Робоча навчальна програма

Предмет: ПСИХОЛОГІЯ ТРИВОЖНОСТІ:

ДИТЯЧИЙ І ПІДЛІТКОВИЙ ВІК

Спеціальність: 6. 040 100 - Психологія

Напрям підготовки: 0401 - Психологія

Кваліфікація: Бакалавр психології

Форма навчання: денна

Витяг з навчального плану

№ семестру	Години			форма звітності
№ семестру	всього	лекції	практичні	залік
1	28	14	14	залік

Розглянуто на засіданні Рекомендовано

кафедри психології Вченою радою факультету

Протокол № ….. Протокол №……….

"…." ………….2009 р. "….." ……………….2009 р.

Зав.кафедри ……….. Голова ради ………………..

доц. С.Л. Грабовська проф. В.П.Мельник

Львів - 2009

1. АНОТАЦІЯ

Мета курсу – ознайомити студентів-психологів з віковими та індивідуальними формами прояву тривожності, з її причинами та наслідками, способами компенсації та подолання тривоги; розкрити методи діагностики та психокорекції тривожності у дітей та підлітків.

Вимоги до знань та умінь студентів-слухачів даного курсу:

ЗНАТИ:

Сутність та взаємозв’язок понять „тривожність”, „тривога”, та „страх”;
Критерії та ознаки різних видів тривожності: загальної (особистісної), ситуативної (шкільної, міжособистісної), відкритої та прихованої;
Вікова динаміка змісту страхів та тривоги у дітей та підлітків;
Форми прояву тривоги та тривожності та способи їх подолання;
Роль соціально-психологічних та біологічних детермінант у виникненні тривожності;
Методи психодіагностики особистісної та ситуативної тривожності у дітей та підлітків;
Напрями психокорекції та профілактики тривожності у дітей та підлітків.

УМІТИ:

розрізняти види та виявляти ознаки тривожності у дітей та підлітків;
проводити діагностичну роботу з метою виявлення виду та рівня прояву тривожності у дошкільнят та школярів;
проводити корекційно-розвиваючу роботу з тривожними дітьми та підлітками;
надавати рекомендації і проводити просвітницьку роботу з членами родини дітей з підвищеним рівнем особистісної тривожності;

2. ЛІТЕРАТУРА

(ОСНОВНА)

Айзенк Х. Психологические теории тревожности // Тревога и тревожность: Хрестоматия. – СПб: - Питер, 2001.
Астапов В.М. Тревожность у детей. – СПб, 2004.
Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968.
Воропаева И.П. Коррекция эмоциональной сферы младших школьников: Методическое пособие. – М., 1993.
Диагностика состояния тревоги и личностной тревожности у детей и подростков / Сост. Ю.Л. Ханин. – Вильнюс, 1988.
Захаров А.И. Неврозы у детей и психотерапия. – СПб.: СОЮЗ, 2000. – 336 с.
Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей. – СПб, 2000.
Изард К. Психология эмоций. – СПб, 2003.
Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості.– К: Освіта, 1988.
Лютова Е.К., Монина Г.Б. Тренинг эффективного взаимодействия с детьми. – СПБ: Речь, 2001. – 190 с.
Мэй Р. Смысл тревоги. – М., 2001.
Прихожан А.М. Психология тревожности. – СПб.: Питер, 2007. – 192 с.
Прихожан А.М. Психокоррекционная работа с тревожными детьми // Активные методы в работе школьного психолога. – М., 1990.
Риман Ф. Основные формы страха: исследование в области глубинной психологии. – М., 1999.
Селье Г. Стресс без дистресса. – М. – 1995.
Хорни К. Невротическая личность нашего времени. - СПб.: Питер, 2002. – 224 с.

ДОДАТКОВА

1. Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М., 1984.

2. Зимбардо Ф. Застенчивость. – СПб, 1995. – 256 с.

3. Кондаш О. Переживания: страх перед испытанием. – Киев. 1981.

4. Кэдьюсон Х., Шеффер Ч. Практикум по игровой психотерапии. – СПб, - 2000.

5. Лутошкин А.Н. Эмоциональная жизнь детского коллектива. – М., 1978.

6. Монтень М. О страхе // Монтень М. Опыты. Т.1.Гл.18. – М., 1960.

5. Немчин Т.А. Состояния нервно-психического напряжения. –Л., 1983.

7. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. Москва, 1986.

8. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В.Дубровиной. – М., 1991.

9. Спиваковская А.С. Профилактика детских неврозов // А.С. Спиваковская. Психотерапия: игра, детство, семья. Т.2. – М., 1999.

10. Хухлаева О.В.. Хухлаев О.Е. Лабиринт души: Терапевтические сказки. – М.: Академический Проект, 2001. – 224 с.

11. Школьная дезадаптация. Эмоциональные и стрессовые расстройства у детей и подростков. – М., 1995.

3. СЕМЕСТРОВИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

"ПСИХОЛОГІЯ СІМ'Ї"

№ теми	Тема заняття	Кількість годин
№ теми	Тема заняття	лекції
1.	Аналіз проблеми тривожності у працях вітчизняних та західних психологів: історія та сучасність. Сутність понять „тривога”, „страх” і „тривожність”.	2
2.	Статево-вікові особливості прояву та змісту тривожності у дітей та підлітків. Динаміка рівня тривожності у школярів. Характер переживань та форми прояву тривоги.	2
3.	Психологічна характеристика видів тривожності. Вплив тривожності на діяльність та розвиток особистості.	2
4.	Роль соціально-психологічних та біологічних детермінант у виникненні тривожності. Тривожність як наслідок порушення батьківсько-дитячих відносин та відносин у системі «вчитель-учень».	2
5.	Методи діагностики особистісної та ситуативної тривожності у дітей та підлітків. Спостереження, проективні та вербальні тести.	2
6.	Шляхи психокорекціі та профілактики дитячої та підліткової тривожності. Арт-терапія, казкотерапія, ігрова терапія.. Тренінгова робота з батьками та дітьми.	4
	Всього за семестр	14

