Міжнародне приватне право

Вид материала

Документы

Содержание Контрольні питання Спадкове право 16.2. Норми спадкового права україни у зв'язку з іноземним елементом Принцип рівності Право спадкоємства Перехід спадщини до держави Компетенція у справах про спадкоємство Компетенція дипломатичного представництва або кон­сульської установи у справах про спадкоємство Заходи з охорони спадщини Контрольні питання Цивільний процес 17.2. Загальні поняття 17.3. Цивільні процесуальні права Цивільні процесуальні права іноземних громадян, іноземних підприємств і організацій

Подобный материал:

• Законодавства, 446.39kb.
• Реценз І я на рукопис підручника з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право»,, 238.91kb.
• Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Поняття сім'ї.
   
2. Основні засади сімейного права, зафіксовані у Конституції України.
   
3. Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу, що містяться у сімейно­
   му законодавстві України.
   
4. Яким стосункам подружжя — особистим чи майновим—законодавець світу,
   у тому числі України, приділяє більше уваги?
   
5. Чи можуть громадянка України та громадянин США укласти шлюб в Україні
   у консульстві США?
   
6. Чи можуть громадянин і громадянка України, які постійно проживають в Ук­
   раїні, розірвати шлюб за кордоном, перебуваючи там у відрядженні чи на
   відпочинку?
   
7. Колізійні прив'язки щодо розірвання шлюбу в українському законодавстві.
   
8. Чи має право консул України встановлювати батьківство?
   

225

9. Чи мають право іноземці усиновлювати українських дітей, які перебувають за кордоном?

10. Кому віддається пріоритет в усиновленні дітей?
    
11. Процедура усиновлення іноземцями дітей, які перебувають в Україні.
    
12. Чи втрачає усиновлена іноземцем дитина українське громадянство?
    
13. Над якими іноземцями, коли і як може встановлюватися опіка та піклуван­
    ня?
    
14. Місце реєстрації актів громадянського стану громадян України, що прожи­
    вають поза її межами.
    

Розділ

СПАДКОВЕ ПРАВО

16.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

У зв'язку з іноземним елементом слід зазначити такі найважливіші джерела права:

1. Цивільний кодекс України. Верховна Рада УРСР затвердила Ци­
   вільний кодекс УРСР 18 липня 1963 р. Введений в дію з 1 січня 1964 р.
   Кодекс, зокрема, містить розд. VII "Спадкове право" та розд. VIII "Пра­
   воздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування
   цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів". До Ко­
   дексу неодноразово вносилися зміни та доповнення.
   
2. Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений 18 липня
   1963 р. Верховною Радою УРСР як Цивільний процесуальний кодекс
   Української РСР. Набрав чинності з 1 січня 1964 р. До Кодексу неодно­
   разово вносилися зміни та доповнення.
   
3. Консульський статут України. Затверджений Указом Президента
   України від 2 квітня 1994 року № 127/94.
   
4. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних,
   сімейних і кримінальних справ. Укладена у межах СНД у Мінську
   22 січня 1993 р. Ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р.
   з певними застереженнями.
   
5. Двосторонні договори України із зарубіжними країнами про пра­
   вову допомогу.
   
6. Гаазька конвенція про колізію законів щодо форми заповіту від
   5 жовтня 1961 р.
   

227

Згідно з цією Конвенцією заповіт може бути складений у формі, пе­редбаченій одним з таких законів:

• законом місця складання заповіту;
  
• законом місця знаходження нерухомості;
  
• законом держави доміцилія або законом держави звичайного міс­
  ця проживання в момент складання заповіту або в момент смерті.
  

7. Вашингтонська конвенція про форму міжнародного заповіту від
26 жовтня 1973 р.

Ця Конвенція передбачає єдину форму міжнародного заповіту.

8. Кодекс міжнародного приватного права (Кодекс Бустаманте) від
25 листопада (за іншими даними — 20 лютого) 1928 р. Прийнятий окре­
мими країнами Західної півкулі.

