Технологічні парки україни стан та проблеми інноваційна Україна
| Вид материала | Документы |
- Автоматизовані системи управління підприємством з використанням програмного забезпечення, 27.05kb.
- Зовнішньоекономічні відносини України, 543.97kb.
- Умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991 2006 рр., 7102.57kb.
- Веде слухання Голова Верховної Ради України мороз, 886.32kb.
- Кабінету Міністрів України на 2000-2004 рр. Одним із ключових елементів успішної інтеграції, 366.21kb.
- Спільна заява засідання Комісії Україна-нато на рівні глав держав та урядів, 36.51kb.
- Перевірила: Павленко, 601.69kb.
- Зміст, 357.67kb.
- І. В. Козлик Івано-Франківськ методологічний стан сучасного українського літературознавства:, 364.74kb.
- І. В. Козлик Івано-Франківськ методологічний стан сучасного українського літературознавства:, 364.71kb.
ТЕХНОЛОГІЧНІ ПАРКИ УКРАЇНИ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ
Інноваційна Україна
В Україні кожен уряд і президент проголошують впровадження інновацій як одну із найважливіших стратегічних складових державної політики соціально-економічного розвитку країни та основ забезпечення її національної безпеки, що закріплено в законодавчому порядку.
Науково-технічна громадськість із глибоким задоволенням сприйняла інноваційну спрямованість програми нового Українського Уряду "Український прорив: для людей, а не політиків", серед завдань якої - необхідність розвитку інноваційних структур: технопарків та інших форм об'єднання зусиль науки та виробництва.
Однак реальні дії органів влади часто прямо протилежні цій політиці. Реалізація режиму інноваційної діяльності, що передбачена Законом України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків”, постійно блокується. В 2005 році із закону було виключено основні засади спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків. Пізніший його варіант, що було прийнято в 2006 році, зі значними урізаннями режиму інноваційної діяльності виконується частково. Так і не дію було задіяно положення Закону України „Про інноваційну діяльність”, що має, на відміну від технопарківського закону „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, більш рамковий характер.
Особливістю інноваційної діяльності є великий рівень витрат при розробці інновацій, а також значні витрати і високий рівень ризику при виході інноваційної продукції на ринок. Тому у всіх без винятку країнах держава забезпечує комплекс заходів щодо підтримки інноваційної діяльності. В Україні ж така підтримка державою надається разово, а обсяги державної підтримки наукової та науково-технічної діяльності зменшуються.
У результаті такої політики держави за час незалежності України:
• в 3,3 разу знизилася чисельність працівників в інноваційній сфері (у США й Західній Європі зросла в 2 рази, у Південно-Східній Азії – в 4 рази);
• в 3,5 разу знизилася кількість дослідників в галузі технічних наук. У той же час в 5,6 разу збільшилася їхня чисельність у політичних науках, в 3,5 – у юридичних;
• в 14,3 разу зменшилося освоєння нових видів техніки;
• в 4,3 раза упала (з 56% до 13,0%) частка інноваційно-активних промислових підприємств (у Росії їхня частка становить 10 %, у Польщі – 16%, у ЄС – у середньому 60 %);
• приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій в Україні становить 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60 ÷ 90 %.
У цілому Україна займає у Всесвітньому рейтингу інновацій 52-е місце, а у рейтингу конкурентоспроможності – 72-е місце, що зовсім не відповідає її реальному науковому потенціалу.
Ці показники були б ще гіршими, якби в 1999 році не були створені технопарки – єдиний реально функціонуючий сьогодні в Україні і суворо контрольований державою вид інноваційної структури.
Нормативно-правова база українських технопарків
Головне питання державної науково-технічної і інноваційної політики – це реалізація власних конкурентних переваг, зміцнення позицій вітчизняних виробників на світовому ринку. Стратегічне завдання держави полягає в концентрації фінансового і інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямах, створенні великих конкурентоспромоних технопарків і фінансово-промислових корпорацій – національних економічних лідерів, здатних виконати функцію локомотивів розвитку.
Для активізації інноваційної діяльності самих лише ринкових механізмів на сучасному етапі розвитку України, як свідчить досвід розвинених країн з тривалою історією, ринкового механізму недостатньо, необхідні цілеспрямовані регулюючі функції держави в науково-технічній сфері. Останніми роками в Україні в цьому відношенні сталися істотні зрушення, як позитивні, так і негативні.
Правові основи розвитку інноваційної діяльності в Україні складає система законодавчих і підзаконних актів, які регулюють всілякі суспільні відносини в процесі життєвого циклу інновацій, у тому числі і при створенні технопарків.
Вже 1991 року вперше в СНД було ухвалено Закон України ”Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”, який згодом, 1998 року, було замінено Законом України ”Про наукову і науково-технічну діяльність”. Ухвалено інші ключові закони України ”Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” (2001 р.), ”Про інноваційну діяльность” (2002 р.).
У 1999 році Верховною Радою України було схвалено Концепцію науково-технологічного і інноваційного розвитку України. Законом України ”Про пріоритетні напрями інноваційній діяльності в Україні” (2003 р.) визначені стратегічні і середньострокові пріоритетні напрями інноваційного розвитку суспільства, реалізація яких має здійснюватися при безпосередній участі вітчизняної науки на основі нових наукових розробок і технологій.
