Міжнародне приватне право

Вид материала

Документы

Содержание Контрольні питання Сімейне право 15.2. Загальні поняття Права та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства в шлюбних та сімейних відносинах Укладення шлюбів громадян України з іноземними громадянами та іноземних громадян між собою в Україні Укладення шлюбів громадян України у консульських установах України. Визнання шлюбів, укладених поза межами Ук­раїни Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами і шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Визнання розлучень, Компетентність закладів Договірних Сторін

Подобный материал:

• Законодавства, 446.39kb.
• Реценз І я на рукопис підручника з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право»,, 238.91kb.
• Реферат на тему: Міжнародне публічне право І міжнародне приватне право, їх значення, 64.14kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Коли вперше радянський законодавець передбачив право громадян на про­
   фесійну діяльність за кордоном?
   
2. Чому у сфері трудових відносин законодавці світу встановлюють обмеження
   щодо "автономії волі сторін"?
   
3. Джерела права, що регулюють трудові відносини з іноземним елементом у
   країнах світу.
   
4. Який колізійний принцип щодо трудових відносин переважає у законодавстві
   світу?
   
5. Чи містить Конституція України норми про трудові права іноземців?
   
6. Чи на всіх іноземців у сфері трудових відносин поширюється в Україні на­
   ціональний режим?
   
7. Умови отримання іноземцями дозволу на працевлаштування в Україні.
   
8. Основні норми, що стосуються праці найманих працівників-іноземців згідно
   з чинним законодавством України.
   

205

Розділ 15

СІМЕЙНЕ ПРАВО

15.1. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Наведемо перелік основних джерел сімейного права у зв'язку з іно­земним елементом:

1. Кодекс Законів про шлюб та сім'ю України (далі — КпШС). Прий­
   нятий 20 червня 1969 р., набрав чинності з 1 січня 1970 р. До КпШС
   неодноразово вносилися зміни та доповнення. Кодекс містить розділ VI
   "Застосування законодавства України про шлюб та сім'ю до іноземних
   громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та
   сім'ю іноземних держав та міжнародних договорів".
   
2. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних,
   сімейних та кримінальних справ. Укладена в Мінську в межах СНД
   22 січня 1993 р. Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію 10 ли­
   стопада 1994 р. з певними застереженнями.
   
3. Цивільний процесуальний кодекс України (далі—ЦПК). 18 липня
   1963 р. Верховна Рада УРСР затвердила його як Цивільний процесуаль­
   ний кодекс Української РСР. До нього неодноразово вносилися допов­
   нення та зміни. Передусім зазначеної теми стосується його глава 35 "А"
   "Усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами
   України та іноземними громадянами". Цією главою ЦПК України було
   доповнено згідно із Законом України від 12 липня 1996 р. № 329/96-ВР.
   
4. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від
   21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ.
   
5. Указ Президента України "Про порядок переміни громадянами Ук­
   раїни прізвищ, імен та по батькові" від 31 грудня 1991 р. № 23.
   

206

6. Консульський статут України. Затверджений Указом Президента
   України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.
   
7. Положення про порядок розгляду клопотань про переміну грома­
   дянами України прізвищ, імен, по батькові. Затверджене постановою Ка­
   бінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233.
   
8. Порядок укладання шлюбного контракту. Затверджений постано­
   вою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457.
   
9. Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти.
   Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1996 р. № 380.
   

10. Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усинов­
    лення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення конт­
    ролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджений
    постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 775.
    
11. Правила опіки і опікунства. Затверджені наказом Держкомсім'ї,
    Міносвіти, Мінздоров'я, Мінпраці від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88.
    Зареєстровані у Мін'юсті України 17 червня 1999 № 387/3680. Код нор­
    мативного акта 8397/1999.
    
12. Положення про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві
    освіти України. Затверджене наказом Міністерства освіти України від
    30 березня 1996 р. № 98.
    
13. Інструкція про порядок реєстрації актів громадянського стану в
    Україні. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 29 груд­
    ня 1984р. №22/5.
    
14. Цивільний кодекс України. Затверджений Верховною Радою УРСР
    як Цивільний кодекс Української РСР 18 липня 1963 р. Набрав чинності
    з 1 січня 1964 р. До Кодексу неодноразово вносилися зміни та доповнен­
    ня. У зв'язку з темою інтерес передусім становить розд. VIII "Право­
    здатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування
    цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів".
    
15. Конвенція про громадянство одружених жінок (Convention on the
    іїайопаШу о/Матесі 1¥отегі). Укладена у Нью-Йорку 20 лютого 1957 р.
    Набрала чинності для України 16 грудня 1958 р.
    
