Geum.ru

Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Історія України» для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л.І

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Проблемно-пошукові питання
Мета та завдання
Подобный материал:
1   2   3   4

Проблемно-пошукові питання
  1. Які головні ознаки занепаду феодально-кріпосницької системи в Наддніпрянській Україні в першій половині XIX ст.?
  2. Які особливості мала селянська реформа 1861 р. в Україні?
  3. У чому полягала реформа місцевого самоврядування?
  4. Які особливості економічного розвитку України в другій половині ХІХ ст.?
  5. Як змінилося правове становище селянства в результаті проведених реформ?
  6. Які особливості модернізаційних процесів у соціальній сфері?


Теми доповідей та рефератів
  1. Ліквідація кріпосного права та реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. в Україні.
  2. Розвиток капіталізму в Україні.


Основна література
  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 249–273.
  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.192 –213.
  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.306–331.
  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.162–173.
  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. –Х.: ВД «Школа», 2008. – С.216–230.


Додаткова література:
  1. Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. / Ярослав Грицак. – [2-ге вид.]. – К.: Генеза, 2000. –360 с.
  2. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст. Соціально – політичний портрет / Г.Касьянов. – К.: Либідь, 1993. – 172 с.
  3. Лановик Б.Д. Історія України: навч. посібн. / Лановик Б.Д., Лазарович М.В. –[ 3-тє вид., випр.. і доп. ] –К.: Знання-Прес,2006. –С.215–232.
  4. Полонська – Василенко Н. Історія України : [у 2-х т.] / Наталія Полонська – Василенко. – К.: Либідь, 1992. – Т.2. – С.310 – 350.
  5. Сарбей В.Г. Національне відродження України // Україна крізь віки: [в 15-ти т. ]. –К.: ВД «Альтернативи», 1999. – Т.9. – 336 с.


Семінар № 6

Національно-демократична революція в Україні (1917-1921 рр.)

Мета та завдання: розкрити зміст внутрішньої і зовнішньої політики П. Скоропадського; аналіз діяльності Директорії УНР, причини втрати української державності; аналіз діяльності ЗУНР, причини її падіння, характеристика більшовицького режиму, аналіз політики «воєнного комунізму»;

План
  1. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика Павла Скоропадського.
  2. Прихід до влади Директорії УНР та її політика.
  3. Проголошення ЗУНР. Акт злуки УНР і ЗУНР.
  4. Утвердження в Україні комуністичного режиму.


Розгляд першого питання доцільно розпочати з підписання Брестського мирного договору. 10 січня 1918 р. на прохання УНР розпочалися переговори з країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією). Студенти повинні з’ясувати суть Брестського мирного договору. 17 лютого 1918 р. делегація УНР від імені ЦР звернулась до Німеччини з проханням надати допомогу Україні у важкій боротьбі за своє існування. У відповідь Німеччина та Австро-Угорщина розпочали наступ силами 450-тисячної армії. Україну було звільнено від радянських військ. ЦР на початку березня 1918 р. повернулася разом з німецько-австрійськими військами до Києва.

Поступово втрачаючи рештки влади, ЦР ще проіснувала до 29 квітня 1918 р., коли в Україні відбувся гетьманський переворот і до влади прийшов гетьман П. Скоропадський.

Вивчаючи перше питання, потрібно з’ясувати причини, що забезпечили безкровний характер гетьманського перевороту:
  • суттєві помилки ЦР позбавили її підтримки мас (непослідовність тактичних дій; зволікання із вирішенням насущних проблем соціально-економічних проблем; не досить прихильне ставлення до церкви, не усвідомлення потреби творення національної армії тощо);
  • підтримка П.Скоропадського 450-тисячною німецько-австрійською армією;
  • важке економічне становище України (зубожіння селян, падіння виробництва промислової продукції, руйнування транспорту тощо);
  • розкол у політичних силах, які мали більшість у ЦР, знецінення національних ідеалів.

Суттю режиму гетьманату була зміна демократичної парламентської форми правління на авторитарну.

Студенти повинні знати внутрішню та зовнішню політику гетьманату, досягнення та прорахунки в діяльності П. Скоропадського.