Перелік напрямів, що стосуються інноваційної сфери, міститься в Законі України ”Про пріоритетні напрями інноваційній діяльності в Україні” № 433-IV від 16.01.03. до цих пріоритетів належать технологічні процеси для базових галузей економіки, авіаційна, ракетно-космічна техніка, технології спеціального призначення, техніка і технології для агропромислового сектора, розробка функціональних і конструкційних матеріалів. Мале і середнє підприємництво теоретично може отримати державну підтримку при реалізації інноваційних проектів у високотехнологічній сфері (електронні, інформаційні технології), при комерційному впровадженні нових профілактичних і лікарських засобів, у тому числі медичних діагностичних систем. Варто використовувати ”інноваційні переваги” і підприємствам, які виробляють та впроваджують ресурсозберігаюче устаткування. Для реалізації положень цього Закону в квітні 2004 року було ухвалено Закон України ”Про загальнодержавній комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій”.
З метою стимулювання інновацій і впровадження наукових результатів у виробництво, апробації механізмів підтримки реалізації результатів досліджень 1997 року було ухвалено Закон України ”Про спеціальну економічну зону ”Яворів” і створено технологічний парк ”Яворів”.
У 1999 році було ухвалено Закон України ”Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типа ”Курортополіс ”Трускавець” і створено перший і поки що єдиний в Україні технополіс. Того ж 1999 року було ухвалено Закон України ”Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків”, згідно з яким діє вісім технологічних парків, а з 1 січня 2005 року до них додасться ще 7 парків. Досвід роботи технологічних парків показав, що вони чи не єдиний механізм інноваційної діяльності, що ефективно діє, в Україні.
Починаючи з 1992 року прийнято також низку законів, що регламентують правову охорону інтелектуальної власності, науково-технічної інформації, наукової і науково-технічної експертизи, вищої освіти, майнову діяльність Національної академії наук України.
З метою створення механізму реалізації законів Кабінетом міністрів України приймалися відповідні постанови, державні програми, встановлювалися шляхи реалізації законів.
Практично на сьогодні в Україні сформовано законодавче поле, що визначає правові основи розвитку наукової, науково-технічної і інноваційної діяльності.
Верховна рада України на своєму засіданні заслуховувала питання ”Про дотримання законодавства про розвиток науково-технічного потенціалу і інноваційної діяльності в Україні” і прийняло відповідну Постанову.
У числі рекомендацій, прийнятих Верховною Радою, в цій Постанові серед інших є такі:
- відмовитися від практики припинення дій норм чинних законів про пільгове оподаткування наукової і інноваційної діяльності;
- сприяти діяльності технологічних парків і інноваційних структур інших типів;
- проводити моніторинг розвитку в Україні пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх уточнення і коректування відповідно до розроблених прогнозів з врахуванням критеріїв Європейського Співтовариства;
- спрямовувати не менше десяти відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
- відновити в бюджетній класифікації державного бюджету України окремий розділ ”Фінансування наукової і науково-технічної діяльності”;
- з метою поліпшення системи управління науковою і науково-технічною сферою, розвитку і фінансування відповідної інфраструктури до 1 січня 2005 року збільшити не менше ніж удвічі чисельність працівників центрального апарату Міністерства освіти і науки України з питань державного управління науковою, науково-технічною і інноваційною діяльністю;
- розробити і погодити з Національним банком України систему підтримки, у тому числі податкової, спрямовану на розвиток в Україні п'ятого і шостого технологічних укладів.
Кажучи про роль держави в інноваційному розвитку країни, необхідно розрізняти два поняття, далеко не завжди тотожні. Це державна ідеологія і державна політика.
Державна ідеологія – це розробка тієї чи іншої концепції розвитку, конкретних моделей, що регламентують і стимулюють в нашому разі науково-технічну і інноваційну діяльність.
Державна політика – це комплекс рішень і дій, що забезпечують практичну реалізацію задумів.
Державна ідеологія України передбачає як один з основних пріоритетів інноваційний шлях соціально-економічного і науково-технічного розвитку суспільства. Програма дії нового Кабінету міністрів України, прийнята на початку 2005 року, також передбачає орієнтацію на нові технологічні уклади, модернізацію і переоснащення основних фондів на основі інновацій, проведення протекціоністської політики відносно вітчизняного товаровиробника.
Діяльність уряду, як говориться в програмі, ”буде спрямована на активне впровадження результатів інноваційних наукових і науково-дослідних розробок як пріоритетного складника стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки. Для цього будуть: вдосконалено умови інноваційної діяльності; забезпечено розвиток інноваційних структур – технопарків, технополісів, технологічних інкубаторів, венчурних фірм і інших форм об'єднання зусиль науки, освіти, виробництва і фінансового капіталу”.
Гірше справа йде з другим напрямом діяльності держави – державною політикою щодо науково-технічної і інноваційної діяльності, із забезпеченням практичної реалізації законодавчої бази. Тут, задекларувавши крок вперед, роблять два кроки назад.