№ теми	Тема заняття	Кількість годин
№ теми	Тема заняття	семінари
1.	Сутність поняття „тривога” і „тривожність” у психологічних теоріях фрейдизму, неофредизму, гештальтпсихології та інших напрямках. Порівняльний аналіз.	2
2.	Психологічний зміст та прояв тривожності на різних етапах дитинства. Дитячі страхи. Спеціфіка емоційних переживань у хлопців та дівчат.	2
3.	Сутність особистісної та ситуативної тривожності. Шкільна тривожностіь: причини та наслідки.	2
4.	Вплив умов сімейного виховання на розвиток тривожності у дітей. Тип темпераменту як особистісний чинник реагування на стрес.	2
5.	Емпіричні методи збору інформації про тривожність дитини. Малюнкові проективні тести, вербальні тести та опитувальники для дітей та підлітків.	2
6.	Напрямки психокорекції тривожності у дітей та підлітків. Ігри та вправи, спрямовані на зняття напруження, підвищення самооцінки та набуття навичок самовладання. :	2
7.	Програма тренінгу взаємодії батьків з тривожними дітьми. План та зміст занять.	2
	Всього за семестр	14

4 . ПРЕДМЕТИ ТА ТЕМИ, НА ЯКИХ БАЗУЄТЬСЯ ДАНИЙ КУРС:

Предмет "Загальна психологія: психологія особистості, психологія емоцій”;
Предмет "Вікова психологія";
Предмет «Психологічна служба в системі освіти”.

Вимоги до заліку з спецкурсу „Психологія тривожності” для студентів 3 курсу (1 семестр, 18 годин - лекцій, 18 годин - практичних занять, 2 години - залік):

Аудиторна робота:

1. Присутність на практичних заняттях – 1 бал (за семестр 9 балів максимум)

2. Активність на практичному занятті – виступ 1 бал, доповнення 0,5 балів (за семестр 9 балів максимум, за заняття 1 бал максимум)

3. Підсумкова контрольна робота - 10 балів максимум за правильні відповіді на 20 тестових запитань. Всього 3 варіанти по 20 запитань у кожному. На запитання є тільки 1 правильна відповідь, яку треба обрати і відмітити на листку для відповідей. За правильну відповідь нараховується 0,5 бали. 0,5 балів * 20 зап. = 10 балів.

P.S. до п. № 2: активність студент може виявити через виступ з доповіддю по опрацьованим науковим статтям (тези), відповіді на запитання викладача, участь у дискусії з проблем психології тривожності.

Максимальна кількість балів за аудиторну роботу за семестр становить 28 балів.

Самостійна робота:

Опрацювання наукових статтей з проблем тривожності особистості – 2 бали за 1 статтю (за семестр 10 балів максимум за 5 статтей або параграфів книги об’ємом не менше 4 друкованих сторінок)
Протоколи дослідження тривожності у дитячому, підлітковому та юнацькому віці – 2 бали за 1 протокол (за семестр 12 балів максимум за 6 протоколів, по 2 протоколи дослідження тривожності у різний віковий період).

P.S. до п. № 4: Опрацювання наукових статтей/параграфів книг з психології тривожності здійснюється у такій послідовності:

1) подаєте назву статті та дані про автора у зошиті.

2) вказуєте джерело, рік видання журнала чи книги, з якого ви опрацьовували статтю/параграф.

3) складаєте план тексту по пунктах.

4) подаєте перелік ключових слів до теми статті/параграфа.

5) складаєте тези доповіді за статтею/параграфом.

Максимальна кількість балів за самостійну роботу за семестр становить – 22 бали.

Залік

Полягає у перевірці всієї виконаної аудиторної та самостійної роботи студента під час семестру. Максимальна кількість балів за дані види робіт становить 50 балів. Отримані бали множаться на 2. Отже, підсумкова оцінка за залік може становити для студента 100 балів максимум.

Вимоги до іспиту з спецкурсу „Психологія тривожності” для студентів 5 курсу - магістрів (1 семестр, 18 годин - практичних занять, 2 години - іспит):

Аудиторна робота:

1. Присутність на практичних заняттях – 1 бал (за семестр 9 балів максимум)

2. Активність на практичному занятті – виступ 1 бал, доповнення 0,5 балів (за семестр 9 балів максимум, за заняття 1 бал максимум)

3. Контрольна робота - 10 балів максимум за правильні відповіді на 3 запитання (1 запитання (теорія) - 4 бали максимум, 2 запитання (діагностика) - 3 бали максимум і 3 запитання (корекція) - 3 бали максимум також).

P.S. до п. № 2: активність студент може виявити через виступ з доповіддю по опрацьованим науковим статтям (тези), участь у дискусії, сладання плану діагностичної та кореційної роботи з тривожною дитиною/підлітком,.

Максимальна кількість балів за аудиторну роботу за семестр становить 28 балів.

Самостійна робота:

Опрацювання наукових статтей з проблем тривожності особистості – 2 бали за 1 статтю (за семестр 10 балів максимум за 5 статтей або параграфів книги об’ємом не менше 4 друкованих сторінок)
Протоколи дослідження тривожності у дитячому, підлітковому та юнацькому віці – 2 бали за 1 протокол (за семестр 12 балів максимум за 6 протоколів, по 2 протоколи дослідження тривожності у різний віковий період).

Мозковий штурм та запитання – що для Вас є тривожність? Які асоціації у Вас викликає слово „тривожність” ? Який існує взаємозв’язок, а також спільні та відмінні риси між поняттями „тривожність”, „тривога” і „страх”? Як Ви пояснете приказки „У страха очі великі”, „Не такий чорт страшний як його малюють”?
Виступи з доповідями студентів за опрацьованими першоджерелами.
Робота в малих групах - прочитайте статтю відомого психолога по проблемі тривожності, занотуйте головні ідеї та зробіть усну презентацію (можна за допомогою схематичної наочності) для студентів з інших малих груп.
Робота в малих групах – напишіть список основних труднощів з якими можуть зіткнутися (дошкільнята, молодші школярі, підлітки, старшокласники) і які можуть провокувати виникнення певного виду тривожності та появу страхів (також скласти орієнтовний перелік).
Робота в малих групах – напишіть гіпотези щодо причин появи тривожності та список орієнтовних методів та методик діагностики тривожності та її причин для певної вікової групи дітей.
Робота в малих групах – накресліть план корекційно-розвиваючої роботи з групою тривожних школярів певного віку або індивідуально.
Індивідуальна робота – спробуйте, використовуючи один з методів арт-терапії – казкотерапію, скласти казку і запитання до неї по проблемі подолання тривожності для дитини певного віку.

План і конспекти лекцій.

