Geum.ru

Життєвий І творчий шлях Василя Стуса

Вид материалаУрок

Содержание


Тема: Життєвий і творчий шлях Василя Стуса.Мета
Тип уроку
Хід уроку.
Як ви розумієте ці рядки, поясніть?
Мороком горло огорне –
Устами ледь розпуклими –
“Був зал, мов постріл
Тільки тобою
Горить свіча –
Метод – прес.
Гронування. (асоціативне сонечко)
Подобный материал:


Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки

Донецької облдержадміністрації

Слов’янський професійний машинобудівний ліцей


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА УРОКУ



з української літератури на тему:

“Життєвий і творчий шлях Василя Стуса”




Розроблено викладачем української мови та літератури

Алімовою Лілією Борисівною


Розглянуто і ..............

на засіданні методичної

комісії .....


Слов’янськ,2007

Тема: Життєвий і творчий шлях Василя Стуса.


Мета: Ознайомити учнів із життям і поетичною творчістю нездоланного

непереможеного поета; виховувати гордість за національні таланти,

мужність і готовність загинути за Україну та справедливість; розвивати

зв’язне мовлення, критичне мислення, пам’ять ,самостійну думку.


Тип уроку: Урок вивчення нового матеріалу.


Обладнання: портрети В.Стуса, виставка книжок Стуса, вишивки Ісуса

Христа, Матері Божої, горобини.


Література:
  1. Шевельов Ю. ”Трунок і трутизна”. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. – К.1994 – кн. 3
  2. Василь Захарченко “Він переміг”. ж – л “Київ” №1 1992 р. стор.116
  3. Павлишин М. “Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса” Дивослово, 1994 №1
  4. Поезія. Василь Стус. ж –л “Київ” №10, 1989р.
  5. Павлишин М.М. ”Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса”. Диво слово. 1994 р. №1


Епіграф уроку: “Дозволь мені, мій вечоровий світе,

упасти зерням в рідній борозні”


ХІД УРОКУ.


І.Організаційна частина.


II. Мотивація.


Слово вчителя. На цьому уроці ви познайомитесь з одним із найвизначніших поетів XX століття, ім’я якого широко відоме не лише на Україні, а й за її межами, своєю відвагою, самозреченістю, відстоюванням справедливості, національної гідності, самостійності українського народу. Ім’я його дуже поширене на Україні-Василь, а прізвище Стус.


Епіграфом до уроку є його слова:

”Дозволь мені, мій вечоровий світе,

упасти зерням в рідній борозні.”


Як ви розумієте ці рядки, поясніть?


Вірно. Він бажає залишитись у пам’яті народу й принести своїм життям, працею користь Батьківщині.


Передаючи уявний мікрофон, я хочу почути від вас, що ж ви чекаєте від сьогоднішнього уроку?


Слово учнів. Учні по черзі, передаючи щось(іграшку, квітку) кажуть:
  • Я хочу дізнатися, чому його ім’я відоме за кордоном?
  • Мені цікаво дізнатися, де жив, навчався, хто батьки Стуса?
  • Мені не відомі його вірші, тому хочу почути їх.
  • Чому так рано помер Василь Стус, на дошці його дата народження й дата смерті? Всього 47років?
  • Я хочу дізнатися чи була в нього сім’я, скільки мав дітей?


III. Вивчення нового матеріалу.


Слово вчителя. Наш урок є незвичайним. Це урок-дослідження. Ви самі дослідили, отримавши від мене конкретні завдання: хто епізоди з його життя,

хто познайомився з творчістю, інші читали його вірші. За першим столом сидять “Біографи”, за другим - “Літературознавці”, за третім – “Поетологи”. Надаємо слово “Біографам”.


Учень 1. Василь Стус в наші дні – відомий поет, творчість якого вивчається, ювілеї якого широко відзначаються в нашій країні й за кордоном.

69 років назад( у 2008 році будемо святкувати 70-семидесятиріччя з дня народження) 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині в сім’ї селян четвертою дитиною народився Василько Стус. Ім’я йому дала мати Їлина Яківна, що грецькою мовою означає(“цар”, “володар”,

“князь”). Батько Семен Дем’янович був людиною трудолюбивою.

Дитинство було, як Василь Стус сам назвав, гарним. Навчався в місцевій школі з 6 років охоче.

Потім родина переїздить до міста Сталіно (зараз Донецьк), де батьки працюють на хімічному заводі. Зверніть увагу, що поет жив у нашому обласному місці. Перша біда прийшла до них у 1944 році – на міні підірвався старший брат, трохи пізніше помирає старша сестра від менінгіту.