Верховна Рада, прийнявши влітку 2004 року Постанову ”Про дотримання законодавства про розвиток науково-технічного потенціалу і інноваційної діяльності в Україні”, де міститься рекомендація ”відмовитися від практики припинення норм чинних законів про пільгове оподаткування наукової і інноваційної діяльності”, тут же ухвалює закон ”Про внесення змін до Державного бюджету України 2004 року”, де накладається мораторій на всі пільгові статті законів ”Про інноваційну діяльність” і ”Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків”. Таким чином, новий уряд України, задекларувавши в програмі своєї діяльності намір активної підтримки інноваційної діяльності, тут же проводить через Верховну Раду закон, яким взагалі анулюються всі пільги інноваційних законів, практично позбавляють технопарки економічної основи їхньої діяльності.
Причому і в першому, і в другому разі рішення приймалися з грубим порушенням Бюджетного Кодексу, вводячи зміни в понад сотню законодавчих актів з оподаткування, роблячи це практично в розпал фінансового року, а не за півроку до його початку. Тим більше, змінюючи закони, за якими держава гарантувала незмінність системи оподаткування впродовж 15 років.
Подібні рішення, які було прийнято в пакеті з рішеннями про ліквідацію СЕЗ та ТПР, викликали справедливу критику Президента України, який назвав їх ”технічною помилкою уряду”.
Пізніше, 2006 року, було підготовлено і прийнято нову редакцію закону про технопарки із значно урізаними заходами державної підтримки. Але і цей закон виконується далеко не повністю, що поставило технопарки на грань існування.
Продовжуючи атакувати технопарки, міністр фінансів "у відпустці" Віктор Пінзеник доходить в своїй аргументації до абсурду, – вважає академік Володимир Семіноженко. Його погляди на фіскальну, соціальну і бюджетну політику виказують в ньому не стільки професійного економіста, скільки бухгалтера. Подібна політика ні до чого, окрім безвиході, привести країну не в змозі.
"Економічні успіхи США, Німеччині, Японії, Індії стали можливі саме завдяки гнучкій політиці податкового стимулювання тих сфер, які виступили локомотивами економічного зростання, – в першу чергу науки і технологій. А Україні під виглядом економічної політики нав'язується зведення дебету з кредитом в державному масштабі. Державний бухоблік "від Пінзеника" в порівнянні з сучасними механізмами економічного розвитку виглядає так само, як арифметика в порівнянні з вищою математикою", – заявив Семіноженко.
Особливості української моделі технопарків
Супротивники технопарків неодноразово заявляли, що українські технопарки не повною мірою відповідають традиційній американській або європейській моделі. При цьому вони не враховують, що українська економіка ще не має тих можливостей, які має економіка США і ЄС.
Реальні умови української економіки на момент створення технопарків (та і зараз) виключали можливість використання державою методів прямої фінансової підтримки. Тому було прийнято рішення використовувати непрямі методи, тобто різні форми податкових та митних пільг і преференцій.
Створення мережі українських технопарків відбувається в умовах ринку науково-технічної продукції, що формується зараз в Україні під впливом низки несприятливих факторів, найважливішими є такі:
- обмежений попит на інноваційні пропозиції всередині країни;
- низька платоспроможність вітчизняних споживачів нової техніки;
- обмежені можливості фінансування інноваційної діяльності з державного бюджету;
- відсутність зацікавленості фінансових і банківсько-кредитних систем у підтримці інноваційних проектів;
- наявність конкуренції на внутрішніх ринках з боку західних фірм-розробників технологій, виробників і постачальників матеріалів, устаткування й технологій у цілому;
- прагнення західних замовників без скільки-небудь істотних інвестицій комерціалізувати в своїх інтересах наявний в Україні науковий потенціал, в першу чергу з технологій подвійного призначення;
- політична нестабільность в країні.
Фінансова (і відповідно економічна) криза, що вибухнула останнім часом, тільки загострила несприятливі чинники інноваційної діяльності в країні.
Відсутність перспектив одержати в найближчому майбутньому скільки-небудь істотну стартову фінансову підтримку поставила нас перед неможливістю створення традиційних (у західному розумінні) технопарків, де всі учасники сконцентровані в єдиному будинку або на загальній території. Тому, з урахуванням українських реалій, було прийнято модель т. зв. ”віртуального” технопарку, або ”технопарку без стін”, що не вимагає значних первинних капіталовкладень. Приклади таких технопарків до моменту розробки української моделі уже були в США.
За останні роки розвиток можливостей телекомунікаційних систем привів до створення віртуальних технопарків, де учасникам технопарку зовсім не обов’язково бути розташованими на одному майданчику, але працюють вони за єдиними, суворо регламентованими правилами. Як приклад таких інноваційних центрів можна привести IBI – Silicon Valley, який виконує функції „інкубатору інкубаторів”, сприяє по всьому світові інноваційній діяльності, створенню та діяльності комерційних інкубаторів та бізнес-центрів, а також таких інноваційних структур, що спонсуються урядом. Ще один американський парк, який не обмежено територіально, Robert Scott Incube. Його завдання – створення та виведення на ринок інноваційних компаній, участь в їхньому прибутку або вигідний їх продаж. Спочатку їхній радіус дії був 300 миль, зараз – вся земна куля.
Концептуальні основи, закладені в основу створення й функціонування українських технопарків, було проаналізовано та схвалено американськими фахівцями в лютому 2000 року при стажуванні керівників українських технопарків в Інституті дослідження світових технологій Університету ”Лойола Коледж” (м. Балтімор, США).
