Ця книга розміщена на сайті
| Вид материала | Книга |
- Редактор Т. В. Янголь Коваль А. П. К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного, 3366.78kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 44110.99kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 724.91kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 2760.98kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 2244.09kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 4047.43kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 1878.34kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 4564.98kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 7345.4kb.
- Методичні рекомендації щодо викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах, 315.98kb.
Ця книга розміщена на сайті ссылка скрыта – ласкаво просимо відвідати наш сайт, щоб скачати іншу християнську літературу безкоштовно, а також задати питання на нашому форумі.
МИСТЕЦТВО МОЛИТВИ
ПРО МОЛИТВУ ІСУСОВУ
ЗБІРНИК ПОУЧЕНЬ
СВЯТИХ ОТЦІВ
І ДОСВІДЧЕНИХ У НІЙ
МОЛІЛЬНИКІВ
УКЛАВ ІГУМЕН
ВАЛААМСЬКОГО МОНАСТИРЯ
ХАРИТОН
2
ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ
ЛЬВІВ
Монастир Монахів Студитського Уставу. Видавничий відділ "Свічадо"
2007
Переклад за виданням: Умное деланіе. О молитві Іисусовой. Сборник поучений Святых Отцов и опытных ея делателей / Составил игумен Валаамского монастыря Харитон. — Издание Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1992.
ББК 86.37-5
УДК 243
М65
Переклад з російської Лілії Петрович
Художнє оформлення Софії Буряк
На обкладинці: фрагмент Ікони другої половини XVI ст.
"Преображення Господнє "зі с. Яблунів, Львівської обл. (ікона знаходиться у
збірці Національного музею у Львові).
Фотограф Олег Кутянський
М 65 Мистецтво молитви/Пер, з рос. Лілії Петрович. — Львів: Свічадо, 2007,- 264 с. КВИ 978-966-561-387-9
Молитовний труд — найважчий духовний подвиг, який звершує кожен християнин на шляху до спасіння. Святі Отці вчать, що дар молитви не можна осягнути без наполегливої внутрішньої праці та дисципліни ума. У цьому виданні зібрані поради молільників, досвід яких може використати кожен християнин, опановуючи мистецтво молитви. Проте слід пам'ятати, що навчимося молитися не через метод, а через поглиблення віри і духовного розуміння у тій мірі, в якій Господь відкриває кожному з нас.
Видання стане настільною книгою для всіх, хто прагне молитви та вважає її стержнем духовного життя.
ББК 86.37-5
© Монастир Монахів Студитського
Уставу, український переклад, 2000
ISBN 978-966-561-387-9
«Великим благословенням для нас є молитва, якщо творимо її з належною настановою, і навчимося однаково дякувати Богові і тоді, коли одержуємо, і тоді, коли не одержуємо того, що просимо. Бо Він і коли дає, і коли не дає, творить це нам на добро. Бо коли отримуєш те, про що просиш, ти це бачиш і тішишся, але й коли, не отримуєш, знай, що ти також прийняв ласку, тому що тобі відмовлено у тому, що безперечно було би тобі не на користь, а бути вбереженим від того, що було би шкідливим, — означає отримати велику ласку.
Отож, чи одержуєш прошене, чи ні, хай буде від тебе дяка Богові, у переконанні, що коли б ми часто не просили для себе речей некорисних, Бог кожночасно подавав нам те, про що у Нього просимо»
Иоан Золотоустий
ЗМІСТ
Короткий зміст кожного вислову з зазначенням його автора, назви твору, сторінки чи номера листа
Від укладача
Про молитву людини, яка усамітнилася у комірчині свого серця й повчається та молиться тайно
Глава І Про двоїсту природу людини, навчання: молитви та комірчини .....
Глава II Про молитву, яка зігріває людину і з'єднує її з Богом в любові
Глава III Молитва, яку промовляємо устами, а умом блукаємо деінде — є ніщо
Глава IV Коротка, але часто повторювана молитва є кориснішою, ніж довготривала
(Твореніе иже во святьіх отца нашего Димитрія, митрополита Ростовскаго и Ярославскаго Чудотворца. Печатано в Кіево-Печерской типографіи 1853 года).
МОЛИТВА
1. Найлегшим засобом осягнення безнастанної молитви є вправляння в молитві Ісусовій та закорінення її в собі. Ступені молитви (Епископь Оеофань. Путь кь спасенію, 1894. — С. 243).
2. У кого нема умової внутрішньої молитви, в того нема ніякої: бо тільки умова молитва і є справжньою молитвою, угодною та приємною для Бога (Епископь Оеофань. Письма к разнымъ лицамъ о разньхъ предметахъ веры и жизни, 1892, с. 381).
3. Без умової молитви неможливо обійтися, бо Бог є умственним (Там само, с. 381—383).
4. Сила не в тих чи інших словесних молитвах, а в тому як їх виконувати (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланій св. Ап. Павла къ Колоссаямъ и къ Филимону, 1892, с. 211— 215).
5. Призначення церковних пісень (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланій св. Апостола Павла кь Ефесеямь, 1893, с. 497—411).
6. Умово-сердечна молитва. Міра очищення серця є мірою оживлення почуття до Бога (Епископъ Оеофань. Толкованіе посланій св. Апостола Павла къ Колоссаямь, с. 218— 219).
7. Почуття до Бога і без слів є молитвою (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ., 1898—1903, т. III , №516).
8. Бережіть цей дар даної вам милості Божої. Найперше смиренням, все приписуючи благодаті, а собі нічого (Там само, № 517).
9. Молитва — проба всього (Епископъ беофанъ. Собраніе писемь, 1898—1903, т. V, № 796).
10. Усякому рівню людей чи всякій мірі приближення до Бога відповідає своя молитва і свої для неї правила (Епископъ беофанъ. Письма о духовной жизни, 1882, с. 133-135).
Що таке молитва? І яке відношення до неї має молитва Ісусова?
11. Молитва — це умове стояння перед Богом у серці із прославою, благодаренням, прощенням і сокрушеним покаянням. У набуванні навику в молитві найкраще допомагає Ісусова молитва Благодатна теплота є духовною. Теплота фізична є теплотою крові. їх розрізнення. (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, т. II, № 244).
12. Є три види молитви: молитва, яку творить сама людина, молитва, яку Бог дає тому, хто молиться, і молитва, яку називають екстазом або захопленням (Там само, IV, п. № 146).
13. Найлегший засіб, щоб дійти до безперервності у молитві, є навичка до Ісусової молитви і закорінення її в собі (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, изд. 7, 1894, с. 243).
Ступені молитви
14. Три ступені молитви, які допоможуть осягнути безперестанну умово-сердечну молитву: словесна молитва, умово - сердечна і молитва безперестанна (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, т. II, № 243).
15. Молитва має різні ступені: молитвослівна молитва; умово-сердечна молитва; молитва діяльна; молитва саморушійна; умово-сердечна молитва, яка стає безперестанно діючою; споглядальна молитва (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 47).
16. Якою повинна бути молитва, щоб Господь вислухав її, і якою можна молитися в будь-який час і в будь-якому місці (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланій св. Апостола Павла ъь Ефесеямъ, 1893, с. 497—411).
17. Годиться найперше словами Ісусової молитви очищувати ум та серце, а співу можна досягнути лише тоді, коли очистиш себе спочатку умовою молитвою (Житіє и писанія Молдавскаго Старца Паисія Величковскаго, 1892, с. 486).
18. Про молитву устами і умом (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, т. V, № 908).
