Навчально-методичний комплекс з дисципліни " світове сільське господарство та продовольчі ресурси " для студентів магістратури факультету харчових технологій та управління якістю продукції апк

Вид материала

Документы

Содержание 2. Структура, динаміка світових сільськогосподарських земель у розрізі континентів й ефективність їх використання Багаторічні насадження 3. Досвід регулювання земельних відносин у провідних державах світу Розпорядження землею  Примусове вилучення і передача великим господарствам. Державне регулювання орендної плати (Франція, Італія) і збуту продукції. 4. Сучасні проблеми світового земельного фонду. Міжнародний поділ праці - це одна із форм суспільного територіального поділу праці, яка виявляє спеціалізацію трудової діяльност Внутрішній ринок Національний ринок Технічна ефективність маркетингу Цінова ефективність маркетингу Навчально–методична література з дисципліни «світове сільське господарство та продовольчі ресурси»

Подобный материал:

• Навчально-методичний комплекс дисципліни "світове сільське господарство та продовольчі, 629.35kb.
• Робоча навчальна програма дисципліни: "Світове сільське господарство та продовольчі, 295.95kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Судова бухгалтерія» для підготовки фахівців, 973.91kb.
• Навчально-методичний комплекс для студентів 3-го курсу юридичного факультету та факультету, 901.41kb.
• Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування, 1061kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни стратегічний маркетинг для студентів окр, 1249.81kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни „ фінансове право для підготовки фахівців, 1125.11kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Управління конкурентоспроможністю продукції, 303.27kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Бухгалтерський облік» для підготовки фахівців, 1241.06kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.

ТЕМА 4. Земельні ресурси світового сільського господарства та ефективність їх використання

План

1. Значення земельних ресурсів у світовому сільському господарстві
   
2. Структура, динаміка світових сільськогосподарських земель у розрізі континентів й ефективність їх використання
   
3. Досвід регулювання земельних відносин у провідних державах світу
   
4. Сучасні проблеми світового земельного фонду
   

1. Значення земельних ресурсів у світовому сільському господарстві


Земля як засіб виробництва відрізняється від решти факторів виробництва наступними особливостями:

1. земля виступає продуктом природи, тоді як інші засоби  результат праці людини. «Земля є урочистий дар, який природа зробила людині: народження кожного є право на володіння нею…»,  Мармонбель Жак Франсуа (17231799 рр.);
   
2. територіальна обмеженість;
   
3. земля не може бути замінена ніякими іншими засобами виробництва, без неї не може здійснюватись виробничий процес у сільському господарстві;
   
4. земля неоднорідна за якістю  при рівних вкладеннях на одиницю площі одержують неоднакову кількість продукції й доходів;
   
5. залежність результатів с.-г. виробництва від місця розташування, розмірів і рельєфу ділянок;
   
6. земля займає великий територіальний простір і характеризується постійним розташуванням (необхідна мобільна техніка);
   
7. багатоплановий характер використання землі у с.-г. виробництві (вирощуються різноманітні с.-г. культури)
   
8. земля при раціональному використанні не зношується, а, навпаки, покращує свої властивості, у той час як інші засоби виробництва зношуються (обумовлена родючістю  здатністю ґрунту забезпечувати рослини, необхідними поживними речовинами й одержувати врожай).
   

З моменту виникнення Землі її будова і атмосфера поступово змінювались. Зараз загальна площа планети Земля складає 510,1 млн. км² (15 млрд. га). На частку морів і океанів припадає 360,7 млн. км² (71 %) поверхні, тоді як суходіл займає відповідно 149,4 млн. км² (29 %). На Євразію припадає 37 % суходолу (55,4 млн. км²), Африку  20 % (29,9 млн.км²), Північну Америку  16 % (23,9 млн. км²), Південну Америку  12 % (17,9 млн. км²), Австралію та Океанію  15 % (22,3 млн. км²).

