Клінічний протокол

Вид материалаДокументы
Клінічні прояви
Клінічні прояви.
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22

Епідеміологія.

  • Інфікує епітелій шкіри та слизових, спричиняючи розвиток бородавок.
  • Існує біля 100 різних типів HPV.
  • Класифікація базується на переважній локалізації спричинених уражень (геніталії/шкіра), а також схильності до індукції злоякісної проліферації.
  • Штами HPV, які вражають шкіру не схильні вражати слизові оболонки, генітальний тракт.
  • “Генітальні” штами здатні вражати слизові оболонки кон’юнктив, носової, оральної порожнин, гортані.
  • Імунокомпрометовані діти з ураженою клітинною ланкою імунітету мають підвищену схильність до розвитку поширених, інтенсивних бородавок.
  • Передача інфекції відбувається від людини до людини наступними шляхами:
      • при тісному контакті шкіри через мікротравми
      • при проходженні дитини крізь інфіковані пологові шляхи
      • статевим
      • не виключений шлях інфікування in utero.
  • Не було описано вроджених аномалій розвитку, пов’язаних із HPV.
  • Інфікування новонародженого при проходженні пологовими шляхами може призводити до розвитку папіломатозу гортані.

Клінічні прояви:

  • бородавки, які розташовані на шкірі та слизових оболонках статевого тракту, кон’юнктив, носової, оральної порожнин, гортані
  • можуть мати різноманітний вигляд.

Діагностика:
  • клінічні прояви
  • цитологічне дослідження вогнища ураження дозволяє встановити наявність метаплазії (рекомендовано при ураженнях аногенітальної області, слизових)
  • папіломатоз гортані вимагає проведення ларингоскопії
  • ПЛР дозволяє визначити наявність вірусу в ураженнях та визначити належність їх до онкогенних штамів.

Лікування.

  • Залежить від локалізації уражень.
  • Не існує універсальної терапії, яка підходила би при усіх типах уражень/усім хворим.
  • Лікування може індукувати ремісію, вільну від бородавок, але не дозволяє позбавитися від вірусу, який може призводити до рецидивів.
  • Покази до лікування встановлюються індивідуально, виходячи з локалізації уражень, їх поширеності, наявності метаплазії, наявності ураження дихальних шляхів, бажання хворого.
  • Місцева терапія хімічними речовинами:
      • подофілотоксин – місцево обробляти усі ураження 2 рази на день протягом 3 послідовних днів, в подальшому 1 раз на тиждень до 4 тижнів;
      • Трихлороцтова/дихлороцтова кислоти – застосовуються під контролем дерматолога;
      • місцеві ін’єкції препаратів інтерферону альфа можуть використовуватися;
      • ефективність варіює від 20 до 80%.
  • Хірургічне втручання (кріодеструкція, кюретаж, випаровування лазером, тощо) використовується при поодиноких ураженнях.
  • Папіломатоз гортані важко піддається лікуванню:
      • лікування спрямовано на відновлення прохідності дихальних шляхів;
      • хірургічне втручання складає основу лікування;
      • можливі ін’єкції препаратів інтерферону альфа у вогнища інфекції;
      • при частих рецидивах, поширенні уражень на трахею, бронхи, паренхіму легень можливе системне застосування препаратів інтерферону альфа .
Вірусний гепатит С.

Епідеміологія.

  • Поширеність вірусного гепатиту С серед ВІЛ-інфікованих дітей у розвинених країнах є вищою, ніж у загальній популяції.
  • Найчастіший шлях інфікування дітей є вертикальна трансмісія.
  • Ризик є вищім при високому вірусному навантаженні матері
  • ризик вертикальної трансмісії вірусного гепатиту С серед ВІЛ-інфікованих жінок є більшим у 2,8 раза ніж серед неінфікованих ВІЛ
  • Ризик вертикальної трансмісії ВІЛ серед жінок ко-інфікованих вірусним гепатитом С є вищим у 1,7 раза ніж не інфікованих вірусним гепатитом С.
  • Кесарський розтин не впливає на ризик вертикальної трансмісії.
  • Грудне вигодовування не впливає на ризик вертикальної трансмісії.
  • Застосування матір’ю внутрішньовенних наркотиків підвищує ризик вертикальної трансмісії ВІЛ.
  • Генотип гепатиту С не впливає на ризик вертикальної трансмісії.

