Неофіційний переклад: не цитувати без згоди

Вид материала

Документы

Содержание Розвиток промисловості, торгівлі та технологічна модернізація Пояснення: початкові умови чи реформи Вашінгтонський консенсус Корпоративне управління та прямі іноземні інвестиції Фінансове посередництво Якість управління Резюме та висновки Перелік літератури Canadian Journal of Economics/Revue canadienne d'économique Economics of Transition Journal of Comparative Economics World Development Journal of Comparative Economics International Trade and Restructuring in Eastern Europe Economic Systems Economics of Transition Economic Transformation, Industrial Potential and Current Status of Integration of the CIS Countries: The Role of Science and Hi Revue d’études comparatives Est-Ouest Economics of Transition Industrial Economics for Countries in Transition ... Полное содержание

Подобный материал:

• Неофіційний переклад: не цитувати без згоди, 581.34kb.
• Неофіційний переклад, 147.45kb.
• Неофіційний переклад, 1078.06kb.
• Даний художнiй твiр розповсюджується в електроннiй формi з вiдому та згоди власника, 1324.26kb.
• Особам без почуття гумору читати цей документ суворо забороняється. І навіть тим,, 87.32kb.
• Зміст Вступ. Переклад Т. Шарашидзе 7 Передмова, 9849.63kb.
• Програма фахових вступних випробувань для навчання на освітньо-кваліфікаційному рівні, 985.48kb.
• Реферат на тему, 187.41kb.
• Особам без почуття гумору читати цей документ суворо забороняється. І навіть тим,, 83.03kb.
• Вступ актуальність теми, 1986.65kb.

Неофіційний переклад: не цитувати без згоди автора

Розділ 3. Інституційні реформи та розвиток промисловості, торгівлі та технологій у новій прикордонній зоні ЄС


Імре Ферто та Кароль Аттіла Шуш
(Imre Fertő and Károly Attila Soós)


Головне

У цій частині продемонстровано чітку розмежувальну лінію між державами–новими членами ЄС і п’ятьма новими незалежними державами: Білоруссю, Казахстаном, Молдовою, Росією та Україною. Перші були успішнішими у відновленні свого доперехідного рівня випуску (ВВП), обсягів випуску промислової продукції та підвищенні технологічного рівня виробництва, а також у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, торгівлі та внутрішніх прямих іноземних інвестиціях (ПІІ). Ці держави також досягли більшого ступеня інтеґрації до сучасної, внутрішньогалузевої торгівельної моделі, що неабияк сприяло їхньому економічному та технологічному поступу.

Хоча початкові умови промислового та торгівельного розвитку в нових державах–членах ЄС були сприятливішими, було б помилкою пояснювати відмінності лише, або навіть здебільшого, стартовими умовами. Ключовим чинником був інституційний розвиток, сприятливий і для іноземних, і для внутрішніх інвесторів. У цьому сенсі прогрес у нових незалежних державах був доволі обмеженим, перешкоджаючи розвитку економіки, промисловості та торгівлі. У державах–нових членах ЄС має тривати розбудова інституційної системи сучасної ринкової економіки, проте в нових незалежних державах, які стартували з доволі низького рівня, цю розбудову треба пришвидшити.

Розвиток промисловості, торгівлі та технологічна модернізація

Метою проекту “Промислова реструктуризація в країнах СНД: досвід та уроки держав–нових членів Європейського Союзу” (INDEUNIS) було з’ясувати, за яких умов промислова співпраця між розширеним ЄС і новими незалежними державами може плідно розвиватися. Недостатнє використання можливостей для торгівлі, які надає географічна наближеність, означає втрачання потенційного зростання випуску. Економічні дослідження виявили, що зростання випуску та торгівлі зазвичай відбувається паралельно, хоча досі немає згоди щодо спрямованості причинового зв’язку (див. Dutt –Ghosh [1994]). Деякі дослідники вважають, що зростання зумовлене експортом – Xu [1996] та Awokuse [2003], тимчасом як інші зазначають двосторонній причиновий зв’язок між експортом і реальним промисловим випуском – Shan – Sun [1988]. Менш важливим, але водночас й однозначнішим є позитивний вплив зростання експорту на оподаткування: у другій половині 1990-х в експортних компаній звузилися можливості вдаватися до обману. А це суттєво сприяло поліпшенню податкової дисципліни в Угорщині (Semjén – Tóth [2004].) Важливим елементом промислової та торгівельної експансії є оновлення та перехід до вищих часток внутрішньогалузевої торгівлі (ВГТ), що згладило адаптацію економіки та сфери зайнятості – (Brülhart [1999] і [2000]). Внутрішньогалузева торгівля також призводить до зростання ефекту масштабу та переходу до високотехнологічних секторів, які потребують кваліфікованого людського капіталу, що призводить до довготермінової промислової конкурентоспроможності та зростання ВВП.

Серед умов цього бажаного розвитку промисловості в нових незалежних державах і державах–нових членах ЄС та розвитку торгівлі промисловими товарами між розширеним ЄС і новими незалежними державами – подальша взаємна лібералізація та заохочення співпраці у промисловості та інших сферах між ЄС і його східними сусідами. Це має ініціювати сильніша сторона – ЄС. Ці питання та пов’язані з ними пропозиції висвітлено в інших розділах цієї книжки. Наша мета полягає у визначенні найважливіших внутрішніх реформ, які мають здійснити нові незалежні держави та держави–нові члени ЄС для пришвидшення промислової експансії та торгівлі. У цьому сенсі нові незалежні держави можуть скористатися досвідом держав–нових членів ЄС, чия промислова експансія та розвиток торгівлі з ЄС–15 були успішнішими.

Havlik (Розділ 5) показує, що протягом усього перехідного періоду (1990–2004) економічні результати нових незалежних держав були невтішними: сукупне економічне зростання було нижчим, ніж у державах–нових членах ЄС. Навіть після кризи перехідного періоду (1995–2004) Росія та Україна – дві найбільші серед нових незалежних держав – мали нижчий ВВП, ніж будь-яка з держав–нових членів ЄС. Egorov [2000] виявив, що протягом 1992–1999 років промисловий потенціал нових незалежних держав було відкинуто на 15–20 років назад, і частка цих країн у світовому промисловому виробництві впала більш як удвічі. Libman і Rakhmatulina в цьому розділі говорять про примітивізацію економічної структури Казахстану, зазначаючи високу частку сільського господарства у структурі зайнятості населення та орієнтацію на ресурси (вичавлювання олії). Цей опис також стосується Росії з її високою часткою енергоресурсів у структурі економіки (Розділ 12, Filatov і Grinberg) та Молдови, яка орієнтована на сільське господарство (Розділ 22, Libman).

