Мовознавство

Вид материала

Документы

Содержание Гapoльд Мальковський Ключові слова To have his morning meal A technique for guiding attention in english Key words Михайло Білинський, Богдан Павлишенко Theorie), практикуму (Praktikum Lexikologie, ihre Aufteilung und Lehrbücher Wirklichkeit – Bewusstsein (Denken) – Sprache (language)

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 21 «Літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство,, 362.42kb.
• Антрушина Г. Б., Афанасьева О. В., Морозова Н. Н. Лексикология английского языка, 17.18kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• Мовознавство, 185.41kb.
• Vііі. Літературознавство, мовознавство та фольклор Перлина конкурсу, 253.7kb.
• Гук города Москвы, 461.87kb.
• Розділ: Мовознавство Діалог, 99.47kb.
• Розділ: Мовознавство Мовний етикет українців, 137.66kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• Курс лекцій: "Загальне мовознавство" для студентів IV курсу Для спеціальності 030507, 1154.49kb.

Гapoльд Мальковський

З метою підвищити рівень знань тексту як найважливішого виду навчального матеріалу, автор пропонує традиційне читання з перекладом (довільна увага) доповнити вико­нан­ням граматичних вправ на матеріалі самого тексту. Тоді учень декілька разів читає текст (мимовільна увага), адже довільна інтелектуальна увага спрямовується на виконання вправ. Такий перехід видів уваги сприяє поліпшеному знанню тексту у поєднанні з якіс­нішим засвоєнням граматики. Наводяться зразки виконання таких пропозицій.


Ключові слова: методика викладання англійської мови; типи уваги.


Інтерес до теми зумовлений такою ситуацією: увага до навчального тексту зни­жу­ється після того, як учень прочитав його двічі і невпевнено переклав, бо, на жаль, він далекий від розуміння глибини та вдосконалення знань. Ми маємо навіювати йому, що прочитати текст роману – це одне, а прочитати навчальний текст – це інше. Дворазового читання тексту недостатньо для його лінгвістичного засвоєння як об’єкта спостереження за мовними формами і як джерела розширення мовних знань. Це передбачає свідому спрямованість уваги учня на збагачення його мови. Об'єктом інтерпретації може бути текст, що розглядається як взірець для витворювання, тобто з точки зору використання мовних засобів для заданої комунікативної мети. Висловлювати свої думки передбачає вміння продукувати тексти. Тому слід намагатися будувати навчальний процес на текстах, бо в тексті реалізуються всі функції мови, а також вияв­ляється взаємодія категорій місця і часу, спільно утворюючи локально-часове зв’язне мовлення, цілісний мовний твір.

Текст, який звучить чи викладений на письмі, в ході навчання іноземної мови – основний вид навчального матеріалу. У системі організації мови текст є одиницею найвищого стратифікаційного рівня – текстуального, нижче якого стоїть речення. Л. М. Мурзін [2, с. 46–47] слушно вважає, що кожне речення тексту містить попереднє речення (якщо воно не є першим), оскільки текстові притаманна логічна зв'язність його складових. Речення виступає не тільки як фрагмент тексту, але також як представник тексту загалом. Воно автономне відносно тексту, але зовсім не відірване від нього. Звідси випливає, що вивчаючи речення з тексту, ми сприяємо його кращому розумінню, бо інформація про його складові, інтегруючись, створює обсяжну картину про нього.

З методичного погляду робота над іншомовними текстами здійснюється здебільшого для збагачення лексичного складу, ідіоматизації мовлення. Вона пов'язана з роботою із словником, перефразуванням, тобто визначенням синонімічних засобів і різноманітним тлумаченням. Увага спрямована на лексичні одиниці з погляду ситуації спілкування.

Розпочинаючи роботу над невідомим текстом, учень насамперед з'ясовує значення нових слів, однак найчастіше він скаржиться: “Всі слова знаю, а зв’язати їх разом не можу”. Це відбувається тому, що без твердих граматичних знань, доведених до авто­матизму, повноцінно вникнути у зміст неможливо, однак це не береться до уваги, принаймні в першому наближенні. У масовій дилетантській свідомості необхідність граматичних знань зовсім відсутня (згадаймо гасло: “Grammar be hanged!”). Тому чи­тання, спрямоване на поширення мовної бази учня, повинно мати на меті не тільки здобуття фонетичної та лексикостилістичної інформації, але й інформації граматичної.

