Волинський інститут післядипломної

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

ВОЛИНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Лабораторія інформатики

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ВЧИТЕЛЯ ІНФОРМАТИКИ

Методичний посібник

Луцьк – 2010

Інформаційно-методичні матеріали до навчального модулю ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ІНФОРМАТИКИ 2010–24с.

Висвітлено актуальність проблеми та результативність запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання. Розкриваються поняття інноваційних педагогічних технологій, основні методологічні вимоги, яким має відповідати будь-яка інноваційна технологія навчання. Розглянуті сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, ключові поняття «інновація» та «педагогічна технологія».

Укладач: Л.Р.Остпчук,

методист лабораторії інформатики Волинського ІППО

Зміст

	Інновації в освіті	4
	Інноваційні технології навчання	7
	Поняття „інновації"	15
	Сутність та значення інноваційної діяльності в освіті	17
	Готовність працівника освіти до інноваційного нявчання та її складові	21
	Структура готовності до інноваційної педагогічної діяльності	26
	Розвиток інноваційних властивостей особистості	28
	Прийняття педагогічної інновації	32
	Література	37

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ІНФОРМАТИКИ

Мета: Сформувати уявлення вчителя щодо значення, сутності та особливостей інноваційної діяльності у сучасних умовах, актуалізувати розуміння ролі окремого працівника освіти у плані забезпечення і підтримки інноваційної діяльності, допомогти у визначенні власного інноваційного потенціалу.

Змістовні питання:

Інновації в освіті.
Інноваційні технології навчання.
Поняття „новації".
Поняття „інновації".
Педагогічна технологія.
Сутність та значення інноваційної діяльності в освіті.
Готовність до інноваційної діяльності.
Розвиток інноваційних властивостей особистості

Інновації в освіті

Поняттям "інновація" позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління.

Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою. Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена певними обставинами:

По-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальних закладах різного типу: ліцеях, гімназіях, авторських школах, коледжах, приватних, недільних, духовних школах тощо. Пошуки, які ведуть колективи навчальних закладів нового типу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а й педагогічну науку.

По-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави - особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і авторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для нових пошуків, інновацій.

По-третє, змінився характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники, використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.
По-четверте, створилася реальна ситуація конкурентно-здатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.

Інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів

1.Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища.

Сутність його полягає в тому, що будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.

2. Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу.

Будь-який інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів - А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, С.Т.Шацького, вчителів-новаторів В.Ф.Шаталова, І.П.Волкова, І.П.Іванова та ін.

3. Закон стереотипізації педагогічних інновацій.

Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи навчально-виховної роботи.

Інноваційні технології навчання

Актуальність проблеми полягає в тому, що у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.

Значний внесок у розробку методології і теорії поняття педагогічної технології зроблений сучасними педагогами: В. Безпалько, Б. Лихачовим, М. Кларіним, В. Монаховим, Г. Селевко та іншими. Проблему педагогічної інноватики розглядали такі вчені як О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, В. Загвязинський, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та інші.

Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити поняття інноваційних педагогічних технологій, розкрити основні методологічні вимоги, яким має відповідати будь-яка інноваційна технологія навчання.

Модернізація системи освіти пов’язується, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу, засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення.

Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні педагогічні технології».

Перш ніж розглянути сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття «інновація» та «педагогічна технологія».

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу.

Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, В. Загвязинський, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове.

Так, В. Загвязинський вважає, що нове у педагогіці – це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв’язувати завдання виховання та освіти.

Розрізняють поняття новація, або новий спосіб та інновація, нововведення. Новація – це сам засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо), а інновація – процес його освоєння.

Одні науковці (В Сластьонін, Л. Подимова) вважають інновації комплексним процесом створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень. Інші заперечують, що інновації не можуть зводитись до створення засобів. Так, І. Підласий вважає, що інновації – це ідеї, і процеси, і засоби, і результати, взяті в якості якісного вдосконалення педагогічної системи.