При вивченні другого питання, слід пам’ятати, що в травні 1918 р. партії про соціалістичної спрямованості утворили опозиційний гетьманові П. Скоропадському Український національний союз (УНС). 13 листопада 1918 р. на таємному засіданні УНС було вирішено підготувати збройний виступ проти П. Скоропадського і для керівництва повстанням було утворено тимчасовий орган – Директорію (названа за аналогією з Великою французькою революцією, в ході якої у 1795 р. після повалення якобінської диктатури було утворено директорію). До Директорії увійшли п’ять осіб: В. Винниченко- соціал-демократ, голова; С. Петлюра – соціал-демократ; Ф. Швець – соціаліст-революціонер; П. Андрієвський – соціал-самостійник; А. Макаренко – безпартійний. Головним центром зосередження антигетьманськогих сил стала Біла Церква. Найбільший бій відбувся під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.), де війська гетьмана зазнали нищівної поразки. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади і вона повністю перейшла до Директорії.

26 грудня 1918 р. Директорія проголосила дуже важливий документ – Декларацію, в якій оголосила себе верховною владою, зазначивши свою тимчасовість до скликання Конгресу Трудового Народу України. 16 грудня 1918 р. було утворено перший уряд Директорії , який очолив соціал-демократ В. Чеховський. 5 січня 1919 р. відбулися вибори до Конгресу трудового народу України – Тимчасового передпарламенту.

Вивчаючи третє питання, варто знати, що 22 січня 1919 р. на Софіївській площі в Києві було урочисто проголошено Акт Соборності України (злуки УНР і ЗУНР). На жаль, справжнього об’єднання не відбулося, бо через кілька днів Директорія змушена була покинути Київ під ударами наступаючої Червоної армії. В той же час Українська галицька армія ЗУНР вела бої з польськими військами, залишивши всю Східну Галичину під польською окупацією. Сторони, що об’єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в тогочасних складних умовах і до справжнього об’єднання справа не дійшла. Але варто знати, що Акт злуки мав велике значення для збереження соборності України.

Перші тижні перебування при Директорії при владі були періодом найвищого тріумфу, а далі її сила невпинно занепадала. Розпочався наступ радянських військ на Україну; 3 січня 1919 р. був зайнятий Харків, де частина української території отримала офіційну назву – Українська соціалістична радянська республіка (УСРР – ця назва існувала протягом 1919 –1936 рр.).

головою радянського уряду 29 січня 1919 р. став Х. Раковський.

16 січня 1919 р. Директорія офіційно оголосила стан війни з Росією, але сили були нерівні і 2 лютого Директорія переїхала до Вінниці, а 5 лютого радянські війська зайняли Київ.

Отже, поразку української революції 1917-1921 рр. спричинила ціла низка причин як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. Студенти повинні їх визначити.

Що до четвертого питання, то необхідно зазначити, що встановлення влади на українських землях виявилося для більшовиків нелегкою справою. Перші їхні два походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд проіснував тут з кін. 1917 р. по квітень 1918 р., а 2-й – з кін. 1918 р. по вересень 1919 року. Збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед – насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму.

Що ж собою являла більшовицька влада в Україні? Згідно з офіційними даними партійного перепису КП9б)У, у 1918 р. ця організація мала в своїх лавах лише 3% членів, що визнавали себе українцями, тобто з усіх 4364 членів КП(б)У лише 130 вважали себе українцями. У 1925 р. КП(б)У нараховувала вже 101 852 члени, але й тепер українці в ній становили меншість – всього 36,9%. Враховуючи той факт, що керівні пости займали, як правило, комуністи, можна зробити висновок, що ця влада була чужою для України і не могла виражати інтереси українського народу. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. Навесні 1919 р. на території України було введено жорстку економічну політику під назвою «воєнного комунізму».

Студентам варто звернути увагу на основні риси «воєнного комунізму»
  • в галузі сільського господарства:
    • травень 1918 – січень 1919 рр. – введення продовольчої диктатури, за якою в селян вилучалися всі надлишки хліба за твердими держці нами;
    • січень 1919 – березень 1921 рр. – введення продовольчої розкладки, за якою для кожної губернії встановлювався план здачі хліба державі ( тобто могли й увесь хліб забрати в селян);
  • у промисловості:
    • націоналізація всіх підприємств;
    • загальна трудова повинність;
  • у галузі торгівлі й розподілу:
    • заборона приватної торгівлі й перехід до прямого товарообміну при повній інфляції грошей;
    • карткова система розподілу продуктів;
    • зрівнялівка в зарплаті;
    • скасування плати за житло, комунальні послуги, проїзд в трамваї тощо.