Після закінчення школи Василь навчається у Сталінському педагогічному інституті за фахом українська мова і література. Тут серйозно вивчає поезію, а сам писати вірші почав ще у школі. Закінчивши інститут їде на Кіровоградщину працювати в 7-семирічну школу, але через 2 місяці забирають на службу до армії.

Після служби Василь з 1961 до лютого 1963р. працює учителем в Горлівці, літ. редактором газети “Соціалістичний Донбас”. Ці роки він назвав “часом поезії”.

У 1963р. Василь Стус вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка у Києві. Багато друкується.

Послухайте спогади письменника й товариша Василя Захарченка про Стуса.


Учень 2. Уперше я побачив Василя Стуса восени 1962р. в Донецьку в клубі молодого літератора “Обрій”, куди з’їхалися з усієї області енергійні письменники – початківці. Кожен уважав себе високим талантом. Серед маси молодого люду мою увагу, та й не тільки мою, одразу привернув високий хлопець із виразним бліднуватим обличчям, короткою чорною зачіскою і трохи незвичним прізвищам – Стус.

Найбільше вражали чорні гарячі очі, тонкі губи, різко випнуте підборіддя. Стус брав найактивнішу участь в усіх дискусіях. Учитель з Горлівки у своєму виступі пропагував творчість українських шістдесятників Івана Драча, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Василя Симоненка. “Шістдесятники” не побоялися виступили проти існуючого режиму, виступили проти русифікації українського народу, недотримання прав людини, за свободу творчості. Їх творчість була талановита, нова, смілива. Слухаючи Стуса, наші серця сповнювалися надією на майбутнє України. А ще Стус читав свої незвичні, складні для сприймання вірші. Читав навальним лавинним голосом. Старші письменники не сприймали такої поезії, а молоді подобалось. Він з пристрастю захищав українську мову, як Донецьк не визнав кожного, хто розмовляв українською мовою з обуренням називали “украинским націоналістом”.


А в 1963 році я разом з Василем Стусом їздив на літературний семінар до Одеси. Був серед нас на семінарі скульптор Володимир Сорока з Києва, який зразу ж запримітив Василя. Він приніс кілька відер пластичної глини з берега моря і за півдня виліпив погруддя з Василя Стуса, а Стус написав чудовий вірш про це, про свої відчуття під час ліплення скульптури, коли народжується в тебе перед очима з глини твій двійник. Сорока відлітав із скульптурою раніше за нас. Коли ж ми підійшли до каси аеропорту, то касирка відразу пізнала Василя по тій скульптурі, хоч перед очима жінки за півдня промиготіли тисячі облич.

Але ж таке обличчя не можна було забути серед найбільшого натовпу. Погруддя в мене нема, але є обличчя Стуса намальоване на папері олівцем художником Зарецьким у 1971році.

Про Василя я багато що міг розповісти, але ось про це не можу не розказати.


Інсценування. Одного морозного січневого ранку ми йшли до видавництва “Дніпро” й зустріли старого чоловіка, якому дошкуляв 30˚ мороз. Мав він інтелігентне обличчя, був у демісезонному пальті, застебнутому напере косяк, у шапці, що наїхала йому на брові.

Василь зупинився перед старим гречно привітавшись.
  • Доброго ранку, Тарасе Івановичу!
  • Доброго ранку - відповів старий.
  • Давайте я вас застебну – і став перестібати благеньке пальто.
  • Прошу, прошу, - вельможно дозволив старий.

Потім Василь ще помітив розв’язаний шнурок на тоненькому літньому черевику, що волочився. Присів і зав’язав.

У цьому був весь Стус. Я спитав:
  • Хто він?
  • Тарас Франко. Син Івана Франка, - співчутливо всміхнувся Василь.
  • Зовсім уже безпорадний старий.

Учень 3. Поети – шістдесятники розгортали плечі, та не на довго. З другої половини 60-х років після усунення влади Микити Хрущова розпочався період переслідування іншодумців, арешти, заслання, табори.

Нетерпимий до будь-якої неправди, безкомпромісний і запальний Василь Стус боляче сприйняв спроби тоталітарного режиму зрусифікувати Україну, виступав проти закриття українських шкіл.