19. Справа цієї молитви. Сила не в словах, а в думках і почуттях (Там само, № 910).
20. Молитва Ісусова. Суть справи в тому, щоб встановитися в пам'яті Божій. При Ісусовій молитві все ж таки богомислення необхідне (Там само, т. 1, № 12).
21. Богомислення можна замінити Ісусовою молитвою, але яка в цьому потреба? Це є те саме (Там само, т. 1, № 113).
22. Творення Ісусової молитви просте: стати увагою в серці перед лицем Господа і благати до Нього (Там само, № 188).
23. Трудіться над Ісусовою молитвою (Там само, т. IV, № 598).
24. Поєднувати Ісусову молитву з диханням можна. Дихання замість чоток (Там само, № 634).
25. Скільки маєте сили заглиблюйтеся в Ісусову молитву (Там само, т. V, № 70).
26. Ісусова молитва сильніша за всі інші лише всесильним Іменем Ісуса, Господа, Спасителя, коли воно призивається з повною вірою (Там само, т. V, с. 827).
27. Молитва перестає бути молитвою, коли увага відходить від слів молитви (Там само, т. IV, № 615).
28. Сила молитви від віри в Господа і глибокого з'єднання з Ним серця та ума (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 143).
29. Тривке умиротворення думок є даром Божим (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь и какъ на нее настроиться, изд. 3, 1891, с. 187).
30. «Потрібно з зусиллям замикати ум свій у слова молитви» .. (Там само, с. 187).
31. Молитва — корінь усього (Там само, с. 271, 273).
32. Шлях до безперервної молитви (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, т. І, № 189).
33. Поучення про підігрівання молитовного почуття до Бога ....36 (Там само, т. II, № 293).
34 «Моліться без перерви». Безперестанна молитва є невід'ємною рисою християнського духа. Усе життя у всіх його проявах має бути пронизане молитвою. Тайна ж її — в любові до Бога (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланій св. Ап. Павла къ Филипійцамь и Солунянамъ, перваго и втораго. Изд. 2, 1895, с. 368).
35. Безперестанна молитва св. апостолів (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, т. IV, № 555).
36. Постійне почуття до Бога, яке може бути присутнє і при розмові, і при читанні (Там само, № 694).
37. Безперестанна молитва в цьому і полягає, щоб завжди благоговійно стояти перед Богом (Там само, т. І, № 2).
38. Безупинна молитва, її плоди. Той, хто невпинно молиться, і перебуває постійно у Господі (Епископъ Игнатій. Сочиненія, изд. 2, т. II, 1886, с. 194, 195).
39. Умова молитва полягає в тому, щоб умом у серці стояти перед Богом. Вона буває в двох станах: трудовою і самору шійною (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 51).
40. Можна промовляти Ісусову молитву умом у серці і без слів. Це краще за молитву, яка твориться з допомогою слів (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, т. IV, № 555).
(Епископъ беофанъ. Собраніе писемъ, т. V, № 907).
41. Сутність умової молитви полягає в ходінні перед Богом (Там само, т. IV, № 704).
42. Молитви: словесна, мисленна і сердечна. Чому відбувається таке розділення молитви на частини … (Епископъ Оеофанъ. Переводь. Блаженной памяти старца Никодима Святогорца. Невидимая брань, изд. 4, 1904, с. 194).
43. Умова або внутрішня молитва. Сутність цієї молитви (Там само, с. 193).
44. Умова молитва. Шлях до Бога є власне внутрішнім шляхом, який в умі та серці відбувається (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе псалма 33-го, изд. 2, 1889, с 47).
45. Турбота про умовє стояння перед Богом. Шукайте і знайдете (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, т. IV, №572).
46. Молитва сердечна і духовна. Така молитва є надбанням досконалих (Епископъ Оеофанъ. Невидимая брань, с. 194).
47. Молитва сердечна: трудова або саморушійна. Від цих двох видів молитви і ум буває то діяльним, то споглядальним; діянням він, з допомогою Божою, перемагає пристрасті, а спогляданням бачить Бога (Епископъ Оеофанъ Письма о духовной жизни, с. 198).
48. Коли внутрішня молитва увійде в силу, тоді вона буде заправляти молитвослів'ям. Від цього буде розпалюватися й молитовна ревність, бо тоді рай буде в душі (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 408).
49. Молитви саморушійні бувають двох видів: в одному людина вільна коритися молитовному духові або ні, співдіяти з ним або порушити його, а в другому не в силі нічого зробити, а підноситься в молитві і втримується у ній іншою силою (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 145).
50. Духодвижна молитва. Буває, що потяг до молитви находить сам і примушує молитися й не дає спокою, доки не виллється уся молитва (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе первыхъ 8 главъ посланія св. Ап. Павла къ Римлянамъ, изд. 2, 1890, с. 522, 523).
ІСУСОВА МОЛИТВА
51. Що таке Ісусова молитва, яка носить в собі ім'я нашого Спасителя (Симеонъ, Архіепископъ Солунскій. Добротолюбіе, т. V, 3889, с. 481, 482).
52. Нехай ніхто не думає, ніби лише особи священичого сану та монахи мають обов'язок безперестанно і завжди молитися (Св. Григорій Палама. Добротолюбіе, т. V, С. 516—519).
53. Сама лише зовнішня молитва є недостатньою: Бог дослухається до ума (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 222, 223).
54. Щоб звертатися до Господа, треба зійти увагою ума в серце і там взивати до Нього. Утвердившись умом у серці, стояти перед Господом (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь, с. 226).
55. Про Ісусову молитву; прищеплення її до серця (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, т. V, № 787).
56. Коли є пам'ять Божа, яка підтримує страх Божий у серці, тоді усе благоспіється добре (Там само, V, № 782).
57. Увага до того, що буває в серці і виходить з нього — є головне діло але до уваги завжди треба докладати розсудливість (Там само, V, № 764).
58. Від навички і частого повторення молитвочка ця так прив'язувалася до язика, що він сам по собі повторював її. Через це і думка приліплювалася до молитви, а через неї і до безперестанної думки про Бога. Умова молитва і умовий труд (Там само, II, № 240).
59. А щоби при творенні умової молитви не впасти в оману, не допускай у собі ніяких уявлень, ніяких образів та видінь (Преподобный Нилъ, устав его о скитской жизни, 1902, с. 36).
60. Умова молитва — сокровенна вправа: тримай своє серце у сокровенному і умовому занятті псалмами або молитвою: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! (Цветник, с. 24. Тоже: Сказаніе об Авві Филимонъ Добротолюбіе, т. ІІІ, с. 364, 365).
61. Умово-сердечна молитва може глибоко закоренитися у серці і бути у такому випадку без слів та думок. Вона полягає лише у стоянні перед Богом і благоговійно-любовному припаданні до Нього (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 142).
62. Монах повинен безперестанно взивати: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене» (Иноки: Каллистъ и Игнатій. Добротолюбіе, т. V, с. 365).
63. При відсутності Господа збігається до нас усе шкідливе, не залишаючи місця нічому корисному для душі, так у Його присутності усе противне відганяється (Иноки: Каллистъ и Игнатій. Добротолюбіе, т. V, с. 341).
64. Повчання пр. Ісихія Єрусалимського про Ісусову молитву (Добротолюбіе, 1895, т. II, с. 198, 182).
65. Головне — стояти і ходити перед Богом з благанням до Нього із глибини серця
Неправильний спосіб здійснення цієї молитви і спосіб переходу до належного молитвослів'я. (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, V, № 911).
