Програма Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2016 року м. Київ

Вид материала

Документы

Содержание 2.7. Радіаційне забруднення 2.8. Природно-техногенна (екологічна) безпека 9.2 Об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку 3. Організаційне забезпечення охорони довкілля 3.1. Інформаційне забезпечення 3.2. Організаційне забезпечення 3.3. Фінансово-економічне забезпечення Програми «Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області Програми «Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів в Київській області

Подобный материал:

• Використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, 96kb.
• Програма навчального модуля 3 Робоча програма, 2385.1kb.
• Про хід виконання програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, 73.51kb.
• Робоча навчальна програма з раціонального використання та відтворення водних ресурсів, 401.96kb.
• Раціональне використання І охорона природних ресурсів удк 504. 3 (477. 81) Гурський, 105.37kb.
• Регіональна програма інноваційного розвитку на період до 2016 року Чернівці 2011, 497.1kb.
• Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання, 1173.46kb.
• Основні етапи реалізації основних напрямів державної політики України у галузі охорони, 207.25kb.
• Про Науково-технічну раду Міністерства екології та природних ресурсів України, 47.86kb.
• Програма щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини в Херсонській області на період, 613.43kb.

2.7. Радіаційне забруднення

Внаслідок Чорнобильської катастрофи понад 12,37 тис.км2. (44,02%) території Київської області віднесені до різних зон радіоактивного забруднення. На радіоактивно забруднених територіях розташовано 560 населених пунктів.

На сьогоднішній час гамма-фон на відстані 1 м. від поверхні ґрунту в порівнянні з 1986 року знизився в десятки-сотні разів. На територіях, в межах яких виконувалися дезактиваційні заходи III–IV зон радіоактивного забруднення, гамма-фон зменшився на два-три порядки. Після розпаду в 1986 - 1988 роках коротко та середньоіснуючих радіонуклідів, їх фіксації та заглиблення, самоочищення рослинності тощо, радіологічна ситуація стабілізувалася і зараз змінюється повільно. За період 2009 р. на території Київщини, за винятком території зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, гамма-фон на поверхні ґрунту складає 10 - 25 мкР год-1, що істотно не перевищує доаварійні показники.

Основні екологічно небезпечні об'єкти у зоні відчуження пов’язані із переробкою радіоактивних матеріалів та збереженням радіоактивних відходів, що утворились у результаті аварії на Чорнобильській АЕС можна розподілити на три групи.

Першу групу становлять пункти захоронення радіоактивних відходів (ПЗРВ) "Буряківка", "Підлісний", "ІІІ-черга ЧАЕС", комплекс виробництв "Вектор".

До складу другої групи відносяться пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів: "Стара Будбаза", "Нова Будбаза", "Рудий ліс", "Станція Янів", "Прип'ять", "Нафтобаза", "Піщане Плато", "Копачі", "Чистогалівка".

До третьої групи відносяться місця неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів на території зони відчуження.


2.8. Природно-техногенна (екологічна) безпека

Беручи до уваги важливість і значущість основних напрямів національної безпеки, як фундаментальної основи державотворення, стає очевидною необхідність актуалізувати чинники, що визначаються в сучасних умовах як нові виклики і загрози.

Протягом тривалого часу національна безпека визначалась як достатня захищеність від можливості зовнішнього, силового втручання однієї держави у справи іншої. У сучасних умовах сформувались нетрадиційні чинники, які суттєво впливають на стан національної безпеки і яким дуже важко протидіяти, насамперед – це інтенсивне забруднення навколишнього середовища та порушення рівноваги в екосистемах. Екологічна складова національної безпеки є комплексною проблемою і стосується в першу чергу економіки країни та її соціальної сфери. Від екологічного фактору залежить конкурентоспроможність країни, адже катастрофи техногенного характеру здатні знизити, а в деяких випадках знівелювати економічні здобутки та унеможливити повноцінний розвиток окремої галузі. Кліматичні зміни, викликані антропогенним навантаженням на природне середовище (посухи, кислотні дощі) призводять до погіршення умов для ведення сільського господарства. Окрім того, нераціональне використання та виснаження ресурсів ставлять країну у залежну позицію від зовнішніх чинників, що виявляється ризиком для національного суверенітету.

