Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Історія України» для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л.І

Вид материалаМетодичні рекомендації

Содержание


Проблемно-пошукові питання
Проблемно-пошукові питання
Подобный материал:
1   2   3   4

Проблемно-пошукові питання
  1. Які особливі умови сприяли виникненню українського козацтва?
  2. Які верстви населення були соціальною основою і провідною силою в українському козацтві? В чому полягає сутність покозачення?
  3. У чому полягала основна відмінність між характером антифеодальних повстань в Україні кінця XVI ст. і 20-30-х рр. XVIІ ст. ?
  4. Які відмінності між реєстровим і низовим козацтвом позначилися на характері та результатах козацько-селянських повстань кінця XVI – першої половини XVIІ ст.?
  5. Охарактеризуйте причини і наслідки релігійного розколу України та появи на її теренах греко-католицької церкви.
  6. В чому особливість козацького суспільно-економічного устрою?


Теми доповідей і рефератів
  1. Козацьке повстання під проводом Криштофа Косинського.
  2. Боротьба українського козацтва з татарською навалою та турецькою агресією у XV – поч. XVIІ ст.


Основна література
  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 129–147.
  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.91 –113.
  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. ─ [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.136–159.
  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.83–103.
  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. – Х.: ВД «Школа», 2008. – С.88–102.



Додаткова література:
  1. Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х томах / Дмитро Іванович Дорошенко. – К.: Глобус, 1992. – Т.1 (до половини ХVІІ ст.). – С.186–229.
  2. Історія України: нове бачення: [у 2-х т. ] / [Гуржій О.І., Ісаєвич Я.Д., Котляр М.Ф. та ін. ]; під ред. В.А.Смолія. – К.:Україна, 1995. –Т.1. – С.144–151.
  3. Історія українського козацтва: Нариси: У 2-х т./ [редкол. В.А.Смолій та ін. ]. – [2-ге вид.] . – К.: Києво-Могилянська академія, 2009.
  4. Полонська – Василенко Н. Історія України: У 2-х т. / Наталія Полонська – Василенко. – К.: Либідь, 1992. – Т.1. – С.305–352.
  5. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: у 3-х т. / Дмитро Яворницький. – К.: Наукова думка, 1999.



Семінар №3

Національно-визвольна війна українського народу

Мета та завдання: розгляд причин, характеру, мети національно-визвольної війни; аналіз її рушійних сил та основних битв; характеристика основних договорів та історико-юридична їх оцінка.


План
  1. Передумови, причини, характер, рушійні сили національно-визвольної війни.
  2. Початковий період визвольної війни 1648-1649 рр. Зборівський мир.
  3. Воєнні дії у 1650-1653 рр. Білоцерківська угода.
  4. Україно-московські відносини в середині XVII ст. Переяславська рада, «Березневі статті», їх оцінка та історичне значення.


У першому питанні студентам важливо з’ясувати загальну політичну ситуацію на українських землях, що склалася в середині XVII ст. Імперська політика Польщі поставила український народ у безправне становище. Українські землі в середині XVII ст. стали центром загострення численних протиріч, які привели до соціального вибуху. Студенти повинні проаналізувати соціально-економічні, політичні, національно-релігійні, зовнішньополітичні причини національно-визвольної війни.

Вивчаючи друге питання, слід розуміти, що характер війни визначався метою, в якій в нерозривній єдності перепліталися соціальні, релігійні аспекти, що в кінцевому підсумку й окреслили її національно-визвольний характер. Масова участь у війні представників більшості верств українського народу дає підстави визначити її як всенародну. Рушійною силою стало селянство, а лідером – козацтво, союзниками – українські ремісники, міщани, дрібна шляхта, православне духовенство. Метою війни було повалення польського гніту, встановлення політичної, територіальної автономії в Запорозькій Січі, а в майбутньому – створення незалежної держави. 9 (19) лютого 1648 р. на Січі відбулася козацька рада, учасники якої обрали гетьманом Б. Хмельницького.

Студентам необхідно дати оцінку та вказати на історичне значення переломних битв козаків у перший період війни: під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Наслідком цих битв та облоги Львова, Замостя, повстання в Галичині під проводом С. Височана був повний розгром польської адміністративно-політичної системи в краї.

Важливо з’ясувати зміст і суть Зборівського договору (серпень 1649 р.) та дати йому оцінку. Це був певний компроміс між Польщею та Україною, і український народ здобув (уперше) національно-територіальну автономію в складі Речі Посполитої. Треба пам’ятати, що Зборівська угода була затверджена на початку 1650 р. Варшавським сеймом, але вона виявилася нежиттєздатною, бо не зняла суперечностей між Україною і Польщею.

