Тема: Химический комплекс Украины в современных условиях
| Вид материала | Реферат |
- Владимир Новицкий, заместитель министра промышленной политики Украины, 108.47kb.
- План проведения педсовета: Доклад «Качество образования и возможности его повышения, 81.99kb.
- Обеспечение работы промышленных и сельскохозяйственных предприятий района в современных, 48.52kb.
- Тема Системный подход к управлению организацией в современных условиях 2 Тема Роль, 284.86kb.
- Воровича Константина «Качественный химический анализ монет конца 20 начала 21 века», 268.95kb.
- Реферат по культуре Тема: «Современная культура Украины: раздел «Архитектура», 79.59kb.
- Тема: прокурорский надзор как самостоятельная, 222.9kb.
- Тема, над которой работает школа: «Профессионализм учителя-необходимое условие эффективности, 188.6kb.
- Непрерывное медицинское образование в современных условиях» Секция «Профориентационная, 1323.91kb.
- В современных условиях пособие для предприятий малого и среднего бизнеса 2007, 1248.32kb.
ПРЕДМЕТ: ХИМИЯ
Тема: Химический комплекс Украины в современных условиях
Предмет: Химия
Вид работы: Реферат.
Реферат сдан в Запорожской школе №107 с оценкой «отлично».
Реферат выполнен на украинском языке.
Зміст
| Вступ | с. 2 |
| 1. Історія розвитку хімічної промисловості України | с. 2 |
| 2. Характеристика галузей хімічної промисловості України | с. 4 |
| 3. Основні райони хімічної промисловості України | с. 10 |
| 4. Хімічна промисловість України за роки незалежності | с. 11 |
| Висновок | с.14 |
Введення
Хімічна і нафтохімічна промисловість України – важлива складова частина індустріального комплексу республіки. Хімічна промисловість визначає науково-технічний прогрес інших галузей народного господарства. Жодна з них не може обійтися без хімії.
Хімічна промисловість може створювати нові матеріали з певними властивостями. Ця її особливість дуже цінна в космічній техніці і будівництві, фармацевтичній, харчовій, легкій промисловості та ін.
1. Історія розвитку хімічної промисловості України
На території України виробництво і застосування окремих видів хімічної продукції (пороху, селітри, солей, лугів тощо) відомі здавна. Однак як галузь промисловості хімічна і нафтохімічна промисловість почала складатись на межі 19 та 20 століть. В 1892 році став до ладу Донецький (тепер Лисичанський) содовий завод, 1898 р. – содовий завод у м. Слов'янську (тепер виробниче об'єднання "Хімпром"). У 1895 р. почалося будівництво хімічного заводу у Костянтиновці (Донецька область). В Одесі (1896 р.) і Вінниці (1912 р.) було засновано суперфосфатні заводи, які працювали в основному на довізних фосфоритах. У Харкові, Одесі діяло кілька лакофарбових заводів. Під час 1-ї світової війни переважно для воєнних потреб на Україні було збудовано завод синтетичної азотної кислоти в Юзівці (тепер м. Донецьк), Сакський бромний завод (Крим), анілінофарбовий завод у Рубіжному (Донбас). На західно-українських землях хімічна і нафтохімічна промисловість була представлена в основному невеликими нафтопереробними заводами з обмеженим асортиментом продукції, напівкустарними підприємствами по виробництву сірників, фарб і деяких інших хімічних продуктів. У Стебнику й Калуші на базі місцевих родовищ калійних солей у незначних кількостях виробляли калійні добрива для потреб сільського господарства.
В 30-ті роки в республіці створюються нові галузі хімічної промисловості, зокрема будуються азотно-тукові підприємства в Горлівці (1933 р.) і Дніпродзержинську (1938 р.), віскозного волокна – в Києві (1937 р.), кінофотоматеріалів – у Шостці (1931 р.). Починаючи з 1929 р. на Україні розвивається виробництво пластичних мас і виробів з них, зокрема у Дніпропетровську, Прилуках (Чернігівська обл.), Харкові, гумотехнічних виробів – у Києві.
