним огородившись, каже: "Той, хто вирвав мене із зубів твоїх, Ісус Христос, і хто сотворив мене нареченою небесної своєї світлиці, Той нехай віджене тебе від мене!" І тоді зник диявол. Розбудила Пелагія святу Роману, кажучи: "Молися про мене, мати моя, оскільки допікає мені лукавий!" Вона ж бо рече до неї: "Дочко, не лякайся його, він-бо тепер і тіні твоєї боїться і тремтить!"

На третій же день після хрещення свого Пелагія покликала одного із служок своїх та й каже до нього: "Піди в дім мій, перепиши все, що є в моїх коморах, золото, і всі прикраси мої, і принеси все сюди". Пішов служка, учинив повелене йому. Блаженна ж Пелагія, прикликавши святого єпископа Нона, віддала все йому в руки, мовлячи: "Це є багатство, яким збагатив мене сатана, віддаю його в святі руки твої, і, що хочеш, те з ним зроби, мені ж належить шукати багатств Господа мого Ісуса Христа". Блаженний же єпископ, закликавши церковного економа, дав йому перед усіма те багатство й каже йому: "Заклинаю тебе іменем святої і нероздільної Тройці, щоб нічого із золота цього не вніс у єпископію, ані в церкву Божу, ані в дім свій чи когось од кліриків141, але сиротам і немічним своїми руками це роздай, аби те, що зле зібрано, добре розійшлося, і багатство гріховне нехай буде багатством правди. Коли ж переступиш правду цю, анатема на дім твій буде і частка твоя буде з тими, що казали: "Геть, геть із ним! Розіпни його!"142 Раба Божа Пелагія нічого із маєтку того не залишила на живлення собі, але годувала її пані Романа, диякониса, — поклялася-бо не вкусити від гріховного багатства. Закликала ж своїх служок та служниць і звільнила їх, давши кожному достатньо срібла та золота, і сказала до них: "Я, діти, звільняю вас од тимчасової служби, ви ж подбайте звільнити себе від служіння марнотному світу, що повний гріхів: хай як в світі цьому пробували разом, сподобимося відтак бути у блаженному житті!" — і, це сказавши, відпустила їх.

Коли ж настав восьмий день, у який належить їй, за звичаєм новохрещених, зняти білі ризи, прийняті на хрещенні (була-бо неділя), встала Пелагія вельми рано, скинула ризи білі, в які одягнена була при хрещенні, й одяглася у волосяницю. Взяла стару одежу блаженного Нона і потай від усіх вийшла із міста Антиохійського, і ніхто не відав, де вона ділася. Диякониса ж Романа скорботно ридала за нею. Бог же, котрий знає все, відкрив блаженному Нонові, що в Єрусалим відійшла. І втішив Нон Роману, говорячи: "Не плач, дочко, а більше радій! Пелагія ж бо, як і Марія, добру частку вибрала, "яка не відбереться від неї"143.

Невдовзі відпущені були від архієпископа й рушили додому. Після ж трьох літ відчув я бажання піти в Єрусалим, щоб поклонитися святому воскресінню Господа нашого Ісуса Христа, і просив єпископа мого, блаженного Нона, щоб відпустив мене в дорогу. Він же, відпускаючи мене, сказав: "Брате Якове, коли прийдеш у святі місця, пошукай інока, що зветься Пелагій, він-бо євнух є і вельми чеснотливий, живе в затворі. Знайшовши його, побесідуй із ним — матимеш багато від нього користі, бо істинний є раб Христовий і досконалий інок". Це ж бо говорив Нон про рабу Божу Пелагію і не з'явив мені про неї для знаття; вона ж бо, пішовши до Єрусалиму, поставила собі келію в Єлеонській горі, де Господь наш молився, і, там затворившись, жила для Бога.