У березні 2004 р. у Будапешті відбувся ІІІ форум Світового банку, який було присвячено побудові економіки, заснованої на знаннях. Заслухавши доповідь про Концепцію створення й результати діяльності Технопарку ”ІЕЗ ім. Є. О. Патона”, представлену Міністерством економіки України, експерти банку позитивно оцінили цю інформацію й відзначили, що українська модель технопарку, хоча й відрізняється від прийнятих в інших країнах, проте враховує інтереси держави й забезпечує масштабне просування інновацій, тісний зв'язок науки з виробництвом.
На чергових заходах Світового банку в Києві восени 2007 р. і в квітні 2008 р. експерти банку, заслухавши доповідь про підсумки роботи Технопарку ІЕЗ, підтвердили свою позитивну оцінку української моделі технопарку.
Розроблена й реалізована в Україні концепція технопарків у вигляді науково-промислових комплексів ”без стін”, або ”віртуальних технопарків”, як їх називають на заході, себе виправдала. Більше того, основні ідеї ”технопарку без стін” використано в Білорусі, де при створенні Мінського технопарку було прийнято рішення про рівні права учасників технопарку, що знаходяться як на його території (т. зв. резиденти), так і поза нього (нерезиденти) у межах митної території Білорусі. В Естонії на додаток до традиційної концепції ”технопарку під одним дахом” у Таллінському технопарку прийнято положення про т. зв. ”інтегрованих учасників”, які, користуючись всіма правами учасників технопарку, перебувають у рамках митної території країни. Індія й В'єтнам мають намір використовувати український досвід при створенні регіональних агротехнопарків, які менші за розмірами та не можуть розраховувати на такі гігантські стартові інвестицій, як ІТ-технопарки.
У Росії останнім часом ряд фахівців також висловлюються за створення технопарків, учасники яких були б не тільки розташовані на одній площі, але й діяли б у вигляді кластерів, що містять окремо розташовані великі наукові організації, вищі навчальні заклади, великі підприємства з їхнім науковим і промисловим потенціалом. При нинішньому рівні розвитку засобів комунікації тісне спілкування між учасниками інноваційного процесу, навіть розташованими на значних відстанях, не завдає ніяких труднощів.
У цілому можна вважати, що у світі йде критичне переосмислення поняття ”традиційний технопарк”. Так, Абдалла Аль Банна, віце-президент Технопарку в Дубаї (ОАЕ), у своєму недавньому інтерв'ю, відповідаючи на запитання, до якої із трьох традиційних моделей (американської, японської або змішаної) можна віднести їхній технопарк, відповів: ”Ні до якої. Нові парки не зобов'язані підганяти свою діяльність під якісь моделі, тому що кожна країна має власні, унікальні умови – в плані і економічного розвитку, і підходів до наукового прогресу, до технологій і промисловості”.
Практика показала, що українська модель технопарків, ”технопарків без стін”, – це високоефективний захід, що наповнює бюджет.
Висока економічна ефективність такої моделі дозволяє забезпечити показники, що перевищують показники традиційних технопарків. Наприклад, у Китаї вважається нормальним, коли на 1 юань державної підтримки технопарки випускають 6 юаней інноваційної продукції. В проектах російських технопарків цей показник знаходиться на рівні 10 рублів. Українські технопарки за результатами 2000-2007 років випустили на 1 гривню держпідтримки 18,5 гривні інноваційної продукції.
Українські технопарки
На сьогодні в Законі "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків" нараховується 16 технопарків, із яких дійсно працюють 8 (табл. 4).
Українські технопарки за минулий період – це:
- 116 інноваційних проектів;
- 3246 нових робочих місць;
- 12,3 млрд. грн. інноваційної продукції (у т.ч. 1,7 млрд. грн. – експорт);
- 0,9 млрд. грн. – перераховано до бюджету;
- 0,48 млрд. грн. – державна підтримка інноваційних проектів.
Таблиця 4.
Українські технопарки 2000-2008 рр.
| № з/п | Технопарк | Дата реєстрації | Обсяг реалізованої інноваційної продукції, млн. грн. |
| 1 | “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (м. Київ) | червень 2001 | 406 |
| 2 | “Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона” (м. Київ) | липень 2000 | 8792 |
| 3 | “Інститут монокристалів” (м. Харків) | липень 2000 | 2957 |
| 4 | “Вуглемаш” (м. Донецьк) | листопад 2001 | 54 |
| 5 | “Інститут технічної теплофізики” (м. Київ) | вересень 2002 | 5 |
| 6 | “Київська політехніка” (м. Київ) | червень 2003 | 30 |
| 7 | “Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ) | грудень 2003 | - |
| 8 | “Укрінфотех” (м. Київ) | листопад 2002 | 14 |
| 9 | “Агротехнопарк” (м. Київ) | жовтень 2007 | - |
| 10 | “Еко-Україна” (м. Донецьк) | - | - |
| 11 | “Наукові і навчальні прилади” (м. Суми) | - | - |
| 12 | “Текстиль” (м. Херсон) | грудень 2007 | - |
| 13 | “Ресурси Донбасу” (м. Донецьк) | - | - |
| 14 | “Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій” (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса) | - | - |
| 15 | “Яворів” (Львівська область) | серпень 2007 | 1,5 |
| 16 | “Машинобудівні технології” (м. Дніпропетровськ) | листопад 2008 | - |
| РАЗОМ | 12259,5 | ||
Три провідних технопарки забезпечують 99 % випуску інноваційної продукції всіх українських технопарків.
