Розділ Теоретичні основи стратегії економічного розвитку
| Вид материала | Документы |
СодержаниеСучасні пріоритети в структурі української економіки |
- О. А. Комарова Теоретичні основи дослідження економічної природи освітнього потенціалу, 163.53kb.
- Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності, 433.74kb.
- Розділ 4 Макроекономічні механізми, 119.96kb.
- Про затвердження Програми економічного І соціального розвитку м. Молодгвардійська, 90.18kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- Програма соціально-економічного та культурного розвитку Буського району, 908.43kb.
- Нацiональна юридична академiя україни iменi ярослава мудрого на правах рукопису любченко, 2809.77kb.
- Державна програма економічного І соціального розвитку україни на 2012 рік та основні, 1251.4kb.
- Розділ 1 теоретичні основи розвитку вертикальних маркетингових систем, 572.97kb.
Сучасні пріоритети в структурі української економіки
Енергетична політика. Енергетичні ресурси є вирішальним чинником сучасного і майбутнього прогресу. Вони великою мірою забезпечують соціально-економічне зростання й оновлення, охоплюючи життєво важливі загальнолюдські інтереси. Дедалі гострішою стає боротьба за володіння енергоносіями та їх використання (і насамперед, нафти й газу), які внаслідок посилення дефіциту перетворюються на надійне джерело швидкого збагачення. З'являються все нові спроби перетворити джерела енергоносіїв Земної кулі на об'єкт міжнародного регулювання з переважанням інтересів економічно розвинутих країн. Для цього широко використовуються відповідні методи і міжнародні організації (активна діяльність 00Н, контроль міждержавних енергетичних угод, перерозподіл та формування світових енергетичних ринків, вплив могутніх банківсько-фінансових структур, створення і функціонування різних неурядових організацій типу Всесвітньої енергетичної ради (ВЕР) тощо).
Проте ці спроби глобального регулювання, спрямовані в тому числі й на розвиток "вільної конкуренції", відчутних успіхів поки що не приносять. Як і раніше, на енергетичних ринках світу продовжують панувати монопольні структури (типу нафтових магнатів), диктуючи квоти обсягів видобутку й торгівлі, рівні ринкових цін як на паливні ресурси, так і на кінцеві продукти енергоспоживання.
Оскільки для економіки України проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідного та своєчасного енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв'язувати їх треба комплексно - як на міжнародному й державному, так і на господарському і навіть побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація і розвиток не можливі. Обсяг, структура й вартість власного виробництва, експорту та імпорту енергоресурсів органічно зв'язані з наявними запасами палива, мірою їх господарської освоєності, досконалістю технології та організації інтегрованих систем його видобування, транспортування, переробки і збуту, а також з раціональністю й економністю енергоспоживання. Величезну роль у забезпеченні енергобезпеки країни відіграють її фінансово-кредитні та експортно-імпортні можливості, а також стан і зміни її платіжного балансу. Великий імпорт Україною нафти й газу з Росії та Середньоазіатських країн з оплатою їх за світовими цінами, за одночасного загострення її платіжного балансу, вимагає нових підходів до здійснення енергетичної політики держави.
Після розвалу Союзу РСР основна енергетична база перейшла у власність Росії, Казахстану, Туркменистану та прикаспійських країн, де є великі запаси палива. На той час в Україні розвідані запаси нафти й газу було вже значно вичерпано, а вугільна промисловість - внаслідок багаторічного скорочення інвестицій -опинилася в стані втрати можливостей щодо необхідних обсягів відтворення. Загальносоюзною енергетичною політикою 70-80-х років передбачалося, що це мало бути компенсоване прискореним розвитком атомної енергетики і завезенням до України дешевшого вугілля з Кузбасу. Але така політика базувалася на грубих прорахунках, оскільки недостатня надійність атомних електростанцій призвела до Чорнобильської катастрофи, а транспортування кузбаського вугілля супроводжувалося його великими втратами й обходилося значно дорожче, ніж видобування цієї сировини на місці - в Донецькому басейні. Все це істотно ускладнило розв'язання енергетичної проблеми в Україні.