У Кодексі до всієї спадщини застосовується особистий закон спадко­давця.

9. Гаазька конвенція про право, що застосовується до спадкоємства
майна померлих (1989 р.).

Конвенція надає особі можливість самій вибрати право, яке регулю­ватиме спадкоємство всього її майна. Конвенція містить два важливі для спадкового права принципи:

• автономія волі;
  
• регулювання всього спадкового майна у цілому (без поділу його на
  рухоме та нерухоме).
  

16.2. НОРМИ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ У ЗВ'ЯЗКУ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ

Розділ VII "Спадкове право" Цивільного кодексу України від 18 лип­ня 1963 р. містив такі статті:

Стаття 524. Підстави спадкоємства.

Стаття 525. Час відкриття спадщини.

Стаття 526. Місце відкриття спадщини.

Стаття 527. Особи, що можуть бути спадкоємцями.

Стаття 528. Усунення від спадщини.

Стаття 529. Перша черга спадкоємців за законом.

Стаття 530. Друга черга спадкоємців за законом.

Стаття 531. Спадкоємство утриманцями.

Стаття 532. Спадкоємство усиновленими і усиновителями.

Стаття 533. Спадкоємство предметів домашньої обстановки та вжитку.

228

Стаття 534. Спадкоємство за заповітом.

Стаття 535. Право на обов'язкову частку в спадщині.

Стаття 536. Підпризначення спадкоємця.

Стаття 537. Спадкоємство частини майна, що залишилась незаповіданою.

Стаття 538. Заповідальний відказ.

Стаття 539. Покладення на спадкоємця обов'язку надання права довічного ко­
ристування.

Стаття 540. Покладення на спадкоємця виконання дій для загальнокорисної
мети.

Стаття 541. Нотаріальна форма заповіту.

Стаття 542. Заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених.

Стаття 543. Підписання заповіту іншою особою.

Стаття 544. Скасування чи зміна заповіту.

Стаття 545. Наслідки недійсності заповіту.

Стаття 546. Виконання заповіту.

Стаття 547. Повноваження виконавця заповіту.

Стаття 548. Прийняття спадщини.

Стаття 549. Дії, що свідчать про прийняття спадщини.

Стаття 550. Продовження строку на прийняття спадщини.

Стаття 551. Перехід права на прийняття спадщини.

Стаття 552. Право того, хто прийняв спадщину до явки інших спадкоємців.

Стаття 553. Відмова від спадщини.

Стаття 554. Прирощення спадкових часток.

Стаття 555. Перехід спадщини до держави.

Стаття 556. Відповідальність спадкоємця по боргах спадкодавця і витратах
третіх осіб.

Стаття 557. Порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавців.

Стаття 558. Охорона спадкового майна.

Стаття 559. Призначення хранителя або опікуна спадкового майна.

Стаття 560. Видача свідоцтва про право на спадщину.

Стаття 561. Строк для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Стаття 562. Поділ спадкового майна.

Стаття 563. (виключена).

Стаття 564. Спадкоємство вкладів.

Порівняємо норми законодавства України і зарубіжних країн у роз­глядуваній сфері.

У зазначених статтях немає будь-якої особливої згадки про іноземний елемент. Але вона є у ст. 570 Цивільного кодексу України "Закон, засто­совуваний до спадкоємства", яку й процитуємо:

"Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

229

Здатність особи до складання і скасування заповіту, а також форма за­повіту і акта його скасування визначаються за законом тієї країни, де за­повідач мав постійне місце проживання в момент складання акта. Проте заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслі­док недодержання форми, якщо остання задовольняє вимоги закону місця складання акта або вимоги українського закону.

Спадкоємство будівель, що знаходяться в Україні, в усіх випадках визначається за українським законом. Тим же законом визначаються здатність особи до складання або скасування заповіту, а також форма ос­таннього, коли заповідається будівля, що знаходиться в Україні".