66. Молитовний вогник ніякою майстерністю не здобувається, а подається свобідно Божою благодаттю через молитовний труд
(Там само, V, №912).
67. Якого би плоду духовного життя ти не бажав отримати, шукай всіма силами, але не чекай плоду від своїх пошуків і своїх зусиль, а склади свою печаль на Господа, без усякого зарахування будь-чого на свою долю, і Той сотворить (Епископъ Оеофанъ. Псалом 118, истолкованньй E. q. изд. 2, 1891, с. 167).
68. Про способи, як запалити постійний вогник або теплоту у серці. Відмінною рисою стану, коли відкривається у нутрі Царство Боже, або, інакше кажучи, коли засвічується у серці духовний вогонь, який не покидає, — є перебування у нутрі (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 66, 68, 88, 89).
69. Одухотворення душі та тіла, і стан чистоти (Там само, с. 121).
70. Ісусова молитва спочатку, звичайно, буває трудовою, діяльною. Але якщо не полінуєтеся потрудитися над нею, вона стане саморушійною, сама буде творитися, немов струмок, що дзюрчить у серці (Там само, с. 137—141).
71. Прийняте нами від Ісуса Христа у святому хрещенні відкривається у постійних зусиллях у виконанні заповідей і через безупинне призивання Господа Ісуса. Перший засіб є могутнім, але другий ще могутніший. Тому поспішаймо скорше здобути навичку до сердечної вправи і завжди мати у серці це єдине діло молитви, без видінь і образів (Там само, с. 197).
72. Перевага Ісусової молитви. Навик до Ісусової молитви зовнішньо і внутрішньо. Щоб уникнути помилок, знайди порадника, а сам завжди дій у найбільшій простоті, у великому смиренні і не присвоюючи собі успіху (Епископъ Оеофанъ. Невидимая брань, С. 207—211).
73. Правдива ознака подвигу і разом з тим умова успіху через нього є відчуття болючості. Той, хто простує безболісно, не отримає плоду (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 203).
Плоди молитви
74. Найперші плоди молитви полягають у наявності уваги та зворушеності (Епископъ Игнатій, т. І, с. 290).
75. Плід молитви — зосередження уваги в серці. Сердечна молитва — початок діла. Утвердженням її у серці посувається діло Боже (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, т. II, № 256).
76. Природні плоди внутрішньої молитви. Вони повинні супроводжуватися приходом благодаті. Це й буде означати, що Бог поглянув на нас милостивим оком (Там само, І, № 12).
77. Плід молитви — зосередження у серці уваги та теплота. Відношення Ісусової молитви до умово-сердечної (Там само, II, № 320).
78. Суть справи — свідоме стояння у присутності Господа зі страхом, вірою і любов'ю ...(Там само, II, № 321).
79. Для здобуття зібраної і теплої молитви необхідна праця. Болячка в серці . (Там само, II, № 326).
80. Пояснення про духовну насолоду під час молитви (Там само, II, №291).
81. Як оберігати в собі сердечну теплоту і уникати високих думок про себе…(Там само, II, № 314).
82. Перший плід Божої теплоти є зібрання воєдино думок і постійне спрямування їх до Бога (Там само, II, № 315).
83. Благодатні плоди молитви і умова їх зберігання (Там само, IV, № 706).
84. На язиці нехай буде Ісусова молитва, в умі — бачення перед собою Господа, у серці — спрага Бога (Там само, II, № 339).
85. Кожна молитва має виходити із серця. Тим паче такою має бути Ісусова молитва ... (Там само, V, № 917).
86. Стань умом у серці перед лицем Господа і взивай до Нього: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Це і буде молитовний труд (Там само, V, № 922).
87. Треба встановитися увагою у серці і, не відриваючись, стояти там перед Господом (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 361).
88. Виникнення, плоди і способи підтримання духовної ревності (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, III, № 384).
89. Ревно виконуючи правила, бережіть тверезість ума і теплоту серця. Але необхідно і смирення, і терпіння, І вірність правилам, а найбільше — трезвіння (Там само, IV, №727).
Таємне поучення
«Під таємним поученням святі Отці розуміють яку-небудь коротку молитву чи духовну думку, яку вони старалися засвоїти в умі та в пам'яті замість всякої іншої думки». Сочиненія Епископа Игнатія, т. II, с. 189).
90. Духовні плоди таємного поучення. Таємне поучення полягає в Ісусовій молитві … (Там само, П, с. 195).
91. Таємне поучення є найбільш прямий шлях до спасительного устрою. Можна все залишити і зайнятися тільки цим діланням (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 221).
92. Будь у нутрі і май таємне поучення в серці {Там само, с. 221).
93. Зосередься і твори у серці таємне поучення (Там само, с. 221).
94. Коли серце ваше затеплиться Божою теплотою, вогник той все одухотворить. Способи запалювання цього духовного вогника. Боротьба з пристрастями — неминуча. Пам'ять
Божа — це житло духа (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь, С. 202—204).
95. Головне, що шукали подвижники, полягало в тому, щоб серце горіло до єдиного Господа безперестанно. Бог потребує серця, тому що в ньому джерело життя. Де серце, там і вся душа (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, С. 170—172).
96. Для тих, що встигли затвердіти у зовнішній формальності і охолонути до навички виконувати порядки уставного молитвослів'я, залишається ще одне прибіжище — художнє творення умової молитви до Господа (Там само, С. 182-184).
97. Крім діяльної умової молитви, ніхто не може уникнути пристрастей і накопичення лукавих помислів (Житіє и писанїя Молдавскаго старца Архимандрита Паисія Величковскаго, 1892, с. 95).
98. Ісусова молитва стоїть у числі засобів до успіху в навичці ходити перед Богом (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, V, № 895).
99. На що потрібно звертати увагу і чого шукати у молитві. Де потрібно тримати увагу підчас молитви (Там само, V, № 896).
100. Духовний устрій в Ісусовій молитві. Струмочок і надійний сторож (Там само, VI, № 977, 979).
101. Чого треба шукати молитвою (Епископъ Оеофанъ. Отвыты на вопросы инока о молитві 1910, сс. 47).
Про Божу пам'ять
102. Нагадування про Божу пам'ять (Митериконъ, 1908, с. 26).
103. Поставте собі за закон: завжди бути з Господом умом у серці і не дозволяти думкам блукати (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь, с. 164, 176 177).
104. Відновлення духа в його правах (Там само, с. 177).
105. Чи хочете швидше вступити в цей рай? Ось що робіть (Там само, с. 200, 201).
106. Пам'ять про Бога (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, IV, № 955).
107. Ходіть з пам'яттю про постійну Божу присутність .. (Там само, IV, № 702).
108. Тримати увагу завжди на Господеві. Ця навичка не дасть скорботи внутрішньої чи зовнішньої, бо вона приносить душі повне задоволення (Там само, V, № 916).
109. Шлях до молитовного стану — навичка завжди пам'ятати про Бога. Треба рятуватися від охолодження. Пусте життя! (Там само, II, № 255).
110. Відносно умової молитви будьте обережні в одному, щоб, постійно пам'ятаючи про Бога, не забувати зігрівати й благоговійний страх (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 412).
111. Коли молитесь, треба виганяти з голови усі образи (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, VII, № 1150).
СУТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ
112. Християнське виховання. Внутрішнє і зовнішнє благочестя .. (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, сс. 19—23).
113. Життя залежить від з'єднання з Господом . (Там само, с. 92).
114. Ревнитель звертається у нутро, і що, думаєте ви, знаходитьтут? (Там само, с. 57—59).