Розбіжності у тлумаченні поняття спричинені неоднаковим баченням їх авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні з них переконані, що інноваціями можна вважати лише те нове, яке має своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні, нововведення.

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему. Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних раніше педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості.

Сьогодні у педагогічний лексикон міцно ввійшло поняття педагогічної технології. Існують різні погляди на розкриття цього поняття.

Технологія – це сукупність прийомів, що застосовуються в якій-небудь справі, майстерності, мистецтві (тлумачний словник)
Педагогічна технологія – сукупність засобів та методів відтворення теоретично обґрунтованих процесів навчання та виховання, що дозволяють успішно реалізовувати завдання освіти (В. Безпалько).
Педагогічна технологія – сукупність психолого-педагогічних настановою, що визначають спеціальний набір та компонування форм, методів, засобів, прийомів навчання, засобів виховання; вона є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу (Б. Лихачов).
Педагогічна технологія – системна сукупність та порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних та методологічних засобів, що використовуються для досягнення освітньої мети (М. Кларін).
Педагогічна технологія – це модель спільної педагогічної діяльності, продумана в усіх деталях з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для студента і викладача (В. Монахов).
Педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування, визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з використанням комп’ютера і людських ресурсів, завданням якого є оптимізація форм освіти (ЮНЕСКО).

Цілий ряд авторів, зокрема й В. Кукушкіна, вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності).

Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.

Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв’язок всіх його частин, цілісність.

Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного ціле покладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.

Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб’єктами.

Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

Таким чином, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв’язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання.

Поняття „інновації"

На сьогодні не існує єдиного, загальноприйнятого визначення поняття «інновація».

Різні дослідники вказують, що інновації це або повністю нове, або вдосконалене старе (абсолютна та відносна новизна), часткові або комплексні зміни в системі, процес створення нового чи результат (результатом часто називають новації). І.П.Подласий вважає, що слід розрізняти реформи (як зовнішні зміни в системі) та інновації (внутрішні зміни в системі за рахунок її власних ресурсів).

В цілому дослідники вказують на такі ознаки інновацій (Дичківська І.М.).

новизна (несхожість новоствореної, новосформованої, щойно відкритої системи на інші);
актуальність (важливість, нагальність, суттєвість нового для певного часу);
результативність (засвідчує об'єктивну можливість за допомогою новацій розв'язувати завдання, заради яких вони були створені);
оптимальність (свідчить про найвищу економічність і ефективність створення нового засобу або способу діяльності, а також про змогу
його допомогою оптимальним шляхом розв'язувати проблеми);
стабільність (свідчить про єдність, цілісність, повторюваність основних елементів нового протягом певного проміжку часу);
змінюваність (новий засіб, який апробується в педагогічній діяльності, постійно доопрацьовується , модифікується, видозмінюється)

Створення, утвердження, буття нового як цілісного феномену є стрижнем ядром інноваційного процесу, базовий компонент якого становить інновація.

Отже, поняття «інновація» можна визначити як окремі нововведення, зміни, в системі чи повне її оновлення, створення якісно нового або вдосконалення відомого, що призводить до більшої результативності та ефективності функціонування системи, її розвитку, є стійким у часі та мас потенціал для подальшого удосконалення.

Сутність та значення інноваційної діяльності в освіті

Педагогічні інновації від англ. innovation - нововведення - це зміни в навчально-виховному процесі педагогічної системи з метою її оновлення, покращення, вдосконалення (І.П.Подласий). Значущість інноваційної діяльності в освіті спричинило появу особливого напрямку в педагогіці: педагогічної інноватики.

«Нині створюється нова педагогіка, характерною ознакою якої є інноваційність - здатність до оновлення, відкритість новому». (Дичківська І.М., С.7)

Педагогічні інновації можуть бути різними за своїм характером.

