Geum.ru

Час, у якому ми живемо, справедливо називають складним І поворотним

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Науково-методична конференція ІППО КУ імені Бориса Грінченка


«Інноваційний контекст розвитку освітнього простору столичного дошкілля»


6 вересня 2011 року

Ганна Олексіївна Скомороха,

директор

ДНЗ № 762 „Либідь” м. Київ


ВИХОВАННЯ ДУХОВНОСТІ В ДІТЕЙ НА ОСНОВІ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

(тези виступу)


Час, у якому ми живемо, справедливо називають складним і поворотним. Ми прийшли до реального усвідомлення необхідності перемін, повертаємося до загальнолюдських цінностей.

Сьогодні ми відроджуємо те найдорожче, що свого часу ледь не втратили: рідну мову, культуру українського народу, почуття національної гідності.

„Найбільший скарб кожного народу – його діти” – давно, на початку ХХ століття, мовила ці слова Софія Федорівна Русова. Озирнімося назад, вслухаймося в них, пригадаймо її роздуми - роздуми матері, талановитої українки, котра збагнула істину: культура і свідомість народу народжується біля колиски немовляти, над якою повинен витати рідний дух, лунати рідна пісня, рідне слово.

„Життя не жде, воно нас кличе до роботи, і доля, і щастя нашого народу залежить від того, як ми виховуємо дитину...” – підкреслювала мудра просвітителька.

Кращі вітчизняні педагоги відчувають велику відповідальність за рівень людського в людині, за її духовність, адже в тому й полягає сенс гуманізації освіти. Вкладаємо в душі дітей гуманність, доброту, чистоту помислів, тобто все те, щоб людина прийдешнього здійснила на землі свою творчу, а не руйнівну місію. Сьогодні це надія кожного з нас, тому що стан культури і моралі суспільства в Україні викликає занепокоєння. Все більше нас турбують вияви бездуховності: асоціальна поведінка дорослих і малих, алкоголізм, наркоманія. Рівень моральності катастрофічно падає, люди втрачають розуміння Добра і зла, родинні стосунки знецінюються і втрачають свої функції.

Негативним проявом бездуховності громадян є відсутність відповідальності за авторитет держави в світі, за втрату вікових історико-культурних національних традицій та духовних цінностей, за рівень вихованості підростаючого покоління, зневага та попрання таких духовних цінностей, як любов, добротворчість, чуйне ставлення до людини, піднесене сприйняття життя.

Тому не випадково проблеми виховання людини духовної повертають до себе все більшу увагу.

Зауважу, що вже сьогодні в усіх державних освітянських документах від дошкілля до вищої школи передбачено кінцевою метою виховання духовних цінностей, формування свідомої особистості.

Національна доктрина розвитку освіти України у 21 ст., Базовий компонент дошкільної освіти, Закон країни „Про дошкільну освіту” та Базова програма розвитку дитини дошкільного віку „Я у Світі” визначили пріоритет особистісної орієнтації, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості.

Напрошується закономірне запитання: як це здійснити, як ознайомити зі змістом духовних цінностей реально, оскільки освіта України має світський характер?

Спільними зусиллями ми всі, хто причетний до виховання дітей, маємо пробуджувати в серцях дітей добрі, світлі почуття, утверджувати в них доброзичливість, дбайливе ставлення до живого, прекрасного.

Мудра, діяльна Софія Русова прийшла в педагогіку наче для того, щоб ствердити право на незалежну думку серед мороку бездуховності. Світле і чисте поряд з нами – це маля. Як говорить церква, до 7 років воно безгрішне. Але і в нього вже є два начала – добро і зло.

І від нас, дорослих, залежить яке з них переважить згодом. Збудити якнайбільше доброго в дитячій душі і не дати злу (невдоволенню, роздратуванню) вихлюпнутися з неї – ось найперша заповідь для вихователів.

В умовах нашого сьогодення для розв’язання цих питань потрібні особливі відповідальність і такт.

Мабуть, релігійне виховання доцільно вважати справою сім'ї і факультативних закладів (недільних, суботніх шкіл), де заняття ведуть фахівці, які забезпечують належний їхній рівень і щирість.

Зрозумійте, це не моє переконання, а точка зору, зумовлена станом розвитку нашого суспільства. Бо, як відомо, обов’язковість і загальність, до яких ми звикли при нав’язуванні моральних ідеалів, неминуче приведе до фальшу, до втрати принципів духовності.

Духовність – доволі складне й інтегроване поняття, воно походить від слова „дух” – внутрішній стан, внутрішній світ людини, її свідомість, її орієнтація. Поняття „духовність” не є тотожним поняттю „моральність”. Однак між ними існує взаємозв’язок, бо моральні норми поведінки визначаються духовними цінностями людини. Одиницею вимірювання духовності є ціннісні орієнтації, пов’язані з моральністю.