Головною помилкою було залишення незмінною цієї політики після закінчення громадянської війни, що призвело до найглибшої кризи радянської влади, яка охопила всі сторони життя держави.


Проблемно-пошукові питання
  1. Назвіть основні причини падіння Центральної Ради.
  2. Які причини гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р.?
  3. Які причини падіння гетьманської влади П. Скоропадського?
  4. В чому були досягнення і прорахунки Директорії?
  5. Доведіть історичне значення проголошення Акту соборності України.
  6. Чому більшовикам вдалося захопити влади і утримати її в своїх руках?


Теми доповідей та рефератів
  1. Порівняльна характеристика політики й діяльності Директорії та Центральної Ради.
  2. Проголошення ЗУНР, її внутрішня та зовнішня політика.


Основна література
  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 338–371.
  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.230 –251.
  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.409–469.
  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.213–240.
  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. –Х.: ВД «Школа», 2008. – С.294–348.


Додаткова література:
  1. Винниченко В.К. Відродження нації: [у 2-х ч.] / Володимир Винниченко. – К.: Політвидав України, 1990.
  2. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії / Тарас Гунчак. – К.: Либідь,1993. – С.79 –182.
  3. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 / Дмитро Дорошенко. – Нью-Йорк, 1954. – Т.1-2.
  4. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття / Ісидор Нагаєвський. –К.: Укр. письменник, 1993. – 413 с.
  5. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали:[у 2-х т.]. –Т.1. – К.:Наукова думка, 1996; Т.2 – К.: Наукова думка, 1997.


Семінар № 7

Розвиток України у 20-30-ті роки ХХ ст.

Мета та завдання: аналіз причин запровадження НЕП(у), його сутність та результати; з’ясувати причини переходу до форсованої індустріалізації та її особливості, наслідки в Україні; визначити мету переходу до суцільної колективізації; вказати причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр..

План
  1. Україна в період нової економічної політики (НЕПу).
  2. Сталінські методи індустріалізації та їх здійснення в Україні.
  3. Колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.


Вивчати перше питання плану, слід з розкриття причин запровадження нової економічної політики (НЕПу). Слід наголосити, що соціально-політичне та економічне становище України ще більше ускладнювалося внаслідок голоду 1921-1923 рр. на Півдні України.

Для розуміння суті НЕПу, усвідомлення того, що було нового в новій економічній політиці, найкраще розглянути її в логічному послідовному порівнянні з попередньою політикою «воєнного комунізму». Головне знати, що розвиток НЕПу відбувався у три етапи:
    • зміна продрозкладки продподатком. Відповідно у селян уже не забирали надлишки сільськогосподарської продукції, а встановлювали певну норму їх здачі.
    • Запровадження вільної приватної торгівлі. Зумовлено воно було накопиченням надлишків сільськогосподарських продуктів у селян, проблемами з її реалізацією. Із запровадженням вільної торгівлі змінилися розподільчі відносини – картки замінив ринок.
    • Часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування оренди підприємств.

НЕП сприяв поліпшенню у суспільно-політичному житті країни, але, незважаючи на реальні позитивні зрушення, керівництво ВКП(б) відмовилось від НЕПу. Чому?

На це питання студенти знайдуть відповідь, вивчаючи друге питання плану. Перш за все слід обґрунтувати обставини, які привели до політики індустріалізації:
    • йдучи шляхом НЕПу, країна досягла довоєнного (1913 р.) рівня, що давало підстави для подальшого розвитку;
    • значне відставання від економічно розвинутих країн диктувало потребу індустріального розвитку;
    • створення матеріально-технічної бази для модернізації як промисловості, так і сільського господарства;
    • потреба зміцнити оборонну промисловість до початку нової війни.

Студенти повинні знати мету індустріалізації: перетворення країни з аграрної в індустріальну, із держави, що ввозить машини і обладнання, в державу, яка їх виробляє, забезпечити економічну самостійність і незалежність, зміцнити обороноздатність.

Також студентам потрібно з’ясувати особливості індустріалізації в Україні. Найважливішими з них є:
    • залучення в промисловість республіки відносно більшої кількості коштів, ніж в інші республіки;
    • побудова в Україні промислових гігантів (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Харківський тракторний завод, Краматорський машбуд та ін.);
    • поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей: електрометалургії, маргаринової, комбікормової, тощо.

