Дипломна робота на тему: Валютно-розрахункові операції комерційних банків
Вид материала | Диплом |
СодержаниеРис. 3.3. Форми акредитивів[115,498] 3.3. Використання нових методів валютного контролю |
- Дипломна робота на тему: Валютно-розрахункові операції комерційних банків, 23.41kb.
- Реферат на тему: Операції банків з цінними паперами, 48.45kb.
- Дипломна робота на тему: Кредити та їх класифікація, 946.82kb.
- План 1 Рефінансування комерційних банків під заставу державних цінних паперів 2 Досвід, 14.06kb.
- Види кредитів комерційних банків Вступ, 1304.7kb.
- Міжнародні розрахунки І валютні операції, 338.38kb.
- Програмні питання з дисципліни «Міжнародні кредитно-розрахункові І валютні операції», 39.12kb.
- Нормативи ризику, встановлені для комерційних банків, 31.32kb.
- План Вступ Розділ I. Організація І діяльність комерційних банків > I створення комерційних, 3374.62kb.
- Реферат на тему Основні операції та документи банківської справи План, 27.23kb.
Рис. 3.3. Форми акредитивів[115,498]
При складанні акредитивного доручення важливо знати такі умови:
Вибрати форму акредитива. Якщо передбачено відкрити безвідзивний акредитив, то це первинно чітко виходити з доручення на відкриття.
Спосіб повідомлення про відкриття акредитиву.
Визначається чи не визначається банк-кореспондент бенефіціара. Якщо не визначається, то банк-емітент надсилає акредитив в обраний самостійно банк у країні бенефіціара, не відповідаючи за його дії.
Бенефіціар. Необхідно точно вказати фірму і адресу бенефіціара.
Валюта та сума. Щоб уникнути можливих ризиків, використовують такі можливості:
- бенефіціар продає належну йому суму в іноземній валюті;
- наказодавець акредитива купує необхідну суму в іноземній валюті на момент ймовірного використання акредитива чи негайно.
Термін дії акредитива. Дата закінчення терміну є останнім днем, коли бенефіціар може використати акредитив, тобто видати документи.
Документи. Наказодавець акредитива повинен вимагати від експортера лише ті документи, що він може видати без проблем.
Страхова вартість товару. Встановлюється за формулою: “min ціна CIF + 10 %”.
Товаросупроводжувальні документи.
Адреса перевізника, дата відправлення, умови поставки, найменування товару, подальші інструкції, підпис.
Акредитив – це один із найуніверсальніших і дійових інструментів, що забезпечує платежі (розрахунки). Він вигідний як експортеру, так і імпортеру.
Для експортера ці вигоди полягають у гарантії оплати банком, що відкрив акредитив , відвантаженого товару, а при підтвердженому акредитиві – також банку, який його підтвердив. Він отримує платіж після подання банку необхідних документів, що засвідчують поставку товару.[10,324]
Для імпортера ці вигоди полягають в тому, що він має гарантію того, що платіж на користь експортера буде виконаний лише за умови подання банку документів, які засвідчують відвантаження товару.
В зовнішньоекономічній діяльності використання акредитивної форми розрахунків регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits) , розробленими Міжнародною торговою палатою в 1993 році і запровадженими у практику з 1 січня 1994 року. Цих правил дотримуються банки понад 160 країн світу, включаючи США і застосовуються вони до всіх документарних акредитивів (в т.ч. резервні), які містять:
- визначення і види акредитивів;
- спосіб і порядок їх виконання і передання;
- зобов’язання і відповідальність банків;
- вимоги до документів, що подаються за акредитивом;
- порядок подання документів;
- основні терміни та їх тлумачення;
- інші питання, стосовно практики застосування.
За визначення МТП (Міжнародної торгової палати) акредитив – є письмове зобов’язання банку-емітента (банку, що відкрив акредитив) здійснити відповідно з інструкцією на вимогу клієнта (заявника акредитива) такі операції:
- сплату грошових коштів бенефіціару чи на його вимогу іншій особі;
- акцептувати та оплати тратти складені на бенефіціара;
- уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію (купівлю тратти, виставленої бенефіціаром (експортером) на заявника акредитива) таких тратт (переказних векселів).