Для сучасних міжнародних відносин стає все більш характерним ріст усвідомлення серйозного характеру викликів, пов’язаних із глобальною зміною клімату, а також необхідності консолідованих зусиль для убезпечення від ризиків кліматичного процесу. Ціла низка важливих політичних подій 2007 - початку 2008 рр. свідчить про те, що світова спільнота актуалізує питання глобальної екологічної безпеки, ставить проблеми зміни клімату на одне з перших місць у міжнародному порядку денному. Проблеми, пов’язані з кліматичними змінами стали ключовими пунктами на зустрічах високого рівня: саміту “великої вісімки”, Ради Безпеки ООН, 62-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН, у ході Всесвітнього економічного форуму. Кульмінаційним моментом у міжнародній дискусії з проблем зміни клімату стала Балійська конференція (грудень 2007 р.), на якій було прийнято рішення з необхідності егідою ООН розпочати роботу над угодою, яка мала б замінити Кіотський протокол після завершення терміну його дії у 2012 році.

У Законі України “Про основи національної безпеки” серед загроз національним інтересам і національній безпеці визначені наступні чинники:

- антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

- нераціональне виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як не відновлюваних, так і відновлюваних;

- погіршення стану водних басейнів;

- неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

- неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослих, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

- посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів та біотехнологій.

Виходячи із вищеозначеного, вивчення сучасних загроз глобального характеру, напрямів їх подолання, формування адекватних вимог до розробки програм національного розвитку є актуальною темою дослідження у контексті формування відповідної прогнозованої стратегії держави і можливостей практичної її реалізації.

Зміна клімату у глобальному вимірі   одна з найгостріших екологічних проблем які стоять перед людством. Представлені у четвертій оціночній доповіді Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC) наукові дані остаточно підтверджують реальність глобального потепління, викликаного діяльністю людини.

Екологічні проблеми поступово стають джерелом ускладнення міждержавних відносин. До ризиків міжнародного характеру слід віднести можливість навмисної екологічної агресії – екотероризму. У цьому аспекті екобезпека стає чинником розвитку безпекової кооперації на міжнародному рівні.

В Україні представлено широкий спектр екологічних проблем: радіаційне забруднення, шкідливі викиди промислових підприємств в атмосферу і водойми, перенасиченість полігонів побутових відходів.

Аналіз надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру свідчить, що ризик їх виникнення напряму залежить від антропогенного впливу на екосистему. Так, повені у Закарпатті та у Миколаївській області, зсуви ґрунтів на високоурбанізованих територіях та у місцях видобування корисних копалин, посилення техногенної сейсмічності у різних географічних територіях свідчать про прямий чи опосередкований зв’язок цих явищ з господарською діяльністю людини. А екологічне забруднення Керченської протоки виявилось результатом ігнорування природного чинника у дотриманні вимог безпеки судноплавства.

Із питанням національної безпеки та фізичного існування населення України тісно пов’язана проблема розповсюдження генетично модифікованих організмів (ГМО).

Безпосередню загрозу здоров’ю населення становить також широке використання в народному господарстві шкідливих хімічних сполук, передусім пестицидів, погане очищення водних стоків. Протягом тривалого часу існувала тенденція використання значних об’ємів мінеральних добрив у сільському господарстві України, як наслідок, харчові продукти містять високі показники вмісту нітратів.

Таким чином, екологічна безпека є багатокомпонентною галуззю і потребує посиленої уваги при визначенні її місця в системі пріоритетів національної безпеки.

Стає очевидним, що стабільний розвиток нашої держави має бути забезпечений на основі пріоритетного урахування екологічного чинника. Нагальною необхідністю є кардинальні економічні реформи з урахуванням принципів сталого розвитку. Нові підходи мали б враховувати необхідність об’єднання економічної ефективності і ресурсно-екологічної збалансованості. Україна повинна виявити здатність переходу до екологічно орієнтованої моделі ринкової економіки.

9.2 Об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку

Області зареєстровано 646 потенційно небезпечних об’єктів з яких 223 об’єкти підвищеної небезпеки у тому числі 30 хімічно-небезпечних об’єктів.

На території області знаходиться понад 400 тонн непридатних та заборонених до застосування хімічних засобів захисту рослин.

Умови зберігання більшості пестицидів не відповідають діючим екологічним та санітарним нормам.

Більшість накопичених препаратів були свого часу заборонені до використання у зв'язку з їх високою токсичністю та негативним впливом на здоров'я населення і довкілля. Тому кожен з відведених для зберігання непридатних або заборонених до використання пестицидів склад є об'єктом потенційної небезпеки.

Для знешкодження хімічних засобів захисту рослин необхідно близько 9,0 млн. грн.


3. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

ТА РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ОБЛАСТІ

Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, вироблення вмінь активно цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди, не можливі без відповідних екологічних знань. На сучасному етапі розвитку людства, в час надвисокого рівня впливу на довкілля з не завжди передбачуваними наслідками екологічна освіта, виховання і культура громадян визначають не лише сутність держави, але й благополуччя та здоров’я нації. Екологічна освіта є необхідною складовою сталого гармонійного екологічно безпечного розвитку суспільства.

Концепція екологічної освіти в Україні затверджена у 2002 році МОН України передбачає чітку структуру формування екологічної освіти, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. В ній виділено два основні напрямки освіти — формальна і неформальна. Формальна освіта охоплює всі ланки загальної системи освіти яка існує в Україні: дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно-технічна, вища та післядипломна. Другий напрямок — має просвітницький характер і спрямований на формування екологічної культури населення через засоби масової інформації, громадські екологічні об’єднання, партії тощо. Тому екологічна освіта і виховання всіх верств населення є одним із найважливіших і необхідних шляхів, що сприятиме ефективному вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціальне-економічних проблем сучасної України.

В системі безперервної екологічної освіти найважливішою є її перша ланка — дошкільна освіта. На цьому етапі закладаються основи світогляду людини, її ставлення до довкілля. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні передбачає формування у дитини почуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї, за свої дії в довкіллі. Програмний матеріал дитячих дошкільних закладів містить певний обсяг інформації про живу та неживу природу, але він не завжди достатній для формування екологічної культури.

Процес формування екологічних знань відбувається із дотримання принципів, концентричності, доступності, практичності тощо. Особливо важливе значення подається практичній діяльності дітей, зокрема, екскурсіям, спостереженням, екологічним іграм, виготовлення предметів та іграшок з природного матеріалу тощо.

Проте екологічне виховання у дитсадочках недостатньо розвинуте і потребує подальшого розвитку, з метою охоплення всіх дошкільних закладах. Тому нова концепція дошкільного виховання повинна передбачати сучасний підхід до методологічних питань та підготовки кадрів.

Шкільна екологічна освіта здійснюється за двома напрямками: викладання курсу «Основи екологічних знань» та екологізація навчальних дисциплін.

1993 року Міністерством освіти України запроваджений до базового навчального плану школи варіативний курс «Основи екології». Було підготовлено програму і підручник «Основи екологічних знань» (автори — Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй). Крім того, для шкіл з поглибленим вивченням екології видано підручники «Екологія» (автори — С. І. Дерій, В. О. Ілюха), «Екологія людини» (автори — О. М. Микитюк, О. 3. Злотін, В. М. Бровдій), проте в переважній більшості шкіл курс «Основи екології» не викладається..

Базовими навчальними планами вищих педагогічних закладів освіти передбачено обов’язкове вивчення курсу «Основи екології» обсягом 54 год., на всіх факультетах. Він носить теоретичний характер і знайомить студентів із основними законами і принципами взаємодії і взаємовідносин живих організмів між собою та навколишнім середовищем. Особлива увага приділяється наслідкам антропогенного впливу на різні рівні організації живого: видовий, популяційний, біоценотичний, екосистемний і біосферу в цілому. Без сумніву, що такий підхід не дає можливості сформувати глибокі екологічні знання.

Значна увага проблемі екологічної освіти приділяється на природничих і біологічних факультетах університетів. Зокрема у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова до навчальних планів підготовки вчителів біології, географії та хімії, крім курсу «Екологія» обсягом 108 год., запроваджені, для різних спеціальностей, спецкурси «Урбоекологія», «Екологія рослин», «Екологія тварин», «Хімія і оточуюче навколишнє середовище», проте цього недостатньо.

Тому у 2002 році НПУ імені М. П. Драгоманова отримав ліцензію на надання освітніх послуг за спеціальністю 6.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища» для підготовки фахівців-екологів, викладачів. Формування екологічного мислення у студентів здійснюється через екологічну освіту на базі сучасних наукових знань у сфері природничих наук з їх екологічною спрямованістю.

Програма підготовки передбачає вивчення циклів гуманітарної і соціально-економічної, природничо-наукової, професійно-орієнтованої та професійно-науково-предметної підготовки та вивчення спеціальних дисциплін, що дозволяє сформувати екологічний світогляд і забезпечити базовий рівень знань.