«Найзначущою особливістю сучасної системи освіти є співіснування двох стратегій організації навчання - традиційної та інноваційної. Терміни «традиційне (нормативне) навчання» та «інноваційне навчання» запропоновані групою вчених у доповіді римського клубу (1978), який звернув увагу світової наукової громадськості на неадекватність принципів традиційного навчання вимогам сучасного суспільства до особистості, її пізнавальних можливостей. Інноваційне навчання трактувалось у ній як процес і результат навчальної та освітньої діяльності, ш стимулює новаторські зміни в культурі, соціальному середовищі. Воно орієнтоване на формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми.

Інноваційне (лат.innovation - оновлення, зміна) навчання - зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка ґрунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості.

Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в обновлюваних ситуаціях». (Дичківська І.М.,С.8,9)

Сьогодні назва "інноваційні" часто надасться всім тим навчальним закладам, що починають вводити нововведення або їх елементи. Але при цьому потрібно пам'ятати, що нововведення можуть не тільки покращити хід і результати навчально-виховного процесу, але й погіршити його. Тому при оцінці інноваційності певних педагогічних систем треба пам'ятати про такі критерії інноваційності навчальних закладів (Підласий І.П.).

Нормативно-виховний процес базується на принципі природної доцільності і підпорядкованих йому принципах класичної педагогіки.
Педагогічна система еволюціонує в гуманістичному напрямку.
Організація навчально-виховного процесу не веде до перевантажування учнів і педагогів.
Підвищені результати навчально-виховного процесу досягаються не за рахунок селекції (відбору) учнів і викладачів, а за рахунок використання нерозкритих і незадіяних можливостей системи.
Продуктивність навчально-виховного процесу не є прямим наслідком впровадження дорогих засобів і медіа систем.

Однак, виділення двох підходів до освіти і навчання (традиційного та інноваційного) не означає неможливості інноваційних пошуків в обох напрямках.

Відповідно західним джерелам, М.В.Кларін називає інноваційні процеси є закономірністю у розвитку сучасної освіти. Інноваційним навчанням слід вважати те, що відрізняється від традиційного, яке характеризується рядом схожих для різних країн ознак: одночасне заняття викладача з цілим класом за стандартною схемою передача-прийом-відтворення інформації; репродуктивний характер навчання; готовий характер знані,; переважаюча ініціатива викладача тощо. Існуючі на сьогодні інноваційні підходи до навчання автор розподіляє на два типи, відповідно до названих метафор освітнього процесу:

1) інновації-модернізації, що модернізують навчальний процес, спрямовані на досягнення гарантованих результатів у межах його традиційної репродуктивної орієнтації;

2) іннавації-трансформації, що перетворюють традиційний навчальний процес, спрямовані на забезпечення його дослідницького характеру, організацію пошукової навчально-пізнавальної діяльності.

Відповідний пошуковий підхід до навчання припускає перш за все формування в учнів досвіду самостійного пошуку нових знань, їх застосування в нових умовах, формуванню досвіду творчої діяльності у поєднанні з виробленням ціннісних орієнтацій.

Готовність працівника освіти до інноваційного нявчання та її складові

Відповідно тлумаченню поняття «інновації» визначається різне розуміння поняття готовності до інноваційної діяльності та її складових. Найбільш розробленим це питання є для вчителів (викладацької діяльності).

1. Виділення окремих інноваційних властивостей особистості.

«Вимоги до вчителя при освоєнні розробок, що базуються на пошуковій метафорі (базуються на активному, емоційно забарвленому спілкуванні учнів один з одним і з вчителем, інтенсивній міжособистісній взаємодії):

