Книга розрахована як на фахівців істориків, політологів, так і на широкого масового читача

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 24

IV. ФАБІAНСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ

Насамперед дуже цiкавий факт: соцiалiсти та комунiсти кричать, що вони запеклi вороги капiталiстiв. I дивна рiч: тi „запеклi вороги" одержували вiд капiталiстiв величезнi грошi на їхню соцiалiстичну дiяльнiсть. Наприклад, американський мiльйонер Джозеф Фiлс дав В. Ленiновi великi грошi на скликання в Лондонi 1908 р. з'їзду бiльшовицької партiї. Нью-Йоркський банкiр Якiв Шiф дав 1917 р. Л. Троцькому 20 мiльйонiв доларiв на революцiйну дiяльнiсть. Англiйськi банкiри М. Ротшiльд та Ю. Вернер давали великi грошi на утримання в Лондонi соцiалiстичної Господарської школи. Нiмецький банкiр Ернст Кассель дав 1920 р. тiй школi 472.000 фунтiв стерлiнгiв. Коли його близький приятель запитав чому вiн дав, то вiн вiдповiв: „Я хочу щоб та школа виховувала майбутнiх керiвникiв соцiалiстичної держави". Московський мiльйонер Сава Морозов утримував своїм коштом на островi Кiпрi аж до 1917 року школу соцiалiстичних агiтаторiв. Капiталiстичнi Фордiвська, Рокфеллерівська, Карнеґiвська та iншi фундацiї дають мiльйони доларiв на дiяльнiсть соцiалiстичної „Ради закордонних стосункiв" у США. Цю Раду заснували Нью-Йоркськi банкiри М. Варбурґ та Бернард Барух. Мiльйонер Дж. Кеннедi, ставши президентом США, призначив на найвищi посади у своєму урядi кiлькасот соцiалiстiв. Iдеолог фабiанського соцiалiзму Джон Кейнiс був дуже близьким приятелем мiльйонера Дж. Морґана.

Невблаганне життя, конкретний життєвий досвiд знищив соцiалiстичний мiф про „науковiсть" соцiалiстичних теорiй. Полiтика соцiалiстичних урядiв Англiї, Австралiї, Iндiї та iнших країн розчарувала не лише загал суспiльства, але також i багатьох соцiалiстiв. Певнi основнi, незмiннi властивостi людської вдачi очевидно дiяли i суперечили вимрiяним планам соцiалiстичних урядiв. Соцiалiсти побачили, що вони мусять або вжити примусу та терору, або викинути на смiтник свiй мiф про „науковiсть" соцiалiзму. Соцiалiсти вибрали шлях: вдалися до цiлковито вiдкритої найжорстокiшої деспотiї. У своїх довiрених балачках мiж собою соцiалiстичнi провiдники визнають, що пропаганда К. Маркса, В. Ленiна, Дж. Кейнiса, С. Веба не має нiчого спiльного з науковiстю, що соцiалiстичнi теорiї не є науковими, вони лише виражають мрiю про захоплення державної влади.

Основою основ усiх соцiалiстичних теорiй є вигадка, що тi теорiї є нiбито доведенi науковими дослiдами, що соцiалiстична полiтика науково обґрунтована. А один із найвизначнiших соцiалiстичних iдеологiв і провiдникiв, англiйський професор Дж. Страчi по 40 роках вивчення i життєвого досвiду визнав, що вся соцiалiстична „наука" не є жодною наукою. Iншi провiднi соцiалiсти погодилися з ним, як, наприклад, Стюарт Чейс, Джордж Сол та iншi. Визначний соцiалiстичний iдеолог професор Дж. Шумпетер пише: „Антропологи та соцiологи довели, принаймнi менi, що ще не жила у свiтi така людина, яка має властивостi, про які читаємо в соцiалiстичних пiдручниках економiчних наук. Вони довели, що не iснувало нiколи i нiде жодної громади, яка жила би за засадами економiчного детермiнiзму, цiєї найголовнiшої засади К. Маркса та Ф. Енгельса. Те, що досi немає поважної, наукової працi про теорiю соцiалiстичної економiки, не є недбальством соцiалiстiв. Навпаки, соцiалiсти НЕ хочуть такої працi, вона ж вiдкрила би справжню мету соцiалiзму. Така праця довела б, що без деспотiї, утискiв, жорстокостi, терору, без величезної канцелярщини, бюрократизму, без всеохоплюючого, тотального зосередження, централiзму неможливо здiйснити соцiалiстичного економiчного планування i керування не лише промисловiстю та сiльським господарством, а й усього культурного життя людей.

Твердий соцiалiст Дж. Шумпетер вивчав соцiалiзм 45 рокiв. Наприкiнцi свого життя вiн писав, що соцiалiстична iдеологiя заснована не на науцi, а на уявi, тобто на звичайнiй фантазiї.

Соцiалiзм веде просто до комунiзму. А як той комунiзм виглядає в життi – показав свiтовi СРСР, у якому запанували господарчий безлад, духовний цвинтар, безлiч фiзичних i душевних мук, море слiз, гори мерцiв, i не лише тому, що соцiалiзм удався рабства, але й тому, що сама соцiалiстична iдея заснована на НЕЗДIЙСНЕННIЙ утопiї, яка полягає в тому, що нiби економiку країни можна розбудувати без особистої iнiцiативи, без особистого зацiкавлення, без вiльної охоти працювати, що новий лад можна побудувати, накидуючи його людям живосилом i терором, проти людської волi.

Проте, чим можна пояснити той факт, що незважаючи на аж надто наочне банкротство ВСIХ, без жодного винятку, соцiалiстичних iдей, все ж є ще мiльйони високоосвiчених людей, якi й далi вiрять у можливiсть здiйснити на практицi соцiалiстичнi iдеї. Пiдкреслимо – соцiалiстичнi, бо ж соцiалiзм, будучи НЕдемократичним, присвоїв собi багато суто демократичних iдей.

