Geum.ru

Реферат на тему: Ювелірне мистецтво Вінничини

Вид материалаРеферат
Подобный материал:
Реферат на тему:

Ювелірне мистецтво Вінничини.

Вінницької області працюють близько 80 виробників ювелірних виробів.

Ювелірна майстерність - одне з небагатьох рукотворних ремесел, що залишилися нам від предків. Все довкола механізовано і комп'ютеризований. Але основна ювелірна техніка і прийоми залишилися колишньою. Звичайно, з'являються нові технології, удосконалюються інструменти, дизайн виробів роблять на комп'ютерах. Але жодна машина не створить витвір мистецтва. На це здатні лише людські руки

Вінницький краєзнавчий музей має досить велику колекцію срібних речей XVIII — поч. XX століття. Вони різні за призначенням: від світських, побутових до культових, та мають різний художній рівень виконання. Значна їх кількість датована і підписана майстрами або позначена їх таврами, що і дає змогу не тільки простежити художньо-стильові особливості золотарства локальних груп, а й розглянути художню спадщину окремих майстрів. Чільне місце в цій колекції займає скарб столового срібла.

В 1985 році при будівельних роботах на розі вулиць Толстого і Малиновського у м. Вінниці було знайдено скарб срібних речей (192 предмети вагою 31 кг). Срібло виключно столове: виделки, ножі, ложки, таці, блюда тощо. При відкопуванні цього скарбу деякі речі отримали пошкодження.

В процесі вивчення скарбу встановлено, що всі речі зроблені в різні часи, різними майстрами, в основному польськими та українськими (київськими). Ймовірно, вони були придбані протягом XVIII — поч. XX століть і передавались у спадщину. Вважаємо, що цей скарб було закопано в часи громадянської війни, тому що найбільш пізні датовані речі цього скарбу — початку XX ст.

Найбільша частина речей зроблена польськими майстрами: Яном Готфрідом Шлаубітцем, Яном Мачеєм Шварцем, Каро лем Філіппом Мальчем.

В першій половині XVIII ст. в польських срібних виробах з'явились форми і орнаменти стилю рококо, які протримались майже до кінця століття. Найвідомішим польським майстром цього стилю був Ян Готфрід Шлаубітц, що працював у Гданську. В зібранні Варшавського національного музею знаходиться монстранц (дароносиця), виконаний в основному в техніці лиття та карбування, що свідчить про високу майстерність Шлаубітца. Відомо, що Ян Шлаубітц — син срібних справ майстра з Гданська Натана Шлаубітца, 1733 року виконав роботу на звання майстра у Яна Іоде. 1750 року його було обрано помічником старшини, а 1751 — старшиною гданського цеху ювелірів. Помер після 1766 року. [1]

У Вінницькому краєзнавчому музеї зберігаються п'ять речей доробку Шлаубітца: три таці і два блюда; їх виконано технікою лиття, вони мають вишукані форми. Всі речі позначені тавром майстра SCHLAV BITZ і гербом власника (рис. 1), виконаним легким гравіруванням.



Рис. 1. Герб

Другий відомий польський майстер Ян Мачей Шварц прожив довге життя (1722-1828 pp.). Після його смерті справу батька продовжив син Фелікс Ян.

У фондах Варшавського національного музею зберігається срібний чайник, виконаний Яном Мачеєм Шварцем у 1827 році в стилі рококо. Аналогічний чайник (срібло, карбування, дерево) (рис. 2) є у фондах Вінницького краєзнавчого музею. Роботами Шварца є також дві чайні та одна столова ложки. Всі вони позначені тавром майстра SCHWARTZ та тавром 12, яким користувались майстри Польщі, що працювали на території, анексованій Росією з 1795 по 1851 pp. На чайнику легким гравіруванням позначені ініціали власника, прикрашені зверху дворянською короною. Такі ж ініціали прикрашають і срібне чайне ситечко з тавром невідомого польського майстра EN 12 1821.На столовій та чайних ложках, зроблених Шварцем, викарбувано монограму власника. Таку ж монограму ми знаходимо ще на десяти чайних та двох столових ложках, зроблених різними майстрами і в різні часи.