30 серпня 1965 року було заарештовано Івана Світличного. Це боляче зачепило Стуса. Прийшло лихо для молодої інтелігенції шестидесятників. Арешти тривали в Києві, Львові та інших містах. Василь із своїми друзями протестували проти наступу реакції перед переглядом фільму “Тіні забутих предків” в кінотеатрі “Україна”. Стус вважав, що мовчанка є злочином.

20 вересня (зверніть увагу вересень місяць) його було відраховано з аспірантури. Так напередодні шлюбу з Валентиною Попелюх, Василь став безробітним. На роботу його не брали, деякий час працював у будівельній бригаді, згодом – кочегаром.

В грудні він напише: Прости мені недільний мій Хрещатик, що, сівши сидьма, ці котли топлю в оглухлій кочегарці. Що терплю, коли вже ні терпіти, ні мовчати не можу.


Партократія не терпіла талановитих людей, їй до серця були холуї, яким вона щедро роздавала високі звання, премії, нагороди.

Василь раз на рік під псевдонімом “В.Петрик” друкується, але згодом і на псевдоніми почали полювати кадебісти.


Учень 4. Збірку “Круговерть” у видавництві “Молодь” було розсипано. Збірка “Зимові дерева”, незважаючи на схвальні відгуки рецензентів, не виходить у світ. І поет зважується рукопис передати за кордон і вона у 1970 році вийшла у брюссельському видавництві.

А 7 вересня 1972 року (зверніть увагу, що вересень для Стуса був нещасливим місяцем) Стуса було засуджено за наклепницькі антирадянські листи, вірші і вихід його збірки за кордоном.

Його жорстоко і несправедливо покарано. 5 років ув’язнення у

виправно – трудовій колонії суворого режиму і заслання на 3 роки. Отже мордовські табори і заслання в Магаданській області. Але Стус не зігнувся. Виступає проти знущань табірного начальства, оголошує голодовки на 14-18 діб. А на засланні працює на золотодобувному руднику, де страшенний пил, молоді хлопці за півроку стають силікозниками.

І в таких умовах Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови, володіє усіма слов’янськими і німецькою мовами, перекладає Рільке. Створена четверта збірка “Час творчості”. Наступна “Палімпсести” об’єднає все, створене поетом у неволі.

Палімпсестами називали в давнину пергаменти, на яких стерто первісний текст і по ньому написано новий. У 1978 році поет повертається на Україну і продовжує працювати як поет і робітник. Та не пройшло й року і – другий арешт у 1980 році. Стус знав, що боротьба буде смертельною, це все одно, що битися об стінку. Слово синові Дмитру Стусу.


Учень 5.- Коли батько повернувся, за ним установили постійний нагляд. У 1980 році він погодився очолити другу українську Гельсінську групу, хоча друзі говорили, що це без розсудливо, бо перед тобою відчиняться ворота зони. Але батько вважав, що є смисл “битися головою об стіну”. Коли його арештували, ми з матір’ю знали, що прощаємося з ним назавжди.

Слідчі були приголомшені щирістю і відвертістю батька, а перед судом його відправляють на психіатричну експертизу. Там встановили діагноз – “паталогічна чесність”.


Учень 4. Суд відбувся в кінці вересня 1980 року. Присуд був жорстоким: 10 років позбавлення волі у таборах суворого режиму, 5 років заслання. Василь Стус гідно прийняв безжальний вирок, цілковито усвідомлюючи, які випробування випадуть йому:

Мороком горло огорне –


ані тобі продихнуть.

Здрастуй, бідо моя чорна!

Здрастуй, страсна моя путь!


Учень 5. – У нас було одне коротке побачення після суду та ще одна доба в таборі с. Кучино Чусовського району Пермської області 1981 року. Пам’ятаю, який був шмон: маму обшукували, я відвертався, щоб не дивитися, як перевіряють кожний шов. Коли з’явився батько, я зрозумів, що він уже в якомусь іншому світі: це була людина безтілесна. Я фізично відчув, що він не

такий, як ми...


Учень 6. На захист поета, за його звільнення виступала прогресивна світова громад кість світу. Академік Андрій Сахаров писав: “Життя людини ламається до краю, як відплата за елементарну порядність, за вірність своїм переконанням. Я закликаю всіх, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист Стуса...”

Та влада особливо жорстоко розправляється з тими, хто не пішов на компроміс із совістю.

Ніщо не могло зломити загартованого духу поета. За колючим дротом не вгасала його творча енергія: тут, у неволі, він писав свою філософську лірику, перекладав твори Поля Верлена, Шарля Бодлера та інших.