Структурно площа земної кулі це:

• ліси (переважно гірські, на вічній мерзлоті або заболочені)  4,5 млрд. га;
  
• рідколісся, саванна, спустошені степи, що використовуються переважно як пасовища  3 млрд. га;
  
• пустелі  3 млрд. га;
  
• вершини гір та вкриті снігами й льодами Антарктида й Арктика  1,5 млрд. га;
  
• водоймища, болота, забудовані землі  1,5 млрд. га
  
• орні землі  1,5 млрд. га (11,2 % земельного фонду)
  

За даними Міжнародної організації з питань продовольства (ФАО) загальна земельна площа потенційно придатних для землеробства у світі становить близько 3,2 млрд. га.


2. Структура, динаміка світових сільськогосподарських земель у розрізі континентів й ефективність їх використання


До земель сільськогосподарського призначення належить вся територія, надана сільськогосподарським товаровиробникам й призначена для ведення сільського господарства.

За господарським використанням ці землі поділяють на сільськогосподарські й несільськогосподарські угіддя. Сільськогосподарські угіддя систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції. Вони включають: ріллю, перелоги, багаторічні насадження, сінокоси й пасовища.

Рілля  це сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються й використовуються під посіви сільськогосподарських культур ( включаючи багаторічні трави й чисті пари).

До перелогів відносять земельні ділянки, які раніше були ріллею, але з різних причин не засівалися більше одного року сільськогосподарськими культурами.

Багаторічні насадження це сади, ягідники, виноградники, площі під хмелем, цитрусові, чайні й інші плантації.

Сінокосами називаються сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються під сінокосінням.

Пасовища  це землі, на яких систематично випасають худобу причому таке використання є для них основним. Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, помітно переважають землі, що обробляються, а в Австралії це перевищення сягає більше ніж десятикратної величини.

За період 19852002 рр. у світі площа земель, що обробляється зросла на 3,5 %. Переважно дане зростання відбулось за рахунок збільшення площі ріллі в країнах Африки на 14,7 %, Південної Америки  16,6 %, Азії  16,6 % та Океанії на 2,4 %. У свою чергу, площ земель, які перебувають у сільськогосподарському використанні в країнах Північної Америки та Європи навпаки зменшилась  на 3,1 та 2,5 % відповідно.

За величиною ріллі найбільшим у світі є азійський континент, де цей показник становить 37,4 % до світового. Друге місце посідають країни Європи, в яких площа земель в обробітку дорівнює 19,8 %, в той час як країни Північної Америки займають третє місце із часткою 17,3 %. У свою чергу, на африканські країни припадає 13,7 % ріллі, країни Південної Америки  8,3 %, Океанії  0,4 %.

У розрізі країн світу великими площами ріллі володіють: США (170 млн. га), Індія (161 млн. га), Російська Федерація (123 млн. га), Китай (142 млн. га), Канада (46 млн. га), Україна (32,5 млн. га).

Питома вага земель, що обробляються у загальному земельному фонді становить: Індія  54,3 %, Польща  45,4 %, Франція  33,5 %, Німеччина  33,7 %, США  19,6 %, Китай  10,3 %, Російська Федерація  7,3 %, Австралія  6,3 %, Канада  4,9 %, Єгипет  2,9 %, Україна  56 %.

У європейських країнах розораність земель є найвищою у світі, що є наслідком історично довгого землеробського господарювання, густоти населення і сприятливих природних умов. Ні холодні, ні засушливі, ні високогірні території не займають в Європі великих площ, щоб істотно обмежити можливість землеробства.

Про економічну ефективність використання землі свідчить система натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать:

• урожайність сільськогосподарських культур,
  
• виробництво основних видів продукції рослинництва (зерна, цукрових буряків, картоплі та ін.) у центнерах у розрахунку на 100 га ріллі,
  
• виробництво молока, м’яса великої рогатої худоби й овець ( у живій вазі) , вовни, розраховуючи на 100 га сільськогосподарських угідь, ц;
  
• виробництво м’яса свиней (у живій вазі) на 100 га ріллі, ц;
  
• виробництво м’яса птиці й яєць (тис. шт.) у розрахунку на 100 га посіву зернових культур.
  
• До вартісних показників належать: виробництво валової продукції в порівняльних цінах, товарної продукції у поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку у розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.
  