Дослідження проблеми тривожності у 20 сторіччі.
Сутність поняття „тривожність” та її прояви.
Співвідношення понять „тривожність”, „тривога” і „страх”
Види тривожності та її функції..

5. Психологічні причини тривожності та способи її подолання.

6. Особливості стану тривоги і страхи дітей різного віку:

6. 1. Динаміка рівня тривожності учнів (1-11 класи). Статево- вікові відмінності.

6.2. Зміст страхів у дітей різного віку.

Проблема тривожності – вузловий пункт,

у якому об’єднюються найрізноманітніші та найважливіші питання,

таємниця, рішення якої повинно пролити яскраве світло на все наше душевне життя.

Зиґмунд Фрейд

1. Проблема тривожності займає особливе місце у сучасному науковому знанні. Знайдеться не так багато таких психологічних явищ, значення яких одночасно оцінюється і надзвичайно високо. І достатньо вузько, навіть функціонально. З однієї сторони, це „центральна проблема сучасної цивілізації” (Р.Мей, 1950, Є.Єріксон, 1950), найважливіша характеристика нашого часу: їй надається значення основного „життєвого переживання сучасності” (Ф.Готвалд, В.Ховланд, 1992). Тому не дивно, що цій проблемі присвячена велика кількість досліджень, причому не тільки у психології та психіатрії, але й в біохімії, фізіології, філософії та соціології.

Жодна з психологічнх проблем не проходила стільки етапів спаду та підйому у свєму вивченні, як проблема тривожності. Якщо у 1927 році у науковому журналі Psychological Abstracth наводилось всього 3 статті, то у 1960 – вже 222, а у 1995 – більше 600. У російській психології період активних досліджень тривожності проходив з 1970 і до початку 1990 років. Не дивлячись на велику кількість досліджень, можна було би передбачити, що предмет, позначений цим терміном, має чітке і загальноприйняте визначення. Однак як і у психіатрії, так і у психології, ми стикаємось з великою кількістю думок у визначенні тривожності. Багатозначність і семантична невизначеність терміна „тривожність” у психології є наслідком його використання у різноманітних значеннях.

Мозковий штурм (див.пункт №1). Отже, під тривожністю розуміють і гіпотетичну „проміжну змінну” і тимчасовий психічний стан, який виникає під впливом стресових факторів, і фрустрацію соціальних потреб, і властивість особистості, яка дається через опис внутрішніх факторів і зовнішніх характеристик, і мотиваційний конфлікт. З іншої сторони, між дослідниками існує згода по ряду основних моментів, які дозволяють окреслити деякі „загальні контури” тривожності (розгляд її у співвідношенні „стан-властивість”, розуміння функцій стану тривоги, стійкої тривожності) і виділення тривожного типу особистості.

Слід відмітити, що на даний час у психологічній літературі все частіше з’являються публікації, що стосуються проблеми тривожності. Це вказує на зростання інтересу до вивчення цієї проблеми.

В сучасній вітчизняній літературі дослідження з проблеми тривожності носять достатньо фрагментарний характер. Це обумовлено не тільки соціальними причинами, але й тим впливом, який здійснили на розвиток закордонної суспільної та наукової думки такі напрямки, як психоаналіз (відомо, що саме З.Фрейд ввів проблему тривожності у психологію), екзистенційна філософія, психологія і психіатрія.

Вивчення тривожності у дітей і підлітків має, як правило, яскраво виражений прикладний, „службовий” характер. Порівняно велика кількість робіт присвячена дітям 5-8 років, досліджень тривожності у більш старших дітей і підлітків явно недостатньо. Тривожність частіше за все вивчається у рамках одного віку. Праці, присвячені порівняльному прояву тривожності у різні періоди дитинства одиничні (В.Астапов, А.Захаров, Б.Кочубей, Є.Новікова та ін.) А.Прихожан, доктор псих.наук, зав.лабораторією Інсититуту психології ім..Л.С.Виготського Російського державного гуманітарного університету, зробила ґрунтовне багаторічне дослідження, присвячене вивченню тривоги як стану і тривожності як стійкого функціонального утворення на різних етапах дитинства: від старшого дошкільного до раннього юнацького віку. Вивчення тривожності на різних етапах дитинства є важливим як для розкриття суті даного явища, так і для розуміння вікових закономірностей розвитку емоційної сфери людини. Саме тривожність знаходиться в основі цілого ряду психологічних труднощів дитинства, в тому числі порушень розвитку та поведінки дитини і підлітка (наприклад, деліквентність та аддиктивна поведінка)

2. Тривожність – психічний стан емоційної напруги, настороженості, хвилювання, душевного дискомфорту, підвищеної вразливості при ускладненнях, загостреного почуття провини і недооцінювання себе у ситуаціях очікування, невизначенності або передчуття неясної загрози значущій рівновазі особистості (З.Фрейд, Р.Кеттел, Д.Міллер) // Психологія особистості: словник-довідник/ За ред. П.П.Горностая, Т.М. Титаренко. – Київ, 2001Тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється у схильності людини до частих та інтенсивних переживань стану тривоги, а також у низькому порозі його виникнення // Психологічний словник, 1997. Тривожність розглядається як „стрижневий симптом” неврозу (А.Прихожан). Власне багато досліджень присвячені ролі тривожності у виникненні неврозів і психосоматичних розладів (Панін Л, Соколов В., Захаров А., Ананьєв В., Олександровський Ю., Билкіна Н.).

На думку Прихожан А.М. –, тривога – це емоційний стан, а тривожність – особистісне утворення. Згідно її точки зору, певний рівень тривожності в нормі властивий всім людям і є необхідним для оптимального пристосування людини до дійсності. Наявність тривожності як стійкого утворення – свідчення порушень в особистісному розвитку, що перешкоджає нормальному розвитку, діяльності, спілкуванню. Тривожність розглядається як емоційно-сособистісне утворення, яке має когнітивний, емоційний і операціональний аспекти.

На психологічному рівні тривожність відчувається як ( Запитання до студентів про це)напруження, стурбованість, нервозність, і переживається у вигляді почуття невизначеності, безпомічності, безсилля, незахищеності, самотності, неможливості прийняти рішення та ін.

На фізіологічному рівні (Запитання до студентів про це) реакції тривожності виявляються у посиленні серцебиття, зростанні частоти дихання, збільшенні хвилинного об’єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниження порогів чутливості, коли раніше нейтральні стимули набувають негативне емоційне зафарбування.