Питання про постійність проживання спадкодавця в Україні вирішу­валось відповідно до ст. 17 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р., у якій зазначається: "Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.

Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів".

Конвенція СНД від 22 січня 1993 р. також присвячує окремі статті питанням спадкоємства. Вони сформульовані так:

"Стаття 44. Принцип рівності

Громадяни кожної з Договірних Сторін можуть спадкувати на терито­ріях інших Договірних Сторін майно або права за законом або за запові­том на рівних умовах і у тому ж обсязі, як і громадяни даної Договірної Сторони.

Стаття 45. Право спадкоємства

1. Право спадкоємства майна, крім випадку, передбаченого пунктом
   2 цієї статті, визначається за законодавством Договірної Сторони, на те­
   риторії якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.
   
2. Право спадкоємства нерухомого майна визначається за законодав­
   ством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.
   

Стаття 46. Перехід спадщини до держави

Якщо за законодавством Договірної Сторони, яке належить застосо­вувати при спадкуванні, спадкоємцем є держава, то рухоме спадкове майно переходить Договірній Стороні, громадянином якої є спадкода­вець у момент смерті, а нерухоме спадкове майно переходить Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.

Стаття 47. Заповіт

Здатність особи до складання і скасування заповіту, а також форма заповіту та його скасування визначаються за правом тієї країни, де запо-

230

відач мав місце проживання в момент складання акта. Але заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недотри­мання форми, якщо остання задовольняє вимоги права місця його скла­дання.

Стаття 48. Компетенція у справах про спадкоємство

1. Діловодство у справах про спадкоємство рухомого майна є компе­
   тентними провадити установи Договірної Сторони, на території якої мав
   місце проживання спадкодавець в момент смерті.
   
2. Діловодство у справах про спадкоємство нерухомого майна є ком­
   петентними провадити установи Договірної Сторони, на території якої
   знаходиться майно.
   
3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також при роз­
   гляді спорів, що виникають у зв'язку з діловодством у справах про спад­
   коємство.
   

Стаття 49. Компетенція дипломатичного представництва або кон­сульської установи у справах про спадкоємство

У справах про спадкоємство, у тому числі зі спадщинних спорів, дип­ломатичні представництва або консульські установи кожної Договірної Сторони є компетентними представляти (за винятком права на відмову від спадщини) без спеціальної довіреності в установах інших Договір­них Сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призна­чили представника.

Стаття 50. Заходи з охорони спадщини

1. Установи Договірних Сторін вживають відповідно до свого зако­
   нодавства заходи, необхідні для забезпечення охорони спадщини, зали­
   шеної на їх територіях громадянами інших Договірних Сторін, або для
   управління нею.
   
2. Про заходи, вжиті згідно з пунктом 1 цієї статті, негайно повідом­
   ляється дипломатичне представництво або консульська установа Дого­
   вірної Сторони, громадянином якої є спадкодавець. Зазначене представ­
   ництво або установа можуть брати участь у виконанні цих заходів.
   
3. За клопотанням установи юстиції, компетентної вести діловодство
   у справі про спадкоємство, а також дипломатичного представництва або
   консульської установи заходи, вжиті відповідно до пункту 1 цієї статті,
   можуть бути змінені, скасовані або відкладені".
   

Положення про спадкоємство містяться і в Консульському статуті України. Процитуємо відповідні статті:

"Стаття 36. Консул вживає заходів для охорони майна, що залишило­ся після смерті громадянина України.

231

Якщо залишене майно повністю або частково складається з предме­тів, що можуть зіпсуватись, а так само при надмірній дорожнечі збері­гання такого майна консул має право продати це майно і надіслати виру­чені гроші за належністю.

Стаття 37. Консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які перебувають в Україні.

Стаття 38. Консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, цінні папери і документи, які належать громадянам України.

У разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання, до та­кого майна застосовуються положення статті 36 цього Статуту".

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Чи є окрема згадка про іноземний елемент у розділі Цивільного кодексу Ук­
   раїни від 18 липня 1963 р., що стосується спадщини?
   