3. Досвід регулювання земельних відносин у провідних державах світу

Земельні відносини  це суспільні відносини щодо володіння, користування, розпорядження та управління землею на державному, господарському й внутрігосподарському рівнях як об’єктом господарювання та засобом виробництва у сільському господарстві.

Землеволодіння  це володіння ділянкою землі окремою особою, групою осіб або державою на правах певної власності.

Землекористування  це користування ділянкою землі окремою особою, кооперативними або громадськими організаціями, державними сільськогосподарськими підприємствами і закладами.

Розпорядження землею  це комплекс прав, які дозволяють її відчужувати, зокрема право продажу, дарування, передачі у спадок, обмін та ні.

У США великим землевласником виступає держава, якій належить 40 % всіх земельних угідь. Із загальної кількості землі, яка є у володіння і користуванні фермерських господарств 60 % належать сімейним фермам, 17 % перебувають у спільному володінні, а 23 використовуються корпораціями.

Земля повністю перебуває у державній власності в Ізраїлі і Новій Зеландії.

Використання землі для сільськогосподарських потреб забезпечується наступними адміністративно-правовими методами:

1. Меліорація та інші заходи, направлені на зміну або збереження фізичного стану сільськогосподарської землі. Державна адміністрація має право вимагати від власника землі проведення меліоративних робіт відповідно до її плану і під її контролем. Навіть, якщо власник не погоджується, ці роботи все рівно проводяться (Італія), а він позбавляється права володіння землею на час меліорації.
   
2. Примусове вилучення і передача великим господарствам. Характерний для Німеччини, Франції, Бельгії та Іспанії.
   
3. адміністративний контроль за сільськогосподарським виробництвом. В Італії, наприклад, встановлено державну монополію на виробництво певних видів культур  тютюну. Його можуть вирощувати і приватні виробники, але вони зобов’язані отримати концесію.
   
4. Державне регулювання орендної плати (Франція, Італія) і збуту продукції. Наприклад, молоко в Італії, Німеччині та інших країнах має доставлятися тільки молокозаводам, які не в праві відмовити виробнику у його прийманні.
   
5. адміністративне регулювання щодо розведення і вирубки окремих сортів і порід дерев (Італія).
   

У Франції існує закон, який дозволяє землевласнику не обробляти землю, але не більше п’яти років. Потім йому може бути пред’явлено вимоги передати її у користування іншим особам.

У Німеччині, щоб використовувати сільськогосподарські угіддя з іншою метою, власник землі зобов’язаний отримати дозвіл земельних органів влади, що досить складно.

У Нідерландах відомості про площі та систему землекористування кожного фермерського господарства заносять у спеціальний державний банк даних.

У країнах Західної Європи в цілому по аграрному сектору кількість землі є фіксованою. Можливість для розширення сільськогосподарських угідь незначна або взагалі відсутня.


4. Сучасні проблеми світового земельного фонду.

Сьогодні головною проблемою світового земельного фонду є деградація сільськогосподарських земель. Під цим слід розуміти виснаження родючості ґрунтів, їх ерозію, заболочування, зниження біологічної продуктивності природних пасовищ, засолення й заболочування площ, які зрошуються тощо.

За даними Гарднер частка деградованих ґрунтів по регіонах світу становила: Австралія  16 %, Європа  25 %, Північна Америка  26 %, Азія  38 %, Південна Америка  45 %, Африка  65 %, Центральна Америка  74 %.

В Китаї ерозія охопила понад третини території ( 367 млн. км²), в Російській Федерації еродовані землі кожен рік поширюються на площі розміром 400-500 тис. га, в Ірані еродовано близько 94 % сільськогосподарських земель, з яких 16,0 млн. га засолені; у Пакистані  61 % сільськогосподарських земель, в Індії близько 27 тис. км², в Австралії  понад 4,5 млн. га земель і понад 8 % зрошуваних земель засолені.