Передавши за кордон “Таборовий зошит”, який там опублікували, Василь Стус дістав додаткове покарання – рік камери – одиночки. У листах до матері писав: ”Не оплакуй моїх фотокарток, мамо. Це щастя – мати таку долю, як у мене. Почуваю себе добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі”.

“Я пишу вірш і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові.”

1985 року Генріх Бель пропонує книгу “Палімпсести” на здобуття Нобелівської премії.

Михайло Горбачов не знав, що робити: тримати майбутнього нобелівського лауреата за ґратами, чи все ж звільнити “особливо небезпечного політичного злочинця”.

Ставлення до поета стає суворішим. 28 серпня 1985 року тюремники кидають Стуса в карцер на 15 діб, Стус оголосив голодовку. Через тиждень у ніч з 3 на 4 вересня Василя Стуса не стало. 47 річного поета, який половину свого життя (23 роки) провів у неволі, було поховане в безіменній могилі зі стовпчиком з номером 9.


Поет передбачав у вірші:

...ми ще повернемось,

обов’язково повернемось,

бодай – ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

Тіло поета відшукували на безіменному кладовищі і 19 листопада 1989 року перепоховали у Києві, на Байковому цвинтарі. Тут він спочиває поруч зі своїми побратимами –Юрієм Литвином та Олексою Тихим.

Рукопис останньої ( написаної протягом 1980-1985 років) збірки “Птах душі” не знайдено. Дмитро Стус говорить, що, можливо, спалено. Він пам’ятає слова батька: “Не май зла, сину. Ні на них, ні, тим більше на світ. Світ добрий, але кожній людині випадає своя путь...часами трудна...інколи навіть дуже...”


Слово вчителя: Дякуємо групі “Біографи”. Послухаємо тепер групу

“Літературознавці”, які досліджували поезію Стуса.


Учень 1. Наша група помітила, що поезія поета менш досліджена, ніж його біографія. Можливо це тому, як сказав сам Стус історику і філологу Хейфецу, який перебувавши разом з ним у таборах Мордовії, попросив почитати вірші: “Ти не зрозумієш, Мишку. В мене складна мова.”


Дослідник творчості Василя Стуса Юрій Тевельов пише: “Складна в Стуса не тільки мова. Складна система його образності, зокрема його метафорика, складне плетиво асоціацій”.

В його поезіях зустрічаємо архаїчні вирази, новотвори. Їх висував поет для того, щоб відрізнити мову поетичну від розмовної, буденної.

У вірші “Ніч – хай буде тьмяніша” він пише:

Хай пробуде в віках – десниця твоя простерта,

Багряна твоя тога і голубий хітон.

Треба славно – раз судилося вмерти –

Перебути вік свій, а не покон.

Треба щедро – серцем одним
Устами ледь розпуклими –

Розпелюстити втіхи гін, всевідради!

Сонце – бо йде – за нами!

Тут архаїзми “простираємо десницю” (підносимо руку), “спогадуємо” (згадуємо). Новотвори “покон”, “розпелюстити”, “всевідрада”

Є у вірші анафора (повторення одного і того ж слова на початку речення) “треба”. Метафора “розплющений гін втіхи” – образ смерті, “сонце” як образ перемоги Духа через смерть.


Учень 2. Я хочу відмітити, що в сучасній українській мові клична форма виходить із вживання за вживання за винятком часто вживаних слів типу мамо, сестро, тато, брате, друже. А Стус до кличної форми удається дуже систематично. Але часто клична форма в нього не жива, бо наголос у цих словах падає на кінець слова.

Поезія Стуса ступеньована, враження й почуття ніби ступенюються: наприклад,
“Був зал, мов постріл, -

довгий і гулкий.

Великий вплив на нього мала творчість і філософія Григорія Савича Сковороди. Сковорода вважав, що “є дві людини: земна і небесна в тій самій людині. Дійсна людина – таємниця. Тіло – то сіно і лушпиння, земна людина – це порох, що повернеться в землю, а небесна, дійсна людина не вмирає і смерть не має сили над нею”.

І ось як про це пише Стус:

Як то сниться мені земля,

на якій лиш ночую!

Як мені небеса болять,

коли їх я не чую.

Як постав ув очах мій край,

наче стовп осіянний.

Каже: сина бери, карай,

він для мене коханий.

Тож просторся, душе моя,

на чотири татамі,

і не кулься від нагая,

і не крийся руками.