Вiдповiдь знаходимо у тому психологiчному фактi, що взагалi бiльшiсть людей сприймають новi iдеї не стiльки розумом, скiльки ПОЧУТТЯМ. Людина охоче вiрить туму, чого вона бажає. Соцiалiзм заховав свою жорстоку, диктаторську природу за параваном бажаних людинi демократичних iдей, як, наприклад, всеохоплююча незалежна воля, щастя i добробут усiх людей тощо. Людина прагне цього, тому охоче пiдхоплює такi демократичнi, а НЕ соцiалiстичнi, як гадає, iдеї, схованi пiд личиною соцiалiзму. Дуже багато молодi стали соцiалiстами лише тому, що мали той соцiалiзм за дуже поступовий, прогресивний рух, не знаючи, що соцiалiзм є, навпаки, рухом назадницьким, реакцiйним. Назадницьким, бо у своїй глибшiй сутi соцiалiзм є нiщо iнше, як поворот до отарного, гуртового життя людини кам'яної доби зперед 10.000 рокiв тому, коли люди не знали ще особистої власностi. А особистi, iндивiдуальнi права людини не можуть iснувати без права особистої власностi, що його хоче знищити соцiалiзм.

Взагалi багато людей бездумно повторюють пропагандистськi кличi, не розумiючи їхнього змiсту. Наприклад, найсильнiшим рушiєм людського економiчного поступу є спонука ЗИСКУ, заробiтку. А своєю перекрученою пропагандою соцiалiсти надали поняттю „зиск" якогось неморального, пiдлого, ганебного змiсту.

Серед соцiалiстичних провiдникiв є чимало таких, якi бачать крутiйство i забрiханiсть соцiалiзму. Але такi провiдники переважно горлопани, демагоги, що радо вживають всiлякої брехнi, аби захопити полiтичну владу. Вони прагнуть насамперед ВЛАДИ, вважаючи, що мета виправдує всi засоби.

Найсправедливiшим суддею будь-якої нової iдеї є випробування її самим життям. А за теперiшнього панування горлопанiв суддею нових iдей є куплена за грошi полiтична пропаганда. Тим-то тепер фактично нацiональною полiтикою, навiть i великих держав, керує банкiрська мафiя. Тим-то в боротьбi за свiтогляд людини соцiалiсти осягнули за останнi 50 рокiв дуже великих перемог. Наприклад, однією з найголовнiших вимог соцiалiзму є ОБМЕЖЕННЯ ОСОБИСТОЇ ВОЛI. Тепер є дуже багато не соцiалiстiв, навiть противникiв соцiалiзму, якi вважають це обмеження потрiбним, навiть конечним.

Соцiалiзм нiколи не був i не є робiтничим рухом. Соцiалiстичнi партiї складалися майже з самих iнтелiгентiв та пiвiнтелiгентiв, недоучок. Робiтництво не захоплювалося соцiалiстичним свiтоглядом, хiба коли його обдурювано демократичними назвами, бо робiтники хочуть самi користуватися багатством країни, а не передавати тi користi комусь iншому, наприклад, державi, бо ж фактично передається не державi, але державним урядовцям, якi силою фактiв стають роботодавцями, панiвною верствою, що й бачимо в СРСР.

Здогад, мовляв, комунiзм, соцiалiзм поширюються там, де є багато злидарiв, де панує бiда, не вiдповiдає правдi. Штат Нью-Йорк є найбагатшим у США. Найбагатший у тому розумiннi, що на кожного мешканця припадає пересiчно найбiльше прибуткiв i видаткiв. Але з усього членства комунiстичної партiї США половина припадає на мешканцiв Нью-Йоркського штату. До комунiстичної партiї США належать дуже багатi люди, як, наприклад, кiнозiрки, що заробляють мiльйони доларiв. Комунiстична партiя мiста Нью-Йорка складається на 70 % із заможної iнтелiгенцiї. I комунiзм запанував спершу не в країнах, де було багато мiських робiтникiв, а в країнах, де їх була мала горстка – в Московщинi.

В. Ленiн не належав до пролетарiату, а був дворянином. К. Маркс був сином багатого адвоката. Ф. Енгельс – багатим капiталiстом. Серед членiв соцiалiстичних партiй чи їх прихильникiв бачимо високих аристократiв, мiльйонерiв.

Соцiалiстами були i московськi бiльшовики, i нiмецькi нацисти, й iталiйськi фашисти. I соцiалiсти, i нацисти, i фашисти – всi вони хочуть насамперед зосередження всiєї державної влади в руках диктатора, який керуватиме всiм життям кожного громадянина. Отже, є великою помилкою думати, що соцiалiсти хочуть демократичного ладу. Це пiдтверджують i самi соцiалiсти. Наприклад, англiйський провiдний соцiалiст Бернард Шоу писав: „Обов'язкова загальна праця з карою смертi тим, якi не хочуть працювати – це є основний закон соцiалiзму. Соцiалiстична держава не дозволить нiкому страйкувати. Якщо б робiтничi союзи спробували страйкувати в соцiалiстичнiй державi, то соцiалiстичний уряд задушив би за 24 години той страйк способами далеко жорстокiшими, нiж капiталiстичний уряд. Соцiалiзм не дозволить нiкому бути убогим. Соцiалiзм буде живосилом годувати, одягати, вчити – байдуже, чи таке подобається кому чи нi. Коли ж виявиться, що хтось не вартий тої опiки i клопоту, то такого уб'ють у безбольний спосiб".

