Geum.ru

Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика

Вид материалаДокументы

Содержание


3. 2. Світова економічна криза 1929—1933 pp.і економічний розвиток у 30-х роках XX ст.
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   45

1925—1929 pp.). План передбачав надання позик і кредитів,
їйереважно американських, на відбудову господарства та
І оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що під-
ЦЙвесення економіки допоможе Німеччині справно сплачува-
|їїї репарації Великобританії та Франції, які, у свою чергу,
|яа цей рахунок покриють воєнні борги США в період пер-
істої світової війни. Причому наголошувалося, що основна
рмаса промислової продукції з Німеччини повинна спря-
мовуватися торговими каналами в СРСР, щоб, як було ра-

191

піше, не витіснити англійські та французькі товари з міжна-
родних ринків. Згідно з планом Дауеса СРСР повинен був
за промислові товари здійснювати сировинні поставки в
Німеччину. План Дауеса діяв до 1929 p. Вклавши в еконо-
міку Німеччини 27 млрд золотих марок, він сприяв стабі-
лізації господарського життя країни. З інфляцією було по-
кінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила
випуск промислової продукції на 13% порівняно з 1913 p.
Найбільше інвестицій надходило з США (70%), які вклада-
ли їх, як правило, в оновлення основного капіталу важкої
промисловості. Це дало змогу Німеччині випередити Вели-
кобританію, збільшивши експорт машин та індустріально-
го устаткування на світовий ринок. За період дії плану
Дауеса Німеччина виплатила репарацій менше 10 млрд зо-
лотих марок, причому за рахунок спеціальних облігацій
німецьких залізниць та промисловості, підвищення непря-
мих податків. Зросла роль Німеччини не тільки у світовій
торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія
та електроніка. Однак всі ці успіхи були введені нанівець
внаслідок світової економічної депресії 1929—1933 pp.

Версальський договір зміцнив позиції французької еко-
номіки. Тільки Лотарингія давала залізної руди стільки,
скільки вся Франція. Окупована Францією німецька Са-
арська область забезпечила країну кам'яним вугіллям. До
факторів, які стимулювали швидке піднесення французь-
кої економіки у повоєнний період, належить широко-
масштабне промислове й комунальне будівництво. Одер-
жавши від Німеччини понад 8 млрд золотих марок репа-
рацій, Франція вклала їх у відбудову зруйнованих війною
північно-східних департаментів. Відбувся непростий про-
цес відновлення старих фабрик і заводів, з'явилися найсу-
часніші індустріальні галузі. Французькі інженери вклали
в них найновіші досягнення науки і техніки.

Мільярдні репарації стабілізували французьку націо-
нальну валюту, дали можливість спорудити чимало гідро-
електростанцій в Альпах та Піренеях. З'явилися нові про-

192

мислові центри на півдні країни, в містах Бордо, Марселі,
Ліоні, Тулузі, на околицях Парижа. З колоній, які за тери-
торією у 20 разів перевищували метрополію, надходила у
великих кількостях сировина. Туди у кінці 20-х років Фран-
ція експортувала близько 40 % своєї промислової продукції.
Для такого товарообміну будувалися нові та реконструю-
валися старі порти. Найшвидше розвивалися хімічна, авто-
мобільна, авіаційна, нафтопереробна, приладобудівна, елект-
ромеханічна галузі промисловості.

Проте у легкій промисловості спостерігався застій, крім
виробництва предметів розкоші, якими у всі часи славили-
ся висококласні французькі спеціалісти. Отже, за темпами
зростання промислового потенціалу Франція випередила
всі країни світу. Обсяг індустріального виробництва на-
прикінці 20-х років перевищив довоєнний (1913 p.) на 8%.

Сільське господарство відставало від динамічного роз-
витку промисловості. В аграрному секторі переважали
дрібні ферми. Вони не мали відповідного технічного забез-
печення. У сільськогосподарському виробництві переважала
ручна праця. Все це зумовило слабку конкурентоспро-
можність французьких сільськогосподарських товарів на
європейських ринках. За таких обставин французькі селя-
ни розорялися, йшли в міста, шукаючи роботу на промисло-
вих підприємствах. Відзначалися стабільністю лише великі
ферми, власники яких застосовували механічні методи об-
робітку землі. В цілому сільськогосподарський сектор,
відстаючи в агротехнічному відношенні, був на рівні довоєн-
ного (1913 p.). Велика депресія 30-х років порушила нор-
мальний ритм розвитку господарського життя Франції.