Труднощі у розумінні тексту, які викликані лексичними причинами, вивчені краще, ніж ті, які викликані причинами граматичними, тому їм слід приділяти більше уваги. Увагу, яка супроводжує усі психологічні процеси, звичайно поділяють на два головні види: довільну та мимовільну. Довільна увага, найвищим проявом якої є увага інтелектуальна, передбачає наявність свідомої мети. Вона виявляється і в критичному аналізі варіантів будь-якого завдання, у відмові від менш ефективних засобів роботи на користь опти­мальних. Мимовільна увага, яка здійснюється без будь-якої настанови у річищі довіль­ної уваги, супроводжує першу автоматично тому, що є її стороннім продуктом. Увазі притаманна здатність перимикатися, що створює можливість доцільно спрямовувати її на різні сторони об'єкта, а також перемикатися з одного її виду на інший. Необхідність пере­микати нашу увагу виникає постійно, щоби у складній ситуації без утруднень пере­ходити від одного виду діяльності до іншого. Ця послідовність вивчення різних сторін предмета внутрішньо зумовлена логікою навчального процесу. Перемикання є своє­рідним підбадьорливим моментом, що підтримує увагу і створює різноманітність, якої можна, зокрема, досягти зміною видів діяльності, самих об'єктів та сторін його розгляду та ін. Це задовольняє вимоги гігієни розумової праці, сприяючи підтримці робочого стану, активізації сприйняття, мислення, пам'яті та інших психологічних функцій, які відіграють провідну роль у пізнавальній діяльності.

Текст дає змогу "вивчати себе" з різних сторін залежно від спрямованості наших інтересів. Як єдиний об'єкт, він уможливлює перемикання довільної уваги на якийсь бік, виключаючи з поля зору інші аспекти, які завдяки цьому стають об'єктом мимовільної уваги. Нагадаємо, що довільна увага спричиняє доцільне запам’ятовування, яке значно ефективніше за мимовільне, що виникає природно, за мимовільної уваги.

Нам імпонує думка С. С. Левітіної: "Як спокусливо було б знайти можливість керувати процесом переростання одного виду уваги в інший" (переклад мій – Г. М.) [2, с. 9]. Це переростання звичайно називають перемиканням, а причини знадності описано вище. Але де ж ті чинні заходи (know-how), завдяки яким ми зможемо "…удерживать вниманье" (А. С. Пушкін) учнів до тексту? Цим підкресленням звертаємо увагу на те, що маємо на увазі не одного учня, утримувати увагу якого нескладно, а увагу навчального колективу. Що чисельніший він, то складніше це зробити за інших рівних умов.

Наша технологія перемикання уваги складається з трьох етапів.

Етап I. Учні читають текст з настановою запам'ятати лексично-стилістичні моменти та зміст тексту, бо довільна увага, про яку ми вже говорили вище, знижується після другого читання.

Етап II. Традиційно граматичні вправи наводяться після тексту, іноді передують йому. Звичайно вони більш-менш віддалені від тексту за своєю лексикою. Це граматичні вправи до тексту. Граматичні вправи, які ми пропонуємо, це вправи за текстом, тобто ми пропонуємо використовувати речення з тексту як матеріал для вправ. Багатобічність тексту уможливлює вивчення граматики у комплексі з іншими аспектами, тобто в природних зв’язках. Таким чином, на цьому етапі ми переключаємо довільну увагу на граматику, а лексико-стилістичний бік стає об'єктом мимовільної уваги.

Як приклад виконання вправи ми пропонуємо цей текст:

Every morning Harry gets up at about seven o’clock. Then he does his physical jerks, washes and has his morning meal. After breakfast Harry leaves the house and walks to the station. As he lives in the suburbs, he has to get to London by train. It takes him about 10 minutes to reach his office which is not far from the station. Harry develops new business contracts.

У реченнях, які ми взяли з тексту, вибираємо дієслово як найбільш багатоформну та складну частину мовлення, що загалом не забороняє вибору й інших частин мови за бажанням.

По-перше, розглянемо парадигматику дієслова за цією схемою:




Цю схему можна представити скелетно, щоб чіткіше уявити собі механізм формування форм.





Інфінітив як вихідна форма розміщується посередині. Штрихова лінія відрізняє стандартні форми дієслова від нестандартних; зигзагоподібна лінія означає нестандартність.