Згідно з даними, опублікованими Світовою організацією торгівлі, у 1995–2005 роках загальний обсяг експорту товарів з держав–нових членів ЄС, за винятком Словенії, зріс більш як утричі, перевищивши зростання, зафіксоване протягом того самого періоду в Молдові, Росії та Україні. Стрімкіше зростання експорту, зафіксоване в Казахстані та Білорусі, великою мірою можна пояснити торгівлею сировиною. Ще одна риса торгівлі в нових незалежних державах, крім скромного зростання, – це тривала внутрішня орієнтація (Розділ 2, Havrylyshyn). Vassilevsky et al. [2006] виявили, що обсяг торгівлі Білорусі з Росією набагато вищий, а з ЄС – набагато нижчий, ніж могла б передбачити гравітаційна модель. Недавні розрахунки Світового банку [World Bank, 2004] підтверджують це та наводять на такі самі висновки щодо Молдови. В українському, російському та казахському експорті частка нових незалежних держав не переважає. Для двох останніх країн це наслідок “зовнішньої” орієнтації експорту ресурсів.

Товарна структура експорту нових незалежних держав доволі несприятлива. Експорт товарів машинобудування в Росії (країні, яка будує космічні кораблі та ядерні підводні човни) 2000 року до ЄС–15 становив лише 1% загального обсягу експорту. Експорт неенергетичних товарів не перевищував 5% загального експорту до будь-якої центральноєвропейської країни – Hamilton [2005]. Vassilevski et al. [2006] пишуть, що білоруські експортери спроможні втримувати свої позиції поза межами нових незалежних держав лише в деяких вузькоспеціалізованих сегментах ринку. Kurilionak et al. (Розділ 18) стверджують, що білоруський експорт до ЄС (на відміну від експорту до нових незалежних держав) містить вкрай невеликий перелік товарів з високою доданою вартістю, і навіть вони становлять невелику частку. Низьку частку продукції з високою доданою вартістю та високотехнологічної продукції в структурі російського та білоруського експорту також наголошує Nechorosheva [2006]. Pindyuk (Розділ 17) зазначає низький ступінь переробки українського експорту – понад 60% 2004 року. Частка продукції машинобудування та обладнання 1996 року становила лише 9,8% і залишалася майже такою самою (9,3%) 2004 року. Цю продукцію продавали переважно в нових незалежних державах. Автор стверджує, що людський капітал вочевидь не грає важливої ролі у визначенні напрямків зовнішньої торгівлі. Попри порівняно велику частку людей з вищою освітою, винагорода за наявність освіти – низька,, що свідчить про невідповідність людського капіталу в країні: знання та навики суттєво застаріли.

Результати держав–нових членів ЄС в оновленні їхньої промисловості та експорті промислової продукції набагато кращі. У 1990-х часто висловлювали песимістичні прогнози (див., напр., Widmaier [1999]). Однак доволі рано було зауважено й позитивні тенденції, напр., Freudenberg – Lemoine (1995, с. 69–70) виявили, що Чеська Республіка, Угорщина та Словенія мали більшу частку внутрішньогалузевої торгівлі, ніж кілька членів ЄС. Soós [2000] з’ясував, що в Центральній Європі суттєво розвивалася внутрішньогалузева торгівля з ЄС – і не тільки низькоякісна. Згідно з Fertő – Soós [2006a], які проаналізували взаємну торгівлю промисловими товарами 29 європейських країн, частка внутрішньогалузевої торгівлі в загальних обсягах торгівлі центральноєвропейських країн у півтора разу більша, ніж у балтійських країн, і майже втричі більша, ніж середня для Білорусі, Казахстану, Молдови, Росії та України (і ця частка в п’ятьох нових незалежних державах не має тенденції до збільшення). Burzynski – Kopec [2006] і Hunya [2006] виявили, що Угорщина повільно піднімається щаблями промислових технологій, зазначивши, втім, що Польщі це не стосується. Згідно з аналізом інтенсивності використання ресурсів, який здійснили Fertő – Soós [2006b], дві “найвищі” категорії, тобто високотехнологічна продукція та продукція, виготовлення якої потребує кваліфікованого людського капіталу, становили близько 40% загального експорту п’ятьох центральноєвропейських країн до ЄС–15. Для порівняння, 20–30% білоруського, російського, латвійського та естонського експорту належить до цієї категорії, тимчасом як Молдова та Литва мають менш як 20%.

Відмінності між державами–новими членами ЄС (з-поміж яких балтійські країни часто опиняються посередині між Центральною Європою та новими незалежними державами) також виявляються у зовнішній торгівлі продукцією обробної промисловості. 1997 року в торгівлі продукцією обробної промисловості ЄС з Польщею, Угорщиною та особливо Чеською Республікою частка текстилю та одягу була меншою, ніж “просунута” продукція машинобудування. А в балтійських і балканських країнах та в нових незалежних державах ситуація протилежна. У 1993–1997 роках частка зовнішньої торгівлі продукцією обробної промисловості в загальному імпорті ЄС з центральноєвропейських країн суттєво зменшилася, з балканських країн – лишилася незмінною, а з балтійських країн і нових незалежних держав – зросла (Andreff et al. [2001]). Загалом природа спаду в зовнішній торгівлі продукцією обробної промисловості в центральноєвропейських країнах розглядається як позитивна, оскільки на зміну їй приходили прямі іноземні інвестиції з Франції, частково внаслідок скасування податкових пільг для зовнішньої торгівлі продукцією обробної промисловості, частково через зростання внутрішнього попиту цих ринків і сприятливий інституційний розвиток центральноєвропейських країн (див. Andreff [2001]).

Пояснення: початкові умови чи реформи

Одне з поширених пояснень більших успіхів держав–нових членів ЄС у промисловості, технологіях і експорті – різні стартові умови. Нові незалежні держави (зокрема балтійські), поза сумнівом, стартували з гірших позицій, ніж центральноєвропейські, маючи великі макроекономічні дисбаланси та тривалішу історію соціалістичного централізованого планування, що означало меншу обізнаність з ринковими механізмами. Якщо говорити більш узагальнено, як писав de Melo et al [2001], рівень “соціалістичного розвитку та пов’язані з ним структурні викривлення (надмірна індустріалізація)” в колишньому Радянському Союзі були набагато глибшими, ніж у Центральній Європі. Утім, спираючись на ретельний аналіз, який охоплює реформи та економічний розвиток усіх перехідних країн, автори наголошують, що “гіпотезу про те, що важкі умови пов’язані з повільними реформами, тому що (курсив наш) вони зменшують ефективність реформ, не підтверджено” беззаперечними фактами. Несприятливі початкові умови «перешкоджають запровадженню реформ, однак щойно ці реформи запроваджують, їхня ефективність не зменшується». Інакше кажучи, попри різні початкові умови, здебільшого схожі реформи зазвичай дають здебільшого схожі результати. Тим часом ті, хто вагаються, чи запроваджувати реформи – навіть якщо їхнє вагання пояснюється гіршими початковими умовами – приносять у жертву результати потенційної реформи. Складні умови можуть використовувати як привід для відкладання реформ, однак парадоксальним чином вони також можуть пришвидшити реформи, оскільки зміни потрібніші та нагальніші.