Японія після закінчення першої світової війни змушена
Цбула поступитися перед країнами Антанти своїм монополь-
|яим правом на торгівлю та економічні відносини з Китаєм.
|Відновлено горезвісну доктрину "відкритих дверей", тобто
Вможливість для США та їхніх європейських союзників ра-
Ціюм з Японією підтримувати всебічні торгові та фінансові
відносини з Китаєм. США, інші розвинені країни потіснили

193

японських підприємців з ринків Південно-Східної Азії. Все
це призвело до різкого спаду промислового виробництва, яке
в 1921 p. скоротилося на 20%. Експорт товарів зменшився
на 40, імпорт — на 33%. Проте завдяки переведенню значної
кількості воєнних заводів на мирні рейки Японії вже в 1924 p.
вдалося подолати кризу. Лише виплавка чавуну та сталі до
1929 p. збільшилась вдвоє. Цьому економічному успіху спри-
яли багаті родовища кам'яного вугілля й залізної руди Ко-
реї та Маньчжурії, окупованих Японією.

Не менш успішно розвивалася традиційна текстильна
галузь, її значення в господарстві Японії величезне — 40 %
промислового виробництва країни. На світовому ринку
японські текстильні вироби не поступались знаменитим
англійським. До 1929 p. продовжувався інтенсивний про-
цес концентрації виробництва та банківської справи. Про-
відну роль в економіці відігравали концерни Міцуї, Міцубісі,
Сумітомо, Ясуда. Вони мали багатогалузевий характер, по-
ряд з банками, до них належали різні галузі важкої та лег-
кої промисловості, залізниці тощо. На відміну від моно-
полій США та Західної Європи, які грунтувалися на акціо-
нерному капіталі, японські концерни тісно переплелися з
державним апаратом, імператорськими домами. Саме вони
до 1929 p. вклали в національну економіку 2/3 інвестицій.
На державних підприємствах устаткування відповідало
сучасним технологічним вимогам на відміну від обладнан-
ня на приватних заводах чи фабриках.

3. 2. Світова економічна криза 1929—1933 pp.
і економічний розвиток у 30-х роках XX ст.

Економічна криза 1929—1933 pp. виявилася світовою.
Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, при-
звівши до масового скорочення промислового виробництва,
інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона
в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній
Європі, інших країнах Азії та Африки.

194

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати
різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня
1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже
90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол.,
знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку
індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі
скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, націо-
нальний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт
і експорт — на 75%. За роки Великої депресії збанкруту-
вали 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків.
Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно,
робочі місця, залишились без збережень, стали безробітни-
ми, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад
17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17
років до рівня 1911 p.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона ви-
явилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння
цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито
заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю,
каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причи-
на кризи — відсутність будь-якого контролю державою за
промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

Сільське господарство США в 1929—1933 pp. зазнало тяж-
ких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того
часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповню-
і вали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в
в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшени-
цю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевне-
ними діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністра-
ція, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від
будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізне-
су. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який
нібито мав підвищувати купівельну спроможність амери-
канців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід
мав протилежний наслідок — в США випивали за рік удвічі

195

більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" зако-
ну. Гувер виявився рішучим противником введення дер-
жавної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрун-
товував тим, що такий крок принизить "стійкість амери-
канського характеру". Лише в 1931 p. почали застосовува-
ти в США невпевнені спроби державного регулювання про-
мисловістю, банками, транспортом, торговими підприємства-
ми, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації
Гувера спровокували соціальний вибух — масові страйки,
"голодні" походи безробітних на Вашингтон.