Вивчаючи третє питання, необхідно зрозуміти, що влітку 1651 р. між Україною і Польщею знову розпочалися бойові дії. Вирішальна битва (червень 1651 р.) відбулася під Берестечком на Волині. Б. Хмельницький зазнав у ній поразку. Студенти повинні знати умови Білоцерківської угоди (28 вересня 1651 р.), яка фактично зводила нанівець українську автономію. Оцінюючи Білоцерківський договір, важливо звернути увагу на те, що Б. Хмельницький розглядав його як тактичний крок на шляху до мети. Наслідком цього договору була масова втеча селян із Правобережжя на землі Московської держави – Слобідську Україну.

У 1652-1653 рр. знову розпочалися воєнні дії: битва під Батогом (на Вінниччині, 22 -23 травня 1652 р.), облога Жванця (Поділля. 11 жовтня – 5 грудня 1953 р.), молдавські походи ( воєнні дії проти Молдови, союзниці Речі Посполитої, з метою розірвати її зв’язки з Польщею). Студентам слід звернути увагу на становище Гетьманщини наприкінці 1653 р., політичні наслідки воєнних дій. У зв’язку з таким перебігом подій гостро постала проблема пошуку військово-політичної допомоги ззовні.

При підготовки відповіді на четверте питання плану важливо зрозуміти, чому необхідним був союз із Москвою в 1654 р. Чому Хмельницький віддав перевагу союзу з Росією? Це зумовлювалося дією кількох чинників:
  • приналежністю до одного й того самого православного віросповідання;
  • близькістю мови і культури;
  • відносно військово-політичною слабкістю Росії порівняно з Османською імперією, що давало надію на збереження Україною свого державного статусу;
  • Росія мала територіальні суперечки з Польщею і, об’єктивно, це робило Московську державу союзником у боротьбі з Польщею.

Студенти повинні розуміти, що ніякого письмового договору в Переяславі (8 січня 1654 р.) не було укладено, там були усні переговори, які носили декларативний характер і не мали юридично-правової сили. Умови договору 1654 р. містяться в двох різних за формою актах: 11-ти статтях від 21 березня і узагальнюючій царській жалуваній грамоті гетьманові і війську Запорозькому від 27 березня. З боку України договір було викладено у формі «чолобитної», а з боку Росії – у формі «жалування», тобто царських указів. За своєю суттю договір був угодою двох держав. Студенти повинні познайомитися з змістом основних статей цього договору та дати йому свою оцінку.

Даючи історико-юридичну оцінку договору 1654 р., слід сказати, що серед істориків спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, зокрема:
  • «персональна унія» (незалежні держави, що мають власні уряди, але визнають владу одного монарха);
  • васальна залежність України від Росії;
  • автономія України у складі Росії;
  • конфедерація двох держав, спрямована проти зовнішнього ворога;
  • військовий союз між Україною і Росією;
  • возз’єднання українського і російського народів, тощо.


Проблемно-пошукові питання
  1. Назвіть соціально-економічні, національно-релігійні, зовнішньо-політичні причини національно-визвольної війни.
  2. Який був характер визвольної війни українського народу 1648-1657 років?
  3. Назвіть рушійні сили визвольної війни українського народу 1648-1657 років?
  4. Чому Б. Хмельницький пішов на перемир’я з Польщею і укладання Зборівського договору?
  5. Назвіть ознаки формування Української козацької держави в період визвольної війни.
  6. Дайте оцінку основним подіям національно-визвольної війни та її значення для майбутнього України.


Теми доповідей і рефератів
  1. Україно-російський договір 1654 р. та його історичне значення.
  2. Політичний портрет Богдана Хмельницького.


Основна література
  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 148–166.
  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.113 –123.
  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.160–182.
  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.104–122.
  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. – Х.: ВД «Школа», 2008. – С.126–153.


Додаткова література:
  1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні / Володимир Антонович. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
  2. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа /
    Михаил Сергеевич Грушевский. – К.:Лыбидь, 1990. – С.178–202.
  3. Смолій В.А. Богдан Хмельницький / Смолій В.А., Степанков В.С. – К.: Альтернативи, 2003. –399 с.
  4. Смолій В.А. Правобережна Україна у другій половині XVII - XVIIІ ст. Проблеми державотворення / Смолій В.А., Степанков В.С. – К.: Ін-т історії України, 1993. – 73 с.
  5. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: [у 3-х т. ] / Дмитро Іванович Яворницький. – К.: Наукова думка,1990-1991.


