Перервному потоці інформації та мати чітку стратегію економічного розвитку направленого на формування конкурентних переваг в масштабах ринку та часового періоду
| Вид материала | Документы |
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- Озвитку банківських організацій є ефективна діяльність із забезпечення конкурентоспроможності, 151.67kb.
- Удк 658+339. 137. 2 Сутність забезпечення конкурентних переваг підприємств бескорса, 775.26kb.
- Начено та детально проаналізовано суть основних факторів формування інноваційних конкурентних, 261.59kb.
- Розділ 4 Управління потенціалом інноваційного розвитку на засадах маркетингу, 177.67kb.
- А. В. Ткачова аспірант Макіївського економіко-гуманітарного інституту, 185.05kb.
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка на правах рукопису Каніщенко, 759.23kb.
- 1 Масштаби діяльності тнк 34 розділ, 228.98kb.
- Інформація про підсумки соціально-економічного розвитку району та виконання місцевих, 269.06kb.
- Програма економічного, соціального та культурного розвитку міста Алчевськ, 784.83kb.
Стратегія – це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики.
Для розробки стратегії кожне підприємство має усвідомити такі важливі елементи своєї діяльності: місію; конкурентні переваги; особливості організації бізнесу; ринки збуту, де діє фірма; продукцію; ресурси; структуру; виробничу програму; організаційну культуру.
- Підбиваючи загальний підсумок щодо стратегії, треба констатувати, що немає загально прийнятого та узгодженого визначення. Тут дуже доречний вислів Г.Мінцберга: “кожне визначення додає важливі елементи до нашого розуміння стратегії, спонукаючи нас ставити фундаментальні питання про організації та їхній розвиток узагалі”47.
Ураховуючи багатоплановий характер діяльності підприємства, треба зазначити необхідність існування певного переліку взаємопов’язаних стратегій, що являє собою так званий “стратегічний набір”.
- Стратегічний набір – це система стратегій різного типу, що їх розробляє підприємство на певний відрізок часу, яка відбиває специфіку функціонування та розвитку підприємства, а також рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі48.
Добре сформований стратегічний набір – той, що відбиває досягнутий рівень розвитку, особливості та умови його подальшого руху, відповідно до обраних стратегій.
Процес побудови стратегічного набору – це діяльність, яка здійснюється на всіх рівнях управлінської ієрархії. Загальна класифікація стратегій організації наведена в додатку Б. Існують такі стратегії:
- загальні для всього підприємства в цілому;
- загальні конкурентні за окремими бізнес-напрямками;
- для кожного з напрямків діяльності організації;
- для кожної з функціональних підсистем підприємства;
- ресурсні для забезпечення досягнення стратегічних орієнтирів загального, функціонального та продуктово-товарного типів.
Загальні стратегії включають: стратегія зростання (різним темпами) за рахунок: експансії (створення/захоплення ринку, розвиток ринку або/та виробничого потенціалу); диверсифікації (спорідненої, неспорідненої, конгломератної); вертикальної та горизонтальної інтеграції; глобалізації діяльності; стратегії підтримки / стабілізація за рахунок : захисту частки ринку; підтримки виробничого потенціалу підприємства; модифікації продукції; стратегії реструктуризації за рахунок: скорочення витрат та відсікання зайвого; коротко- та довгострокової реструктуризації (в т. ч. за рахунок переорієнтації); освоєння нових видів діяльності та ринків; стратегії скорочення діяльності: скорочення частки ринку; організований відступ; “збирання врожаю”; ліквідація: санація (розпродаж); процедура банкрутства; закриття; комбінація вищезгаданих стратегій (для полі продуктових фірм).
Будь – яка загальна стратегія базується на обраних загальних конкурентних стратегіях, розгорнуту характеристику яких дав М. Портер. Загально-конкурентні стратегії існують у таких видах:
- стратегія контролювання витрат;
- стратегія диференціації;
- стратегія фокусування.