Отже, аналіз сучасного стану екологічної освіти свідчить про недостатню реалізацію її структури і змісту не дивлячись на прийняття відповідних нормативних документів. З метою формування активної громадської позиції у майбутніх вчителів щодо вирішення проблем захисту навколишнього середовища і сталого розвитку необхідно забезпечити екологічну підготовку педагогічних кадрів.

Однією з найважливіших функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, роль якої постійно зростає, є інформування.

Екологічне інформування (екологічне інформаційне забезпечення) — це доведення до заінтересованої громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації. Під екологічною інформацією розуміється (відповідно до ст. 25 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року) документовані або публічно оголошені відомості про:

стан довкілля чи його об’єктів – землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об’єктами довкілля;

джерела, чинники, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні чинники (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан довкілля та здоров’я людей;

загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, екологічне законодавство;

витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони довкілля, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Еколого-інформаційне забезпечення є однією з основних гарантій реалізації конституційного права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також права на її поширення (ст. 50 Конституції).

Відповідно до ст. 251 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища”, екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:

а) підготовки Мінприроди і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет: gov.ua;

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних чинників на здоров’я людей;

г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

д) передачі інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв’язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

е) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Організація та порядок здійснення екологічного інформаційного забезпечення, його форми та методи, суб'єктний склад, вимоги до екологічної інформації та інші питання екологічного інформування регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 25 та 25і), «Про інформацію» (1992, з наступними змінами), Орхуською конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1998), Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391, Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим наказом Мінприроди України від 18 грудня 2003 р. № 169, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. № 343-р «Про забезпечення заінтересованих державних і громадських органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища в частині ядерної та радіаційної безпеки» та іншими нормативно-правовими актами.

Форми екологічного інформування передбачені ст. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», зокрема:

а) підготовка спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;

б) щорічне інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичне інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей;

г) негайне інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

г) передача інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Екологічне інформаційне забезпечення може здійснюватись як шляхом надання відповідної інформації фіксованому колу споживачів за еколого-інформаційними запитами, так і шляхом її систематичного чи екстреного оприлюднення (якщо йдеться про інформацію, що є важливою для широкого загалу). Джерелами екологічної інформації слугують дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви. Для інформації, що надається за запитами, такими джерелами також є довідки, які видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Організація екологічного інформаційного забезпечення щодо як оприлюднення екологічної інформації, так і її надання регламентується Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим Мінприроди України.

Зважаючи на особливу важливість для населення України, що постраждало від наслідків Чорнобильської катастрофи, інформації про стан ядерної та радіаційної обстановки, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. № 343-р був передбачений організаційний механізм забезпечення заінтересованих державних органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища щодо ядерної та радіаційної безпеки, про всі інциденти, які виникають на об'єктах, де використовують ядерні радіаційні технології та речовини (аварійні події на АЕС, аварійні викиди і скиди радіоактивних речовин у навколишнє природне середовище, пожежі, в тому числі у 30-кілометровій зоні ЧАЕС, стихійне лихо та інші події, що негативно впливають на навколишнє природне середовище), а також інциденти, пов'язані з транспортуванням ядерних і радіоактивних речовин, що призвели або можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища.


3.1. Інформаційне забезпечення


Основними завданнями інформаційного забезпечення є введення в дію Державної системи моніторингу довкілля та системи управління в сфері охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів Київської області. Це дозволить забезпечити місцеві органи влади, юридичні та фізичні особи в області достовірною інформацією про стан навколишнього природного середовища і всі його зміни.

Зокрема, місцева влада повинна мати інформацію про:

– стан навколишнього природного середовища і його об’єктів в області (атмосферного повітря, землі, вод, надр, рослинного і тваринного світу) та рівні їх забруднення;

– всі плани, проекти і рішення господарських та інших органів управління, які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, з відповідним висновком екологічної експертизи;

– результати ліквідації наслідків аварій та інших надзвичайних екологічних ситуацій, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їхнього негативного впливу на природні об’єкти і здоров’я людей.

Крім цього, екологічна інформація має містити:

– розроблені за участю наукових організацій екологічні прогнози з можливими загрозами навколишньому природному середовищу в м. Києві;

– інформацію щодо державної екологічної політики;

– перелік законодавчих та нормативних актів про охорону навколишнього природного середовища;

– дані про витрати, пов’язані зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Інформаційне забезпечення повинно базуватись на глибокій інформатизації процесів організаційної, економічної, фінансової діяльності в галузі охорони довкілля та природокористування. У кінцевому підсумку повинна бути створена обласна ієрархічно організована система підтримки прийняття екологічно значущих рішень усіх рівнів управління.

