Начено та детально проаналізовано суть основних факторів формування інноваційних конкурентних переваг національних регіонів в умовах становлення економіки знань
| Вид материала | Документы |
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка на правах рукопису Каніщенко, 759.23kb.
- Удк 658+339. 137. 2 Сутність забезпечення конкурентних переваг підприємств бескорса, 775.26kb.
- Конкурентоспроможність економіки та чинники її зростання І. В. Крапивний, канд екон, 111.6kb.
- Розділ 4 Управління потенціалом інноваційного розвитку на засадах маркетингу, 177.67kb.
- Исококонкурентоспроможні "полюси зростання", які виступають потужною платформою економічного, 235.62kb.
- Причиняється глобалізацією економіки, різко загострюють проблеми підвищення конкурентоспроможності, 58.93kb.
- OC77 Удосконалення статистичної оцінки обсягів тіньової економіки як пріоритетний напрям, 135.87kb.
- 1 Масштаби діяльності тнк 34 розділ, 228.98kb.
- Курс 4 Семестр 7 Число тижнів, 256.45kb.
Брикова І.В.
аспірант кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана
Ключові фактори формування інноваційних конкурентних переваг національних регіонів в умовах становлення економіки знань
Анотація
В статті автором визначено та детально проаналізовано суть основних факторів формування інноваційних конкурентних переваг національних регіонів в умовах становлення економіки знань.
Ключові слова: міжнародна конкурентоспроможність національних регіонів, інноваційна спроможність регіонів, інноваційні конкурентні переваги регіонів, конкурентний статус регіонів, економіка знань.
І. Вступ
Кінець ХХ – початок ХХІ століття характеризується радикальними соціально-економічними трансформаціями та переходом до нового етапу еволюції глобальної економічної системи – формування «нової економіки» або економіки знань. Термін “економіка знань” був введений до наукового лексикону австрійським вченим Фрицем Махлупом у 1962 для позначення сукупності високотехнологічних секторів народного господарства. Сьогодні він використовується для визначення такого типу економіки, в якому інформація перетворилась на основний виробничий ресурс, а знання та компетенції виступають ключовими факторами економічного зростання. Становлення економіки знань характеризується поглибленням двох діаметральних процесів: з одного боку, продукування фундаментальних знань концентрується у обмеженій кількості світових центрів, з іншого – прикладні дослідження набувають глобального поширення. Так, за даними експертів ОЕСР, у 2001р. 38% ВВП та 54% від загальної кількості патентів, зареєстрованих на території ОЕСР, представляють лише 10% регіонів країн її членів [18,с.44]. Надвисокий рівень локалізації інноваційної діяльності пояснюється тим, що лише обмежена кількість територіальних утворень (міст, регіонів, локалітетів) володіє передумовами, необхідними для її організації, а саме – наявністю певних ресурсів (людських, фінансових, матеріальних, природних тощо) та оптимальної комбінації базових умов (ступінь розвитку та навантаженості інфраструктури, міжнародна доступність і відкритість інноваційного центру тощо). Саме в даному контексті надзвичайної актуальності набуває ідентифікація та детальний аналіз ключових факторів формування інноваційних конкурентних переваг національних регіонів в умовах становлення економіки знань.
Дослідженню теоретичних основ забезпечення інноваційного лідерства регіонів у довгостроковій перспективі присвячено праці зарубіжних економістів Ф.Перру та Ж.Будвіля [21], Д.Мейя [16], Дж.Бекаттіні [9]; досліджено основні характеристики та розроблено типологію інноваційно проактивних і динамічних регіонів світу в роботах Е.Маркузен [17] та М.Сторпера [26]; соціологічні аспекти територіального розвитку висвітлено в роботах Р.Флориди [13; 14] та А.Венебла [27]; сутність і механізм функціонування регіональних інноваційних систем проаналізовано скандинавськими економістами Б.Ашеймом та А.Ісаксеном [8]. Масштабні дослідження методологічних засад забезпечення конкурентоспроможності на мезорівні проведено російськими дослідниками Н.Калюжновою [3], Л.Шеховцевою [7], М.Гельвановським, І.Трофімовою, В.Жуковською [2]. Окремі аспекти забезпечення інноваційної спроможності національних регіонів розкрито в працях вітчизняних вчених А.Поручника [4], Л.Антонюк [1], В.Чужикова [6], С.Соколенка [5].
Разом з тим, існує необхідність визначення комплексу чинників, які зумовлюють нарощення інноваційної спроможності регіонів у довгостроковій перспективі та, відповідно, сприяють підвищенню їх міжнародного конкурентного статусу в цілому. Крім того, подальшого детального аналізу потребує механізм визначення, формування та розвитку інноваційних конкурентних переваг національних регіонів як необхідної передумови зміцнення конкурентоспроможності в умовах становлення економіки знань.
