І. Л. Жук, О. М. Неживець господарське право

Вид материала

Документы

Содержание Суб'єктами антимонопольно! політики Об'єктами антимонопольно!' політики Мета антимонопольного регулювання До засобів антимонопольного регулювання варто відносити Зловживаннями монопольним становищем вважаються Природна монополія Предметом регулювання Суб'єкти природних монополій зобов'язані Антимонопольного комітету До компетенції Антимонопольного комітету України відноситься Антимонопольний комітет України

Подобный материал:

• Президія вищої атестаційної комісії україни, 148.41kb.
• 1. Господарське право. Господарське законодавство, 475.2kb.
• О. В. Михайлов господарське законодавство (право) Курс лекцій, 7599.32kb.
• Програма курсу "Господарське законодавство". До лекційного матеріалу входять такі теми:, 153.52kb.
• Тема Господарське право в системі права України, 50.94kb.
• «Методологічні засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (спец., 188.97kb.
• Булгакова І. В. Господарське право України: Навч посіб. Ю: Прецедент, 2006, 88.64kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Господарське право» (для студентів денної І заочної форм, 1131.42kb.
• А. І. Жук 2008 г, 802.37kb.
• Господарське право, 8704.78kb.

§ 1. Антимонопольне законодавство і його значення

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а також розвиток конкуренції, яка змушує виробників підвищувати якість продукції і стимулює виготовляти товари, необхідні споживачам.

Стан ринку якого-небудь товару або послуги, протилежний конкуренції, називається монополією. Монополія — це домінуюче становище суб'єкта господарювання, що дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку повного товару.

З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки, країни з ринковими відносинами стали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Цю функцію взяла на себе держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відносин, що може реалізувати антимонопольні функції.

На основі суперечностей, які існують між монополією і конкуренцією, і небезпеки монополізму для розвитку економіки ринкового типу, випливає необхідність обмеження монополізму і правового регулювання з боку держави цього процесу. Таке регулювання спрямоване на формування і розвиток конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання ресурсів, вільне відходження на ринок підприємців, свободу споживачів у виборі товарів різноманітного асортименту, кращої якості за більш низькими цінами.

Оскільки монополія є одним з тих економічних утворень, при наявності яких ринковий механізм не

>>>315>>>

може виконувати свої регулюючі функції, те загальноприйнятою практикою є прийняття певних законів, які перешкоджають монополізації ринків одним підприємством або групою підприємств. Основою обмеження монополізму в економіці України є анти-монопольне законодавство.

Формування антимонопольного законодавства в Україні почалося 18 лютого 1992 p., коли Верховна Рада України прийняла Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» та Господарському кодексі України (ст. 21—43), де визначаються правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції і здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Деякі положення Закону «Про Антимонопольний комітет України», прийнятий Верховною Радою України 26 листопада 1993 p., який встановлює структуру і правовий статус Антимонопольного комітету — державного органу, що повинен здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства також використовуються на практиці.

Важливими законами, що регулюють антимоно-польну діяльність, є також Закон України «Про захист від несумлінної конкуренції» від 7 червня 1996 р. і Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р.

На основі перерахованих вище законів формується і здійснюється антимонопольна політика України, яка спрямована на запобігання монопольної діяльності, її обмеження і припинення, а також на розвиток конкуренції.

§ 2. Основні поняття, суб'єкти й об'єкти

антимонопольно! політики. Монопольне становище і обмеження конкуренції

Однією з визначальних ознак підприємця-монопо-ліста є його монопольне становище — домінуюче становище підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими монополістами обме-

>>>316>>>

жувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольне становище підприємця, коли частка його на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Другою ознакою монопольного становища є монопольна ціна — ціна, що приводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача. Така ціна може бути монопольно низькою — використовується для досягнення монопольного становища і монопольно високою — коли таке становище вже досягнуте.

Монопольна діяльність — дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і управління, яке тягне за собою недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції.

Ринок у певних територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр входження у нього господарюючих суб'єктів, визначається як монополізований ринок. Ринок України варто розглядати як високомонопо-лізований.