Соціальне та економічне становище країни стало кри-
тичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що по-
трібна термінова ефективна антикризова програма, її здійс-
нив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже
в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з еко-
номічної кризи. Його "новий курс" на оздоровлення краї-
ни був підтриманий всіма верствами населення. У плані
Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та
кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації то-
варів, президент постановив скоротити надмірне їх вироб-
ництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промис-
лову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" пе-
редбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайня-
тості працездатного населення". За допомогою позик і дер-
жавних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова
система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні
акції державного контролю над економікою країни, зокре-
ма Закон про відновлення національної промисловості та
Закон про регулювання сільського господарства. Відповід-
но до цих документів на найвищому урядовому рівні від-
бувалося обов'язкове контролювання галузевих промисло-
вих підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск
своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на
17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно
з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну,

196

ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної
плати робітникам та службовцям. У сфері сільського гос-
подарства "новий курс" був спрямований на припинення
процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планува-
лося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію,
скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові
збитки фермери США одержували від держави відповідну
компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши
новітні сільськогосподарські машини, на значно менших
площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни,
як і в докризовий період.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну
програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали
роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних
споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробіт-
ним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову до-
помогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала
відігравати важливу роль регулятора і координатора гос-
г подарського життя країни. Все це й допомогло США вже в
і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці
1929 p. Вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів,
все важче проходив процес реалізації промислової та
сільськогосподарської продукції. Як наслідок — на рин-
ках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко
знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало без-
робіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була та-
кою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її
удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p. промислове ви-
робництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., ви-
плавлення чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську
(продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського
життя Великобританії тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на
ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтри-
мував процес концентрації виробництва, встановлення га-

197

лузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс
на об'єднання підприємців, держава намагалася контролю-
вати випуск продукції, її реалізацію за допомогою приму-
сових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій.
Вже в 1930 p. в країні діяли монопольні об'єднання у
вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовня-
на корпорація). Остання, спираючись на державні субсидії,
скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успіш-
но діяли тільки змішані державно-приватні підприємства,
серед них "Англо-голландський нафтовий трест", "Англо-
іранська нафтова компанія".

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від
неконтрольованої політики заохочення іноземних інвес-
тицій. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фун-
та стерлінгів. Курс девуальованої національної валюти зни-
зився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют.
Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність
англійських товарів як на світових, так і на місцевих рин-
ках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів на
10, 331100%.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Ве-
ликобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового бло-
ку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініо-
ни (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голлан-
дія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Велико-
британії прискорити вихід з економічної кризи. Країни
"стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондон-
ських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію
якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових)
товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову
машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сиро-
вину знижувалися значно швидше, ніж на промислові ви-
роби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економіч-
ної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала
метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона

198

змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній
і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну
систему офіційно почали іменувати Британським співто-
вариством націй. Ця спільнота в 1932 p. на конференції в
Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний
союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували
пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австра-
лію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський Союз,
Індію. Отже, Великобританія усунула затовареність промис-
ловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної
економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу без-
митне експортувати з країн "Співдружності націй" продук-
цію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам наприкінці 1933 — на початку 1934 p. з еко-
номічною кризою у Великобританії було покінчено. Рівень
її промислового виробництва сягнув довоєнного рівня.

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової еко-
номічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула
на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували
значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруй-
нованих війною департаментів. Найбільше капіталовкла-
день пішло на спорудження "лінії Мажіно". Інтенсивні
роботи провадилися в 1929—1934 pp. на 750 км прикор-
донної лінії між Францією та Німеччиною. (Відомо, що
мільярдні капіталовкладення було викинуто на вітер.
Гітлерівські війська, обійшовши залізобетонну фортецю з
флангів, захопили її без бою.) Безробіття не було таким
масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині, не пере-
вищувало 1 млн безробітних. У багатьох галузях криза за-
тягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової про-
дукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції —
вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис.
торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя
народу знизився втроє.