ІІ. Постановка завдання
Отже, метою даною статті є ідентифікація ключових факторів міжнародної конкурентоспроможності національних регіонів та аналіз механізму формування локальних інноваційних конкурентних переваг, як основи глобального конкурентного лідерства регіонів в епоху економіки знань.
ІІІ. Результати
В даній роботі ми ідентифікували наступний комплекс ключових детермінантів забезпечення міжнародної конкурентоспроможності національних регіонів: креативний потенціал населення регіону; ефективність регіональної інноваційної системи; кластерізація економіки регіону; наявність потужного урбаністичного центру; інтегрованість у глобальну інноваційно-виробничу мережу; інвестиційна привабливість регіону та обсяг венчурного інвестування; рівень розвитку та навантаженість регіональної інформаційно-комунікаційної інфраструктури.
1. Креативний потенціал населення регіону
На сучасному етапі еволюції людства відбувається становленя нової економіки (економіки знань), де знання та компетенції набувають статусу основних виробничих ресурсів, а навчання перетворюється на домінуючий суспільний процес. Відомий американський економіст Р.Флорида стверджує, що кінець ХХ – початок ХХІ століття характеризується зміною соціально-економічної формації, а саме: переходом від індустріальної до креативної економіки, основою якої виступають інтелектуальний потенціал, знання та креативність як здатність окремих осіб до генерування якісно нових ідей та прийняття нестандартних рішень. Він зазначає, що на сьогодні у промислово розвинених країнах в середньому 25-30% зайнятих працює у креативному секторі (тобто у таких сферах, як НДДКР, науково-технологічні галузі промисловості, правова та фінансова діяльність, охорона здоров’я, мистецтво, музика, культура, дизайн), причому ця частка постійно зростає (рис.1 та рис.2).
 Рис.1 Частка зайнятих у креативному секторі від загальної кількості зайнятих у США та окремих країнах ЄС у 2000р. (Бельгія – 1998р., Ірландія, Великобританія – 1999р.) [13, c.14]. |  Рис.2 Темп приросту зайнятих у креативному секторі в окремих країнах ЄС 1995-2000рр. (Данія, Нідерланди, Великобританія, Бельгія 1995-1998рр., Ірландія, Фінляндія 1995-1999рр., Швеція 1998-2000рр.) [13, с.14]. |
На нашу думку, досягнення глобального лідерства країнами та регіонами світу повинно базуватись не на відносних факторних перевагах та маніпуляції стратегією аутсорсінгу (як це демонструють сьогодні такі економічні гіганти, як Китай та Індія), а на мобілізації креативного потенціалу власного населення та збалансованій політиці залучення та створення привабливих умов проживання для висококваліфікованих іноземних робітників. Саме тому особливої популярності в розвинених країнах набуває така модель територіального розвитку, як міста та регіони, що навчаються, яка передбачає розробку стратегій конкурентного лідерства регіонів на основі інтенсивного використання інтелектуальних та соціально-комунікативних здібностей місцевого населення.
2. Еффективність регіональної інноваційної системи регіону.
В умовах становлення економіки знань інноваційна активність характеризується високим рівнем географічної концентрації, що принципово змінює статус окремих національних регіонів, міст та локалітетів на міжнародному ринку високотехнологічної продукції, перетворюючи їх на вузлові точки глобальної інноваційної мережі. Саме в даному контексті стратегічного значення набуває формування регіональної інноваційної системи (РІС) як необхідної передумови підвищення інноваційної спроможності та, відповідно, міжнародної конкурентоспроможності регіону. В загальному випадку РІС – це високорозвинена інституційна інфраструктура, яка забезпечує безперервність та динамічність інноваційної діяльності в межах виробничої системи регіону. РІС виникає внаслідок постійної взаємодії двох підсистем в процесі інтерактивного навчання, а саме: регіональної виробничої структури (підсистеми використання знань), що охоплює сукупність локальних підприємств, які часто демонструють тенденцію до кластерізації; та регіональної інтелектуальної інфраструктури (підсистема генерування знань), яка включає державні та приватні лабораторії, дослідницькі інститути, університети, агенції технологічного трансферу, венчурні компанії тощо. Ключовою характеристикою двох підсистем є високий ступінь взаємодії з регіональними та національними інноваційними системами інших країн. Специфічною особливістю РІС виступає неформальне інституційне середовище (взаємна довіра, традиції співробітництва, норми спілкування, регіональна культура), що визначає масштаби та динаміку процесу інтерактивного навчання та формування локальних виробничих, комунікаційних та соціальних мереж.
