Geum.ru

Розділ І. Постмодернізм: феноменологія, тенденції розвитку

Вид материалаДокументы
Апостроф до вірша
Подобный материал:
1   2

Зовсім не так давно вийшов на літературну арену Костянтин Мордатенко (1975 р.н.), який замешкав у Білій Церкві. Свій перший вірш українською мовою він написав 18 грудня 2007 року. За цей час побачили світ збірки його поезій «Рахманський Великдень», «Любовоспас», «Молитва немовляти», «Українгеліє», «Кров з-під криги», «Супокій знемаги», «Квітка Цісик» та інші. Всі вони – зразок високого постмодерного віршованого тексту. Хоча сучасний критик Дмитро Дроздовський (1970 р.н.) у статті «Атака пріонів, або штрихи до теорії клонування», критикуючи Віктора Неборака (1961 р.н.), стверджує, що «література може бути протестом, але не кожен протест — література. Та й барикади життя не починаються з бару “Остання барикада”. Має бути відповідний внутрішній вимір розуміння проблеми». А не ось такий зразок: «Бу дифірамбам бу табу / Нам зуби вставить БуБаБу / Совпед ми бачили в гробу / Малюймо бабу голу бу!!!» (Віктор Неборак).


  Д.Дроздовський захищає «сучукрліт» від насильства над пам’яттю, над словом. Він говорить, що ми не творимо власну культуру, а мавпуємо чужі взірці. В Україні триває процес “творчого монтажу” не своєї реальності. Працюймо далі... Зруйновано ще не всі коди. «Митець – це, передусім, індивідуальність; людина, готова будь-що сказати правду», – підсумовує Дроздовський.

Таких «дифірамбів» часові, як у Віктора Неборака, не помічаємо в К.Мордатенка. Ніби практично опонуючи Д.Дроздовському, Мордатенко продукує високу інтелектуальну мисль, духовну піднесеність, і його збірки є україноцентричними («Любовоспас», «Українгеліє», «Тіні луни»). А поема, що вийшла окремою книжкою «Супокій знемаги» (К.: Просвіта, 2010), супроводжується шмуцтитулом «пое-Марія у два ока: «ПРЕМІЧ ДОЛЕГЛИВОСТИ» «БІБЛІЯ РИМ». Твір складається із двох частин – «преміч долегливости» (перше око), «Біблія рим» (друге око). Автор резюмує, що це «не ляпас… суспільному смаку», а «Біблія рим», «грань суму й болю». Отже, Костянтин Мордатенко через інакомовлення художніми засобами навертає нас до вічних істин. Поема непроста для осмислення і прочитання, одначе, коли заглибитися в текст, проінтерпретувати його, то помічаємо, що поет порушує глобальні проблеми, змушує задуматися над гуманним ставленням людини до довкілля, осмислює важку кризу онтологічного й антропоцентричного сьогодення. І щоб полегшити собі життя, автор звертається до Вічності, до євангельських істин. Автор поеми звертається до інтертекстуальності – вмонтовує в текст прислів’я та приказки, цитати з Біблії й класичної літератури, перефразування крилатих висловів (І нашим салом та по нашій шкірі, с.16), неприродне протиставлення (Для сонечка росте трава вниз, с.17) – це ознака постмодернізму. У творі порушуються моральні принципи, а поруч – духовний злет і падіння душі (див. дод. А).

Навівши уривок з тексту, переконуємося, що автор вдається до прихованої думки, натяків, алюзії, іноозначення, іносказання для того, щоб читач сам осмислив свою історію, більше творив добра для інших – тоді й світ подобрішає.

Зовсім недавно вийшла в Києві нова збірка поезій К.Мордатенка «Квітка Цісик» з підзаголовком «Прославень». Вона присвячена українцям і Україні, тому й не дивно, що автор знову ж таки на титульній сторінці обрамив назву шмуцтитулом: «Листи роси сонцю», «дрова в лісі уклінно брав…околії три…Пісні України. Два кольори», «Така щирість і глибина, що утвердився, як пізнав». Останні рядки характеризують головну ідею цієї книжки, а саме: прочитати і утвердитися господарем на своїй землі, любити рідні простори, Україну по-синівськи. Поезії насичені густою метафорикою, неологізмами, несподіваними фразеологізмами. Ось вірш «Дзвенить, мов мідь, широкий шлях» (назва перегукується з Павличковим «Дзвенить у зорях небо чисте» і ніби йому вірш присвячено) (див. дод. Б).