Вашінгтонський консенсус

Коли йдеться про зміст реформ, навіть критики оригінального “Вашінгтонського консенсусу” (стабілізація, лібералізація, приватизація), здається, визнають, з певними зауваженнями, змінами та обмеженнями, модифіковану форму цього консенсусу: стабілізація, лібералізація, розбудова інституцій і приватизація, або СЛІП. Згідно з цим модифікованим поглядом сучасна ринкова економіка не може функціонувати в соціально прийнятний спосіб без створення та належної діяльності таких “інституцій”, як захист споживачів, антимонопольне законодавство та організація його виконання, нагляд за сферою фінансових послуг, судове забезпечення виконання договірних зобов’язань економічних гравців тощо. Модифікований погляд теоретично є проблематичним, оскільки він навряд чи відповідає будь-якому обґрунтованому визначенню “інституцій”. Якщо під інституціями ми маємо на увазі просто організації – наприклад, антимонопольний комітет – тоді цього вочевидь недостатньо. Крім організації, також важлива наявність правил і норм поведінки організації та інших гравців у їхніх відносинах з організацією. Формування та впровадження таких норм є важчим, а тому й важливішим, ніж заснування організації. Якщо, з одного боку, ми включаємо правила та норми в поняття «інституцій» (приймаючи щось на кшталт визначення, яке дав North [1989] – “правила, характеристики їхнього виконання і норми поведінки, які структурують повторювану взаємодію між людьми”), то розбудова інституцій включатиме (серед іншого) стабілізацію, лібералізацію та приватизацію, і СЛІП стає доволі беззмістовним набором слів. Очевидне вирішення проблеми полягає у визначенні реформ як стабілізації, лібералізації, приватизації та інших важливих інституційних змін. Тут ми слідуватимемо цьому підходу, хоча наше завдання можна суттєво спростити.

Ми уникатимемо тут деяких питань, навколо яких точаться палкі дискусії, наприклад, повної лібералізації (див. Stiglitz et al. [2006]), які великою мірою недоречні. Ми також уникатимемо дискусії про те, що лібералізація зовнішньої торгівлі була надто покваплива та незважена. Однією з теоретичних формулювань за цією ідеєю був ефект Ванека-Рейнерта, згідно з яким нерівна економічна інтеґрація в умовах цілковито вільного ринку призводить до поступової деіндустріалізації слабшої економіки (див. Tiits, розділ 20). Світова економічна історія демонструє складнішу картину, однак незважаючи на те, чи спрацьовувала схема, лібералізація імпорту в нових незалежних державах навряд чи була радикальнішою, ніж у Центральній Європі. Тож це не може бути головним поясненням гірших результатів російської промисловості (інший погляд представлено у Filatov et al. [Розділ 12]). Нарешті, ми уникаємо всіх макроекономічних питань, просто тому, що принаймні наприкінці 1990-х макроекономічна політика в різних перехідних країнах кардинально не відрізнялася, а отже, знову ж таки, ними не можна пояснити різницю у розвитку промисловості та торгівлі. Водночас Filatov et al. [Розділ 12] теж мають іншу думку, стверджуючи, що політика макроекономічної стриманості у Росії (яку ми вважаємо набагато менш сриманою, ніж у будь-якій центральноєвропейській країні) була однією з головних причин промислової стагнації.

Отже, ми маємо корпоративне управління та інші наріжні аспекти розбудови інституцій, в яких відмінності між державами–новими членами ЄС та новими незалежними державами доволі очевидні.

Корпоративне управління та прямі іноземні інвестиції

Згідно з ЄБРР, частка приватного сектору у ВВП в нових незалежних державах (65% у Казахстані, Молодові, Росії та Україні та всього 25% у Білорусі) досі нижча, ніж у вісьмох державах–нових членах ЄС (75% чи більше, за винятком 65% у Словенії). Проте ще важливіші відмінності стосуються якості приватизації. У нових незалежних державах переважали масові схеми приватизації підприємств за дешевими цінами, які були політично привабливими та часто неминучими, див. Shleifer – Treisman [2000]. Їх застосовували й у державах–нових членах ЄС, зокрема в Чеській республіці, Словаччині та Польщі, однак у менших масштабах. Внаслідок таких схем підприємства часто опинялися в руках інсайдерів. Ця “інсайдерська” приватизація відрізняється від звичайних EMBO (Employee Management Buy Out – „викуп працівниками та керівниками підприємства”) за західним зразком відсутністю зовнішнього контролю. Під час такої західної приватизації венчурний капітал і кредитори також грали важливу роль, на відміну від колишніх соціалістичних країн. Оскільки в нових незалежних державах керівники не можуть одержати фінансування без зовнішнього контролю, вони прагнуть уникати цього і навіть змовляються з працівниками-власниками, щоб послабити контроль ззовні. Вони можуть ініціювати так звану деструктивну реструктуризацію, щоб привласнити активи фірми, передаючи найцінніше майно компаніям під своїм контролем. Висока вартість моніторингу відлякує працівників підприємства та міноритарних власників, тож вони не можуть грати активну роль у зменшенні опортунізму керівництва. Ці стратегії мали вкрай руйнівний вплив, див. Filatochev et al. [1999]. Хоча всім відомо, що держава – вкрай поганий власник, дослідження словенських підприємств виявило, що ті, хто внаслідок масової приватизації отримали свої акції здебільшого безплатно, є кращими власниками, ніж держава та її інституції, лише якщо вони перебувають у цілком прозорому та регульованому економічному та юридичному середовищі (див. Simoneti et al. [2005]). За відсутності такого регулювання, як зазвичай буває під час масової приватизації, немає задовільної процедури для звільнення неефективних працівників і заміни їх більш конкурентоспроможними професіоналами (див. Gatsios [1996]). Отже, важливо забезпечити роль зовнішніх власників за рахунок найманих внутрішніх керівників – наприклад, організуючи торгівлю акціями за межами підприємств та забезпечуючи анонімність такої торгівлі (див. Aghion – Blanchard, 1998]). Завдяки зовнішнім власникам також можна замінити тих керівників, які вже не компетентні для керування фірмою в новому середовищі (див. Warzynski, 2003).