Індустріалізація в СРСР (УСРР) розпочалася з важкої промисловості при форсованих темпах її здійснення. Джерелами (коштами) були: грабунок села, облігації внутрішньої позики, доходи від зовнішньої торгівлі, монополія на горілку, знецінені (не забезпечені золотом) гроші, режим жорсткої економії тощо.

Треба звернути увагу на труднощі індустріалізації:
  • форсовані темпи вимагали багато капіталовкладень;
  • нестача кваліфікованих кадрів;
  • нестача сировини і коштів тощо.

Студентам потрібно проаналізувати наслідки індустріалізації. Слід вказати на їх суперечливість і неоднозначність, визначити як позитивні зрушення, так і негативні.

Вивчати третє питання плану слід з розкриття причин колективізації. Потреби форсованої індустріалізації надзвичайно загострили проблему коштів. Єдиним джерелом одержання необхідних коштів став продаж за кордон зерна. Проте вже взимку 1927-1928 рр. в СРСР вибухнула хлібозаготівельна криза (селяни відмовлялися здавати хліб за свідомо заниженими цінами при високих цінах на промислові товари – так звані «ножиці цін»). Шлях виходу з кризи сталінське керівництво вбачало у поверненні до методів «воєнного комунізму», насильницькому вилученні хліба. Листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) прийняв курс на здійснення суцільної масової колективізації. Згідно з постановою ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації…» (5 січня 1930 р.) колективізація в Україні мала завершитись навесні 1930 р. Менше ніж за рік у республіці належало колективізувати всі селянські господарства. Це означало фактичне проголошення війни селянству.

Студентам слід звернути увагу на політику «ліквідації куркуля як класу», на форми здійснення цієї політики, зрозуміти, що внаслідок колективізації було знищене самостійне українське селянство, найбільш працьовита верства населення, вбито мотивацію до праці, почуття господаря.

З’ясовуючи причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр., слід розуміти, що в історичній літературі немає одностайності щодо причин голодомору 1932-1933 рр. Одні дослідники акцентують увагу на національно-політичних причинах голодомору (голод запланував сталінський режим для винищення українського селянства , тобто українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями-селянами). Інша група дослідників наголошує на соціально-економічних причинах («насильницьких хлібозаготівля», «політиці продрозкладки» тощо).

Треба пам’ятати, що голод 1932-1933 рр. став трагедією України.


Проблемно-пошукові питання
  1. До яких наслідків привела політика «воєнного комунізму»?
  2. Охарактеризуйте сутність НЕП(у).
  3. Перечисліть джерела фінансування індустріалізації?
  4. Якими були наслідки сталінського «стрибка в індустріалізацію»?
  5. В чому сутність сталінської «суцільної колективізації»?
  6. Які причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр.


Теми доповідей та рефератів
  1. Відбудова України на засадах НЕПу.
  2. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.


Основна література
  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 372– 401.
  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. – Львів: Світ, 2003. – С.252 –260, 263–269.
  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.478–518.
  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. – С.241–259.
  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. – Х.: ВД «Школа», 2008. – С.349–392.


Додаткова література:
  1. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. – К.: Генеза, 1996. – С.346 –402.
  2. Історія України: нове бачення: [у 2-х т. ] / [Гуржій О.І., Ісаєвич Я.Д., Котляр М.Ф. та ін. ]; під ред. В.А.Смолія. – К.:Україна, 1996. –Т.2. – С.173-244.
  3. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії / Тарас Гунчак. – К.:Либідь,1993. – С.183-220.
  4. Калініченко В.В. Історія України / Калініченко В.В., Рибалка І.К. –Ч ІІІ: 1917–2003рр. –Х.: ХНУ ім..В.Н.Каразіна, 2004. –С.177–269.
  5. Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії / Юрій Шаповал. – К.: Генеза, 2001. –560 с.


Семінарське заняття № 8

Україна у Другій світовій війні

(1939 – 1945 рр. )

План
  1. Україна в умовах фашистської окупації. Розгортання руху Опору.
  2. Визволення України від фашизму.
  3. Наслідки Другої світової війни для України.



Вивчаючи перше питання, треба з’ясувати, що в 1941 р. українські землі опинилися в епіцентрі військових дій. Перший рік війни з 22 червня 1941 р. до 22 липня 1942 р. привів до повного захоплення німецькими окупантами українських земель. Які причини трагедії і невдач першого періоду радянсько-німецької війни? Це потрібно з’ясувати при підготовки та обговоренні цього питання. Головне, студенти повинні знати, що причини трагедії криються в основному не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Але, студенти повинні й зрозуміти, що фашистському тоталітарному режиму був протиставлений сталінський тоталітарний режим, який був здатний швидко й оперативно приймати рішення, жорстко організовувати їх виконання, тому західні демократії луснули під фашистським чоботом, а СРСР вистояв і переміг.

