Конспект лекцій з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин»

Вид материала

Содержание

Тема 1 Теоретичні аспекти прогнозуваннятехніко-економічного рівня машин
Джерела економічних ефектів.
База для порівняння (аналог).
Період, за який потрібно вести розрахунок економічної ефективності.
Прогнозування економічного ефекту виробника.
Перша група методів
Метод регресійного аналізу
Графоаналітичний метод.

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Тема 1

Теоретичні аспекти прогнозування
техніко-економічного рівня машин

Загальний|спільний| методичний підхід до прогнозування економічної ефективності нових виробів. Перед розробниками при створенні|створінні| нових машин ставиться глобальне завдання|задача|: обгрунтувати доцільність заміни існуючого приладу новим. Для цього необхідно вирішити|розв'язати| приватні завдання|задачі|. Суть поставлення цих завдань|задач| наступна|слідуюча|. У таблиці показано порівняння техніко-економічних характеристик існуючого базового приладу 1 (про вибір базового приладу див. далі) і нового (проектованого) 2, на підставі чого можна підійти до вирішення глобального задавдання.

Таблиця 1.1 — Порівняння техніко-економічних параметрів нового (проектованого) і базового приладів

Техніко-економічна величина	Числове значення (умовне) для приладу		Якісне порівняння	Примітка\|тлумачення\|
Техніко-економічна величина	базового	нового	Якісне порівняння	Примітка\|тлумачення\|
Продуктивність (швидкодія), од./год	12000	15000	Краще
Вартість (оптова ціна), грн	600	700	Гірше
Надійність (напрацювання), год.	300	400	Краще
Довговічність (термін служби), років	8	8	То саме
Споживана потужність, Вт\|	100	130	Гірше
Маса, кг	5	4	Краще
Габарити, дм³	15	20	Гірше

Як бачимо|показно| з|із| таблиці 1.1, якісне порівняння техніко-економічних характеристик неоднозначно: деякі «краще», деякі «гірше», а інші «те саме». Отже, і висновок|виведення| на підставі такого порівняння неоднозначний. Висновок|виведення| міг би бути однозначним («доцільно»—«недоцільно»), якби якісне порівняння за всіма характеристиками було або «краще», або «гірше». Проте|однак| через об’єктивний закон діалектичного матеріалізму всі характеристики краще або все гірше бути не можуть, отже, немає і однозначного висновку|виведення| з приводу доцільності заміни існуючої машини новою на підставі такого порівняння.

Оскільки ці характеристики різнозначні|, то на підставі їх простого складання також не можна зробити висновок|виведення| про доцільність заміни існуючої машини новою. Скористатися якісним порівнянням техніко-економічних характеристик можна, якщо привести ці характеристики до однозначності. Таке зведення робиться|чиниться| способом ранжирування (привласнення|присвоєння| рангів) характеристик методами експертних оцінок. Враховуючи, що ці методи «грішать» значним суб’єктивізмом, їх рекомендується застосовувати лише в тих випадках, якщо ніякими|жодними| іншими достовірнішими методами скористатися не можна.

Як бачимо|показно| з|із| табл|. 1.1, техніко-економічні характеристики порівнюваних приладів, крім того, що вони різнозначні|, ще і різнорозмірні|, тому у такому вигляді їх не можна зіставляти|співставляти| (комбінувати) між собою. Для того щоб таке комбінування було можливе, характеристики повинні вимірюватися однією і тією самою одиницею. Такими вимірниками є|з'являється,являється| грошові одиниці — гривня, рубль, |карбованець|долар, євро. У принципі|в принципі|, можуть бути і інші вимірники — тимчасові, енергетичні і т. п.

Якщо всі техніко-економічні характеристики порівнюваних машин (і їх прояв|вияв| у процесі використання приладів) будуть переведені|перекладені,переказані| в грошові одиниці, тоді можливі їх будь-які комбінації і зіставлення.