Кость Мордатенко повертається до складної дилеми: а чи не є література “кризи” історично потрібною, але змушеною та тимчасовою стадією хірургічного втручання? Ні, його твори промовляють, що українська сучасна література має бути насамперед українською, інакше можна брати, наприклад, тих же російських письменників Сорокіна чи Беляєва, перекладати українською і “продавати” як “національний продукт”. Автор розуміє, що кожна література — це система світу, система «поліфонічних дзеркальних віддзеркалень національної культури та традиції, що формують нове покоління генетично свідомих носіїв власної історичної пам’яті» (Д.Дроздовський). Поезії К.Мордатенка суттєво різняться і тематикою, і стилістикою, і манерою віршування від творів Ю.Андруховича, В.Неборака. Так, Ю.Андрухович є автором збірок „Небо і площі”, „Передмістя”, „Екзотичні птахи і рослини”, „Пісні для мертвого півня”. Він, однак, ще не міг звільнитися від традиційного віршування, вдається до римування, хоч думка, видно, була розкутою (наприклад, сонет «Постріл») (див. дод. В).

А ось вірш «(Ребро)» творений у стилі постмодерну. До структури тексту залучено публіцистичний стиль викладу думок, алюзії, іронію, іносказання, обмочування (див. дод. Г).

Як бачимо, кожен письменник до творення образу світу підходить зі своєї позиції, світобудови, світорозуміння, але в цілому дотримується методів, що їх вимагає післямодерний стиль. Скажімо, Наталка Сняданко, як і, втім, Ю.Андрухович, звертається до публіцистичного викладу думок, але речення у неї задовгі настільки, ніби ми читаємо не вірш, а коротку новелету. У творі знаходимо філософські ремінісценції, як і, водночас, авторемінісценції, метонімічний образ часу. Наведемо для прикладу кілька творів поетеси з циклу «Чекання зими в цегляному Едемі» (див. дод. Д).

Наталка Сняданко не застосовує розділових знаків, текст дешифрується за смисловим навантаженням, але її поетика пластична, ніжна, переважають повтори, надибуємо і внутрішню риму, що надає творові мелодійності (слід – лід, сліди - хвости), зчаста вживає сполучник «і», який, наче в біблійному тексті, надає певної ритмічності. Такий вірш-образок може створити лише жінка, закохана у світ природи, краси. Метафоризація надає творові свіжого ґатунку-образу («цвіркун по долонях цілющу росу збирав»).


Постмодерна поезія демонструє, як значення змінюється й упаковується, і вона є не лише місцем ідеологічної критики, а й також чинить опір тенденції до змін поезії в суспільстві. Внаслідок цього письменники зчаста перебувають у прямому протистоянні інституційно підтриманим концепціям поетичного канону або традиції. Постмодерністи чинять опір вузькому і наївному уявленню про поетичну форму, репутацію та естетику, що й далі лежить в основі традиційно ліричної та більшості установчо оцінених програм поезії. Головне завдання – якими є результати їхньої творчості.

Постмодерний вірш навіть не хотячи мусить бути інтертекстуальним, а отже, є бінарною опозицією традиційному віршеві (тобто сторінка більше не містить у собі акуратно виготовленого поетичного факту, а є тим місцем, де поет працює з якоюсь конкретною темою). Постмодерний вірш – це пастиш (вторинний літературний твір) із прози, цитат та поетичних рядків, що черпають свій зміст із широкого діапазону інтересів і тем, а поет-постмодерніст висуває на перший план той факт, що поетичний твір (як і сам поет) вплетений у мережу зв’язків з іншими текстами, ідеологіями, жанрами. Цим і характеризується поетика Наталки Сняданко.

Цікавою з точки зору техніки віршування є поезія Василя Кожелянка. Це один із перших поетів (народився на Буковині 1 січня 1957 р.), який після Чорнобильської трагедії захопився новим стилем творення поезії. Кожелянко вважається засновником напряму ссылка скрыта в українській літературі, автор збірок поезій «Терновий іней» (1994, премія «Гранослов'92»), «Білий і рудий» (1994), «Семибарвний кінь» (1995), «Як вчив Кожелянко-цзи» (2000), низки романів, оповідань, п’єс. Для прикладу процитуємо кілька віршів зі збірки “Як учив Кожелянко Цзи” (див. дод. Е).