Метою комплексної інформатизації області у цій сфері є підвищення інформованості усіх органів та суб’єктів суспільства, які приймають екологічно значущі рішення, забезпечення їх оперативною, достовірною, повною, аналітичною інформацією про поточний стан, тенденції і динаміку змін екологічних та інших процесів.

Стратегічним завданням у сфері екологічної інформатизації - є активне утвердження позитивного іміджу Київської області в Україні, для чого необхідно створення та використання перспективних інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж.

Комплексна екологічна інформатизація області дозволить вирішити такі науково-технічні задачі:

1. Формування інформаційного базису, який достатньо повно характеризував би поточний екологічний стан області, а також дозволив простежити динаміку розвитку того чи іншого процесу або їх взаємозв’язаної групи як в області в цілому, так і для деякої локальної її території, адміністративної одиниці, суб’єкта або групи суб’єктів.

2. Розробка системи підтримки процесу прийняття рішень як засобу підготовки екологічно значущих управлінських рішень, що базується на сучасних математичних, економічних методах їх аналізу, прогнозу, оптимізації. Ця система повинна стати інформаційно-дорадчою системою для керівників різних рівнів.

Важливим напрямом інформаційного забезпечення реалізації пріоритетних напрямів охорони довкілля та раціонального викоритсання природних ресурсів є розвиток екологічної освіти та екологічної поінформованості населення.

Це дозволить створити умови для:

1. забезпечення всіх управлінь, відділів та інших структурних підрозділів районних державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування стабільними висококваліфікованими кадрами, зниження рівня плинності кадрів і втрат робочого часу, а також покращення структури кадрів відповідно до сучасних вимог;

2. реалізації участі громадськості в прийнятті рішень державними органами під час реалізації проектів, що впливають на стан навколишнього середовища, а саме, забезпечити:

• екологічно грамотні суспільні слухання проектів при прийнятті рішень екологічного характеру;
  
• створення громадських робочих груп сприяння виконавчим і контролюючим органам екологічних служб щодо виявлення факторів, які впливають на навколишнє середовище.
  
• заохочення громадян, а також екологічних та інших об’єднань громадян до забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів та охорони довкілля за допомогою таких правових важелів:
  

– урегулювання механізму використання громадської думки в процесі прийняття екологічно значущих рішень, зокрема, під час проектування, планування розміщення екологічно небезпечних об’єктів, реалізації іншої діяльності, здатної негативно впливати на стан довкілля та здоров’я людей;

– сприяння діяльності екологічних об’єднань громадян у розв’язанні конкретних екологічних проблем відповідного регіону, міста, селища, села, залучення їх до здійснення відповідних екологічних програм, різних природоохоронних заходів;

– стимулювання здійснення громадськими екологічними об’єднаннями контрольної діяльності, поширення передових форм та методів взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю.

3.2. Організаційне забезпечення


Для забезпечення програми заходів з охорони навколишнього середовища (далі – Програми) доцільно передбачити:

– створення ефективного механізму фінансування місцевих екологічних програм і проектів;

– посилення ролі місцевих громадських екологічних об’єднань та місцевих жителів у цілому;

– поглиблення відповідальності місцевих органів влади за ухиляння від вирішення існуючих локальних екологічних проблем.

Для цього необхідно забезпечити застосування нових форм і методів здійснення направляючого, координуючого і контролюючого впливу на екологічний розвиток, що відповідає не тільки системі сучасних вимог, але й зорієнтовано на врахування тенденцій зміни ситуації на перспективу.

Удосконалення системи управління охороною довкілля та раціональним використанням природних ресурсів має базуватись на визначенні та реалізації об’єктивно зумовлених прогресивних тенденцій у цій сфері діяльності. До їх складу в сучасних умовах, насамперед належать:

• використання програмно-цільових методів при розробці стратегії екологічного розвитку регіону;
  
• орієнтація управління на формування таких співвідношень і пропорцій між окремими складовими територіального соціально-економічного комплексу, які дозволяють забезпечити екологічно збалансований розвиток області.
  

Провідна роль у реалізації Програми належить Київській обласній державній адміністрації, обласній раді та органам місцевого самоврядування.

Професійний нагляд за виконанням Програми забезпечує Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

У виконанні Програми беруть участь:

• на обласному рівні – обласні підрозділи адміністрації природоресурсного направлення та інші, пов’язані з охороною навколишнього середовища;
  
• на районному рівні – районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;
  
• на місцевому рівні – промислові та несільськогосподарські підприємства, організації, установи.
  