Варто відмітити, що забезпеченість регіону ресурсами, необхідними для здійснення інноваційної діяльності (висококваліфікована робоча сила, фінансування, розгалужена інфраструктура), не гарантує формування життєздатної РІС. Імперативом становлення, еволюціонування та ефективного функціонування РІС є створення «потрійної спіралі» [12] соціально-економічних відносин в регіоні, тобто забезпечення комплексної, систематичної та оперативної взаємодії у трикутнику «виробничий сектор – інтелектуальна інфраструктура (університети, дослідницькі центри тощо) – управління (органи державної влади та недержавні організації, які формують стратегію регіонального розвитку та володіють широким спектром конкретних інструментів та методів сприяння локальній інноваційній діяльності)». Саме тісні комунікаційні зв’язки між учасниками потрійної спіралі синтезують креативне середовище регіону, в якому нові знання генеруються безпосередньо в процесі виробничої діяльності. Крім того, ступінь взаємодії економічних акторів в комплексі підприємства – університети – органіи управління визначає темпи та тренди розвитку РІС.
Отже, в епоху економіки знань одним з ключових чинників міжнародної конкурентоспроможності регіонів виступає їх інноваційна спроможність, що відображає потенціал до створення та використання нових знань. Ефективність регіональної інноваційної системи насамперед залежить від комплексної системної взаємодії підприємств-продуцентів, організацій-інтелектуальних провайдерів та управлінських установ, яка дозволяє оптимізувати використання наявних ресурсів інноваційного розвитку та створити локальне креативне середовище, що каталізує процес генерування нових знань. Саме наявність специфічної творчої атмосфери в межах РІС надає регіону роль активного синтезатора нестандартних ідей, а не простого імітатора інновацій та, відповідно, детермінує його високий конкурентний статус в ієрархічній структурі національної та глобальної інноваційних систем.
3. Кластерізація економіки регіону
За визначенням експертів ОЕСР, інтенсивна кластерізація виступає одним з ключових факторів конкурентоспроможності регіонів в глобальному економічному середовищі. В загальному випадку кластери можна ідентифікувати як групу локально сконцентрованих взаємопов’язаних підприємств, які функціонують в певній сфері та характеризуються спільністю діяльності і взаємодоповнюють одне одне. На думку відомого американського економіста М.Портера, географічна кластерізація – один з найбільш динамічних та швидко поширюваних процесів сучасного економічного розвитку. Експерти ОЕСР стверджують, що інноваційні кластери виступають «двигунами економічного зростання національних економік, а реалізація кластерних ініціатив – ключовим інструментом нарощення конкурентоспроможності країн» [19, с.10]. Дана теза підтверджується статистичними даними, наданими спеціалістами Європейської Комісії, які демонструють роль кластерів в економіці окремих країн (Табл.1).
Таблиця 1
Роль кластерів в економічному розвитку окремих країн ЄС
| Країна | Кількість кластерів | Роль кластерів в економіці |
| Данія | 13 регіональних та 16 національних промислових кластерів | Підприємства всіх кластерів характеризуються вищим, ніж в середньому по країні рівнем продуктивності |
| Італія | 199 індустріальних дистриктів | Працевлаштовують ≈ 40% зайнятих у промисловості |
| Японія | 19 промислових кластерів | Об’єднують близько 3000 промислових підприємств |
| Нідерланди | 12 національних кластерів | Створюють більше 30% ВВП |
| Норвегія | 62 кластери | Працевлаштовують ≈ 22% зайнятих у промисловості |
| Великобританія | 154 регіональних кластера | Створюють від 40% (Лондон) до 15% (Південний Захід) робочих місць в регіонах |
Джерело: Складено автором на основі [19, с.37].
Більшість науковців, які аналізують сутність та характер кластерної динаміки, наголошують, що ключовою конкурентною перевагою кластерів являється організація інтерактивної системи циркуляції знань. В межах кластерів генерування технологій та інновацій не зосереджується в окремих ізольованих компаніях, а каталізується сприятливими умовами зовнішнього середовища, де в результаті конструктивної взаємодії економічних суб’єктів відбувається перманентний процес дифузії та ассиміляції знань і продуктування нових ідей, товарів та способів виробництва. Так, на думку американської дослідниці А.Саксеніан, саме ефективна система інноваційного взаємозбагачення учасників кластера виступає ключовим фактором глобального інноваційного лідерства Силіконової долини в США [24]. Дослідження одного з авторів концепції інноваційних систем Ф.Кука також підтверджують наявність позитивної кореляції між географічною близькістю підприємств кластерів та ефективністю інтеркорпоративного трансферу технологій [10].