Під час Великої Вітчизняної війни 1941-45 р.р. в період тимчасової окупації України німецько-фашистськими загарбниками підприємства галузі зазнали великих руйнувань. Відбудовували їх швидкими темпами. Вже до 1950 р. на Україні було досягнено довоєнного рівня виробництва хімічної і нафтохімічної промисловості, а по деяких важливих видах хімічної продукції (мінеральні добрива, сода кальцинована, хімічні волокна, лаки й фарби) значно перевищено цей рівень.
В 1951 р. до ладу стали перші об'єкти Лисичанського хімічного комбінату (тепер Сіверськодонецьке виробниче об'єднання "Азот"), який першим на Ураїні почав випускати гранульовану аміачну селітру. Колектив Київського комбінату хімічного волокна (тепер Київське виробниче об'єднання "Хімволокно") у 1952 р. почав виробляти капронове волокно.
В 1954 р. на Вінницькому хімічному заводі збудовано перший цех грануляції суперфосфату. На Шосткинському хімічному заводі (тепер Шосткинське виробниче об'єднання "Свема") в тому ж році почався випуск стрічок для магнітного записування звуку.
На Роздольському гірничохімічному комбінаті (тепер роздольське виробниче об'єднання "Сірка") у 1958 р. одержано природну сірку.
До 1961 р. склад галузі нафтохімічної промисловості обмежувався в основному підприємствами по виробництву технічного вуглецю, гумотехнічних виробів. З введенням у 1961 р. Дніпропетровського шинного заводу (виробниче об'єднання "Дніпрошина") в Україні створено шинну промисловість. У 1972 р. став до ладу Білоцерківський завод шин і гумоазбестових виробів.
Велике значення для поглиблення хімізації народного господарства і побуту мав і розвиток в Україні промисловості хімічних волокон, виробництва продукції малотоннажної хімії – хімічних добавок для полімерних матеріалів, текстильно-допоміжних речовин і синтетичних барвників, консервантів, каталізаторів, товарів побутової хімії.
2. Характеристика галузей хімічної промисловості України
Сировиною для хімічної промисловості є кам'яне та буре вугілля, нафта, кам'яна і калійна сіль, фосфорити, крейда, вапняки, супутні і природні гази, сірка тощо.
Хімічна промисловість складається з кількох галузей:
- гірнича хімія (видобування сировини);
- основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди);
- хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів).
Гірничохімічна промисловість розміщена в районах видобутку корисних копалин, які використовуються як хімічна сировина. Поклади кухонної солі розробляють у Слов'янську, Артемівську (Донбас) і Криму; поклади калійної солі розробляють у Калуші (Івано-Франківська область); сірку видобувають у Новому Роздолі (Львівська область); нафту й газ – у Передкарпатті, вугілля – у Донбасі. Кам'яна сіль видобувається з ропи Сивашу.
На продукцію галузей основної хімії (виробництво кислот, соди, лугів, мінеральних добрив) припадає до 40 % усієї валової продукції хімічної галузі.
Комплексоутворююча галузь основної хімії – коксохімічна промисловість. Вона базується на потребах чорної металургії Донбасу і Придніпров'я. Коксохімічна промисловість добре поєднується з металургійним виробництвом. Коксохімія є базою для розвитку великої кількості супутних і допоміжних підприємств, які переробляють доменні і коксові гази, феноли, смоли и т.і. З них виробляють сірчану кислоту, медичні препарати, пестициди, гербіциди, барвники, пластмаси, мінеральні добрива.
Однією з галузей спеціалізації хімічної промисловості України є виробництво мінеральних добрив: азотних, фосфорних, калійних і комбінованих з домішкою мікроелементів.
Підприємства з виробництва фосфорних добрив розташовані поблизу місць виробництва сірчаної кислоти і у районах сільськогосподарського виробництва. Сировиною для цих підприємств є апатити, фосфорити, відходи інших виробництв. Основні підприємства: Вінницький і Костянтинівський хімзаводи, Одеський суперфосфатний завод, Сумське ВО "Хімпром", металургійний завод "Азовсталь", на якому з доменних шлаків виготовляють фосфорні добрива.