2. Як законодавство України визначає здатність особи до складання і скасуван­
   ня заповіту?
   
3. Чи може громадянин України віком 14 років скласти заповіт?
   
4. Як нині вирішується питання про постійність проживання спадкодавця в Ук­
   раїні?
   
5. Який закон щодо спадкоємства нерухомості є визначальним в Україні?
   
6. Який закон застосовується в Україні до іноземців у зв'язку з формою запові-
   ту?
   
7. Якщо на території СНД, не склавши заповіту, помирає громадянин якоїсь
   іншої держави СНД і в нього немає спадкоємців, то кому дістанеться його
   рухоме і нерухоме майно?
   
8. Функції, які виконує консул України у справах, пов'язаних зі спадщиною.
   

232

Розділ 17

МІЖНАРОДНИЙ

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

І НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ

17.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Наведемо перелік найважливіших джерел, що стосуються зазначеної теми:

1. Розділ VI "Цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб
   без громадянства. Позови до іноземних держав, судові доручення і рі­
   шення іноземних судів. Міжнародні договори" Цивільного процесуаль­
   ного кодексу України. Верховна Рада Української РСР прийняла Кодекс
   18 липня 1963 р. Він набрав чинності з 1 січня 1964 р. До Кодексу зага­
   лом і до його розд. VI зокрема неодноразово вносилися зміни та допов­
   нення. У розд. VI немає жодної статті, яка б не зазнала змін та допов­
   нень.
   
2. Закон України "Про нотаріат". Прийнятий Верховною Радою Ук­
   раїни 2 вересня 1993 р.
   
3. Арбітражний процесуальний кодекс України. Верховна Рада Ук­
   раїни прийняла Закон 6 листопада 1991 р.
   
4. Консульський статут України. Затверджений Указом Президента
   України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.
   
5. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних,
   сімейних і кримінальних справ. Укладена в Мінську в межах СНД
   22 січня 1993 р.
   
6. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу
   товарів 1974 р. Набрала чинності 1 серпня 1988 р. Україна приєдналася
   до Конвенції відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 лип­
   ня 1993 р. № 3382-ХІІ. Для України Конвенція чинна з 1 квітня 1994 р.
   

233

7. Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових до­
   кументів у цивільних або комерційних справах. Укладена 15 листопада
   1965 р. у Гаазі. Україна приєдналася до Конвенції згідно із Законом Ук­
   раїни "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном
   судових та позасудових документів у цивільних або комерційних спра­
   вах" від 19 жовтня 2000 р. № 2052-ІІІ (Офіційний вісник України. —
   2000. —№46).
   
8. Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або
   комерційних справах. Укладена 18 березня 1970 р. у Гаазі. Україна при­
   єдналася до Конвенції згідно з Законом України "Про приєднання Украї­
   ни до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або ко­
   мерційних справах" від 19 жовтня 2000 р. № 2051-ІІІ (Офіційний вісник
   України. — 2000. — № 46).
   
9. Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.).
   

10. Міжнародні двосторонні договори України і зарубіжних країн про правову допомогу та правові відносини.

17.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Міжнародний цивільний процес з погляду нашої дисципліни — це комплекс процесуальних дій, пов'язаних із захистом прав іноземних фі­зичних та юридичних осіб у судових та арбітражних органах України.

Міжнародний цивільний процес охоплює такі поняття:

• визначення підсудності у справах, що виникають з цивільних, сі­
  мейних та трудових правовідносин, у яких бере участь іноземний
  елемент;
  
• процесуальне становище іноземних фізичних та юридичних осіб;
  
• процесуальне становище іноземної держави та її дипломатичних і
  консульських представництв;
  
• встановлення змісту іноземного права;
  
• звернення до іноземних судів з дорученнями про вручення доку­
  ментів та виконання певних процесуальних дій;
  
• виконання доручень іноземних судів;
  
• визнання та виконання (у тому числі і примусове) іноземних судо­
  вих рішень;
  
• виконання нотаріальних дій;
  
• визнання іноземних арбітражних (третейських) угод;
  
• розгляд спорів міжнародним комерційним арбітражем;
  
• примусове виконання рішень іноземного арбітражу.
  