Ці стратегії пов’язують визначені керівниками цільові орієнтири щодо заповнення стратегічних прогалин з конкурентними перевагами, завдяки яким підприємство може їх досягти. Стратегічна прогалина – це інтервал між можливостями, зумовленими наявними тенденціями зростання підприємства, та бажаними орієнтирами, необхідними для розв’язання нагальних проблем зростання та зміцнення підприємства в довгостроковій перспективі. Поєднання загальних і загально-конкурентних стратегій залежить від характеристик галузі, загальної конкурентної позиції фірми в середовищі, а також характеристик самого підприємства.
Жодна із зазначених стратегій бізнесу не має абсолютних переваг перед іншими. Усі вони широко використовуються на практиці. Але в будь-якому разі підприємець має дотримуватися основного принципу вибору стратегії – зосереджуватися на тому, що в нього виходить найліпше, а не намагатися діяти на всіх напрямках.
Конкурентоспроможність на мікро - , мезо – та макрорівні є однією з головних обставин економічного розвитку суспільства. Це ступінь, з яким країна при вільних та справедливих умовах ринку спроможна виробляти товари та послуги високої якості за помірною ціною, що відповідають вимогам світових ринків, підтримуючи і збільшуючи реальні доходи та покращуючи умови життя населення. Конкурентоспроможність не є самоціллю, це лише засіб досягнення таких завдань, як високий рівень та безпека життя, зайнятість населення, бюджетна рівновага, стабільність економічних і політичних процесів тощо. Жодна країна не може конкурувати в усіх галузях, проте наявність міцної промислової та науково-технічної бази та адекватного інституційного середовища що стимулює максимально повне використання творчого потенціалу нації, нових технологій та ринків, створюють умови для лідерства країни у світовій економічній системі. Таким чином, важливою проблемою підвищення конкурентоспроможності є активізація та інноваційної діяльності з метою оновлення основних фондів.
Проблема підвищення конкурентоспроможності в усій різноманітності її аспектів відображає практично всі сторони життя суспільства. Вона постійно перебуває в центрі уваги державних діячів та ділових кіл в більшості країн світу. Особливе значення придається цій проблемі в індустріально розвинутих державах. Загострення конкурентної боротьби за збут продукції, за місце на ринку спонукає усі країни на пошук нових можливостей для створення більш економічних товарів підвищеної якості. Це є природним для Західної цивілізації явищем, що призводить до її онтогенезу як він є49.
Конкурентоспроможність національної економіки визначають за такими характеристиками:
- Рівень прибутковості операційної діяльності. Характеризується обсягом фінансових результатів від діяльності, припадає на кожну грошову одиницю чистої виручки від реалізації.
- Чиста прибутковість. Характеризується обсягом чистого прибутку на кожну одиницю чистої виручки від реалізації продукції.
- Прибутковість активів. Вимірюється обсягом чистого прибутку на кожну одиницю активів.
Важливою характеристикою конкурентоспроможності є показник рентабельності. Цей показник надає можливість оцінити результативність окремих підприємств, їх груп, галузі чи регіону. До них відносяться наступні:
- рентабельність продажу – показує частку валового прибутку у доході (виручці) від реалізації продукції;
- рентабельність усього капіталу – частка балансового прибутку у вартості загальних активів підприємства (або підприємств);
- рентабельність власного капіталу – частка фінансових результатів від діяльності (до оподаткування) у вартості власних коштів підприємства (або підприємств).
Продуктивність праці є одним із найбільш важливих індикаторів конкурентоспроможності, що застосовується не лише для внутрішнього аналізу з метою визначення порівняльної конкурентоспроможності окремих галузей або підприємств, що діють на загальнодержавних і регіональних ринках, але и у світовій практиці для порівняння конкурентоспроможності окремих країн світу. У цьому випадку загальна продуктивність праці тієї чи іншої країни розраховується як обсяги валового внутрішнього продукту на одного працюючого в усіх сферах економіки. Згідно цього індикатора більш високий рівень конкурентоспроможності, і відповідно конкурентні переваги на світових ринках, має країна, що може забезпечити найбільші обсяги ВВП на 1 працюючого.
