Мовознавство

Вид материала

Документы

Содержание THE Emotional level of THE IMAGE OF Tibullus’ rural idyll Яна Павліщева Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Ключові слова

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 21 «Літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство,, 362.42kb.
• Антрушина Г. Б., Афанасьева О. В., Морозова Н. Н. Лексикология английского языка, 17.18kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• Мовознавство, 185.41kb.
• Vііі. Літературознавство, мовознавство та фольклор Перлина конкурсу, 253.7kb.
• Гук города Москвы, 461.87kb.
• Розділ: Мовознавство Діалог, 99.47kb.
• Розділ: Мовознавство Мовний етикет українців, 137.66kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• Курс лекцій: "Загальне мовознавство" для студентів IV курсу Для спеціальності 030507, 1154.49kb.

THE Emotional level of THE IMAGE OF Tibullus’ rural idyll

Markiyan Dombrovskyi


Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska Str.,

79000 Lviv, Ukraine


The paper offers analysis of a variant of the Tibullan image of the rural idyll which is realized in Tib 1.1. By the gradual analysis of each segment of the text elements of the emotional level of the image are being uncovered in the order of their appearance in the elegy. The paper shows Tibullus’ technique of the creation of emotional details by means of artistic language, and the mechanism of forming a comprehensive and complex emotional image on the basis of the gradual embodiment of these details in the text.


Key words: emotional imagery; rural idyll; Roman elegy; Tibullus.


ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО


ГЕНРІ МІЛЛЕР ЯК ТЕОРЕТИК-ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ і ФІЛОСОФ

Яна Павліщева

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Статтю присвячено лейтмотивам філософської системи Г. Міллера (категоріям не­прис­тойного/високого, бунту/прийняття) та теоретико-літературознавчим розробкам Г. Міл­лера, зокрема теорії зображення непристойного в літературному тексті та теорії потоку свідомості.


Ключові слова: Генрі Міллер; літературознавство; потік свідомості; непристойне і високе.


Творчість американського письменника Г. Міллера – невід’ємна і важлива частина сві­тового літературного процесу, оскільки саме Г. Міллер змінив подальший напрям роз­вит­ку американської і світової літератури, докорінно переосмислюючи сутність та при­значення мистецтва. Однак у сучасному літературознавстві бракує всебічних та ґрунтов­них досліджень щодо проблематики та поетики творчості Г. Міллера. Зокрема нерозроб­лені філо­софський та художньо-естетичний аспекти міллерівської творчості, а тексти пи­сь­мен­ника, зауважмо, містять значний філософський і теоретико-літературознавчий плас­ти. Серед дослідників творчості Г. Міллера розробленням цих питань займалися І. Гассан [7] (теорія непристойного у міллерівському тексті), Г. Ганс [6] (значною мірою дослідив філософію письменника), О. М. Звєрєв [3], Т. Н. Денисова [2], Б. А. Гіленсон [1].

Мета нашої статті – дослідити філософські та теоретико-літературознавчі аспекти твор­чості Г. Міллера. Для досягнення цієї мети ми ставимо такі завдання: 1) про­аналі­зу­вати лейтмотиви та найважливіші категорії філософії Г. Міллера; 2) дослідити теоре­тичні напрацювання Г. Міллера щодо мистецтва та літератури.

Розв’язання цих завдань ми реалізуємо на матеріалі роману “Тропік Козерога”, ос­кіль­ки саме в цьому тексті (разом з “Тропіком Рака” і “Чорною весною”) чітко виді­ля­ю­ться всі ті лейтмотиви й теоретичні настанови, які визначатимуть напрям подальших міл­лерівських робіт.

Формування філософських і теоретико-літературознавчих ідей Г. Міллера відбу­ваєть­ся у першій половині XX століття, кризовий час і для американського, і для євро­пей­ського суспільства, коли руйнувалася багатовічна картина світу, а образ дійсності, адек­ватний для нового світосприйняття, перебував у процесі становлення. Міллерівська філо­со­фія має синтетичний характер. Письменник акумулює сучасні йому вчення захід­ної філософії (вчення про занепад цивілізації О. Шпенглера, екзистенціалізм, пси­хо­аналіз К. Г. Юнга , О. Ранка, ідея творчого потоку А. Бергсона) та ідеї східної фі­лософії буд­диз­му, дзен-буддизму, даосизму (установка на прийняття потоку буття, антидог­матизм, антиінтелектуалізм). Звертання Міллера до східних вчень зумовлене його крити­кою культури та способу світосприйняття західної цивілізації, уста­новками пись­менника на антираціоналізм та антиурбанізм, антиутилітаризм, антиіндуст­ріалізм, нігі­лізм. Тяжін­ня Міллера до східного способу світосприйняття виявляється в контексті з європейською філософією XX ст. Визначний мислитель М. Гайдеггер у той же час звер­тається до схід­ного типу філософування (у роботі “Поетичне мислення”) і значною мірою впливає, як і Міллер, на формування системи постмодернізму.