Таким чином, послідовність вирішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| приватних і глобального завдань|задач| для визначення доцільності заміни існуючого приладу може бути така|слідуюча|:

1) вибрати базу для порівняння (аналог);

2) виявити характеристики машин, що змінилися;

3) перевести|перекласти,переказати| в грошові одиниці|карбованці| всі наслідки|результати| зміни цих характеристик при використанні приладів, інакше кажучи, визначити експлуатаційні витрати до і після зміни характеристик;

4) порівняти (зіставити) ці витрати;

5) зробити висновки|виведення| (на підставі зіставлення) про доцільність заміни існуючого приладу новим.

Процедуру вирішення цих завдань можна охарактеризувати як визначення техніко-економічної ефективності нових приладів.

Під визначенням техніко-економічної ефективності нових машин слід розуміти їх об’єктивну оцінку і аналіз з метою встановлення мінімальних вимог, необхідних для розроблення і виготовлення нормально функціонуючих приладів при найменших сумарних витратах|затратах| суспільної|громадської| праці і при поліпшенні|покращанні| основних параметрів цих приладів.

Розглянемо|розгледимо| загальний|спільний| методичний підхід до вирішення цих завдань (спочатку приватних, а потім — глобального), виходячи з того, що переведення|переведення,переказ| в грошові одиниці|карбованці| здійснене.

У зв’язку з новими вимогами, що висуваються до вдосконалення господарського механізму, виникла необхідність в перегляді деяких положень|становищ| оцінки економічної ефективності нової техніки.

Об’єктивно обг’рунтованим є|з'являється,являється| народногосподарський підхід до такої оцінки, що базується на єдиному критерії економічної ефективності, узгоджених|погоджених| з|із| ним показниках і відповідних цьому критерію умовах економічної ефективності. Такий підхід схематично може бути поданий|уявлений| таким чином:

Е = Е_е + Е_т = Е_е + Е_прТ_с_,

(1.1)

Е > 0 .

(1.2)

У разі, якщо|у разі , якщо,в случае | новий прилад обходиться дорожче (Е_е| < 0), умова (1.2) стає недостатньою. Необхідне дотримання ще однієї умови:

Т_ок = |Е_е| / Т_окн > 0 ,

(1.3)

Е_е = Е_м = Ц_б – Ц_н > 0 ,

(1.4)

Е_т = Е_м = В_пб – В_пн > 0 ,

(1.5)

де Е_в — економічний ефект при виготовленні нових машин (на одноразових витратах|затратах|), грн|.: Е_т — економічний ефект при споживанні|вжитку| нових машин за весь термін їх служби (на поточних витратах|затратах|), грн; Ц_б, Ц_н — оптові ціни базової і нової машини, грн; В_пб, В_пн — витрати споживача при використанні базової і нової машини відповідно за весь термін їх служби, грн.

Якщо впровадження нової машини пов’язане з|із| супутніми капітальними вкладеннями у|в,біля| споживача, вони повинні бути враховані в Ц_б і Ц_н.

Кожна з величин Е_в| і Е_т| є|з'являється,являється| різницею двох чисел, і тому вони можуть бути і позитивними, і негативними|заперечними| (1.4, 1.5), а за абсолютним значенням — більше або менше один одного. Значення Е як суми цих двох величин (1.1) також може виявитися або позитивним, або негативним|заперечним|, а потрібно, щоб сумарний ефект був величиною позитивною (1.2).

Для практичних розрахунків економічного ефекту за рахунок споживання|вжитку| нових машин зручніше скористатися такою|слідуючою| інтерпретацією формули (1.5):

(1.6)

де Е_сi — економічний ефект у|в,біля| споживача за рахунок зміни i-го виду витрат, грн|.; m — кількість видів витрат у|в,біля| споживача, за рахунок яких може бути одержаний|отриманий| економічний ефект (він залежить від зміни технічних параметрів порівнюваних приладів).

Кожний з економічних ефектів Е_сi визначається як різниця відповідних витрат при використанні базового Р_пiб і нового P_пiн приладів. Таким чином, формули (1.5) і (1.6) адекватні і відрізняються лише формою запису: перша з|із| них — різниця витрат, друга — сума ефектів. Проте|однак| з погляду практичного використання формула (1.6) більш доцільна, оскільки|тому що| дозволяє виділити складові загального|спільного| економічного ефекту при використанні нових приладів, а це, у свою чергу|своєю чергою|, дозволяє аналітично підійти до регулювання економічного ефекту у|в,біля| споживача зміною тих або інших витрат P_пi за рахунок зміни тих або інших технічних параметрів x_j нових приладів, оскільки Р_пi є|з'являється,являється| функцією х_j, тобто

(1.7)

де x_j = x₁, x₂, ... — технічні параметри нового приладу, що змінилися.