Клінічні прояви.

  • Захворювання має прогресуючий перебіг, який призводить до розвитку фіброзу, цирозу печінки:
      • швидкість прогресування є індивідуальною;
      • загалом у дітей, особливо раннього віку, має місце повільне прогресування захворювання;
      • прогресування морфологічних змін, на початкових етапах, не супроводжується жодними клінічними проявами;
      • рівні вірусного навантаження, АЛТ не є добрими прогностичними маркерами прогресування захворювання.
  • На сьогоднішній день не встановлено достовірних відмінностей у перебігу вірусного гепатиту С у ВІЛ-інфікованих та неінфікованих ВІЛ-дітей.

Діагностика.

Серологічне дослідження.
  • Визначення IgM:
    • ІgM вказує на загострення хронічного вірусного гепатиту С/ гострий вірусний гепатит С;
    • може давати хибний результат.
  • Визначення IgG/сумарних антитіл:
      • вказує на наявність хронічного вірусного гепатиту С/ раніше перенесену інфекцію;
      • наявність антитіл до HCV у дітей молодших 18 місяців може бути пов’язане з трансплацентарною передачею антитіл і є неінформативним.
  • Визначення РНК HCV:
    • якісне
      • дозволяє встановити діагноз у дітей молодших 18 місяців
      • у дітей старших 18 місяців, в яких визначаються антитіла до HCV (особливо в поєднанні з підвищеними рівнями АЛТ) підтверджує інфекцію
      • незалежно від отриманого результату (позитивного або негативного!) після його отримання слід повторити обстеження
        • позитивний результат вимагає верифікації (виключенні хибно позитивного)
        • негативний результат вимагає верифікації (виключенні хибно позитивного);
    • кількісне
      • використовується для моніторингу вірусного навантаження при проведенні лікування
    • визначення генотипу вірусу гепатиту С
      • прогноз відповіді на терапію
      • тривалість терапії.
  • Біопсія печінки:
    • єдиний засіб достовірно оцінити ступінь морфологічного ураження печінки;
    • остаточно визначення діагнозу;
    • визначення показів до проведення терапії.
  • Підвищені рівні АЛТ указують на наявність цитолізу, а також:
    • можуть мати поза печінкове походження;
    • не відбивають ступінь морфологічних змін;
  • при обстеження ВІЛ-інфікованого з вірусним гепатитом С у випадках підвищених рівней трансаміназ, розглядаються інші причини гіпертрансфераземії (інші збудники гепатитів, медикаментозна токсичність).

Лікування і нагляд.
  • Лікування проводиться вірусного гепатиту С у ВІЛ-інфікованих дітей проводиться згідно принципів та препаратами як у дітей не інфікованих ВІЛ:
    • підвищені рівні АЛТ (щонайменше в 1,5 раза вище верхньої межі норми);
    • наявність ознак реплікації ВГС;
    • ознаки хронічного гепатиту в біоптаті печінки.
  • Діти, в яких захворювання спричинив вірус гепатиту С 1 генотипу, мають гіршу відповідь на терапію, ніж ті, в яких захворювання спричинено 2 та 3 генотипами.
  • На сьогоднішній день відсутні результати контрольованих досліджень з ефективності лікування ВГС у ВІЛ-інфікованих дітей.
  • Екстраполюючи дані отримані в дорослих можна прогнозувати меншу ефективність специфічної терапії ВГС у ВІЛ-інфікованих дітей ніж у дітей не інфікованих ВІЛ.
  • Всім хворим із хронічним вірусним гепатитом С показано щеплення проти вірусного гепатиту А та В.



Вірусний гепатит В.