До поведінкових ознак прояву тривоги можна віднести – ситуацію, коли дитина гризе ногті, катання на стільці, перебирання волосся, крутіння в руках різних предметів і т.п.Частіше за все тривожність розвивається тоді, коли дитина знаходиться у стані внутрішнього конфлікту. Виникнення тривожності – результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що виявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій (За словником Титаренко і Горностай).

Тривога – епізодичні прояви неспокою і хвилювання. Тривога – мобілізуюча (дає додатковий імпульс) і розслаблююча (паралізує людину). Конкретизована тривога виявляє собою страх (Березін Ф.Б.). Страх є домінуючим компонентом тривожності (К.Ізард). Одиничні прояви тривоги можуть перерости у стійкий стан, який отримав назву „тривожність”.

3. Значні проблеми пов’язані з співвідношенням понять тривожність, тривога і страх. Мозковий штурм (див.п. №1) Розмежування явищ тривоги як безпредметного,невизначеного страху-туги, на відміну від страху як конкретний, емпіричний страх-боязнь, відбулось лише на початку 19 ст. І пов*язано з іменем С.К*єркегора. Раніше ж все об*днювалось єдиним поняттям „страх”.

Сьогодні ж вважається, що страх – це реакція на конкретну, певну, реальну небезпеку, а тривожність – як переживання непевної, неясної, безоб*єктної загрози переважно уявного характеру. Згідно іншої позиції, страх переживається при загрозі вітальній, коли щось загрожує цілісності людини як живої істоти, людському організму, а тривожність – при загрозі соціальній, особистісній. Небезпека в цьому випадку загрожує цінностям людини, потребам її Я, стосунками з іншими людьми, статусу у суспільстві. Подібний підхід лежить в основі визначення тривожності, який був практично у 1-й роботі по психологічному дослідженню тривожності у СРСР, проведеному грузинським психологом Н.Імедадзе у 1966 році. Тривожність, на його думку, - це емоційний стан, який виник перед можливістю фрустрації соціальних потреб.

І.Сарасон (1972) та інші проводять різницю між тривожністю і страхом, виходячи зі спрямованості уваги: при страху увага індивіда спрямована на зовні, а при тривожності – в середину, людина фіксується на своєму внутрішньому стані.

У деяких дослідженнях страх розглядається як фундаментальна емоція, а тривожність – як більш складне емоційне утворення, що формується на його основі, часто у комбінації з з іншими базовими емоціями (К.Ізард, Д.Левітов). Так, згідно теорії диференційних емоцій (К.Ізард, С.Томкінс, 1980), страх – фундаментальна емоція, а тривожність – стійкий комплекс, що утворюється в результаті поєднання з однією або декількома фундаментальними емоціями (напр.., зі стражданням, гнівом, провиною, соромом та інтересом). Тривожність провокує страхи, але відрізняється від них неконкретністю предмета переживань, як і тривога, на думку Горностай і Титаренко.

Характерна ознака тривоги – неможливість визначити характер загрози і передбачити час її виникнення. Неусвідомленість причин, які викликали тривогу, може бути пов*язана з відсутністю чи бідністю інформації, яка дозволяє аналізувати ситуацію, з неадекватністю її логічної переробки або неусвідомленістю чинників, які викликають тривогу у результаті включення психологічного захисту. Тривога виявляється відчуттям неясної небезпеки.

Можливість продуктивного підходу до проблеми розрізнення тривоги і страху для вікової психології була здійснена через введення Ф.Б.Березіним поняття „явища тривожного ряду” (1988). Дане поняття дозволяє провести різницю між страхом як реакцією на конкретну, об*єктивну, однозначну загрозу та ірраціональним страхом, який виникає при наростанні тривоги і який виявляється у предметності, конкретизації невизначеної небезпеки. В даному плані тривога і страх представляють собою різні рівні явищ тривожного ряду, причому тривога передує ірраціональному страху. Тривожний ряд у порядку наростаючої тяжкості включає у себе наступні явища: відчуття внутрішньої напруги – гіперстезичні реакції – власне тривогу – страх - відчуття неминучості катастрофи – тривожно-боязливе збудження, яке характеризується максимальною дезорганізацією поведінки і відсутністю цілеспрямованої діяльності (Березін Ф.Б.) Гіперстезичні реакції – як такий рівень тривожного ряду, коли раніше нейтральні стимули стають емоційно значущі і набувають негативне забарвлення.

4. Тривожність має захисну (передбачення небезпеки і підготовка до неї) та мотиваційну функції (легка тривожність посилює мотивацію досягнення).

Ступінь тривожності – легкий, сильний і/або оптимальний, надмірний. Нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна, мобілізуюча тривога). Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється у загальній дезорганізації поведінки і діяльності. У руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривоги як явище, що перешкоджає нормальній адаптації і також, як і стійка тривожність, заважає нормальному розвитку і продуктивній діяльності.

На інтенсивність тривожності впливають рівень мотивації досягнень, важкість задачі, дефіцит часу, ступінь навіюваності особистості. Тривожність як стійке утворення обумовлена незадоволенням провідних соціогенних потреб, перш за все потреб Я (за Прихожан А.)

До різновидів тривожності можна віднести, що вирізняються такі, як:

Стійка тривожність у якій-небудь сфері (шкільна, міжособистісна, екологічна, тестова, комп’ютерна, та ін.) – її прийнято позначати як специфічну.
Загальна, генералізована тривожність, яка вільно змінює об’єкти в залежності від зміни їх значущості для людини. В даних випадках специфічна тривожність є лише формою вираження загальної.

К.Д.Спілбергер запропонував розрізняти Т-стани і Т-властивості відповідно як ситуативні і як стійкі особистісні прояви хвилювання (властивість темперамента). Т-стани і Т-властивості пов*язані прямою залежністю: люди з високим рівнем Т-властивості у загрозливих життю, самооцінці та іншим домінуючим цінностям ситуаціях виявляють і більш високий Т-стан. У особистісно низько тривожних людей менше виражена і ситуативна тривожність. Цю думку підтримували і такі вчені як Ю.Ханін, Р.Кеттел, І.Сарасон.

Є 2 основні категорії тривожності (За А.Прихожан) – 1) відкрита - яка свідомо переживається і виявляється у поведінці і діяльності у виді стану тривоги

2) прихована – у різному ступені неусвідомлена, яка виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його або опосередкованим шляхом через специфічні способи поведінки.