Далі розглянемо|розгледимо| деякі питання, що відносяться до понять джерел економічних ефектів, бази для порівняння, періоду, за який потрібно вести розрахунок, тобто до понять, необхідних для використання в розрахунках економічної ефективності нових приладів формул (1.1) — (1.7).

Джерела економічних ефектів. Розрахунок економічної ефективності повинен виявити повний|цілковитий| народногосподарський ефект, який може бути одержаний|отриманий| з урахуванням|з врахуванням| виробництва і експлуатації проектованого приладу. Складові показника сумарного економічного ефекту у вигляді економічного ефекту при виготовленні Е_п і споживанні|вжитку| Е_с_,| а також повний|цілковитий| народногосподарський економічний ефект Е (формули 1.1 і 1.5) можуть бути одержані|отримані| за рахунок|лічбу|:

економії витрат|затрат| суспільно необхідної праці (зниження витрат|затрат| на виробництво нових приладів або в процесі їх експлуатації);
задоволення яких-небудь якісно нових потреб суспільства|товариства| (кольорове і об’ємне телебачення, надзвукові швидкості і

т. п.);

поліпшення|покращання| якості продукції, що випускається за допомогою приладів;
поліпшення|покращання| умов праці, техніки безпеки і промсанітарії| (ергономічних і соціальних характеристик об’єкта);
поліпшення|покращання| охорони здоров’я (профілактика, лікування, реабілітація);
прискорення термінів і підвищення якості підготовки і навчання|вчення| кадрів (повчальні машини, рахунково-вирішальні|ухвальні| пристрої|устрої|, тренажери і т. п.);
вирішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| нових наукових проблем (дослідження космосу, світового океану, принципово нові конструктивні рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| за якісно новими науковими результатами);
зміцнення обороноздатності країни.

На основі порівняння витрат|затрат| суспільної|громадської| праці за базовим і новим виглядом приладів з урахуванням|з врахуванням| зазнаних джерел ефекту знаходять|находять| синтетичний показник порівняльної ефективності — сумарний економічний ефект.

База для порівняння (аналог). Серед чинників|факторів|, що впливають на оцінку якісної (технічний рівень) і кількісної (економічний ефект) характеристик нових машин, особливе місце відведене обгрунтованому вибору бази для порівняння (аналога), тобто машини, з|із| показниками якої проводять зіставлення техніко-економічних характеристик при визначенні технічного рівня і економічної ефективності нової машини.

Як аналог при визначенні технічного рівня нової машини вибирають машину, що має подібні за складом технічні характеристики і що перебуває|перебуває| на рівні кращих світових зразків або продукції конкурентів.|взірців| Цей аналог вибирають на етапі формування планів науково-дослідних робіт, а також при ухваленні|прийнятті,прийманні| рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| про поставлення нової машини на виробництво (назвемо|накликатимемо| її умовно аналог 1).

Як аналог при розрахунку економічного ефекту на одноразових і поточних витратах, тобто при виготовленні |і споживанні|вжитку| нової машини (формули 1.4 і 1.5) беруть машину, подібну за призначенням і сферою застосування|вживання| (назвемо|накликатимемо| її умовно аналог 2).

Для визначення собівартості і ціни нової машини на стадії проектування (наближеними методами, які розглянуті|розгледіти| нижче), беруть машину, подібну за конструктивно-виробничими ознаками, тобто ознаками, що впливають на формування собівартості техніки (назвемо|накликатимемо| її умовно аналог 3). Такими ознаками є|з'являються,являються| принцип дії, принципова схема, структурна схема, вживані матеріали і матеріалі, що комплектують вироби, технологічні процеси, серійність виробництва та ін.