Отже, позитивними ефектами формування кластерів є розвиток співробітництва та встановлення партнерських стосунків між компаніями, що, в свою чергу, активізує генерування інновацій, прискорює поширення інформації, динамізує процеси інтерактивного навчання, сприяє зниженню трансакційних витрат та, відповідно, створює додаткові конкурентні переваги для учасників кластеру.
Необхідно також відмітити, що в епоху глобальної конкуренції реалізація кластерних ініціатив перетворилась на дієвий механізм підвищення конкурентоспроможності як окремих національних регіонів, так і країн в цілому.
4. Наявність потужного урбаністичного центру
На сучасному етапі розвитку світового господарства великі міста або метрополістичні регіони (метрорегіони), за термінологією ОЕСР [20,с.30], відіграють роль двигунів економічного зростання національних держав та підвищення їх конкурентоспроможності. На сьогодні в країнах ОЕСР існує 78 метрорегіонів з населенням 1,5 млн. осіб та більше, в яких спостерігається високий рівень ділової активності. Так, частка таких міст, як Будапешт, Сеул, Копенгаген, Дублін, Хельсінкі, Рандстад, Брюссель, у ВВП відповідних країн складає близько 50%, а частка Осло, Лондона, Окленда, Праги, Стокгольма, Токіо та Парижу – приблизно третину. Експерти ОЕСР стверджують, що найвищими показниками ВВП на душу населення характеризуються регіони з високою щильністю населення, тобто передовсім столичні регіони та найбільші міста (відомо, що 86% загального ВВП країн ОЕСР виробляється в міських та переважно міських регіонах) [20,с.63]. Крім того, у 66 з 78 мегаполісів фіксується вищий, ніж в середньому по країні рівень ВРП на душу населення, а в 65 – показники продуктивності праці вищі, ніж середні показники у відповідних країнах в цілому [20,с.16].
Процес формування конкурентних переваг великих міст зумовлений дією ряду факторів. По-перше, агломераційний ефект сприяє концентрації у великих містах глобальних та регіональних штаб-квартир ТНК, що, в свою чергу, активізує розвиток місцевої інфраструктури бізнесу та розширення спектру ділових послуг. Дія агломераційного ефекту підтверджується позитивною кореляцією між розмірами та прибутками мегаполісів, особливо у тих випадках, коли в них сконцентровано більше 20% національного ВВП. По-друге, диверсифікована структура урбаністичної економіки та наявність великої кількості високоосвічених кваліфікованих працівників пояснюють той факт, що саме в мегаполісах зосереджена вагома частка НДДКР та інноваційної діяльності. Так, в країнах ОЕСР 81% всіх зареєстрованих патентів припадає на великі міста [20,с.34]. По-третє, мегаполіси характеризуються високорозвиненою інформаційно-комунікаційною та транспортною інфраструктурою. По-четверте, великі міста виступають центрами тяжіння для представників креативного класу, а також активних енергійних осіб з підприємницьким менталітетом. Крім того, демографічна структура мегаполісів є більш сприятливою, ніж в середньому по країні (у загальній кількості населення переважає молодь).
Таким чином, потужні метрорегіони виступають своєрідними полюсами економічного зростання у гетерогенній сукупності національних регіонів. Позитивні екстерналії (зовнішні ефекти) функціонування урбаністичних економічних систем внаслідок дії спілловерного ефекту (поширення) каталізують нарощення конкурентного потенціалу не лише приміських територій та суміжних регіонів, але й країни в цілому.
5. Інтегрованість у глобальну інноваційно-виробничу мережу
В умовах формування економіки знань інноваційна спроможність суб’єктів світового господарства виступає ключовим чинником підвищення рівня їх конкурентоспроможності на глобальних ринках. Разом з тим, цілі, масштаби та темпи сучасних НДДКР у провідних високотехнологічних сферах виробництва (нанотехнології, генна інженерія, біотехнології, фармацевтика, аерокосмічна, інформаційно-комунікаційна) потребують від організаторів акумуляції колосальних фінансових, технічних та кадрових ресурсів, що можливо лише за умов використання спільних зусиль окремих компаній. Крім того, динамізація глобалізації принципово модифікує характер інноваційної діяльності, перетворюючи її із замкненого автономного на комплексний колективний процес, що вимагає застосування комплиментарних знань, ноу-хау, ідей висококваліфікованих спеціалістів різних країн світу. Саме тому в літературі виникає поняття «період капіталізму альянсів» [11], яке відображає новий етап розвитку світової економіки, а саме: симбіоз глобальних конкурентних відносин та виробничих мереж і стратегічних альянсів між гравцями міжнародної економічної арени.