115. Коли немічний дух людини робиться могутнім? (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланія св. Ап. Павла къ Ефесеямъ, с. 233).
116. Той, хто шукає внутрішнього Божого Царства, завжди думає про Бога (Епископъ Обеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 31).
117. Порив до Бога (Там само, с. 34).
118. Знаходження серця. Царство Боже приходить всередину душі (Там само, с. 25).
119. Праця щоб здобути навичку умової молитви. Одухотворення душі та тіла (Там само, с. 59 і 62).
120. Внутрішнє безладдя в думках та бажаннях (Там само, с. 64).
121. Безупинне горіння серця. Пришестя Господа в серце (Там само, с. 120).
122. Три види богоспілкування (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 177).
123. Божа благодать розсікає людину, свідомість двоїстості і немічності (Там само, с. 186, 187).
124. Очі ума треба мати зверненими до Бога — у цьому полягає вихідний початок богоугодного життя (Там само, с. 188-190).
125. Перше зерно нового життя складається з поєднання свободи і благодаті (Там само, с. 192).
126. Суттєвий настрій того, хто кається (Так само, с.193)
127. Благодать і гріх не разом ховаються в умі (Там само, с. 201).
128. Зазначення вправ, що сприяють утвердженню в добрі душевних і тілесних сил людини (Там само, с. 223, 224).
129. Божественна благодать очищає і виправляє людину (Там само, с. 225, 226).
130. Відділиться лише дух (наш) від Бога, і сила, яка дана людині від Бога, відбереться від неї (Там само, с. 232).
131. Богоспілкування має бути постійним, безперервним станом людини (Епископъ Оеофанъ. Начертаніе христіанскаго віроученія, изд. 2, 1895, с. 36).
132. Благодать входить в нутро в таїнствах (Там само, с. 53).
133. Істинно християнське життя є життя благодатне (Там само, с. 63).
134 .Що є Царство Боже? (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 37).
135. Притча про закваску. Мимовільні поривання у нутро (Там само, с. 39).
136. Внутрішня самовладність (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе первыхъ 8 главъ посланія св. Ап. Павла къ Римлянамъ, с. 478).
137. Трудіться, щоб здобути навик Ісусової молитви (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с, с. 370).
138. Хто перебуває в нутрі, тому й відчинений духовний світ (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 220, 221).
139. Ділання для сил душі (Там само, с. 245).
140. Душа умом своїм повинна перебувати в серці … (Епископъ Оеофанъ. Письма о христианской жизни, 1880, сс. 41).
141. Комірчина серця. Внутрішня людина (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 207).
142. Бачення іншого світу (Там само, с. 210).
143. Стояння у світі Божому (Там само, с. 213).
144. Чому затверділо серце? (Там само, с. 218).
145. Дуже багато значить бути в будь-якому почутті (Там само, с. 220).
146. Яка думка в словах «сповнюйтеся Духом»? (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланія св. Ап. Павла къ Ефессеямъ, с.406)
147. В серці життя — там і жити потрібно (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, II, № 334).
148. Сердечне місце. Поєднання ума з серцем (Епископь Игнатій. Сочиненія, т. V, изд. З, 1905, с. 115, 116).
149. Серце — внутрішня людина (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе первыхъ 8 главъ посланія св. Ап. Павла къ Римлянамъ, с, с. 97).
150. Дух премудрості та одкровення. Внутрішня людина, або таємна людина серця (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланія св. Ап. Павла къ Ефесеямъ, с, с. 106).
151. Важелем, який рухає діяльність, є серце (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе перваго посланія св. Ап. Павла къ Коринфянамъ, 1893, изд. 2, с. 290).
152. Призначення духа. Зір духа й умозір (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланія св. Ап. Павла къ Ефесеямъ, с.107).
153. Коли свідомість і свобода на стороні духа, людина є духовною (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе первых 8 главъ посланія св. Ап. Павла къ Римлянамъ, с. 444).
154. Як берегти дар благодаті (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 425).
155. Як зберігати внутрішню нерозсіяність при клопотах? 93 (Епископъ Веофанъ. Собраніе писемъ,, Ш, с. 531).
156. Перебувати в мирі з Господом неможливо без постійного покаяння. Умова миру з Богом (Епископъ Оеофанъ. Нечертаніе христіанскаго нравоученія, 1895, сс. 367, 378).
Горіння духа
157. Чим дух гаситься і чим займається? (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланій св. Ап. Павла къ Филиппійцамъ и Солунянамъ перваго и втораго, с. 371—373).
158. Ось ознаки горіння Духа! (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе ЇХ—XVI главъ посланія св. Ап. Павла къ Римлянамъ, изд. 2, 1890, с, с. 235).
159. «Духом горіть». Чому ж ми не можемо сказати, що горимо духом? (Там само, С. 232—234)
160. Два повороти свободи: спочатку в русі до себе, а потім від себе до Бога (Епископъ Оеофанъ. Путъ ко спасенію, с. 131).
161. Благодать не зв'язує свободи людини. Поєднання свободи з благодаттю (Там само, с. 132).
162. Бажання мисленне, співчутливе, діяльне (Там само, с. 134).
163. Усамітнення, молитва і роздуми (Там само, с. 136).
164. Перехід від відчуття до відчуття (Там само, с. 136).
165. Кінцеве самоприниження (Там само, с. 139).
ЩО ОЗНАЧАЄ ЗОСЕРЕДИТИ УМ У СЕРЦІ?
166. Серце є сховищем думок (Св. Григорій Палама. Добротолюбіе, т. V, 1889, с. 317).
167. Увійди в себе, перебувай в серці своєму, бо там — Бог (Архіепископъ Сергій. Православное ученіе о спасеній, 1910, с. 129)
168. Треба з голови зійти у серце (Епископъ Оеофанъ. Письма о христіанской жизни, сс. 58, 59).
169. В серці — життя, там і потрібно жити (Там само, с. 53).
170. «Зосередити ум у серці». У цьому — вся тайна духовного життя (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, IV, № 584, 589).
171. Без Бога серце ніколи не буває ситим (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь? с. 263).
172. Дар Святого Духа є у всіх (Там само, с. 265).
173. Основа справи — щоб увага не відходила від Господа (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писем, IV, № 591).
174. Шукайте Господа, але лише в собі (Там само, V, № 762).
175. Втримуйте перебування у нутрі і сердечне усамітнення. Оберігайтесь від самозадоволення, самооцінювання, зухвальства (Там само, IV, № 697)
176. Що означає бути умом у серці? (Епископъ Оеофанъ. Письма к разнымъ лицамь, с. 589).
177. Норма належного тримання себе по відношенню до Господа… (Там само, с. 323).
178. Треба шукати втрачений рай, щоб потім оспівувати знайдений (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, III, № 453).
179. Коли ми в серці, тоді вдома, коли не в серці, нас немає вдома (Там само, VIII, № 1283).
180. Поєднання ума з серцем і невідступне перебування там перед лицем Господнім (Епископъ Оеофанъ. Письма к разнымъ лицамъ, с. 359).
181. Болячка у серці (Там само, с. 366).
182. Є діла, які виконуються явно, тілом, а є — духовні, невидимі. І такими є справжні діла (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, І, № 142, 161).
183. Усякому істинному християнинові треба завжди пам'ятати і ніколи не забувати, що йому необхідно поєднатися з Господом Спасителем усім своїм єством (Епископъ Іустинъ. Что такое жизнь и как должно жить? 1891, с. 144-145).