Соцiалiстичний iдеолог Стюарт Чейз писав, що цiлковито оправданим є запроваджувати соцiалiзм кулею в потилицю. I справдi, Комiсiя по розслiдуванню таборiв смертi в СРСР установила, що за час 1922–1958 рокiв Московщина вигубила 60 мiльйонiв „контрреволюцiонерiв". I В. Ленiн казав, що перемога соцiалiзму у свiтi вимагала вигубити половину людства, то таки треба цю половину знищити.

Американський гуморист пише: „Соцiалiзм може бути лише у двох мiсцях: у раю, де його не потрiбно, i в пеклi, де він вже є".

Фабіанці в Англії

Маленький гурток визначних англiйських iнтелiгентiв заснував у 1884 роцi в Лондонi так зване „Фабiанське товариство". Назвали його фабiанським, взявши iм'я римського полководця Квiстаса Фабiуса Максимуса як символ цього товариства. Тактика Фабiуса – уникати фронтових боїв, а перемагати ворогiв способами, що тепер називаються „холодною вiйною". Так i „Фабiанське товариство" навмисно не заклало своєї полiтичної партiї, а, навпаки, посилало своїх членiв-соцiалiстiв до iнших партiй, а вони захоплювали з часом в тих партiях провiд. Так вони захопили провiд у лiберальнiй партії, а коли заснувалася робiтнича партiя, то вони опанували її цiлковито, а лiберальна партiя змалiла до малої горстки.

Першим головою Фабiанського товариства був професор Томас Давiдсон, але скоро провiд перебрали Бернард Шоу та Сiднi Веб. Серед засновникiв був i пiзнiший голова уряду Великобританiї Рамзей Макдональд. С. Веб оженився на мiльйонерцi Беатрис Потер, яка давала великi грошi на дiяльнiсть товариства i сама стала провiдним членом. С. Веб з жiнкою поїхали 1931 року до СРСР побачити на власнi очi соцiалiстичний „рай". Москвини приймали їх з королiвськими почестями. Повернувшись до Англiї, С. Веб з жiнкою написали велику працю „Савєтський комунiзм – нова культура". У нiй вони прославляли той соцiалiстичний „рай" в СРСР. Пiзнiше колишнiй високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ СРСР Iґор Боґолєпов, утiкши до США, свiдчив 1.05.1952 р. перед Сенатською слiдчою комiсiєю США, що ту працю написали московськi знавцi, а мiнiстерство СРСР дало її С. Вебовi.

С. Веб та Б. Шоу були у проводi Фабiанського товариства 40 років. Ідеологами довгi роки були професори Г. Ласкi (жид) та Джон Страчi, який пiзнiше став Мiнiстром продовольства. Провiдними фабiанцями були мiльйонер Iзраїль Сiєф (жид, вiн виробив план соцiалiзацiї Великобританiї), Б. Русел, Дж. Шумпетер, Дж. Кейнiс, Г. Уелз, Р. Макдональд та його син Мелком, аристократи Джордж Мей, Кенетс Лiндсi, Джералд Барi, I. Нiчолс, Генрi Бонбарi, Ґрем Годейн, I. Годжес, Л. Рiдiнґ, Данiель Нiл, Базiл Блекет, Артур Салтер, Освальд Мозлi, Джордж Повел, Сiднi Чепмен, лорд Евстас Пьорсi, Рональд Дейвiсон, лорд Мелчет, Христофор Тернер.

Рiзниця мiж фабiанцями i марксистами лише в тактицi, а мета обидвох та сама: запровадити соцiалiстичний лад у всьому свiтi. Тiльки фабiанцi, згiдно зi своєю тактикою, уникають уживати слово „соцiалiзм". Московський шпигун, комунiст i мiнiстр США Г. Д. Гвайт щиро спiвпрацював з американськими фабiанцями та їхнiм iдеологом професором Дж. Кейнiсом, закладаючи Свiтовий Банк та Мiжнародний Валютний.

Фабiанцi цiлком слушно не вiрять, що соцiалiзм у свiтi запровадить пролетарiат, робiтництво шляхом збройної революцiї, бо бракує знань на таку велику справу. Кожну революцiю планували i здiйснювали завжди iнтелiгенти. Отже, треба iнтелiгентiв притягати до соцiалiзму. Задля того Фабiанське товариство заклало в Лондонi соцiалiстичну Школу економiчних наук, щоб вона виховувала майбутнiх державних дiячiв, як сказав банкiр Е. Касель, коли давав на утримання тої школи 472.000 фунтiв стерлiнґiв. Хоч фабiанцi не згоджуються з марксистами щодо тактики, проте вони нiколи не засуджували марксистської тактики, i взагалi приятелюють з марксистами, бо вони теж соцiалiсти. Так, наприклад, провiдник фабiанцiв Б. Шоу, коли був 1931 року в Москвi, казав: „Це тут, у Росiї, я переконався, що комунiстичний лад може врятувати людство вiд сучасних криз, безладу та руїни". В. Ленiна вiн назвав „найбiльшим з усiх фабiанцiв".

Дотримуючись засади – якiсть, а не кiлькiсть членства, Фабiанське товариство нiколи не мало бiльше як 3.000 членiв, але вони були справжньою розумовою елiтою. Це люди дуже впливовi, аристократи, професори, всiлякого роду знавцi, що мають знання i досвiд керувати всiм суспiльним i державним життям. Так, Р. Макдональд був головою уряду, С. Веб – Мiнiстром працi, Дж. Страчi – Мiнiстром продовольства, 8 iнших – також мiнiстри. З 390 соцiалiстiв, членiв парламенту, 230 були членами Фабiанського товариства.

Фабiанство поширилося i поза Англiєю. Фабiанськi товариства є пiд рiзними назвами в Австрiї, Австралiї, Iталiї, Iндiї, Канадi, Францiї, а найбiльші, найвпливовiші – у США.