Окремі найбільш динамічні національні регіони різних держав, які активно включились у формування сітьової економіки та успішно трансформували зовнішню відкритість і участь у міжнародних технологічних мережах на стратегічні конкурентні переваги, сьогодні перетворились на вузлові точки глобальної ділової активності. Так, автори звіту «Індекс конкурентоспроможності Силіконової Долини 2007» [25,с.74]. констатують функціонування 16 глобальних регіонів, які демонструють світове лідерство у трьох сферах, що зумовлюють стратегічну конкурентоспроможність в умовах економіки знань: таланти, ідеї та інвестиції.
Автори звіту обгрунтовано стверджують, що важливим індикатором ступеня інтеграції регіону у глобальні інтелектуальні мережі є кількість патентів зареєстрованих сумісно локальними компаніями та винахідниками з інших держав. Наприклад, у регіоні Силіконова Долина (СД) за період з 1993-2005рр. обсяг міжнародного спільного патентування збільшився в 6 разів. Регіонами-лідерами за кількістю сумісних патентів з СД у 2001рр. виступали Сінгапур, Велике Токіо та Хайфа; у 2001-2005рр. перші позиції займали два тайваньських регіони Хсіншу та Тайпай. Найбільші темпи приросту сумісного патентування з дослідниками СД у 2001-2005рр. продемонстрували Хельсінкі, Бангалор та Шанхай, також постійно зростали обсяги співробітництва з Мюнхеном та Сеулом. Значне зменшення кількості сумісних проектів з СД після 2000р. продемонстрували Тель-Авів та Сінгапур (рис.3). В цілому можна констатувати, що основними партнерами СД в сфері спільного патентування виступають нові економічні гіганти – Індія, Китай, Корея, Тайвань, а також традиційні країни-ключові інноватори – Фінляндія та Німеччина.
Рис.3 Темпи приросту сумісного патентування регіонів світу з Силіконовою Долиною [25,с.50].
На нашу думку, розвиток інноваційно-виробничої мережі глобальних регіонів доводить факт трансформації гострих міжрегіональних конкурентних відносин, які формувались за принципом гри з нульовою сумою, у системну економічну інтеграцію та взаємовигідне співробітництво. За висловом відомої дослідниці А.Саксеніан, саме «циркуляція мізків» між найдинамічнішими світовими регіонами виступає рушійною силою глобальної економічної інтеграції [22]. Конкуруючи за залучення стратегічних активів, – висококваліфікованих працівників та фінансових ресурсів – регіони одночасно отримують додаткові конкурентні переваги від сумісного використання даних активів, які в умовах глобалізації набувають «прозорості», тобто загальнодоступного характеру. Створення глобальної міжрегіональної інноваційно-виробничої мережі зумовлює підвищення продуктивності праці, максимізацію прибутків компаній та збільшення заробітних плат робітників, а отже, сприяє зміцненню конкурентоспроможності (підвищення продуктивності та добробуту населення – основа піраміди конкурентоспроможності) як окремих регіонів, так і національних економік в цілому.
6. Інвестиційна привабливість регіону та обсяг венчурного інвестування
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) прискорюють темпи інноваційного розвитку регіону за рахунок перенесення технологій, інновацій, стандартів якості, ноу-хау (у виробництві продукції, менеджменті, маркетингу тощо). Крім того, ПІІ часто ініціюють виникнення кластерів високотехнологічних та динамічних компаній, що сприяє ефективному включенню регіону у глобальні виробничі мережі. Разом з тим, обсяги та динаміка інвестиційних потоків напряму залежать від ефективності та привабливості регіонального бізнес-середовища. Наприклад, у Силіконовій долині – регіоні-світовому лідері в сфері інформаційних технологій та програмного забезпечення – 13% компаній в секторі виробництва комп’ютерів та телекомунікаційного обладнання – іноземні. Технологічна спеціалізація таких компаній визначається пріоритетною сферою співробітництва країни походження ТНК із Силіконовою Долиною. Так, приблизно 80% філіалів індійських ТНК у СД займаються розробкою програмного забезпечення; 57% компаній з Тайваню – виробництвом комп’ютерів та телекомунікаційного обладнання; практично 50% філіалів ізраїльських та Японських ТНК залучені до виробництва напівпроводників [25,с.51]. Зазначимо, що філіали ТНК Японії та Тайваню створюють найбільшу кількість робочих місць в регіоні: 17% та 25% відповідно [25,с.8,51].
Необхідно підкреслити, що, наряду із залучення прямих іноземних інвестицій, важливою складовою інвестиційної стратегії регіону є забезпечення стабільних джерел венчурного (ризикового) фінансування. Венчурне фінансування виступає одним з ключових факторів позитивної динаміки регіональних інноваційних систем, забезпечуючи практичну реалізацію кінцевої фази інноваційного циклу – комерціалізації інновацій. Крім того, венчурний капітал каталізує процес економічного зростання регіональних виробничих систем, створюючи сприятливі умови для результативного “симбіозу” нових наукових знань, фінансових технологій та методів управління. Таким чином, ефективність функціонування венчурних фондів визначає оперативність впровадження на ринок інноваційної продукції та технологічних розробок і, відповідно – рівень конкурентоспроможності національних регіонів у глобальному економічному просторі.
