Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика
Вид материала | Документы |
Содержание4.3. Індустріалізація сільського господарства |
- Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу:, 9370.63kb.
- Виконав: Брель Олександр, одеу, 2001, 204.17kb.
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Тема Передня Азія, 22.76kb.
- Тема: Міжнародний географічний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція, 247.8kb.
- Японія (За Економічна І соціальна географія світу: Навч. Посібник / За ред Кузика, 288.39kb.
- Методичні рекомендації до викладання курсу «Всесвітня історія» 8 кл. //Історія в школах, 87.5kb.
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
Посилилася спеціалізація в промисловості. Вона охопи-
231
ла невеликі підприємства, що спеціалізувалися на випуску
деталей для корпорацій і були мобільнішими щодо вироб-
ництва. Виникли фірми, що спеціалізувалися на ремонт-
них роботах, консультаціях різних галузей і напрямів діяль-
ності. Інженерні фірми займалися проектуванням, облад-
нанням виробничого процесу.
У повоєнний період капітальні вкладення в американську
економіку зростали більш високими темпами — у середньому
на 3,35% за рік порівняно з 2,95% у міжвоєнний період.
З їхньої загальної суми 40 % припадало на обробну промис-
ловість, 16,5 — на енергетичну, 8,5 — на транспорт, 8—12 —
на зв'язок, 21—24% — на сферу послуг і торгівлю. Майже
70% інвестицій, що направлялися в обробну промисловість,
вкладалися в машини, обладнання, більш як ЗО % — на авто-
матизацію виробничих процесів. Це сприяло зростанню ефек-
тивності американської промисловості, переходу її до пере-
важно інтенсивного характеру відтворення.
Характерною ознакою промисловості США в цей період
стала диверсифікація. Так, компанія "Литтон індастрид"
протягом 1954—1970 pp. об'єднала 100 фірм. Її 225 під-
приємств випускали товари 10 тис. найменувань — від зброї
до ділових бланків.
У США процес концентрації та монополізації відбував-
ся найшвидше. На підприємствах з чисельністю зайнятих
понад 1 тис. (1 % загальної кількості) у 1970 p. працювало
32,8 % зайнятих в обробній промисловості Частка 500 ве-
ликих корпорацій у загальній сумі продажу промислових
товарів зросла у 1955—1970 pp. з 48,6 до 66,6 %. Перші
100 компаній контролювали 41,5% всього продажу. В бан-
ківському бізнесі частка 10 банків у загальній сумі активів
комерційних банків у 1950 p. становила 15,6 %, в 1970 p.
— 26,5%. Десять з 1790 страхових компаній США в 1970 p.
володіли 57,7% загальної суми активів, 50 з них — 82,9%.
Швидко зростали абсолютні розміри монополій. Мільяр-
дерами стали 79 корпорацій за активами і 115 за сумами
річного обороту.
232
Найбільш монополізованими були нафтова (16 корпо-
рацій), автомобільна (3 корпорації), електротехнічна (5 кор-
порацій), хімічна (6 корпорацій), металургійна (5 корпорацій),
кольорова металургія (2 корпорації), авіаційна (5 корпорацій)
галузі промисловості.
Панівне становище в американській промисловості в
50—60-х роках належало 20 фінансовим групам. Вони кон-
тролювали 750 корпорацій і банків (0,04% усіх фірм), 70%
активів, 85% прибутку. Наймогутнішими були групи Мор-
гана, Рокфеллера, Дюпонів, Меллонів, Чиказька, Клівленд-
ська. Каліфорнійська.
Зросла кількість американських транснаціональних
компаній. Так, "Дженерал Моторе" мала філії у 18 країнах,
"Форд Моторе" — у 27, "Дженерал Електрик" — у 32, "Мобіл
Ойл" — у 38. У 1951—1970 pp. вони отримали від філій у
країнах, що розвиваються, у вигляді дивідендів і процентів
без прибутків, реінвестованих на місці, 37,2 млрд дол.
Технологічна революція, що розпочалася в 70-х роках,
мала для США надзвичайно велике значення. Йшов безпе-
рервний процес технічного переобладнання промисловості,
відбувалися істотні зрушення в її структурі. Застаріле устат-
кування замінялося принципово новим, яке відповідало
тодішньому рівню науки і техніки. Розвивалася стандар-
тизація виробництва, автоматизація, вдосконалювалась елек-
тронно-обчислювальна техніка. Оновлюючи основний капі-
тал у важкій промисловості, США досягли позитивних ре-
зультатів у сфері екології. Науково-технічний прогрес по-
силив концентрацію і централізацію виробництва й капі-
талу, що зумовило появу економічних конгломератів (об'єд-
нань підприємств найрізноманітніших галузей).
Швидкими темпами розвивалися галузі промисловості, безпосередньо пов'язані з науково-технічним прогресом,— електронна, хімічна, точного приладобудування, атомної енергетики. Виробництво електроенергії зросло на 50%, що за-
безпечило збільшення енергозабезпеченості виробничих
І'Йроцесів, підвищення продуктивності праці. Автомобілебу-
233
дування досягло пікового рівня в 1977 p., коли з конвеєрів
зійшло понад 16 млн машин. Однак уже в 1983 p. їхній
випуск скоротився до 9,5 млн. Науково-технічний прогрес
створив сприятливі умови для випуску найрізноманітні-
ших товарів хімічної промисловості, пластмас, синтетичних
волокон. Збільшувалося виробництво радіоприймачів, по-
бутової техніки. Повільніше проходила реконструкція в
машинобудуванні, текстильній, взуттєвій, суднобудівній,
транспортній галузях. Істотні зміни відбулися в структурі
транспорту США. Залізничні та водні перевезення різко
скоротилися. Разом з тим зросла частка автомобільного й
авіаційного транспорту, нафто- і газопроводів.
В економіці США неабияке значення мало воєнне ви-
робництво. У період "холодної війни" зміцнів воєнно-про-
мисловий комплекс (ВПК). Ця галузь повною мірою забез-
печувала технікою не тільки власні національні збройні
сили, партнерів по НАТО, а й зарубіжних споживачів. Во-
лодіючи надлишковим капіталом, США вивозили його за
кордон. З цих інвестицій виникали сотні, тисячі трансна-
ціональних корпорацій, переважною частиною яких волод-
іли бізнесмени США.
У повоєнні роки зміцнилася державна власність, частка
якої у ВНП країни становила близько 20 %. До них нале-
жали нові підприємства, збудовані за рахунок державного
бюджету, земельний фонд (21,4% земельного фонду країни
в 1955 p.), воєнне майно, пошта, мережа електростанцій,
шляхи сполучення, канали, система водопостачання, пози-
кові установи, фонди соціального страхування. Об'єктами
державної власності були федеральний уряд, уряди штатів,
муніципалітети.
Зросла частка державних інвестицій, що становила в
середньому 20% усіх капітальних вкладень в економіку.
Вони спрямовувалися на нове будівництво, інфраструктуру,
електроенергетику. США займали перше місце в світі за
масштабами державного фінансування розвитку науково-
технічного проґресу — 50—60% загальних витрат. Через
234
систему державних контрактів реалізувалося 3/4 коштів,
що давало можливість уряду контролювати тематику, стро-
ки, якість НДДКР. У 60-х роках на цій основі було отрима-
но ЗО тис. патентів. Кошти спрямовувались у державні на-
уково-дослідні інститути та лабораторії (30%), на фінансу-
вання науково-дослідних центрів приватних компаній, що
працювали за замовленням уряду (понад 50%). З держав-
ного бюджету на 55% фінансувалися вузи, на 70% неко-
мерційні дослідні установи. Пріоритет у фінансуванні дер-
жавою НДДКР належав воєнним витратам (76% у 1960 p.