За деякими розрахунками людство вже втратило 2 млрд. га колись продуктивних земель. Тільки через ерозію, яка поширена не лише в найбільш відсталих , а й у багатоземельних економічно розвинутих країнах щорічно із сільськогосподарського обігу вилучається 67 млн. га. Близько половини зрошуваних земель світу охоплена засоленням і заболоченням, що також призводить до щорічної втрати 1,5 млн. га. Серйозною загрозою земельному фонду у 60и країнах світу є опустелення земель, які раніше оброблялися, що охопило територію у 9 млн. км², що приблизно дорівнює площі США або Китаю.

Найбільш очевидний результат усіх негативних явищ  помітне скорочення оброблюваних земель, що припадають на душу населення. Якщо у 1990 р. на 100 осіб у світі припадало 26 га ріллі, то у 2000 р.  23 га.

За матеріалами S.A. ElSwaify (1994 р.) придатних для сільського господарства земель на земній кулі близько 3,3 млрд. га, з яких високоефективних  447 млн га, середньо продуктивних  894 млн. га і низькопродуктивних  1937 млн. га.

Szaboles (1984 р.) зазначає, що придатних земель для оранки на нашій планеті є 3,19 млрд. га, з розподілом по континентах: Африка  734 млн. га, Азія  627 млн. га, Австралія  153 млн. га, Європа  174 млн. га, Північна Америка  465 млн. га, Південна Америка 681 млн. га.


ТЕМА 7. Світовий ринок і світова торгівля сільськогосподарськими товарами

План

1. Міжнародний поділ праці і світовий ринок
   
2. Масштаби, структура й динаміка експорту та імпорту сільськогосподарської продукції
   
3. Сільськогосподарський маркетинг
   

1. Міжнародний поділ праці і світовий ринок

Під поділом праці у широкому розумінні слід розглядати відокремлення різних видів трудової діяльності людей від загального цілого та закріплення їх за певними групами працівників.

Вперше поняття «поділ праці» було висвітлено у працях античних мислителів - Ксенофонта, Аристотеля і Платона. Проте їх погляди не носили систематизований зміст , а представляли собою частини знань філософського світогляду.

Пізніше проблемою поділу праці займались представники класичної політекономії -А.Сміт і Д.Рікардо. Саме вони вперше дали теоретичне обґрунтування необхідності розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Так, аналізуючи міжнародний поділ праці А.Сміт у своїй основній праці «Дослідження природи і причин багатства народів» (1776 р.) розглядає розвиток міжнародної торгівлі і доводить необхідність вільної торгівлі між країнами, оскільки її обмеження перешкоджає подальшому поглибленню поділу праці. Автор вважав, що торгувати потрібно з тими країнами, де продукція є дешевшою. Крім того він був переконаний у тому, що міжнародний поділ праці розвивається не лише завдяки торгівлі товарами. А.Сміт стверджував, якщо у певній країні існує дефіцит капіталу, то доцільно його імпортувати сюди.

У свою чергу, на відміну від А.Сміта, Д.Рікардо вважав, що країнам вигідно спеціалізуватися в тих галузях, де відношення їх сукупних витрат до витрат за кордоном порівняно нижче, ніж в інших галузях, навіть якщо абсолютна перевага є не на їх боці.

В 20-30-х рр. CC ст. міжнародний поділ праці, шведські економісти Е.Хекшер та Б.Олін довели, що країнам, які мають відносний надлишок капіталу, вигідно спеціалізуватись на експорті капіталоємких товарів, тоді як країнам з відносним надлишком дешевої робочої сили вигідно вивозити трудомісткі товари.

Наступні дослідники закономірностей міжнародного поділу праці (Дж. Кейнс, Р.Харрод, В.Леонтьєв, П.Самуельсон, М.Познєр та ін.) створили багатофакторні моделі аналізу порівняльних переваг, виявили закономірності спеціалізації країн на матеріало-, капітало-, трудомістких товарах.

Участь у міжнародному поділі праці завжди сприяє вирішенню національних економічних проблем внаслідок удосконалення внутрішньогосподарських пропозицій, використання переваг розміщення та розвитку продуктивних сил, підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг підприємствами, що виходять із пропозицією на зовнішні ринки.

Міжнародний поділ праці - це одна із форм суспільного територіального поділу праці, яка виявляє спеціалізацію трудової діяльності у міжнародному масштабі.

У результаті розвитку міжнародного поділу праці виник і розвинувся світовий ринок.