гнучкість — уміння вчителя швидко орієнтуватися в змінних обставинах навчального процесу, - в залежності від поточних задач збуджувати учасників до спільного вироблення правил, зосередженого самостійного обговорення, жвавого обміну думками, стислого, лаконічного підведення підсумків.
щирий інтерес до учня - терпляче вислуховування учня, зацікавлена увага; прагнення пізнати його точку зору; дійсний інтерес до його суджень, вражень - такий, що неможливо імітувати у «педагогічних цілях».
широта - уміння в умовах обговорення вільно висловлювати свою думку, не тиснучи при цьому на оточуючих; переконувати інших учасників, не намагаючись будь-що відстояти свою точку зору.
терпимість - спокійне сприйняття можливих помилок у фактах, логіці міркувань. Вміння спонукати учнів до пояснення й уточнення думок без прагнення обмежити, перервати "очевидну нісенітницю", яка, якою б вона не була, є єдиним на даний момент проявом ініціативи.
конструктивність - вміння бачити за нескладним виразом ідей самостійну живу роботу думки, підтримати її, делікатно спрямувати до пошуку результатів, які, можливо, невідомі вам самому (творче ставлення до ходу обговорення, проявам дитячої активності);
доброзичливість, прийняття особистості учня - позитивне ставлення до особистості дитини, безоціночне (зі знаком «плюс» чи «мінус», «гарно» чи «погано») сприйняття Його думок, пристрастей, схильностей, почуттів.

Що ж ми перерахували? Вміння? Функції вчителя? Риси його діяльності? А може прикмети його особистісного складу, світосприйняття, що реалізуються в обставинах навчання? Ймовірно, частково і перше, і друге, і третє, а найбільше - останнє» (Кларін, С. 215, 2!6).

2. Розгляд інноваційності як окремої властивості особистості.

«Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;
відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;
відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».

Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку». (Дичківська, С. 13-14)

3. Розгляд інноваційної компетентності особистості.

«Інноваційна компетентність педагога — система мотивів, знань, умінь і навичок, особистісних якостей педагога, що забезпечує ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми. Компонентами інноваційної компетентності педагога є поінформованість про інноваційні педагогічні технології, належне володіння їх змістом і методикою, висока культура використання інновацій у навчально-виховній роботі, особиста переконаність у необхідності застосування інноваційних педагогічних технологій» (С. 278).

4. Розгляд готовності до інноваційної педагогічної діяльності.

«Готовність до інноваційної педагогічної діяльності - особливий особистісний стан який передбачає наявність у педагогів мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії» (С. 277).

«Готовність до інноваційної діяльності є внутрішньою силою, що формує інноваційну позицію педагога. За структурою це складне інтегративне утворення, яке охоплює різноманітні якості, властивості знання, навички особистості. Як один із важливіших компонентів професійної готовності, вона є передумовою ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу» (С. 278).

Готовність педагога до інноваційної діяльності визначають за такими показниками:

усвідомлення потреби запровадження педагогічних інновацій у власній педагогічній практиці;
інформованість про новітні педагогічні технології, знання новаторських методик роботи;
зорієнтованість на створення власних творчих завдань, методик, налаштованість на експериментальну діяльність;
готовність до подолання труднощів, пов'язаних зі змістом та організацією інноваційної діяльності;
володіння практичними навичками освоєння педагогічних інновацій та розроблення нових.

Ці показники виявляють себе не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях і взаємозв'язках.

На основі співвідношення і міри вияву цих показників виокремлюють інтуїтивний, репродуктивний, пошуковий, творчий (продуктивний) рівні сформованості готовності до педагогічних інновацій (Дичківська, С.281-282).

Структура готовності до інноваційної педагогічної діяльності

Мотиваційний компонент - виражає усвідомлене ставлення педагога до інноваційних технологій та їх ролі у розв'язанні актуальних проблем педагогічної освіти; виявляється як у всій професійній життєдіяльності педагога, так і в окремих педагогічних ситуаціях, визначає його сприйняття зовнішніх подій і логіку поведінки.

Когнітивний аспект - об'єднує сукупність знань педагога про сутність і специфіку інноваційних педагогічних технологій, їх види та ознаки, а також комплекс умінь і навичок із застосування інноваційних педагогічних технологій у структурі власної професійної діяльності; його реалізація означає для педагога необхідність професійно самовизначитись, тобто усвідомити норми, модель своєї професії і відповідно оцінити свої можливості.