Семінар №4

Політичне і соціально-економічне становище України

(друга половина XVII – XVIIІ ст.)

Мета та завдання: розгляд причин втрати Україною своєї автономії; аналіз розпаду козацької України на два Гетьманати; характеристика гетьманування Івана Мазепи; аналіз знищення Запорозької Січі, остаточної ліквідації автономії України.


План
  1. Україна після смерті Б. Хмельницького. Руїна.
  2. Гетьманство І. Мазепи. Внутрішня і зовнішня політика.
  3. Особливості розвитку Лівобережної та Правобережної України.
  4. Знищення Запорозької Січі. Остаточна ліквідація автономії України.


Готуючись до відповіді на перше питання, слід звернути увагу на основні причини поступової втрати Україною своєї незалежності. Після смерті Б. Хмельницького (6 серпня 1657 р.) козацька старшина обрала спочатку регентом, а згодом і гетьманом України сподвижника Хмельницького, генерального писаря Івана Виговського. Зверніть увагу на помилки Івана Виговського, які призвели до утворення опозиції його владі й викликало глибокі протиріччя між Гетьманським урядом і Запорозькою Січчю. Опозиційний рух проти Виговського підтримала Москва. У цій обстановці Виговський і частина старшини пішли на встановлення союзу з Польщею. 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі було укладено договір. Познайомтеся з пунктами цього договору й оцініть його значення для України.

Намагаючись уникнути громадянської війни та територіального розколу, козацька старшина знову проголошує гетьманом Юрія Хмельницького, який недовго гетьманував під владою Росії і в 1660 р. під час походу на Правобережжя під Слободищами перейшов на бік поляків. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського договору (18 жовтня 1660 р.) став початок територіального розколу України. Україна поділилася на Лівобережну і Правобережну.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав булаву і постригся в ченці. Гетьманами Правобережної України у свій час були П. Тетеря (1663-1665), Петро Дорошенко (1665-1677), Юрій Хмельницький (1677-1681). А на Лівобережжі – І. Брюховецький (1663-1668), Де’мян Многогрішний (1669-1672), Іван Самойлович (1672-1687). Як влучно оцінює цей період історик Орест Субтельний, «доба Руїни сягнула свого апогею». Потрібно зрозуміти, що Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.

Студенти повинні знати, що в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Польщею і Росією, які у 1667 р. уклали між собою Андрусівський договір. Україна стає розмінною монетою в політичній грі й об’єктом колонізації Польщі і Росії.

Вивчаючи друге питання, слід звернути увагу на умовні два періоди гетьманування Івана Мазепи: перший, коли гетьман був слухняним виконавцем волі Петра І, другий, коли відкрито виступив проти антиукраїнської політики Москви. І.Мазепі вдалося вивести Україну із стану Руїни. Політичного безладдя, громадянської війни. Він зумів підняти престиж гетьманської влади, ставши володарем України на цілих 22 роки (з 1687 по 1709 рр.).

На семінарі студентам треба обговорити внутрішню і зовнішню політику Івана Мазепи, приділити увагу подіям Північної війни, розгрому Швеції в битві під Полтавою (червень-липень 1709 р.), причини та наслідки поразки політики І. Мазепи.

При розгляді третього питання необхідно підкреслити, що у другій половині XVIII ст.. на Лівобережжі України загострилися феодально-кріпосницькі відносини. В 1783 р. Катерина II запроваджує кріпацтво. На Правобережжі починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків, загострюються релігійні стосунки між уніатським і православним духовенством. Ці події викликали соціальне напруження, наслідком якого став народний рух - гайдамаччина ( три хвилі: 1734– 1738 рр., 1750 р. та 1768 р.) та Коліївщина (1768 р.).

Четверте питання плану: знищення Запорозької Січі, остаточна ліквідація автономії України не треба розглядати як одномоментний акт, бо цей процес був розтягнутий в часі і складався з цілого ряду взаємопов’язаних дій. Найголовнішими з них були:

1764 р. – ліквідовано Гетьманат як систему управління Україною, влада передавалася до II Малоросійській колегії;

1765 р. – ліквідовано слобідські полки (їх було п’ять) і замість них створено регулярні гусарські полки;

1775 р. – знищено Запорізьку Січ;

1781 р. – скасовано адміністративний поділ Лівобережної України на полки і сотні та запроваджено губернії за аналогією з Росією;

1783 р. – скасовано козацькі полки Лівобережжя (їх було 10), а замість них утворено карабінерні регулярні полки під управою російських офіцерів;

1783 р. – заборонено вільний перехід українських селян з місця на місце, введено кріпосне право;

1785 р. – українська старшина урівнювалась в правах з російським дворянством;

30-ті роки XIX ст. – припинення дії місцевого права в Україні та перехід виключно до загальноросійських законів.