Зразок парадигматичного виконування. У першому реченні тексту виділяємо при­судок "gets up" (встає). Запитання: "Де його місце в схемі?". Інструкція: "Далі утворіть інфінітив «to get up» і перекладіть: «вставати». Утворіть інші форми та перекладіть їх".

Тепер розгорнемо дієслово-присудок за його граматичними категоріями.

Розгорнення за:

1. Aspect: Continuous. to be + Pres. Part

Then he does his morning jerks → Then he is doing his morning jerks.

Perfect to have + Past Part.

After breakfast Harry leaves the house. → After breakfast Harry left his house.

After breakfast Harry left his house.

2. За станом: Active Passive: to be + Past Part.

Harry develops new business contacts.

New business contacts are developed (by Harry).

Звертаємо увагу на те, що у суб'єктному інфінітивному комплексі "to" завжди ставиться перед інфінітивом.


They notice Harry develop new business contacts.

Harry is noticed (by them) to develop new business contacts.

3. Mood:

I request that Harry walk to the station (Subjunctive I).

If it took him only 10 minutes to get to the station! (Subjunctive II).

Harry, have your morning meal! (Imperative).

Далі використовуємо конструкції з тексту:

а) Від речення "…he has to get to London by train" пропонується утворити модель "to have to…", підставити відповідні форми з інших речень, наприклад: "…have his morning meal", "…to leave his house" та ін.

б) Вживання "do" в стверджувальних, питальних та заперечних реченнях:

Harry develops new business contracts .

Harry does develop…;

Does Harry develop…?;

Harry does not develop…

в) Вживання Present Participle:

Getting up at about seven o’clock, he washes himself and has his morning meal.

г) Складіть речення з підкресленою конструкцією:

To have his morning meal Harry gets up at about seven o’clock.

д) Підстановка модальних дієслів та сполучень на зразок "had better":

Harry gets up at about seven o’clock.

Harry can get up at about seven o’clock. Harry had better get up at about seven o’clock.

Етап III. На завершення граматичних вправ ми пропонуємо читати чи слухати текст, котрий зараз знов в центрі довільної уваги і сприймається з оновленим інтересом та легкістю, бо речення, з яких він складається, детально вивчені. Граматика перебуває в полі зору мимовільної уваги.

Ці етапи перемикання уваги уявляються мені у вигляді таких протилежних схем.

Текст: увага довільна – мимовільна – довільна.

Граматика: увага мимовільна – довільна – мимовільна.

Таким чином, знання, одержані завдяки довільній увазі, доповнюються знаннями, які були одержані при мимовільній увазі. Підвалинами такої технології є:

1. Багатоаспектність тексту;
   
2. Переключність уваги (здатність уваги до перемикання).
   

Високий пізнавальний рівень спостерігається при такому виді довільної уваги, як увага пошукова з її сталою зосередженістю. Викладач ставить завдання: "Знайдіть у тексті певне граматичне явище", попередньо встановивши, що таке явище в тексті є. Це потрібно для того, щоб результат пошуку не був нульовим, бо такий випадок учні можуть витлумачити як помилку, хоча у пізнавальній діяльності сказати "ні", однаково, що сказати "так".

Наведемо приклад:

Викладач: "Знайдіть у тексті (див. вище) нестандартні дієслова, які закінчуються на літеру "d" в Past Indefinite". Відповідь: ”To do, to have”.

Щоб одержати таку відповідь, треба перебрати всі дієслова тексту, і це корисно: крім уважного читання тексту вивчається й граматика. У наведених вправах бажана варіантність.

Внаслідок описаних технологій навчання долається роздрібність спостережень, роз­вивається узагальнювальний аналіз, який допомагає зрозуміти місце окремих складових у структурі цілого. Досягнута доступність тексту зумовлює автоматизацію механізмів читання, швидкість розпізнавання мовного матеріалу та розширення його поля. Розу­міння змісту тексту успішно здійснюється тоді, коли його мовний бік не викликає утруд­нення, які виникають не тільки від ступеня наявності невідомого матеріалу, але й від ступеня володіння відомим. Перше поповнюється, друге вдосконалюється. Бага­то­разове читання тексту приводить до кращого засвоєння і лексики, і граматики, і тексту загалом, який сприймається обсяжніше, повніше, краще запам'ятовується та відтво­рю­ється.