У Центральній Європі після масової приватизації здебільшого наставала порівняно швидка консолідація власності в руках аутсайдерів (зовнішніх інвесторів), про досвід Словаччини див. Djankov – Pohl, 1998). Проте в нових незалежних державах механізми корпоративного управління доволі слабко захищають зовнішніх власників, що заважає розвитку володіння активами аутсайдерами та позичанням. Згідно з директором Російського інституту директорів Бєліковим, попри чимале підвищення прозорості російська корпоративна спільнота досі потребує суттєвого прогресу в кількох важливих сферах, таких як розкриття структури власності, чіткі правила злиття та поглинання, реорганізація, виплата дивідендів, склад наглядової ради, незалежність і ефективні методи роботи. Проблеми корпоративного управління в Росії також відображено в тому факті, що керівники, які створили компанію, зазвичай залишаються залученими до операційного менеджменту. Інтенсивність цього залучення не спадає мірою зростання компанії, як це відбувається деінде. Пояснення полягає в тому, що російські менеджери потрапляють у пастку “між небезпекою перетворення на неефективний і не висококваліфікований операційний менеджмент з одного боку та небезпекою передачі бізнесу професіоналам і таким чином втратити його...” (див. Warner et al., 2005, с. 99–101). Протягом останніх років внаслідок розвитку ринку цінних паперів у нових незалежних державах і з появою переважно російських акцій на західних ринках корпоративна саморегуляція в цих країнах посилилася. Однак це саме по собі бажане явище не є достатнім. Як стверджують Graham – Woods [2006], всупереч корпоративним обіцянкам бути прозорими та відкритими ринковий тиск створює надто багато альтернативних пільг і проблем з колективною власністю в галузі. Компанії можуть просто вирішити, що раціонально буде жити так, як раніше, вкладаючи трохи більше грошей у зв’язки з громадськістю. Якщо відкритість може вплинути на пільги, які мають підприємства, державні органи (та незалежна судова влада) повинні санкціонувати та забезпечити втілення її в життя. І державна влада може і повинна заохочувати НУО та місцевий суспільний тиск, роблячи кроки до розвитку “регуляторного суспільства” (див. Braithwaite, 2006).

Проблеми корпоративного управління особливо згубні для приходу іноземних інвесторів і в приватизації, і в придбанні приватизованих фірмах (наприклад, див. Klipper, 1998). Як показано в табл. 1, загальних чистих прямих іноземних інвестицій у вісім держав–нових членів ЄС надійшло приблизно у 3,5 разу більше, ніж у п’ять нових незалежних державах – і на Казахстан припадає близько третини надходжень. В описі головної тенденції, запропонованому Meyer–Pind [1999], прямі іноземні інвестиції в нових незалежних державах, якщо їх вимірювати на душу населення, у їхньому відношенні до ВВП або як частка валового внутрішнього інвестування зазвичай не перевищували 10% аналогічних показників у центральноєвропейських країнах. Рівень надходження ПІІ в Росії невтішний, а дані ЄБРР демонструють, що в деякі роки Росія навіть мала відплив чистих ПІІ (найбільший відплив відбувся у 2000 та 2003 роках). Це відображає два явища, поширених в нових незалежних державах: 1) round-tripping; 2) виведення інвестицій. Перше явище – це повернення капіталу, що відплив, через ПІІ російськими фірмами, зареєстрованими за кордоном. Виведення інвестицій відображає чистий рух капіталу з філії до материнської компанії або припинення проектів. Навіть багатонаціональні компанії, які працюють у всьому світі, вивели інвестиції в проекти у сфері промисловості, налякані ризиками, пов’язаними з місцевим несприятливим бізнес-середовищем і втручанням бюрократів.


Недостатність припливу ПІІ в нових незалежних державах є суттєвою вадою. Оскільки поведінка іноземних і внутрішніх інвесторів мало відрізняється, описані тенденції демонструють рівень сприяння інвестиціям і бізнесу в різних колишніх соціалістичних країнах. (Між показниками інвестиційного клімату та обсягом внутрішніх іноземних інвестицій було виявлено позитивну кореляцію в дослідженні великих портових міст Азії та Латинської Америки, див. Dollar et al., 2006). Що стосується самих ПІІ, хоча економісти й справедливо зазначили, що вони не можуть ані зарадити структурній негнучкості перехідних країн (див. Fabry – Dijksman – Valentin, 1997), ані бути основним джерелом інвестиційного фінансування (див. Filatov et al., 2006), однак ПІІ грають чимало важливих ролей у державах–нових членах ЄС, і шлях до цього має бути відкритим і в нових незалежних державах.


Таблиця 1

Сукупне надходження чистих ПІІ до нових незалежних держав і держав–нових членів ЄС у 1989–2006 роках, млрд. USD

Нові незалежні держави		Держави–нові члени ЄС
Білорусь	2.7	Чеська республіка	56.4
Казахстан	26.2	Естонія	6.8
Молдова	1.3	Угорщина	46.1
Росія	11.3	Латвія	5.1
Україна	20.1	Литва	5.7
		Польща	79.6
		Словаччина	17.1
		Словенія	3.1
Загалом	61.6	Загалом	219.9

Джерело: com/


Роль ПІІ в реструктуризації підприємств широко висвітлено в літературі (наприклад, див. Barrell – Holland, 2000). Особливо важливою вона є на початку переходу. Згідно з Dabrowski [1994], у Польщі на цій ранній стадії ПІІ були ледь не єдиним шляхом, який вів до реструктуризації. Загалом, як стверджував головний економіст Бюро ЄБРР 1999 року:

„окрім ролі, яку вони грають у нагромадженні капіталу, ПІІ зазвичай має набір властивостей, які можуть неабияк сприяти переходу в цих координатах через висхідні та низхідні зв’язки та демонстраційні ефекти. Наприклад, вони можуть стимулювати дотримання сучасних стандартів якості продукції та надійність постачання місцевими виробниками завдяки управлінню закупівлями. Це може і забезпечити навчальні екстерналії, які можуть бути корисними для інших покупців, і популяризувати орієнтовану на ринок поведінку. На монополізованих ринках, які часто є залишками командної системи, ПІІ можуть стимулювати вищу конкуренцію. Стандарти поведінки, зокрема щодо корпоративного управління та технологій, можна перенести завдяки демонстраційним ефектам. ... У фінансовому секторі ПІІ в банках (та інвестиційних фондах) можуть мати особливо широкий вплив, підвищуючи навички з кредитування та посилюючи фінансову дисципліну.” (Див. Lankes – Stern [1999].)


Lavigne [1999] характеризує ПІІ як “потужний двигун модернізації”. Існують численні описи впливу ПІІ на витрати на науково-дослідницькі роботи (див. Inzelt [1998]), на підвищення технологічного рівня промисловості (див. Chojna – Marczewski [розділ 7] і Hunya [розділ 6]), їхнього позитивного технологічного побічного ефекту в країні в в економіці, яка приймає ПІІ (Damijan et al. [2003], Havas [1999], Crespo [2007], Disdier – Mayer [2004], Sinani – Meyer [2004]), зростання експорту (наприклад, Baliamoune [2002]), використання переваг, які надає лібералізація торгівлі (ОЕСР [1999]) та темпи економічного зростання (Reichert – Weinhold [2001]).