Креативний компонент- реалізується в оригінальному розв'язанні педагогічних завдань, в імпровізації, експромті; виявляється через відкритість щодо педагогічних інновацій; гнучкість, критичність мислення; творчу уяву.

Рефлексивний компонент - характеризує пізнання й аналіз педагогом явищ власної свідомості та діяльності; реалізується через такі рефлексивні процеси як саморозуміння й розуміння іншого, само оцінювання й оцінювання іншого, самоінтерпретація й інтерпретація іншого (Дичківська, С. 282-288).

Узагальнюючи ці підходи можна заключити, що

Інноваційність - це комплекс властивостей особистості, що включає готовність і здатність людини працювати в нових умовах, ставити нові, незвичні для неї задачі, використовувати нові способи вирішення проблем, сприймати новий досвід, розвиватись і вдосконалюватись. Це комплексна характеристика, яка включає ряд складових: здатність до творчого мислення, активність особистості, її адаптивність, позитивне ставлення себе та обраної діяльності, прагнення до особистісного і професійного розвитку і самовдосконалення.

Розвиток інноваційних властивостей особистості

Підготовка сучасного педагога, здатного впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінальне вирішувати актуальні навчально-виховні та соціокультурні проблеми, вимагає особливої організації його практичної та мислительної діяльності. Готовність до інноваційної діяльності обумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності та інноваційність.

При підготовці майбутніх педагогів до інноваційної діяльності взаємодія має відповідати таким принципам:

неперервність і цілісність розвитку особистості, гармонізація педагогічної діяльності, інтеграція всіх її аспектів;

особистісна зорієнтованість;
професійно-практична спрямованість (варіативність змісту занять у зоні актуальних ціннісних орієнтацій майбутніх педагогів і запитів педагогічної практики);
альтернативність, свобода вибору (спільне планування, диференційовані завдання тощо);

усвідомленість професійно-особистісного розвитку під час педагогічної взаємодії (рефлексія, корекція власної діяльності);
творче самовираження, співпраця і співтворчість.

Умови забезпечення творчої обстановки в процесі навчання

відсутність внутрішніх перепон творчим виявам;
допомога у набутті їх впевненості у стосунках з однокурсниками, викладачами;
організація активної роботи підсвідомості;
утримування від оцінювання, що сприяє розширенню потоку ідей, зосередженню над осмисленням проблеми;
використання метафор і аналогій, відшукування нових асоціацій та зв'язків;
розвиток уяви, фантазії з відповідним контролюванням їх (під час обговорення і критичного перегляду запропонованих ідей);
розвиток сприйнятливості, підвищення чутливості, широти й насиченості сприйняття світу, що є основою розвитку професійної сенситивності (чутливості);
допомога тим, хто навчається, знаходження сенсу у творчій діяльності (іншого (Дичківська, С. 289-290).

«Незадоволеність якістю освіти в реальній практиці, усвідомлення необхідності реформування роботи навчально-виховних закладів зумовлюють потребу в оновленні професійної підготовки, стилю професійної діяльності педагога. Особливо значущим є формування його компетентності, особистісно-професійних якостей, здатності жити і працювати в інноваційному режимі: прийняти і зрозуміти нове, оволодіти інноваційною ситуацією.

Професіоналізація педагога і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливе забезпечення нової якості освіти». (Дичківська, С. 12-13)

«Можна виділити кілька умов ефективного звернення вчителів до нових дидактичних технологій. Перше, найбільш очевидне з них, - відповідність дидактичних можливостей цілям і завданням навчання. Друге, менш очевидне, - наявність у вчителя професійного досвіду участі в груповій взаємодії відповідного типу.

Третє, ще менш очевидне, - аналогічна особистісна спрямованість самого вчителя. За емоційно забарвленим інтересом й «чисто дидактичним», тобто інтелектуальним прийняттям нового способу навчальної роботи, неминуче буде випливати перехід до його освоєння. А цей перехід носить професійно-особистісний характер. Є дві можливості такого переходу:

• Освоєння нововведення по ходу роботи. Зворотний бік такого способу переходу навіть при ретельному дидактичному плануванні, - процес проб і помилок у плані міжособистісної взаємодії, значеннєвих орієнтирів.