Вимоги викладача як керівника навчального процесу мають основотворче значення для учня. Можна передбачити добрі знання учнів того викладача, який володіє їх увагою у здійсненні вимог до керівництва змістовою та оперативною сторонами навчальної діяльності. Зворотнє теж вірно.

Передані знання та інтерес, прищеплений до них – це найвище досягнення у роботі викладача, внаслідок якої формується мимовільна увага до вивчення мови. На за­вер­шення курсу така людина вдосконалюватиме свої знання, задовольняючи цей інтерес. Так виростає знавець мови.


1. Левитина С. С. Можно ли управлять вниманием школьника? Москва; "Знание", 1980. 2. Мурзин Л. Н. О динамических законах текста Сб. “Текст как объект линг­вис­тического и психолого-педагогического исследования”. Пермь, 1982.


A TECHNIQUE FOR GUIDING ATTENTION IN ENGLISH

LANGUAGE TEACHING


Harold Malkovskyi


To raise the level of efficiency in studying the text as the most important kind of teaching material the author suggests that the traditional reading with translation (deliberate attention) be combined with doing grammar exercises based on the text itself. In this case the student / pupil reads the text with undeliberate attention because the deliberate intellectual attention is directed at the grammar exercises. The switching from one kind of attention to another brings about better knowledge of the text together with a more qualitative acquisition of grammar. A number of examples aimed at putting these suggestions into practice are supplied.


Key words: methods of teaching English; types of attention.


В. В. Левицкий. Квантитативные методы в лингвистике. – Черновцы: Рута, 2004. – 190 с.


Останнім часом все ширше застосування у лінгвістичних дослідженнях знаходять методи математичної статистики, які отримали назву квантитативних методів. Дані методи дають можливість кількісного аналізу лінгвістичних явищ та законо­мірно­стей. Саме цьому напрямку присвячена рецензована монографія. Її автор добре відо­мий в Україні та за кордоном своїми статтями та монографіями з лінгвостатистики.

У монографії розглядаються такі питання як: основи математичної статистики та особливості її використання у лінгвістиці, типи лінгвістичних шкал, основні етапи прове­дення лінгвостатистичних експериментів, особливості психолінгвістичного експеримен­ту. До книги додано відповідні статистичні таблиці, предметний та іменний покажчики. На підставі багаторічного досвіду автор переконливо показує ефективність, результатив­ність та надійність математичних методів дослідження у порівнянні з класичними лінг­вістичними методами – порівняльно-історичним, структурним, психо­лінг­вістичним, ме­то­да­ми прагмалінгвістики та когнітивної лінгвістики. Математичні методи збільшують ймовірність того, що отримані результати будуть значно точнішими та об’єктивнішими. У рецензованій монографії поряд із викладом відповідних формул, критеріїв, присутні та­кож емоційно забарвлені авторські відступи, коментарі та ставлен­ня автора до якісного та кількісного лінгвістичного аналізу. Cтруктурно монографія складається з семи розді­лів.

У першому розділі розглядаються основні поняття квантитативної лінгвістики, істо­ричний розвиток лінгвостатистики. Систематизовано лінгвостатистичні дослід­ження та виділяються ті області мовознавства, де квантитативні методи успішно застосовуються або можуть бути ефективно використані. Зокрема, наведено такі ділянки застосування математичних методів як дослідження фонетичної структури мови, лексич­ного складу мови, частотних словників, авторських та функціональних стилів, діалек­тології, психо­лінгвістики, парадигматичних та синтагматичних відно­шень у лексиці, перекладо­знав­ства, тощо.

У другому розділі зосереджено увагу на проведенні лінгвостатистичних експери­ментів, розглядаються поняття генеральної сукупності та вибірки, види текстів, співвід­ношення якісного та кількісного аналізу, особливості проведення психолінг­вістичних експе­риментів.

У третьому розділі розглядаються статистичні сукупності та їх властивості. Дано визначення варіанти, стандартного відхилення, коефіцієнтів асиметрії та варіації.

У розділі 4 детально висвітлено поняття ймовірності та типів розподілів ймо­вірності. Розглядаються довірчі ймовірності, рівні значимості, стандартні похибки, критерій Стю­дента тощо. Також викладені елементарні поняття комбінаторики. Тео­ретичні відомості математичної статистики доповнюються лінгвістичними прик­ла­дами.