В другій половині XVIIIст. відбувається спершу занепад, а потім руйнація Польської держави: 1772 р. – перший поділ Польщі між Росією, Австрією Прусією; 1793 р. – другий поділ між Росією і Прусією; 1795 р. – третій поділ між Росією, Австрією Прусією. В результаті трьох поділів Речі Посполитої 62% території і 45% населення колишньої Польщі дісталися Росії, 18% землі та 32% населення – Австрії, відповідно 20-30% відійшло до Прусії. Українські землі, що входили до її складу, стали розірваними між Росією і Австрією. В той же час відбулось їх внутрішнє поєднання під владою двох імперій: в Російській імперії були сполучені Правобережна і Лівобережна України, а Галичина, Буковина й Закарпаття ввійшли до складу Австрійської імперії.


Проблемно-пошукові питання
  1. Чому гетьман І. Виговський прагнув до федерації з Польщею?
  2. Дайте порівняльні характеристики Гадяцького трактату і «Березневих статей» В чому їх відмінність і перевага?
  3. Які наслідки мала доба Руїни для української землі?
  4. Охарактеризуйте державницьку діяльність гетьмана І. Мазепи.
  5. Які зміни стались у політичному та соціально-економічному розвитку України після І. Мазепи?
  6. Чому Російська імперія пішла на повну ліквідацію автономії України саме у другій половині XVIIIст.?
  7. Які зміни відбулися в становищі населення Правобережної України в результаті поділів Польщі?



Теми доповідей та рефератів
  1. Північна війна 1700-1721 рр. та Україна.
  2. Слобідська Україна другої половини XVII-XVIII ст.: історія заселення земель, особливості адміністративно-військового устрою.


Основна література:
  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. ─ [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 167–203.
  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.124 –151.
  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. ─ [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.182–247.
  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. – С.122–140.
  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. – Х.: ВД « Школа », 2008. – С.155–200.


Додаткова література:
  1. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVIIІ ст.: кордони, населення, право / О.Гуржій. – К.: Основи, 1996. – 223 с.
  2. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: [у 2-х т.]. / Дмитро Іванович Дорошенко. – Т.2. – К.: Глобус, 1992. – С.51 –72, 102–112, 136–158, 199– 229.
  3. Полонська-Василенко Н. Історія України: [у 2-х т. ] / Наталія Полонська –Василенко. – К.: Либідь, 1992. – Т.2. – С.36–46, 61–76, 101–109, 136–138.
  4. Рибалка І.К. Історія України: [1-2 ч. ] / Іван Климентійович Рибалка. – Ч.І. – Х.: Основа, 1994. – С.165 –194, 200 –251.
  5. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та модерної України / Наталія Яковенко. – [3-тє вид., доп.]. – К.: Критика, 2006. – С.370 – 418.



МОДУЛЬ 2


Семінар № 5

Україна у XIХ - на початку ХХ ст.

Мета та завдання: висвітлити основні ознаки кризи феодально-кріпосницької системи господарювання; розкрити особливості соціально-економічного розвитку українських земель в складі царської Росії та Австро-Угорщини ; значення скасування кріпосного права 1861 р. та інших реформ, проведених російським урядом в 60-70-х рр. ХІХ ст., характеризувати економічний та соціальний розвиток в Україні наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст.

План
  1. Доба «великих реформ» 60-70-х рр. ХІХ ст. та її наслідки для України.
  2. Розвиток капіталізму в Україні у другій половині ХІХ ст.
  3. Модернізаційні процеси в соціальній сфері.


Розглядаючи перше питання семінару, з’ясуємо основні причини скасування кріпосного права:
    • криза феодально-кріпосницької системи господарювання;
    • поразка царської Росії в Кримській війні, яка показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії;
    • загроза селянської війни, селянські повстання та виступи фактично створили революційну ситуацію.

Скасування кріпосного права (19 лютого 1861 р.), селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства. Які це зміни студенти повинні з’ясувати. Крім того, потрібно звернути увагу на інші реформи: місцевого управління, судочинства, освіти, військової служби та ін. Оцінюючи реформи 60-70-х рр. XIX ст., потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського режиму провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих проблем шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Проте, вони відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин.