За результатами досліджень, проведених експертами ОЕСР [28], за останні 5 років чітко простежується тенденція до географічної концентрації венчурних інвестицій у окремих висококонкурентних національних регіонах. Наприклад, Силіконова долина у США, Лондон та Південне узбережжя у Великобританії, Оттава та її передмістя у Канаді, метрополія Сеул у Кореї являються світовими лідерами по обсягам залученого венчурного капіталу. Даний факт пояснюється тим, що ці регіони характеризуються наявністю високоефективних регіональних інноваційних систем та спеціалізуються на виробництві високотехнологічної продукції і послуг.
За підсумками Глобального індексу інтелектуальної конкурентоспроможності регіонів світу консалтингової компанії Huggins Associates, у 2005р Силіконова Долина посіла перше місце за обсягом залученого венчурного капіталу – 14% світових венчурних інвестицій. Основними інвесторами в інноваційні проекти компаній СД виступили Великобританія (яка посідає позицію топ-інвестора СД з 1995р.), Японія, Тайвань, Сінгапур, Ізраїль. Починаючи з 1995р., найбільшими темпами зростали венчурні інвестиції зі Швеції (збільшились втричі) та Ізраїля (обсяг збільшився вдвічі). Пріоритетними напрямками інвестування венчурних інвесторів СД виявились такі країни, як Китай (отримав приблизно 1млрд.дол. за 2001-2006рр), Великобританія, Ізраїль, Південна Корея, Індія, Японія – для даних країн за 2001-2006рр.обсяг інвестицій збільшився практично вдвічі у порівнянні з періодом 1995-2000рр (рис.4).
Рис.4 Напрямки та обсяги потоків венчурних інвестицій в ∕ із Силіконової Долини з ∕ до інших країн [25,с.52].
На субнаціональному рівні основними рецепієнтами венчурних інвестицій із Силіконової Долини виявились Шанхай, Бейджин (разом залучили 55% загального обсягу венчурних інвестицій із СД до Китаю за період 2001-2006рр.) та Сеул. Основними донорами венчурного капіталу виступили Тайпай, Токіо, Сінгапур, Мюнхен, Тель-Авів, Єрусалим та Стокгольм, причому всі (окрім Сінгапуру та Токіо) значно збільшили обсяги фінансування у 2001-2006рр. у порівнянні з 1995-2000рр (рис.5).
Рис.5 Напрямки та обсяги потоків венчурних інвестицій в ∕ із Силіконової Долини з ∕ до інших регіонів світу [25,с.53].
Зазначимо, що пріоритетні рецепієнти та донори венчурних інвестицій у СД водночас являються й основними партнерами цього регіону по реалізації інноваційних проектів, спільному патентуванні винаходів та розробок, обміні висококваліфікованими спеціалістами. Тобто потоки інтелектуальних та фінансових ресурсів, які є принципово важливими та необхідними для ефективного функціонування регіональних інноваційних систем, мають комплиментарний або взаємодоповнюючий характер. Даний феномен пояснюється тим, що діяльність РІС напряму залежить від партнерської взаємодії її учасників та наявності системних взаємозв’язків у ланцюгу генерування – дифузія – комерціалізація інновацій. Разом з тим, саме механізм венчурного фінансування виступає повۥязуючою ланкою між продуцентами новацій (інноваційними компаніями) та споживачами, оскільки забезпечує ринкове впровадження та подальшу реалізацію нових технологій, інноваційної продукції та послуг. Таким чином, венчурне фінансування – ключовий механізм забезпечення безперервності інноваційного циклу в межах регіональних інноваційних систем та, відповідно, в мережі глобальних регіонів.
7. Рівень розвитку та навантаженість регіональної інформаційно-комункаційної інфраструктури
Необхідною умовою релевантної та оперативної трансформації нових знань і компетенцій у інноваційні продукти та послуги, а також подальшої кооперації та міжнародного співробітництва локальних компаній в науково-технологічній сфері виступає забезпеченість регіону інформаційно-комунікаційною інфраструктурою (ІКІ). Спеціалісти консалтингової компанії Huggins Associates пропонують аналізувати рівень розвитку ІКІ в регіоні за трьома параметрами: сервери забезпечення безпеки зв’язку на 1 млн населення (відображає рівень розвитку електронної комерції в країні); кількість осіб, що мають доступ до мережі Інтернет на 1 тис. осіб; доступ до широкосмугових (швидкісних) каналів зв’язку на 1 тис.осіб [15,с.25]. На жаль, в країнах ОЕСР не реалізується збір статистичних даних, необхідних для розрахунку даних індикаторів на мезорівні, тому аналіз та подальший бенчмаркінг країн за рівнем розвитку ІКІ можливо проводити лише на макрорівні (національному). Таблиця 2 демонструю десятку країн-лідерів за рівнем розвитку ІКІ за результатами Глобального індексу інтелектуальної конкурентоспроможності регіонів світу консалтингової компанії Huggins Associates у 2005р.