До форм відкритої тривожності можна віднести - 1. Гостра, нерегульована або слабо регульована тривожність – сильна, усвідомлена, яка виявляється зовні через симптоми тривоги, самостійно справитись з нею індивід не може (34% вивчені випадки).

2. Регульована і компенсована тривожність, при якій людина самостійно виробляє достатньо ефективні способи подолання тривожності.

3.Культивована тривожність – в цьому випадку, тривожність усвідомлюється і переживається як цінна для особистості якість, яка дозволяє досягати бажаного (напр.., як основний регулятор активності особистості, який забезпечує її організованість, відповідальність або як деяка світоглядна і ціннісна установка, або як „умовна вигода” і виражається через посилення симптомів).

Прихована тривожність зустрічається рідше. До форм прихованої тривожності можна віднести – „неадекватний спокій”, „втечу від ситуації”, замазковану тривожність, що може виявлятись через агресивність, узалежнення, апатію, надмірну мрійливість і т.п.

№ 5. Психологічні причини тривожності і способи її подолання.

Відповідь про причини стійкої тривожності залежить від того, чи розглядається вона як особистісне утворення і/або як властивість темпераменту. При розумінні тривожності як властивості темпераменту в якості основних факторів визнаються природні передумови – властивості нервової та ендокринної систем, а саме слабкість нервових процесів (Н.Данілова, В.Мерлін, Я.Стреляу).

Розуміння тривожності як відносно стійкої особистісної характеристики спрямовує особливу увагу на роль особистісних і соціальних факторів у її виникненні і закріпленні, перш за все – особливостей спілкування.

Отже, в даний час виділяються в основному 2 типи джерел стійкої тривожності:

довготривала зовнішня стресова ситуація, яка виникла в результаті частого переживання стану тривоги (Ю.Ханін, Ч.Спілбергер).
внутрішні – психологічні і/або психофізіологічні причини.

В даному ракурсі продуктивним є підхід, що об*єднює зовнішнє джерело стресу і його суб*активну оцінку. У ряді досліджень тривога розглядається як психологічний еквівалент будь-якого конфлікту. При цьому конфлікт розуміється як протиріччя між оцінкою індивідом певної ситуації як загрозливої і відсутністю необхідних засобів для її уникнення чи подолання. Це уявлення знаходиться в загальному ряду теорій психологічного стресу і тривоги як його компоненту. Довготривалий і багаторазовий вплив стресової ситуації при відповідній її оцінці індивідом розглядається як основне джерело невротичних і предневротичних станів, в тому числі і тривожності.

В якості ще одного – екстремального – зовнішнього джерела тривожності в літературі виділяється посттравматичний стрес. Загальна тривожність є одним з центр.компонентів „посттравматичного синдрому” у дорослих. Багато досліджень присвячено тривожності, яка виникла в результаті таких травматичних факторів як аварії, природні катастрофи, перебування у клініці, хірургічні операції, розлучення батьків. особливу групу робіт складає вивчення тривожності дітей – жертв жорстокого поводження, насилля

Всі наявні в науці і практиці факти переконливо свідчать, що у випадку стійкої тривожності вплив стресу, в тому числі і травматичного, виявляється опосередковано внутрішньо особистісними чинниками. Отже, мова повинна йти про єдине явище (тривожність), яке має як зовнішні, так і внутрішні джерела.

Фактори спілкування виділяються сьогодні у якості центральних при дослідженні практично всіх сторін розвитку. Перш за все, тут йде мова про дитячо-батьківські стосунки, як особливі детермінанти розвитку, які виникають на перехрещенні дії факторів об*єктивних і суб*єктивних.

Одним з перших, хто ввів положення про тривожність як про між особистісний феномен у наукову психологію був відомий психолог і психіатр Г.С.Саллівен. На його думку, напруження викликається незадоволенням потреб, які викликають порушення біологічної рівноваги, а також порушенням між особистісної надійності, яке і породжує тривожність. Тривожність виникає від емпатійного зв*язку зі значущою, більш старшою людиною. А страх виявляється тоді, коли задоволення загальних потреб відкладається до тих пір, доки вони набудуть виключну силу. Тривожність має зовнішнє походження і тому дитина не може її усунути. Тривожність не пов*язана ні з якими органами. У ній немає нічого специфічного, конкретного, нічого, щоби дозволило її виділити і, проявляючи певну активність звільнитись від неї. Тому потреба у безпеці або свободи від тривоги з самого початку відрізняється від всіх інших потреб.

Отже, ТРИВОЖНІСТЬ ПОРОДЖУЄТЬСЯ МІЖОСОБИСТ.ВІДНОСИНАМИ, ПО-ДРУГЕ, ПОТРЕБА В УНИКНЕННІ АБО УСУНЕННІ ТРИВОЖНОСТІ ПО СУТІ ДОРІВНЮЄ ПОТРЕБІ В МІЖОСОБИСТІСНІЙ НАДІЙНОСТІІ БЕЗПЕЦІ.

ТРИВОЖНІСТЬ ЙДЕ ПОРЯД З ЛЮДИНОЮ ТАМ, ДЕ ВОНА ВСТУПАЄ У КОНТАКТ З ІНШИМИ ЛЮДЬМИ. ВОНА Є ОСНОВНИМ ДЖЕРЕЛОМ ПСИХІЧНОЇ ЕНЕРГІЇ.

Якщо у дитини з самого початку буде створено почуття міжособистісної надійності, то воно не дозволить розвинутись тривожності і що діти відрізняються між собою за рівнем її прояву. Особистість – це адаптивне утворення, яке в багато чому грунтується на переживанні тривожності.

Основне джерело тривожності – несхвалення значущих людей ( За Салівеном Г.). „Функціональна активність Я-системи перш за все спрямована на подолання або ослаблення напруження при тривожності і опосередковано – на захист немовля від поганої випадковості у зв’язку з задоволенням потреб”.