Для учасників українських технопарків законом передбачено принципово важливі заходи стимулювання та державної підтримки інноваційної діяльності. Але преференції з оподаткування - це не єдине, що залучає клієнтів технопарку. Так, наприклад, великий інтерес для них являють також:
- можливість використання фірмового найменування базової наукової організації;
- можливість участі в Web-сайті технопарку та базовий наукової організації;
- можливість одержання необхідних консультацій і бізнес-підготовки персоналу;
- використання широко розвиненої міжнародної мережі зв'язків технопарків для пошуку й установлення контактів з потенційними інвесторами й замовниками;
- участь у національних і міжнародних конференціях, симпозіумах, виставках й інших заходах, проведених асоціаціями технопарків, розширення особистих контактів і зв'язків.
Прогнозна оцінка економічних результатів діяльності Технопарку ІЕЗ показувала, що за перші п'ять років (2001-2005) річний обсяг випуску продукції за проектами технопарку досягне 1000 млн. грн., з яких 25% піде на експорт. Але вже 2004 року річний обсяг перевершив 800 млн. грн.
Уже на шостий рік діяльності Технопарку ІЕЗ надходження до бюджету та позабюджетних фондів перевищать обсяги державної підтримки, передбаченої спеціальним режимом інвестиційної й інноваційної діяльності технопарків.
Соціальні результати діяльності технопарку включають:
- прискорення темпів освоєння випуску високотехнологічної продукції, реальну підтримку вітчизняного розробника та виробника;
- формування внутрішнього ринку конкурентоспроможної, високотехнологічної й імпортозамінюючої продукції;
- нарощування експортного потенціалу, закріплення вітчизняної продукції на світовому ринку науково-технічної продукції, зростання валютних надходжень від експорту;
- формування сприятливого інвестиційного клімату, відновлення довіри інвесторів і збільшення потоку як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій для вирішення проблем економіки України;
- розширення використання небюджетних джерел фінансування інноваційної діяльності, у тому числі наукових досліджень;
- удосконалення організації науково-технічної діяльності, комерціалізацію наукових досліджень;
- поліпшення матеріального забезпечення наукових досліджень й оплати праці наукових співробітників, зайнятих в інноваційних проектах технопарків;
- підвищення соціальної привабливості роботи в науці й науковому обслуговуванні, скорочення відтоку кадрів, залучення до науки молоді;
- створення нових і завантаження незадіяних робочих місць, повніше використання наукового та виробничого потенціалу;
- поліпшення умов праці, скорочення техногенного впливу на навколишнє середовище.
У цілому діяльність технопарку має сприяти формуванню моделі організації науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і створенню виробництва високотехнологічної наукоємної продукції галузей вітчизняної промисловості зі збереженням гнучких методів державного регулювання та підтримки.
Одним з перших в Україні 1999 року було створено Технологічний парк ”ІЕЗ ім. Є. О. Патона”.
Науковим центром, на базі якого створено технопарк, є Інститут електрозварювання ім. Е. О. Патона Національної академії наук України. Інститут є одним із провідних світових центрів, чиї дослідження й розробки із зварювання матеріалів, наплавлення й напилювання захисних та зносостійких покриттів, спеціальної металургії, щодо міцності та працездатності зварних конструкцій, сучасних конструкційних і функціональних матеріалів широко відомі в усьому світі. Як приклади досягнень інституту можна навести зварювання корпуса танка Т-34 – найкращого танка Другої світової війни, технології зварювання практично будь-яких матеріалів будь-яких товщин (від мікронів до метрів) у будь-яких умовах – від зварювання під водою до зварювання в космосі. Останнє досягнення інституту – високочастотне зварювання м'яких тканин людського організму, що, за словами американських учених, забезпечує сучасній хірургії прорив у XXI століття.
З моменту створення інституту його засновник академік Є. О. Патон жадав від своїх співробітників, щоб дослідження, проведені в інституті, відповідали нагальним потребам вітчизняної економіки, виконувалися на сучасному науковому рівні й обов'язково закінчувалися широким впровадженням у промисловість. Надалі інститут перетворився на міжгалузевий науково-технічний комплекс, що включає, поряд з академічним науково-дослідним інститутом, дослідно-конструкторське й технологічне бюро, експериментальне виробництво, три дослідні заводи, зовнішньоторговельну фірму. В 80-і роки керівництво інституту пішло на його реструктуризацію, виділивши зі складу академічного інституту на самостійний баланс госпрозрахункові інженерні центри – прообраз того, що нині ми називаємо малими та середніми підприємствами.
Таким чином, уже до моменту створення технопарку інститут підійшов маючи певний організаційний досвід, багатий науковий потенціал та потужну виробничу базу. Все це дозволило створити технопарк не як "готель для малого бізнесу", а як масштабний й ефективний інноваційно-виробничий комплекс.