Характерними рисами власне міллерівської філософії є амбівалентність поглядів пи­сь­менника, установка на плинність, потік свідомості, творчості, буття. Для Міл­лера- фі­лософа властивими є синтез, поєднання категорій непристойного і високого, профан­ного і сакрального, прийняття картини дійсності та бунту проти неї, створення і руйну­вання, віри й відчаю тощо.

Філософії Г. Міллера співзвучні модерністські установки на відокремленість, відчу­женість особистості, суб’єктивізм, на домінанту індивідуального над суспіль­ним. Осо­бис­тість у “Тропіку Козерога” постійно протиставляється світові, індивідуум та суспіль­ство весь час перебувають у стані конфлікту та дисгармонії. Тому міллерів­ський герой об’єктивну дійсність сприймає як хаотичну, позбавлену сенсу, абсурдну. Таке світо­сприйняття в свою чергу викликає апокаліптичні та нігілістичні роздуми антагоніста. Ці міркування, однак, мають, як зазначалося, амбівалентний характер: ідея бунту проти кар­тини світу переходить в ідею кінцевості, перехідності всього земного, в ідею прийняття ритму буття. Г. Ганс у дослідженні творчості та філософії Г. Міллера наголошує, що ідея прийняття є центральною в системі світосприйняття письменника. Установка на прий­няття картини буття, на думку Г. Ганса, перетинається з міллерівською ідеєю плинності, потоку життя і творчості. “Людина повинна мати здібність терпіти, щоби мати змогу насолоджуватися життям… повинна повністю прийняти дійсність. Але це євангеліє часто набуває форми екстремальних значень” [6, с. 193].

Чільне місце у філософській системі Г. Міллера посідають амбівалентні категорії не­пристойного/високого , які в міллерівському тексті взаємодоповнюють одна одну і мають перехідний характер. Значення цих категорій і у філософській, і в художньо-естетичній системі Міллера досліджував І. Хассан у “Літературі тиші” (1967). Дослідник зазначає, що діалектика непристойного/високого дуже важлива в текстах Міллера і значною мірою визначає їх поетику та проблематику. Непристойність у Міллера, вважає Хассан, – це спосіб трансцендентування, спосіб очищення людини від лицемірства та догматизму. Крім того, непристойність у міллерівському тексті – це джерело метафор та символів.

Маючи амбівалентний характер, непристойність виступає інструментом не тільки руй­нування догм, цінностей, установок людської свідомості, а й інструментом відрод­жен­ня, оновлення картини дійсності. “Її мета – у тому, щоб пробудити, відродити дійс­ність” [7, с. 36].

У світосприйнятті Міллера постійно відбувається перестановка верху та низу: те, що руйнує, може відроджувати; те, що є сакральним, стає профанним і навпаки. На цьому рів­ні непристойне, те, що руйнує встановлені соціальні норми, може містити в собі без­по­середньо сакральну таємницю створення. “Абсолютне заперечення стає приводом для пов­ного підтвердження, прийняття. Непристойність очищує шлях для пророкування” [7, с. 45].

Амбівалентність категорії непристойного/високого втілюється в “Тропіку Козе­рога” у понятті сексу. З одного боку, це явище уподібнюється до механізму людини-машини, ото­тожнюється з танатосом, “танком смерті”, кладовищем, з іншого – “Світ сексу” є дже­ре­лом створення, своєрідною утопією ідеальної картини світу, де кожному гарантоване вічне життя. “Світ сексу” уподібнюється до буддійської шуньяти, пустоти, у якій пере­буває той, хто досягнув нірвани і яка є першоосновою всього, що існує. “Це Царина сек­су, де немає ані птахів, ані звірів, ані дерев, ані зірок, ані проблем. Ніщо тут не перед­бачене, майбутнє невідоме, минулого не існує. На кожен мільйон народжених 999999 при­речені вмерти і більше ніколи вже не народитися. Але тому єдиному, хто зуміє по­вернутися додому, гарантоване вічне життя” [4, с. 260–261].