В окремих випадках аналог 1, аналог 2 і аналог 3 можуть збігатися (у різних поєднаннях, але|та| частіше — аналог 2 і аналог 3), загалом це можуть бути різні машини.

Період, за який потрібно вести розрахунок економічної ефективності. Дуже|дуже| важливе| питання про період, за який слід обчислювати економічний ефект. Зараз вже залишилося що мало сумніваючихся із цього приводу|з цього приводу|, хоча ще в недалекому минулому прихильники|прибічники| розрахунку економічного ефекту за термін служби техніки були в значній меншості|меншості|. Більшість авторів у|в,біля| нас в країні і за кордоном приходять до єдиного висновку: економічний ефект впровадження нової техніки слід визначати за термін служби цієї техніки.

Разом з тим|в той же час|, не зважаючи на|незважаючи на| єдину думку, що формується, практичне її здійснення (у формулах для розрахунку економічного ефекту) помилкове. Або розрахунок ведеться за один рік (якщо користуються питомими зведеними витратами|затратами|), або за нормативний термін окупності. Один рік — це астрономічний, а не економічний період часу. Можливо, бачать зручність в тому, що він є|з'являється,являється| найбільш прийнятим плановим періодом, відповідно до якого розробляється багато нормативів, необхідних для розрахунку економічного ефекту. Але|та| тоді значеннями показників, розрахованими для одного року, у тому числі і показником економічного ефекту, можна користуватися як проміжними. Процес виготовлення (виробництва) і споживання|вжитку| (експлуатації) машин не закінчується 31 грудня попереднього і не починається|розпочинається,зачинається| 1 січня подальшого|наступного| року. Для конкретної машини логічно правильним часом, протягом якого виявляється економічний ефект (діє її споживна вартість), є|з'являється,являється| час «життя» машини — термін служби.

Як випливає з наведеного вище загального|спільного| методичного

підходу, визначення економічної ефективності нових машин

зводиться до відшукання|відшукування| п’яти величин: економічного ефекту на витратах виробництва; річного економічного ефекту на витратах експлуатації; терміну служби машини; сумарного економічного ефекту і терміну окупності додаткових витрат|затрат|, якщо економічний ефект на витратах виробництва менше нуля, тобто коли нова машина дорожча.

Прогнозування економічного ефекту виробника. Одним з основних показників при оцінці економічної ефективності різних видів машин є|з'являються,являються| одноразові (для споживача) витрати|затрати|, зокрема ціна цих машин. Визначення собівартості (і на її основі ціни) машин, освоєних в серійному виробництві, становить|уявляє| відомі труднощі, оскільки|тому що| існуюча система обліку|урахування| на підприємствах не дозволяє точно врахувати всі витрати|затрати| на кожну машину. Але|та| ще складніше прогнозувати собівартість і ціну нових машин на стадії їх проектування. Будь-якому підприємству, що випускає нові машини, важливо|поважно| оцінити, в що йому обійдеться цей випуск і за яку ціну воно зможе продавати їх; прогнозування собівартості на стадії проектування потрібне для того, щоб вже на цій стадії виявити, наскільки для підприємства і для народного господарства це буде вигідно і економічно доцільно.

Зрозуміло, на стадії проектування, коли у розпорядженні розробників є|наявний| обмежена кількість необхідних даних, точну собівартість (і ціну) встановити важко|скрутно|. Але|та| методи наближеного розрахунку дають задовільний результат для аналізу економічної ефективності нових машин і цілком|сповна| прийнятні на даному етапі.

Труднощі прогнозування собівартості будь-якого виробу на стадії проектування зменшаться, якщо врахувати ряд|лаву,низку| обмежувальних умов:

перша умова — у наукових дослідженнях|вишукуваннях| і на практиці нерідко|незрідка| доводиться користуватися наближеними розрахунками на основі неточних початкових|вихідних| показників; при цьому правильність, висновків|виведень| обгрунтувати можна, якщо відомі числові значення помилок;
друга умова — на стадії проектування, якщо йдеться про аналіз техніко-економічної ефективності варіанта нової машини, досить знати наближене значення собівартості, оскільки|тому що| нас цікавить кінець кінцем|зрештою| нерівність Е > 0, для цього достатня точність визначення собівартості, що забезпечує достовірність даної нерівності;
третя умова — щоб забезпечити достатню точність для порівнюваних варіантів нових машин, необхідно використовувати одні й ті самі методи обчислення|підрахунку| собівартості.