Головна мета Технопарку ІЕЗ – створення сприятливих умов для організації досліджень, розробки, промислового випуску й реалізації на вітчизняному й світовому ринках конкурентоспроможної інноваційної продукції та послуг в галузі зварювання й споріднених технологій. Пріоритетами діяльності Технопарку є застосування новітніх досягнень зварювальної науки і техніки за такими напрямами:
- сучасні енергоефективні й ресурсозберігаючі технології, устаткування й конструкції;
- спеціальна електрометалургія, технології переробки металобрухту, збагачення металургійної сировини, підвищення якості кінцевої металургійної продукції;
- сучасні машини, механізми й засоби нової техніки в ракетно-космічній, авіаційній галузях, у суднобудуванні, залізничному та морському транспорті;
- ґрунтообробна й збиральна техніка зі збільшеним ресурсом за рахунок технологій зварювання й зміцнення робочих органів;
- зварювальні та споріднені процеси при будівництві, експлуатації та реконструкції шляхів, мостів і транспортних систем, включаючи трубопроводи;
- оздоровлення навколишнього середовища й людини, у т.ч. за рахунок зниження техногенного впливу зварювального виробництва на аеро-, гідро-, геоекологію, використання зварювання та спорідненних технологій у медицині;
- підвищення кваліфікації й розвиток інноваційної культури розробників та споживачів продукції зварювального виробництва.
Харківський Технологічний парк ”Інститут монокристалів” створено у червні 2000 року на базі Науково-технологічного комплексу ”Інститут монокристалів” (НТК ІМК) Національної академії наук України.
НТК ІМК – один з найбільших у світі центрів із розробки, дослідження й застосування функціональних матеріалів, які використовуються в електронній, лазерній, сцинтіляційній, інформаційній, медичній та інших новітніх галузях сучасної техніки. Останнім часом сфера діяльності НТК поширилася на такі найважливіші галузі науки, як фармація й біотехнологія. Дослідження й розробки концерну затребувані як в Україні, так і за її межами – про це свідчать широкі наукові й виробничі зв'язки, участь у великих міжнародних наукових експериментах, постійне розширення зовнішньоекономічної діяльності в галузі високих технологій.
Значний науковий, технологічний і виробничий потенціал НТК став основою Технопарку ”ІМК” – одного із трьох в Україні, створених відповідно до Закону України ”Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків”. Діяльність технопарку охоплює більшу частину найважливіших і найперспективніших напрямів вітчизняної науки. Структура технопарку є добровільним об'єднанням (на основі Угоди про спільну діяльність) суб'єктів наукової, технологічної й підприємницької діяльності Харкова, Харківської області, Києва, Сум, Вінниці, Запоріжжя, Криму й, таким чином, на підтримці наукової та інноваційної діяльності в різних регіонах України.
Пріоритетними напрямами діяльності технопарку “Інститут монокристалів” є:
Функціональні матеріали:
– сцинтіляційнні, оптичні, надтверді матеріали й конструкційні монокристали й вироби з них;
– нові матеріали, техно-органічні люмінофори, барвники й реагенти для хімічного синтезу.
– сучасні плівкові, полімерні, керамічні й композитні матеріали, технології й устаткування для антикорозійного захисту, упакування й маркування продукції.
Медицина й біотехнології:
– діагностичне й лікувальне медичне встаткування і його компоненти;
– генно-інженерні технології, імунобіологічні препарати й біосумісні матеріали.
– біологічно активні речовини й лікувальні засоби.
Машинобудування й приладобудування:
– апаратно-програмні комплекси для зв'язку й телерадіокомунікації;
– нові матеріали, устаткування й системи керування для збереження й
– переробки сільськогосподарської продукції;
– сучасна авіаційна техніка і її компоненти;
– високопродуктивне компресорне оснащення й системи на його основі.
– матеріали, прилади й пристрої для дефектоскопії, діагностики, контрольно-вимірювальних систем та систем обліку.
Енергетика:
– нові кристалічні й полімерні матеріали й вироби з них для енергетики;
– енергоефективні електричні машини й силова електроніка;
– енергоефективні джерела світла та альтернативні джерела енергії.
Матеріали, прилади, оснащення й технології для моніторингу й захисту навколишнього середовища.
Технічні засоби боротьби зі злочинністю.
Розробка методичних матеріалів, підготовка вчених і фахівців в галузі інноваційної діяльності, трансфер технологій і комерціалізації наукових розробок за пріоритетними напрямами діяльності технопарку.
Технологічний парк ”Напівпровідникові технології та матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” створено у червні 2001 року на базі Інституту фізики напівпровідників НАН України в м. Києві.
Основна місія Технопарку – це впровадження нових форм співробітництва науки й виробництва з метою організації випуску високотехнологічної, наукоємної, конкурентоспроможної продукції на внутрішньому й світовому ринках в галузі напівпровідникових технологій і матеріалів, оптоелектроніки й сенсорної техніки.
Науково-технічна діяльність технологічного парку охоплює три взаємозалежних напрями:
– напівпровідникові матеріали й технології: розробка технологій і виробництво найперспективніших і найнаукоємніших напівпровідникових матеріалів для оптоелектроніки, інфрачервоної й сенсорної техніки;
– напівпровідникова оптоелектроніка й оптичне приладобудування: створення найважливіших компонентів сенсорних систем;
– напівпровідникові сенсори й сенсорні інтелектуальні системи, що є основним кінцевим продуктом інноваційної діяльності технопарку й разом з матеріалами й оптоелектронними виробами мають становити основну частину його експортної продукції.