Щоб безперешкодно здійснити акредитивні операції продавець повинен чітко усвідомлювати майбутні ризики, пов’язані з надійністю та кредитоспроможністю покупця, політичних, юридичних економічних умов у країні покупця та власної ліквідності.[13,178]
3.3. Використання нових методів валютного контролю
На основі аналізу другого розділу ми пропонуємо проводити реєстрацію скарг, звернень, заяв клієнтів та інших професійних учасників ринку цінних паперів, та негайно передавати Голові Правління Банку (керівнику регіонального підрозділу банку) або особі, яка цим уповноважена, для розгляду. Контроль за виконанням та дотриманням термінів відповідальними виконавцями здійснювати управлінню справами (служба діловодства) головного банку (регіонального підрозділу банку).
Здійснювати процедури запобіганню несанкціонованому доступу до службової інформації та її неправомірному використанню. Щоб торгівля векселями регіональні підрозділи (далі - РП) банку здійснювали тільки на підставі довіреностей встановленого зразка, виданих уповноваженим представникам РП Головою Правління Банку, а також на підставі копії ліцензії ДКЦПФР на здійснення професійної діяльності по випуску та обігу цінних паперів, завіреної органом ліцензування.
Керівникам регіонального підрозділу, керівникам та фахівцям регіонального внутрішнього спеціалізованого структурного підрозділу, які безпосередньо залучені до здійснення торгівлі векселями та акредитивами на ринку цінних паперів, повинні мати відповідну кваліфікацію фахівців та проходити постійно сертифікацію у ДКЦПФР
Внутрішній спеціалізований підрозділ повинен мати також відповідне програмне забезпечення. Фахівцям, які безпосередньо залучені до здійснення операцій на ринку цінних паперів, заборонити суміщення цієї діяльності з проведенням інших видів операцій - ведення реєстрів, депозитарних операцій. Проводити обмін та зберігання інформації, у тому числі яка має конфіденційний характер, здійснювати згідно внутрішньобанківським вимогам.
Щоб банк, як торговець цінними паперами дотримувався встановлених діючим законодавством нормативів достатності власних коштів та інших показників (нормативів), які обмежують ризики по операціях з цінними паперами. Дотримуватись вимог, спрямованих на запобігання маніпулювання цінами на ринку цінних паперів у частині векселів.
Функції валютного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю клієнтів з застосуванням документальних акредитивів здійснюються відповідними підрозділами регіональних структур за місцем відкриття поточного валютного рахунку або рахунку в гривні. В разі, якщо у клієнта немає жодного рахунку в КБ “Фінанси та кредит”, валютний контроль здійснюється відповідним підрозділом ГБ або PC, до якого звернувся клієнт з проханням про відкриття імпортного документального акредитива.
Постійно вести контроль по авторизації введених даних фахівцем регіонального спеціалізованого структурного вексельного підрозділу банку до ПК "Sybridge" уповноваженим працівникам служби Back-office РП та служби Back-office цінних паперів головного банку.
Органи, які здійснюють валютний контроль, перелічені в статті 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю": Національний банк України (головний орган), Державна податкова адміністрація України, уповноважені банки, Міністерство зв'язку України та Державна митна служба України.
Валютному контролю підлягають всі без виключення валютні операції резидентів і нерезидентів. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки, зокрема, за наявністю індивідуальних ліцензій НБУ у випадку їх необхідності (стаття 5 Декрету), за додержанням 90-денного терміну розрахунків та інші Про результати контрою банки повідомляють інші органи у відповідності до їх компетенції. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті.
До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):
- за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;
- за торгівлю іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із книги реєстрації банків або без такого виключення;
- за невиконання уповноваженими банками обов'язків валютного контролю - позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України (5 % від суми операції);
- несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення;
Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України до банків, до інших резидентів і нерезидентів - Державною податковою адміністрацією. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.