Основними центрами виробництва азотних добрив (аміачна вода, аміачна селітра, сульфат амонію) є Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сєверодонецьк. Вони розміщуюються в районах коксохімічного виробництва. В основі їх виробництва лежить аміак.
Україна має значну сировинну базу для виробництва калійних добрив. Заводи калійних добрив наближені до сировини – калійних солей Калуша та Стебника (Передкарпаття). Великими підприємствами виробництва калійних добрив є Калуське виробниче об'єднання "Оріана" і Стебниківський калійний завод в Івано-Франківській області.
Виробництво сірчаної кислоти зосереджено в районах її споживання, позаяк транспортування її на великі відстані економічно невигідне й пов'язане з технічними труднощами. Галузь має значну сировинну базу: саморідна сірка (Передкарпаття), відходи коксохімічних, нафтопереробних заводів, сірчані гази. Виробництво сірчаної кислоти зосереджено в Передкарпатті (Новий Роздол), Придніпров'ї (Дніпродзержинськ), Донбасі (Костянтинівка). Щорічне виробництво її –1,5 – 2 млн. тонн.
Содове виробництво матеріаломістке, тому розміщується в районах видобутку сировини – вапняків і кухонної солі (Донбас, Присівашшя). Щоб виробити 1 т соди, необхідно витратити 1,5 т кухонної солі, 15, т вапняку і 1,7 т умовного палива.
Основними підприємствами содової промисловості є ВО "Хімпром" у Слов'янську (Донецька область) і содовий завод у Лисичанську (Луганська область). На ропі Сиваша працює підприємство в Красноперекопську (Крим). Кальцинована сода використовується для виробництва скла. Каустична сода виробляється в Калуші. Її використовують у текстильній промисловості, миловаренні, для виробництва штучних волокон, глинозему з бокситів тощо.
До хімії органічного синтезу належать виробництва синтетичних смол, пластмас і хімічних волокон. Сировинною базою є нафта, газ, кам'яне вугілля, а також кухонна сіль.
Продукція хімії органічного синтезу використовується в легкій, харчовій, гумоазбестовій та інших галузях господарства. Найбільші підприємства галузі розміщені в Донбасі і Придніпров'ї. В Запоріжжі виробляють кремнійорганічні сполуки, синтетичні смоли; в Дніпродзержинську – полівініл і полістирол, в Сіверськодонецьку – вироби з пластмаси і склопластика. Синтетичні смоли переробляють на плівкові, пластмасові вироби в Києві, Калуші, Одесі, Фастові.
Галузь хімії органічного синтезу – лакофарбова промисловість. Вона випускає лаки, фарби, оліфу, емалі, розчинники, шпаклювальні і шліфувальні суміші і т.і. Сировинна база лакофарбової промисловості дуже широка. Тому це виробництво має широкі виробничі зв'язки з різними галузями господарства України: нафтопереробною, нафтохімічною, кольоровою, чорною металургією, лісохімічною, олійно-жировою та ін. У різних районах країни налічується близько 30 великих підприємств та окремих невеликих виробництв.
Лакофарбові заводи працюють у Дніпропетровську, Одесі, Львові, Кривому Розі, Бериславі (Херсонська область), Чернівцях, Сімферополі, Красноперекопську, містах Дніпропетровської області.
Анілінофарбова промисловість постачає барвники для поліграфічної, шкіряно-взуттєвої, текстильної, харчової галузей господарства. Найбільше підприємство – Рубіжанський хімкомбінат у Луганській області.
Розміщення виробництва хімічних волокон залежить від трьох чинників:
- наявності паливно-енергетичних ресурсів;
- наявності водних ресурсів;
- наявності трудових ресурсів.
Для виробництва 1 тонни хімічних волокон витрачають до 5 тис. кубічних метрів води, велику кількість парів, 5-20 тис. кіловат-годин електроенергії.
Розрізняють:
- штучні хімічні волокна;
- синтетичні хімічні волокна.
Штучні одержують з природних полімерів – переважно з целюлози. До них належать ацетатні, віскозні, мідноаміачні волокна.
Синтетичні – анід, капрон, лавсан, нітрон – виробляють із синтетичних смол. Хімічні волокна використовуються в легкій промисловості, виробництві шин тощо.