Поетиці В. Кожелянка характерне перефразування інших авторів, алюзії, антитезні рефлексії, повтори, свіжі порівняння («енкаведисти з нікельованими лицями») – це ознака асоціативного письма. Перед читачем одразу ж «постає» кат з лискучими вилицями, задоволеного своєю роботою, добре вгодованого і низьким інтелектуальним рівнем. Він не думає, він виконує, те, що «хазяїн велить». І в уяві постає цілий полк «бомонду сірих речовин».

Крім В.Кожелянка, земний шлях якого завершився 22 серпня 2008-го та І.Іова, на щастя, творча і літературна діяльність кожного із вищезгаданих авторів триває, тому робити якісь узагальнюючі висновки ще доволі рано. Кожен із цих поетів спроможний кардинально змінити рух не лише своєї творчості, але й української літератури взагалі, через певний відтин часу навіть створять новий літературний стиль. Одначе і на сьогоднішній день вклад поетів Андруховича, Мордатенка, Наталки Сняданко, Мацька, Неборака в українську літературу кінця ХХ початку ХХІ століття складно переоцінити.


ВИСНОВКИ

1. Постмодерна спрямованість в українському письменстві означилася після катастрофи на Чорнобильській АЕС (1986 р.), яка неначе пробудила і митців старшого покоління, і «шістдесятників», і породила нову генерацію письменників постчорнобильської епохи. Ця літературна хвиля прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Ю.Шевельов), скориставшись зняттям цензури, прагнула вивести мистецтво слова поза межі політики.

2. Постмодерна література в Україні до кінця 1990-х залишалася аналогом мистецького самвидаву: тією ж мірою марґінальна, малотиражна, але з високою інтелектуальною напругою. Перебуваючи в стані внутрішньої опозиційності, вона вимагала свого читача й водночас не дбала про нього.

3. Конфлікт між старим і новим загладився в нашій постмодерній літературі їх симулякром (копіюванням): радянська культура відмирала, зате публікувала все краще, не допущене раніше цензурою (тема голодомору, репресій тощо). Канон епохи соцреалізму втратив сфери впливу, але нова література і особливо нова критика, уникаючи старих рольових очікувань, не спромоглася витворити якісно іншої культурної свідомості.

4. Поняття “постмодернізм” розвивалося в нашій культурології нелінійно. У тривіальному значенні воно увібрало і значення фактичного зламу в національній літературі та інших мистецтвах, і поняття надуманого, штучно роздмуханого явища.

5. Критичний прояв як певна фаза у розвитку самої літератури, що переходить у стан спостереження другого ступеня: письменник спостерігає за собою як письменником у момент письма. Таке іронічне «підглядання» стає визначальним способом рефлексії. Постісторична нарація в українському варіанті є різновидом особливого критичного дискурсу.

6. На відміну від багатьох європейських, український постмодернізм включив модерністські опозиції у власну матрицю і дав їм ряд багатозначних тлумачень.

7. Попри всі різночитання впадає в око, що поетика літератури українського постмодернізму найбільше завдячує бароковій стилесвідомості (вірші І.Іова, В.Мацька, В.Неборака, К.Мордатенка). Минуле й майбутнє – ніби дзеркальні стінки довкола теперішнього – з кожною визначною подією змінюється їх цілість, яку проймає новий смисловий візерунок, інший дух часу. Національна культура захищена цілістю, сучасний її стан не може не узгоджуватись з минулим.

8. Новий стиль – це антираціоналізм. Постмодернізм у своєму суперечливому, іноді хибно спрямованому та розмаїтому розгортанні постійно кидає виклик нашому розумінню єдності, суб’єктивності, епістемології (знання), естетики, історії та політики.

9. Про постмодернізм в українській літературі заговорили на початку 1990-х, хоча з’являється він раніше, ще в середині 1980-х. Зароджувалася нова література з іронічним, видовищним підтекстом, котра пародіювала ідеологічні кліше, відроджувала форми барокової гри, озвучувала новий маскарад персонажів і ролей.