Як відомо, закон життя простий: після себе на цій ЗЕМЛІ треба залишити Людину з великої літери. Людину, що створює, а не руйнує. Людину любові, а не ненависті, людину – громадянина.

Якомога раніше слід навчити дитину прагнути Добра, робити Добро, уникати і соромитися Зла, бо доброчинності слід вчитися, як і інших справ.

Софія Русова радила: виховувати духовні цінності потрібно з раннього дитинства, використовуючи вроджений „інстинкт релігії”, духовно-релігійну сенситивність дитини, яка з віком зникає, якщо її своєчасно не розвивати.

Ми дбаємо про фізичне здоров'я дітей, загартовуємо їх, розвиваємо розум, пам’ять, увагу, привчаємо до хороших манер. Єдиною слабкою ланкою у вихованні дітей останнім часом було духовне здоров’я. Бо якщо проаналізувати слово „виховання”, то воно означає – ми щось ховаємо в душу дитини. Отже, що заховаємо, то й маємо.

Мета нашої роботи – через практику духовного виховання сприяти органічному входженню дошкільника в традицію і культуру українського народу, прищепленню найвищих моральних чеснот.

Духовний розвиток людини триває все її життя. Але на відміну від дорослої людини, яка здатна свідомо його скерувати, формування духовності дитини відбувається передовсім під впливом людей, які її оточують. Саме тому так важливо об’єднати в цій справі родину і дитсадок.

Загалом працюємо за трьома аспектами:
  1. удосконалення педагогічної компетентності;
  2. підвищення якості виховної роботи з дітьми;
  3. робота з батьками.

З чого почали? Насамперед із перебудови самих себе. Проаналізували свої почуття, конкретні дії в спілкуванні з дітьми, їхніми батьками. Вихователю, як нікому іншому, треба йти в ногу з часом, бо він виховує якісно нове покоління, що підростає. Помилки педагогів найстрашніші, бо стосуються найтоншої матерії – дитячої душі. Налаштовуємо вихователів плекати в собі найкращі якості, адже моральність виховується моральністю, духовність – духовністю. Пам’ятаємо вислів С. Русової, що „...бути педагогом, значить бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки”.

Найвищим благом для педагога є любов до своїх вихованців. Ми любимо своїх підопічних, живучи за правилом: немає гірших, кращих, є інші. Тож потрібно працювати серцем. Тільки тоді вдасться створити навколо себе отой духовний простір любові, поширюючи його на оточення.

Творчою групою вихователів дитячого садка розроблена „Стежка духовності” – наша авторська програма виховання основ духовно-морального спрямування. Вона грунтується на поглядах, переконаннях, ідеях християнського, духовного морально-етичного виховання відомої просвітительки С.Русової. Також розроблені нашими педагогами „Уроки доброти”, „Уроки духовної культури”, пов’язані з народними традиціями, святами.

Людська мораль вчить любити всіх людей. Але не всі це можуть, не у всіх вистачає любові на цілий світ. Тільки витончене і щире серце здатне скерувати людину на гарні вчинки. Якщо з дитинства дитина навчена прислухатися до голосу доброго серця, воно утримає її від негідного вчинку, застереже від безлічі помилок

Створення змістовного й емоційно-формувального простору в закладі, залучення дітей до національних традицій, вивчення фольклору формує духовну культуру дітей.

Важлива складова нашої роботи – це робота з батьками. На превеликий жаль, значна частина сучасних сімей далека від образу традиційної родини. Те, що раніше вважалось неприпустимим з моральної точки зору, зараз дуже часто вважають нормою.

Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми стало створення батьківського клубу „Стежка духовності”, де реалізуються такі завдання:
  • привернути увагу батьків до проблеми духовного виховання;
  • вчити батьків виявляти розуміння до внутрішнього світу дитини;
  • створювати близькі, довірливі стосунки між дітьми, батьками та вихователями.

Кожне засідання присвячене конкретній темі духовного напрямку і проводиться за трьома блоками:
        • перший блок – теоретичний „Батькам про Добро і Любов”;
        • другий блок – „Ми – одна родина”;
        • третій блок – „За сімейним столом”.

Проводимо дні відкритих дверей, театралізовані вистави за участю батьків, цикли лекцій для батьків; індивідуальні бесіди з батьками, спільні заняття за участю батьків і дітей на духовну тематику. Робимо записи бесід з дітьми на певну тематику, а потім при зустрічі з батьками прослуховуємо та обговорюємо їх.

З відповідальністю готуємося до кожної зустрічі з батьками. Вчимо розуміти притчі як настанови духовно-морального виховання, відображати в малюнках сюжети знайомих притч. Разом з дітьми проводимо конкурси: „Добро творити – у злагоді жити”, „Краса врятує світ”.

Вони інші, наші діти. Але вони – наше продовження. В їхніх очах світиться живий інтерес до життя – чистого, духовного, красивого. Будемо в це вірити!

Виховання духовності є найвищим благом для людини і для країни, і повна реалізація такої мети буде лише в дорослому віці.