Президент США Дж. Кеннедi скiнчив фабiанську лондонську Господарчу школу. Коли став президентом, то набрав до свого уряду на найвищi посади дуже багато американських фабiанцiв. Мiнiстр оборони Iндiї Крiшна Менон скiнчив ту же школу. Вiн допомагав усiм чим мiг комунiстам. Iндiйський мiнiстр А. Негру також скiнчив ту саму школу. Канадський унiверситет Мек-Джiл є пiд дуже великим впливом фабiанцiв. Професор того унiверситету др. Реймонд Боер був провiдним московським шпигуном. У США кiлька унiверситетiв – на чолi з найбiльшим Гарвардським – цiлковито в руках фабiанцiв. Серед випусникiв та професорiв Гарвардського унiверситету було багато московських шпигунiв.

Фабiанцi мали надзвичайно великий, вирiшальний вплив на створення ООН, ЮНЕСКО. Цi органiзацiї цiлковито в їхнiх руках.

Як виглядає вже здiйснений соцiалiзм – бачать навіть дiти в СРСР. Бачать чортiвськи жорстоке, катiвськи кровожерне, всеохоплююче рабське не життя, а животiння, повсякчаснi муки фiзичнi i душевнi. Що саме таким є життя в соцiалiстичному СРСР – не дивно, бо ж московськi соцiалiсти – це рiднi, духовнi i свiтогляднi дiти московських монархiстiв. Цi ж бо дiти успадкували вiд своїх батькiв-монархiстiв усi московськi нацiональнi властивостi. Тим-то, захопивши 1917 року iмперську владу, московськi соцiалiсти нiчогiсiнько не змiнили в СРСР, крiм назв. Все, що тепер бачимо в СРСР, iснувало i у минулих сторiччях перед 1917 роком, лишень пiд iншими назвами, як у СРСР. Московський лiберал О. Ґерцен писав ще в XX ст.: „Московський соцiалiзм – це московський царизм".

Цiлком вiдмiнне життя бачимо в Англiї. Англiйцi БОРОЛИСЯ кiлька сторiч зi своїми королями за особистi та громадськi вольностi i права. I вони вибороли ще у XVIII ст. славну на ввесь свiт „Хартiю Вольностей" (Маґна Чарта). У нiй вони золотими буквами записали: „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом". На такому духовному ґрунтi прийшли, перший раз в iсторiї, до державного керма у Великобританiї соцiалiсти-фабiанцi.

Фабiанське товариство заснувало 1931 року свою Комiсiю полiтичного та економiчного планування. За часiв 1939–45 рр. вiйни втiкли вiд А. Гiтлера до Англiї тисячi жидiв, соцiалiстiв, комунiстiв. Переважно це були полiтики, професори, вченi-економiсти. Вони стали членами Фабiанського товариства, а всiлякi знавцi – членами Комiсiї полiтичного та економiчного планування. Прiзвищ їх нiхто не знає, крiм проводу Фабiанського товариства. Ця Комiсiя дослiджує якусь справу й укладає план реформ. Потребу не оприлюднювати прiзвищ членiв Комiсiї пояснюють тим, що, мовляв, є багато причин, якi стримують людину висловити свої справжнi погляди. Ця засада видається доброю на перший погляд. Думка знаного науковця-знавця справи важить багато (бо ж вiн знає справу), а думка якогось незнаного невiгласа, що не знає справи, жодної ваги не має. А крiм того, суспiльство не має нiякої можливостi перевiрити, чи та Комiсiя не є пiд впливом, або залежна вiд якоїсь полiтичної чи грошової сили, чи її члени вартi довiр'я. Наприклад, Комiсiя „спланувала" вiльнi часописи та журнали так, що Парламент зажадав 1947 року вiд уряду дослiдити, хто чи що зробив їх невiльними, цензурують їх, наказують їм брехати. А що вiдкрити ту незнану силу треба було, показують такi факти. У виборах до Парламенту 1945 року робiтнича партiя устами Дж. Морiсона, який на виборах став мiнiстром, запевняла виборцiв, що робiтничий уряд не дозволить державного втручання i примусу у наймі та перемiщеннi робiтникiв, бо такий примус призведе до втрати прав i вольностей робiтництва.

Мiнiстр робiтничого уряду, соцiалiст С. Стафорд, казав: „Я особисто проти примусу у наймi i перемiщеннi робiтникiв". Так само на з'їздi Робiтничих Союзiв 20.05.1947 р. один з провiдникiв Артур Дiкин казав: „Робiтничi Союзи нiколи не погодяться на будь-яке втручання уряду до прав i вольностей робiтництва". А 15.06 того ж року той самий А. Дiкин писав у робiтничому часописi: „Хоч i прикро, але Робiтничi Союзи мусять погодитися на деякi обмеження прав i вольностей робiтництва". Три тижні пiзнiше соцiалiст С. Стафорд видав наказ про примусовий найм i перемiщення робiтникiв. I тi обмеження були не меншими за обмеження воєнного часу. До речi, тут треба пригадати, що деспот-король Джемс Перший проголосив 1607 року такий закон: „Якщо вуглекопи кинуть працю без дозволу власника копальнi, то вони будуть ув'язненi i покаранi як злочинцi. Власникам копалень надаю право ловити всiх волоцюг, неробiв, здорових жебракiв i гнати їх до копалень на працю". На вимогу Парламенту король Джордж III скасував 1775 року той закон. Але 170 рокiв пiзнiше (1947) соцiалiстичний уряд Великобританiї вiдновив закон Джемса Першого з 1607 року, лише надавши йому соцiалiстичну назву.