10. Постмодернізм – цілісний, багатозначний, динамічний, залежний від соціального та національного середовища комплекс мистецьких, філософських, епістемологічних науково-теоретичних уявлень, дистанційованих від класичної та некласичної (модерністської) традиції, що склався в західній культурній постметафізичній самосвідомості за останні десятиліття ХХ століття (Ю.Ковалів). У науковому дослідженні означено постмодернізм (художній напрям у літературі) як теоретичну рефлексію на це явище, тобто специфічну літературознавчу методологію. Хоча власне в постмодерністському ключі, на мою думку, художня практика може зливатися з методологічними постулатами.

12. Постмодернізм – це реакція на радикальну зміну поглядів щодо місця культури в житті сучасного суспільства. Постмодерністська інтенція виникає як результат порушення чистоти такого феномену як мистецтво. В його основі лежить індивідуалізм, оригінальна творча інтенція.

Список використаної літератури

1. Андрухович Ю. Повернення літератури? // Плерома 3’98. Мала Українська

Енциклопедія Актуальної Літератури. – Івано-Франківськ, 1998.

2. Болєцький В. Лови на постмодерністів // 12 польських есеїв. Упор. та

наукова ред. О. Гнатюк. – Київ: Критика, 2001.

3. Бондар-Терещенко І. Літерний дім // Кур’єр Кривбасу. – 2002. – Травень

(№ 150).

4. Гундорова Т. Ностальгія та реванш: Український постмодернізм у

лабіринтах національної ідентичності // Кур’єр Кривбасу. – 2001. –

Листопад (№ 144).

5. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним

знаком питання // Сучасність. – 1993. – № 9. – С. 79-83.

6. Гундорова Тамара. Післячорнобильська бібліотека. Український

літературний постмодерн. – К., 2005. – С.12-13.

7. Дмитро Дроздовський. Атака пріонів, або штрихи до теорії клонування // Електронний ресурс. – Режим доступу: it-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=165&Itemid=41

8. Єшкілєв В. Повернення деміургів // Плерома 3’98. Мала Українська

Енциклопедія Актуальної Літератури. – Івано-Франківськ, 1998.

9. Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм – напрям? стиль? метод? // Слово і час. – 2001. – №1. – с.39-46.

10. Мацько Віталій. Злотонить. – Кам’янець-Подільський, 1994. – 288 с.

11. Мацько Віталій. Українська еміграційна проза ХХ століття. – Хмельницький, 2009. – 388 с.

12. Наєнко Михайло. Що таке історія літератури?. – Слово і час. – 2010. - №3. – С.112-118.

13. Наливайко Д. Великій поезії сьогодні немає місця... // Література Плюс.

– 2001.- Ч 4. – С. 6.


14. Павлишин М. Герб меланхолії: поезія Ігоря Калинця // Канон та іконостас. – Київ: Час, 1997.

15. Павлишин М. Українська культура з погляду постмодернізму // Канон та

іконостас. – Київ: Час, 1997.

16. Семенюк Григорій та ін. Українська література. - К.: Освіта, 2006. –510 с.               

17. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В.Тейлора; Пер. з англ. В.Шовкун; Наук. ред. пер. О.Шевченко. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003.– 503 с.

18. Фуко Мішель. Слова и вещи. – М.: Прогресс, 1977. – 488 с.       

19. Хасан І. Культура постмодернізму //Вікно в світ. - 1999.-№5.- с.99-111.


Додаток А

Цар крав…

Мовчала

Церква.

В пана ліг піп і я,

між нами:

ніж,

Біблія.

Брате, згинуть лестощі,

гріхи, ніч, день…

Вийдуть скоро слова, вода.

«Сад божественних пісень» –

Григорій Сковорода.

Судячи з усього, порве тин…

вітер – сила… В город! Римами рима кашна!

«Сонячні кларнети»:

літо сиве, голод – страшно… (с.21).


Додаток Б

Розпоролось небо…сонце впало

на берези – поламало…сік цідив –

наче рими – вірш…Горів оскалок:

підпалив…мов Квітка Цісик


душі Україною… І небо грозяне

блакитніло від пісень по-щирому…

зцілюючий спів, немов глясне

для душі: зникає лиховщина,

все мине…окрім Дніпра з Карпатами,

над якими голос Ваш лунатиме!