Валютні операції за участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контролю. Порядок здійснення уповноваженими банками контролю здійснення резидентами встановлених законодавством термінів розрахунків по експортних, імпортних та лізингових операціях та отриманням резидентами індивідуальних ліцензій НБУ на перевищення цих термінів встановлюється НБУ. Платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України в рахунок виконання зобов'язань в тій валюті перед нерезидентами по продукції, правах інтелектуальної власності, послугах та інших майнових прав, за виключенням оплати валютних цінностей, не підлягають індивідуальному ліцензуванню. Якщо згідно умовам договору валюта платежу відрізняється від валюти ціни, то банк з метою контролю за повнотою розрахунків по цій операції використовує передбачені в договорі умови перерахунку валюти ціни в валюту платежу. Валютний контроль по експорту здійснюється на основі реєстрів вантажно-митних декларацій, які поступають від визначеного митного органу, а також при поступленні валютних коштів, які поступають від тієї операції на поточний рахунок клієнта і підписаних актів виконання робіт, послуг. Данні вказані ДТД, поданої в банк резидентом (копія залишається в банку), повинні відповідати даним, вказаним в реєстрі: найменування експортера - резидента (імпортера) і його адреса, номер декларації, дата перерахування митного контролю, фактурна вартість і вид валюти. Якщо у відповідності з експортним договором резидент експортує продукцію (передає майно в лізинг нерезиденту) без його вивозу з митної території України, то банк не здійснює контроль за термінами розрахунків по такому договору. Якщо в платіжному дорученні банка-нерезидента немає вказування на договір, до виконання якого від нерезидента-контрагента поступили грошові кошти, то банк має право вимагати письмове пояснення від резидента або нерезидента-контрагента про витіснення цих грошових коштів до конкретного експортного договору. Банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування готівки по цій операції на поточний рахунок останнього. Виторг резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в терміни виплати заборгованостей, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення ДМД, підписання акта виконання робіт, послуг. Підрахунок законодавчо встановленого терміну розрахунків починається з наступного календарного дня після митного оформлення ДМД або підписання акту. Якщо у відповідності з діючим законодавством України ДМД на продукцію, яка вивозиться з митної території України, не оформляється ( у випадку вартості продукції не більше 100 доларів США), то банк знімає таку операцію з контролю після поступлення валютного виторгу на рахунок резидента.
Валютний контроль з імпорту проводиться у випадку здійснення резидентом авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента по здійсненню імпортного контракту, підрахунок законодавчо встановленого терміну розрахунків з наступного календарного дня після дня здійснення авансового платежу. Банк знімає імпортну операцію контролю після пред'явлення резидентом документу, що підтверджує здійснення нерезидентом постачання продукції, виконання робіт, надання послуг. Якщо цим документом є ДМД, то банк знімає операцію з контролю по причині наявної інформації про операцію що знаходиться в реєстрі ДМД.
Валютному контролю підлягають наступні операції:
- купівля валюти на МВРУ;
- розрахунки в іноземній валюті по зовнішньоекономічних операціях;
- розрахунки в гривні по зовнішньоекономічних операціях;
- кредитування в валюті;
- контроль за виконанням терміну розрахунків по зовнішньоекономічних операціях;
Українське законодавство обмежує підприємства у вільному використанні готівки. Дане питання урегульовано нормативними актами Національного банку України, серед яких: “Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, “Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”, “Інструкція про касові операції в банках України” та інші. Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси, каси банків, інших фінансових установ, які надають послуги з переказу грошей, та підприємств поштового зв'язку не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку. Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується. Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою підприємств в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками. Указані обмеження не стосуються розрахунків підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами, малих і середніх підприємств при використанні готівкових коштів, що одержані ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств. Обмеження також не поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а також у разі використання коштів, виданих на відрядження. Установлені обмеження на готівкові розрахунки також не поширюються на розрахунки підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції (перелік якої передбачено Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-97, затвердженим наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 30.12.97 N822, коди 01.11 - 01.42, та 05.00.1 - 05.00.42).
У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси. Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.
При відкритті поточного рахунку (у період укладання договору на розрахунково-касове обслуговування) новостворене підприємство подає установі банку заявку-розрахунок для встановлення загального ліміту каси, порядку та строків здавання готівкової виручки. Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено). Роль банківських установ в контролі за обмеженням готівкового обігу вичерпується тільки встановленням ліміту для своїх клієнтів. Банки не є контролюючими органами і не зобов'язані контролювати розрахунки клієнтів. Перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою здійснюють органи державної податкової служби України, державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи (далі - контролюючі органи). У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання контролюючих органів згідно з Указом Президента України від 12.06.95 N 436 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання та обігу готівки".