• Освоєння нововведення у модельованій практиці. Моделюванню при цьому піддається не тільки «жорстко вибудувана» предметно-змістовна, але й найменш передбачувана, найменш вибудована соціально-психологічна сторона навчання. Таке освоєння носить характер групового пророблення значеннєвих орієнтирів вчителя, включає елементи соціально-психологічного тренінгу, у ході якого вчителі включені в особистісну рефлексію над модельованою й освоюваною діяльністю. Результатом такого глибокого осмислення є не тільки Інтелектуальна, але більше цілісна - особистісна - орієнтація й включеність вчителя, опрацювання значеннєвих зв'язків особистості педагога й способів його роботи в класі» (Кларін, С. 217). Такий шлях називається активно-особистісним шляхом опрацювання дидактичних нововведень.

ПРИЙНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ІННОВАЦІЇ

(Розробник - Артюшина М.В.)

Мета: Навчитись здійснювати всебічний розгляд педагогічного нововведення: пропонувати і відстоювати інновації, надавати їх критичну оцінку, вказувати позитивні і негативні сторони, і в цілому, вести дискусію з обговорення будь-якої нової ідеї.

Тривалість: 60 хв.

Матеріали та обладнання: годинник з секундною стрілкою, картки для жеребкування, бланки оцінювання ходу гри, папір, фломастери для новаторів (за потреби); таблички виконавців різних ролей, сертифікат, правила для обговорення

Хід виконання:

Ведучий пояснює мету, сутність і загальну послідовність гри.

Група розподіляється на кілька підгруп (за бажанням чи через голосування), кожна з яких отримує одну роль (за бажанням або через голосування).
Здійснюється інструктаж виконання кожної ролі.
Група новаторів генерує певні педагогічні ідеї, обговорює і обирає кращу з них, яку буде представляти, продумує тактику презентації. Групи консерваторів, оптимістів і песимістів продумують тактику своєї поведінки під час обговорення ідеї (час - 10 хв.).
Відбувається презентація педагогічної ідеї (до 5 хв.).
Здійснюється обговорення педагогічної ідеї (до 15 хв.). Кожен виступ – до 1 хв. Бажаючий виступити піднімає руку. Ведучий керує за процесом обговорення, слідкує за регламентом виступів.
В кінці аналітики аналізують хід обговорення, підводять підсумки, визначають, чи прийнята запропонована ідея, обговорюють можливі шляхи за провадження цієї ідеї і подолання можливих перешкод. Час на підведення підсумків - 3 хв.
Якщо педагогічна ідея прийнята - групі, що її запропонувала, надається відповідна грамота-сертифікат за підписом всіх учасників заняття.

Правила обговорення:

Не перебивати того, хто виступає.
Уважно слухати, не розмовляти під час виступу.
Під час обговорення виступати коротко, змістовно, не відходити відтеми.
Вступати в обговорення лише після надання слова ведучим.
Не переходити на особистість, зміст обговорення - сама ідея, а не людина, що її пропонує.

Характеристика виконавців окремих ролей

Ведучий - керує процесом обговорення. Слідкує за регламентом виступів. Він має бути уважним, доброзичливим, надавати рівну можливість виступу представникам всіх груп (звичайно, у відповідності до їх бажань).

Новатори - мають запропонувати інноваційну ідею з вдосконалення будь-якої освітньої діяльності (управління, викладання, методичної роботи, виховної роботи тощо) і провести її короткий виступ-презентацію. Виступ новаторів може включати такі аспекти: сутність нової ідеї (коротке формулювання), її актуальність, аргументування корисності її впровадження, порівняння з аналогами, підтвердження ефективності ідеї. Особливе значення має актуальність, корисність ідеї для більшості присутніх. Форма виступу обирається довільно. Це може бути доповідь, презентація, демонстрація з використанням наочних засобів тощо. Після виступу проводиться обговорення запропонованої ідеї, яку слід відстояти. При відстоюванні своєї думки новатори мають проявляти такі особистісні якості як: активність, стійкість, витримка, цілеспрямованість і щира впевненість у своїй позиції.