Характеризуючи фашистський окупаційний режим на території України, необхідно підкреслити, що він існував від червня 1941 р. до жовтня 1944 р. й мав виконати три основні завдання:
    • забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської Німеччини;
    • фізичне знищення українського населення, депортацію та вивезення на роботу до Німеччини;
    • сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями.

Для реалізації цієї мети окупанти проводили рішучі дії. Які? Це й потрібно буде з’ясувати, вивчаючи основну та додаткову літературу з курсу.

Важливо звернути увагу на рух опору проти фашизму на українських землях. Архівні документи, історичні факти засвідчують, що в русі опору проти фашизму на українських землях було дві течії:
  • радянський партизанський та підпільний рух;
  • повстанський рух, в основі якого була політична організація ОУН і військова – УПА.

В роки боротьби проти німецьких окупантів у них були різні підходи до проблеми державності України. Радянські партизани і підпільники виступали за Радянську Україну в складі СРСР. Повстанці – за створення незалежної, самостійної Української держави.

Найскладнішими і актуальними проблемами історії повстанського руху в роки Другої світової війни, на які треба звернути особливу увагу, є:
  • суперечлива ситуація, що склалася в рядах ОУН напередодні і на початку війни;
  • взаємовідносини ОУН-УПА і Німеччини на різних етапах війни;
  • становлення, озброєння, чисельність та участь у бойових діях УПА;
  • внесок і оцінка національно-визвольного руху в перемогу над фашизмом і боротьбу проти тоталітаризму.

Слід пам’ятати, що після відступу фашистських сил за межі України провід ОУН прийняв рішення продовжити боротьбу проти радянської влади. Відповідно до нових умов було вирішено змінити структуру і тактику УПА.

Після капітуляції фашистської Німеччини (8 травня – Акт про капітуляцію) у серпні 1945 р. СРСР взяв участь у воєнних діях проти Японії. З її капітуляцією (2 вересня 1945 р.) була закінчена Друга світова війна.

Вивчаючи друге питання плану, зверніть увагу на те, що початком визволення території України стала Сталінградська битва, внаслідок якої розпочато контрнаступ і 18 грудня 1942 р. визволено перший український населений пункт – с. Півнівку Мілоського району Ворошиловградської (нині Луганської) області.

Студенти повинні пам’ятати, що перемога над Сталінградом у лютому 1943 р., розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р., а також самовіддана праця мільйонів людей в тилу ворога створили необхідні передумови для наступу Червоної армії по всьому фронту. Відкрилася можливість для оволодіння Лівобережною Україною, форсування Дніпра і створення сприятливих плацдармів на Правобережжі. Забезпечивши чисельну перевагу над ворогом, радянські війська просувалися на захід, витісняючи нацистських загарбників з України.

У результаті успішної Чернігівсько-Прип’ятської операції, що почалася в серпні 1943 р., частини і з’єднання Центрального фронту прорвали сильну оборону ворога і в ніч на 9 вересня форсували Десну. До 14 вересня вони звільнили понад 100 населених пунктів. 15 вересня взяли Ніжин – останній великий укріплений пункт противника на київському напрямку. Великих успіхів досягли й війська Воронезького фронту, які до 20 вересня вигнали противника з 800 населених пунктів північних областей України. Поразки німецьких військ змусили Гітлера прибути зі ставки в Східній Прусії у Вінницю. Фашистське командування розробило плани стабілізації ситуації, але вони зазнали краху. 21 вересня було взято Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом вересня обстановки після визволення1943 р. від гітлерівців очистили Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області та лівобережні райони Київщини.

Німецьким військам не вдалося втримати й Донбас, не виправдав їхніх сподівань могутній Міуський рубіж. Наступальну операцію за оволодіння Донбасом війська Південного і Південно-Західного фронтів почали 13 серпня. Вона тривала до 23 вересня 1943 р., гітлерівські війська були вигнані з Горлівки, Макіївки, а 8 вересня і з міста Сталіно ( тепер Донецьк). Частини Південно-Західного фронту вийшли до Дніпра. Почався кульмінаційний момент битви за Україну. Під безперервним вогнем артилерії та ударами авіації противника воїни змушені були проводити переправу через Дніпро. На правий берег пливли хто як міг: тримаючись за колоди, дошки, порожні діжки, ящики, плащ-намети, напхаті соломою. Посильну допомогу надавало населення придніпровських сіл. Але солдати тисячами тонули в холодній воді.