Контроль за ходом реалізації Програми здійснюють Київська обласна державна адміністрація, державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

До функцій управління Програмою належить вирішення таких питань:

• регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;
  
• визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів граничнодопустимих викидів, граничнодопустимих скидів та розміщення відходів);
  
• впровадження економічного механізму природокористування;
  
• проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення довкілля;
  
• здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
  
• розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення пріоритетів та реалізація інвестиційної політики;
  
• інформування населення і громадськості з екологічних питань;
  
• здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.
  

Для контролю за ходом виконання Програми пропонується використовувати наступні категорії індикаторів:

• загальностатистичні індикатори якості навколишнього середовища;
  
• показники ефективності виконання заходів охорони атмосферного повітря, водних ресурсів та управлінню відходами;
  
• дані щодо виконання конкретних заходів Програми.
  

До загальностатистичних індикаторів якості навколишнього середовища будуть відноситись наступні показники:

• стандарти якості навколишнього природного середовища;
  
• величини викидів сірчистого ангідриду, окису азоту та окису вуглецю, зважених речовин на одного мешканця;
  
• перевищення значень граничнодопустимих концентрацій по головним забруднювачам;
  
• відсоток населення, яке обслуговується системами водопроводу та каналізації;
  
• кількість неочищених стічних вод, які скидаються у водойми ;
  
• кількість утворюваних відходів (промислових та побутових) у перерахунку на 1 мешканця;
  
• площа територій, що охороняються (у % від загальної площі районів), окремо – територій із суворим природоохоронним режимом;
  
• використання хімічних добрив та пестицидів в тоннах/км² орних земель.
  

До узагальнених показників природоохоронних ефектів від виконання заходів охорони атмосферного повітря, водних ресурсів та управлінню відходами відносяться наступні індикатори:

• скорочення викидів сірчистого ангідриду, окису азоту та окису вуглецю, зважених речовин;
  
• відсоток зниження загальної кількості забруднених промислових та побутових стоків, які відводяться у водойми;
  
• пропускна спроможність модернізованих і нових очисних споруд;
  
• ємність нових полігонів промислових і побутових відходів;
  
• площа рекультивації відпрацьованих та існуючих полігонів для складування промислових і побутових відходів.
  

Організаційний механізм реалізації Програми має забезпечити:

• чіткий контроль за виконанням системи програмних заходів;
  
• адаптацію діючих екологічних стандартів та нормативів для області з корективами, які допускаються чинним законодавством;
  
• наукове обґрунтування та методичне забезпечення реалізації програмних заходів, які цього потребують;
  
• використання прогресивного вітчизняного та міжнародного досвіду щодо вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища, у тому числі залучення відомих у світі технічних і технологічних досягнень та зацікавлених партнерів;
  
• здійснення екологічної експертизи;
  
• здійснення контролю за дотриманням установлених екологічних стандартів і нормативів та використання новітніх технологій.
  

3.3. Фінансово-економічне забезпечення


Фінансування виконання заходів Програми передбачається з таких джерел:

• коштів державного, обласного та інших місцевих бюджетів, розділ "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека";
  
• Державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;
  
• коштів підприємств;
  
• коштів інвесторів і інших джерел.
  

Для забезпечення стабільного надходження коштів щодо здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватись розвитку і застосуванню фінансово-економічного механізму раціонального природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Фінансово-економічний механізм реалізації Програми включає в себе засоби економічного стимулювання природоохоронної діяльності та засоби економічного покарання за порушення чинного екологічного законодавства.

З метою застосування економічних засобів впливу на суб’єктів господарської діяльності з питань охорони навколишнього природного середовища в області визначаються:

– ліміти використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів;

– нормативи збору та розміри зборів за використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, обсяги їхнього утворення та розміщення.

Головними складовими елементами фінансово-економічного механізму природокористування мають бути:

• плата за спеціальне використання природних ресурсів;
  
• плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;
  
• екологізація податкової і цінової систем;
  
• підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.
  

Економічний механізм управління природокористуванням має виконувати три основні функції:

• стимулювати впровадження безвідходних екологічно чистих технологій;
  
• створювати всебічну зацікавленість у проведенні природо-відновлювальних і природоохоронних заходів;
  
• регулювати процес розміщення нових промислових об’єктів в умовах жорстких екологічних обмежень.
  