Голова соцiалiстичного уряду Клемент Етлi був зразком старого англiйського соцiалiста-демократа. По двох роках влади вiн побачив, що права та вольностi британського громадянина щораз бiльше малiють, нищаться. I вiн хотiв замiнити тих своїх мiнiстрiв, якi надто нищили права та вольностi. Фабiанське товариство вчинило опiр i вiн нiчого не змiнив. Було усунено з посади вiйськового мiнiстра, соцiалiста Дж. Белiнджера, бо вiн чинив опiр обмеженню громадських прав та вольностей. За це саме усунено з уряду старого, заслуженого соцiалiста Артура Ґрiнвуда.

Яка сила примушувала наказувати С. Стафордовi, К. Етлi дiяти всупереч їхнiм переконанням?

Конечнiсть обмежувати всi звичайнi потреби людей в Англiї соцiалiстичний уряд пояснював браком чужих грошей (валюти), бо Великобританiя мала вiд'ємний торговельний баланс (за кордоном купувала бiльше, як продавала). Але ж по вiйнi 1914–20 рр. Великобританiя також мала вiд'ємний баланс (800 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв), проте англiйцi тодi не мали жодних обмежень нi на що, бо мали всього вдосталь. Щобiльше! По тiй вiйнi Великобританiя за коротких 10 рокiв обернула свiй 800-мiльйонний вiд'ємний баланс у додатнiй i економiчно стала твердо на ноги. Чому ж так? – Бо тодi не було соцiалiстичного „планування". Промисловiсть i торгiвля Великобританiї йшли повною ходою аж до 1930-х рокiв, коли мафiя знову спричинила велику господарчу кризу в США i поширила її на Європу.

Англiйський соцiалiстичний уряд пояснював своє нищення прав i вольностей громадянина потребою боротися з господарчою кризою i обiцяв негайно вiдмiнити всi тi обмеження як лише мине криза. Не вiдмiнив, аж поки вибори 1950 року вiдмiнили самий соцiалiстичний уряд. Не вiдмiнив, бо криза 1940-х рокiв в Англiї, хоч i виявлялася в господарчих формах, проте була кризою полiтичною, а не економiчною. Та полiтична криза була навмисно створена мафiєю, щоб осягнути свою мету – знищити особистi i громадськi права, щоби запровадити таку ж диктатуру, яка є в СРСР.

У серпнi 1947 року соцiалiстичний уряд Великобританiї проголосив винятковий стан у державi i з цiєї причини вiдновив усi обмеження та заборони воєнного часу. Цей день можна вважати початком наступу мафiї в Англiї на громадськi й особистi права та вольностi, виборенi предками й узаконенi в славнiй „Хартiї Вольностей" 1216 року. Соцiалiсти-фабiанцi почали 1947 року нищити горде прапрадiдівське: „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом".

Фабіанський соціалізм у США

Англiйський фабiанський соцiалiзм поширився в США через унiверситети. Унiверситетське соцiалiстичне товариство було засновано 1904 року, а року 1916 фабiанськi професори викладали соцiалiзм для 30.000 студентiв. Пiсля 1-ої свiтової вiйни це товариство перейменувалося на „Союз задля промислової демократiї". Фабiанськi товариства iснують у 100 унiверситетах США. Всi вони малочисельнi, але дуже рухливi, дiяльнi. Крiм того iснують понад 100 комунiстичних клубiв iменi Дюбуа. Найбiльшi i найвпливовiшi фабiанськi товариства є в унiверситетах: Гарвардському, Колумбiйському, Нью-Йоркському, Принстонському, Пенсiльванському. Їхнiми провiдниками були професори – Ф. Франкфуртер, Дж. Дьюї, В. Лiпман, В. Равшенбуш.

Фабiанцi заснували в США кiлька своїх шкiл та установ. Наприклад, заклали 1920 року в Нью-Йорку „Нову Школу суспiльних дослiджень", „Канцелярiю промислових дослiджень" тощо.

Найстарший i найбiльший розсадник фабiанського соцiалiзму в США – Гарвардський унiверситет. Його заснував мiльйонер Джон Гарвард. У засновнiй грамотi вiн заповiв: „Професори мусять навчати кожного студента пiзнати головну мету його життя, пiзнати Бога й Iсуса Христа, i тим закласти основи всiєї науки i мудростi, щоби зрозумiти, що лише Бог подає найвищу мудрiсть. Хай кожний студент у своїй молитвi має Iсуса Христа за свого Пана, Законодавця i Найвищого Учителя". Теперiшнi професори Гарвардського унiверситету навчають цiлковито протилежного, навчають усього, що заперечує заповiт засновника унiверситету. Його кiстки мабуть перевертаються в могилi.

Фабiанцi дуже голосно кричать про потребу вiльної думки. Але коли вони захопили у свої руки Гарвардський унiверситет, то не допускали до нього жодної думки, крiм соцiалiстичної. Так як в СРСР.

Гарвардський унiверситет має 11.462 студента i 4.844 професори. Отже, один професор припадає на 2,4 студента. Випускники Гарвардського унiверситету зайняли професорськi кафедри у багатьох унiверситетах США i Канади, а також i найвищi посади в урядi США, як, наприклад, президент США Дж. Кеннедi. Чимало з гарвардських випускникiв i професорiв стали московськими шпигунами та комунiстичними провiдниками. Наприклад, шпигуни: Н. Вiт, А. Гiс, Г. Гвайт, М. Гальперiн, Г. Ґлейзер, Л. Доґан, Дж. Ебт, О. Латiмор, Г. Колiнз, Л. К'юрi, Р. Нiксон, Р. Опенгаймер, Г. Обер, Л. Пресмен, Дж. Фексон, Й. Фрiдман, Е. Розенберґ, I. Шiллер.