16. Конвенція про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстра­
    цію шлюбів (Сопуєпііоп оп Сопзепі іо Маггіа%е, Міпітит А$е/ог Маг-
    гіа%е апй Ке£ізігайоп о/Маггіае). Укладена у Нью-Йорку 7 листопада
    1962 р. Набрала чинності 9 грудня 1964 р. Учасниками Конвенції є кіль­
    ка десятків держав. Україна участі в ній поки що не бере.
    
17. Двосторонні договори України із зарубіжними державами про
    правову допомогу та інші міжнародні угоди.
    

207

Захисту прав дитини присвячені такі міжнародні правові документи:

• Декларація прав дитини (1959 р.);
  
• Декларація про захист жінок та дітей під час збройних конфліктів
  (1974 р.);
  
• Декларація про соціальні та правові принципи щодо захисту та
  благополуччя дітей під час усиновлення на національному та
  міжнародному рівнях (1986 р.);
  
• Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікова­
  на постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р.
  № 789-ХІІ;
  
• Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та роз­
  витку дітей у 90-ті роки (1990 р.);
  
• Європейська Конвенція про усиновлення дітей (1967 р.);
  
• Європейська Конвенція про визнання та посилення заходів щодо
  опіки дітей (1980 р.);
  
• Європейська Конвенція прав дитини (1996 р.).
  

15.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Шлюби з іноземцями відомі ще з сивої давнини. Так, Анна—дочка київського князя Ярослава Мудрого — вийшла заміж за французького короля. Чинники, що спонукали укладання шлюбів, були різноманітни­ми: кохання, меркантильні та політичні міркування тощо. Шлюби з іно­земцями були і є як реальними, так і фіктивними. Київська газета "Ве-черние вести" від 28 вересня 2000 р. вмістила коротенький допис про те, що 24-річна мешканка Лондона за останні півроку виходила заміж 20 разів: завдяки цим фіктивним шлюбам нелегальні іммігранти ставали повноправними британцями.

Вітчизняний законодавець (так само, як і закордонний) традиційно утримується від формулювання термінів "сім'я" та "шлюб". Немає та­ких формулювань в Конституції України і нормативно-правових актах нижчого рівня.

Так, у ст. 51 Конституції зафіксовано:

"Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із под­ружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються держа­вою".

208

Щодо дітей ст. 52 Конституції містить таке формулювання:

"Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним … "

Конституція та інші нормативно-правові акти України не містять жодних заборон щодо укладення громадянами України шлюбів з інозем­цями та створення сімей. У радянській історії був період, коли шлюби з іноземцями заборонялися. Такі шлюби були заборонені відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15 грудня 1947 р. Заборону було скасовано Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1953 р.

У Національній програмі "Діти України", затвердженій Указом Пре­зидента України від 18 січня 1996 р. № 63/96, є спроба офіційного фор­мулювання поняття "сім'я". У програмі зазначається:

"Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, пси­хічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального за­безпечення і несе відповідальність за створення належних умов до цьо­го. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, способом збереження і передачі на­ціонально-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поко­лінням…"

У шлюбних та сімейних відносинах законодавство України надає іноземцям національний режим, що чітко зафіксовано у КпШС України:

"Стаття 194. Права та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства в шлюбних та сімейних відносинах

Іноземні громадяни користуються в Україні правами і несуть обов'яз­ки в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадянами України.

Окремі винятки можуть бути встановлені законом України.

Особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, корис­туються в Україні правами і несуть обов'язки в шлюбних та сімейних відносинах нарівні з громадянами України".

У ст. 203 "Застосування іноземних законів і міжнародних договорів" КпШС України встановлено:

"Застосування іноземних законів про шлюб та сім'ю або визнання основаних на цих законах актів громадянського стану не може мати місце, якщо таке застосування або визнання суперечило б основам дер­жавного устрою України. Якщо міжнародним договором України вста­новлені інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про шлюб та сім'ю України, то застосовуються правила відповідно міжнародного до­говору".

209

15.3. ØËÞÁ

15.3.1. Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу

Міжнародне приватне право у питаннях, пов'язаних з укладенням шлюбу, оперує такими поняттями, як матеріальні та формальні умови. Матеріальними називають умови, наявність або відсутність яких, образ­но кажучи, запалює зелене або червоне світло на шляху до укладення шлюбу. Формальні умови — це вимоги до процедури укладення шлюбу. Матеріальні та формальні умови містяться у гл. 4 "Порядок укладення шлюбу" КпШС України.

