Н. А. Сторчак Система державної влади в Україні в контексті конституційної реформи Навчально-методичний посібник
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
- Місцеве самоврядування в контексті політичної (конституційної) реформи, 263.53kb.
- Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
- Факс: (+38044) 235-98-27, 76.71kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- О. В. Меліхова адвокатура в україні навчально-методичний посібник, 1447.81kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.
Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Н.А. Сторчак
Система
державної влади в Україні в контексті конституційної реформи
Навчально-методичний посібник
Миколаїв
2010
| | Автор: | Н.А. Сторчак, старший викладач кафедри суспільних дисциплін Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти |
| | | |
| | Рецензенти: | Г.І. Михайлович, завідуюча відділом суспільних дисциплін Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти; І.В. Дмитриченко, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри правознавства Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова |
| | Рекомендовано до друку рішенням вченої ради Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, протокол від 18.05.2010 №2. Сторчак Н.А. Система державної влади в Україні в контексті конституційної реформи [Навчально-методичний посібник]. – Миколаїв: ОІППО, 2010. – 65с. | |
| | Даний навчально-методичний посібник дає комплексне, систематизоване уявлення про систему державної влади, її органи, їх функції та взаємодію між ними, конституційну реформу 2004 року, її причини, правове оформлення, а також позитивні та негативні результати. Увага приділяється й існуючим пропозиціям щодо внесення змін до Конституції України та практичним питанням продовження конституційної реформи. На допомогу користувачу надаються схематичні матеріали, які полегшують та роблять системним сприйняття матеріалу, викладеного в посібнику. Поповнити знання з питань організації влади та її реформування допоможе додатково рекомендована література. Видання буде корисним для вчителів і викладачів суспільних дисциплін, учнів і студентів, керівних кадрів, а також усіх громадян, які цікавляться питаннями реалізації державної влади, її проблем та шляхів їх вирішення. | |
| | © ЛОНПІ МОІППО 2010 Н.А. Сторчак | |
ЗМІСТ
| Передмова………………………………………………………….......... | |
| РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ……………….…………………………………. | |
| 1.1. Верховна Рада України та органи, які забезпечують виконання її функцій ……...…………………………………......... | |
| 1.2. Органи виконавчої влади ………………………………………… | |
| 1.3. Судова система України ………………………………………….. | |
| 1.4. Суб’єкти, які не відносяться до жодної з гілок державної влади в Україні........................................................................ | |
| РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ 2004 РОКУ ……………………………………………..….. | |
| 2.1. Причини та зміст конституційної реформи в Україні 2004 року…………………………………………………………….. | |
| 2.2. Результати конституційної реформи в Україні 2004 року……. | |
| РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ…………………………….. | |
| 3.1. Законопроекти по внесенню змін до Конституції України………………………………………………….…………… | |
| 3.2. Пропозиції науковців та громадян щодо конституційних змін…………………………………………………………………... | |
| 3.3. Актуальні питання порядку внесення змін до Конституції України……………………………………….……... | |
| Список використаних джерел …………………………………........... | |
| Предметний покажчик ………………………………………………… | |
ПЕРЕДМОВА
Питання, пов’язані з організацією та діяльністю суб’єктів державної влади, ефективністю управління і пошуком шляхів її підвищення, не втрачають актуальності в суспільстві та державі. Їх важливість, а також необхідність сформування комплексного та чіткого уявлення про систему влади, взаємозв’язки в ній, проблеми та перспективи її розвитку зумовили роботу над навчально-методичним посібником «Система державної влади в Україні. Конституційна реформа».
Даний посібник доповнює навчально-методичне забезпечення класичних юридичних дисциплін («Конституційне право», «Державне будівництво», «Адміністративне право» тощо), шкільних навчальних курсів «Основи правознавства» для 10 класу, «Правознавство» для 10-12 профільних класів, «Історія України» для 12 класу (з теми «Україна в умовах незалежності»), а також спеціальних курсів, які розробляються для потреб окремих навчальних закладів.