Таблиця 2
Країни-лідери за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури за підсумками 2005р.
| Рейтинг 2005р. | Кількість серверів забезпечення безпеки зв’язку на душу населення | Кількість осіб, що мають доступ до мережі Інтернет на 1 тис.осіб | Кількість осіб, що мають доступ до широкосмугових каналів зв’яку на 1 тис.осіб | ||||||
| Країна | Індекс | Рейтинг 2004р. | Країна | Індекс | Рейтинг 2004р. | Країна | Індекс | Рейтинг 2004р. | |
| 1 | США | 332,4 | 1 | Данія | 281,2 | 3 | Корея | 213,5 | 1 |
| 2 | Канада | 234,6 | 3 | Фінляндія | 242,6 | 2 | Гонконг | 180,0 | 2 |
| 3 | Нова Зеландія | 202,0 | 2 | Норвегія | 229,3 | 4 | Нідерланди | 162,9 | 9 |
| 4 | Люксембург | 200,0 | 5 | Нідерланди | 217,7 | 5 | Данія | 161,2 | 5 |
| 5 | Австралія | 197,6 | 4 | Швеція | 177,6 | 7 | Канада | 152,6 | 3 |
| 6 | Швейцарія | 186,7 | 6 | Австралія | 147,1 | 8 | Швейцарія | 148,3 | 9 |
| 7 | Великобританія | 167,6 | 7 | Бельгія | 144,8 | 13 | Бельгія | 133,7 | 6 |
| 8 | Швеція | 154,3 | 11 | Тайвань | 143,1 | 16 | Фінляндія | 128,6 | 12 |
| 9 | Данія | 152,6 | 13 | Швейцарія | 142,1 | 11 | Японія | 128,6 | 9 |
| 10 | Ірландія | 147,2 | 9 | Австрія | 125,3 | 12 | Норвегія | 127,7 | 14 |
Джерело: [15,с.25].
Як видно з таблиці 2, у 2005р. позицію глобального лідера за рівнем розвитку e-commerce традиційно посіли США, де індекс кількості серверів забезпечення безпеки зв’язку втричі перевищив середній рівень даного показника для 30 проранжованих країн. Значно покращили свої позиції у рейтингу такі скандинавські країни, як Швеція та Данія, для яких характерна стабільна динаміка в сфері ІКІ. Інші представники десятки країн-лідерів не змінились у порівнянні з попереднім роком.
Динамічний розвиток глобальної інформаційної мережі Інтернет є однією зі специфічних рис економіки знань та важливим параметром рівня розвитку ІКІ. Кількість інтернет-хостів відображає ступінь залучення країни до сітьової економіки. За даними Huggins Associates у 2005р. найбільш інтегрованими до глобальної інформаційної мережі виявились 4 скандинавські країни та Нідерланди. За рівнем забезпечення широкосмуговими каналами зв’язку провідні позиції посіли представники групи нових індустріальних країн – Корея та Гонконг. Крім того, до 10 лідерів ввійшли Нідерланди, Скандинавські країни, Канада, Японія, Швейцарія та Бельгія.
На нашу думку, рівень розвитку та навантаженості інформаційно-комунікаційної інфраструктури визначає оперативність та масштаби дифузії нових знань, ідей та інформації. Зазначимо, що сучасні комунікаційні технології дозволяють, не забезпечуючи безпосереднього контакту з носіями унікальних ноу-хау, організовувати спілкування з ними в режимі реального часу (наприклад, через інтернет-конференції), що надзвичайно важливо для передачі некодифікованих знань. Крім того, масовий перехід до електронних засобів зв’язку дозволяє учасникам міжнародних економічних відносин значно знизити рівень оперативних та трансакційних витрат. Таким чином, розвиток ІКІ виступає принципово важливим фактором формування інноваційних конкурентних переваг регіонів в умовах становлення економіки знань та поступового переходу суб’єктів глобальної економічної системи від лінійної інноваційної моделі до діалогової взаємодії.