В Україні шлюб укладається в державних органах запису актів гро­мадянського стану. Ці органи забезпечують урочисту обстановку реєст­рації шлюбу при згоді на це осіб, які одружуються. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запи­су актів громадянського стану. Законодавство України не визнає релігій­ної реєстрації шлюбу на власній території. Якщо ж релігійна реєстрація і відбувається, то вона розглядається як така, що не породжує правових наслідків. З погляду суспільства — це особиста справа відповідних гро­мадянина і громадянки. Раніше в Україні служителі культу, які виконува­ли релігійні церемонії укладення шлюбу, обов'язково вимагали від наре­ченої і нареченого свідоцтво про шлюб, укладений в органах загсу.

Права і обов'язки виникають у момент реєстрації шлюбу. Шлюб можна взяти після закінчення місячного терміну від подання бажаючими одружитися заяви. За наявності поважних причин згаданий термін мож­на скоротити. Для укладення шлюбу потрібні згода осіб, які одружують­ся, і досягнення ними шлюбного віку (18 років для чоловіків і 17 років для жінок). У виняткових випадках шлюбний вік може бути знижений, але не більше ніж на один рік. Верхньої вікової межі для укладення шлюбу законодавство України не містить.

Законодавство України не передбачає можливості укладення шлюбу між особами однієї статі.

Не допускається укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна вже перебуває в іншому шлюбі, між родичами по прямій висхідній і низ­хідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими та між особами, з яких хоча б одна визнана судом неправоздатною.

Ті, хто бере шлюб, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я.

210

Зазначені матеріальні та формальні умови поширюються в Україні і на шлюби з іноземним елементом.

Конвенція СНД від 22 січня 1993 р. містить ст. 26 "Укладення шлю­бу", в якій зазначається: "Умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства—законодавством Договірної Сторони, що є їх постійним місцем проживання. Окрім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги за­конодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб". Отже, у зазначеній статті знайшли застосування три колізійні прив'язки: закон громадянства, закон місця проживання, закон місця укладення шлюбу.

Процитуємо ще дві статті КпШС України:

"Стаття 195. Укладення шлюбів громадян України з іноземними громадянами та іноземних громадян між собою в Україні

Шлюби громадян України з іноземними громадянами, а також шлю­би іноземних громадян між собою укладаються в Україні за законодав­ством України.

Шлюби між іноземними громадянами, укладені в Україні у посоль­ствах або консульствах іноземних держав, визнаються на умовах взаєм­ності дійсними в Україні, якщо ці особи в момент одруження були гро­мадянами держави, яка призначила посла або консула.

Стаття 196. Укладення шлюбів громадян України у консульських установах України. Визнання шлюбів, укладених поза межами Ук­раїни

Шлюби між громадянами України, що проживають поза межами Ук­раїни, укладаються в консульських установах України.

У тих випадках, коли шлюби між громадянами України і шлюби гро­мадян України з іноземними громадянами укладені поза межами Украї­ни з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укла­дення, ці шлюби визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання немає перешкод, що випливають із статей 15-17 та 45 цього Кодексу.

Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за зако­нами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні".

Подружжя має право на укладення шлюбного контракту. "Порядок укладення шлюбного контракту" від 16 червня 1993 р. не містить жодної згадки чи застереження про іноземний елемент. І в цьому аспекті іно­земці мають такі самі права й обов'язки, як і громадяни України.

211

15.3.2. Особисті і майнові права та обов'язки подружжя

У сучасних правових системах законодавець намагається якомога менше вдаватися до правового регулювання особистих стосунків між подружжям. Таких правил дотримується й Україна. Глава 5 КпШС Ук­раїни складається з трьох коротеньких статей. У них визначається, що подружжя має право вибрати прізвище одного з них як їх спільне, або зберегти власні дошлюбні прізвища, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Якщо дошлюбне прізвище вже було под­війним, то при укладенні шлюбу приєднання прізвищ не дозволяється.

Кожен з подружжя має у сім'ї рівні права та несе рівні обов'язки.

Питання життя сім'ї та виховання дітей подружжя вирішує спільно. Для українського законодавства властива концепція сім'ї як партнерства. Кожен з подружжя вільний у виборі занять, професії та місця прожи­вання.

Майнові права подружжя у КпШС України регламентовано деталь­ніше. Глава 6 складається з таких статей:

Стаття 22. Спільна сумісна власність подружжя.

Стаття 23. Укладення подружжям угод щодо спільного майна.

Стаття 24. Роздільне майно подружжя.

Стаття 25. Виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне май­но, що їм належало.

Стаття 26. Речі професійних занять подружжя.

Стаття 27. Право подружжя укладати між собою дозволені законом угоди.

Стаття 27¹. Право подружжя на укладення шлюбного контракту.

Стаття 28. Розмір часток кожного з подружжя при поділі спільного майна.

Стаття 29. Поділ спільного майна подружжя.