Зокрема, для слухачів курсів підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів на базі МОІППО розроблений та впроваджений в учбовий процес спецкурс «Конституція України про засади державного ладу. Конституційна реформа».
Даний курс передбачає вивчення багатьох питань, а саме: категорій державного ладу і конституційного ладу, зовнішнього прояву державного ладу, його засад (суверенітету, форми української держави, поділу влади, державної мови, державних символів тощо), характеристику і види державних органів, їх систему, правове та інше забезпечення їх діяльності, реформування державного ладу (ретроспективне і перспективне) тощо.
Частина з цих питань не являє особливої складності в оволодінні ними за допомогою доступної літератури з теорії держави та права, конституційного права, державного будівництва і т.п. Решта ж потребує системного та наскрізного аналізу чинного законодавства України, опрацювання багатьох джерел, узагальнення проблемних моментів та законодавчих пропозицій щодо їх розв’язання. Тому автором особлива увага приділяється комплексному висвітленню питань, що стосуються системи державної влади, її органів, їх функцій та взаємодії між ними, процесу реформування державного механізму, його причин, правового оформлення, а також позитивним і негативним результатам.
Ці знання особливо необхідні для вчителів і викладачів суспільних дисциплін, учнів і студентів, керівних кадрів, а також усіх громадян, які сьогодні потребують відповідної інформації не тільки в рамках освіти (загальної середньої, вищої, післядипломної, самоосвіти), а й для свідомого формування та вираженя їх громадянської позиції. Так, наприклад, вони беруть участь у політичних проектах, опитуваннях громадської думки, активно залучаються до політичних, конституційних відносин, відносин із державного будівництва та реалізації місцевого самоврядування, до процесів, пов’язаних із регулярними виборами, обговореннями конституційних змін та інших законодавчих пропозицій, окремих проблем державно-правового та суспільного значення.
РОЗДІЛ 1
СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
Державна влада має спеціальний механізм для свого здійснення, складовою частиною якого є державні органи, що створюються в установленому порядку й наділяються компетенцією, а також правовими та матеріально-фінансовими ресурсами для її реалізації.
За класифікацією світових моделей систем державних органів національна система державної влади є централізовано-сегментною, що передбачає розподіл влади і наявність на місцях представників вищих державних органів [33, с.56].
Підсистемами або рівнями публічної влади в Україні визнаються державна влада, місцеве самоврядування та органи влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК) [7, с.37], що відображено на рис.1.
Публічна влада в Україні
Рис.1. Рівні публічної влади в Україні
Відокремлення державної влади від місцевого самоврядування закріплене на конституційному рівні фразою «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ч.1 ст.5 Конституції України) [35].
Специфічні органи влади АРК за Конституцією та законами України не віднесені ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування. Верховна Рада АРК є її представницьким органом. Рада міністрів АРК є її урядом, органом виконавчої влади АРК, діють міністерства та республіканські комітети АРК. Вони не входять до системи державної виконавчої влади, але Рада міністрів АРК здійснює делеговані державою виконавчі повноваження. А от правосуддя в АРК здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування діють на території АРК відповідно до Конституції та законів України (ст.136 Конституції України, ст.ст.1, 21, 35, 39-42 Конституції АРК, ст.23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Отже, у зв’язку з відсутністю чіткого юридичного регулювання доцільним є виокремлення органів влади АРК у самостійну підсистему влади [7, с.37].
У даному посібнику, зважаючи на зміст курсу «Конституція України про засади державного ладу. Конституційна реформа», розглядатиметься лише система державної влади та питання пов’язані з організацією та діяльністю її суб’єктів.
Державна влада в Україні, відповідно до ст.6 Конституції України, здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Ця норма відбиває зміст основоположного для державного ладу принципу поділу влади, що остаточно сформувався в кінці ХVІІІ ст. і став класичним. За ним єдність державної влади не виключає різних форм її прояву й розмежування державних функцій і повноважень між її гілками. Це забезпечує раціоналізацію та оптимізацію діяльності державного апарату, а також дозволяє попередити надмірне засередження влади в окремих державних органах, збалансувати повноваження, запобігти конфліктам у владі чи пом’якшити їх, адже суттєвим доповненням даного принципу є система «стримань і противаг».