і 53% у 1970 p.). Держава взяла на себе відповідальність за
розвиток національної інформаційної системи, виділивши
на це лише в 1960 p. 76 млрд дол. За планом Маршалла,
приватним фірмам було передано інформацію про науко-
во-технічні досягнення німецької промисловості, що у вар-
тісному вираженні становило 10 млрд дол.
Важливим засобом регулювання економіки були дер-
жавні закупівлі товарів і послуг. Вони здійснювалися або
через торгові угоди, або у формі замовлень приватним
фірмам. У 1955—1970 pp. обсяг державних закупівель зріс
з 75 до 218,9 млрд дол. Окремі фірми постачали державі
50—70% річних продажів.
Уряд США провадив політику стимулювання економіч-
ного зростання. В 1946 p. Конгрес прийняв "Акт про зай-
нятість", що зобов'язував уряд сприяти досягненню повної
зайнятості, збільшенню масштабів виробництва та купівель-
ної спроможності населення. Широко використовувалося
кон'юнктурне (короткострокове) програмування. Воно грун-
тувалося на індикативних методах, які визначали напрями
рзвитку, орієнтири, але не були імперативними (обов'язко-
вими) для приватних корпорацій. Директивний характер
мали програми для державних підприємств. Уряд Дж. Кен-
неді в межах програми "Нові рубежі" зробив спробу перей-
ти до програмування економіки, однак корпорації чинили
цьому опір. У 60-х роках важливе значення в економічній
політиці держави, як і раніше, мало довгострокове прогно-
235
зування. У 1947 p. економічним прогнозуванням займа-
лося 20 % промислових корпорацій, у 1966 p. — 90 %. У
1961 p. міністерство оборони США прийняло систему ППБ
— "планування — програмування — розроблення бюдже-
ту", її метою було об'єднати елементи розподілу ресурсів
бюджету і планування. В 1965 p. цю систему було перене-
сено на державні установи.
Ефективним методом державного регулювання еконо-
міки стало використання фінансово-кредитної системи.
Головна роль відводилася державному бюджету: регулю-
валися ставки податку, виплати на безробіття, соціальне
страхування. Протягом 50—60-х років було проведено амор-
тизаційні реформи, які скоротили строки амортизації. При-
буток, що перераховувався в амортизаційний фонд, не підля-
гав оподаткуванню, використовувався на потреби фірми.
Було введено додаткові пільги для корпорацій (у 1962 p.
7 %-не податкове зниження на капіталовкладення на об-
ладнання). Виходячи зі ставки індивідуального податку
(14—70 %), уряд контролював співвідношення динаміки роз-
міру доходу і податків з населення.
Значну увагу держава приділяла сфері кредиту. Дер-
жавні кредити на тривалий строк з виплатою пільгових
відсотків надавалися на розвиток сільського господарства,
будівництво житла, суднобудування, транспорт.
Приватний кредит держава регулювала через Федераль-
ну резервну систему (ФРС). Усі приватні банки, що нале-
жали до цієї системи, були зобов'язані зберігати 10—22 %
своїх депозитів у федеральних резервних банках. Регулю-
ючи цей обов'язковий резерв, уряд стимулював обсяг при-
ватного кредитування. Регулювалися умови споживчих
кредитів. Держава виступала гарантом депозитів приват-
них банків, створивши соціальну установу — Федеральну
корпорацію страхування депозитів.
На початку кожного року президент США виступає пе-
ред Конгресом зі звітом про економічне становище країни
і заходи уряду щодо господарської діяльності на майбутній
236
період. Особливе місце серед цих документів належить дер-
жавному бюджету. Він визначає перспективи як розвитку
господарства своєї країни, так і удосконалення міжнарод-
них економічних відносин. У США є три рівні бюджетів —
федеральний, окремих штатів і місцевих органів влади.
Основні капіталовкладення спрямовуються на воєнні захо-
ди, в економіку, на оплату державного апарату, поліції, судо-
вих органів тощо. За традицією бюджети штатів і місцеві
бюджети використовуються на утримання освітніх закладів,
лікарень, будівництво доріг, комунальних господарств тощо.
У бюджетному процесі простежуються три стадії: підго-
товка проекту, розгляд і затвердження його Конгресом і
виконання бюджету. За допомогою державного бюджету
уряд прагне вирішувати важливі господарсько-політичні
проблеми — пом'якшувати наслідки кризових явищ в еко-
номіці, стимулювати економічне піднесення в провідних
галузях, запобігати соціальним негараздам.
Гроші в США випускають державна скарбниця, феде-
ральні державні та комерційні банки. Перша — випускає в
обіг дрібні купюри номіналом 1—20 дол., а також срібні
долари і розмінні монети. Державна емісія становить у ціло-
му не більш як 11 % грошової маси. Основну масу грошей
в країні випускають федеральні резервні банки. Третій вид
& емісії — гроші безготівкового обороту. У грошовій масі вони
Ц представлені сумами на рахунках до запитання. Чек вико-
нує функцію передавання депозиту одним власником іншо-
му. У повоєнний період ціни на товари і послуги зросли в
США у 2,7 раза за індексом роздрібних цін і в 2,9 раза за
індексом оптових цін. Найвідчутніше зросли ціни на про-
довольчі товари (3,18 раза), тарифи на газ і електроенергію
(2,83), оплату транспорту (2,85) і медичне обслуговування
(3,57 раза).
Сучасна кредитна система США акумулює тимчасово
вільні грошові капітали підприємств, доходи і збереження
різних груп населення і надає їх в позику монополіям, при-
ватним особам і державі. Вона складається з банківських
237
і небанківських установ, інститутів університетського типу,
які виконують різноманітні кредитно-розрахункові операції.
Американські кредитні установи бувають трьох типів: цен-
тральний емісійний банк, комерційні банки, спеціалізовані
кредитні інститути. За сумою активів комерційні банки
займають перше місце серед кредитно-фінансових установ
США. Банки акумулюють грошові ресурси різними кана-
лами: продажем акцій, прийманням коштів на поточні
рахунки, у формі строкових і ощадних вкладів. Банківські
позики надаються на строк від кількох днів до 10—12 років.
Крім комерційних банків в США існують такі кредитні
установи: банківські траст-відділи і траст-компанії; пози-
ково-ощадні асоціації; взаємно-ощадні банки; компанії зі
страхування майна; пенсійні банки; брокерські фірми; фінансові компанії; кредитні союзи; державні кредитні установи.
Для розвитку структури національного господарства
Великобританії у повоєнний період характерним було змен-
шення у ВНП частки промисловості, сільського господар-
ства, збільшення сфери послуг. За темпами зростання ВНП,
національного доходу, промисловості ця країна відставала
від інших економічно розвинених країн. У промисловості
зростало значення машинобудування, хімічної, електроенер-
гетичної галузей, що забезпечували технічний прогрес. Важ-
ливе значення мали нові галузі — нафтоочисна, атомна, елек-
тронна, авіабудівна. Значно розширився випуск автомобілів.
Скоротилося виробництво у "старих" галузях: суднобуду-
ванні, текстильній, шкіряній, деревообробній. Це пояснюва-
лося зміною структури експорту, втратою традиційних
ринків збуту, розвитком нових джерел енергії.