Апостроф до вірша

Вічність затряслась…

наввипинки… Змалечку

крали…Дотик палі…

Слухала роса,

як в диригента з палички

крапля поту впала (с.7).

Додаток В

Постріл
Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж,
у золоті дзеркала установи,
поправиш ружу й посміх Казанови
і сам собі накажеш: кроком руш

до кабінету, де — вершина змови.
Тебе чекає мрець — очей не мруж,
а, вихопивши револьвер із руж,
спрямуй на нього дуло тридюймове.

Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,
а він повільно зсунеться на килим,
потягне канделябр і паламар.

Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)
і, розпізнавши натяки астральні,
почуєш, як видзенькує комар.


Додаток Г

Ребро

Я віддав би своє ребро
в анатомічну майстерню.
Там велетенські серця різників і коханців,
обвислі й надуті легені курців,

трубачів і склодувів,
меланхолійні пияцькі нутрощі,
татуйований орден героя (акурат над соском)
і руки останнього ката
по дванадцятім вироку…
Ані слова про інші витвори.

Я віддав би своє ребро.

Може, щось вийшло б із нього –
якась рибина,
чи жінка,
чи гілка
забутого дерева
гінкго…


Додаток Д

Не бажав би синіх образів на стінах і піддячого голосу а просто зими
обминає стежку сьомий вершник вперше побачить церкву і не зупиниться
достояли збоку довгі коні року і знайшли собі сіно в дворі
а до стіни як до осені довго і стіна як повітря сліпа і розгублені вишні наповнять решето від стовпа до стовпа
і трава затулить борошняну кулю як від вершника церква у ранок ховалася
і тільки до осені від стіни як до моря і тільки пожежа як повітря німа
два старих образи витягують з комори побажайте довгого собі як зима

* * *
про озеро зелене
червоний голуб нахвалявся про озеро червоне зелений голуб
плакав
побачила їх зозуля і тричі по три подумала а коли лісом назад поверталася про озеро зелене
зелений голуб
нахвалявся про озеро червоне
червоний голуб
плакав

* * *
наш перелесник знову стане жовтим як довга тінь впаде на чорний глід ми просто слід залишили у скринях щоб після літа дозбирати лід
наш королевич піде в іншу пасіку де у дверей знайшлися дві бджоли і трохи сонця завжди з вітром свариться і череп’яні для гостей столи
а ми позичили у жовтого каблучку І кошик меду просто на кутю І трьох музик до двору і навесну і два кресала на старий тютюн

* * *
бо не бачити снів — то ніколи не йти по вінцях де стоять вітряки з нечестивими сулкамн доль і знаходять когось на віконному склі вертепів і шукають когось між анфасів сліпих парасоль як тютюн в рукави — обсипатися дахом до сонця витинати з трави силуети розтріпаних трав обминаючи міст забрести у стару оазу де цвіркун по долонях цілющу росу збирав

* * *
до зимового моря так просто іти до зимового моря так просто вертатись залишати сліди і каретні хвости залишати не там де самим залишатись
щоб принести в альтанки акулам хребти і уламками льоду не вибрати літа до зимового моря не ходять коти до альтанки акулами сиплеться вітер


Додаток Е

Пандемоніум

Бліді, рум’яні, сині, голубі,
зелені, пожовтілі — люди.
В астралі йдуть важкі бої.

Автор. Хоку

лютує бафометівський терор
енкаведисти*
з нікельованими лицями
з “макінтошами” замість плащів
залатану ауру
з каліки знімають
з шкірою знімають

електронна пустеля
в кольорових дисплеях очей
(пересохлі моря чеснот
і піски неспасенних гріхів)
де на обрії
вилиті з міді
букви стоять
(на бетонних фундаментах
кріплені анкерним чином):
І НІЧОГО НЕМА


Третя протилежність

є ти
є я
і є десь дзеркальна третя

непримиренно
ці недовчені почуття
пливуть супроти течії
як срібні риби античасу
у річці часу каламутній

бомонд сірих речовин
недосяжний для них
як ластів’їна релігія
для кошачого атеїзму

є чорне
є біле
і є радикальне третє
пожадливе
далеке від вегетар’янства
його щоденний раціон
300 грамів серця
і півлітра свіжої крові