Систему державної влади, що включає державні органи та посадових осіб, узагальнено зображено на рис.2. Вивчення її складових передбачає обов’язкове звернення до актів конституційного законодавства. При аналізі нормативної бази важливим є врахування ієрархії джерел, особливо у випадках колізії норм різних актів із одного й того ж питання.
Регулювання питань, що стосуються системної організації державної влади та конституційної (політичної реформи) здійснюється Конституцією України, законами України та підзаконними актами - постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади тощо. Також слід зважати на те, що тлумачення окремих норм права дається в рішеннях Конституційного Суду України, а деякі норми на підставі його висновків визнаються неконституційними. Обов’язковою є перевірка чинності нормативної бази, причому зручність та процесуальна економія в роботі може бути досягнута за допомогою сучасних інформаційних ресурсів, де текст документів подається з останніми змінами та доповненнями.
1.1. Верховна Рада України та органи, які забезпечують
виконання її функцій
Відповідно до принципу поділу державної влади, втіленого в Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст.75 Конституції України).
Порядок її роботи встановлюється Конституцією України та Законами України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.10 (далі - Регламент), «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.95, «Про статус народного депутата України» від 17.11.92 тощо, а також постановами Верховної Ради України.
Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів України (ч.1 ст.76 Конституції України). Зі свого складу Верховна Рада України обирає Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх із цих посад (ч.1 ст.88) [35].
Депутати за результатами виборів уходять до депутатських фракцій, які формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання та реєструються в Апараті Верховної Ради.
Депутатські фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. Політична партія (блок) має право формувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію. Народний депутат може входити до складу лише депутатської фракції політичної партії (блоку), за виборчим списком якої його обрано.
Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів. Депутатська фракція, склад якої стає меншим від цього, через 15 днів після дня настання такого факту оголошується Головою Верховної Ради України розпущеною (ст.57, ч.1,2 ст.58, ч.1,2 ст.59, ч.1,4 ст.60 Регламенту) [21].
Позафракційні народні депутати можуть об'єднуватися у депутатську групу позафракційних народних депутатів. Якщо її кількісний склад становить 15 і більше осіб, то за нею визнаються права на участь у засіданнях Погоджувальної ради з правом ухвального голосу, подання пропозицій щодо кількісного та персонального складу тимчасової спеціальної комісії, тимчасової слідчої комісії, виступ одного представника на пленарному засіданні з кожного питання порядку денного пленарного засідання Верховної Ради (ч.5 ст.59 Регламенту).
Зі складу депутатських фракцій формуються такі утворення у Верховній Раді України, як коаліція та опозиція.
Коаліція депутатських фракцій створюється за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. До її складу входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ч.6 ст.83 Конституції України). Права коаліції депутатських фракцій має й депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ч.10 ст.83 Конституції України). Регламент допускає, що коаліція може бути об'єднанням не лише депутатських фракцій, а й народних депутатів (ч.1 ст.61 Регламенту) [35; 21].
Отже, існує різне правове регулювання питання про склад коаліції на рівні Конституції та закону. Ця проблема ускладнюється тим, що Конституційний Суд України двічі давав різні за змістом офіційні тлумачення ч.6 ст.83 Конституції України. У рішенні від 17.09.08 №16-рп/2008 вказано, що «словосполучення «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України» слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об’єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність» [57].
А в рішенні від 06.04.10 №11-рп/2010 зазначено, що «окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України». У цьому випадку Конституційний Суд України в системному зв’язку з низкою положень Конституції України та Регламенту 2010 року поклав в основу тлумачення суверенне право Українського народу здійснювати владу, визнання народного депутата України повноважним представником Українського народу у Верховній Раді України, надання йому мандата вільно здійснювати таке представництво і закріплення обов’язку діяти в інтересах усіх співвітчизників, установлення процедури прийняття рішень у Верховній Раді України виключно шляхом вільного волевиявлення народних депутатів України [56].