Початкові|вихідні| дані для прогнозування собівартості залежать від стадії проектування і підготовки виробництва нових машин. Якщо на стадії розроблення технічного завдання|задавання| і ескізного проектування є|наявний| обмежена кількість даних, які, як правило, надалі зазнають значних змін, то на стадії технічного проектування кількість і якість початкових|вихідних| даних вищі. На стадії ж робочого проектування і освоєння дослідної|дослідної| партії наявні дані дозволяють визначати собівартість з|із| високим ступенем достовірності. Це і обумовлює|зумовлює| використання різних методів прогнозування собівартості.

Тема 2

Методи прогнозування собівартості нових машин

Методи прогнозування собівартості й ціни нових машин на стадії проектування. Ці методи грунтуються на використанні технічних і економічних параметрів нових машин. Але всі ці методи базуються на даних про аналог. Звідси –найпильніша увага до вибору цього аналога. Помилка у виборі означає повне перекручування кінцевого результату, тому чим більше ознаки, зазначені для таких аналогів, будуть подібні, тим точніше виявиться результат розрахунку.

Перша група методів базується на функціональній або кореляційній залежності собівартості від технічних параметрів нової машини, що у загальному вигляді може бути формалізовано в такий спосіб:

(2.1)

де С_н — собівартість нової машини, розрахована цим методом, грн; х₁, х₂, ..., х_n — технічні параметри нової машини, залежно від яких визначається її собівартість.

Технічні параметри повинні вибиратися такими, що впливають на формування собівартості даного виду машин. Під істотним ми розуміємо такий вплив, при якому між параметрами машини і її собівартістю забезпечується достатня тіснота зв’язку; наприклад, достатній коефіцієнт кореляції, якщо користуватися кореляційними методами.

Цей метод на сьогодні найменш розроблений (можна назвати обмежену кількість видів машин, для яких розроблені такого роду формули), хоча він і є найбільш перспективним. Перевага методу полягає в тому, що він дозволяє визначити собівартість машин (а отже, і їх майбутню оптову ціну) на самих ранніх стадіях проектування (уже на стадії технічного завдання, коли основні технічні характеристики відомі).

Вибір технічних параметрів і визначення аналітичних залежностей за рівнянням (2.1) вимагають великої аналітичної й дослідницької роботи. Найбільш перспективною технікою, для якої цей метод може знайти застосування, є техніка, що укладається в так звані розмірні (параметричні) ряди; для інших видів техніки його застосування важко, у тому числі для машин і приладів.

Залежність, виражена формулою (2.1), може бути визначена або методом регресійного аналізу, або баловим.

Метод регресійного аналізу використовується для обґрунтування рівня й співвідношень собівартості продукції, що характеризується наявністю одного або декількох технічних параметрів, які відбивають її основні споживчі властивості. Він ефективний при проведенні розрахунків на комп’ютері. Застосування його передбачає такі основні етапи:

визначення класифікаційних параметричних груп виробів;
вибір параметрів машин, що найбільшою мірою впливають на собівартість;
вибір і обґрунтування форми зв’язку зміни собівартості при зміні параметрів;
побудова системи нормальних рівнянь і розрахунок коефіцієнтів регресії.

Відбір технічних параметрів роблять виходячи з таких основних вимог:

до складу відібраних входять параметри, зафіксовані в стандартах і технічних умовах, крім суте технічних параметрів (точність, чутливість, швидкодія, маса й т.д.) можуть використовуватися показники серійності продукції, коефіцієнти складності, уніфікації та ін.;
сукупність відібраних параметрів повинна досить повно характеризувати конструктивні, технологічні й експлуатаційні властивості виробів, що входять у ряд, і мати тісний кореляційний зв’язок із собівартістю;
параметри повинні бути незалежні (або, у всякому разі, ця взаємозалежність не повинна впливати на формування собівартості).

У практиці застосування цього методу використовуються такі функції:

лінійна;
лінійно-статична;
степенева;
гіперболічна.