Консерватори - мають поставити під сумнів необхідність будь-яких змін. Під час дискусії вони мають не стільки обговорювати саму нову ідею, скільки доводити ефективність прийнятих форм і методів роботи, перевірених часом, достатність і досконалість існуючих підходів. При цьому консерватори демонструють такі особистісні якості як обережність, прихильність до традицій і неприйняття нового. Вони мають бути впевнені у своїх поглядах, бути активні, стійкі і витримані.

Оптимісти - мають підтримати запропоновану ідею. У своїх виступах вони можуть розкривати її переваги, наводити різні аргументи на користь ідеї, вказувати на позитивні наслідки її запровадження, висувати конструктивні пропозиції із вдосконалення ідеї тощо. Оптимісти мають проявляти такі якості як: активність, вміння обґрунтувати свої думки, доброзичливість, підтримка і передбачливість.

Песимісти - мають продемонструвати, розкрити слабкі сторони нововведення, однак не заперечувати їх повністю. У своїх виступах вони можуть вказувати на недоліки нової ідеї, ризики, негативні наслідки її запровадженні, різноманітні сумніви, перешкоди Песимісти мають проявляти такі якості як: активність, вміння обґрунтувати свої зауваження, обережність, критичність, передбачливість.

Аналітики - слідкують за обговоренням і відмічають кількість виступів представників кожної ролі, аргументованість думок і порушення правил. Відповідно кожен виступ оцінюється в балах. Можливо також записувати зміст найбільш вагомих аргументів. В кінці визначається ставлення групи до запропонованої ідеї - за переважанням набраних балів. Ідея вважається прийнятою, якщо кількість балів, набраних в сумі новаторами і оптимістами, перевищує суму балів, набраних консерваторами і песимістами. Також аналізується активність виконавців різних ролей, сила тих чи інших аргументів, частота порушення правил тощо. Аналітики мають бути об'єктивні, неупереджені, швидко фіксувати хід обговорення, вміти узагальнювати, підводити підсумки тощо.

Література

Ігнатенко М. Сучасні освітні технології // Математика в шк.,– 2003. – №4. – С.2-6.
Педагогические технологии / Под общей ред. В.С. Кукушкина. – Ростов н/Д., 2002.
Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах: Монографія. - К.: Міленіум, 2004. - 358 с
Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посіб.. — К. : Академвидав, 2004. — 352с.
Інноваційні пошуки в сучасній освіті / За заг. ред.. Л.І. Даніленко, Е.Ф.Паламарчук. - К.: Логос, 2004. - 220 с.
Кларин М.В. Инновации в обучении : метафоры и модели: Анализ зарубежного опыта/ М.В. Кларин. - М: Наука, 1997. - 223 с.
Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед.вузов: В 2 кн.
М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.
Подымова Л.С. Введение в инновационную педагогику: Учебное пособие. - Курс:КГПУ, 1994.-120с.
Поляков С.Д. В поисках педагогической инноватики/ С.Д. Поляков. - М, 1993, 64 с.
Пригожий А.Й. Нововведения: стимулы и препятствия (социальные проблемы инноватики). - М.: Изд-во полит. литер., 1989. - 271 с.
Сластенин В.А. Педагогика: инновационная деятельность/ В.А. Сластенин, Л.С. Подымова. - М: Магистр, 1997. - 224 с.
Зллис А., Фоутс Д. Педагогические инновации. Пер. с англ. - М.: ИТПиМИО, 1993.-105С.
Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инноватики. Опит разработки теории инновационних процессов в образовании (Методическое пособие). - М.: ЦСПО РСФСР, 1991.-91 с.

Blog

Волинський інститут післядипломної

Содержание

Інновації в освіті

Інновації в освіті