Центральна роль незадоволення потреби у міжособистісній надійності підкреслюється у працях К.Хорні. Розглядаючи у якості головної цілі розвитку людини прагнення до самореалізації, К.Хорні оцінює тривогу як основну протидію даній тенденції. Існує різниця між розумінням тривожності у ранніх і пізніх працях К.Хорні. Проте не змінюється роль середовища у виникненні тривожності дитини. У дитини є певні між особистісні потреби – у любові, турботі, схваленні зі сторони інших та ін. Якщо ці потреби задовольняються у ранньому досвіді дитини, якщо він відчуває любов і підтримку оточуючих, то у неї розвивається почуття безпеки і впевненості у собі. Але часто близькі люди не можуть створити для дитини таку атмосферу: їх ставлення до дитини блокується їх власними викривленними, невротичними потребами, конфліктами і очікуваннями. У результаті у дитини виникає базисна тривожність як переживання глибокої ненадійності і стурбованості. Це почуття ізольованості і безпомічності у світі, який дитина сприймає як потенціально ворожий собі.

Один зі шляхів подолання тривожності – це психотерапія. Підкреслюється, що оскільки тривожність виникла у процесі між особистісного спілкування, то і перетворена вона може бути у процесі правильно організованого психотерапевтичного спілкування. Салівен приділяє увагу не змісту спілкування і не аналізу несвідомого матеріала, а характеристикам самого процесу комунікації, експресивному. Голосовому оформленню мовлення – інтонації, тональності, темпу, кількості і тривалості пауз і т.п. Такі особливості мовлення пацієнта не тільки є діагностичним матеріалом, але і слугують основою емоційного зв’язку між психотерапевтом і пацієнтом. Тільки наявність такого зв-ку при умові лідучої ролі терапевта як спеціаліста з міжособ.спілкування може сприяти успіху психотерапії. Хорні робить наголос на зміст спілкування – усвідомлення пацієнтом під керівництвом психотерапевта тривожності і невротичних конфліктів, хибності ідеалізованого Я і спільній розробці стратегій справжнього вирішення внутрішніх конфліктів. Такий напрямок псих отер.роботи дозволить пацієнту прийняти реальне Я і відновити можливості самореалізації.

Е.Фром підкреслював, що основним джерелом тривожності , внутр.хвилювання є переживання відчуження, пов*язане з уявленням людини про себе як про окрему особистість і яка відчуває у зв*язку з цим свою безпомічність перед силами природи і суспільства.Основним шляхом подолання цього він вважав різні форми любові між людьми. Р.Лазарус, Дж.Аверіл вважали, що профілактика і корекція тривожності полягає у когнітивній переоцінці ситуації та зміні ставлення до неї.

P.S. До причин тривожності. І психологи, і лікарі часто притримуються думки, що тривожність передається дитині від напруженої, тривожної матері і/або виникає внаслідок невпевненості дитини у батьківській любові і підтримці (А.Захаров, Т.Лірі, М.Раттер та інші). Багато чисельні дослідження показують, що характер емоційних відносин, який склався у дітей з близькими дорослими, здійснює суттєвий вплив на успішність входження їх у шкільне життя (Б.Ігеланд, Б.Філіпс та ін.) Існує 2 джерела стресу, які містяться у самій системі шкільного навчання:

1) особливості соціальної взаємодії

2) орієнтація на суперництво і змагання (1972, 1984). Є дані щодо ролі спілкування з ровесниками у виникненні і закріпленні тривожності дітей і підлітків (В.Кісловська, А.Прихожан, Б.МакКендлес).

Ситуації, які в найбільшій мірі провокують тривогу на різних етапах дитинства:

розлука з батьками
різка зміна звичних умов – поступлення в дитсадок, школу чи перехід у новий клас чи групу
неприйняття зі сторони ровесників
оціночні ситуації, особливо при публічній оцінці (відповідь біля дошки, контрольні, іспити та ін.)

Останне є значущим чинником і для дорослих людей, яскравим підтвердженням чому слугує висловлювання Ф.Перлза про те, що будь-яка тривога – це боязнь перед публікою.

Тривожність часто розглядається в загальному ряді невротичних і пре невротичних утворень як та, що породжується внутр.конфліктами (Б.Кочубей, В.Мясіщев, А.Захаров, К.Роджерс). У радянській психології першим висунув проблему внутрішнього конфлікту В.Н.Мясіщев. Він визначав такий конфлікт, як особливе поєднання об*єктивних та суб*єктивних факторів, яке порушує значущі стосунки особистості і те, що сприяє до стійкого переживання емоційної напруги, інтенсивність якої визначається суб*єктивною значущістю для особистості порушених відносин. Центральними моментами тут виявляються протиріччя між можливостями, що є у особистості і вимогами, що до неї висуваються, з якими людина по різним причинам не може дати собі раду, що і є основою для виникнення тривожності. Тут акцент більше робиться не стільки на зовнішніх чинниках. Як на на їх переживанні та оцінці. Саме значущість визначає силу конфліктуючих переживань, створює емоційне напруження, яке переживається як тривожність.Тривале збереження внутр.конфл.сприяє збереженню та посиленню тривожності (Б.Кочубей,Новикова Є.)

На зв*язок тривожності, тривоги і внутр.конфлікта само оціночного типу вказував Д.Мак-Клеланд. Згідно його думок, дисгармонійне уявлення про себе, наявність внутрішніх суперечностей в образі „Я” призводить до зниження „сили Я” і підвищує сприйнятливість до фрустрації, що сприяє переживанню тривоги.

Як деяка емоц.реакція на внтурішньоособистісне протиріччя розглядається тривожність у працях К.Роджерса. Тривожність – це стан, що переживається людиною як скованість, напруженість, причину якого він усвідомити не може. „Хроні зовану” тривожність відчувають люди, для якиї є характерним конфлікт міжЯ-концепцією, або Я-реальним, з другої сторони, Я-ідеальним – з другої. Спосіб подолання цього конфлікту – „клієнт центрована терапія К.Роджерса

Тривожність при такому підході позбавлена статусу особливого, самостійного психологічного утворення. Є по суті лише функцією конфлікта і існуючи оскільки так довго існує внутрішній конфлікт

Отже, проведений теоретичний аналіз показав, що сучасний стан дослідження проблеми тривожності характеризується:

певною подвійністю, поєднанням загальноприйнятих положень та їх недостатньою експерим. та клінічною доведеністю.
Розходженням між теорією і експерим.обгрунтуванням.

№ 6. Особливості стану тривоги і страхи дітей різного віку:

6.1.Динаміка рівня тривожності учнів (1-11 класи). Статево вікові відмінності.