Капіталовкладення в промисловість Великобританії до-
сягли довоєнного рівня в 1949 p. і зросли в 1948—1961 pp.
на 128,4 %. Протягом 1953—1969 pp. частка інвестицій у
ВНП збільшилася з 14,3 до 18,3 %. Високі темпи інвес-
тицій диктувалися потребами відбудови, реконструкції та
модернізації основних галузей. З 50-х років значно розши-
238
рилися капіталовкладення в реконструкцію вугільної, стале-
плавильної промисловості, у нові галузі — нафтохімічну,
електротехнічну, автомобільну, виробництво пластмас, ма-
шинобудування. У 60-х роках першість в інвестуванні мали
авіаракетна, приладобудівна, хімічна, нафтопереробна, гумо-
вотехнічна галузі. Зменшилися інвестиції в добувну про-
мисловість.
Основні зрушення в структурі капітальних вкладень
відбулися між сферами національного господарства. Загаль-
на частка матеріального виробництва в 1965 p. зменшила-
ся з 58,9 до 50,2 % в основному за рахунок сільського гос-
подарства, транспорту. Інвестиції в нематеріальну сферу
збільшилися на торгівлю, соціальні послуги. Вирішальне
значення мало житлове будівництво, хоча його частка ско-
ротилася (24—21 %).
Уряд лейбористів двічі в 1945—1951 pp. і 1964—1970 pp.
провів націоналізацію вугільної, газової, металургійної, елек-
троенергетичної галузей промисловості. Державними ста-
ли транспорт і засоби зв'язку (повітряний флот, залізниці,
річковий транспорт, радіозв'язок). Англійський банк. Отже,
були націоналізовані ті галузі, від діяльності яких значною
мірою залежала ефективність суспільного відтворення. Дер-
жавний сектор охопив близько 20 % промислового вироб-
ництва. Приватні власники отримали компенсацію.
Державні інвестиції обслуговували, як правило, загально-
національні потреби економіки, їхня частка у валових
капіталовкладеннях в 1970 p. становила 45,8 %. Понад
1/3 їх вкладалася у модернізацію обладнання.
Держава була великим споживачем суспільного про-
дукту. Більше ніж 1/2 бюджетних коштів йшло на поточні
витрати на товари і послуги (майже 20 % у ВНП країни).
Значною була частка воєнних витрат (в 1950 p. — 17,3, в
1970р. — 13,8 %).
Визначальною ознакою господарського розвитку повоєн-
ної Великобританії було прискорення монополізації. За
промисловим переписом 1958 p., на 52 % усіх підприємств
239
(з кількістю зайнятих 500 чол. і більше) працювало 49,2 %
зайнятих у промисловості, їхня частка у випуску продукції
становила 68,5 % . Концентрація охопила усі галузі госпо-
дарства. В автомобільній промисловості 3 корпорації володі-
ли понад 40 % всіх активів галузі, в машинобудуванні 20
корпорацій — 75 % активів. При цьому функціонувала знач-
на кількість невеликих фірм. У обробній промисловості в
60-х роках налічувалося майже 140 тис. підприємств з
кількістю зайнятих 1—10 робітників.
Фактичними господарями економіки країни була 31
фінансова міжнародна група. Група "Морган-Гренфілл"
знаходилася під контролем американської "Дж. П. Мор-
ган". Вона включала сім торгово-промислових компаній,
вісім інвестиційних трестів і контролювала електромашино-
будування. Група "Джардайн Мейтсон енд компані" — "Гон-
конг енд Шанхай бенкінг корпорейшн" з банком Я. Н. Рот-
шільда діяла за участю американського капіталу. Вона
поширила свій вплив на суднобудування, страхування, бан-
ківську справу.
У 70—80-х роках у Великобританії, як в інших еконо-
мічно розвинених державах, простежувалися закономірні
кризові явища, концентрація виробництва в промисловості
та сільському господарстві, банківсько-кредитній системі,
впровадження в усіх галузях досягнень науково-технічно-
го прогресу. 500 корпорацій посіли панівне становище в
господарському житті країни.
100 найбільших монополій випускали 40 % промислової
продукції. У п'яти авіаційних компаніях зосереджувалося
71 % зайнятих робітників і службовців. Наприкінці 70-х років
вони забезпечили 76 % випуску галузевої продукції. Ще
більшою була концентрація робочої сили і випуску продукції
в галузі електронно-обчислювальної техніки — відповідно
80 і 84 %, штучних волокон — 90 і 96 %. Промислові ком-
панії були тісно пов'язані з банківським капіталом, особливо
з так званою великою четвіркою, яка зосередила у своїх ру-
ках майже 90 % всіх акціонерних банків Великобританії.
240
На початку 80-х років, після двох етапів націоналізації
промисловості, склався державний сектор, частка якого ста-
новила 10 % валового національного доходу країни, майже
20 % промислової продукції, 19 % загальної кількості зай-
нятих робітників і службовців. Капіталовкладення держав-
ного сектора становили 40 % усіх інвестицій. Консерватив-
ний уряд заохочував приватних власників викуповувати
націоналізовані підприємства, які завдяки фінансовій дер-
жавній підтримці, подолавши технічну відсталість, знову
стали конкурентоспроможними.
Відкриття родовищ нафти у шельфі Північного моря
перетворили Великобританію у 70—80-х роках на одного з
найбільших експортерів нафти і нафтопродуктів у Європі.
Становище Великобританії на світовому ринку дещо
погіршилося. По-перше, остаточно зруйнувалася Британська
колоніальна імперія, а Співдружність ще не зміцніла. По-
друге, й випередили не тільки США, а й ФРН, Японія і Фран-
ція. Якщо в 1938 p. загальна сума іноземних капітало-
вкладень на світовому ринку дорівнювала 43, то у 80-х ро-
ках — 20 %.
Франція після другої світової війни швидко модернізу-
вала своє господарство. Темпи розвитку були вищі, ніж се-
редні в економічно розвинених державах, але нижчі, як у
ФРН, Японії, Італії. У структурі господарства зменшилася
частка сільського господарства, галузей добувної промис-
ловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріаль-
ного виробництва. Традиційні галузі французької промисло-
вості — текстильна, швейна, деревообробна, харчова — по-
ступилися першістю галузям важкої промисловості. На-
ирикінці 60-х років тут було зайнято 2/3 промислових ро-
бітників. Вартість продукції становила 64 % загальної вар-
тості виробництва всієї промисловості. На етапі відбудови
найшвидше розвивалися вугільна, газова, електроенер-
гетична, нафтопереробна галузі. Протягом 80-х років про-
мислове виробництво зросло на 70 %. Вирішальне значен-
ня мали автомобільна, хімічна, переробна, електрична га-
241
лузі, частково сільськогосподарське машинобудування, їхнє
зростання було пов'язано з воєнними замовленнями, пере-
орієнтацією на виробництво споживчих товарів, на потреби
міжнародного ринку. Так, частка товарів для населення
зросла в обсягах продажу автомобільної галузі до 60—65 %,
в електротехнічній — до 25 %. Швидкі темпи розвитку
(10% середньорічних) хімічної промисловості зумовлюва-
лися розвитком нових видів сировини, застосуванням доб-
рив у сільському господарстві. Були створені атомна, авіа-
ракетна, радіоелектронна галузі, започатковано виробницт-
во точної механіки, оптики. Виникла нова сучасна струк-
тура промислового виробництва.