У практичних розрахунках при визначенні форми зв’язку собівартості й технічних параметрів використовують й інші рівняння регресії.

Тісноту кореляційного зв’язку між собівартістю й сукупністю параметрів оцінюють за значенням коефіцієнтів кореляції. Близькість цього коефіцієнта до одиниці свідчить про достатню тісноту зв’язку. За рівнянням регресії одержують розрахункові (вирівняні) значення собівартості машин даного параметричного ряду. Для оцінки результатів вирівнювання обчислюють відносні відхилення розрахункових значень собівартості від фактичних (скалькульованих):

(2.2)

де С — відносне відхилення розрахункової собівартості від фактичної, %; С_ф — фактична собівартість, грн; С_р — розрахункова собівартість, грн.

Значення С не повинне перевищувати ±15% (вимога до точності кінцевого результату обумовлена точністю вихідних даних, які покладені в основу розрахунку «еталонної» (у цьому випадку фактичної собівартості). У разі більших відхилень необхідно досліджувати:

правильність формування параметричного ряду, тому що у його складі можуть виявитися машини, що різко відрізняються за своїми параметрами, їх треба виключити;
правильність відбору технічних параметрів — можлива сукупність параметрів, слабко скоректована із собівартістю, у цьому випадку необхідно продовжити пошук і відбір параметрів.

Порядок і методика проведення регресійного аналізу, знаходження невідомих членів рівнянь і економічна оцінка отриманих результатів здійснюються відповідно до вимог математичної статистики.

Бальний метод полягає у тому, що на основі експертних оцінок значущості параметрів приладів для споживачів кожному параметру присвоюють певн кількість балів, підсумовування яких дає свого роду інтегральну оцінку технічного рівня машини. Множенням суми балів за новим видом приладу на вартісну оцінку одного бала визначають загальну орієнтовну оцінку (собівартість) нової машини.

Собівартість нового приладу розраховують за формулою:

(2.3)

де С_н — собівартість нового приладу, гpн; N_н — кількість оцінюваних параметрів нової машини; Б_i_н — балова оцінка i-гo параметра нової машини; V_i_н — питома вага i-гo параметра нової машини; С' — середня оцінка 1 бала, грн; причому

(2.4)

де С_б — собівартість базової машини-еталона, грн; Б_i_б — бальна оцінка i-гo параметра базової машини-еталона.

Якщо кількість оцінюваних параметрів нової і базової машин однакова (N_н = N_б) і питомі ваги i-x параметрів теж однакові (V_i_н = V_i_б), то собівартість нового приладу можна визначити за формулою

(2.5)

Бальний метод зводиться до вирівнювання собівартості машин з різним рівнем тих самих основних параметрів залежно від суми присвоєних балів. Кількість показників, оцінюваних балами, повинна бути обмеженою і в той же час досить повно характеризувати споживчі властивості машин. Обмеження числа оцінюваних показників пов’язане з тим, що при великій кількості показників відносно менша питома вага займає кожного з них, у результаті чого знижується значення кожного конкретного показника.

Одним зі шляхів розвязання функції (2.1) є функціонально-вартісний аналіз. Для цього собівартість машини визначають як функцію. Інакше кажучи, повинні бути відомі «вартості функцій» машини, що й припускає функціонально-вартісний аналіз.

Більш універсальною та тіею,що має більш широке застосування для приладів, є друга група методів. При визначенні собівартості цими методами розрахунки варто вести виходячи з даних за аналогічними (порівнянними) машинами.

Для визначення собівартості використовують такі ознаки порівнянності:

конструктивні: принцип дії, оформлення, структурну схему, однорідність використовуваних матеріалів і купованих комплектуючих виробів, ідентичність технологічних процесів обробки;
експлуатаційні: точність, надійність, універсальність, діапазон, продуктивність і т.п.

Конструктивні ознаки можна вважати основними, експлуатаційні — додатковими.