Головним iдеологом фабiанського соцiалiзму в США був англiйський фабiанець, професор Лондонського, а потiм Гарвардського унiверситетiв Джон Кейнiс. Кейнiвський соцiалiзм рiзниться від Марксового тим, що, не нищачи особистої власностi (на вiдмiну вiд марксизму), передає державi керiвництво промисловiстю та грошима. А. Гiтлер та Б. Муссолiнi (обидва колишнi соцiалiсти) здiйснили соцiалiзм Дж. Кейнiса в Нiмеччинi та в Iталiї. Приятель фашистiв Дж. Барнес писав у своїй книжцi (що її схвалив Б. Муссолiнi) „Свiтовi перспективи фашизму": „Фашизм цiлковито узгоджується з Дж. Кейнiсом, хоч він лiберал. Книжка Дж. Кейнiса „Кiнець вiльної торгiвлi" може бути дуже добрим вступом до фашистського пiдручника теорiї господарства". Той же Дж. Барнес у тiй же своїй книжцi писав: „Всi Кейнiсовi засновки є чисто фашистiвськими засновниками".

У США теорiї Дж. Кейнiса здiйснювали професор Ф. Франкфуртер та його учнi. У Великобританiї – Лейбористська партiя. Так Фабiанський соцiалiзм (кейнiцизм) поширився у Захiдному свiтi, а марксизм – у Схiдному (в Московщинi, Китаї та решті Азiї).

Свої теорiї Дж. Кейнiс та його учнi подають навмисно в дуже ускладненiй, заплутанiй, дуже незрозумiлiй формi, щоб люди, не розумiючи їх, вiрили, що тi теорiї може зрозумiти лише дуже вчений професор, знавець економiчних наук. А з того логiчний висновок, мовляв, господарським життям держави можуть керувати лише дуже вченi знавцi-господарники. Гарвардський професор фабiанець С. Гаррiс так i писав у передмовi до своєї книжки „Державний борг i нова економiка". Вiн зазначав: „Господарськi справи та економiчнi проблеми є настiльки ускладненi, що їх не може зрозумiти не господарник, навiть з унiверситетською освiтою". I справдi, багато вчених економiстiв не фабiанцiв не розумiють, що Кейнiсовi соцiалiстичнi теорiї навмисно висловленi в незрозумiлiй формi, що тi теорiї є не економiчними, а полiтичними. Щоби приховати соцiалiстичнiсть Кейнiсових теорiй, фабiанцi голосно кричать, що Дж. Кейнiс не був соцiалiстом, а навпаки, захисником капiталiстичної системи господарювання. Професор Гарвардського унiверситету марксист Джозеф Шимперер писав, що твори Дж. Кейнiса є надзвичайно доброю полiтичною тактикою в поширеннi соцiалiзму пiд личиною рятування капiталiзму i що вони, як i твори К. Маркса, руйнують основи капiталiзму.

Дж. Кейнiс був головним радником голови Великобританського уряду Р. Ллойд Джорджа на Паризькiй Мирнiй Конференцiї. Там вiн гостро засудив союзницьку допомогу протибiльшовицьким силам i радив припинити господарчу облогу совєтської Московщини. У своєму листi до Дж. Андерсона вiд 21.07.1944 р. вiн писав: „Нашi стосунки з москвинами дуже сердечнi. Вони нам дуже подобаються, а ми їм. Я вiрю, що з часом ми здобудемо їхнє повне довiр'я до нас. А вони щиро хочуть спiвпрацювати з нами" (тобто з не комунiстами.– П. Ш.).

Дж. Кейнiс був у своїх творах великим ворогом зиску. А водночас вiн спекуляцiєю на бiржi збiльшив свiй маєток вартістю 4.000 фунтiв стерлiнґiв 1919 року до 506.000 фунтiв стерлiнґiв 1937 року. Перевiрка майна кiлькасот найвизначнiших фабiанцiв в Англiї та в США виказала, що всi вони, без єдиного винятку, були дуже багатi люди, маючи великi зиски зi спекуляцiї чи дуже високу платню.

Соцiалiзм не має жодного ґрунту в США тому, що робiтництво США вже не є голотою-пролетарiатом, а належить до найбiльш ворожого соцiалiзму i найбiльш зненавидженого соцiалiстами середньозаможного стану. Тим-то i фабiанцi, i марксисти в США не вживають навiть слова „соцiалiзм", а ховаються за параваном демократизму та лiбералiзму. Фактично тепер назва „демократ", „лiберал" у США означає прихованого соцiалiста, комунiста, москволюба. Всi пiдкупнi протидержавнi товариства в США не мають у своїх назвах анi натяку на соцiалiзм, комунiзм, москволюбство. Натомiсть вони завжди мають якусь демократичну, лiберальну назву. Навiть на офiцiйнi голови своїх товариств навмисно вибирають широковiдомих несоцiалiстiв, лiбералiв. Самозрозумiло, фактичне головування завжди перебувало в руках перевiрених соцiалiстiв, комунiстiв, москволюбiв. Свiй соцiалiзм фабiанцi США назвали „Великою громадою" (Ґрейт Сосаетi). Провiдний фабiанець Роджер Болдуiн писав своїм фабiанцям: „Працюйте i поводьтеся так, щоб не виглядали на соцiалiстiв. У всьому, що ми говоримо, мусимо виступати як патрiоти. Вживаймо багато нацiональних прапорiв, кричiмо багато про демократизм, конституцiю США, робiм вигляд, що справдi щиро стоїмо за дух наших державних i нацiональних установ".

Фабiанцi США видають мiльйони доларiв на пропаганду своїх iдей. I тi мiльйони дарують їм великi фундацiї, що їх заклали мiльйонери: Г. Форд, А. Карнеґi, Дж. Рокфеллер та iншi, якi були ворогами соцiалiзму. Направду, можна позаздрити мафiї.