Важливою особливістю повоєнного розвитку Франції
було збільшення обсягу інвестицій, їхня частка у ВНП зросла
з 14,9 % в 1953 p. до 26,3 % у 1969 p. Як і в інших еконо-
мічно розвинених країнах, зменшилася частка виробничих
і збільшилася частка невиробничих вкладень. У відбудов-
ний період інвестиції у виробничу сферу становили 3/4 всіх
капіталовкладень, наприкінці 60-х років — близько 47 %.
Всередині матеріальної сфери майже 60 % спрямовувалося
у промисловість, 20—25 % у зв'язок і транспорт. У 50-х
роках основна сума інвестицій вкладалася в нове будів-
ництво і модернізацію обладнання, в 60-х — на модерніза-
цію та раціоналізацію. Невиробничі капіталовкладення
забезпечували житлове будівництво (46—40 %), освіту (25—
22 %), охорону здоров'я (6,5 %), послуги, адміністративні
витрати.
Значно посилилося державне втручання в господарське
життя. В 1944—1947 pp. було проведено націоналізацію
вугільної, авіаційної галузей, електростанцій, повітряного
флоту, автомобільних заводів "Рено", французького і чоти-
рьох найбільших депозитних банків. Державному сектору
належала 1/3 національного майна країни. Він охопив 20—
25 % загального обсягу промислового виробництва, 75 %
загальних перевезень, 50 % ресурсів банківсько-кредитної
системи, 33 % зайнятого населення. Частка державних ви-
242
робничих інвестицій у ВНП становила 35—25 % їхньої
загальної суми.
Франція першою серед економічно розвинених держав
стала на шлях програмування національної економіки. В
1947—1953 pp. діяв "План Моне" (за ім'ям його ініціато-
ра). Перевага надавалася шести галузям (видобування ву-
гілля, виробництво електроенергії, сталі, цементу, сільсько-
господарських машин, транспорт). Хоча цей план і не був
виконаний, він стимулював розвиток важкої промисловості.
У 1954—1957 pp. господарство Франції розвивалося
за планом модернізації економіки. Третій план (1958—
1961 pp.) проголосив перехід від протекціонізму до "відкри-
тої економіки". З приходом до влади генерала де Голля
економічна стратегія четвертого (1962—1965 pp.) і п'ятого
(1966—1970 pp.) планів передбачала фронтальний розви-
ток усіх галузей промисловості ("індустріальний імпера-
тив"}” Така економічна політика держави отримала назву
"дирижизму", її головним змістом був вплив на нагрома-
дження капіталу. Оскільки в 50-х роках промисловість не
відчувала труднощів зі збутом товарів, зусилля держави
були спрямовані на розвиток виробничих потужностей. У
60-х роках зросли державні закупівлі, провадилася політи-
ка "колективного будівництва".
Повоєнний період характеризувався швидким зростан-
ням концентрації та централізації капіталу. Цей процес
відбувався у двох напрямах: злиття великих і середніх
капіталів, розорення і об'єднання невеликих сімейних і ре-
місничих підприємств. Так, в обробній промисловості у
1954—1962 pp. кількість підприємств зменшилася на 25 % .
Найбільш монополізованими були металургійна, нафтова,
хімічна галузі. До перших десяти промислових корпорацій
належали п'ять нафтових, три хімічні, одна металургійна,
одна транспортна. У 1949—1970 pp. кількість французь-
ких банків зменшилася з 380 до 235 при збільшенні філій
з 3,3 до 6,4 тис. Господарством країни керувало 10 фінан-
сових груп.
243
Однією з ознак французької економіки було зміщення
позицій іноземного капіталу. В середині 60-х років загальні
вкладення з метою контролю за діяльністю підприємств
досягли 4,6, портфельні вкладення — 1,3 млрд дол. Майже
1/3 іноземних капіталів була американською.
Економіка Франції у 70—80-х роках розвивалася над-
звичайно динамічно. Вступ Франції до ЄС стимулював про-
цес концентрації промисловості. У 1970 p. 500 монополі-
стичних об'єднань виробляли 80 % національної продукції.
Формувалися гігантські не тільки промислові, а й фінан-
сові групи.
На початку 70-х років Франція перетворилася на одну з
найрозвиненіших країн світу, її частка у випуску промис-
лової продукції становила майже 7 %. Щорічний приріст
продукції її індустрії перевищував 5 %. З середини 70-х —
на початку 80-х років темпи зростання дещо знизилися.
Ця тенденція зумовлювалася скороченням виробництва у
"старих" галузях (кам'яновугільній, металургійній, тек-
стильній). Одночасно на вищий рівень піднялась авіаційна
промисловість компаній "Конкорд", "Аеробус", транспорт-
на (швидкісні електропоїзди), автомобільна "Пежо-Сітроен",
воєнно-промисловий комплекс. У 1960—1983 pp. обсяг ви-
робництва, пов'язаного з науково-технічним прогресом, а
саме: електронікою, кібернетикою, ЕОМ, зріс у 4 рази, ви-
робництво електроенергії (особливо АЕС) — у 3 рази, ви-
пуск телевізорів — у 2,5, автомобілів і нафтопродуктів — у
17,6, виробництво штучних волокон, пластмас — у 4 рази.
Однак на початку 80-х років у Франції спостерігалися
значний бюджетний дефіцит, посилення інфляції. Збільшив-
ся пасив платіжного балансу (в 1984 p. — 3,5 млрд дол.).
Значних розмірів набув відтік валюти за кордон. Спад ви-
робництва супроводжувався зростанням соціальних кон-
фліктів.
На економіку Франції негативно впливали воєнні ви-
трати, які досягли в 1983 p. 7,6 млрд дол. За цим показни-
ком Франція поступалася тільки США. Франція система-
244
тично випробовувала ядерну зброю, створила власний тер-
моядерний потенціал. Величезні масштаби виробництва
воєнної техніки гальмували нормальний процес індустрі-
ального відтворення.
Господарський розвиток ФРН у повоєнний період мав
свої особливості. Він розпочався із значно гірших старто-
вих позицій порівняно з Великобританією і Францією. Ви-
робничі потужності використовувалися на 15—ЗО %. Па-
нували безробіття, хаос у кредитно-грошовій сфері. Держа-
ва контролювала ціни і заробітну плату. Для організації
виробництва треба було мати дозвіл окупаційної влади.
Початок переходу до ринкової економіки поклала гро-
шово-цінова реформа у червні 1948 p. Л. Ерхарда (міністра
народного господарства ФРН у 1949—1963 pp. і канцлера
в 1963—1966 pp.). Він вважав, що Німеччина має побудува-
ти суспільство соціального ринкового господарства (поєднан-
ня власної ініціативи і конкуренції з розумним втручан-
ням держави у господарське життя в інтересах соціально-
го захисту громадян). Завданням реформи було скорочен-
ня обсягу грошової маси, зміна структури державних і при-
ватних боргів. Для реалізації реформи було прийнято ряд
законів. Обмін грошей (старих рейхсмарок) мав здійснюва-
тися конфіскацією у співвідношенні 100:10. Однак реаль-
на пропорція складала 100:6,5. Для забезпечення мініму-
мом на особу виділялося по 60 нових марок: 40 — у день
проведення реформи, 20 — через 2 міс. Короткострокові
борги знецінювалися у пропорції 10:1, для тривалих було
встановлено спеціальні правила. Кредитори отримали дер-
жавні боргові зобов'язання. Зменшилися податки. Було
проведено лібералізацію цін (ліквідовано державний конт-
роль за цінами). Однак залишився контроль за цінами на
продукти харчування, паливо, електроенергію, квартирну
плату. Друкувалися "каталоги доречних цін". Закони ка-
рали за необгрунтоване підвищення їх. Фактично зберіга-
лися ціни довоєнного періоду. Стабілізаційним чинником
стала допомога за "планом Маршалла". Ринок наповнився
245
товарами. Він урізноманітнювався також за рахунок за-
пасів фірм і швидкої конверсії промисловості. Перевага
надавалася не базовим галузям, а виробництву предметів
споживання. Заробітна плата не перевищувала темпів зро-
стання продуктивності праці (14 і 16 %). У 1949—1950 pp.