Тоді ж розгорнувся наступ у напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. За вміле керівництво бойовими діями при штурмі Запоріжжя ( його зайняли 14 жовтня) групу командирів нагородили орденом Богдана Хмельницького, заснованим у жовтні 1943 р. Війська Південного фронту прорвали німецьку оборону на річці Молочна і «закрили» в Криму 200-тисячну 17-ту армію.

Вранці 3 листопада 1943 р. несподівано для німецьких військ частини колишнього Воронезького, а тоді 1-го Українського фронту почали рішучий наступ на Київ. Сталін наказав зайняти українську столицю до річниці більшовицького перевороту. 6 листопада о 4 год. Ранку ціною величезних втрат ( лише в районі Букрина загинуло 40 тис. осіб) радянські війська зайняли столицю України.

У 1944 р. було проведено ряд операцій, котрі дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угрупування німецьких військ «Південь» і групу «А», зайняти всю Україну і Крим. Так, у результаті успішної Житомирсько-Бердичівської операції війська території від –го Українського фронту до середини січня 1944 р. майже повністю очистили від німецьких військ Житомирську, частково Київську, Вінницьку і Ровенську (тепер Рівненську) області. Війська 2-го Українського фронту під час Кіровоградської операції не тільки відкинули ворога від Дніпра, а й створили загрозу Корсунь-Шевченківській групі німецьких військ, оточеній 28 січня 1944 р. 17 лютого вона перестала існувати. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією праве крило 1-го Українського фронту провело Рівненсько-Луцьку операцію, після чого радянські війська вийшли з болотисто-лісової місцевості на оперативний простір. У березні 1944 р. на величезному фронті від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно почали наступ три Українські фронти. З 4 до 17 квітня 1944 р. війська пройшли до 350 км, оволоділи Вінницею, Проскуровом ( тепер Хмельницький), Тернополем і Чернівцями. Окремі частини 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон з Румунією. Успішно розвивали радянські війська наступ на півдні України. 13 березня вони взяли Херсон, 28 березня – Миколаїв, 10 квітня – Одесу, 12 травня повністю зайняли Крим.

10 червня 1944 р. почалася літня кампанія радянських військ. Наступаючи на захід, 17 липня передові частини перейшли кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Після розгрому оточених німецьких військ під Бродами радянські частини 27 липня ввійшли у Львів і Станіслав. Гітлерівське командування поспішно відводило війська до Карпат. У результаті Карпатсько-Ужгородської операції закінчилося звільнення від фашистської окупації території України в довоєнних кордонах. На останній стадії операції було очищено від військ противника Ужгород. 28 жовтня 1944 р. завершилося звільнення Закарпатської України. Остання подія створила умови для возз’єднання українських земель. У травні 1945 р. уряди Радянського Союзу та Чехословаччини підписали договір про передачу Закарпатської України до складу СРСР, що збільшило територію УРСР до 577 тис. кв. км.

Після капітуляції фашистської Німеччини (8 травня – Акт про капітуляцію) у серпні 1945 р. СРСР взяв участь у воєнних діях проти Японії. З її капітуляцією (2 вересня 1945 р.) була закінчена Друга світова війна.

Приступаючи до розгляду третього питання, студенти повинні пам’ятати, що Україна в роки Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська держава. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики в 1941 р., вдалися до тактики «спаленої землі», тобто знищували за собою все, що міг би використати противник. Як наслідок, лише безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. Ця сума вп’ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом останніх п’ятнадцяти довоєнних років. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення й господарство України, становила 1,2- 1,5 трлн. крб. – понад 40% національного багатства. На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України ( близько 250 сіл було дощенту), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науко-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. 10 млн. осіб залишилися без даху над головою. Проте найстрашнішими були людські втрати, які, за підрахунками дослідників, В Україні становили 8 млн. осіб ( військові – 2,5 млн, цивільні – 5,5 млн).

Економічне становище українських земель значно ускладнювалось тим, що на початку війни відбулася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено майже 1 тис. заводів та понад 4 млн. осіб. Крім того, з України евакуйовано 30 212 тракторів, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об’єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено в повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишилось на окупованій німцями території.