Світовий ринок - це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих один з одним національних ринків окремих держав, які беруть участь у міжнародному поділі праці, торгівлі й інших формах економічних відносин.

Крім світового виділяють внутрішній, національний і міжнародний ринки.

Внутрішній ринок - це сукупність операцій купівлі-продажу, у результаті яких вітчизняні виробники реалізують товари і послуги всередині певної країни.

Національний ринок включає в себе внутрішній ринок і частину торгового обороту, орієнтованого на закордон.

Міжнародний ринок - це сукупність сегментів національних ринків, орієнтованих на закордон.

Світовий ринок у своєму розвитку пройшов три основних етапи:

ринок рабовласницького суспільства, при якому товарне виробництво всередині окремих країн було розвинуто слабо. За своїм територіальним охопленням світовий ринок цього періоду був внутріконтинентальним (Фінікія, Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю торгували як між собою, так і з різними містами Середземного й Чорного морів);

ринок феодального суспільства, за якого товарне виробництво також не дістало значного поширення. У зв’язку з цим на світовий ринок надходила незначна частина продукції феодальних держав. За територіальним змістом цей ринок був міжконтинентальним (Середньовічний Китай торгував не лише із Індією, але й з Аравією та Південною Африкою тощо).

ринок капіталістичного суспільства. За такого виду ринку створюється підґрунтя для широкого розвитку регулярного й всебічного міжнародного товарообігу.

Сучасний світовий ринок має два напрями формування:

міждержавне співробітництво у задоволенні національного кінцевого попиту населення зусиллями світового співтовариства;

розширення за власні кордони пропозиції національних товаровиробників сировини, напівфабрикатів, товарів, послуг для виробничого споживання в інших державах.

2. Масштаби, структура, динаміка експорту та імпорту сільськогосподарських товарів

Особливе місце у світовій торгівлі займає торгівля сільськогосподарською продукцією. Так, її частка у світовому експорті складає майже 7 %.

Частка у світовому експорті сільськогосподарської продукції найбільша в Європі - 49,3 %. У Північній Америці її частка становить - 18,4 %, Азії - 15,3 %, Південній Америці - 9,1 %, Океанії - 4,52 %, а в Африці - 3,36 %.

У свою чергу, найвища світова частка імпорту сільськогосподарської продукції є також у країнах Європи -50,9 %, тоді як в Азії - 25,7 %, Північній Америці - майже 16 %, Африці - 4,13 %, Південній Америці - 2,2 % і в країнах Океанії - 1,2 %.

За період 1995-2003 рр. світовий експорт аграрної продукції зріс на 18 % і становив 522,2 млрд. дол. США. Варто зазначити, що фактично всі континенти наростили експорт сільськогосподарських товарів: Південна Америка - на 40,6 %, Європа - 22,4 %, Океанія - 20,6 %, Африка - 15,6 %, Північна Америка - 9,3 %, Азія - 5,4 %.

За досліджуваний період значною мірою наростили імпорт продовольства держави Північної Америки, Океанії та Європи - на 61,8 %, 40,1 % та 20,2 % відповідно. На відміну від них країни Південної Америки скоротили імпорт на 16,6 %. Дещо знизився обсяг ввезення сільськогосподарської продукції країнами Азії та Африки - 4,3 % і 6,6 %.

Основними країнами-постачальниками яловичини на світовий ринок є Австралія, США, Нова Зеландія, Індія, Нідерланди та Ірландія. У свою чергу найбільше імпортують цього виду м`яса Російська Федерація, США, Італія та Японія.

У 2003 р. на світовий ринок було поставлено майже 6,5 млн. т свинини, що становило 24 % від світового обсягу торгівлі м`ясом. Провідними експортерами свинини є Данія, Канада, Німеччина, Бельгія та США. Найбільшими імпортерами цього виду м`яса виступають: Німеччина, Італія, Японія, Російська Федерація, Франція, Китай та Гонконг.

Світовий експортний потенціал щодо м`яса птиці щорічно зростає на 1 %. Найбільшими країнами-експортерами тут є США, Бразилія, Нідерланди, Франція, Китай та Гонконг. Основними імпортерами м`яса птиці є Російська Федерація, Китай, Мексика, Німеччина і Великобританія.