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом 1 місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом 1 місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (ч.7 ст.83 Конституції України) [35].
Укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді, де фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції. До коаліційної угоди додається список народних депутатів, які сформували коаліцію, з їх особистими підписами (ч.3 ст.61 Регламенту).
Зміни у складі коаліції можливі у зв’язку з тим, що: 1) депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм бажанням та за згодою коаліції ввійти до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди; 2) депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою голів інших депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за десять днів до дати виходу; 3) депутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може бути виключена з її складу (ст.65 Регламенту).
Припинення діяльності коаліції наступає в разі: 1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання; 2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України; 3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності (ст.66 Регламенту).
Хоча метою існування коаліції є узгодження політичних позицій, що може мати місце в різних сферах діяльності Верховної Ради України, завданням коаліції в законодавстві визначено її участь у формуванні Кабінету Міністрів України. Вона вносить пропозиції стосовно кандидатури Прем'єр-міністра України та кандидатур на посади інших членів Кабінету Міністрів України (ч.8 ст.83 Конституції України, ст.64 Регламенту) [25; 21].
Регулювання статусу опозиції у Верховній Раді України на рівні Конституції відсутнє, її діяльність визначена у главі 13 Регламенту. Опозиційність можлива до політичного курсу коаліції та/або сформованого нею Кабінету Міністрів України.
Суб'єктами опозиційної діяльності у Верховній Раді можуть бути депутатська фракція та об'єднання депутатських фракцій. В останньому випадку рішення про опозиційність ухвалюється фракціями й оформляється відповідною заявою, яка підписується головами фракцій.
Повідомлення про опозиційність або припинення опозиційної діяльності обов’язково має бути оголошено на пленарному засіданні Верховної Ради.
Опозиційна депутатська фракція може бути у складі лише 1 опозиційного об'єднання. Якщо у складі опозиційного об'єднання залишилася 1 депутатська фракція, то опозиційна діяльність такого об'єднання припиняється (ст.68 Регламенту).
Права опозиції визначені у ст.ст.69-72 Регламенту. Зокрема, вона може вимагати скликання позачергової сесії, проведення додаткового пленарного засідання, включення питань до порядку денного сесії, має право на виступ свого представника на пленарному засіданні, право на представництво при розподілі керівних посад у Верховній Раді та її органах, може утворити опозиційний уряд [21].
Окремі функції Верховної Ради України реалізуються нею за допомогою спеціальних органів та посадових осіб. Ними, як вказано на рис.1, є Погоджувальна рада депутатських фракцій, комітети і комісії Верховної Ради України, Апарат Верховної Ради України, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Погоджувальна рада депутатських фракцій створюється як консультативно-дорадчий орган для попередньої підготовки і розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради (узгоджує проект плану законопроектної роботи; погоджує кандидатів на посади голови комітету, першого заступника, заступника голови та секретаря комітету; пропонує проекти календарного плану роботи сесії, порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань тощо).
До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України, голови депутатських фракцій із правом ухвального голосу та голови комітетів із правом дорадчого голосу. Погоджувальна рада проводить свою роботу у формі засідань, як правило, у понеділок тижня пленарних засідань (ч.ч.1, 2, 6, 14 ст.73 Регламенту) [21].
Комітети Верховної Ради України створюються нею для здійснення законопроектної роботи, підготовки та попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій (за виконанням Державного бюджету України, для організації та проведення «Дня Уряду України» і парламентських слухань і т.п.).
Верховна Рада України затверджує кількість комітетів, їх назви та предмети відання на першій сесії Верховної Ради нового скликання. Верховна Рада створює комітети у складі голів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів. Народний депутат може бути членом лише 1 комітету.