Найбільші підприємства хімічних волокон і ниток знаходяться в Києві, Черкасах, Чернігові, Житомирі, Сокалі (Львівська область). Штучне волокно виробляють у Києві на Дарницькому шовковому комбінаті, в Черкасах і Сокалі, синтетичне – в Чернігівському об'єднанні "Хімволокно" (виготовляють капронову кордну нитку для виробництва шин).
Набула розвитку нафто-хімічна та гумово-азбестова промисловість. Вони використовують продукцію нафтопереробної і газової промисловості, синтетичний і натуральний каучук. Тому нафтохімічні заводи розміщуються поряд з нафтопереробними: Бердянськ, Борислав, Кременчук, Херсон. Окремі заводи нафтохімії орієнтуються на споживача, виробляючи синтетичні миючі засоби, замінники харчових жирів і т.і.
Гумоазбестова промисловість налічує понад 30 підприємств різної потужності і асортименту готової продукції. Найбільшим є ВО "Дніпрошина" в Дніпропетровську і виробниче об'єднання шин і гумоазбестових виробів у Білій Церкві.
Гумотехнічні засоби випускають також у Києві, Лисичанську, Білій Церкві, Сумах, Запоріжжі, Одесі, Харкові, Донецьку, Луцьку, Горлівці, Чернівцях, Кременчуці, Дашаві, Дубному.
3. Основні райони хімічної промисловості України
Найбільшого розвитку і територіального зосередження хімічна промисловість набула в Донбасі, Придніпров'ї і Передкарпатті.
Розміщуючись у промислових вузлах, підприємства хімічної промисловості переробляють відходи різних галузей господарства, поліпшуючи екологічну обстановку і поліпшуючи ефективність виробництва.
Вузли хімічної промисловості дістали розвитку в районах видобутку хімічної сировини.
Великі вузли хімічної промисловості сформувалися в Передкарпатті і Донбасі. В Передкарпаті найбільшими є Дрогобицько-Роздольський і Калусько-Долинський.
До Дрогобицько-Роздольського вузла входять ВО "Сірка" в Новому Роздолі, виробництво калійних добрив у Стебнику, хімічні підприємства і виробництва в Бориславі, Жидачеві, Стрию, нафтопереробка у Дрогобичі і Дашаві.
Калусько-Долинський вузол об'єднує підприємства Калуша, Долини, Вигоди і Рожнятова. Крім виробництва калійних добрив, магнію на ВО "Оріана" у Калуші до складу вузла входять гірничодобувна, газова, нафтопереробна та інші галузі.
У Донбасі на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, а також природної хімічної сировини сформувались Слов'янсько-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський вузли хімічної промисловості. Особливо потужним є Лисичансько-Рубіжанський вузол, розташований у Луганській області.
Слов'янсько-Артемівський вузол має своєрідну для Донбасу сировинну базу. В Горлівському вузлі на базі коксохімії виробляють азотні добрива.
Маріупольський вузол спеціалізується на випуску лаків і фарб.
4. Хімічна промисловість України за роки незалежності
Отримання Україною державної незалежності, зміна політичного устрою і перехід до ринкової економіки на початку 90-х років ХХ в. відкрили нову сторінку в розвитку хімічної промисловості.
Ведучими підотраслями у хімічній промисловості залишаються виробництво основної хімії (48,5 %), лакофарбових матеріалів (3,8 %), синтетичних смол і пластмас (2,9 %) та пластмасових виробів (9,6 %). Прискорений розвиток хімічно-фармацевтичної промисловості сприяв зросту частки її продукції з 7,6 до 14,6 %.
В цей період здійснюються заходи по розробці і запровадженню ресурсозберігаючих технологій і зросту виробництва нової конкурентоспроможної и імпортозамінюючої продукції. Наприклад, у калушському ВАТ "Оріана" введені потужності по виробництву полиетілену низького тиску (100 тис. т), в білоцерковському ВАТ "Валса" – по виробництву конкурентоспроможних на світовому ринку шин для сільхозтехніки, в ВАТ "Дніпрошина" – радиальної продукції шин для легкових автомобілей; в ВАТ "Білоцерківський ЗГТВ" – рукавів для газозварки і різки металів, вентиляторних та плоских пасів, гнучких патрубків диаметром 25 мм для ЛАЗа, тарілчатих мембран для Харьківського тракторного заводу.