Така ситуація обумовлює проведення активної антимонопольно! політики, в основі якої повинна бути Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Мета цієї програми — формування і розвиток конкурентного середовища.

Суб'єктами антимонопольно! політики в Україні є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки і розвиток конкуренції. До них належить: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, керівники і трудові колективи підприємств (об'єднань) і покупці.

>>>317>>>

Об'єктами антимонопольно!' політики є: монополізований ринок у цілому і його окремі елементи; господарюючі суб'єкти, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Мета антимонопольного регулювання з боку держави — захист інтересів споживачів від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.

До засобів антимонопольного регулювання варто відносити:

• встановлення більш високого рівня цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності;

• декларування зміни цін;

• встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

• регулювання обсягу ринку виробництва;

• встановлення державних заявок і контрактів;

• розділ ринків;

• тарифне обслуговування імпорту й експорту товарів.

Само по собі монопольне становище того або іншого підприємця ще не є порушенням антимонопольного законодавства. Повинен бути доведений факт зловживання монопольним становищем на ринку.

Зловживаннями монопольним становищем вважаються:

• нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, які не стосуються предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

• обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

• часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення чи

>>>318>>>

підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

• інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

• встановлення монопольно високих/низьких цін/тарифів, розцінок на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів.

Статтями 26, 27 Господарського кодексу України передбачають обмеження конкуренції та обмеження монополізму в економіці.

Згідно зі ст. 26 рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

• подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;

• подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

• подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

• здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.

Стаття 27 регулює обмеження монополізму в економіці. Вона передбачає, що монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з

>>>319>>>

іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг), які перевищують розмір, встановлений законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Наведені форми зловживань монопольним становищем становлять першу групу порушень антимонопольного законодавства.

До другої групи порушень відносяться неправомірні угоди між підприємцями, які спрямовані на:

• встановлення (підтримку) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплати), націнок;

• розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівлі, або по колу споживачів та за іншими ознаками з метою їх монополізації;

• усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

До третьої групи порушень відносять дискримінацію підприємців органами влади і управління через:

• заборону створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

• примус підприємців до пріоритетного укладання

>>>320>>>

договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів.

• прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

• установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший;

• надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, що ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що веде до монополізації ринку певного товару;

• обмеження прав підприємців щодо придбання і реалізації товарів;

• встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Винятком із названих положень можуть бути випадки, коли мова йде про забезпечення національної безпеки, оборони і суспільних інтересів.

Нарешті, до четвертої групи порушень антимонопольного законодавства, чинне законодавство відносить використання методів, що становлять несумлінну конкуренцію — які-небудь дії в конкуренції, які суперечать правилам, торговельним й іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

До окремих видів несумлінної конкуренції відносять:

1. Неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форми, упакування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

2. Навмисне поширення неправдивих або неточних даних, що можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

3. Одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння збитку діловій репутації або майну іншого підприємця.

4. Замовлення, виготовлення, розміщення або поширення юридичними або фізичними особами

>>>321>>>

реклами, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.

§ 3. Правове регулювання діяльності природних монополій

Правові, економічні й організаційні основи державного регулювання діяльності природних монополій в Україні визначає Закон України «Про природні монополії». Метою цього закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій і споживачів їхніх товарів.

Природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку більш ефективне за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару при збільшенні обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені в споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Згідно з вищезгаданим Законом регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

• транспортування природного газу трубопроводами і його розподіл;

• транспортування інших продуктів трубопровідним транспортом;

• передача і розподіл електричної енергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами й іншими об'єктами

>>>322>>>

інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

• управління повітряним сполученням;

• зв'язок загального користування;

• центральне водопостачання і водовідведення;

• централізоване постачання теплової енергії;

• спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

До суміжних ринків, що регулюються цим Законом, відносяться:

• постачання природного газу й інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

• збереження природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлений умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності і збереження природного газу (ліцензійними умовами);

• внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним, повітряним, річковим і морським транспортом;

• виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву електроенергії (ліцензійними умовами);

• постачання електричної енергії;

• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується винятково для внутрішніх виробничих потреб), в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності по виробництву теплової енергії (ліцензійними умовами);

• надання послуг міжміського і міжнародного телефонного зв'язку.