Дослідження, які проводились з 1970 по 2005 рік А.М.Прихожан, вказують, що між хлопчиками і дівчатами відмінності у частоті та інтенсивності переживання страхів простежуються у 1-3, 10-х класах і в 11 класі. У мол.шк.віці більш тривожні хлопчики, у підл. період ці відмінності згладжуються, а у ранньому юнацькому – більш тривожними виявляються дівчата. За іншими дослідженнями, і у дівчат, і хлопців середній рівень прояву тривожності зростає при переході у середню школу (від 4 до 5 класу) і від перед підліткового до підліткового віку (від 6 до 7 класу).. Різниця між статями виявляється лише у 7 класі: серед 12-річних більш тривожними виявляються дівчата. Тривожність різко знижується при переході від підліткового до раннього юнацького віку, при переході у старші класи школи і підвищується у випускному класі.

Також рівень тривоги порівняно стійкий протягом мол.шкільного віку. Дещо знижується у підлітковий період (6-7 клас). Потім в старшому підлітковому віці відбувається різкий зсув, причому особливо сильно він виявляється у 9, випускному з неповної сер.школи, класі. Далі рівень тривоги різко падає при переході до раннього юнацького віку (10 клас) і знову підвищується перед виходом зі школи.

6.2. Зміст страхів у дітей різного віку:

Період новонародженого та немовляти

Згідно Роло Мей, немовлятам є притаманні недиференційовані захисні реакції , які є реакцією на переляк. Така реакція може виникнути у відповідь на ситуацію, на яку організм не здатний адекватно відреагувати і яка містить в собі загрозу. Дослідження показують, що спочатку немовля реагує рефлекторно (реакція переляку) і його реакція дифузна та недиференційована (тривога). Але, чим страшою стає дитина, тим в більшій мірі реакція переляку супроводжується вторинною поведінкою (появою тривоги та страхів). На думку Гольдштейна, страх перед конкретним об’єктом передбачає наявність здатності об’єктивувати, тобто розрізняти конкретні об’єкти в навколишньому середовищі. Дана здатність спирається на певну зрілість нервової системи. Чим нижчий рівень такої зрілості, тим у більшій мірі немовля схильне до дифузних недиференційованих реакцій.

Вивчаючи реакції дітей, Джерсільд виявив, що у 5-6 місяців у дитини з’являються ознаки страху при наближенні до неї незнайомої людини, хоча раніше у дитини не було подібних реакцій. Тенденція реагувати на оточуюче середовище як на небезпечне чи потенціально небезпечну ситуацію пов’язана з рівнем розвитку дитини.

Приклад дослідів Гесела з немовлятами різного віку у манежі.

Отже, рівень зрілості є одним з визначаючих чинників реакції дитини на небезпечну ситуацію.

Рене Спіц почав використовувати у психології таке поняття як „тривога восьмимісячних дітей”. Цей термін змальовує хвилювання дитини у віці від 8 до 12 місяців при зустрічі з незнайомою людиною. Дитина може відчувати стурбованість, заплакати, відвернутись і поповзти до своєї матері. Спиц пояснює дану тривогу тим, що дитина у процесі свого розвитку навчилась синтезувати свої спостереження і почала роспізнавати свою матір та знайомі їй речі. Але її сприймання ще недостатньо стабільне, так що поява незнайомої людини там, де повинна знаходитись матір, її порушує. Тому вигляд незнайомої людини викликає у немовляти тривогу.

На думку Джерсільда, подальший розвиток дитини якісно змінює стимули, які провокують страх. Коли у дитини з’являється здатність до уяви, об’єктами її страхів стають уявні небезпеки (відповідає дошкільному періоду); коли дитина починає розуміти сенс змагання і може оцінити свій статус серед інших дітей, з’являються страхи, пов’язані з втратою положення, насміхуваннями та невдачами (шкільний період). Зрозуміло, що поява страхів, пов’язаних зі змаганням, говорить про те, що дитина вже здійснює достатньо складну інтерпретацію навколишнього світу. Вміння інтерпретувати вимагає певного рівня зрілості. З іншої сторони на цей процес впливає досвід і навчання в контексті культури.

З отриманих досліджень Джерсільда можна зробити висновок про існування 2х важливих питань. По-перше, дитячі страхи мають „ірраціональну природу”. Можна спостерігати велике розходження між об’єктами дитячих страхів та „найгіршими подіями” в їх реальному житті, про які дітей запитували пізніше.

Приклади опитувань дітей про страхи Джерсільда.

Як підсумовує Джерсільд, значна частина страхів, змальованих дітьми, не має майже ніякого відношення до тих неприємностей, які діти переживають у реальності. Кількість уявних страхів на його думку зростає з розвитком дитини, зо у свою чергу повязано зі зростанням можливостей уяви, фантазії. Проте, на думку, Р.Мей, це не пояснює того, чому уявні речі стають так часто предметом страхів.

Друга проблема, яка витікає з робіт Джерсільда, стосується непередбачуваності страхів. Передбачити, перелякається дитина чи ні, достатньо важко.

Цитата Джерсільда про непередбачувальність дит.страхів.

Страх перед незнайомою людиною найбільш непередбачувальний: в одних ситуаціях він виникає, а у других відсутній. Таким чином, непередбачувальність дитячих страхів говорить про те, що за ними стоять певні складні процеси, які не вкладаються у звичні уявлення про формування умовних рефлексів. Але питання про характер даних процесів залишається відкритим.

Роло Мей вважає, що дані особливості дитячих страхів можна пояснити, якщо припустити, що більшість з так званих „страхів” представляють собою не страх як такий, а скоріше прояв прихованої тривоги у об‘єктивованій формі. Вважається, що страх є вибіркова реакція, проте дитячі страхи не подібні на специфічну реакцію, пов’язану з конкретним стимулом. Якщо ж припустити, що ці страхи є проявом тривоги, стає зрозумілим той факт, що вони спрямовані на уявні об’єкти. Відомо, що тривога у дітей (як і у дорослих) часто переміщується, так що її предметом стають привиди, відьми та інші об’єкти, не пов’язані з реальним світом дитини. Тим не менше, така тривога виконує важливу функцію у суб’єктивному світі дитини, особливо у сфері її взаємовідносин з батьками. Іншими словами, страхи можуть приховувати за собою тривогу.