розпочалося зниження цін при зростанні заробітної плати.
Велике значення мала система соціального страхування, на
яку спрямовувалося 15 % національного доходу.
Уряд ФРН провів демонополізацію виробництва. Кон-
церни перетворилися на акціонерні товариства з символіч-
ним капіталом 100 тис. марок, які укладали договори про
оренду з попередніми власниками. В роботі вони підпоряд-
ковувалися Опікунському управлінню — офіційній держав-
ній установі, що фінансувалася з бюджету. Восени 1948р.
окупаційна влада повернула колишнім власникам їхні
підприємства, які також переорганізувалися в акціонерні
компанії. Акції замінювалися у співвідношенні 1:1,5—З,
внаслідок чого капітал нових компаній перевищував ста-
рий. У банківській сфері замість Німецького, Дрезденсько-
го і Комерційного банків було створено ЗО самостійних
банків. Уряд демонтував систему державного контролю за
промисловістю, створену при Гітлері. Однак тривало регу-
лювання економіки через субсидії, дешевий кредит, подат-
кові пільги. Конверсія мілітаризованої економіки стала
фактором зростання промислового виробництва.
З відбудовою господарства протягом 50-х років економі-
ка ФРН перейшла у стан безперервного піднесення. Серед-
ньорічний приріст промислової продукції становив 9,6 %.
У 60-х роках зростання виробництва тривало, проте з відчут-
ними коливаннями середньорічних темпів — від 3,6 % у
1963 p. до 12 % у 1968—1969 pp. В цілому темпи економ-
ічного зростання перевищували середні темпи розвитку еко-
номічно розвинених держав.
Структура господарства ФРН характеризувалася збіль-
шенням частки у ВВП галузей матеріального виробницт-
ва. Сфера послуг не набула такого розвитку, як у США, інших
246
країнах Західної Європи. Особливо зросла частка обробної
промисловості, транспорту. Як і в інших країнах, зменши-
лася частка добувної промисловості, сільського господар-
ства. Відповідні зміни відбулися у структурі зайнятості.
Якщо у 1950 p. в сільському господарстві працювала 1/4
самодіяльного населення, то в 1960 p. — 1/7. При цьому
чисельність зайнятих у промисловості, на транспорті
збільшилася.
Структурна перебудова промисловості була пов'язана
передусім з розвитком прогресивних галузей — перероб-
ки штучних і синтетичних волокон, хімічної, електротехніч-
ної, транспортного машинобудування, видобування і пере-
робки нафти, точної механіки і оптики. У 50-х — на почат-
ку 60-х років чотири галузі (хімічна, електротехнічна, транс-
портне і загальне машинобудування) сконцентрували 70 %
приросту промислової продукції. Темпи їхнього зростання
становили відповідно 11,5, 16,2, 19,9, 10 %.
Успіхи німецької економіки (так зване німецьке економіч-
не диво) визначалися значною мірою збільшенням капіталь-
них вкладень. Частка їх у ВНП зросла з 19,7 % у 1953 p. до
25,3 % у 1969 p. Висока ефективність інвестицій зумовлю-
валася технологічною структурою. В 50-х роках 60 % за-
гальної їх суми вкладалися у виробничу сферу. В 60-х ро-
ках зросли вкладення у невиробничу сферу (майже 57 % в
1968 p.). Переважна частина інвестицій спрямовувалася в
житлове будівництво (20—18 %), промисловість і промислове
будівництво (23—15 %), транспорт і зв'язок (21—17 %). У
промисловості 3/4—4/5 коштів витрачалися на обладнан-
ня і лише 1/4—1/5 — на нове будівництво.
Основними джерелами капіталовкладень були приватні та
державні кошти, інвестиції з еквівалентних фондів за планом
Маршалла. У 1948—1949 pp. Західна Німеччина отримала
Від США 1,4 млрд, тоді як інші країни разом 2,6 млрд дол.
Однак порівняно з загальною сумою інвестицій у 1948—
1960 pp. на 144,6 млрд нових марок державних інвестицій пі
, фонди були не дуже істотними — 9,5 млрд нових марок.
247
Значний вплив на процес відтворення справляло дер-
жавне регулювання економіки. Головною його формою були
державні фінанси. У 1950 p. їхня частка в загальних вало-
вих капіталовкладеннях становила 11,4, в 1970р. — 16,2 %.
Протягом 50-х років монополіям було передано 10,6 млрд
марок і надано кредитів на суму 81,1 млрд марок, що ста-
новило 33,6 % інвестицій у національне господарство ФРН.
Держава постійно збільшувала закупівлі товарів і по-
слуг. За 10 років (1950—1959 pp.) вона витратила на них
187,3 млрд марок, тобто закупила 10,9 % ВНП. У 6U-x ро-
ках у зв'язку з посиленням мілітаризації важливим дже-
релом стабільності промисловості стали воєнні замовлен-
ня. Воєнний бюджет досяг значної суми — 12 млрд марок
у 1960 p. і 20,5 млрд марок у 1970 p. (23,7 % федерального
бюджету).
Важливим чинником впливу на розвиток господарства
ФРН була державна власність. На кінець 50-х років дер-
жава контролювала 13 % основного капіталу акціонерних
компаній, 26,2 % видобутку кам'яного вугілля, 15,2 % нафти,
36,3 % залізної руди, 45,3 % цинку, 44,6 % виробництва
легкових автомобілів. Державний капітал функціонував у
галузях, що виробляли промислову сировину для інших
галузей, потребували значних вкладень з повільним оборо-
том капіталу. Низькі ціни на електроенергію, сировину
сприяли зростанню прибутків приватних фірм.
Структурні зміни супроводжувалися посиленням кон-
центрації виробництва і капіталу. Кількість великих
підприємств з чисельністю зайнятих 500 чол. і більше зросла
протягом 50—60-х років з 1,9 до 2,9 % загальної кількості.
На них працювало понад 50 % зайнятих у промисловості.
68 корпорацій з капіталом понад 100 млн марок контро-
лювали 53,3 % основного капіталу всіх акціонерних това-
риств. Відновилися старі концерни Крупа, Фліка, "ІГ Фер-
бер індустрі", "Дойче банк", "Дрезднер банк", "Комерцбанк".
У металургійній промисловості панували дев'ять корпорацій,
у хімічній — вісім, автомобільній — шість, у видобутку ву-
248
гілля — три, залізної руди — чотири. За рівнем монополі-
зації виробництва і ринку ФРН займала провідне' місце в
Європі. Разом з тим тут було майже 100 тис. невеликих і
середніх підприємств, спеціалізація яких повністю підпоряд-
ковувалася потребам монополій. Так, на "Сіменс" працювало
до ЗО тис., на Крупа — 21, на "Даймлер Бенц" — 18 тис.
невеликих підприємств-постачальників.