Дві ложки з цього скарбу зроблені видатним українським майстром XVIII ст. Іваном Равичем. Народився він 1677 року в сім'ї київського міщанина Андрія Равича, жив на Подолі в приході церкви Миколи Притиска. Равич був досить освіченою людиною для свого часу, знав кілька іноземних мов, писав латиною. Вже на 23 році життя він став одним з найпопулярніших майстрів в Україні, був знайомий з ювелірною справою Санкт-Петербурга та Німеччини. Але основою його творчого натхнення були художні традиції народу й золотарська спадщина вітчизняних майстрів. В музеях України і Росії виявлено понад 60 пам'яток з тавром або підписом Равича, здебільшого — це великі предмети вагою по кілька фунтів срібла. Равич був не просто ремісником, а великим майстром своєї справи, мав тонкий художній смак і бездоганно володів пуансоном і штихелем.

Творчий розквіт Івана Равича припадає на першу половину XVIII ст. Равич кохався в рослинному орнаменті, любив оздоблювати речі великими квітковими бутонами, гірляндами.

Чайні ложки, що має Вінницький краєзнавчий музей, дуже прості за оформленням, і великої художньої цінності не мають, але вони мають цінність як історичні пам'ятки, що зроблені руками великого майстра, мають тавро IR, яке він ставив на своїх виробах у 1740 році.



Рис. 2. Чайник, бл. 1827 p., Шварц Я. М. (1722-1828 pp.), срібло, карбування, дерево.

Заслуговує на увагу срібна таця, позначена тавром MH. М.3. Петренко називає цього майстра анонімним, але М. М. Постнікова-Лосєва дає це тавро з позначенням імені майстра — Матвій Нарунович. З таврами цього майстра виявлено в різних музеях України і Росії понад 50 виробів, датованих, в основному, 30-50-ми роками XVIII ст. Колекція дуже розмаїта, але майже половина речей — келихи (22 шт.). Майстер Матвій Нарунович, на відміну від інших золотарів, не захоплювався пишною орнаментикою, навіть у тих випадках, коли це було зручно. В таці його роботи відсутня пишнота, але вона має оригінальний і високохудожній вигляд.

Серед срібних справ майстрів XIX ст., що представлені у збірці Вінницького краєзнавчого музею, найпочесніше місце займає видатний варшавський майстер Кароль Філіпп Мальч (1797-1867 pp.) Відомо, що він з 1818 по 1827 р. мандрував по країнах Європи, після повернення до Польщі отримав звання майстра у майстерні Яна Мачея Шварца.

З 1828 р. керував майстернею, в якій працювало біля 50 чоловік. У 1864 році передав майстерню А. Т. Вернеру. До смерті К. Ф. Мальча на виробах ставили його тавро, а після 1867 р. Вернер, поряд зі своїм тавром, ставив тавро майстерні Мальча — якір.

Особливу увагу серед срібних речей, виготовлених К. Ф. Мальчем, привертають шість свічників. їх виготовлено методом лиття з оздобленням накладним карбованим рослинним орнаментом. До комплекту столового срібла цього майстра входять також чотири блюда, тринадцять столових ложок, дві розливні ложки, чотири великі роздавальні ложки з позолотою та дві виделки. На всіх речах тавро Мальча — Malcz, тавро його майстерні — якір, тавро пробірера Валеріана Костжембського — W. K. 1859 , проба 84, двоголовий орел.(Російська система таврування, що була прийнята на території Польщі і Росії з 1851р.). Всі ці речі позначені вигравірованими ініціалами власника MG.

У колекції столового срібла Вінницького краєзнавчого музею чільне місце (47 предметів) займають речі, виготовлені київським майстром Йосипом Абрамовичем Маршаком. В 1878 р. він заснував фабрику золотих та срібних виробів. У 1897 році на цій фабриці працювало 72 робітники (з них 12 підлітків та 7 дітей).

Фабрикою вироблено продукції на 227717 карбованців, вона існувала до 1917 року. Йосип Абрамович Маршак отримав багато нагород: медалі — Чікаго 1893 p., Антверпен 1894 p., Санкт-Петербург 1902 p., Париж 1900 p., Гран-прі у Парижі 1905 р.

У Київському історичному музеї є роботи Маршака — блюдо з різьбою та емаллю, карбований кофейник. У збірці Вінницького краєзнавчого музею — двадцять три виделки, двадцять три столові ложки та відерце для охолодження шампанського, оздоблене окремо карбованою припаяною головою коня (рис. 3). Всі ці речі мають тавро Маршака — Маршакъ та допоміжне овальне тавро для срібних та золотих виробів від 8,5 г і більше (від 2 та більше золотників), яке ставили на виробах у 1908-1917 pp. На підставці до відерця для охолодженя шампанського ще є третє тавро (для прикрас та другорядних частин) — це жіноча голова у кокошнику, повернута праворуч, у сукупності з тавром-пробою. Ці тавра дають підставу датувати вироби Й. А. Маршака початком XX століття. На виделках та ложках легким гравіруванням нанесені ініціали власника М.g.