Поет на землі вважає себе тільки тимчасовим мандрівником – він на ній


тільки ночує, душа його безсмертна, як безсмертний сам Бог.

Тому своєму Творцеві, Богу він присвячує такі рядки:

Тільки тобою


білий святиться світ,

тільки тобою

повняться брості віт,

запарувала

духом твоїм земля,

тільки тобою

тішиться немовля.

Василь Стус знає, що смерть його буде початком нового життя, тому писав, що “в смерті обернуться до життя”. Цей мотив вибореного життя з тліну повторюється в багатьох його поезіях.


Учень 3. Я хочу звернути вашу увагу на те, що Василь Стус любить розривати речення, а іноді й слова у рядку вірша. Можна залишити у цьому ж рядку, традиційно й треба, а він його переносить у другий.

Перший рядок: Господи, гніву пречистого

Другий рядок: прошу – не май за зле.

Слово “прошу” навмисне у другому рядку пише.

Життєвий шлях самого поета окреслюється само наказом:

“Сто плах перейди, серцеокий,

Сто плах, сто багать, сто голгоф”.

В наведених рядках бачимо повтор – градацію одного і того ж слова “сто”. Стусів світ – суцільний “оксиморон” (оксиморон – гр. Слово, означає нісенітниця). “Хрест – веселий”, “рятунок – нестерпний”, “журба – солодка”, “могили – живі”.

Україну любив Стус, її доля хвилювала його постійно, але він вболіваючи гнівно картає, що людина поруч високості мізерна: “ссавущих і пришелепуватих землячків”, називає їх “байдужі баляндрасники”, “ревні раби”, “рід без’язикий”, “торговище совістей, радощів, душ”. Ці образи узагальнюються в образ самої України, зрадженої і зрадливої, “вітчужілої вітчизни”, “храму зазнаного скверни”, “нестерпної рідної чужини” – України, де:

Горить свіча –


а спробуй відшукай людину

на всю Україну,

де навіть під час останнього страшного суду

покинуть яму з мертвих всталі,

а ці – ще спатимуть – і далі.

Василь Стус критикує наш народ за пасивність, доля ж народу боліла Стусу кожним нервом, кожною каплею крові.


Слово вчителя.

Верни до мене, пам’ять моя,

нехай на серце ляже ваготою

моя земля з рахманною журбою.

Хай сходить співом горло солов’я

в гаю нічному. Пам’яте, верни


із чебреця, із липня жаротою.

Хай яблука останнього достою

в мої, чорнобокі, виснуть сни.

Нехай Дніпра уроча течія

бодай у сні, у маячні струмує,

і я гукну. І край мене почує.

Верни до мене, пам’яте моя.

Перед нами Людина з великої літери. І життя, і творчість Василя Стуса щільно пов’язані. Вони обоє “чесні”, а це в наші дні, підлі і скупі, за висловом Миколи Зерова, дуже багато.

Дякуємо групі “Літературознавці” й надамо слово групі “Поетологи”.

Учні читають вірші з книги “Українське слово”.


IV. Закріплення нового матеріалу.


Слово вчителя. Дякую групі “Поетологи”. Ось ми й познайомилися з важкою долею, незвичайною й складною творчістю і самою поезією Василя Стуса. А зараз я задам запитання до усіх учнів.


Метод – прес.

1. Висловіть свою думку, чи був би Стус щасливим в іншому суспільстві, якби не довелося перебувати за дротами.

2. Що найбільш хвилювало поета? Наведіть приклади на підтримку вашої позиції.

Хоча відповіді є й протилежні, але всі три відповіді правильні.

Гронування. (асоціативне сонечко)


Слово вчителя. Які асоціації викликає слово.


вересень лауреат Нобелівської

премії


4 вересня 1965 поет




син Дмитро 3 вересня 1985


Стус




збірник тюрма

“Зимові дерева”







арешт Донецьк


збірник “Час творчості”


V. Підсумок уроку.


Слово вчителя. Життя і творчість Стуса дає нам можливість по-новому оцінити роль поета в суспільстві, особливості українського характеру і себе самих.


VI. Оцінювання. Оцінки за урок отримали усі, хто повідомляв від групи – 11

балів, членам групи – 9 балів, які не повідомляли, але, я впевнена, запам’ятали,

усвідомили – 7 балів.

Дякую вам, учні, за співдружність, змістовні виступи, розуміння, Приємного відпочинку на перерві!


VII. Домашнє завдання.