ІV. Висновки
Становлення економіки знань зумовлює перехід від статичної цінової до динамічної конкуренції на основі володіння нетривіальними ресурсами, які забезпечують не кон’юнктурні, а інноваційні конкурентні переваги суб’єктів міжнародного бізнесу у довгостроковій перспективі. В результаті проведеного аналізу ми ідентифікували наступний комплекс ключових детермінантів міжнародної конкурентоспроможності регіонів: креативний потенціал населення регіону; ефективність регіональної інноваційної системи; кластерізація економіки регіону; наявність потужного урбаністичного центру; інтегрованість у глобальну інноваційно-виробничу мережу; інвестиційна привабливість регіону та обсяг венчурного інвестування; рівень розвитку та навантаженість регіональної інформаційно-комунікаційної інфраструктури. На нашу думку, саме ці фактори зумовлюють формування інноваційних конкурентних переваг регіонів, як основи їх глобального конкурентного лідерства в епоху економіки знань.
Література
- Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації. – К.: КНЕУ, 2004. – 276с.
- Гельвановский М., Трофимова И, Жуковская В. Конкурентоспособность в микро-, мезо-, макроуровневом измерении // Российский экономический журнал. – 1998. - №2. – с.18
- Калюжнова Н.Я. Конкурентоспособность российских регионов в условиях глобализации. – М.: Теис, 2004. – с.98-102
- Поручник А. М., Чужиков В. І. Сучасна парадигма регіонального розвитку постсоціалістичних країн. Збірник наукових праць “Економіка та підприємництво”. Випуск 9. – К.: КНЕУ, 2002.
- Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці. – К.: Логос,2004. – 848с.
- Чужиков В.І. Регіональні інтеграційні стратегії постсоціалістичних країн Європи. – К.: КНЕУ, 2003. – 296с.
- Шеховцева Л.С.Конкурентоспособность региона: факторы и метод создания // Маркетинг в России и за рубежом. – 2001. - №4. – с.23
- Asheim, B., Isaksen, A. Location, agglomeration and innovation: Towards regional innovation system in Norvey? STEP GROUP Report №13-96, Oslo, 1996. – 64p.
- Becattini G. From Marshall’s to the Italian “Industrial districts”. A Brief Critical Reconstruction [titiveness.org/newsletter/files/becattini.pdf].
- Cooke Philip. Regional Knowledge Capabilities, Embeddedness of Firms and Industry Organizations: Bioscience Megacenters and Economic Geography, European Planning Studies, Vol.12, 2004, pp. 625-641.
- Dunning J.H. (1997) Alliance Capitalism and Global Business, Routledge, London.
- Etzkowitz. H, Leydesdorff L. (2000) The Dynamics of Innovation: From National Systems and “Mode 2” to a Triple Helix University-Industry-Government Relations. Research Policy, 29, 109-123.
- Florida R. (2004) Europe in the creative age.
- Florida, R. (2002) The Rise of the Creative Class, New York: Basic Books.
- Huggins R., Izushi H., Davis W. World Knowledge Competitiveness Index 2005. Benchmarking the Globe’s High Performing Regions.
- Maillat D. From the industrial district to the innovative milieux: contribution to an analysis of territorialized productive organizations. Working Paper 9606b, Université de Neuchâtel, 1996. – 28р.
- Markusen A. Sticky Places in Slippery Space: A Typology of Industrial Districts // Economic Geography, vol.72, Issue 3, July 1996. – pp. 293-313.
- OECD Regions at a Glance, OECD 2005.
- OECD Reviews of Regional Innovation. Competitive Regional Clusters: National Policy Approaches, 2007.
- OECD, Territorial Review, Competitive Cities in the Global Economy, 2006.
- Perroux F. Economic space: theory and applications // Quarterly Journal of Economics, Vol.64, 1950. – p.p. 89-104.
- Saxenian A. (2006) The New Argonauts. Regional Advantage in a Global Economy. Cambridge: Harvard University Press.
- Saxenian A. (2002) Local and Global Networks of Immigrant Professionals in Silicon Valley. San Francisco: Public Policy Institute of California.
- Saxenian Anna Lee. Regional Advantage: Culture and Competition in Silicon Valley and Route 128, Harvard University Press, 1994.
- Silicon Valley Competitiveness Index, 2007, Joint Venture Silicon Valley Network.
- Storper M. The Limitations to Globalization: Technology Districts and International Trade // Economic Geography, Vol.68, Issue 1, January 1992. – pp.60-93.
- Venables,A. J. (2003), ‘‘Buzz: The Economic Force of the City,’’ Paper presented at the DRUID Summer Conference 2003 on ‘‘Creating, sharing and transferring knowledge: the role of geography, institutions and organizations,’’ Elsinore, Denmark.
- Venture Capital: Trends and Policy Recommendations, OECD, 2003.