Уставши, пішов я до святих місць і поклонився святому воскресінню Господа нашого Ісуса Христа, і чесному хресту, а наступного дня розшукав ченця, якого ім'я Пелагій, як заповідав мені єпископ мій. І знайшов келію його на горі Єлеонській. Не мала та келія дверей, але звідусюди замурована була; тільки мале віконце у стіні побачив. Постукав у нього, відчинила раба Божа і, побачивши мене, пізнала, одначе не явила мені нічого про себе. Я ж не пізнав її, та й як міг пізнати ту, що від такої краси зів'яла, наче цвіт: очі-бо її запали глибоко, і кістки й суглоби лиця її видні були від великої та безмірної повстримності. Вся ж країна Єрусалимська вважала її за євнуха, і ніхто з людей не знав про неї, що жінка є, і я сам не відав, оскільки єпископ мій про євнуха-інока говорив мені, отож благословився від неї, як від інока-мужа. Вона ж каже мені: "Воістину, брате, чи не ти є блаженного єпископа Нона диякон Яків?" Я здивувався подумки, що на ім'я мене назвала і пізнала мене як диякона блаженного Нона, і відповів: "Так воно, пане мій!" Вона ж мені каже: "Скажи єпископові своєму, щоб помолився про мене, як воістину святий муж і як апостол Христовий". І знову каже мені: "І тебе, брате мій, молю, щоб помолився про мене". І, це сказавши, зачинила віконце і почала співати час третій. Я ж, молитву учинивши, відійшов, і велике враження мав од ангелоподібного вигляду її та солодкої бесіди.

Відійшовши ж від неї, проходив монастирі, відвідуючи братію і бесідуючи зі святими мужами, і велику користь та благословення приймав од них. По всіх же обителях добра слава проходила про євнуха Пелагія, і всі мали користь від житія його. Через це я знову захотів піти до нього й утішитися душекорисною його бесідою. Коли ж прийшов до келії його і постукав у віконце з молитвою, дерзнув і на ймення покликати його, кажучи: "Відчини, авво Пелагію!" — він же мені нічого не відповів. Я гадав, що молитву діє чи спочиває, тож по терпів трохи і знову стукав, просячи, щоб відчинив мені, але не було відповіді. І знову почекав якийсь час, і знову постукав.

Пробув отак три дні, сидячи при віконці, і кожні кілька годин, перечекавши, стукав; мав-бо сильне бажання побачити святе лице його і дістати від нього благословення, але не було ані голосу, ані руху. Сказав же подумки: "Може, відійшов від келії цієї, і немає нікого в ній, чи й переставився?" Осмілився з потреби відчинити віконце і побачив його мертвого, що на землі лежить. Жахнувся-бо й плакав вельми, що не сподобився дістати останнього його благословення. Зачинив віконце і подався до Єрусалима, возвістив святим отцям, які там жили, що авва Пелагій-євнух переставився. І тоді пішла вістка по всьому Єрусалиму, що святий Пелагій, схимник-чернець, заснув у Господі. Зібралися ченці з усіх монастирів, і все місто Єрусалим, і від Єрихону, і зобабіч Йордану велика кількість людей на поховання мощів його святих і, зруйнувавши віконце келії, учинили вхід на одну людину, ним-бо ввійшли мужі благоговійні, винесли чесні оті мощі. Прийшов і патріарх єрусалимський з безліччю інших отців і, за звичаєм, почали намазувати тіло ароматами. Побачивши, що єством це жінка була, возніс голос зі сльозами, взивав говорячи: "Дивний у святих Боже, слава тобі, що маєш на землі сокровенних святих не тільки чоловіків, але й жінок". Хотіли утаїти від людей силу таємниці, але не змогли, оскільки Бог не хотів утаювати, а більше зголосити й прославити рабу свою. І було зібрання безлічі люду, сходилися й інокині від своїх монастирів зі свічками та кадилами, із псалмами та піснями, і, взявши чесне і святе тіло її, з належною честю занесли у ту ж келію, в якій і подвиг чинила, і там поховали.

Таке житіє колишньої блудниці, таке навернення загинулої, такі труди її й подвиги, якими догодила Богові. З нею і нам дістати милість у день судний нехай подасть Господь наш Ісус Христос, Йому ж бо слава із Отцем і зі Святим Духом нині, і завжди, і навіки віків. Амінь.