Розгорнулися пошуки та розробка принципово нових концепцій і національних програм енергозабезпечення як у Росії, так і в Україні та в інших незалежних державах, які сформувалися на базі колишніх союзних республік. По суті, в 1993 р. вперше було зроблено спробу створити таку концепцію спільними зусиллями групи експертів-енергетиків, ділових, політичних, громадських і наукових кіл США, Японії, Росії та України. Розробку здійснювали міжнародний комітет під головуванням віце-голови Атлантичної Ради США Джона Є. Грея, а також групи координаторів і консультантів проекту від кожної з країн-учасниць. Директором проекту був голова і провідний науковий співробітник Атлантичної Ради СІЛА Дональд Л. Гартин. Підготовлений проект документа під назвою "Базова концепція енергетичної політики Росії і України" опубліковано в спеціальному випуску журналу з проблем енергозбереження НАН України та Інституту енергозбереження НАН України74
У проекті дано коментарі з економічних і політичних аспектів ринкових перетворень в енергетичному секторі. Розроблено загальні рекомендації для Росії й України щодо енергетичної політики з опорою на джерела внутрішнього та зовнішнього капіталу й інвестицій. Особливий наголос зроблено на правових аспектах розв'язання енергетичної проблеми і захисту навколишнього середовища, на введенні дійового законодавства в галузі їх економічного регулювання згідно з принципами Європейської Енергетичної Хартії. Держава повинна визнати невідкладність законодавчого вирішення питань щодо вітчизняних та іноземних інвесторів, покриття потреб ПЕК країни в капіталі із залученням насамперед внутрішніх джерел нагромаджень.
Для умов України визначено, що на задоволення потреб її енергетичного комплексу в капіталі за період 1993-2005 рр. необхідно інвестувати ЗО млрд. ам. дол. До цих оцінок не входять затрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії75. Розробляючи прогноз енергетичного балансу України на майбутнє, автори проекту взяли за основу вихідні показники 1990 р., який був порівняно сприятливим щодо паливно-енергетичного забезпечення. В цьому базовому році Україна витратила величезний обсяг енергоресурсів, еквівалентний 476 млн. т вугілля, одночасно компенсувавши дефіцит у 246 млн. т ум. од. імпортом нафти й газу. На цій, досить хиткій підставі, без урахування реального стану вуглевидобування, було зроблено надто оптимістичний, а точніше -помилковий висновок про те, що Україна "повністю забезпечує себе вугіллям" і потребує лише "імпортних поставок нафти й газу76.
Насправді ж за минулі 1990-1995 рр. обсяг видобутку вугілля скоротився майже на половину і становив у 1995 р. тільки 83,6 млн. т, або на 31,6 млн. т менше від того, що прогнозували на цей рік автори "базової концепції", і на 36,6 млн. т менше, ніж передбачено ними на 2005 і 2010 рр. При цьому тенденція до подальшого спаду видобутку вугілля, нафти й газу, а також виробництва електроенергії зберігається.
Отже, прогнозні оцінки енергетичного балансу України виявилися нереальними, а відтак і прогнозні обсяги інвестицій у стабілізацію та розвиток ПЕК України - заниженими. Це, мабуть, розуміють і самі автори концепції та прогнозу. Судячи з детального аналізу тексту, вони не розраховують на високу вірогідність такого приросту виробництва енергоносіїв за визначених обсягів інвестиційного капіталу. Назвавши його суму в ЗО млрд. дол., вони тут же підкреслюють, що в найближчі роки ця кількість капіталу може зрости до 100 млрд. ам. дол. і більше, виходячи з інтересів різних держав, - з тим, щоб можна було утримувати внутрішній капітал, залучати кредити та іноземні інвестиції77.
"Базова концепція" передбачає необхідність розвитку конкуренції на енергетичних ринках, а також введення ґрунтовних законодавчих актів щодо регулювання інвестиційної, кредитної, цінової і податкової політики у сфері енергетики. Ці досить корисні розробки можуть бути застосовані з метою активізації національної енергетичної політики України, безумовно, з урахуванням ситуації та негативних тенденцій, що складаються останнім часом. Істотний спад споживання енергії в Україні внаслідок загострення її дефіциту і падіння купівельної спроможності її споживачів дає підстави визнати справедливими вимоги концепції зекономити у 2000 р. 40-50% енергії проти рівня її споживання у 1990 р. Головне, щоб така економія досягалася за рахунок енергозберігаючих технологій, а не на шкоду виробництву та нормальній життєдіяльності населення.
Запропоновані авторами зазначеного документа результати розрахунків розмірів інвестицій в енергетику України на період 1993-2005 рр. за видами енергоресурсів показано в таблиці 11 та на рис.7.
Такі орієнтовні оцінки зроблено на початковий етап реструктуризації розвитку і технологічного оновлення енерговиробництва. Дійсні потреби українського ПЕК в інвестиціях для його кардинальної структурної й якісної перебудови мають бути значно більшими, якщо виходити з необхідності принципово нових технологічних рішень у становленні та розвитку сучасної системи пошуків, видобування, виробництва і споживання енергоносіїв, включаючи розвиток потрібної інфраструктури.