Стаття 30. (виключена)

Стаття 31. Звернення стягнення на майно подружжя.

Стаття32. Обов'язки подружжя по взаємному утриманню.

Стаття33. Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя.

Стаття 34. Час, з якого присуджуються аліменти одному з подружжя.

Стаття35. Звільнення від обов'язку по утриманню другого з подружжя або об­меження цього обов'язку строком.

Стаття 36. Припинення права одного з подружжя на одруження.

Конвенція СНД від 22 січня 1993 р. правостосункам подружжя при­свячує ст. 27. Ця стаття містить одно- та двосторонні колізійні норми:

" 1. Особисті і майнові правостосунки подружжя визначаються зако­нодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

212

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної
   Сторони, а другий — на території іншої Договірної Сторони і при цьо­
   му обоє подружжя мають одне й те саме громадянство, їх особисті і май­
   нові відносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони,
   громадянами якої вони є.
   
3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сто­
   рони, а другий — іншої Договірної Сторони і один з них проживає на
   території однієї, а другий — іншої Договірної Сторони, то їх особисті
   і майнові правостосунки визначаються за законодавством Договірної
   Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце про­
   живання.
   
4. Якщо особи, вказані в пункті 3 цієї статті, не мали спільного про­
   живання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство
   Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.
   
5. Правовідносини подружжя, що стосуються їх нерухомого майна,
   визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої
   знаходиться це майно.
   

У справах про особисті і майнові правовідносини подружжя є компе­тентними установи Договірної Сторони, законодавство якої підлягає за­стосуванню відповідно до пунктів 1-3, 5 цієї статті".

15.4. РОЗЛУЧЕННЯ

Якось журналіст запитав відомого гумориста Марка Твена: "Чим від­різняється перше кохання від останнього?" Той відповів: "Тим, що ос­таннє здається першим, а перше останнім". Оскільки шлюби не лише укладаються, а й розриваються, то й розглянемо, які норми з цього пи­тання містить вітчизняне міжнародне приватне право. У КпШС України зафіксовано:

"Стаття 197. Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами і шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Визнання розлучень, здійснених поза межами України

Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні провадиться за законодавством України.

Розірвання шлюбів між громадянами України та іноземними грома­дянами, здійснене поза межами України за законами відповідних дер­жав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав поза межами України. Розірвання

213

шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за за­конами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України.

Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, здійснене поза ме­жами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Ук­раїні. Громадянин України, що проживає поза межами України, має пра­во розірвати шлюб з одним з подружжя, який проживає поза межами України, незалежно від його громадянства, в судах України. У тих ви­падках, коли за законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадянського стану, шлюб може бути розірва­ний в консульських установах України.

Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян України, які про­живають поза межами України, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного Суду України".

Звернімо увагу, що в останньому реченні вживається слово "мо­жуть", а не "повинні" чи "розглядаються". Це означає, що Верховний Суд може і не погодитися на розгляд такої справи в Україні. А якщо й по­годиться, то без Верховного Суду не обійтися, бо буде потрібна його вка­зівка, який саме суд першої інстанції розглядатиме цю справу.

Доречно зазначити, що ст. 29 Консульського статуту України надає консулу право укладати та розривати шлюб відповідно до законодавства України.

Конвенція СНД від 22 січня 1993 р. питанням розірвання шлюбу від­водить дві статті:

"Стаття 28. Розірвання шлюбу

1. У справах по розірванню шлюбу застосовується законодавство До­
   говірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подання заяви.
   
2. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторо­
   ни, а другий—іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство
   Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання
   шлюбу.
   

Стаття 29. Компетентність закладів Договірних Сторін

1. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунк­
   том 1 статті 28, є компетентними установи Договірної Сторони, грома­
   дянами якої є подружжя на момент подання заяви. Якщо на момент по­
   дання заяви обоє подружжя проживають на території іншої Договірної
   Сторони, то компетентними є також установи тієї Договірної Сторони.
   
2. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунк­
   том 2 статті 28, компетентними є установи Договірної Сторони, на тери-
   

214

торії якої проживають обоє подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий — на території іншої Договірної Сторони, у справах про розірвання шлюбу компетентними є установи обох Договірних Сторін, на територіях яких проживає под­ружжя".

Стаття 45 КпШС України передбачає можливість визнання шлюбу недійсним, якщо його реєстрація відбувається без наміру створити сім'ю, тобто наявний фіктивний шлюб.

Зазначена Конвенція СНД містить ст. 30 "Визнання шлюбу недійс­ним". Вона сформульована так:

"1. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується зако­нодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 26 застосовува­лося при укладенні шлюбу.

2. Компетентність установ у справах про визнання шлюбу недійс­ним визначається відповідно до статті 27".