П’ятий розділ присвячено методикам зіставлення варіаційних рядів. Актуальність тематики розділу зумовлена тим, що у практиці статистичних досліджень лінгвісту часто треба зіставити два або декілька емпіричних рядів для знаходження зв’язків між певними величинами та розподілами. Одним з таких методів співставлення є кореляційний аналіз. У монографії приводиться визначення коефіцієнта кореляції та приклади його обрахунку. Іншим ефективним методом співставлення розподілів частот є використання критерію Хі-квадрат. У книзі наведено формули для розрахунку даного критерію та таблиці для співставлення величини розрахованого критерію та ймовірнісної значимості отриманого результату.

У шостому розділі наведено непараметричні методи лінгвостатистичних дослід­жень. Вважають, що отримані певним чином рангові (порядкові) сукупності є мно­жинами, незалежними від законів розподілу, тобто не зв’язані з параметрами розподілу. Методи, з допомогою яких вивчають такі рангові сукупності, називаються непараметричними. У книзі наводиться критерій Вілкоксона, Колмогорова-Смир­нова, тест на медіану та інші критерії, доповнені рекомендаціями щодо застосування непараметричних методів у лінг­вістиці.

У розділі 7 наведені практичні рекомендації з використання квантитативних методів лінгвостатистики, які спираються на багаторічний досвід автора. Розгля­дається вибір статистичного методу для лінгвістичних досліджень, зокрема, аналі­зується практичне використання критеріїв Стюдента та Хі-квадрат, коефіцієнтів кореляції. Наведено основ­ні лінгвостатистичні закони та закономірності, зокрема, закони Ціпфа, Менцерата, Піот­ров­ського. Автор також проаналізував тематику наукових публікацій та дисертацій україн­ських лінгвістів щодо використання квантитативних лінгвостатистичних методик.

Щодо зауважень, то на нашу гадку, доцільно було б включити до викладу також пи­тання про статистичне вивчення інформаційних текстових характеристик, зокрема ентро­пії, однак, складається враження, що це питання, а також узагальнення інших результатів багаторічних досліджень започаткованого автором надзвичайно плідного потужного наукового напряму знайдуть відображення у його подальших монографіях та підруч­ни­ках з лінгвостатистики.

Монографія виконана на високому теоретико-методологічному рівні, має непересічне теоретичне та практичне значення і, безперечно, буде корисною для мовознавців в освоєн­ні сучасних методів математичної статистики у лінгвістиці.


Михайло Білинський, Богдан Павлишенко,

м. Львів


Огуй О. Д., Лексикологія німецької мови – Вінниця: Нова книга, 2003. – 403 с.


Рецензований навчальний посібник О. Д. Огуя є грунтовним викладом основних теоретичних проблем лексикології сучасної німецької мови, що супроводжується прак­тич­ними вказівками щодо можливих напрямків їхнього розв’язання.

Посібник складається з авторського курсу лекцій ( Theorie), практикуму (Praktikum) та словника основних лексикологічних термінів (Kleines Lexikon der lexikologischen Termini). У теоретичній частині, що містить десять розділів та загальні висновки, автор пропонує історичне, сучасне та, зокрема, власне розуміння актуальних проблем мови та мовлення, лексичного складу мови, значення слова, його парадигматики, синтагматики та епідиг­матики, семантичних зв’язків між одиницями лексикону та ін.

У першому розділі “ Lexikologie, ihre Aufteilung und Lehrbücher” лекційного курсу автор окреслює предмет і завдання лексикології, її взаємозв’язки з суміжними дисцип­лінами, пропонує короткий але інформаційно насичений огляд методів лексикологічних досліджень та наявної теоретичної і практичної літератури з лексикології. У другому розділі реферуються основні концепції мови та мовного знака. О. Д. Огуй наголошує на необ­хідності розширення традиційно дихотомічного погляду на цілу низку мовних феноменів, як, напр., ergon – energeia (W. von Humboldt), langue – parole (F. de Saussure), Inhaltsseite – Ausdrucksseite (L. Hjelmslev), Kompetenz – Performanz (N. Chomsky) і про­пагує натомість голістичний підхід до розгляду згаданих та інших мовних явищ, що передбачає не лише аналіз об’єкта дослідження, але й синтез результатів цього аналізу (с. 31). Замість згаданої дихотомії, обстоюється тріалізм, започаткований працями того ж Ф. де Соссюра: langue – parole – langage Synchronie – Diachronie – Panchronie, Paradigmatik – Syntagmatik – Epidigmatik та ін. Без сумніву, запропонований підхід претендує на гли­бокий, багатовекторний аналіз мовних явищ. Соссюрівську білатеральну концепцію мовного знака як “image acoustique et concept; signifiant et signifié” автор розбудовує до схеми з дев’ятьма складниками (с. 38):