Звичайно, ПІІ залежать не тільки від сприятливого розвитку корпоративного управління. Економетричний аналіз двосторонніх потоків ПІІ між розвиненими економіками та країнами, що розвиваються, зокрема країнами Центральної та Східної Європи й Росією виявив, що надходження ПІІ обернено пропорційні відстані між країною походження ПІІ та країною, в яку вони надходять. Важливими чинниками, які приваблюють інвестиції, є економічний розвиток, який виражається у темпах росту ВВП, розміри ринку та міра ризику (див. Frenkel –Funke – Stadtman [2004]). Отже, нові незалежні держави, які є віддаленими від важливих експортерів капіталу, перебувають у невигідному становищі. Однак вони також мають переваги, описані Bevan – Estrin [2004]: потоки ПІІ між розвиненими країнами та східноєвропейськими країнами й Україною обернено пропорційні питомим витратам на робочу силу. Інші дослідження визначальних чинників ПІІ в центральноєвропейських та балканських перехідних країнах виявили, що і “традиційні” змінні величини, про які йдеться в теорії, і змінні величини, що притаманні саме перехідним економікам, мають суттєвий і достеменний вплив на ПІІ. Серед традиційних змінних величин – вплив ринкового потенціалу. Утім, доступ до ринку лише частково пояснює мотивацію багатонаціональних компаній, які інвестують у Центральну та Східну Європу. Суттєвий вплив мають також відносні переваги, наприклад, низькі відносні питомі витрати на робочу силу, корпоративні ставки оподаткування та наявні, наприклад, природні ресурси. Що більше, кваліфікована робоча сила допомагає приваблювати іноземних інвесторів, імовірно, оскільки вона вкрай важлива для впровадження інноваційних технологій виробництва та адаптації до західної бізнесової культуриЩо більше, .

Проте не можна пояснювати ПІІ в реґіоні лише традиційними змінними величинами. Згідно з дослідженнями, і рівень приватизації, який вимірюється часткою приватної власності на ринку, і сам метод приватизації як показник, що демонструє якість корпоративного управління, мають суттєвий позитивний вплив на рішення про інвестування в країни Центральної та Східної Європи. Що більше, було також виявлено важливий вплив на ризик для країни, згідно з яким непевність, пов’язана з правовим, політичним та економічним середовищем є суттєвою перешкодою для ПІІ, див. Carstensen – Toubal [2004]. У випадку Центральної Європи першої половини 1990-х також було виявлено, що на рівень надходжень ПІІ позитивно впливають попередні торгівельні відносини, інноваційно-дослідницька база (кількість зареєстрованих патентів), рівень розвитку інфраструктури (споживання електроенергії) та рівень приватизації – Lansbury et al. [1996]. Ризик для країни, інвестиційний клімат та інші схожі показники, чий вплив на ПІІ та загалом на бізнес, розвиток промисловості та технологій вивчали у зазначених вище публікаціях, – це важливі інституційні характеристики різних країн і їх груп. Багато відгалужень інституційних систем важливі для центрального питання цього розділу. Одним з прикладів є відсутність глибокої трансформації колишньої радянської науково-дослідницької системи, із залишками мережі колись централізованої ієрархії та слабкістю науково-дослідницької системи на рівні підприємств, що вочевидь вплинуло на відставання технологій у промисловості не тільки в нових незалежних державах, а й навіть у балтійських країнах (див. Lankhuizen [1999]). Утім, ми обмежимо дискусію двома важливими питаннями, які тісно пов’язані одне з одним, а також з проблемами корпоративного управління, які вже обговорювали вище. Ці два питання – фінансове посередництво та якість управління.

Фінансове посередництво

Багато досліджень підтвердили, що наслідком дедалі глибшого фінансового посередництва є прискорення економічного зростання. Наприклад, див. King – Levine [1993a, і 1993b], Beck – Levine – Loayza, N. [1999]. У соціалістичній системі з переважанням фіскального посередництва над фінансовим і обмеженою кількістю форм останнього фінансове посередництво було поверховим. У першій фазі переходу цілковита непевність щодо інфляції та відсоткових ставок, а також, що не менш важливо, банківські кризи перешкоджали його поглибленню. Однак з другої половини 1990-х – великою мірою за участі іноземних банків та інших фінансових посередників – розвиток фінансового сектору в більшості центральноєвропейських і балтійських країн пришвидшився, тимчасом як фінансовий сектор у нових незалежних державах відставав і неабияк постраждав внаслідок російської кризи 1998 року. Відтоді розвиток фінансового сектору пришвидшився і в нових незалежних державах. У 2000–2005 роках внутрішнє кредитування приватного сектору зросло з 9 до 16% ВВП у Білорусі, з 11 до 27% у Казахстані, з 13 до 21% у Молдові, з 13 до 26% у Росії та з 11 до 31% в Україні. Проте 2005 року ця цифра перевищувала 50% у чотирьох з вісьмох держав–нових членів ЄС (через низку банківських криз наприкінці 1990-х у Чеській республіці та Словаччині вона становила 36% та лише 28% і 34% у Польщі та Литві відповідно – EBRD [2006]).

Серед причин слабкості фінансового сектору – згадані вище проблеми корпоративного управління та непрозорість. Російським банкам складно збирати надійну інформацію про їхніх клієнтів, див. Wright et al. [1998], Warner et al. [2005], с. 103. Згідно з Hooper – Kim [2007], непрозорість операційного середовища негативно впливає на приплив іноземного капіталу, і вочевидь негативно впливає на інвестування внутрішніх фінансових посередників, оскільки вони теж не хочуть втрачати свій капітал. McNulty et al. [2007] роблять висновок, що серед 17 колишніх соціалістичних країн рівень фінансового розвитку був вищим там, де було сильніше верховенство закону, тобто там, де правова система забезпечувала добрий захист інвесторів. Схожі результати наведено у Pistor et al. [2000], Warner et al. [2005], с. 103–104.

ЄБРР з його “перехідними показниками” вимірює прогресування реформ, які впроваджують у колишніх соціалістичних країнах. Два показники – “реформа банківської сфери та лібералізація відсоткових ставок” і “ринок цінних паперів і небанківські фінансові інституції” – відображають розвиток фінансового сектору, якість законодавства в цій сфері та його дотримання. Значення цих показників у різних країнах корелюють з цифрами фінансової глибини (частка М2 у ВВП), наведеними вище (див. EBRD [2006]).

Якість управління

І проблеми корпоративного управління, і проблеми фінансового посередництва ведуть до питань управління – цього разу радше державного, ніж корпоративного: законодавства, організацій, відповідальних за його дотримання та їхня фактична роль і дії. Тут потрібно наголосити важливість і законів, організацій, норм і звичаєвого права виконання окремо та в їхньому взаємозв’язку, оскільки гарні закони не мають сенсу без належного дотримання, а погані закони не можна виконувати в задовільний спосіб. Якщо правова сфера надає окремим державним службовцям надто багато можливостей діяти на їхній власний розсуд та змогу регулярно проводити переговори з окремими підприємствами, це створює родючий ґрунт для корупції:


‘Замість того, щоб прагнути “чесніших” чиновників або пріоритизувати суворіший контроль і покарання (як це робить громадськість) чи вищі зарплати (як це роблять чиновники) як вирішення проблеми корупції, результати аналітичних досліджень свідчать, що важливо обмежити ситуації, в яких продажність може вилитися у корупцію. Реформування таких ситуацій означає забезпечення клієнтів альтернативними пунктами доступу та досконалішими процедурами оскарження. Це передбачає встановлення чітких і відкритих для громадськості прав клієнтів з одного боку та відкритих для громадськості плат, тарифів і цін – з іншого, див. Mille [2006].