У київському АТ "Індар" введені потужності по виробництву інсуліну (10 млн. флаконів у рік), київському ВАТ "Фармак" – препаратів для лікування хвороб щитовидної залози (120 млн. таблеток у рік). Здійснена реконструкція виробництва карбаміду в черкаському ВАТ "Азот" (332,5 тис. т в рік), виробництва карбамідних смол у калушському ВАТ "Оріана". У дніпродзержинскому ВАТ "Дніпроазот" введена до експлуатації перша черга виробництва стіролу потужністю 30 тис. т і аніліну – 10 тис. т в рік. В підотраслі малотонажної хімії розпочато виробництво більш як 60 видів нової імпортозамінюючої продукції. Зберегли конкурентоспроможність на внутрішньому ринку вітчизняні лакофарбові та резинотехнічні вироби.
Найвищі показники використання середньорічної потужності - у виробництві синтетичного аміака (80,4 %), азотних добрив (65,5 %), шин для легкових автомобілей (86,8 %).
Розширюється асортимент синтетичних матеріалів, які використовують як сировину мономери. За даними Укрнафтохімпереробки рівень переробки нафти на нафтоперероблюючих підприємствах (62,8 % - в 1999 р., 65,7 % - в 2000 р., 63,5 % - в 2001 р.).
Таблиця 1
Динаміка капітальних вкладень у хімічний комплекс , млн. грн
-
Роки
1998
2000
Хімічний комплекс, у тому числі:
210
266,4
хімічна и нафтохімічна промисловість
170
210,9
хіміко-фармацевтична промисловість
40
55,5
Висновок
Виходячи з кон'юнктури світового та внутрішнього ринків та наявності факторних умов на 1999 –2003 р.р. уряд виділив найголовніші задачі в хімічній і нафтохімічній промисловості :
- виробництво мінеральних добрив та хімічних засобів захисту
рослин,
- синтетичного корду,
- полімерів та виробів з них,
- магнітних стрічок та рентгеновскої плівки на лавсановій основі,
- товарів побутової хімії,
- автомобільних шин та резинотехнічних виробів.
Більш ефективне (до 70 %) використання виробничих потужностей хіміко-фармацевтичної промисловості можливо при створенні державою правових, економічних та організаційних умов для усіх учасників процесу розробки та освоєння нових лікарських засобів. Це має найти свою прояву у самих різноманітних формах – прямого фінансування (постанова Кабинету Министра України № 1944 від 10 грудня 1998 р.), лізингу, утворенню найкращих форм мотивації праці, в утворенні пільгових умов податкового обкладення.
Таким чином, у хімічному комплексі є значний виробничий потенціал, більш повне використання якого дасть змогу забезпечити потреби внутрішнього ринку в продукції цієї отраслі, а також зберегти її експортні поставки. Основними факторами застосування існуючого потенціалу являються, насамперед, формування більш ефективного внутрішнього ринку, а також поповнення засобів обігу підприємств за рахунок банківських кредитів під знижені відсотки.
Вартість експорту хімічних товарів в 2000 р. дорівнює 1,84 млрд. дол. або 12,6 % від загального об'єму експорту товарів, і поступається тільки продукції гірничо-металургійного комплексу. У експорті хімічних товарів переважають продукти неорганичної хімії (34,2 %) та добрива (22,6 %). На світовому ринку продукція українських виробників мінеральних добрив та аміака здавна має значний попит. Кожного року 43-45 % виробленого в Україні аміака та більш як 90 % карбаміду експортується у різні країни світу.
Подальший розвиток експорту буде важливим елементом структурної перебудови і технічної модернізації підприємств хімічного комплексу. Тому зріст конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників повинен стати важливим пріоритетом промислової політики України.
Статистичний щорічник України за 2000 р. , К, "Техніка", 2001 р.