Виходячи з наведеного, виконання Програми обумовлює необхідність:

• удосконалення економічного механізму платежів за забруднення навколишнього середовища та штрафів з орієнтацією на розмір необхідних витрат для виконання природоохоронних заходів на різних рівнях управління відповідно до екологічних програм;
  
• впровадження системи екологічного аудиту (екологічної експертизи), що забезпечує оцінку відповідності продукції, робіт та послуг екологічним вимогам, стандартам і нормативам, а також попередження реалізації продукції, небезпечної для здоров’я населення та навколишнього середовища;
  
• врахування екологічної складової в ціновій, податковій та приватизаційній політиці.
  

Для забезпечення зменшення забруднення навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки також використовуються наступні економічні механізми:

– надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ і організацій у разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідходні, ресурсо- та енергозберігаючі технології, більш чисті технології організації виробництва і впровадження очисного обладнання та устаткування для утилізації і знешкодження відходів, приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, а також виконання інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;

– надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

– встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

– звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

– передача частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин та зменшення шкідливих фізичних, хімічних і біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;

– надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;

– лізинг обладнання та техніки для вирішення екологічних проблем;

– відшкодування в установленому порядку збитків, завданих пору-шенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

– збір за спеціальне використання природних ресурсів, який встановлюється на основі нормативів загальнодержавних зборів і лімітів їхнього використання;

– збір за забруднення навколишнього природного середовища, який встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів;

– збір за погіршення якості природних ресурсів у результаті володіння і користування ними юридичними та фізичними особами.

Крім того, важливим додатковим джерелом фінансування природо-охоронних заходів може бути створення спеціалізованих інвестиційних фондів.

Таким чином, потребують вирішення наступні питання:

• звільнення від податку прибутку, використаного для здійснення природоохоронних заходів;
  
• встановлення диференційованого оподаткування прибутку в залежності від екологічного стану району;
  
• підвищене оподаткування екологічно небезпечної продукції, яка підлягає виведенню з виробництва;
  
• звільнення від податку на добавлену вартість робіт, що виконуються за рахунок коштів екологічних фондів;
  
• врахування в цінах екологічних якостей продукції.
  

За використання природних ресурсів – землі, надр, води, лісу чи іншої рослинності, тваринного світу (включаючи рибні запаси), рекреаційні тощо. слід встановити відповідні платежі, в тому числі на їх відновлення та охорону.

Потребує створення система екологічного страхування, що передбачає відповідальність підприємств за заподіяні ними збитки, а також страхування збитків від аварійного чи випадкового забруднення навколишнього середовища.

Система еколого-правових відносин має бути максимально зорієнтована на міжнародно визнані правові норми і екологічні стандарти, їх метою має стати гармонійне поєднання екологічних та економічних інтересів при незмінному пріоритеті прав людини на здорове довкілля, сприятливі умови життя, збереження стійкості екологічних систем біосфери.

Ефективне управління Програмою передбачає забезпечення своєчасного і в повному обсязі виконання запланованих першочергових заходів охорони довкілля. Зведені показники Програми „Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2016 року” наведені в Таблиці 9, обсяги фінансування – в Таблиці 10, першочергові заходи – в Таблиці 11.


Таблиця 9

Зведені показники

Програми «Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області

на період до 2016 року»

№ з/п	Найменування розділу	Термін виконання	Джерело фінансування	Обсяг фінансування (тис. грн.)	Очікувані результати, ефективність впровадження
1	2	3	4	5	6
1	Охорона атмосферного повітря	2012-2016	Державний, обласний та місцеві бюджети, фонди охорони навколишнього природного середовища, інші джерела фінансування	1216300,0	Зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне середовище
2	Охорона водних ресурсів	2012-2016		223734,049	Зменшення скиду забруднюючих стоків та запобігання забрудненню грунтів і підземних вод
3	Охорона земельних ресурсів	2012-2016		3391,0	Зменшення площі деградованих та еродованих земель
4	Поводження з побутовими відходами	2012-2016		**	Зменшення негативного впливу відходів на довкілля
5	Поводження з небезпечними відходами відходами	2012-2016		6700,0	Зменшення негативного впливу небезпечних відходів на довкілля
6	Охорона лісових ресурсів	2012-2016		8314,0	Збільшення площі зелених насаджень в населених пунктах області та поліпшення їх санітарного стану
7	Заповідна справа, збереження біорізноманіття	2012-2016		4260,0	Створення природно-заповідних об’єктів, що дозволить зберегти природне біорізноманіття
8	Моніторинг навколишнього природного середовища	2012-2016		499,0	Удосконалення системи контролю за станом довкілля та придбання приладів
9	Екологічна освіта та інформаційне забезпечення	2012-2016		2304,0	Видання природо-виховної літератури та створення наглядної агітації
10	Економічне забезпечення	2012-2016		695,0	Вдосконалення системи управління в галузі охорони довкілля
	Всього			1466197,049

Примітка: ** Реалізуються згідно проекту Програми поводження з твердими побутовими відходами в Київській області на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Київської обласної ради від ________ 2011 № ________. Обсяг фінансування даної Програми складає 1915911,0 тис. грн.