Квоти розподілу посад визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій до фактичної чисельності народних депутатів у порядку, встановленому Верховною Радою. При цьому парламентській опозиції надається першочергове право вибору певних посад у комітетах із питань бюджету, свободи слова та інформації, свободи совісті, соціальної політики, охорони здоров'я, науки та освіти, судочинства, судоустрою, законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби з організованою злочинністю та корупцією тощо (ч.1 ст.89 Конституції України, ч.2-4 ст.81 Регламенту, ч.1 ст.1, ч.1 ст.5, ч.1,2 ст.6, ст.ст.11-14, ч.1 ст.42, ч.1,2 ст.54 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.95) [35; 21; 13].
Верховною Радою України VІ скликання 04.12.07 створено 27 комітетів: із питань аграрної політики та земельних відносин; із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; із питань бюджету; із питань державного будівництва та місцевого самоврядування; з питань економічної політики; з питань європейської інтеграції; у закордонних справах; із питань культури і духовності; з питань науки і освіти; з питань національної безпеки і оборони; з питань охорони здоров'я; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; із питань правової політики; з питань свободи слова та інформації; з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму; з питань правосуддя тощо [4].
Тимчасові комісії Верховної Ради України відповідно до законодавства можуть бути тимчасовими спеціальними та тимчасовими слідчими.
Тимчасові спеціальні комісії можуть бути створені Верховною Радою для підготовки й попереднього розгляду питань, а також для підготовки та доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради на правах головного комітету, якщо предмет правового регулювання таких проектів не належить до предметів відання комітетів, утворених Верховною Радою. Тимчасова спеціальна комісія утворюється з числа народних депутатів, які дали на це згоду.
У визначений термін, але не пізніш як через 6 місяців із дня її утворення, тимчасова спеціальна комісія подає до Верховної Ради письмовий звіт про виконану роботу, а також підготовлені народними депутатами - членами цієї комісії відповідні проекти актів Верховної Ради та інші матеріали, які надаються народним депутатам. Після обговорення результатів роботи тимчасової спеціальної комісії у відповідних комітетах та на пленарному засіданні Верховна Рада приймає рішення щодо завершення роботи такої комісії або доручає їй продовжити роботу і визначає для цього термін її діяльності (ч.2 ст.89 Конституції України, ч.1,2 ст.85, ч.1 ст.86 Регламенту) [35; 21].
Зі створених Верховною Радою України VІ скликання діють Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань реформування Служби безпеки України та його законодавчого забезпечення (19.03.09), Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з підготовки концепції судово-правової реформи (23.12.09) [4].
Тимчасові слідчі комісії Верховна Рада України створює для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес (якщо за це проголосувала не менш як 1/3 від конституційного складу Верховної Ради України).
Народний депутат може бути обраний членом лише 1 тимчасової слідчої комісії. До складу тимчасової слідчої комісії не може входити народний депутат, який може вплинути або може бути зацікавлений у розгляді справи.
Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому звіті. За результатами розгляду висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада може прийняти такі рішення: 1) взяти до відома висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії; 2) припинити повноваження тимчасової слідчої комісії; 3) продовжити роботу тимчасової слідчої комісії на визначений Верховною Радою строк, але не більше 1 року з дня її утворення.
При розгляді висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада в разі необхідності вирішує питання щодо: 1) направлення матеріалів тимчасової слідчої комісії до Генеральної прокуратури України для їх вивчення та відповідного реагування; 2) направлення висновків тимчасової слідчої комісії Президенту України, Прем'єр-міністру України; 3) направлення висновків тимчасової слідчої комісії для реагування відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування чи посадовій особі згідно із законом; 4) публікації висновків тимчасової слідчої комісії в газеті «Голос України». Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії не є вирішальними для слідства і суду (ч.2-4 ст.89 Конституції України, ч.1-3,7 ст.87, ч. 1,3-5 ст.88 Регламенту) [35; 21].
Верховною Радою України VІ скликання створювалися Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України для перевірки дотримання законодавства України при проведенні реконструкції Національного спортивного комплексу "Олімпійський" (19.05.09), Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування обставин, пов'язаних із звинуваченнями в розбещенні неповнолітніх (20.10.09), Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування обставин та причин неефективного управління державним майном в агропромисловому комплексі (23.12.09) [4].