Надзвичайно важливий вплив управління на розвиток економіки, промисловості та торгівлі часто зазначають і аналізують також в інших контекстах. Недостатнє забезпечення дотримання права власності в Росії зумовлює відставання росту інвестицій (див. Warner et al. [2005]). В OECD [2002] (с. 97– 99) змальовано цілу низку способів, у які недосконалість державного управління перешкоджає розвитку малих і середніх підприємств.

Oдин з таких чинників – тривале переважання неформальних засобів примусового дотримання умов договору. Порівняно слабке примусове дотримання умов договору через судові рішення передбачає вищі витрати малого бізнесу. Через реґіональні податки та реґіональні модифікації федеральних податків, а також більш чи менш обов’язкову сплату внесків до позабюджетних фондів, оподаткування є вкрай важливим питанням для малих підприємств. Чіткі права та обов’язки малих підприємств потрібно встановити у сферах ліцензування, сертифікації та інспектування. На малі підприємства часто тиснуть інспекціями. Корупція теж є великою проблемою цієї сфери.

Щодо реґіональної децентралізації державної влади дослідження, опубліковане Бюро економічного аналізу, пише про “феодалізацію реґіонального життя” (див. Poletaev (ed.) [2000]). Хабарі, які мусять платити підприємці в Україні (скажімо, під час заснування підприємства) різним чиновникам, часто надто високі (див. Kaufmann – Kaliberda [1995]), та призводять до неефективного пошуку ренти Blinov [2006] перераховує кілька вад органів державного управління, через які в Україні немає сприятливого для бізнесу середовища: регуляторні та адміністративні бар’єри для виходу на ринок і випуску нових продуктів; ускладнений доступ до ресурсів та інфраструктура; брак гарантій права власності та чітких і чесних правил гри. Ці чинники також є основними причинами високого рівня та нечесного розподілу доходів через систему податків і відрахувань з фонду заробітної плати. Порівнюючи бюрократію в Україні та Польщі, Van Zon [1999] пише, що в Україні її може бути охарактеризовано як паразитичну, тимчасом як у Польщі бюрократія дедалі більше виконує функції сприяння. Згідно з Libman [Розділ 19 і 22], бюрократичні перешкоди підприємницькій діяльності, корупція та інші проблеми управління також характерні для Казахстану та Молдови, які за іншими показниками є одними з найреформованіших з-поміж нових незалежних держав.

З 1990-х років дедалі більше інституцій почали вивчати взаємозв’язок між якістю управління та проблемами економічного розвитку. Найбільш всеохопна спроба кількісного вимірювання – це система показників “якості управління”, яку розробив Світовий банк (див. Kaufmann – Kraay –Mastruzzi [2006]). На графіку 1 ми демонструємо значення чотирьох показників “якості управління”, які найбільш значущі для п’ятьох нових незалежних держав і вісьмох держав–нових членів ЄС 2005 року. Ми також включили Зімбабве та Німеччину як, відповідно, нижчу та вищу позначку для порівняння.


Хоча держави–нові члени ЄС теж не мають підстав для вдоволення якістю управління, відображеної в графіку, різниця між ними та новими незалежними державами очевидна. Загалом наведений графік підсумовує всі аргументи цього розділу, які пояснюють різницю в промисловому, торгівельному та технологічному розвитку між новими незалежними державами та державами–новими членами ЄС здебільшого інституційним розвитком. Великий розрив також демонструє, яких дій потрібно вжити.



Джерело даних: Kaufmann – Kraay –Mastruzzi [2006]

Графік 1. Показники якості управління: нові незалежні держави, держави–нові члени ЄС і контрольні показники (Зімбабве та Німеччина)

Контроль над корупцією

Верховенство закону

Регуляторна якість

Ефективність управління

Резюме та висновки

Між колишніми соціалістичними країнами існують важливі відмінності в рівні промислового та технологічного розвитку, а також у зовнішньоекономічних відносинах, зокрема з країнами ЄС–15. Хоча кожна країна має свої характеристики, можна простежити доволі чітку розділову лінію між вісьмома новими (з 2004 року) державами–членами Європейського Союзу та п’ятьма новими незалежними державами (Білоруссю, Казахстаном, Молдовою, Росією та Україною). Держави–нові члени ЄС загалом досягли більших успіхів у відновленні ВВП, промисловій і торгівельній реструктуризації, технологічному прогресі та інтеграції до мереж, що виникли внаслідок внутрішньогалузевої торгівлі.

Початкові умови промислового та торгівельного розвитку держав–нових членів ЄС були сприятливішими. Краще забезпечення природними ресурсами нових незалежних держав, хоча й було корисним з певного погляду, але мало й негативний вплив (тенденції Голландської хвороби). Утім – і це головна теза цього розділу – відмінності у різних вимірах реформ і зокрема в успішнішому забезпеченні функціонування ринкових інституцій створило в державах–нових членах набагато сприятливіші умови економічної діяльності. Водночас прогрес у нових незалежних державах був доволі обмеженим, а без нього неможливо досягти задовільного економічного, промислового та торгівельного розвитку. Розбудова інституційної системи для сучасної ринкової економіки в державах–нових членах ЄС має тривати, але в нових незалежних державах з їхнім доволі низьким рівнем її потрібно пришвидшити.

1. Кілька інституційних проблем відображаються зрештою на слабкості корпоративного управління. Закони, що регулюють функціонування юридичних осіб, мають забезпечувати прозорість для власників і належний захист міноритарних власників акцій і кредиторів. Належне функціонування механізмів дотримання угод потребує передусім сильної незалежної судової влади. Окрім цього, потрібно заохочувати діяльність НУО та суспільний тиск у цій сфері.
   
2. Попри те, що фінансове посередництво може відбуватися лише на основі чесного та прозорого корпоративного управління, воно також потребує особливих зусиль у сфері законодавства та його дотримання. Регулювання банків, небанківських фінансових інституцій і ринків цінних паперів потрібно пристосувати до міжнародних стандартів і практики.
   
3. Технічне та інше регулювання має відповідати принципам ринкової економіки. Безліч непотрібних технічних правил, які залишилися від планової економіки, можуть слугувати лише для тиску на бізнес і вимагання хабарів.
   
4. Система оподаткування має складатися з чітких, недвозначних правил і законного стягнення платежів.
   
5. Можливість державних службовців приймати рішення на власний розсуд у справах, пов’язаних з бізнесом, потрібно зменшити до якомога нижчого рівня, оскільки така можливість є найважливішим джерелом корупції.
   
6. Все наведене вище потребує сильної та незалежної судової влади.
   

Перелік літератури

Aghion, P. – Blanchard, O. J. [1998], On privatization methods in Eastern Europe and their implications, Economics of Transition, Vol. 6, No. 1, pp. 87-99.