Отже, для господарства Західної Німеччини визначаль-
ними були швидкі темпи розвитку, зростання у ВНП част-
ки промисловості та зайнятого в ній населення, розширен-
ня інвестицій.
Визначальним фактором розвитку економіки ФРН у
70—80-х роках був науково-технічний прогрес. Простежу-
валися такі тенденції, як різке скорочення традиційних
галузей важкої та легкої промисловості. Відпала потреба у
великій кількості металу та кам'яного вугілля. Західна
Німеччина, як і інші економічно розвинені держави, виво-
зячи за кордон капітал, вкладала його в розвиток чорної
металургії в країнах, що розвиваються. Сучасна промис-
ловість споживає менше металу, але високої якості. Модер-
нізація охопила основні галузі господарства. У ФРН розпо-
чалося масове впровадження автоматизації, роботизації.
Домни і мартени було замінено електропечами. Відбулася
майже повна електрифікація залізничного транспорту. Се-
редня швидкість електровозів становила 350—500 км/год.
З залізничним транспортом успішно конкурував автомо-
більний. Цьому сприяли інтенсивне будівництво автострад,
випуск найрізноманітніших модифікацій вантажних авто-
мобілів.
Після другої світової війни у ФРН працювало багато
іноземних робітників — з Туреччини, Африки, Південно-
Східної Азії, Югославії. Наприкінці 80-х років їхня праця
стала зайвою. Промисловість потребувала висококваліфі-
кованих кадрів. Через це у ФРН часто виникали конфлік-
ти на соціальному та національному грунті, особливо в мо-
менти кризи, посилення безробіття.
249
У 70-х — на початку 80-х років Західна Німеччина, хоч
і поступилася Японії, але залишилася економічним ліде-
ром "об'єднаної Європи". Тут проживало 25 % населення
тодішньої Європейської Співдружності, але вона виробля-
ла ЗО % валового національного продукту, 34 % обсягу про-
мислової продукції. У ФРН, як і в усіх економічно розви-
нених країнах, посилилась концентрація виробництва і ка-
піталу. У 1975 p. три автомобільні концерни випускали
51% машин. Такі самі тенденції спостерігалися в гірничо-
рудній галузі, де монополії контролювали 61 % продукції,
у виробництві канцелярських приладів і ЕОМ — 71 %, літа-
кобудуванні — 84 % . У 1971—1975 pp. в середньому щоро-
ку відбувалося 299 об'єднань різних форм, тоді як в попе-
редніх десятиріччях — не більше 130.
У 80-х роках загальний обсяг промислового виробництва
в 5 разів перевищив рівень 50-х років. Частка ФРН у світо-
вому випуску індустріальної продукції становила 13 %. Її
господарство у 80-х роках контролював "клуб мільярдерів"
— 116 найбільших монополій і три банки.
У розвитку господарства Японії в повоєнний час розріз-
няють три етапи. 1946—1951 pp. були періодом відбудови.
За час війни Японія втратила майже 25 % виробничих
фондів. Спад виробництва в 1945 p. становив 63 %. Рівень
інфляції в 1945—1950 pp. досяг 7000 %. Уряд продовжу-
вав втручатися в усі сфери економіки. Для того щоб не
було голоду, країна імпортувала продукти харчування.
Японії заборонялося брати участь у міжнародній торгівлі.
Імпорт контролювали уряд і Верховне командування союз-
ницьких сил (ВКСС).
Важлива роль у відбудові японської економіки належала
державному регулюванню, прогресивним реформам — зе-
мельній, наймання робочої сили, ліквідація головних компаній
(дзайбацу). Початком державного регулювання стали замо-
роження банківських депозитів, деномінація єни, нова систе-
ма фіксованих цін і впровадження нового податку на
власність. Були створені Комітет економічної стабілізації та
250
Банк реконструкції Японії. Використовуючи такі економічні
інструменти, як нормування стратегічних товарів, політика
пріоритетних галузей, в які примусово спрямовувалася 1/2
інвестиційних ресурсів комерційних банків, обмеження суб-
сидій розмірами державних фондів, заборона підвищувати
заробітну плату понад інфляційний рівень, фіксований об-
мінний курс єни, урядові вдалося зменшити інфляцію. Нор-
малізації державних фінансів і відновленню механізму відтво-
рення сприяла лінія Дж. Доджа, якому президент США
Г. Трумен доручив очолити перетворення в Японії. Стабіліза-
ційна політика передбачала єдиний обмінний курс валюти
(360 єн за 1 дол.), поліпшення організації та управління на
підприємствах, поступову заборону субсидій на експорт і ви-
робництво, відміну контролю за цінами, зрівняння їх з світо-
вими, впровадження принципів вільного ринку. Зовнішня
торгівля була денаціоналізована. Разом з тим зовнішні фінан-
сові угоди контролювалися. Для регулювання грошових по-
токів через кордон було створено Бюджетну систему інозем-
ної валюти і прийнято закон про іноземні інвестиції.
Протягом 1946—1950 pp. змінилася структура японської
акціонерної власності. В ході "декартелізації" було ліквідо-
вано головні компанії (дзайбацу) і встановлено державний
контроль за злиттям компаній та картелюванням (антимонопольний закон 1947 p.). Сприяла зростанню промислового
виробництва і розвитку внутрішнього ринку земельна реформа
40-х років, яка зумовила індустріалізацію села, появу нового
трудового законодавства, піднесення життєвого рівня.
Довоєнний рівень промислового виробництва у Японії
було перевищено у 1951 p. (114,4 %), а сільськогосподар-
ського — в 1950 p. Протягом першої половини 50-х років
темпи зростання уповільнилися, оскільки виробничі потуж-
ності досягли можливого максимуму. Друга половина 50-х
- 60-ті роки стали періодом оновлення та розширення
виробничих потужностей, їхньої модернізації. Визначаль-
ною ознакою Японії у цей період були високі темпи еконо-
мічного зростання. У промисловості вони в 1951—1970 pp.
251
становили 15,2% щороку. В 60-х роках Японія здобула
також першість у темпах приросту ВНП (11,4 %).
Структурні зміни господарства полягали насамперед у
розвитку промисловості. Основним її напрямом було фор-
мування спочатку базових галузей важкої промисловості,
потім виробництво наукоємної продукції. В загальному
виробництві зменшилася частка електроенергетики і видо-
бутку кам'яного вугілля. Як і раніше, простежувалася
тенденція зростання важкої промисловості. У 1961 p. її
співвідношення з легкою промисловістю досягло 66,9 і
66,1 %. Найбільш швидкими темпами зростали машинобуду-
вання, хімічна промисловість (17,7 і 15,6 % у 60-х роках).
Першорядного значення набув розвиток радіоелектроні-
ки, приладе- і суднобудування, виробництво штучних кау-
чуку, смол, волокон, пластмас, енерго- і матеріалозберігаю-
чого обладнання. Японія зайняла друге місце в світі після
США у використанні ЕОМ, випуску автомобілів. Зросла роль
атомних електростанцій. Уповільнилися темпи розвитку
текстильної та харчової промисловості.
Важливе місце в японській економіці традиційно займа-
ла невиробнича сфера. Після війни сприятливим чинником
стало аграрне перенаселення. Робоча сила, яку не могла по-
глинути промисловість, йшла у сферу послуг і торгівлю. Для
неї була характерна велика кількість невеликих підприємств.
Помітною рушійною силою економічного розвитку Японії
було зростання капітальних вкладень, їхня частка у ВНП
значно збільшилася порівняно з іншими економічно розви-
неними країнами. Протягом 1953—1969 pp. вона зросла з
25 до 38,7 %. З них 80 % вкладалися в промисловість, будів-
ництво, на машини й обладнання. За масштабами оновлення
виробничих фондів Японії належало перше місце в світі.