Діалектичність, амбівалентність поглядів властива і художньо-естетичній системі Г. Міллера. Як теоретик-літературознавець Міллер розробив власну теорію мистецтва та літератури під деяким упливом шкіл сюрреалізму та дадаїзму (особливо цей вплив помітний у першій романній трилогії письменника “Тропік Рака”, “Чорна весна”, “Тропік Козерога”). Дослідники (Т. Н. Денисова, О. М. Звєрєв) намагалися співвіднести худож­ньо-естетичні погляди Міллера з системою модернізму, екзистенціалізму або постмо­дер­нізму. Проте неправомірно відносити письменника до якогось напряму або школи, оскіль­ки творчість Міллера має радше синтетичний, акумулятивний характер. Його тео­ретико-літературознавчі погляди на зламі, перетині систем модернізму та постмо­дер­нізму. В текстах письменника (зокрема в “Тропіку Козерога”) є і установки, адекватні модерністській системі світосприйняття (суб’єктивізм, індивідуалізм, опозиція я/світ, відчуження особистості), і заперечення цих настанов (критика елітаризму, інтелектуаліз­му модерністського мистецтва, його відірваності від потоку буття людини, її безпосеред­нього досвіду). Міллерівський текст має також і деякі риси, властиві постмодерністсь­кому текстові: він тотально іронічний, інтертекстуальний, підтримує принцип нонієрар­хії, великою мірою спирається на буддійську філософію тощо.

Стосовно власне міллерівського доробку в теорії літератури, то однією з головних проблем, яку розробив Міллер, було питання про табуйованість літератури та пов’я­зана з ним теорія зображення непристойного в мистецтві. Зображення непристойного в літера­тур­ному тексті, за Міллером, не тільки бунт митця проти картини світу, а й визволення мистецтва від гніту соціальних норм та обмежень і, головне, вивільнення слова від табу, вивільнення мови загалом. Міллер ототожнює літературу зі Словом у біблійному сенсі, Слово є первинним щодо життя, але література не відірвана від життя, а навпаки виконує комунікативну функцію в людському суспільстві, є своєрідною ініціацією індивідуума до життя. Тому головною метою міллерівського героя в “Тропіку Козерога” є написання книги книг як способу трансформації картини світу. “Книга як така… перетравлюється і включається в обмін речовин, як плоть і кров, що в свою чергу, призводить до створення нового духу і тим надає світові інакшого обрису” [4, с. 284].

У зв’язку з цим Міллер розробив теорію митця та його статусу в суспільстві. Митець, згідно з Міллером, – це передусім пророк, очисник, злочинець та вигнанець. Отже, ми­тець у суспільстві перебував поза статусом, на порозі становлення (В. Тернер [5]). Він кидає виклик старим формам картини світу і весь час у процесі пошуку нових.

Г. Міллер розробляє власну теорію потоку свідомості в літературі, акумулюючи дос­від Пруста і Джойса, але водночас відкидаючи їхні художньо-естетичні установки (пере­дусім аналітичність Пруста, фантасмагоричність Джойса). Згідно з Міллером, техніка потоку свідомості в художньому тексті має передавати потік досвіду людини як цілісної одухотвореної істоти. Потік свідомості має охоплювати повсякденне життя людини, від­дзеркалювати картину світу і трансформувати її, оскільки, за Міллером, навко­лиш­ній світ є та­ким, яким ми його собі мислимо (установка на первинність свідомості щодо дійсності).

Крім того, техніка потоку свідомості для Міллера – це виклик традиційній формі опо­відання, протест проти формальних обмежень та оповідального схематизму. За Хасса­ном, потік свідомості в Міллера – це своєрідна антиформа, яка представляє за допомогою мови єдність свідомості й природи, знання та досвіду, митця та людини” [7, с. 30].

Отже, і філософській, і художньо-естетичній системі Міллера властиві діалектич­ність, амбівалентність, перехідність лейтмотивів. Стосовно філософського доробку письмен­ника, то домінантними проблемами, які він розглядав, були ідея прийняття існуючої картини світу та бунту проти неї; категорія непристойного та високого як інструменту руйнування догматизму застарілої картини світу та її оновлення. Щодо теоретико-літера­турознавчого аспекту міллерівського доробку, то на цьому рівні письменник дослідив питання про табуйованість літератури та літературного слова взагалі, поетику непристой­ного в мистецтві та літературі, статус та функцію митця у суспільстві як вигнанця, руй­нівника старої картини світу та деміурга. До того ж, Міллер висунув власну теорію по­току свідомості як способу трансформації картини дійсності.


1. Гиленсон Б. А. История литературы США: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. Москва: Издательский центр “Академия”, 2003. 2. Денисова Т. Н. Історія американської літератури XX ст. К.: Довіра, 2002. 3. Зверев А. М. Модернизм в литературе США. Моск­ва: Наука, 1979. 4. Миллер Г. Тропик Козерога: пер. с англ. Санкт-Петербург: Азбука, 2001. 5. Тэрнер В. Символ и ритуал: Пер. с англ. Москва: Наука, 1983 6. Hans G. Henry Miller motsagesler. With a Full English Summary. Stockholm: Cavefors, 1969. 7. Hassan I. The Literature of Silence. Henry Miller and Samuel Beckett. New York: Knopt, 1967.