Пріоритетними напрямами діяльності Технопарку, затвердженими Президією НАН України, Міністерством освіти і науки, Міністерством економіки, є проведення фундаментальних і прикладних досліджень, дослідно-конструкторських робіт, розробка нових технологій, матеріалів й устаткування, надання послуг, впровадження інноваційних й інвестиційних розробок, освоєння виробництва, постачання продукції на внутрішній і зовнішній ринки за такимих напрямами:
– одержання й обробка вихідної сировини, виготовлення напівпровідникових, діелектричних, електропровідних матеріалів і багатошарових структур на їх основі, виробів з них для електронної техніки, використовуваної в промисловості й побуті;
– сенсорно оснащенні пристрої, устаткування, машини, а також енерго- і ресурсозберігаючі системи контролю та керування технологічними процесами й виробництвами в машинобудуванні, металургії, енергетиці, транспорті, авіа- і ракетно-космічній техніці, нафтовій й газовій промисловості, агропромисловому комплексі;
– системи реєстрації, обробки, збереження й поширення інформації, системи захисту інформації, цінних паперів, документів, товарів, послуг, а також технології, матеріалів й елементів для їх виготовлення;
– елементи, прилади, системи й вироби на їх основі для діагностики й розпізнавання біологічних, хімічних, технологічних середовищ із метою їх використання в біотехнологіях, медицині, фармацевтичній, харчовій й переробній промисловості, екологічному моніторингу;
– технології, у тому числі рулонні, виготовлення покриттів, плівкових і пакувальних матеріалів, а також вироби з них для поліграфічної, електронної, фармацевтичної, харчової й переробної промисловості;
– вироби мікро- і оптоелектроніки, у тому числі освітлювальна й світлосигнальна апаратура, засоби техніки зв'язку, комп'ютерної, радіоелектронної й телевізійної техніки, включаючи розробку й організацію виробництва конкурентоспроможних моделей, телевізорів з використанням вітчизняних комплектуючих елементів;
– новітні телекомунікаційні технології, інформаційно-аналітичні системи, технічні засоби, у тому числі цифрові, програмні продукти, надання інформаційних і телекомунікаційних послуг, спрямованих на вдосконалення організації виробництва й поліпшення життя людини.
Технопарк ”Вуглемаш” було створено у жовтні 2001 р. з метою впровадження нових технологій і розвитку інноваційної діяльності в паливно-енергетичній, коксохімічній, металургійній, гірничорудній, хімічній галузях, транспорті й машинобудуванні.
Пріоритетні напрямки Технопарку ”Вуглемаш”:
- створення й впровадження нових, модернізація існуючої техніки й технологій для розвитку паливно-енергетичного комплексу, коксохімічної, металургійної, гірничорудної, хімічної галузей, машинобудування, будівельний індустрії, агропромислового комплексу, технологічного транспорту, профілактики й реабілітації здоров'я населення, видобутку, доставки й переробки вугільних, рудних і нерудних корисних копалин;
- виробництво, використання й обробка нових функціональних і конструкційних матеріалів, сільгосппродукції (у тому числі сої, рапсу), вторинних енергоресурсів (шахтного метану, енергії шахтних вод і повітря), відходів виробництва (у тому числі вуглезбагачення й металургійних процесів), енерго- (альтернативні джерела енергії, технології з використанням водню), ресурсо- і матеріалозбереження;
- екологічно чисті умови виробництва, охорони праці й життєдіяльності, у тому числі в умовах роботи при підвищеній небезпеці;
- проведення науково-дослідної й дослідно-конструкторської роботи зі створення новітніх засобів, систем і комплексів устаткування, технологій і матеріалів за напрямами діяльності технопарку.
2002 року в Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків” були внесені зміни, і список інноваційних структур України поповнився ще чотирма технопарками:
Пріоритетна діяльність Технологічного парку “Інститут технічної теплофізики” охоплює проведення фундаментальних і прикладних досліджень, конструкторсько-технологічних робіт, розробку технологій й устаткування для теплоенергетики, нетрадиційної енергетики, енерго- і ресурсозберігаючих теплотехнологій, промислової екології.
Пріоритетні напрями діяльності технопарку:
- Технологічне встаткування для теплоенергетики:
– когенераційні технології (комбіноване виробництво тепла й електроенергії);
– створення сучасного, а також модернізація й продовження ресурсу діючого теплогенеруючого устаткування;
– теплофізичне приладобудування;
– заходи щодо підвищення ефективності експлуатації, продовження ресурсу й перепрофілювання об'єктів атомної енергетики.
- Нетрадиційна енергетика:
– геотермальна енергетика;
– біоенергетика;
– сонячна енергетика.
- Енерго - і ресурсозберігаючі теплотехнології:
– теплотехнології та устаткування на основі дискретно-імпульсної трансформації енергії;
– енергозберігаючі технології для обробки газорідинних гетерогенних середовищ;
– енергоресурсозберігаюче технологічне встаткування на основі тепломасообміних процесів і процесів металургійних виробництв.
- Екологія в енергетиці:
– екологічний моніторинг у теплоенергетиці;
– технології й устаткування для зменшення шкідливих викидів і тепличних газів в енергетику.