Рис. 3. Відерце для охолодження шампанського, поч. XX ст., Маршак Й. А., срібло, карбування.

 Привертають увагу оригінальні вишукано-округлі форми столового срібла, виготовленого петербурзьким майстром Владіміровим. Він володів майстернею срібних виробів у 1898-1917 pp. Виготовляв сервізи, кришталь у сріблі, столові прибори. До його доробку належать двадцять три виделки, двадцять три ложки десертні та двадцять два ножі. На відміну від масивного класичних форм, столового срібла Мальча і Маршака ці речі мають менші розміри і зроблені під впливом стилю модерн. На всіх предметах цієї колекції — тавро майстра ВЛАДИМИРОВЪ та тавро перербурзького окружного пробірного управління з ініціалами А.Р.— пробірного інспектора Олександра Васильовича Романова, яким позначали срібні і золоті вироби у 1896-1908 роках [9]. Речі, що виготовив Владіміров, позначені монограмою з трьох літер Т, Z, G, яка прикрашена графською короною.

Хто ж був власником цього срібла, кому і від кого передавалось воно у спадщину? Щодо гербів, які прикрашають срібні речі, відомо, що вони з'являються як один з видів прикрас ще на початку XVII століття і крім декоративного мають також змістове значення. Можна тільки з впевненістю сказати, що герб (рис. 1) — це герб "Сирокомля" . К. Несецький доводить, що його власниками були тридцять шість фамілій. Серед них є і Грохольські, що проживали на Поділлі, зокрема на П'ятничанах.

Щодо монограм, то на більшості з них присутня латинська літера g. Так що можливо, що столове срібло належало Грохольським, але це тільки версія, яка потребує подальшого дослідження. Не викликає сумнівів тільки те, що ці речі належали титулованим особам, бо і герби, і монограми на цих речах прикрашають дворянські та графські корони.

В колекції срібних речей Вінницького краєзнавчого музею є декілька предметів, які заслуговують на особливу увагу.

Перш за все — потир (ритуальний посуд для освячення вина та прийняття причастя) і дискос (ритуальний посуд, на якому освячується проскура при літургіях у християнській церкві), виконані фірмою Фраже. Ці речі входили до складу скарбу ритуальних речей, знайдених біля костьолу в с. В.Острожок Хмільницького району. Потир має вигляд чаші тюльпаноподібної форми на фігурній ніжці, яка закінчується рядом прямокутних зубців. Всередині потир позолочений, на підставці напис польською мовою: "Ofiara rodziny Mecmo[c]kich", тобто пожертвування церкві цього потиру родиною Мецмоцьких. Потир має тавро фірми Фраже — FRAGET, тавро О. С. 1891 пробірера з датою виконання укукуку та двоголовим російським орлом.

Такі самі тавра фірми і пробірера має і дискос. Посудина ця відображає і ясла, в які було покладено Ісуса Христа при народженні, і домовину, в яку було покладено його тіло після зняття з хреста . Цей дискос має вигляд невеликої плоскої тарілки, оздобленої маленьким католицьким хрестом у вигляді чотирьохпелюсткової квітки.

Щодо фірми Фраже, то заснована вона була Йосипом Фраже у 1824 році, коли адміністративна Рада Царства Польського намагалася створити місцеву промисловість. Міністр внутрішніх справ граф Мостовський, під час свого перебування у Парижі, запропонував Йосипу Фраже відкрити фабрику накладного срібла у Варшаві і субсидував на це 3600 карбованців. У тому ж році Фраже приїхав до Варшави зі своїми робітниками-фахівцями і заснував першу у Польщі та й у всій Російській імперії таку фабрику.

Попит на вибори фабрики постійно збільшувався, що і примушувало володаря збільшувати виробництво, яке у 1832 році сягнуло значних для того часу розмірів — 59486 карбованців при 116 робітниках.

У другій половині XIX ст. фабрикою керував син Й. Фраже - Юліан, який всі свої знання, художній смак, енергію присвятив розвиткові підприємства.