ВИСНОВКИ
Провівши дослідження теми дипломної роботи, можна зробити наступні висновки. Природа валютно-розрахункових операцій пов'язана з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва і обміну. В них виражається відносно відокремлена форма руху вартості у міжнародному обороті через не збігання часу виробництва, реалізації і оплати товарів, а також територіальної роз'єднаності ринків збуту.
В системі валютно-розрахункових операцій використовуються такі банківські операції як інкасо, акредитив та вексельні угоди.
Інкасо міжнародне — банківська операція, яка означає доручення експортера своєму банку отримати від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі документів (фінансових, комерційних) і зарахувати ці кошти на рахунок експортера.
Інкасо в валютно-розрахункових операціях має такі особливості:
- використовується як при розрахунках за умови негайної оплати, так і при погашенні боргу за комерційним кредитом;
- як правило, має документарний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності (фінансових і комерційних) документів;
- платіжні документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;
Проведеним нами аналіз практики застосування акредитивної форми розрахунків дає підстави виділити три основних способи надання покриття:
а) відкриття банком-емітентом депозиту у виконуючому банку;
б) кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті чи іншому банку:
в) надання виконуючому банку права списувати суму акредитива з відкритого в ньому кореспондентського рахунку банку-емітента.
Особливе місце у здійсненні міжнародних розрахунків займають банківські ризики. Основні стратегічні напрями управління ризиками відпрацьовуються через програму управління ризиками, яку затверджує правління банку та погоджує рада банку. Цей документ містить відповідну політику управління ризиками: ліквідності, кредитним, процентним, валютним, ринковим, операційним, стратегічним, ризиком репутації тощо, які банк продукує (оцінює, контролює, управляє) в процесі діяльності.
Програма включає такі методи управління ризиками:
- підтримання достатності капіталу, ідентифікацію, аналіз, оцінку ризику, розробку процедур проведення операцій, лімітування операцій (на основі вимог НБУ, світової практики, показників бізнес-плану, бюджету, кошторису);
- хеджування ризиків, порядок прийняття рішень та функції структурних підрозділів банку в управлінні відповідними ризиками.
Програма повинна відповідати нормам діючого законодавства та нормативним вимогам Національного банку України, узгоджуватися з внутрішніми нормативними документами банку, містити визначення ризиків, методики і процедури оцінки, аналізу та управління ризиками, процедури керування ризиками з боку правління, профільних комітетів, підрозділу ризик-менеджменту і структурних підрозділів банку.
До основних видів банківських гарантій, які набули найбільшого поширення у міжнародній практиці відносяться: гарантія платежу, гарантія виконання контракту.
Гарантія платежу виставляється банком-гарантом у забезпечення платіжних зобов'язань покупців (боржників) щодо продавців (кредиторів). Вони використовуються при розрахунках за відкритим рахунком, документарними інкасо та векселями на умовах комерційного кредиту. Такі гарантії захищають інтереси експортерів.
Гарантія виконання контракту забезпечує платежі переважно за комерційними контрактами (договір про постачання товару, виконаних робіт чи наданих послуг) і виставляються банками в забезпечення інтересів імпортера.
Можливість застосування широкого спектра валютно-фінансових інструментів управління та страхування від ризиків є визначальним фактором для залучення необхідних інвестиційних коштів в економіку країни.
Підсумовуючи, зазначимо, що основою запровадження інноваційної моделі зростання економіки та утвердження України як високотехнологічної держави є створення системи фінансових інститутів і застосування різноманітних валютно-фінансових інструментів, утвердження сучасного надійного механізму виконання угод з цінними паперами, зокрема валютними деривативами; створення умов для підвищення конкурентних можливостей валютно-фінансового ринку України з подальшою його цивілізованою інтеграцією у міжнародні валютно-розрахункові операції.
Повноцінний та дієвий механізм валютно-розрахункових операцій дозволить вирішити проблему стабілізації національної валюти, мобілізувати необхідні внутрішні та зовнішні інвестиції для модернізації промисловості, підвищити дохідність банку, зробити більш безпечними валютні операції банків та збільшити кількість клієнтів від яких ми постійно отримуємо доходи.