На підставі зазначених ознак машини об’єднані в групи. Кожна із зазначених ознак порівнянності містить у собі велику кількість модифікацій. Так, для машин, що показують, ознака «принцип дії» охоплює електромагнітні, магнітоелектричні, електродинамічні й інші системи приладів; ознака «оформлення» — щитові, переносні, спеціального виконання (вібростійкі, тряско-міцні, герметичні й т.п.), стрілкові, зі світловим відліком, на кернах, на розтяжках і т.п. Для радіовимірювальних ознака «принцип дії» свідчить про те, що це електронні, термісторні, напівпровідникові машини і прилади, а ознака «оформлення» — що вони виготовлені із застосуванням звичайного й друкованого монтажу, виконані переносними, стаціонарними. Для установок ознака «принцип дії» означає, що вони потенціометричні, мостові, магнітометричні або радіометричні, ознака «оформлення» — мають ручне зрівноважування, напівавтоматичне або автоматичне керування. Для датчиків «принцип дії» свідчить про тип «перетворювача (контактні, реостатні, дротові, термоелектричні, індуктивні, ємнісні, фотоелектричні, п’єзоелектричні).

Вихідною величиною при використанні цієї групи методів (наближеного розрахунку собівартості) є вартість матеріалів і комплектуючих виробів. Якщо визначення вартості останніх на стадії проектування не викликає особливих труднощів, тому що її можна знайти на підставі принципових схем техніки, специфікацій і цінників на куплені вироби, то встановити вартість матеріалів важче. Нижче наведено метод такого розрахунку, що грунтується на встановленні залежності між масою машини та масою матеріалів. Якщо відомо характер цієї залежності, то можна знайти питоме значення маси матеріалів у загальній масі машини та кожному його виді й за групою в цілому. Знаючи питому вагу витрати матеріалів, можна, визначивши їх загальну масу й помноживши її на середню вартість 1 кг матеріалів, одержати їхвартість для всього приладу.

Для кожної машини даної групи знаходимо масу матеріалів шляхом виключення із загальної маси виробу маси комплектуючих виробів. Потім установлюємо співвідношення між масою матеріалів і загальною масою виробу.

Середня вартість матеріалу С’м визначається як середньозважена з вартості 1 кг вхідних у прилад матеріалів і їх кількості:

(2.6)

де G_м_i — маса i-гo виду матеріалу, кг; C’_м_i — вартість і-го виду матеріалу, грн/кг; n — число найменувань матеріалів у машині.

Маса матеріалів у знову спроектованій машині

(2.7)

де G_пр — маса приладу, задана технічним завданням (технічними умовами), кг; У_м — середня питома вага маси матеріалів у загальній масі приладів даної групи, %. Тоді вартість матеріалів

(2.8)

Якщо питома вага вартості матеріалів у повній собівартості виробу є невеликою (порядку 5–8%), то помилка визначення вартості матеріалів навіть на 50–60% незначно позначиться на загальному результаті — повній собівартості всього приладу.

Метод питомої ваги грунтується на тому, що за питомою вагою вартості окремих елементів витрат у повній (виробничій) собівартості визначають всю собівартість машини. Дані за питомою вагою використовують для порівнянних (аналогічних) машин (аналогів 3). Для них у певних межах зберігається структура собівартості.

Собівартість нових машин рекомендується визначати на підставі даних про структуру собівартості аналогічних приладів, користуючись співвідношенням

(2.9)

де С_у1 — повна (виробнича) собівартість спроектованого приладу, розрахована методом питомої ваги (перший спосіб), грн; У_ма — питома вага вартості матеріалів і комплектуючих виробів у повній (виробничій) собівартості аналогічного приладу, %; С_м — вартість матеріалів і комплектуючих виробів у знову спроектованому приладі, грн.

При розрахунку за формулою (2.9) припускають, що знова спроектована машина буде виготовлятися на тому самому заводі, де виробляється аналогічна машина, тому що всі непрямі витрати не розраховують, вони «сховані» у У_м.

Якщо ж нову машину буде випускати інше підприємство, то розрахунок за цією формулою може призвести до помилки.

Виробничу собівартість спроектованої машини, розраховану методом питомої ваги, визначають зі співвідношення

(2.10)

де  — цехові витрати, включаючи витрати на зміст і експлуатацію устаткування й інших непрямих витрат, що входять у виробничу собівартість (крім загальнозаводських), %;  — загальнозаводські витрати підприємства, на якому передбачається виготовляти спроектовану машину.