Апарат Верховної Ради України є органом, який забезпечує роботу всієї Верховної Ради. Він здійснює організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій, коаліції.
Апарат Верховної Ради діє на основі Положення про Апарат Верховної Ради, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31 травня 2000 року №459.
До складу Апарату входять його структурні підрозділи: головні управління, управління, відділи, секретаріати Голови Верховної Ради України та його заступників, секретаріати комітетів Верховної Ради України, спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, секретаріати зареєстрованих депутатських фракцій і груп, інші структурні підрозділи.
Керівник Апарату призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України (ч.1,3 ст.7 Регламенту, п.1,3,13 Положення про Апарат Верховної Ради) [21; 47].
Гранична чисельність Апарату Верховної Ради України становить 1115 штатних одиниць [49].
Лічильна комісія обирається для організації голосувань Верховної Ради і визначення їх результатів. Вона підраховує голоси під час голосування, за дорученням Верховної Ради в разі необхідності встановлює присутність народних депутатів на пленарному засіданні, а також розглядає звернення народних депутатів, пов'язані з порушенням порядку голосування чи іншими перешкодами в голосуванні, здійснює контроль за використанням електронної системи підрахунку голосів картками.
Лічильна комісія обирається Верховною Радою з числа народних депутатів з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій шляхом відкритого поіменного голосування за списком без його обговорення (ч.1,2 ст.17 Регламенту) [21].
Верховною Радою України VІ скликання 23.11.07 створена Лічильна комісія у складі 20 осіб [4].
Рахункова палата здійснює контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням.
Вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати (Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати). Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років із правом призначення на другий термін (ст.98 Конституції України ч.1 ст.1, ст.ст.2, 8, ч.1 ст.10, ст.12 Закону України «Про Рахункову палату» від 11.07.96) [35; 20]
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є не органом, а посадовою особою. У світовій практиці цей інститут отримав назву омбудсмена (омбудсмана).
Уповноважений здійснює на постійній основі парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина й захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. У своїй діяльності він є незалежним від інших державних органів та посадових осіб.
Уповноважений призначається на посаду (строком на 5 років) і звільняється з посади Верховною Радою України (ст.101 Конституції України, ст.1, 3, ч.1,2 ст.4, ч.1,4 ст.5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.97) [35; 24].
Крім вищеописаних органів та інших суб’єктів, які здійснюють або забезпечують діяльність Верховної Ради України як органу, що має представницьку, законодавчу, контрольну та інші функції, роботу Верховної Ради згідно з Регламентом забезпечують також такі утворення з її складу, як Підготовча депутатська група та Тимчасова президія першої сесії Верховної Ради України.
Підготовча депутатська група створюється для підготовки пропозицій щодо організації та проведення пленарних засідань першої сесії Верховної Ради нового скликання, підготовки проектів відповідних актів.
Її організовує Голова Верховної Ради України попереднього скликання (у разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови) з числа новообраних народних депутатів. Політичні партії, які за результатами виборів народних депутатів узяли участь у розподілі депутатських мандатів, делегують до складу Підготовчої депутатської групи народних депутатів за квотою один представник від 15 народних депутатів.
Перше засідання Підготовчої депутатської групи скликається не пізніш як через 10 днів після офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів. Підготовча депутатська група припиняє свою діяльність після створення комітетів (ст.13 Регламенту) [21].
Тимчасова президія першої сесії Верховної Ради України складається з 5 народних депутатів. До її складу входять голова Підготовчої депутатської групи та по одному представнику від кожної з 4 політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів народних депутатів до Верховної Ради отримали найбільшу кількість депутатських мандатів.
Члени Тимчасової президії почергово виконують обов'язки головуючого на пленарному засіданні до обрання Голови Верховної Ради України. Тимчасова президія припиняє свою діяльність після обрання Голови Верховної Ради України (ст.18 Регламенту) [21].