Напрями робіт Технологічного парку ”Укрінфотех”: проведення фундаментальних і прикладних досліджень, спрямованих на створення й розвиток глобального інформаційного простору й глобальних інформаційних мереж, розвиток новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій у різних галузях науки і техніки, а також розробку технологій й устаткування шляхом виконання відповідних інвестиційних й інноваційних проектів і впровадження цих проектів у виробничу практику.
Пріоритетні напрями діяльності технопарку:
- Наукове забезпечення створення національної телекомуникаційно- інформаційної інфраструктури:
– наукові й технологічні основи створення національної телекомунікаційно-інформаційної інфраструктури як складника глобального інформаційного простору;
– науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи зі створення новітніх телекомунікаційно-інформаційних систем і відповідних програмно-технологічних засобів, технологій і матеріалів;
– наукові дослідження правових, економічних, фінансових і технічних основ для забезпечення розробки й впровадження високорентабельних інноваційних проектів.
- Новітні технології передачі інформації:
– технології, системи, устаткування для забезпечення науки, економіки, соціальної й гуманітарної сфери, оборони й органів державної влади, а також їх захист;
– мережі, технології й системи передачі даних, Internet, ІP, VPN;
– системи й засоби мобільного зв'язку;
– волоконно-оптичні системи;
– системи телевізійної й звукової мови, прийому, запису, редагування, збереження й відображення інформації, включаючи розробку, виробництво й впровадження новітніх цифрових технологій обробки зображень і розпізновання образів з використанням засобів відображення на основі плазмових і рідкокристалічних технологій.
- Технології для виробництва й експлуатації телекомунікаційно-інформаційної інфраструктури:
– ресурсозберігаючі технології для виробництва матеріалів і продукції телекомунікаційно-інформаційного призначення;
– технології утилізації матеріалів телекомунікаційно-інформаційного призначення;
– системи, засоби й забезпечення сертифікації, атестації, стандартизації й експлуатації продукції телекомунікаційного-інформаційного призначення;
– створення сучасного, модернізація й продовження ресурсу діючого встаткування;
– системи й засоби контролю за електромагнітним забрудненням навколишнього середовища;
– створення й розробка програмного забезпечення, виробництво сучасних багатоцільових програмно-технологічних комплексів і технічних компонентів для локальних і глобальних мереж передачі даних, включаючи розробку й виробництво комп'ютерних платформ для прикладних систем даних;
системи й засоби бездротового зв'язку (радіо, радіорелейного, тропосферного, оптичного й супутникового);
– створення й виробництво сучасних технологічних комплексів для редагування й високопродуктивного друку на базі високопродуктивних поліграфічних технологій;
– розробка, створення й виробництво систем, приладів і носіїв збереження й відтворення інформації.
Технологічний парк ”Інтелектуальні інформаційні технології” створено для проведення фундаментальних і прикладних досліджень, конструкторсько-технологічних робіт, розробок технологій, систем, матеріалів й устаткування, постачання внутрішнього й зовнішнього ринків конкурентоспроможною високотехнологічною інноваційною продукцією, надання науково-технічних, інформаційних та інших послуг у сфері інформаційних технологій і телекомунікаційних систем. Свою роботу технопарк планує виходячи з положень Концепції Національної програми інформатизації, відповідно до якої пріоритети процесу інформатизації в Україні не мусять бути постійними, а розраховуються на певний період і коректуються залежно від світових тенденцій розвитку сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних систем.
Пріоритетні напрями діяльності технопарку:
- інтелектуальні інформаційні технології для керування складними процесами, у т.ч. для сфери державного керування;
- інтелектуальні інформаційні технології й системи захисту навколишнього середовища й здоров'я населення;
- системне й функціональне математичне забезпечення персональних комп'ютерів та інших засобів обчислювальної техніки, розробка й створення нових засобів обчислювальної техніки, обробки й передачі даних;
- інтелектуальні інформаційні технології й системи для енергетики й енергозбереження;
- інформаційні технології для машино- і приладобудування;
- транспортні системи: будівництво й реконструкція;
- інформаційні технології й системи для високотехнологічного розвитку сільського господарства й переробної промисловості;
- інтелектуальні технології формування й використання національної інтегрованої системи інформаційних ресурсів;
- інтелектуальні технології й інформаційні системи наукового аналізу й супроводу політичної, економічної й соціальної динаміки;
- інформаційні технології й системи в науці, освіті та культурі.
Технологічний парк ”Київська політехніка”.
Створено на базі Національного технічного університету України ”Київський політехнічний інститут” (НТТУ КПІ) як об'єднання суб'єктів науково-технічної й підприємницької діяльності, що діє на підставі угоди про спільну діяльність.
Пріоритетні напрями діяльності технопарку:
- комп'ютерні й телекомунікаційні технології для навчання, наукових досліджень, мікроелектроніки й нанотехнології;
- нові й нетрадиційні технології енерго- та ресурсозбереження, технології ефективного використання низькосортних пальних;
- охорона навколишнього середовища, інженерні й біотехнічні розробки екологічних проблем;
- удосконалення хімічних технологій промислового призначення, одержання матеріалів з новими функціональними можливостями;
- сучасні технічні комплекси й системи, у тому числі спеціального призначення.