Однак зазначена залежність між вартістю матеріалів і комплектуючих виробів та сумою заробітної плати зберігається для приладів однієї й тієї самої групи тільки за умови, що ознаки, за якиими машини згруповані, не змінилися. Якщо ж така зміна відбулася (наприклад, змінилися застосовувані матеріали або технологічні процеси обробки), потрібно переглянути віднесення машини до певної групи.

Щоб користуватися методом питомої ваги, необхідно мати або дані про У_ма й У_за за аналогічною машиною, або калькуляцію його собівартості. Оскільки такі дані не завжди вдається визначити, можна користуватися середніми значеннями У_м і У_з для збільшених груп машин.

Більш того, використання середніх значень питомої ваги вартості матеріалів і комплектуючих виробів У_м та заробітна плата У_з дозволяють більш точно визначити собівартість нової машини, тому що ці значення враховують галузеві особливості виробництва даної групи машин і тим самим нівелюють приватні особливості окремого виробництва, які можуть впливати на кінцевий результат розрахунку, якщо користуватися величинами У_ма й У_за.

Даний метод, як показав аналіз, дає прийнятний результат для приладів, у яких велика питома вага в собівартості має вартість комплектуючих куплених виробів і основних матеріалів (більше 40%). Цей метод рекомендується застосовувати для машин, що характеризуються великосерійним і масовим виробництвом.

Повна собівартість машини складе

(2.11)

де  — позавиробничі витрати підприємства, на якому передбачається виготовлення нового приладу, %.

Графоаналітичний метод. Його можна застосовувати у разі, якщо на стадії проектування немає даних за конкретномим аналогом, на підставі яких можна було б скористатися методом питомої ваги, а також якщо У_м < 40%. Метод вимагає попереднього дослідження з певної групи приладів, до якої може бути віднесений за ознаками порівнянності й спроектований новий прилад.

Теоретичні основи методу такі. Визначити виробничу собівартість будь-якого виробу можна за формулою

(2.12)

де З_осн — сума основної заробітної плати за виготовлення даного виробу, грн; Р_непр — сума всіх непрямих витрат, що припадають на даний виріб, грн, причому Р_непр = Р_ц + Р_зав (Р_ц — сума цехових витрат, включаючи витрати на зміст і експлуатацію устаткування й інших непрямих витрат, що входять у виробничу собівартість (крім загальнозаводських), грн; Р_зав — сума загальнозаводських витрат, грн).

Рисунок 2.1 — Залежність заробітної плати від вартості
матеріалів і комплектуючих виробів для деяких приладів

За існуючою методикою непрямі витрати розподіляються пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робітників, тобто

(2.13)

де З_г-_а — основна заробітна плата, розрахована графоаналітичним методом, грн. Тоді

(2.14)

де C_г-_a₁ — виробнича собівартість машини, розрахована графоаналітичним методом, гpн; К₁ = l + ( + ) / 100.

Як відзначено вище, на стадіях ескізного й технічного проектування для нової машини відомі тільки дані про вартість комплектуючих виробів і основних матеріалів. Залежність між вартістю матеріалів і основною заробітною платою для визначення груп машин може бути з достатнім ступенем наближення подана у вигляді кривих (рис. 2.1). Відомо, що ці криві можуть бути апроксимовані степеневими функціями вигляду Y = ахⁿ.

Визначивши собівартість кожним з наведених методів, неважко, мабуть, установити оптову ціну нових машин, необхідну для розрахунку економічного ефекту машини при її виготовленні:

(2.15)

де С_п — повна собівартість нової машини, розрахована кожним з наведених способів, грн; П — норма прибутку, прийнятна для даного типу машин, %.

Основною умовою при виборі методу прогнозування та ціни є наявність найбільш достовірних даних про параметри, що відомі до початку виготовлення.

Blog

Конспект лекцій з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин»

Содержание

Тема 1

Теоретичні аспекти прогнозуваннятехніко-економічного рівня машин

Теоретичні аспекти прогнозування
техніко-економічного рівня машин