184. «Стати над серцем, стати умом у серці, з голови зійти в серце», — все це одне й те саме (Епископъ Оеофанъ. Собрание писемъ, , ІІ, № 315).
185. Коли Ісусова молитва закорениться в серці (Там само, III, №512).
186. Прислухайся до себе і намагайся не виходити з серця (Там само, VIII, № 1449).
187. Коли ум стоїть у серці невідступно (Епископъ Оеофанъ. Письма к разнымъ лицамъ, с. 371).
188. Молитва Ісусова поєднає ум твій з серцем (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 58).
189. Які плоди до і після поєднання з серцем? (Там само, с. 95, 104).
190. Умова молитва є головним двигуном і володарем духовного життя (Там само, с. 129 — 133).
191. Вправляння в Ісусовій молитві має два найголовніших розділи або періоди (Епископъ Игнатій. Сочиненія, т. І, с. 268).
192. У першому періоді тому, хто молиться, дається молитися лише при власному зусиллі (Там само, с. 268).
193. У другому періоді Божа благодать відчутно виявляє свою присутність та дію.... (Там само, с. 269).
194. Душею і ціллю молитви в тому та іншому стані має бути покаяння (Там само, с. 270).
195. Досвід зусиль з нашої сторони для привернення благодаті (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 124).
196. Виконання заповідей до і після поєднання ума з серцем (Епископъ Игнатій. Сочиненія, т. V, с. 115).
197. Поки стремління духа прориваються роздроблено (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 131).
198. Дія благодаті та протилежної сили (Епископъ Оеофанъ. Письма о христіанской жизни, с. 216).
199. Навчися цінувати Божий дар і берегти його з відповідною ревністю і благоговінням (Епископъ Игнатій. Сочиненія, т. II, с. 231).
200. Обновлення Святим Духом (Там само, т. II, с. 320).
201. Приготування посудини. Відновлення. Поєднання ума і серця та занурення в Бога (Там само, т. II, с. 319). . . .
202. Великі слова з уст грішника про дію Духа (Там само, т. II, с. 318).
203. Згаданий механізм вповні замінюється повільним промовлянням молитви (Там само, 1905, т. V, с. 114).
204. Суттєво необхідна приналежність молитви — це увага. Без уваги немає молитви (Там само, с. 115).
205. Що руйнує поєднання ума з серцем (Там само, с. 116).
ЯК СТАТИ УВАГОЮ К СЕРЦІ?
206. Відхилення уваги від серця є відхиленням від шляху до Бога (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 153 — 155).
207. Про три способи молитви (Там само, с. 184-188).
208. Св. Й. Ліствичник зображує шлях нашого сходження до Бога у вигляді драбини з чотирма сходинками (Там само, с. 194—195).
209. Пристрасті зменшуються і приборкуються оберіганням серця і увагою (Епископъ Оеофанъ. О трехь образах вниманія и молитвы, изд. 2, 1894, с. 13).
210. В голові — товкотнеча. Там не можна молитися Богу (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, т. IV, с. 602).
211. Не може ум стояти і на одній думці про Бога, поки він у голові. Тільки тоді, як ум поєднується з серцем, можна чекати на успіх в пам'яті про Бога (Епископъ Оеофанъ. Письма къь разнымъ лицамъ, с. 325 — 328).
212. Зійдіть у серце і вмить оціните себе (Там само, с. 342).
213. Головне — треба стати умом у серці перед Господом (Епископъ Оеофанъ. Письма о христианской жизни, с. 59).
214. Внутрішнє усамітнення (Там само, с. 66).
215. Увагу при цьому тримайте не в голові і не на собі, а в серці (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, № 647).
216. Стій у серці з вірою, що і Бог є тут, а як є, не роздумуй (Там само, т. V, № 896, 898).
217. Суть справи — умове стояння перед Господом у серці (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 227).
218. Зосередження уваги в серці є початковим кроком належної молитви (Там само, с. 155).
219. На що вказує зведення ума в серце шляхом дихання? . (Там само, с. 210).
220. У молитві треба, щоб дух поєднався з умом і разом з ним промовляв молитву
(Епископъ Игнатій. Сочиненія, т. І, с. 266).
221. Молитва умова, сердечна і душевна; ознаки, за якими їх розрізняють (Там само, т. II, с. 218-219).
222. Стати увагою в серці й стояти там перед Господом у благоговінні. Це — початок духовної премудрості! (Епископъ Оеофанъ. Письма кь разнымъ лицамъ, с. 340).
223. Що таке є біль в серці, за словами старця Партенія? (Там само, с. 365).
224. Нехай буде на язиці Ісусова молитва, в умі — бачення Господа перед собою, в серці — прагнення Бога або спілкування з Ним. Коли все це буде постійно, тоді Господь дасть те, що просите (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, , VIII, с. 1338).
225. Вище призначення короткої молитви є поглиблення думки і почуття до Бога. Коли прийде це почуття, — думка утвердиться свідомістю в Бозі... і все почне робити по-Божому (Там само, VI, № 957).
226. Стояти в серці умом перед Господом і молитися (Там само, V, № 902).
227. Усамітнення людини в собі не може статися інакше, як через уважну молитву, і переважно через уважну Ісусову молитву (Епископъ Игнатій. Сочиненія, т. І, с. 203, 204, 208, 210).
228. Суть справи полягає в тому, щоб здобути навик стояти умом у серці, в цьому чутливому серці, але не чуттєво (Епископъ Оеофанъ. Добротолюбіе, 1889, т. V, 507).
БОРОТЬБА З ПРИСТРАСТЯМИ
229. Постійне призивання Божого імені є лікуванням, яке вбиває не тільки пристрасті, а й саму їх дію (Преподобныхъ отцовъ Варсануфія Великаго и Іоанна руководство къ духовной жизни, въ оттветахь на вопрошенія учениковъ, 1905, ответ 421).
230. Багато подвигів і зусиль вимагається в молитвах, щоб досягнути незворушного стану думки (Пр. Іоаннъ Карпафскій. Добротолюбіе, т. V, с. 268).
231. Умове ділання і оберігання його (Епископъ. Петръ. О трезвеніи, 1904, с. 29).
232. Диявол отримав доступ мисленно хитати розумну силу всякої людини. Й інакше не можна захоронитися від цього, як постійною пам'яттю про Бога (Пр. Симеонъ Новий Богословъ. Добротолюбіе, т. V, с. 269).
233. Пристрасті — ті ж скорботи, і відходять від призивання імені Божого (Пр. Варсануфій и Іоаннї. Ответ 301).
234. Забуття, розслабленість і незнання — три чужоземці, через яких пристрасті діють, живуть і міцніють у душах (Пр. Маркї. Добротолюбіе, т. V, с. 244).
235. Злодії мисленні (Там само, с. 245).
236. Боротьба з сатаною (Пр. Макарій Великій. Добротолюбіе, т. V, с. 248).
237. Завжди той, хто перебуває у своєму серці, далекий від всіх красивих речей (Пр. Діадохь. Добротолюбіе, т. V, с. 246).
238. Постарайся увійти до внутрішньої своєї скарбниці і побачиш скарбницю небесну (Пр. Исаакь Сиріанинь. Добротолюбіе, т. V, с. 247).
239. Дві сили впливають на нас: сила добра і сила зла (Протоієрей о. Іоанн Сергіевь, Кронштадтскій. Моя жизнь во Христі, 1903, т. IV, с. 79).
240. Очищення серця Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 144—146).
241. Рух душі до себе здійснюється в з-х актах (Там само, с. 147, 148).