Для завдань внутрішнього аналізу конкурентоспроможності галузей або окремих підприємств показник продуктивності праці вимірюється обсягом виробленої продукції на одного працюючого в певній галузі (підприємстві, групі підприємств).
Ще один важливий фактор конкурентоспроможності що доповнює попередній є прибутковість праці. Співвідношення фінансових результатів від діяльності (до оподаткування) та чисельності працюючих.
Технічний рівень виробництва як показник конкурентоспроможності вимірюється ступінню придатності основних фондів, що визначається як співвідношення їх залишкової та первинної вартості. Зростання рівня цього індикатора є важливою умовою соціально-економічного розвитку країни і забезпечується процесами інвестиційно-інноваційної активності.
1 Господарський кодекс України ст.40
2 Економіка підприємства. Покропивний. С. Ф. К.2000. с. 10
3 Адидес А. Как выбраться из ловушки молодости // Эксперт. -М„ 2002- № 8- С. 24 - 28., 5
4 Александров Й. А. Современные методы маркетинга в санации убыточных предприятий // Наукові праці Донецького державного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 26. -. Донецьк: ДонДТУ, 2001.- С. 182 - 189., 68-69
5 Пономаренко В. С. Тридід О. П. «Стратегічне управління розвитком підприємства» 2002.
6 Стратегічний менеджмент. Підручник. К.2003
7 Пономаренко В. С. „Стратегічне управління підприємством” 1999
8 К. Клаузевіц. Повне зібрання творів. Т ІІІ. С. 115.
9 К. Клаузевіц. Повне зібрання творів. Т ІІІ. С. 110
10 К. Клаузевіц. Повне зібрання творів. Т ІІІ. С. 100.
11 Люкшинов А. Н. Стратегический менеджмент.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000- 375 с., с. 10
12 Попов С. А. Стратегическое управление.- М.: Вильямс.2000.- 495 с. с, 263
13 Ансофф Й. Новая корпоративная стратегия: Пер. с англ.-СПб.: ПитерКом., 1999.- 416 с.
14 Бланк Й. А. Словарь-справочник финансового менеджера.- К.: Никацентр, 1998.- 480 с.
15 Бланк Й. А. Словарь-справочник финансового менеджера.- К.: Никацентр, 1998.- 480 с. 15
16 К. Клаузевіц. Повне зібрання творів. Т ІІІ. С. 100.
17 [].
18 Ю. Л. Котляревський „Менеджмент”. К. 2000. с 68
19 Забродский В. А., Кизим Н. А. Оценка финансовой устойчивости производствснно-зкономичсских систем.- X.: Бизнес Информ, 2000- 82 с.
20 Симовьян С. В. Экономический успіх : пути его достижения. –Х. : ИМП „Рубікон”, 1996.– 384 с.
21 Антикризисное управление / Под ред. 3. М. Короткова -М.: ИНФРА-М, 2000.- 432 с.19
22 Адидес А. Как выбраться из ловушки молодости // Зксперт. -М„ 2002- № 8- С. 24 - 28, 12
23 Бондаренко Г. С. Управление конкурентоспособностью автотранспортного предприятия: Дис. канд. зкон. наук: 08.06.01. -X.: ХГЗУ.-2001- 172 с.