Andreff, M. – Andreff, W. [2001], Le trafic de perfectionnement passif entre la France et les pays de l’Europe de l’Est: se substitue-t –il au TPP France-Maghreb?, Revue d’études comparatives Est-Ouest, 2001, Vol. 32, No 2, pp. 71-86.

Andreff, M. – Andreff, W. – Boudier-Bensebaa, F. [2001], Sous-traitance internationale de façonnnage et trafic de perfectionnement passif entre les pays de l’Union Européenne et de l’Europe de l’Est, Revue d’études comparatives Est-Ouest, 2001, Vol. 32, No 2, pp. 5-34.

Awokuse, T. O. [2003], Is the exportled growth hypothesis valid for Canada? Canadian Journal of Economics/Revue canadienne d'économique, Vol. 36, No. 1, pp. 126–136.

Baliamoune, M. N. [2002], Assessing the impact of one aspect of globalization on economic growth in Africa. United Nations University, World Institute for Development Economics Research (UNU/WIDER), discussion paper No. 2002/91), Helsinki.

Barrell, R. – Holland, D., [2000], Foreign Direct Investment and Enterprise restructuring in Central Europe, Economics of Transition, Vol. 8, No. 2, pp. 477-504.

Beck, T. – Levine, R. – Loayza, N. [1999], Finance and the Sources of Growth, World Bank, Policy Research Working Paper, 2057, Washington, D. C.

Bevan, A. A. – Estrin, S. [2004], The determinants of foreign direct investment into European transition economies, Journal of Comparative Economics Vol. 32, No. 4, pp. 775–787.

Blinov, O. [2006], The challenges of relocating commercial activity activity from New Member States to Ukraine.( INDEUNIS WORKING PAPERS)

Burzynski, W. –Kopec, U.[2006] Industrial restructuring and changes in competitive position of Polish economy in the transition period. (INDEUNIS WORKING PAPERS)


Braithwaite, J. [2006], Responsive Regulation and Developing Economies, World Development Vol. 34, No. 5, pp. 884–898.

Brülhart, M. (1999) Marginal Intra-Industry Trade and Trade-Induced Adjustment: A Survey. In: Brülhart, M. and Hine, R. C. (eds.): Intra-Industry Trade and Adjustment. The European Experience. Macmillan Press, London.

Brülhart, M. (2000) Dynamics of Intra-Industry Trade and Labour Market Adjustment. Review of International Economics, Vol. 8, 420-435.

Carstensen, K. – Toubal, F. [2004], Foreign direct investment in Central and Eastern European countries: a dynamic panel analysis, Journal of Comparative Economics Vol. 32 No. 1 pp. 3–22.

Crespo, N. [2007] Determinant Factors of FDI Spillovers – What DoWe Really Know?, World Development Vol. 35, No. 3, pp. 410–425

Dabrowski, J. M. [1994], The Effects of Privatization on Enterprise Production and Trade Strategy, pp. 292-317 in:Gács, J. – Winckler, G. (eds.) [1994], International Trade and Restructuring in Eastern Europe, International Institute for Applied System Analysis, Vienna.

Damijan, J. P. –Knell, M. –Majcen, B. –Rojec, M. [2003], The role of FDI, R&D accumulation and trade in transferring technology to transition countries: evidence from firm panel data for eight transition countries, Economic Systems, Vol. 27, No. 1, pp. 189-204.

Dutt, S. D. –Ghosh, D. [1994], An empirical investigation of the export growth-economic growth relationship, Applied Economics Letters, Volume 1, No. 3, pp. 44-88.

Disdier, A. – Mayer, T. [2004], How different is Eastern Europe? Structure and determinants of location choices by French firms in Eastern and Western Europe, Journal of Comparative Economics, Vol. 32 No. 2, pp. 280–296

Djankov, S. – Pohl, G. [1998], The restructuring of large firms in the Slovak Republic, Economics of Transition, Vol. 6, No. 1, pp. 67-85.

Dollar, D. – Hallward-Driemeier, M. – Mengistae, T. [2006], Investment Climate and International Integration, World Development Vol. 34, No. 9, pp. 1498–1516

EBRD [2006], Transition Report 2006. Finance in Transition, European Bank for Reconstruction and Development, London.

Egorov, G. N.[2000], Economic Transformation, Industrial Potential and Current Status of Integration of the CIS Countries: The Role of Science and High Technology, United Nations Industrial Development Organisation, Vienna

Fabry, N. – Dijksman-Valentin, L. [1997], Les déterminants des investissements directs manufacturiers allemands dans les pays de l’Europe centrale”, Revue d’études comparatives Est-Ouest, 2001, Vol. 28, No 2, pp. 17-37.

Fertő, I. – Soós, K. A. [2006a] The Development of Intra-Industry Trade between the European Union and European Former Communist Countries before the 2004 Enlargement.(INDEUNIS WORKING PAPERS)

Fertő, I.– Soós, K. A. [2006b], Trade Specialisation in the European Union and in European Former Communist Countries.(INDEUNIS WORKING PAPERS)


Filatochev, I. – Wright, M. – Bleaney, M. [1999], Privatization, insider control and managerial entrenchment in Russia, Economics of Transition, Vol. 7, No. 2, pp. 481-504.

Frenkel, M. –Funke, K. – Stadtman, G. [2004], A panel analysis of bilateral FDI flows to emerging economies, Economic Systems, Vol. 28, No. 3, pp. 281–300.

Freudenberg, M. – Lemoine, F. [1995], Central and Eastern European Countries in the International Division of Labour in Europe, Centre d’Etudes Prospectives et d’Informations Internationales: Paris.

Gatsios, K. [1996], Eastern European Lessons on Economic Restructuring: a Synthesis of the Literature, pp. 39-53 in: Scholtes, P. R. (ed.) [1996], Industrial Economics for Countries in Transition, UNIDO, Edward Elgar, Cheltenham.

Graham, D. – Woods, N. [2006], Making Corporate Self-Regulation Effectivein Developing Countries, World Development, Vol. 34, No. 5, pp. 868–883

Hamilton, C. B. [2005] Russia’s European economic integration. Escapism and realities, Economic Systems, Vol. 29, pp. 294–306

Havas, A. [1999], A long Way to Go. The Hungarian Science and technology Policy in Transition, pp. 221-48, in: : Lorentzen, A. – Widmaier, B. –Laki, M. (eds.), Institutional Change and Industrial Development in Central and Eastern Europe, Aldershot, Ashgate.

Inzelt, A. [1998], A külföldi befektetők kutatás-fejlesztési ráfordításainak szerepe az átalakuló gazdaságban, (The Role of Foreign Investors’ R&D Expenditures in the Economy in Transition), Külgazdaság, Vol. 42, No.1, pp. 59-75.

Kaufmann, D – Kaliberda, A. [1995] Integrating the Unofficial Economy into the Dynamics of post-socialist economies: A Framework of Analysis and Evidence, Manuscript, IBRD, Washington, D. C., quoted by Blanchard, O. J. [1997], The Economics of Post-Communist Transition, Oxford University Press, Oxford.