Таблиця 10

Обсяги фінансового забезпечення

Програми «Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів в Київській області

на період до 2016 року»

№ з/п	Найменування розділу	Термін виконання	Державний фонд охорони навколишнього природного середовища (тис.грн.)	Обласний фонд охорони навколишнього природного середовища (тис.грн.)	Місцевий фонд охорони навколишнього природного середовища (тис.грн.)	Місцевий бюджет (тис.грн.)	Інші джерела фінансування (тис.грн.)	Разом
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1.	Охорона атмосферного повітря	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	5616,0 - - - 5616,0 -	22384,0 - - 7500,0 7500,0 7384,0	21000,0 - - 7000,0 7000,0 7000,0	- - - - - -	1167300,0 350100,0 418100,0 380400,0 10400,0 8300,0	1216300,0 350100,0 418100,0 394900,0 30516,0 22684,0
2.	Охорона водних ресурсів	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	71777,0 - 46629,0 10963,0 4725,0 9460,0	32145,2 8443,5 8363,7 6447,0 6865,0 2026,0	1543,5 1438,5 15,0 75,0 15,0 -	12611,102 3645,9 1954,538 2598,0 3298,664 1114,0	105657,247 51678,49 51120,0 1758,757 1000,0 100,0	223734,049 65206,39 108082,238 21341,757 15903,664 12700,0
3.	Охорона земельних ресурсів	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	1155,0 - - 1155,0 - -	835,0 358,0 360,0 36,0 81,0 -	160,0 80,0 80,0 - - -	241,0 218,0 10,0 4,0 9,0 -	1000,0 - 200,0 200,0 400,0 200,0	3391,0 666,0 659,0 1401,0 485,0 209,0
4.	Поводження з побутовими відходами	2012-2016	Реалізуються згідно програми «Поводження з твердими побутовими відходами в Київській області на 2012-2016 роки», затвердженої рішенням Київської обласної ради від ___________2011 № ___________
5.	Поводження з небезпечними відходами	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	- - - - - -	4000,0 4000,0 - - - -	- - - - - -	200,0 100,0 100,0 - - -	2500,0 2100,0 100,0 100,0 100,0 100,0	6700,0 6200,0 200,0 100,0 100,0 100,0
6.	Охорона лісових ресурсів	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	- - - - - -	2447,0 794,0 399,5 364,0 417,5 467,0	440,0 75,0 65,0 70,0 115,0 115,0	4782,0 1025,0 940,5 936,0 942,5 938,0	650,0 130,0 130,0 130,0 130,0 130,0	8314,0 2024,0 1535,0 1500,0 1605,0 1650,0
7.	Заповідна справа, збереження біорізноманіття	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	600,0 - - 300,0 - 300,0	3560,0 2365,0 289,0 388,0 318,0 200,0	100,0 - - - 100,0 -	- - - - - -	- - - - - -	4260,0 2365,0 289,0 688,0 418,0 500,0
8.	Моніторинг навколишнього природного середовища	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	- - - - - -	499,0 200,0 149,0 150,0 - -	- - - - - -	- - - - - -	- - - - - -	499,0 200,0 149,0 150,0 - -
9.	Екологічна освіта та інформаційне забезпечення	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	- - - - - -	1199,0 339,0 220,0 220,0 235,0 185,0	750,0 150,0 150,0 150,0 150,0 150,0	40,0 20,0 20,0 - - -	315,0 82,5 82,5 50,0 50,0 50,0	2304,0 591,5 472,5 420,0 435,0 385,0
10.	Економічне забезпечення	2012-2016 2012 2013 2014 2015 2016	200,0 200,0 - - - -	295,0 - 95,0 - - 200,0	200,0 - - 100,0 100,0 -	- - - - - -	- - - - - -	695,0 200,0 95,0 100,0 100,0 200,0

Таблиця 11