24 Мойсеева Н. К., Анискин Ю.П. Конкурентоспособность, маркетинг, обновление. Т. 1.- М.: Внешторгиздат, 1993.- 456 с., с.199
25 Бланк Й. А. Словарь-справочник финансового менеджера.- К.: Никацентр, 1998.- 480 с
26 Бланк Й. А. Словарь-справочник финансового менеджера.- К.: Никацентр, 1998.- 480 с. 15
27 Базилевич Л. А. Автоматизация организационного проек-тирования.- Л.: Машиностроение, 1989.- 176 с, 20
28 Бланк Й. А. Словарь-справочник финансового менеджера.- К.: Никацентр, 1998.- 480 с
29 Маркетинг; Романов А. Н. Коряюгов Ю. Ю. Красильников С. А. Москва; „Банки и Биржи, ЮНИТИ” 1996р. 560стр. стр. 167
30 Амбарцумов А.А., Стерликов Ф.Ф. 1000 терминов рыночной экономики: Справочное учебное пособие. — М.: Крон-Пресс, 1993. — 302 с., с. 107
31Тарасова В.П., Крутикова Ф.А. Толковый словарь рыночной экономики. — М.: Рекламно-издательская фирма «Глория», 1993. — 302с., с. 106
32 Горбашко Е.А. Менеджмент качества и конкурентоспособности: Учебное пособие. — СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 1998. — 207 с., с. 7
33 Розробка основних параметрів та показників аналізу конкурентоспроможності продукції/ Г.К. Яловой // Регіональні перспективи – 2001-№5-6 – 5-7с., с. 6
34 Мойсеева Н. К., Анискин Ю.П. Конкурентоспособность, маркетинг, обновление. Т. 1.- М.: Внешторгиздат, 1993.- 456 с., с.196
35 Брун М. Национальный индекс удовлетворенности клиентов: построение и использование // Проблемы теории и практики управления.— 1999. — № 4. — С. 34—39., с.35
36 Брун М. Национальный индекс удовлетворенности клиентов: построение и использование // Проблемы теории и практики управления.— 1999. — № 4. — С. 34—39., с. 37
37 Економіка підприємства: підручник/ Заг. Ред. С.Ф. Покропивного. – К.:КНЕУ, 2000. ,с.62
38 Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И. Маркетинг: как побеждать на рынке. — М.: Финансы и статистика, 1991. — 304 с., с.115
39 Мойсеева Н. К., Анискин Ю.П. Конкурентоспособность, маркетинг, обновление. Т. 1.- М.: Внешторгиздат, 1993.- 456 с., с.178
40 Гурков И.Б., Титова Н.Л. Тенденции изменения конкурентоспособности отечественной продукции // Маркетинг. — 1997.— № 1. — С. 20—31, с.25
41 Лобанов М.М., Быков С.Н., Осипов Ю.М. Пороговая модель оценки конкурентоспособности продукции // Международная научно-практическая конференция «Организационные и экономические проблемы становления конкурентоспособного производства»: Сборник трудов в 4 т. — Воронеж: Изд-во ВГТУ. — Т. 4. — С. 61—62.,с.62, // Лобанов М.М. Обобщенная эконометрическая модель оценки конкурентоспособности продукции // Труды научно-практической конференции филиала ТПУ и Юргинского НТЦ Кузбасского отделения РИА: Сборник трудов. — Юрга: Изд.ТПУ, 2001. — С. 56—58.,с.57
42 Candler A.D. Strategy and Structure: A Chapter in the History of industrial Enterprises.- Cambridge: Mass., 1962. – 724 p., с. 365
43 Candler A.D. Strategy and Structure: A Chapter in the History of industrial Enterprises.- Cambridge: Mass., 1962. – 724 p., с. 384
44 Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента/ Пер.с англ.. – М.: Дело, 1992. - 701с., с. 169
45 Томсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент: искусство разработки и реализации/ Пер.с англ..- М.: Банки и биржи, 1998. – 576 с., с. 230
46 Ансофф И. Стратегическое управление.- М.: Экономика, 1989. – 519с., с. 150
47 Mintzberg H. The Strategy concept 11: Another Look at Why Organizations Need Strategies// California Management Rev. 1987. – 756 p., с.268
48 Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. - К: КНЕУ,1999. – 384с., с.120
49 The Mercantile System and its Historical Significance by Gustav Schmoller English edition 1997 A chapter from Studien uber die wirthschaftliche Politik Friedrichs des Grossen, published in German, 1984.