Якісне оновлення японського господарства було пов'я-
зано з розвитком науково-технічного прогресу. Процес роз-
гортання НДДКР в Японії має свою специфіку. Слабкий
власний науковий потенціал компенсувався впроваджен-
ням зарубіжного науково-технічного досвіду. У 1950—
252
1970рр. було запроваджено 15 тис. іноземних ліцензій і
патентів. Японія, технічно переоснастивши промисловість,
зекономила значні матеріальні та фінансові ресурси (ви-
трачено коштгв у 7 разів менше, ніж у США).
Значну роль у швидкому розвитку господарства мала
дешева робоча сила японських робітників. У 1955—196 2 pp.
обсяг виробництва зріс у 2,7 раза, продуктивність праці на
48 %, заробітна плата — на 35 % . На невеликих і середніх
підприємствах зарплата була меншою на 50—60 % порівня-
но з великими. У 50-х роках праця японського робітника
оплачувалася у 7 разів дешевше, ніж американського, а в
кінці 60-х років — у 4 рази.
Зміцнили свої позиції японські монополії. Відновили
діяльність старі фінансово-промислові групи, виникли нові.
Особливістю економіки була її двоїста структура — пара-
лельне існування великої, малої та середньої промисловості.
Частка останніх в загальному промисловому виробництві
наприкінці 50-х років становила 51,8 %, а в харчовій, тек-
стильній, швейній, деревообробній — 58—95 %.
У 1968 p. на великих підприємствах (понад 1 тис. зай-
нятих) зосереджувалося лише 16—17 % робочої сили і ви-
роблялося 28—50 % продукції. Характерним явищем ста-
ло підпорядкування малого та середнього підприємництва
великому капіталу через систему субпідрядів.
Надзвичайно велике значення у повоєнній Японії мала
регулятивна роль держави в економічній сфері. Протягом
50-х років розроблялися трирічний, два п'ятирічні, шести-
річний плани розвитку господарства, які визнавалися неза-
довільними. Наприкінці 50-х років була створена Рада га-
лузевої структури, за розробками якої було прийнято деся-
тирічний комплексний план структурної перебудови (план
"Ікеда" — за ім'ям тодішнього прем'єр-міністра Японії).
Тривалі економічні програми мали характер планів-про-
гнозів. Вони визначали певні цілі, умови розвитку, виявля-
ли "вузькі" місця економіки. За ними вироблялася дер-
жавна політика і розподілялися державні інвестиції.
253
Економічна діяльність здійснювалася за принципами
приватної ініціативи через ринковий механізм і механізм
цін. Держава стала значним виробником і споживачем
промислової продукції. Частка її у виробництві національ-
ного продукту в 1971 p. досягла 21 %.
Кредитно-фінансові заходи держава здійснювала через
Японський банк і спеціалізовані державні кредитно-фінан-
сові інститути, державний бюджет.
Реалізація курсу на індустріалізацію, форсований роз-
виток галузей, які визначали технічний прогрес, вивели
Японію на друге місце в світовій індустрії.
У 70—80-х роках Японія займала у промисловому світо-
вому виробництві друге місце після США. Пік "японського
дива" пройшов. В усьому світі настали несприятливі кон'юн-
ктурні умови. У 1973—1974 pp. на світових ринках ціни на
нафту зросли в 4 рази. Оскільки економіка Японії на 3/4
залежала від привізної нафти, то у господарстві країни запа-
нувала справжня паніка. Для того щоб вийти з кризи, Японія
збільшила вивіз товарів. Щороку в США японці реалізовува-
ли до 2 млн автомобілів. Другий шлях, який мав вивести
Японію з застою,— зміна економічної стратегії або курс на
всебічний розвиток найновіших, наукоємних галузей: вироб-
ництво ЕОМ, роботів, тонких хімічних сполук, верстатів з про-
грамним керуванням, очисних споруд, устаткування зв'язку,
атомних електростанцій тощо. Японія витрачала на наукові
дослідження 3 % ВНП, скоротивши витрати на колишні тра-
диційні галузі — суднобудування, металургію, нафтохімію.
Завдяки цьому, подолавши кризові явища, вона зберегла за
собою в 70—80-х роках друге місце серед економічно розви-
нених країн світу. Для того щоб не допускати різких спадів у
динамічному розвитку свого господарства, уряд Японії затвер-
див план державного регулювання національної економіки.
Підсумком економічного розвитку найсильніших еко-
номічно країн світу стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Західної Європи. Зростання виробництва
останньої фактично визначалося ФРН, Францією, Велико-
254
британією. За основними економічними показниками ці
країни займали становище лідерів. Послабилися позиції
США, хоча замасштабами виробництва ВНП вони у 5 разів
переважали Японію. Відновивши своє господарство і здійс-
нивши структурну перебудову, країни Західної Європи і
Японія обійшли США. Великобританія поступово втрачала
значення могутньої держави.
Новий рівень економічного розвитку індустріальних
держав характеризують такі дані:
Створення так званої соціалістичної системи означало
перехід країн до нових механізмів економічного розвит-
ку. До 1950 р. були в основному подолані труднощі повоєн-
ної відбудови. 50—бО-ті роки стали періодом форсованої
індустріалізації на основі екстенсивного розвитку. Еко-
номічна політика засновувалася на методах і механізмах,
що. використовувалися в тодішньому СРСР. Це зумовило
її уніфікацію. Використовувалися однакові інструменти
впливу на господарське життя. Були здійснені перетво-
рення у трьох напрямах: націоналізація промисловості,
впровадження планової економіки, аграрні реформи.
255
Вихідні умови для європейських соціалістичних країн
були різними. Лише СРСР, Чехословаччина, Німецька Де-
мократична Республіка (НДР) мали сформований промис-
ловий комплекс. За рівнем національного доходу на душу
населення, промислового розвитку, зовнішньоторгових
зв'язків у 1950 p. існувало три групи країн: 1) найбільш
розвинені — Чехословаччина, НДР; 2) з рівнем удвоє мен-
шим за цими показниками — Угорщина, Польща; 3) СРСР,
Болгарія, Румунія, показники яких у 2,5 раза і більше
відрізнялися від країн першої групи.
Було проголошено курс на вирівнювання і зближення
рівнів економічного розвитку країн. Ставилося завдання подо-
лання аграрного характеру господарств та перетворення їх
на індустріальне розвинені. Протягом 50—60-х років утверди-
лася суспільна форма власності. Характерною ознакою стало
прискорення економічного зростання. Середньорічні темпи
приросту господарства були вищі, ніж в економічно розвине-
них країнах, особливо в 50-х роках. У наступному десятиріччі
в "країнах соціалістичного табору" розпочалося уповільнення
темпів:
256
Відбулися структурні зміни в національних господар-
ствах. Головним напрямом розвитку стало швидке зрос-
тання промисловості. Як наслідок, наприкінці 60-х років
понад 1/2 національного доходу створювалася за рахунок
промисловості, %: в Болгарії — 49,2 , Угорщині — 63,3,
НДР — 65,4, Польщі — 53,5, Румунії — 54,7, СРСР — 56,1.