Wirklichkeit – Bewusstsein (Denken) – Sprache (language)

räumlich-zeitliche Koordinaten – Sozium – Sprachkonventionen/Normen

Sprechtätigkeitssituationen – Sprecher/Hörer – funktionale Stile/Kotext

У третьому розділі автор дає визначення понять слова та значення – також у три­вимірному просторі – в мовленні, лексиконі та свідомості. Наступні розділи присвячені детальному розгляду значення слова та його, відповідно, синтагматики (четвертий роз­діл), парадигматики (п’ятий) та епідигматики (шостий), які крім суто лінгвістичних ха­рактеристик дістають у авторському викладі ще й нейролінгвістичне обгрунтування. Можна, звичайно, сперечатися, чи потрібно в доволі обмеженому в часі курсі лексико­логії зупинятися на такій складній проблематиці, яка лише опосередковано пов’язана з безпосереднім предметом дослідження, однак зрозумілим є бажання автора ознайомити читача не лише з суто лексикологічними проблемами, а й з такими, які постають на стику з суміжними дисциплінами.

У сьомому розділі теоретичної частини посібника мова йде про полісемію. О. Д. Огуй відомий своїми глибоким науковим доробком з цієї проблематики. Автор перекон­ливо обгрунтовує причини розвитку полісемії, пропонує вичерпний огляд її лінгвістич­них трактувань і чітко розмежовує явища полісемії та омонімії. У наступному, восьмому розділі, висвітлюються питання можливих шляхів збагачення словникового складу мови, а саме – за рахунок процесів зміни лексичного значення, запозичення, словотвірних про­це­сів, а також пропонується територіальний та функціональний аналіз німецької лексики. Специфічним проблемам семантичного синтаксису, що виникають при актуалізації зна­чення на рівні складеного слова, словосполучення (або речення) та тексту, присвячено дев’ятий розділ. Завершує лекційний курс розділ з лексикографії, що формулює її зав­дання та містить скрупульозну класифікацію лексикографічних джерел.

У Практикумі (частина друга посібника) подаються питання на закріплення теоретич­ного матеріалу та теоретико-практичні завдання на поглиблення практичних знань з лексики німецької мови та науки про неї. Формулювання завдань – чітке, зрозуміле і спонукає до творчого опрацювання пройденого матеріалу. Посібник супроводжується Словником основних лексикологічних термінів (частина третя).

Навіть перелік проблематики, яка знайшла своє відображення у рецензованому по­сібнику, вражає своїм розмаїттям. Автор намагається відобразити не лише традицію віт­чизняних лексикологічних студій, але й синтезувати здобутки східно- та західно­євро­пейських лінгвістичних досліджень у галузі теорії значення слова. Посібник є надзви­чайно інформативним і буде, мабуть, не дуже простим для сприйняття. Однак він роз­рахований на розумного, допитливого студента, якому пропонується коротке висвітлення проблеми та достатня додаткова література зі згаданої тематики, щоб поглибити у разі потреби здобуті знання та “den Geist hinterrücks zum eigenen Denken zu verleiten“ (Ch. Morley). Автор не обмежився викладом традиційних лексикологічних проблем, а вклю­чив до лекційного курсу найактуальніші питання семантики слова та останні результати їхнього дослідження як в Україні, так і в близькому та далекому зарубіжжі.

Великою перевагою посібника є його компактність та зручність у користуванні. Поєднання теоретичного матеріалу з практичними завданнями полегшить роботу не лише студента, але й викладача, а термінологічний словник дасть змогу швидше опану­вати нові поняття.

Загалом, аналізований посібник має важливе значення для теоретичного та прак­тичного аналізу лексики сучасної німецької мови, вивчення процесів її еволюції. Праця О. Д. Огуя є вагомим здобутком української лексикології і, безперечно, сприятиме акти­візації лексикологічних досліджень.