Дошкільний та шкільний віковий період

Відмічаючи культурні та національні відмінності, дослідники одночасно звертають увагу на певну подібність у змісті страхів у дітей:

Для дошкільнят – страх темряви, казкових персонажів, уявних істот
Для мол.школярів – страх оцінки зі сторони дорослих, „небезпечних людей”, смерті, хвороби, у кінці 1970- 1980-х рр пік тривожності фіксувався на шкільних проблемах
Підлітки найбільше хвилюються через насмішки, власних невдач, а також війни, хвороби і смерті батьків, пік тривожності фіксувався на взаємостосунках з ровесниками
Для старшокласників – пік тривожності фіксувався на проблемах, пов*язаних з дорослими і хвилюванням власної некомпетентності

Гендерні відмінності у дівчат в 11-12 років і у хлопців у 13-14 стосуються так званих „архаїчних страхів” або „класичних фобій”( страх висоти, темряви, крові, деяких тварин). У дівчат у всі вікові періоди найбільшу тривогу викликають проблеми сім’ї: можливість хвороби, смерті, негативних переживань батьків. У хлопців заг.сфери для всіх вікових етапів не виявилось. У мол.шк.віці найбільш тривогогенною сферою для них стає сім’я, але на відміну від дівчат їх хвилюють прояви незадоволення зі сторони батьків. Крім того. їх хвилює можливість глобальних катастроф У хлопців-підлітків у більшій мірі ніж у дівчат було виявлені вітальні страхи – страх власної смерті, опасіння фізичного насилля. При цоьому тема власної фізичної незахищеності в найбільшій мірі виражена у відповідях вихованців дитячих будинків і шкіл-інтернатів. У старшому підлітковому віці тривожність у хлопців зв*язана з проявом власної некомпетентності, стурбованість за власне майбутнє. У старших класах тривожність пов*язується зі сферою сексуальних стосунків, точніше, уявлення про власні можливості в даній сфері, і в даному контексті – проблеми з зовнішністю. Пікі тривожності вказують на ті потреби, задоволення яких найбільш важливо для емоційного благополуччя дітей того чи іншого віку.

За останній час зросла кількість домінуючих страхів, що властиво для всіх вікових груп. Порівняно з 1989-1992 рр. знову зросла вираженість шкільних, архаїчних (темряви, вогню, крові і т.п.) та магічних страхів (долі, потусторонніх сил, порчі).

Зрозуміло, що соціальна ситуація сьогодення впливає на типи ситуацій, що викликають тривогу у дітей. З літер.даних відомо, що соц.нестабільність, втрата дорослими своєї соц.позиції, невпевненість у собі, у завтрашньому дні, почуття провини за неможливість добре забезпечувати сім’ю, викликає у деяких дорослих прагнення витіснити це на дітях, що виявляється у багатьох випадках жорстоким поводженням з ними (А.Бандура, Р.Уолтерс, К.Бютнер). Проведене дослідження підтвердило гіпотезу про залежність результатів змісту страхів і тривоги від конкретно-історичного часу проведення досліджень. Це вказує на соціальну природу тривоги, по крайній мірі, у змістовому плані. Разом з тим, дані свідчать про наявність ряду „позачасових” страхів і тривоги у дітей різних вікових груп.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ НА ЗАЛІК ДЛЯ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ 3 КУРСУ СТАЦІОНАРУ З ПРЕДМЕТУ „ПСИХОЛОГІЯ ТРИВОЖНОСТІ”:

Дослідження проблеми тривожності у 20 сторіччі.
Сутність поняття „тривожність” та її прояви.
Співвідношення понять „тривожність”, „тривога” і „страх”
Види тривожності та її функції.
Психологічні причини тривожності особистості і способи її подолання.
Особливості переживання тривоги та поява страхів у немовлят.
Зміст страхів та їх походження у період раннього дитинства.
Зміст страхів та їх походження у молодшому шкільному віці.
Зміст страхів та їх походження у підлітковий період.
Зміст страхів та їх походження у юнацький період.
Динаміка рівня тривожності учнів (1-11 класи).
Гендерні відмінності у прояві тривожності та змісті страхів.
Вплив сімейних стосунків, виховання на появу страхів і тривожності у дітей.
Вплив тривожності на діяльність і розвиток особистості.
Методи діагностики тривожності у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Методи діагностики тривожності у підлітковий та юнацький період.
Шляхи психокорекції тривожності у дитячий та підлітковий період.
Психотерапевтичні прийоми зниження тривоги та зменшення страхів у дитячому віці.
Сутність програми тренінгу „Взаємодія батьків з тривожними дітьми”
Шляхи профілактики тривожності у дітей та підлітків.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ НА ІСПИТ ДЛЯ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ 5 КУРСУ (МАГІСТРИ)СТАЦІОНАРУ З ПРЕДМЕТУ „ПСИХОЛОГІЯ ТРИВОЖНОСТІ”:

Дослідження проблеми тривожності у 20 сторіччі.
Сутність поняття „тривожність” та її прояви.
Співвідношення понять „тривожність”, „тривога” і „страх”
Види тривожності та її функції.
Аналіз тривожності у працях К.Хорні.
Природа тривожності у теорії Р.Мей.
Сутність поняття „тривожний ряд” згідно теорії Березіна Ф.Б.
Психологічні причини тривожності особистості і способи її подолання.
Особливості переживання тривоги та поява страхів у немовлят.
Зміст страхів та їх походження у період раннього дитинства.
Зміст страхів та їх походження у молодшому шкільному віці.
Зміст страхів та їх походження у підлітковий період.
Зміст страхів та їх походження у юнацький період.
динаміка рівня тривожності у дошкільний та молодший шкільний період.
Динаміка рівня тривожності учнів (1-11 класи).
Гендерні відмінності у прояві тривожності та змісті страхів.
Вплив тривожності на діяльність і розвиток особистості. Дослідження А.Прихожан.
Вплив сімейних стосунків, виховання на появу страхів і тривожності у дітей. Дослідження А.І.Захарова.
Методи діагностики тривожності у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Методи діагностики тривожності у підлітковий та юнацький період.
Шляхи психокорекції тривожності у дитячий та підлітковий період.
Психотерапевтичні прийоми зниження тривоги та зменшення страхів у дитячому віці.
Сутність програми тренінгу „Взаємодія батьків з тривожними дітьми”
Шляхи профілактики тривожності у дітей та підлітків.

Blog

Робоча навчальна програма

Содержание

РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

Витяг з навчального плану

Години