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з Законом України «Про природні монополії» є:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

>>>323>>>

• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

• гласності і відкритості процедур регулювання;

• адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;

• самоокупності суб'єктів природних монополій;

• стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

• забезпечення захисту прав споживачів. Суб'єкти природних монополій зобов'язані:

• дотримуватись встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки і якості товарів;

• вести окремий бухгалтерський облік з кожного виду діяльності, що підлягає ліцензуванню;

• забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію виготовлених ними товарів споживачам, а також не перешкоджати реалізації договорів між виробниками, які здійснюють діяльність на суміжних ринках, і споживачами;

• надавати органам, що регулюють їхню діяльність, документи й інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах і в терміни, установлені відповідними органами;

• забезпечувати посадовим особам органів, що регулюють їхню діяльність, доступ до документів і інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, устаткування і земельних ділянок, які знаходяться в їхній власності або користуванні.

Суб'єкти природних монополій не можуть чинити дії, що приводять або можуть привести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання згідно з названим Законом, або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.

>>>324>>>

§ 4. Антимонопольний комітет України, його структура, функції і повноваження

Для реалізації антимонопольно! політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства створено Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. До складу Антимонопольного комітету України входить Голова і десять державних уповноважених.

Голова Антимонопольного комітету України входить до складу Кабінету Міністрів України. Термін повноважень Голови Антимонопольного комітету України — сім років, призначається він Верховною Радою України.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначається Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» і Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

Згідно з Законом України «Про Антимонопольний комітет України» завданнями Антимонопольного комітету України є:

• здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

• захист законних інтересів підприємців і споживачів шляхом застосування заходів по запобіганню і припиненню порушень антимонопольного законодавства;

• сприяння розвиткові сумлінної конкуренції у всіх сферах економіки.

Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:

• законності;

• гласності;

• захисту прав господарюючих суб'єктів на засадах їх рівності перед законом і пріоритету прав споживачів.

До компетенції Антимонопольного комітету України відноситься:

>>>325>>>

• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів;

• розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства і прийняття рішень за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

• звертання в суд або господарський суд з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства;

• розробка рекомендацій державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

• участь в укладанні проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, ан-тимонопольної політики і демонополізації економіки;

• участь у висновку міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів і програм, з питань, що відносяться до компетенції Антимонопольного комітету України;

• узагальнення практики застосування антимонопольного законодавства, розробка пропозицій щодо його удосконалення;

• розробка й організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушень антимонопольного законодавства;

• систематичне інформування населення України про свою діяльність;

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

• визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємців на ньому;

• давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства, про примусовий поділ монопольних утворень;

• давати центральним і місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого і регіонального самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування або

>>>326>>>

зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;

• вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у випадку порушення ними антимонопольного законодавства;

• накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;

• розробляти і затверджувати нормативні акти, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, підприємцями, їх об'єднаннями, контролювати їх виконання.

Державні уповноважені Антимонопольного комітету України з питань дотримання антимонопольного законодавства мають право безперешкодного доступу до інформації органів влади, управління, а також будь-яких підприємців. Але якщо мають місце збитки, нанесені розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю, то ці збитки повинні бути відшкодовані Антимонопольним комітетом у повному обсязі за рахунок Державного бюджету.

Антимонопольний комітет України здійснює свої повноваження з дотриманням Конституції і законів України незалежно від центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування, їхніх посадових осіб і підприємців, а також об'єднань громадян.

Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень з метою перешкоди виконання ним службових обов'язків або ухвалення неправомірного рішення спричиняє відповідальність, передбачену законодавством.

Розпорядження Антимонопольного комітету, держуповноважених цього Комітету, що приймаються в рамках їхніх повноважень, є обов'язковими для

>>>327>>>

виконання. Реалізація таких розпоряджень здійснюється шляхом подачі заяви (позову) у суд або арбітражний суд.