На світовому ринку щорічно реалізується близько 6 млн. т свіжого молока. Основними його постачальниками виступають країни Європи - Німеччина, Бельгія, Франція, Нідерланди та Італія.

Світові експортні ресурси зерна складають щорічно близько 210 млн. т, у тому числі пшениці - 100-110 млн. т, кукурудзи - 75-90 млн. т та рису - 20-30 млн.т. Головними експортерами пшениці є США, Канада, Франція, Австралія й Аргентина, а кукурудзи - США. Найбільше імпортує пшениці - Китай, Японія, Бразилія та Єгипет. Передові позиції щодо експорту рису посідають Таїланд, США, В’єтнам і Пакистан, а значними його імпортерами є Індонезія, Бангладеш, Іран, КНДР, Саудівська Аравія і Бразилія.

3. Сільськогосподарський маркетинг

Сільськогосподарський маркетинг - це доведення сільськогосподарської продукції до кінцевого споживача. Він включає закупівлю, зберігання , транспортування, переробку ц розподіл продукції.

Маркетинговий процес починається на сільськогосподарському підприємстві. Далі продукт просувається по продовольчому ланцюгу доти, доки покупець не придбає його в супермаркеті або в ресторані. Система маркетингу забезпечує доставку продукту кінцевому споживачу в потрібний час (зберігання), у потрібне місце (транспорт) й у потрібній формі (переробка).

Ринок - це арена, на якій вирішуються два основні завдання:

1)      виконання чисто технічних функцій маркетингу, тобто просування продукту від сільськогосподарського виробника до кінцевого споживача;

2)      обмін виробників й покупців ціновими сигналами про вигідність продажу товару й витрати на його придбання

Відповідно до цих двох завдань оцінюється й ефективність маркетингу, яку розподіляють на технічну й цінову.

Технічна ефективність маркетингу відображає рівень витрат на фізичні функції маркетингу на одиницю продукції (збір, навантажування, розвантажування, транспортування, зберігання, переробка та передача сировини і готової продукції під час руху її від виробника до споживача.

Цінова ефективність маркетингу показує, наскільки швидко й точно ціни реагують на зміни у купівельному попиті й поступають ринковими каналами назад до виробника. Цінова ефективність визначається рівнем розвитку ринкової інфраструктури, системи інформації й досконалістю ринкової конкуренції.

Виділяють наступні функції маркетингу:

обмін - купівля-продаж;

фізична обробка - переробка, зберігання, транспортування;

сприяння просуванню товару - стандартизація, фінансування, страхування ризику, інформація

НАВЧАЛЬНО–МЕТОДИЧНА ЛІТЕРАТУРА З ДИСЦИПЛІНИ «СВІТОВЕ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ПРОДОВОЛЬЧІ РЕСУРСИ»

1. Береговий В.К. Економічний зміст та основи пізнання дисципліни «Економіка світового сільського господарства»: Методичні рекомендації для студ. факультету аграрного менеджменту та економічного факультету/ В.К. Береговий, С.В. Кузьменко. –К.: Вид-во НАУ, 2004. – 38 с.
   
2. Береговий В.К. Природні і трудові ресурси світового сільського господарства: Методичні рекомендації для студ. факультету аграрного менеджменту та економічного факультету / В.К. Береговий, Л.П. Могильник, С.В. Кузьменко. – К.: Вид-во НАУ, 2006. – 118 с.
   
3. Береговий В.К. Державні механізми регулювання розвитку сільського господарства в країнах світу: Методичні рекомендації для студ. факультету аграрного менеджменту та економічного факультету / В.К. Береговий, Л.П. Могильник. – К.: Вид. центр НАУ. – 2004. – 91 с.
   
4. Береговий В.К. Особливості ціноутворення на сільськогосподарську продукцію в економічно розвинутих країнах: Методичні рекомендації для студ. факультету аграрного менеджменту та економічного факультету / В.К. Береговий, Вовк Л.П. – К.: Вид-во НАУ, 2004. – 122 с.