Фабiанцi допомагали i московським бiльшовикам. Так, наприклад, Дж. Макдональд (пiзнiше голова англiйського уряду) допомiг В. Ленiновi скликати 1907 року до Лондона з'їзд бiльшовикiв. Американський фабiанець мiльйонер Дж. Фелс заплатив витрати того з'їзду в 3.000 фунтiв стерлiнґiв.

Фабiанець проф. Джон Дьюї мав величезний вплив на шкiльництво США. Його послiдовники – учителi та професори, пiд приводом поліпшити навчання, пропагували соцiалiзм у школах. Будучи соцiалiстом, Дж. Дьюї не визнавав нiяких моральних законiв та засад, нiяких вищих, вiчних правд. Вiн був прагматиком. Навчав, що все у свiтi є зумовне, вiдносне. Заперечував iснування Бога, вiльної волi людини. Навчав, що всю людську вдачу формують обставини життя. Змiнюються життєвi обставини – змiнюється людина. Свiй аморальний, безбожницький прагматизм вiн назвав „Поступовою освiтою". Тепер фiлософiя Дж. Дьюї дуже поширена в школах США.

Не визнаючи засади особистостi (iндивiдуалiзму), Дж. Дьюї заснував свою „поступову освiту" на засадах гурту. За нею учневi не дозволяється випереджувати iнших учнiв, бо ж таке шкодить гуртовi. Не дозволяється оцiнювати успiх окремих учнiв, бо оцiнка викликає змагання, а воно породжує суперництво, заохочує учня перевищити гурт. Та „поступова освiта" Дж. Дьюї є на всi 100 % соцiалiстична, i навiть – комунiстична. Дуже багато шкiльних пiдручникiв США тепер соцiалiстичнi за своїми iдеями, духом i формою. Призначена президентом Г. Труменом Комiсiя Вищої Освiти ухвалила 1947 року, що вища освiта США мусить провадитися за програмою ЮНЕСКО. А ту програму уклали послiдовники й однодумцi Дж. Дьюї. Провiд Учительського Союзу США тепер цiлковито в руках учнiв Дж. Дьюї. Вони паплюжать патрiотизм, нацiональних героїв, пропагують соцiалiзм, iнтернацiоналiзм, навчають безбожництва. Спершу робили це вiдкрито. Наприклад, Гарольд Роґ написав 14 таких шкiльних книжок, якi анi змiстом, анi формою не вiдрiзняються вiд шкiльних книжок СРСР. А крiм того, багато ще перекладали англiйською мовою шкiльних книжок, виданих в СРСР. Понад п'ять мiльйонiв учнiв США навчалися в 1939–1941 роках з таких книжок. Та 99 % американцiв – не соцiалiсти. Вони обурилися i запротестували. Тепер фабiанцi пропагують у США свої соцiалiстичнi iдеї пiд личиною несоцiалiстичних назв.

Чотири з п'яти найбiльших журналiв США, 90 % найбiльших часописiв США, всi три мережі телебачення США, три з чотирьох найбiльших радiомереж США – всi як одна провадять пiд демократичною личиною пропаганду соцiалiстичних iдей. А треба пам'ятати, що власниками всiх їх є мiльйонери, переважно жиди. Пiд впливом цiєї пропаганди обидвi полiтичнi партiї США – Демократична i Республiканська – внесли до своїх програм чимало соцiалiстичних iдей та засад, назвавши їх демократичними, хоч 99 % людностi США проти будь-якого соцiалiзму.

США заснували переселенцi з Великобританiї. А вони принесли до Америки всю свою культуру разом з культурою полiтичною з її гордим „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом" та з кiлькасотрiчною традицiєю „Хартiї Вольностей" XIII ст. Тож основою основ усього життя США стало всеохоплююче народне САМОУПРАВЛIННЯ. На цiй засадi збудована i сама держава США, яка складається з 50 самоврядних, незалежних вiд Вашинґтону державок-штатiв. Кожна з них має свого власного, вибраного народом президента (називається „губернатор"), має свiй незалежний, вибраний народом парламент (називається „леґiслятюрою", тобто Законодавчою Палатою). Все життя в США, починаючи вiд державного, потiм штатiвське, повiтове, мiське i сiльське є САМОУПРАВНЕ, керується вибраними мiсцевими провiдниками.³⁷

У країнi з такою старою, глибокою i широкою, всеохоплюючою традицiєю ОСОБИСТОЇ ВОЛI жодний соцiалiзм не має нiяких перспектив на перемогу. Не має, бо, як визнають самi соцiалiсти, жодної соцiалiстичної iдеї не можна здiйснити, не знищивши особистої волi. Не можна, бо всi соцiалiстичнi iдеї заснованi на засадi усуспiльнення („колективiзацiї") всього життя людини, а з цим нiколи не погодиться ВIЛЬНА людина. Лише деспотiя може живосилом накинути людям соцiалiзм, бо ж у своїй глибшiй основi соцiалiзм стоїть на особистому РАБСТВI. Найпереконливiшим доказом цього є країна здiйсненого соцiалiзму – СРСР.

Незважаючи на знаний соцiалiстам факт, що в США немає нiякого психологiчного ґрунту для соцiалiстичного зосередження державної влади, фабiанцi США видали великi мiльйони доларiв на пропаганду потреби такого зосередження, на зменшення самоуправлiння штатiв, навiть на знищення штатiвських кордонiв. I вже призначенi згори (а не обранi люднiстю) знавцi спланували, творять i керують так званими „Обширами спiльних потреб". Вони приєднують до великих мiст пiдмiськi оселi та мiстечка, утворюючи величезне багатомiльйонне мiсто „метрополiтен". Цi окремi обшири згодом мають пiдлягати одному осередковi-управi, складеної з призначених, а не обраних людьми знавцiв усiх царин людського життя i не пiдлеглих державнiй владi чи нагляду суспiльства. Таке вже iснує 50 рокiв у СРСР. Наслiдки бачать вже й дiти. I не лише бачать, але й дуже боляче вiдчувають на своїй дитячiй шкiрi i в душi.