234

На сучасному етапі розвитку світової цивілізації законодавці різних країн уже звикли до використання у своїх судах у певних випадках іно­земного матеріального права. А от до процесуального права їх ставлен­ня ревниве. Вони використовують власні, а не чужі процесуальні норми. Трапляється, що в якійсь країні певна норма вважається процесуальною, а в іншій — матеріальною. У таких випадках відповідний суд трактує цю норму за власним розсудом, тобто, вважаючи її, наприклад, матеріаль­ною, належно використовує її при розв'язанні спору. В Україні, наприк­лад, позовна давність належить до матеріального права, а в Англії—до процесуального.

У міжнародному приватному праві різних країн світу застосовують такі основні принципи визначення підсудності:

• громадянство сторін спору (у деяких країнах достатньо, щоб лише
  позивач був громадянином відповідної держави);
  
• поширення правил внутрішньої територіальної підсудності на
  справи з іноземним елементом;
  

• присутність відповідача.
  

Нерідко держави світу передбачають виключну підсудність власних судів щодо тієї чи іншої категорії справ. Найчастіше це справи, що сто­суються земельних ділянок та будинків, тобто нерухомого майна. Відо­ма міжнародному приватному праву факультативна підсудність може у певних випадках бути множинною, тобто справа підлягає компетенції судів більш як двох держав.

Угоди суб'єктів міжнародного приватного права, що встановлюють підсудність, називають пророгаційними. Вони визначають, суд (арбіт­раж) якої країни буде компетентним розглядати спори. Пророгаційною угодою можна вибрати компетентний суд, але не можна змінити його ре­чову або функційну компетенцію.

Судові органи різних держав світу здійснюють контакти кількома способами. Найпростішим є спосіб, коли суд однієї держави звертається безпосередньо до суду іншої держави. Судові доручення також можуть передаватися через центральні органи юстиції. Два названі способи передбачає Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р. Процитуємо відповідну статтю:

"Стаття 3. Порядок зносин

1. В справах, що охоплюються цим Договором, установи юстицій зносяться між собою за посередництвом центральних органів, якщо інше не передбачено цим Договором.

235

2. В розумінні цього Договору центральними органами є: з боку Ук­
   раїни — Міністерство юстиції та Генеральна прокуратура, а з боку Рес­
   публіки Польщі — Міністерство юстиції.
   
3. Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції До­
   говірних Сторін зносяться між собою безпосередньо".
   

У світі використовують також дипломатичний канал за таким лан­цюжком: власний суд — власне Міністерство закордонних справ — власне посольство (консульство) у відповідній країні — Міністерство за­кордонних справ відповідної країни—суд відповідної країни.

Окремі країни для виконання судових доручень використовують спе­ціальних уповноважених, що проживають в іноземних державах.

17.3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА

ІНОЗЕМЦІВ ТА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Ознайомимося з нормами чинного законодавства України, що стосу­ються зазначених прав іноземних громадян, осіб без громадянства, іно­земних юридичних осіб та іноземної держави. Ознайомлення розпочне­мо з Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р., а саме зі статей, присвячених цьому аспекту (ст. 423,424,424¹, 425). Процитуємо їх:

"Стаття 423. Цивільні процесуальні права іноземних громадян, іноземних підприємств і організацій

Іноземні громадяни мають право звертатись до судів України і кори­стуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України.

Іноземні підприємства і організації мають право звертатись до судів України і користуються цивільними процесуальними правами для захи­сту своїх інтересів.

Законодавством України можуть бути встановлені відповідні обме­ження щодо громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких до­пускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав грома­дян, підприємств або організацій України.

Стаття 424.