Студентам треба звернути увагу на зміни в західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. Поразка Австрійської імперії в австро-прусській війні 1866 р. спричинила загострення суперечностей усередині країни між Австрією та Угорщиною, що загрожувало розпадом імперії Габсбургів. У 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою імперія перетворювалась на дуалістичну Австро-Угорську монархію. До складу Австрії увійшла Галичина і Буковина, до Угорщини – Закарпатська Україна. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, Буковина також отримала внутрішнє самоврядування, Закарпаття ж стало складовою частиною Угорщини без права на самоврядування. Студентам потрібно познайомитися з соціально-економічним розвитком західноукраїнських земель й порівняти його з розвитком, що відбувався на землях, які входили до Російської імперії.

Вивчаючи друге питання, необхідно зазначити, що незважаючи на обмеженість і непослідовність реформ, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. –5301.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866–1879 рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець ХІХ ст.. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад не мав сполучення з Одесою.

Варто знати, що розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам’яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Протягом 1861–1900 рр. видобуток кам’яного вугілля в Донбасі зріс з 10 до 672 млн. пудів. У 1890 р. він становив 68% загальноросійського видобутку. Вже з початку 70-х років ХІХ ст. Донбас за рівнем видобутку вугілля вийшов на перше місце в імперії.

Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. За 30 років ( з 1870 по 1900 ) видобуток зріс у 158 разів ( з 1,3 до 210 млн. пудів). Уже тоді Україна давала 57 % видобутку руди в Росії. У 80-90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинонобудівних заводів. Наприкінці 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52% загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років ХІХ ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. З 1888 по 1894 рр. тут було створено 22 іноземні кампанії з основним капіталом 62,9 млн. крб. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон.

Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

Отже, Україна незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії. Які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. ХІХ ст. Україна давала 70% усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15%. Особливістю економічного розвитку України було й те, що нагромадження капіталу відбувалося не в руках українців, а в руках їхніх чужонаціональних експлуататорів.

Розглядаючи третє питання, студентам необхідно звернути увагу на те, що скасування кріпосного права, селянська реформа внесли істотні зміни в правове становище селянства України, а саме:
  • селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та господарські питання;
  • набувати у власність нерухоме майно;
  • займатися торгівлею і різними промислами;
  • селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалося право подавати позив і відповідати в суді тощо.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило близько 13% загальної кількості населення. Кількість дрібних міст з населенням до 10 тис. осіб скоротилася майже вдвічі. У них проживало тільки 11,8% міського населення. Водночас подвоїлася кількість порівняно великих і середніх міст.

Індустріалізація та урбанізація мало торкнулися українців, які становили в 1897 р. 73% загальної кількості населення і тільки 30% міського. Лише трохи більше 5% українців жило в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38%, для євреїв – 45%. Мало українців було і серед інтелігенції: 16% – юристів, 25% – учителів, менше 10% – письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12% населення, переважно це були гірники, металурги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка становила 8% загальної кількості населення ( у Російській імперії загалом –4%) і домінувала у торгівлі та банківській справі. Поляки, які, як і євреї, жили переважно в Правобережній Україні, становили близько 6,5% населення.

Необхідно пам’ятати, що надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною – робота в кам’яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна – по 12 год. На деяких підприємствах робочий день перевищував 15 год. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишалася на низькому рівні. На підприємствах не було служб охорони праці,дуже часто траплялися нещасні випадки. За далеко неповними даними, протягом 1864-1899 рр. на промислових підприємствах України загинуло 3300 і скалічено понад 16 тис. робітників.

Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів та заводчиків. Спочатку, особливо в 60-70-ті роки, виступи набрали форм заворушень. Другою, вищою формою боротьби, стали страйки. Тільки протягом 1880–1894 рр. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальне число учасників страйків становило 29 тис. осіб.

Варто пам’ятати, що внаслідок реформи 1861 р., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Протягом 60–90-х років середній селянський наділ в Україні зменшився з 4,5 до 1,9 десятин, а багато селянських дворів володіли ділянками від 0,5 до 1,5 десятин. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл,де селянський наділ не перевищував 0,15 –0,25 десятин.

Гострого характеру набула боротьба селянства протягом 70-х років, особливо в губерніях Правобережної України. Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках ХІХ ст. За неповними даними, лише протягом 1890–1900 рр. в Україні відбулося понад 150 заворушень селян.