242. «Але не дайте місця дияволу!» (Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланія св. Ап. Павла кь Ефессеямь, с. 344, 347).
243. Як діють ворожі спокуси? (Там само, с. 471).
244. Не промовляти в гніві — велика досконалість (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, III, № 544).
245. Зміст притчі про красуню (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь? с. 227).
246. Міра дозволеного (Там само, с. 289).
247. Що робити, щоб думки не блукали і щоб не осуджували інших (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, V, № 800).
- Щоб захиститись від недобрих помислів треба заздалегідь підготувати у серці тихе містечко, біля ніг Господа (Епископъ Оеофань. Письма о христіанской жизни, с. 37).
249. Коли пристрасна людина є противна Богові, а коли ні? (Там само, с. 39).
250. У чому полягає головний пункт внутрішньої боротьби? (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, III, № 475).
251. Призивання Господа в серці проганяє все погане (Там само, V, № 772).
252. При відсутності Господа стікається до нас все шкідливе (Добротолюбіе, т. V, с. 314).
253. Демони ніяк не можуть заволодіти духом або тілом людини, якщо спочатку не позбавлять її всіх святих думок (Пр. Кассіань Римлянинъ, 1892, с. 317).
254. Головне монаше правило це — бути невідступно умом і серцем у Бозі (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, III, № 434).
255. Для умової молитви властиво відкривати пристрасті і той полон, в якому знаходимось ми у падших духів (Л. Соколовъ.. Епископъ Игнатій Брянчанинов, ч. II, прилож., с. 104).
256. Біль у серці (Епископъ Оеофанъ. Письма кь разнымъ лицамъ, с. 368).
257. Закон посту (Там само, с. 369).
258. Чи говорити з іншими про духовне життя? (Там само, с. 393).
259. Благодать діє через подвиги, але не вони очищують природу, а Божа благодать (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 230).
260. Якщо від подвигів з'являються ситість і самовдоволення — це знак їх неістинного використання або нерозуміння (Там само, с. 231).
261. Перша перемога над собою полягає в переломі волі і відданні себе Богу з противним відкиненням всього гріховного (Там само, с. 266—268).
262. Звертаючись так до Господа, вжене відходьте від Нього увагою. Від цього ворог втече не зволікаючи (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь? с. 223).
263. Боротьба мисленна разом з діяльною, розбиваючи пристрасть з зовні та зсередини, знищує її (Епископъ Оеофанъ. Путь кь спасенію, с. 289).
264. Потреба подвигу має вийти зсередини (Там само, с. 291).
265. Боротьба з пристрастями мисленна і діяльна (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизиь? с. 240).
Як себе пізнати?
266. «Не такий, як інші». І дивно те, що цього лукавства нашої душі майже неможливо помітити (Епископъ беофанъ. Собраніе писем, І, № 119).
267. Не допускати догоджання собі ні у великому, ні у малому! (Там само, І, № 117).
268. Заховане почуття всім управляє в житті (Там само, № 120).
269. Самооцінювач — лукавий, як біси (Там само, І, № 132).
270. 3 тим, хто вступив у служіння Богові, починаються особливі спокуси (Л. Соколовъ. Епископъ Игнатій Брянчаниновь, 1915, ч. 2, приложеніе, с. 241)
271. Справжнє самопізнання є ясне бачення своїх недоліків і слабостей (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 373).
272. Сходження до досконалості є невидимим для подвижника. Шлях до досконалості. Постійні сльози (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 199).
273. Як потрібно готуватися до неприємностей? (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, І, № 315).
274. Враження, невідповідні до прийнятого вами порядку, треба відразу стирати (Там само, IV, №671).
275. Положіть закон: ні думці, ні почуттю, ні побажанню пристрасному самовільно не потурати, а проганяти їх повною ненавистю (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь? с. 222).
276. Скорботи як сильні засоби очищення, і за силою своєю вони рівняються до управителя (Епископъ Оеофанъ. Путь кь спасенію, с. 294).
277. Нехай всі осуджують, але якщо Бог у совісті оправдовує, всі ці суди — ніщо (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь? с. 261).
Зовнішнє і внутрішнє ділання
278. Якщо внутрішня праця згідно Бога не допоможе людині, то марно вона трудиться у зовнішньому (Пр. о.о. Варсануфій и Іоаннь. Ответ 210).
279. Тілесний труд — це листя, а зберігання серця — плід (Добротолюбіе, т. V, с. 243).
280. Зовнішнє і внутрішнє ділання повинно відбуватися з розумом (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, І, № 113).
281. Здоров'я залежить не від одної їжі, а найбільше від душевного спокою (Там само, III, № 514).
282. Є два шляхи, щоб поєднатися з Господом: діяльний і споглядальний (Там само, IV, №554).
283. Боротьба з пристрастями мисленна і діяльна (Там само, IV, № 557).
284. Внутрішньої молитви ніщо так не розпалює, як храм (Там само, V, № 761).
285. Шукайте такого настрою, щоб духом бути завжди з Господом (Там само, VIII, № 1463).
286. Скритість подвигу є строго необхідною (Там само, IV, № 702).
287. Зовнішня праця і подвиги — є засоби, а не ціль (Там само, № 703).
288. На сердечні подвиги й зверніть всю свою увагу (Там само, № 705).
289. Справжній послух ради Господа (Там само, № 724).
290. Руками робити справу, а умом і серцем бути з Богом (Там само, № 739).
291. Беззаперечний послух наперекір нашим смакам дорожчий за всі подвиги (Там само, № 741).
292. Цілющі грязі (Там само, V, № 919).
293. Не захоплюйтесь надто працею, а то в голові стане мутно (Епископї Оеофанї. Письма о христіанской жизни, с. 99).
294. Тілесний труд упокорює й не дає блукати помислам. (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писем, II, № 291).
295. До правил не треба мати пристрасті, а бути вільним по відношенню до них, маючи в намірі одне: як би не відходила благоговійна увага до Бога (Там само, II, № 312).
296. Робота не повинна відволікати від внутрішнього ділання (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с 409).
297. Погано виконали свій послух! (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, IV, № 740).
298. Вчіться робити так, щоб це розігрівало, а не охолоджувало серце (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 351).
299. Мати пристрасть до читання — погано. Це не приводить до Добра (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, V, № 912).
300. Способи, якими знищуються в нас пристрасті (Епископъ Оеофанъ. Путь къ спасенію, с. 296).
301. Треба обов'язково пов'язувати з діяннями умозірність (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 401).
302. Отже, навчай себе й засвоюй у собі істини Христового слова, і воно вселиться в тебе
(Епископъ Оеофанъ. Толкованіе посланій св. Ап. Павла къ Колоссаямъ и къ Филимону, 1892, с. 208).
303. Творити все в ім'я Господнє (Там само, с. 220—222).
304. Життя християнина на землі є ланцюгом страждань. Користь від них (Л. Соколовъ. Епископъ Игнатій, ч. II, прилож., с. 317).
Усамітнення
305. Вже коли в монастир, то на самоту (Епископъ Оеофанъ. Письма о христіанской жизни, с. 69).
306. Досвід внутрішнього усамітнення (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писем, V, № 794).
307. Хвилини усамітнення треба використовувати (Там само, VIII, № 1223).
308. Затвор внутрішній (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 298).
309. Недосконалість внутрішнього порядку (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемъ, IV, № 562).
310. Як керувати своїм внутрішнім світом, щоб насолоджуватись душевним миром? (Там само, IV, № 571).