Kaufmann, D. –Kraay, A. – Mastruzzi, M. [2006], Governance Matters V: Aggregate and Individual Governance Indicators for 1996–2005, WPS 4012, The World Bank, Washington, D. C.

King, R. G. – Levine, R. [1993a], Finance and Growth: Schumpeter might be Right, Quarterly Journal of Economics, Vol. 108,No 3, pp. 717-37.

King, R. G. – Levine, R. [1993b], Finance, entrepreneurship, and growth. Journal of Monetary Economics, 32, No. 3, pp.513-42

Klipper, M. Z. [1998], The governance of privatized firms: authority, responsibility and disclosure, Economics of Transition, Vol. 6, No. 1, pp. 101-11.

Kurilionak, K. –Vassilevsky, S. –Medvedev, V. [2006], The impact of the European Common Market and its extension on structural change in Belarus (INDEUNIS WORKING PAPERS)

Lankes, H. P. – Stern, N. [1999].)Capital flows to Eastern Europe, pp. 57-97, in: Feldstein, M. (ed.) [1999], International Capital Flows, The University of Chicago Press: Chicago.

Lankhuizen, M. [1999], Competitiveness and Technological Capabilities in Baltic Industry. Future Potentials in a historical perspective, pp. 195-211, in: Lorentzen, A. – Widmaier, B. –Laki, M. (szerk.), Institutional Change and Industrial Development in Central and Eastern Europe, Aldershot, Ashgate.

Lansbury, M. – Pain, N. – Smidkova, K. [1996], Foreign Direct Investment in Central Europe since 1990: An Econometric Study, National Institute Economic Review, No. 156, pp. 104-14.

Lavigne, M. [1999], The Economics of Transition. From Socialist Economy to Market Economy, Macmillan, London

McNulty, J. E – Harper, J. T., – Pennathur, A. K. [2007], Financial intermediation and the rule of law in the transitional economies of Central and Eastern Europe, The Quarterly Review of Economics and Finance, Vol. 47, No. 1, pp. 55–68.

de Melo, M. – Denizer, C. – Gelb, A. – Tenev, S. [2001], Circumstance and Choice: The Role of Initial Conditions and Policies in Transition Economies, The World Bank Economic Review, Vol. 15, No. 1, pp. 1-31.

Meyer, K. E. – Pind, C. [1999], The slow growth of foreign direct investment in the Soviet Union successor states, Economics of Transition, Vol. 7, No. 1, pp. 201-14.

Mille, W. L. [2006], Corruption and Corruptibility, World Development Vol. 34, No. 2, pp. 371–380

Nechorosheva, L. N. [2006], Features of Innovation Developments in Belarus (INDEUNIS WORKING PAPERS)


North, D. C. [1989], Institutions and Economic Growth: An Historical Introduction, World Development, Vol. 17, No. 9, pp. 1319-1332.

OECD [1999] OECD Economic Surveys. Baltic States. A Regional Economic Assessment. OECD: Paris.

OECD [2002], OECD Economic Surveys. Russian Federation, OECD: Paris.

Pistor, K. – Raiser, M. – Gelfer, S. [2000], Law and finance in transition economies, Economics of Transition, Vol. 8, No. 2, pp. 325-68.

Poletaev, A. (ed.) [2000], Obzor ekonomicheskoy politiki v Rossii, Biuro Ekonomicheskogo Analiza, Moscow.

Reichert, N. – Weinhold, T. [2001], Causality Tests for Cross-Country Panels: a New Look at FDI and Economic Growth in Developing Countries, Oxford Bulletin of Economics and Statistics, Volume 63, No. 2 pp. 153-71

Semjén, A. – Tóth, I. J., [2004], Rejtett gazdaság és adózási magatartás. Magyar közepes és nagcégek adózási magatartásának változása 1996-2001 (Hidden economy and taxation behaviour. Changes in the taxation behaviour of Hungarian large and middle-sized firms 1996-2006), MTA Közgazdaság-Tudományi Intézet: Budapest.

Shan, J. – Sun, F. [1988], On the export-led growth hypothesis: the econometric evidence from China, Applied Economics, ссылка скрыта, pp. 1055-65.

Shleifer, A. – Treisman, D. [2000], Without a Map. Political Tactics and Economic Reform in Russia, MIT Press, Cambridge, Mass.

Simoneti, M – Damian, J. P. – Rojec, M. – Majcen, B. [2005], Case-by-Case Versus Mass Privatization in Transition Economies: Owner and Seller Effects on Performance of Firms in Slovenia, LICOS Discussion Papers, K U. Leuven, Leuven.

Sinani, E. – Meyer, K. E. [2004], Spillovers of technology transfer from FDI: the case of Estonia, Journal of Comparative Economics, Vol. 32, No. 3. pp. 445–466

Soós, K. A. [2000], “Structural upgrading in Manufacturing under Transition. A comparative Analysis of Eight Countries pp”.245-294 in Bara, Z. - Csaba, L. (eds.), Small Economies' Adjustment to Global Tendencies, Aula Publishing Co., Budapest.

Stiglitz, J. E. – Ocampo, J. A. – Spiegel, S. – French-Davis, R. – Nayyar, D. [2006], Stability with Growth. Macroeconomics, Liberalization, and Development, Oxford University Press, Oxford.

Van Zon, H. [1999], Industrial Development and Institutional Diversity in Central and Eastern Europe. The Cases of Ukraine and Poland, pp. 255-76 in: : Lorentzen, A. – Widmaier, B. –Laki, M. (szerk.), Institutional Change and Industrial Development in Central and Eastern Europe, Aldershot, Ashgate.

Vassilevsky, S. –Medvedev, V. –Kurilionak, K. [2006], Analysis of Structural Changeссылка скрыта . (INDEUNIS WORKING PAPERS)


Warner, M. – Edwards, W. – Polonsky, G. – Zhu, Y. [2005], Management in Transitional Economies, Routledge Courzon, London.

Warzynski, F. [2003], Managerial change, competition, and privatization in Ukraine, Journal of Comparative Economics Vol. 31, No. 2, pp. 297–314

Widmaier, B. [1999], Knowledge and Innovation in Industry in Central and Eastern Europe, pp. 175-93, in: : Lorentzen, A. – Widmaier, B. –Laki, M. (szerk.), Institutional Change and Industrial Development in Central and Eastern Europe, Aldershot, Ashgate.

World Bank [2004], The Republic of Moldova. Trade Diagnostic Study, Report No. 30998-MD, The World Bank, Washington. D. C.

Wright, M. – Buck, T. – Filatotchev, I. [1998], Bank and investment fund monitoring of privatized firms in Russia, Economics of Transition, Vol. 6, No. 2, pp. 361-87.

Xu, Z. [1996], On the Causality between Export Growth and GDP Growth: An Empirical Reinvestigation, Review of International Economics, Vol. 4, No. 2, pp. 172–184.

.