Зародок такого самовладного осередку вже є в США. У Чикаґо є величезний, багатоповерховий будинок, в якому примiщуються канцелярiї 24-х всекраєвих (тобто на всi штати) об'єднань всiляких знавцiв, спецiалiстiв, службовцiв – державних, штатiвських, мiських. Управи тих об'єднань проводять науковi дослiдження, кожна зі своєї царини, видають вiдповiдну лiтературу, скликають наради знавцiв, виготовляють плани перебудови всього життя США. Самозрозумiло, вони ведуть величезну пропаганду в часописах, журналах, на радiо своїх соцiалiстичних iдей. Великi мiльйони доларiв на дiяльнiсть цього осередку дають щороку мiльйонерськi фундацiї Форда, Рокфеллера, Карнеґi та iнших, бо управи тих фундацiй в руках фабiанцiв та їхнiх прихильникiв.

Коли фабiанцi США побачили, що вони не мають жодного успiху, пропагуючи соцiалiзм вiдкрито, то вони заклали 1947 року товариство „Американцi демократичного чину". Мiж його засновниками бачимо жiнку президента Елеонору Рузвельт та її сина Джеймса, банкiра Г. Лемана, заступника президента США Г. Гомфрi, найвпливовiшого журналiста (друкується в 300 найбiльших часописах), соцiалiста, москволюба В. Лiпмана, славних журналiстiв-соцiалiстiв братiв Дж. та С. Алсопiв, головного редактора „Нью-Йорк Пост" Дж. Вечслера, керiвника Репортерської Служби США, соцiалiста Е. Дейвiса, радника президента А. Шлезiнджера та iншi високопоставленi особи, як, наприклад, Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, Р. Нiбор, Д. Дубинський тощо.

Товариство „Американцi демократичного чину" не є комунiстичним параваном, як багато iнших з демократичними назвами. Воно є фабiанське. Але тримаючись фабiанської засади не вживати слiв „соцiалiзм", „соцiалiстичний", члени його називають себе „лiбералами". Серед членiв є й такi, яких ледве чи можна назвати соцiалiстами, що пiдтримують соцiалiстичнi проекти.

Серед сенаторiв членами „Американського демократичного чину" є: Г. Гомфрi, Дж. Джевiтс, В. Морс, Дж. Кларк, А. Рибiков, М. Ньюберґер, П. Дуґлас, В. Проксмайре, П. Макнамара, Е. Маккартi, Е. Кефавер. У Конґресi є 35 членiв АДЧ. У Мiнiстерствi закордонних справ члени АДЧ: Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, А. Гаррiман, Дж. Вiльямс, Ф. Кумбс. Серед заступникiв мiнiстрiв в Мiнiстерствi сiльського господарства – Ч. Морфi, у Мiнiстерствi скарбу – Г. Фаулер, у Мiнiстерствi працi – Дж. Вiвер та Е. Петерсон, у Мiнiстерствi зв'язку – Ф. Белен. Членами АДЧ є Мiнiстр сiльського господарства О. Фрiман, Мiнiстр юстицiї А. Кокс, суддя Верховного Суду А. Ґолдберґ. У Бiлому Домi члени АДЧ А. Шлезiнджер та Л. О'Брiєн мають дуже високi посади. В урядi США є дуже багато членiв АДЧ. Наприклад, особливий дорадник президента Т. Соренсон, помiчник президента А. Шлезiнджер, особливий помiчник президента Г. Вуфорд, заступник Мiнiстра закордонних справ: М. Вiльямс, Ф. Кумбс, посол США до ООН А. Стiвенсон, посол до Iндiї К. Ґалбрейтс, посол до Перу Дж. Леб, посол до ООН Дж. Бiнґам, Мiнiстр працi А. Ґольдберґ, Мiнiстр охорони здоров'я, Мiнiстр освiти А. Рибiков, керiвник вiддiлiв у Мiнiстерствi працi: Ф. Маккулоч та Ч. Донеґю, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi торгiвлi Р. Люiс, керiвник вiддiлу Мiнiстерства сiльського господарства Дж. Бейкер, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi внутрiшнiх справ Ч. Стодард, посол до НАТО Т. Фiнлетер i сотнi iнших членiв АДЧ, i то лише на дуже високих посадах, а на середнiх та малих їх є безлiч.

Товариство „Американцiв демократичного чину" дуже гостро вимагає (i з успiхом) такого:

1) Парламентського дослiдження дiяльностi патрiотичного товариства iменi Джона Бьорча;

2) Лiквiдацiї Парламентської слiдчої комiсiї антиамериканської дiяльностi;

3) Постiйного i повного впровадження соцiалiстичної теорiї Дж. Кейнiса;

4) Державного керування i нагляду за сiльським господарством, школами, лiкарнями i лiкуванням, народним господарством i грошима;

5) Дуже зменшити самоуправлiння штатiв та їх права, влади Парламенту;

6) Значно поширити i поглибити владу федерального уряду у Вашинґтонi;

7) Повнiстю задовольнити вимоги негрiв у США;

8) Створити свiтовий надуряд, що не допускав би до вiйн;

9) Визнати офiцiйно комунiстичний уряд Китаю;

10) Бiльше допомагати вiдсталим країнам розбудуватися.

Того самого вимагає i комунiстична партiя США.

37. Таку саму традицiю має і старезна Україна. Московщина має цiлковито протилежну традицiю.

Blog

Книга розрахована як на фахівців істориків, політологів, так і на широкого масового читача

IV. ФАБІAНСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