311. В собі усамітнюватися ще краще (Там само, IV, № 779 і 780).
312. Внутрішній затвор вимагає зовнішнього затвору (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 359).
313. Усамітнення зовнішнє прийде само, коли встановиться внутрішнє (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, № 738).
Господь відходить — душа пустіє
314. Перебування душі з Господом, — у чому вся суть внутрішнього подвигу (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, І, № 1).
315. Охолодження. Це гіркий і небезпечний стан (Там само, І, № 113).
316. Охолодження і сухість неминучі в житті з Богом, бо без них ми швидко зазнаємось …
(Там само, І, № 187).
317. Закам'яніла нечутливість (Там само, І, № 190).
318. Тіло, душа, дух (Там само, II, № 264).
319. Як тільки упованням потрохи відхилитесь від Господа, тоді Він відступає (Там само, III, № 499).
320. Чим найбільше втримується в душі благодать? Через що найбільше відходить? (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 350).
321. Чому буває охолодження? (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, с. 602).
322. Увага — корінь внутрішнього духовного життя (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 413).
323. Успіху не буде, доки є догоджання собі та жалісливість до себе (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, II, с. 316).
324. Головний ворог життя в Бозі — заклопотаність (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 416).
325. Розсіяння — це перший чужий для внутрішнього устрою ворожий напад (Епископь Єеофань. Собраніе писемь, III, с. 518).
326. Коли ми з Господом, то і Господь є з нами (Там само, III, №519).
Трезвіння і благорозглядання
327. Саме два страхи чуваючих має мати Христовий воїн: трезвіння і благорозглядання (Епископъ Оеофанъ. Письма о христіанской жизни, с. 226).
328. Увага до себе в серці з молитвою до Господа (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 394).
329. У ворога свої методи (Там само, с. 395).
330. Яка головна ціль життя має бути в умі підчас читання? (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, с. 703).
331. Своє умове око не відвертайте від серця! (Там само, IV, №707).
332. Велика нам буває біда від почуття праведності (Там само, № 707).
333. Дивіться за собою і більше майте справу зі серцем (Там само, № 707).
334. Утікайте від ситості! «Потовстішав Єшурун та й вибуяв» (Там само, IV, № 708).
335. Ось зла трійка коней, яка мчить до провалля! (Там само, IV, № 709).
ЗЗб. Мужайтесь, коли послаблюється теплота духа! (Там само, № 701).
337. Зверхність, марнославство і осудження — це адський дим і сморід! (Там само, № 711).
338. Як тільки зменшиться смирення, зразу ж піде холодність (Там само, №712).
339. Без вправляння думки душа завмирає (Там само, № 713).
340. Марнославство — домашній злодій (Там само, № 714).
341. Читайте, розважайте і примінюйте до себе. Це є метою іплодом читання (Там само, № 717).
342. Гріх осудження (Там само, № 713).
343. Збентеження (Епископъ Оеофанъ. Письма о христианской жизни, с. 703).
344. Доки є охота давати і брати, не чекай спокою (Там само, с, 100).
345. Кажучи прямо, на світі нема такої речі, за яку варто було би сердитися (Там само, с. 133).
346. Є справжнє християнське навчання Божої істини (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 424).
347. Душа, не випробувана терпіннями, нічого не вартує (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, № 745).
348. Дорога в Царство Боже — хрест (Там само, № 746).
349. Мир у серці — жити в своє задоволення (Там само, № 726).
350. Прикрість і сердитість це — плід зухвалості (Там само, III, № 476).
351. Що значить трезвитись, і що — берегти? (Епископъ Оеофанъ. Что есть духовная жизнь? с. 207).
352. Догоджання собі — зрадник (Там само, с. 211).
353. Чим можна придбати смирення і любов?
(Епискогть беофань. Собраніе писемь, її, № 315).
354. Хто смиренний насправді? (Там само, II, № 336).
355. Немочі вдачі Господь інколи залишає нам для смирення (Там само, IV, № 556).
356. Незламна зброя проти ворогів — смирення. Єдиний правильний шлях до смирення
(Там само, IV, № 702).
357. Смиряння себе — це ще не смиренність, а бажання і пошук її (Там само, № 728, 730).
358. Високосердність (Там само, № 744).
359. Чому ми осуджуємо інших? (Жизнеописаніе монахини Елецкаго Знаменскаго женскаго монастьіря Магдалиньї, 1874, с. 24).
360. Святий Дух дає істинне смирення (Иннокентій, митрополить Московскій. Указаніе пути вь царствіе небесное, 1912, с. 39, 40).
361. Неспокій духа і пристрасті псують кров і суттєво шкодять здоров’ю (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, № 694).
362. Успіх в духовному житті визначається все більшою і більшою свідомістю своєї нікчемності
(Там само, IV, №705).
363. Один Богта душа — ось монах! (Там само, № 726).
ПРО ОМАНУ
364. Нема чого боятися омани. Вона трапляється з тими, хто загордився (Там само, II, № 322).
365. Про художнє ділання Ісусової молитви (Там само, VII, № 1102).
366. Кожен, хто силує себе до молитви, повинен присилувати себе до приниження (Макарій Великій Духовныя беседы, 1820, С. 468—469).
367. Якщо смиренність і любов, простота і благість не будуть у нас тісно поєднані з молитвою, то сама молитва, а краще сказати — ця личина молитви, — може принести нам досить мало користі
(Там само, с. 374).
368. Що від Бога, те приходить саме по собі, тоді як ти і часу того не знаєш (Св. Григорій Синаить. Добротолюбіе, т. V, с. 252).
369. Причина думок ось яка! (Епископъ Оеофанъ. Письма о христіанской жизни, с. 64).
370. Для успіху в молитві та для уникнення омани необхідна самовідданість, яка навчає шукати в молитві однієї уваги (Л.Соколовъ.Епископъ Игнатий Брянчаниновъ, ч. II, при-лож., с. 242).
371. Деякі стверджують, що від вправляння в Ісусовїй молитві завжди, або майже завжди приходить омана... В засвоєнні такої думки і в такій забороні міститься страшне богохульство, міститься достойна співчуття омана (Епископь Игнатий. Сочиненія, т. І, с. 215, 217).
372. Божевілля від Ісусової молитви може статися тоді, коли, творячи цю молитву, не відступають від гріхів і грішних звичок, які осуджує совість (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, № 912, 913).
373. Умова молитва сама має конечну потребу в керівництві, доки вона є самодіяльною або трудовою. Саме тоді, якщо немає наставника й збиваються з правильного шляху (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 136).
374. Поняття про оману (Епископъ Игнатий. Сочиненія, т. II, с. 203).
375. Справжня молитва (Епископъ Оеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 207, 208).
376. Розрізняння теплоти в серці під час Ісусової молитви. Подвижники, строго розрізняючи цю теплоту, намагаються, проминаючи цю солодкість, утверджуватися в одному стоянні перед Господом, з повною Йому відданістю (Там само, с. 236—238).
377. Не спокутуйтеся внутрішньою солодкістю; без хреста вона нестійка і небезпечна (Жизнеописаніе монахини Магдалины, с. 15).
378. Від чого буває омана, коли виконуєте Ісусову молитву? (Епископъ Оеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 415).
379. Наставлення про художнє введення ума в серце з допомогою природнього дихання, що сприяє досягненню умової молитви (Епископь Игнатій. Сочиненія, т. V, с. 114, 115).
380. Трьох речей необхідно тобі дотримуватися перш за все: не турбуватися, мати чисту совість, безпристрасність (Пр. Симеонь Новий Богословь. Добротолюбіе, т. V, с. 507).