Вироби фабрики стають настільки популярними, що отримують назву "фражетовських". Фабрика за свої вироби отримала самі високі нагороди і медалі на численних виставках: право зображення державного герба на Всеросійській виставці у Нижньому Новгороді у 1896 p., один grand prix, два почесних дипломи, один похвальний лист, одну бронзову медаль, чотири великих срібних медалі і сім великих золотих медалей, крім цих нагород і Йосип, і Юліан Фраже були особисто нагороджені. Фірма була постачальником багатьох королівських дворів.

На Всеросійській виставці 1913 року в м. Києві фабрика виробів накладного срібла, мельхіору і виробів з срібла 84 проби Йосипа Фраже у Варшаві виставила свої вироби у дуже красивій вітрині, експонати якої привернули увагу відвідувачів.

Серед колекції срібла особливу увагу привертає православний напрестольний хрест (рис. 4), виконаний видатним російським ювеліром Михайлом Пєрхіним (1810-1906 pp.) — найталановитішим майстром фірми Фаберже.



Рис. 4. Хрест напрестольний, 1882, Пєрхін М. Є., срібло, гравіювання.

Селянин за походженням, ювелір-самоучка, він багато років працював підмайстром у різних золотарів. У 1886 році Пєрхін відкрив власну майстерню і працював вже тільки для Фаберже. Самобутній талант, віртуозну майстерність ювеліра, бездоганний художній смак вклав Михайло Пєрхін у виготовлення надзвичайно складних виробів. Майже всі пасхальні сюрпризи були виконані його майстернею.

Чільна сторона напрестольного хреста, виконаного Пєрхіним, прикрашена Розп'яттям, зображенням Марії, Іоанна, Саваофа, черепом Адама. Ці зображення прикрашені сімома карбованими накладками з витонченим візерунком. Над розп'яттям — невеличка накладка, яка має вигляд розгорнутого аркуша з літерами "ІНЦІ" — Ісус Назаретянин — Цар Іудейський. Зворотня сторона прикрашена гравірованим орнаментом, композиція якого включає зображення невеликого хреста в центрі чотирьох восьмикутних зірок по краях. На чільній стороні хреста тавро майстра МП, на зворотній — тавро невідомого пробірера і дата виготовлення А. К. 1882 [84] — проба срібла, та тавро герба Москви — Георгій Змієборець. На всіх накладних деталях є проба срібла . 

Хрест Пєрхіна — це цілісний, логічно завершений високохудожній твір. В ньому майстер знайшов чудове композиційне вирішення, всі його частини мають гарні пропорції, гармонійно поєднані між собою.

Отже, колекція срібла з фондів Вінницького краєзнавчого музею, до складу якої входять речі, датовані XVIII — початком XX століть, виготовлені різними майстрами у різноманітних стилях, дає змогу простежити певні зміни суто мистецького характеру, зміни у технічних прийомах, якими користувались майстри. Ці пам'ятки дають нам цінний матеріал для вивчення центрів золотарства та змогу скласти уяву про соціальний склад їх власників.

Вироби із золота та срібла з найдавніших часів були окрасою побуту людини. На превеликий жаль, пам'яток золотарства збереглося порівняно небагато. Більшість їх загинула внаслідок спустошливих воєн. Тому кожний предмет, виконаний із срібла, потребує різнобічного до нього підходу, бо вироби із дорогоцінних металів мають значення не тільки як пам'ятки культури і мистецтва, але й як історичні джерела. Написи, тавра, герби і монограми, що вони містять, розкривають дуже цікаві деталі і невідомі сторінки історії національної культури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Польское серебро XIII- начала XX века: Из собр. Нац.музея в Варшаве: Каталог выст.— Л., 1981.— С. 7, 24, 26.
2. Там же.— С. 43.
3. Петренко М. 3. Українське золотарство XVI-XVIII століть.— К., 1970.— С. 103-113.
4. Там же.— С. 119-123.
5. Постникова-Лосева М. М. Русское ювелирное искусство, его центры и мастера.— М., 1974.— С. 242.
6. Польское серебро...— С. 8, 43-44.
7. Весь Киев.— К., 1905.— С. 162.
8. Постникова-Лосева М. М. Указ. соч.— С. 242.
9. Винклер П. П. Гербы городов, губерний, областей и посадов Российской империи, внесенные в полное собрание законов с 1649 по 1900 год.— СПб., 1899.— С. 41.
10. Родимцева И. А. Ювелирные изделия фирмы Фаберже.— М., 1971.—С. 8.