3 великими труднощами уряд Франції ліквідував на-
слідки затяжної депресії. Йому довелося встановити конт-


199




роль над Французьким банком, націоналізувати ряд галу-
зей промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском "голод-
них походів" страйкарів, демонстрацій державна адмініст-
рація підвищила заробітну плату робітникам і службов-
цям, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щоріч-
ні відпустки. Велике значення для виходу Франції з еко-
номічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін
на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої
нереалізовані промислові товари. Хоча державна адмініст-
рація доклала немало зусиль для подолання економічних
труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до
рівня 1929 p.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 —1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомо-
гою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного
рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській
розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%.
Банкрутами стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Поло-
вина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 %
були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % —
будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнува-
ла сільське господарство. Розорялися малі та великі фер-
ми, їхні доходи не досягали й ЗО % від рівня 1929 p. В 1928 —1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської
землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. На-
зрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачу-
вати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стур-
бовані економічним і політичним становищем Німеччини,
уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирі»
шили надати їй допомогу. Під керівництвом американ-
ського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний
план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій
конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" перед-
бачалось зниження розмірів щорічних репарацій та пла-
тежів, скасування всіх форм і видів контролю над еконо-

200

мікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково
припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір
щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшував-
ся порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на
найближчі 37 років у сумі 2 млрд марок. У 1931 p. Німеч-
чина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з великою депре-
сією 1929—1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репа-
рацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє
існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на
Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася по-
мітна стабілізація економіки Німеччини.

Японія в середині 1929 p. опинилася в епіцентрі світо-
вої економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господар-
ства країни — торгівля — зазнала найтяжчого удару. Екс-
порт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% зни-
зилось виробництво сільськогосподарської, на 32 % — промислової продукції. У тяжкому становищі опинились суд-
нобудівна, текстильна, металургійна, -машинобудівна галузі.
виробництво шовкових тканин зменшилося в 4 рази. У
роки економічної кризи налічувалося до 10 млн безробіт-
них. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі мен-
ше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу.

Японський уряд вирішив вихилити з кризи шляхом
мілітаризації країни та воєнної агресії. Вже в 1931 p.
японська армія захопила північно-східну частину Китаю,
утворивши там маріонеткову Маньчжурську державу. Ка-
піталовкладення направлялися переважно в ті галузі еконо-
міки, які були пов'язані з воєнною промисловістю. На сході
Євроазійського континенту спалахнула пожежа великої
війни.

США, подолавши економічну кризу завдяки "новому
курсу" Ф. Д. Рузвельта, в 1936—1937 pp. у промисловому
|виробництві досягли рівня 1929 p. Цей процес не відбував-
ся успішно. Спостерігалися етапи спаду, застою та піднесен-

201

ня. Проте справно працював механізм державного контро-
лю над господарством країни, впроваджений президентом.

30-ті роки — це період подальшого поглиблення моно-
полізації економіки. Вона панувала у всіх галузях госпо-
дарства. Таким чином підприємці страхували від можли-
вих криз свої фабрики і заводи. Хоча частка США в ці
роки у світовому промисловому виробництві дещо знизи-
лася, однак в цілому економіка стабілізувалася. У деяких
районах світу монополії США успішно конкурували зі свої-
ми суперниками (Японією, Великобританією, Італією, Німеч-
чиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в
Латинській Америці, Африці, Західній Європі, на Близько-
му Сході. У ці райони американці вкладали свої капітали,
вивозили промислову продукцію. У 1939 p. США, як і у
минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з
випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-
кредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це
свідчило про зростаючу економічну могутність цієї держа-
ви. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 p.
підвищився в 1939 p. на 90%. Діяли закони державного
регулювання економіки країни.

Великобританія, як і США, подолала наслідки економіч-
ної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. На-
прикінці 30-х років у країні панувало значне безробіття.
Англійська промисловість залишалася на рівні 1929 p. У
багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостеріга-
лися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галу-
зей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях
був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верста-
тобудівній — прогрес, значний приріст продукції. В 1938 p.
у Великобританії виплавляли сталі у 2, 1 раза менше, ніж у
Німеччині, і в 2, 8 раза менше, ніж в США. Виробництво
англійської електроенергії становило 56 % рівня Німеччи-
ни і 20 % рівня США.

У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків
економічної кризи, посилився процес концентрації вироб-