381. При умовій Ісусовій молитві не спіткніться на деяких зовнішніх способах (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, № 718).
382. Хула на молитву іменем Ісуса, приписування шкідливої дії цьому імені, рівносильна тій хулі, яку вимовляли фарисеї на чуда, що звершував Господь (Епископъ Игнатій. Сочиненія, т. 1, с. 220).
383. Пошукайте, чи є в когось життя старця Паїсія Нямецького. Там є передмова до деяких статей Добротолюбія, які складені старцем Василієм. Ці статті багато пояснюють про значення механізму в творенні Ісусової молитви. Вони й вам допоможуть зрозуміти все як треба (Епископъ Оеофанъ. Собраніе писемь, IV, № 732).
384. Твори руських Отців, а особливо писання старця Василія можна й треба признати першою книжкою, до якої в наш час треба звернутися тому, хто бажає успішно зайнятися
їсусовою молитвою (Епископъ Игнатій. Сочиненія, 1905, т. II, с. 254).
385. Ті іноки, які відкинули вправляння в Ісусовій молитві і взагалі умове ділання й задовольняються одним зовнішнім молінням, не можуть уникнути «думки», як це пояснює згаданий старець Василій (Епископь Игнатій. Сочиненія, т. І, с. 255).
Вчення старця Паїсія про Ісусову молитву, яка твориться в серці умом
Тайна спасіння, що відкривається безперестанною молитвою
Покажчик імен
Зміст
ВІД УКЛАДАЧА
«Що таке молитва? У чому її суть? Як навчитися молитви? Що переживає християнин, який молиться у смиренні серця?
Усі такі питання могли б постійно заторкувати і розум, і серце віруючого, бо в молитві людина розмовляє з Богом, входить з Ним у благодатне спілкування і живе в Бозі. І святі Отці, і Учителі Церкви дають відповіді на всі ці запитання, відповіді, що базуються на
благодатному просвітленні через досвід молитовного діяння, досвід, який однаково доступний і простій людині і мудрецю» (єп. Никон).
«Кожному християнинові треба завжди пам'ятати, що йому необхідно поєднатися з Господом Спасителем усім своїм єством, треба дозволити Йому оселитися в нашому умі та серці, а для такого поєднання з Господом, після причащання Тіла і Крові Його, кращим і найбільш надійним засобом є умова Ісусова молитва.
Чи обов'язкова Ісусова молитва і для мирян? Конечно обов'язкова, тому що кожному християнинові, як говорилося вище, необхідно поєднатися з Господом у серці, а для такого поєднання найкращим засобом є молитва Ісусова» (єп. Юстин).
А монахові під час постригу його в монашество, коли вручають чотки, які називають при цьому мечем духовним, заповідається безперестанне, денно-нощне моління Ісусовою молитвою.
Після мого вступу до обителі я ревно дотримувався цього заповіту для монахів і був керований у цьому своїм старцем А., котрий вирішував усі мої непорозуміння, що зустрічалися під час молитви. А після смерті старця ці розв'язки я змушений був шукати в писаннях богомудрих отців. Вибираючи з них суттєве про Ісусову молитву, я записував усе це до свого зошита і, таким чином, з часом у мене склався збірник про молитву.
Матеріал збірника розростався з року в рік, і тому він не має чіткої системи та послідовності; він служив особисто мені як довідник.
Тепер прийшла думка видати мій збірник чи довідник в надії на те, що, можливо, він допоможе тим, які шукають скерування для удосконалення свого внутрішнього духовного життя, і наведенні у збірнику мудрі поради св. Отців та сучасних нам подвижників поможуть їм у їх доброму наміренні.
У збірнику зустрічаються повторення одного й того ж; це — від щирого бажання сильніше закарбувати в умі все те, про що пишеться. А все, що передається від сердечного переконання, повинно мати живе зацікавлення, яке найбільше потрібне в сьогоднішні часи, коли всюди спостерігається надзвичайно крайнє зубожіння усіх стремлінь в області духовного життя.
Отож, метою видання нашого збірника є те, щоб усіма можливими і різноманітними способами і багаторазовими повтореннями якраз з'ясувати спосіб творення Ісусової молитви, показати усю потребу й необхідність її у ділі нашого духовного служіння Богові. Словом, нагадати як сучасному монашеству, так і всім, хто ревнує про своє душевне спасіння, древньо-отцівське вчення про умове діяння і про боротьбу з пристрастями, тим більше, що нині про Ісусову молитву, за словами єп. Ігнатія, «люди побільшості мають дуже темне, плутане поняття. Деякі, що вважають себе обдарованими духовною розсудливістю, «бояться» цієї молитви, немов якоїсь зарази, наводячи як причину оману — нібито обов'язкову супутницю вправляння в Ісусовій молитві, самі відходять від неї і інших навчають відходити. Далі єп. Ігнатій говорить: «Винахідник такого вчення, на мою думку, є диявол, котрому ненависне ім'я Господа Ісуса Христа, яке розтрощує усю його силу; він тремтить від цього всесильного імені і тому обмовив його перед багатьма християнами, щоб вони відкинули зброю вогненну, страшну для ворога і спасительну для них самих».
Тому в укладача і з'явилася насущна потреба зібрати все необхідне для пояснення цього духовного діяння і непорозумінь, які зустрічаються при цьому. А сам збирач, не сміючи й подумати назвати себе «умовим молільником», насмілився лише вибрати зі скарбниці святих Отців їх богомудрі поради про безперервну молитву, поради, необхідні, як повітря для нашого дихання, всім, хто ревнує про своє спасіння.
У цей збірник про умове діяння у справі молитви входить біля чотирьохсот висловів святих Отців і сучасних нам подвижників і, крім того, цілі повчання досвідчених у молитовному подвигу подвижників благочестя, таких, як святителя Димитрія Ростовського, Архимандрита Паїсія Величковського, старця схимонаха Василія та інших творців священної Ісусової молитви.
У кінці цієї книги до уваги читачів пропонується покажчик, у якому перечислюються наведені тут вислови отців із вказівками авторів і книг, звідки виписані ці вислови, та з посиланням на сторінки цього збірника, де вони надруковані.
Валаам, 27 липня 1936 р. Ігумен Харитон.
ПРО МОЛИТВУ ЛЮДИНИ, ЯКА УСАМІТНИЛАСЯ У КОМІРЧИНІ СВОГО СЕРЦЯ Й ПОВЧАЄТЬСЯ ТА МОЛИТЬСЯ ТАЙНО
Передмова
Серед Вас є багато таких, котрі не знають, в чому полягає внутрішнє ділання богомисленної людини, а також не розуміють, що таке богомислення, але думають, що слід молитися лише тими молитвами, які написані в церковних книгах. Що ж стосується тайної розмови з Богом у серці і тої користі, яку приносить вона, про це вони тим паче не знають і ніколи не зазнавали духовної насолоди від цього. Як сліпонароджений тільки чує про сонячне сяйво, але що таке сяйво, не знає, так і ті лишень чули про богомисленне повчання та молитву, а розуміти — не розуміють. Через своє невігластво вони позбавляють себе численних благ і не досягають тих великих успіхів у доброчесті, які приводять до досконалого догоджання Богові. Саме задля настанови таких людей пропонується тут дещо для внутрішнього навчання богомисленної молитви, щоби бажаючі з Божою допомогою почали хоч трохи наставлятися.
Духовне навчання внутрішньої людини починається з таких Христових слів: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6).