Змінилася структура промисловості. Випереджаючими
темпами розвивалася важка промисловість. Частка галу-
зей групи А постійно зростала. На 1970 p. вона становила,
%: в СРСР - 73,4, Румунії - 70,4, НДР - 64,3, Польщі -
63,6, Угорщині — 65,1, Чехословаччині — 67,8, Болгарії —
54,7. Головна увага приділялася розвитку металургії, важ-
кого машинобудування, виробництва будівельних матері-
алів, тобто галузей, що не були носіями технічного прогресу,
їхня продукція орієнтувалася на внутрішній ринок. У б0-х
роках збільшилося виробництво предметів тривалого ви-
користання (автомобілів, електротехнічного і електронного
обладнання) та індивідуального споживання. Істотного зна-
чення набула хімічна промисловість, валова продукція якої
зросла в 9,4 раза. Промисловість реконструювалась на ос-
нові механізації та автоматизації.
Залежно від темпів індустріалізації та рівня промисло-
вого розвитку змінилася структура зайнятості в соціалі-
стичних країнах. В 1970 p. в промисловості, на транспорті
- працювало 50 % усіх зайнятих в господарстві. Діяв прин-
цип повної зайнятості. Середньорічний приріст зайнятості
був протягом 50-х років в цілому вищим ніж 3 %, що свід-
чило про екстенсивний тип зростання. Наприкінці 60-х
років НДР, Угорщина, Чехословаччина, виходячи з прирос-
ту чисельності зайнятих, перейшли до інтенсивного типу
зростання.
Важлива роль в економічному розвитку соціалістичних
окраїн належала зростанню капіталовкладень. Однак менше, ніж в економічно розвинених країнах, виділялося коштів на НДДКР.
50—60-ті роки були періодом взаємного пристосування
257
національних господарств. Основними формами економіч-
них зв'язків були обмін товарами і послугами, переміщен-
ня фінансових ресурсів з однієї країни в іншу, міграція
робочої сили, обмін науково-технічними досягненнями,
міжнародна координація економічної політики і господар-
ської діяльності.
Відбувалися зміни у процесі зближення економічного
розвитку країн РЕВ:
Основним стратегічним напрямом розвитку країн Азії,
Африки, Латинської Америки в 50—60-х роках XX ст. була
індустріалізація. Вирішальне значення мав розвиток про-
мисловості, особливо обробної, транспорту, будівництва.
Змінилося співвідношення легкої та важкої промисловості: в середині 60-х років воно становило відповідно 56,9 і 43,1 %.
Значення сільського господарства, частка якого в 1950 p. у
2 рази перевищувала промислове виробництво, поступово
зменшувалося. Намітилася тенденція переважного розвит-
ку сфери послуг порівняно з сільським господарством. Це
зумовлювалося більш високим доходом, незначною потре-
бою в матеріально-технічному забезпеченні, аграрним пе-
ренаселенням і зосередженням робочої сили в містах. Тра-
диційно в містах значною була частка торговців, кустарів.
258
Економіка аграрно-сировинних держав зростала швидше
порівняно з економічно розвиненими державами. В 60-х роках середньорічний приріст національного продукту ста-
новив 5,4 %, промислового виробництва — 7,3, важкої про-
мисловості — 9,1, сфери послуг — 6,4 %. Нарощування економічного потенціалу нівелювало відмінності в структурі національних господарств країн, що розвиваються, та економічно розвинених:
Процес індустріалізації забезпечувався зростанням капі-
тальних вкладень в економіку, їхня частка у ВНП зросла
дo 14—20%. Майже 50% коштів інвестувала держава. Було
становлено національний суверенітет ресурсного потенці-
алу країн. Сформувався державний сектор в економіці, що
включав банківську систему, зовнішню торгівлю, транспорт,
комунальне господарство, енергетику, деякі галузі промис-
ловості. Сфера натурального патріархального господарства
зменшилась до 4—25 % ВНП. Державі належала провідна
роль у визначенні та реалізації стратегії економічного роз-
витку, ії діяльність зосереджувалася на виробленні та за-
259
твердженні планів, здійсненні індустріалізації з урахуван-
ням зайнятості, створенні інфраструктури, на контролі за
використанням іноземного капіталу, регулюванні зовніш-
ньоекономічної політики, впровадженні нових технологій,
операціях у сфері послуг.
Більшість аграрно-сировинних держав мали змішану
економіку, що грунтувалася на поєднанні приватногоспо-
дарського і державного капіталів. Важливою тенденцією
було подолання дезінтеграції та незбалансованості еконо-
міки, перехід її на національну базу, переорієнтація на
внутрішній ринок, самозабезпечення.
Помітний вплив на галузеву структуру країн, що розви-
ваються, мала експансія транснаціональних компаній. Го-
ловними формами їхньої діяльності були дочірні компанії,
філії, відділення, змішані підприємства. Останні стали од-
ним з каналів отримання нових технологій, управлінського
досвіду, підвищення кваліфікації кадрів. На початку 50-х
років 391 транснаціональна компанія мала в обробній про-
мисловості цих країн 170 змішаних компаній. Так, 20 %
великих корпорацій Латинської Америки були спільними
з транснаціональними компаніями. Акції останніх стано-
вили 20—40 %. Поширеними типами угод між транснаціо-
нальними компаніями і національними підприємствами
стали угоди про технічну допомогу, управлінське сприяння,
надання певних послуг. Ефективність співробітництва з
транснаціональними компаніями залежала від державного
контролю.
4.3. Індустріалізація сільського господарства
Істотною ознакою сільського господарства в економічно
розвинених країнах був перехід до машинного виробницт-
ва стандартизованої продукції землеробства, широке впро-
вадження досягнень науково-технічного прогресу. Сільське
господарство перетворилося на індустріальну галузь.
У 50—60-х роках сільськогосподарське виробництво
260
зростало повільніше, ніж інші галузі, середньорічні темпи
становили 2,6 %. Обсяг виробництва в загальному в усіх
економічно розвинених країнах збільшився на 65 %.
Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільсько-
му господарстві. До другої світової війни його загальний
середній рівень становив близько 34 %. Після війни цей
показник знизився до 27 %, у 1968 p. — до 20 %. У США,
Великобританії зайнятість населення у сільському госпо-
дарстві зменшилась в 2, у ФРН, Франції, Японії — в 3 рази.
Протягом 60-х років площа сільськогосподарської землі
в США збільшилася в 2 рази, у Великобританії, ФРН змен-
шилася відповідно в 1,4 і 1,7 раза, у Франції стабілізувалася.
Посилилася концентрація виробництва. Кількість ферм
лише у 60-х роках зменшилася у США на 27 %, Велико-
британії — 22, ФРН — 39, Франції — 17 %. Поступово вони
перетворювалися на сучасні підприємства. Однак зберіга-
лися і сімейні ферми.
Протягом 50—60-х років у розвинених країнах осно-
вою сільського господарства були фермерські господарства,
які реалізовували продукцію на ринку.
Найбільшої концентрації виробництва досягли США.
Підприємства з обсягом продукції понад 100 тис. дол. на
рік і активами в 1 млн дол. наприкінці 60-х років становили
4,1 % загальної кількості підприємств і виробляли 47,4 %
товарної продукції. В основному вони спеціалізувалися на
вирощуванні овочів і м'ясному тваринництві. Однак типо-
вою була ферма з обсягом товарної продукції не менше ніж 20 тис. дол. на рік.
В американському сільському господарстві поширила-
ся оренда землі. Кількість фермерів — повних власників землі становила 62 %, на їхню частку припадало 35,3 % сільськогосподарських угідь. Переважно землю орендува-
ли господарства з обсягом річної товарної продукції понад