Бути щасливим щастям інших – ось справжня благодать І земний ідеал життя кожного, хто обирає лікарську професію

Вид материала

Документы

Содержание Глава № 16 8) За наявністю ускладнень 10) По виду зсуву 11) По характеру зсуву розрізняють Вивихи Вивих (luxatio) 2.Спосіб Гіппократа – Купера Глава № 17 Гнійні захворювання кисті – Види гнійних захворювань на кисті

Подобный материал:

• Обласна бібліотека для дітей ім. А. П. Гайдара Відділ у справах розвитку дитячих бібліотек, 135.91kb.
• Як обрати свою майбутню професію?, 20.98kb.
• Сторик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої, 10039.49kb.
• Ні хто не буде заперечувати, що "холодна війна" залишила глибокий слід в усіх аспектах, 113.42kb.
• Реферат Тема: "Добровольці в соціальній роботі", 73.86kb.
• 71. Філософсько-правові погляди І. Бентама, 101.58kb.
• Ось I настав цей день прощання зi школою. Попереду незвiдана даль, 465.42kb.
• Ігор каганець, 587.57kb.
• Методичні рекомендації з фізичного виховання для студентів спеціальної медичної групи, 31.01kb.
• Реферат на тему: "Пушкін І Наталі", 70.95kb.

ГЛАВА № 16

Семіотика та принципи лікування переломів кісток та вивихів.

Мета: вміти лікувати переломи кісток та вивихи.

Перелом (fractura) – часткове або повне порушення цілісності кісток і м’яких тканин.

Механізми травми:

1. згинання(у тому числі і відривні переломи);
   
2. скручування (ротація при фіксованому кінці кінцівки);
   
3. стискання;
   
4. прямий удар ( у тому числі і вогнепальні переломи).
   

Класифікація переломів:

1. За походженням:
   

5. вроджені;
   
6. набуті.
   

2. За причиною виникнення:
   

7. травматичні (механічні) переломи, виникають під дією зовнішньої сили;
   
8. патологічні (спонтанні) переломи – виникають в результаті патологічного процесу в кістці (остеомієліт, пухлини, порушення обміну речовин).
   

3)Стосовно зовнішнього середовища:

9. закриті переломи – відсутнє сполучення кістки із зовнішнім середовищем;
   
10. відкриті переломи – сполучення кісткової рани із зовнішнім середовищем.
    

4) За ступенем ушкодження:

11. повний перелом – порушення цілісності кістки з повним порушенням анатомічного зв’язку між відламками;
    
12. неповний перелом (тріщина) – порушення цілісності кістки із частковим порушенням анатомічного зв’язку між відламками;
    
13. надлом – під надкістковий перелом зі збереженням цілісності окістя (перелом у дітей типу «зеленої гілочки»).
    

5) За локалізацією:

• епіфазарні переломи – внутрішньосуглобні (різновид їх – епіфізіоліз – відрив епіфіза у дітей);
  
• метафізарні (навколосуглобові) переломи часто бувають вколоченими;
  
• діафізарні переломи.
  

6) За напрямком лінії перелому:

• поперечні – від згинання, стискання поперек осі;
  
• косі, спіральні, винтоподібні (торзійні) – від скручування по поздовжній осі;
  
• поздовжні і вколочені (фіксовані за рахунок зчеплення одного відламка з іншим) – від стискання по осі;
  
• дірчасті – від вогнепальних поранень;
  
• компресійні – від стискання.
  

7) За кількістю відламків:

- одиночні;

- множинні;

- уламчасті;

- переломи різних кісток.

8) За наявністю ускладнень:

- прості (неускладнені) переломи;

- ускладнені переломи (із ушкодженням судин, нервів, інших органів).

9) По стоянню відламків:

- переломи без зсуву – частіше виникають при неповних переломах;

- переломи зі зсувом – виникають при повному переломі.

10) По виду зсуву:

- первинний зсув – в результаті дії механічної сили;

- вторинний зсув – в результаті тракції при скороченні м’язів, що кріпляться до кістки;

- третинний зсув – в результаті зовнішніх впливів на зламану кістку: неправильне транспортування, неспокійна поведінка постраждалого).

11) По характеру зсуву розрізняють:

- зсув під кутом;

- зсув по ширині;

- зсув по довжині;

- зсув по периферії.

Клінічна картина

Ймовірні симптоми:

• біль,
  
• болючість при пальпації,
  
• припухлість, порушення функції.
  

Достовірні симптоми:

• деформація (скривлення, подовження або вкорочення кінцівки);
  
• патологічне положення кінцівки;
  
• патологічна рухомість;
  
• крепітація кісткових відламків.
  

Скарги:

• біль, що посилюється при рухах;
  
• неможливість користуватися кінцівкою;
  
• деформація кінцівки.
  

Об’єктивне обстеження:

• огляд:
  

• припухлість у місці перелому;
  
• деформація, патологічне положення, подовження або вкорочення кінцівки;
  
• при відкритих переломах – наявність рани (можливо, з кістковими відламками);
  

• пальпація:
  

• болючість у місці перелому;
  
• патологічна рухомість і крепітація, посилення болю при осьовому навантаженні на кістку;
  
• обмеження активних і пасивних рухів;
  

14. перкусія супроводжується посиленням болю.
    

Додаткові методи обстеження

Найбільш інформативна рентгенографія кісток у двох проекціях, при якій виявляють лінію перелому і зсув кісткових відламків.

Перша допомога при переломах:

• при необхідності – зупинка кровотечі;
  
• знеболювання;
  
• при відкритому переломі – закриття рани асептичною пов’язкою після обробки шкіри розчином антисептиків;
  
• транспортна іммобілізація (створення нерухомості кісткових відламків).
  

Лікування переломів кісток

Принципи лікування:

• репозиція кісткових відламків – надати кінцівці положення, при якому зберігається її вісь, довжина і форма;
  
• фіксація кісткових відламків – зафіксувати ушкоджену кістку так, щоб не відбувся повторний зсув кісткових відламків – лікувальна іммобілізація, утримувати кістку в такому положенні до утворення кісткової мозолі і зрощення кісткових відламків;
  
• відновлення функції кінцівки після зняття іммобілізації.
  

Репозиція кісткових відламків може бути:

• одномоментна:
  

• закрита – ручна або за допомогою спеціальних апаратів;
  
• відкрита – оперативне зіставлення відламків з наступною їх фіксацією (остеосинтез);
  

• тривала репозиція шляхом поступового витягнення відламків:
  

• кістякове витягання за спицю, поведену через кістку;
  
• шкірне лейкопластирне витягання;
  
• витягання за допомогою апаратів зовнішньої фіксації (Ілізарова, Волкова – Оганесяна).
  

Принцип закритої одномоментної репозиції:

• ліквідувати спазм і напруження м’язів кінцівки – новокаїнова блокада місця перелому або наркоз;
  
• послабити м’язове напруження, надавши кінцівці фізіологічного положення;
  
• проводити репозицію за рахунок сильного витягання дистального відламка по довжині і проти витягання (утримання) проксимального відламка.
  

Показання до оперативного лікування переломів:

• відкриті переломи;
  
• переломи з ушкодженням життєво важливих органів (речовини головного мозку, спинного мозку, великих судин і нервів, органів черевної і грудної порожнини);
  
• інтерпозиція м’яких тканин між кістковими відламками;
  
• відривні та уламчасті переломи і множинні діафізарні переломи;
  
• неможливість утримати відламки після репозиції;
  
• неправильно зрослі переломи.
  

Види лікувальної іммобілізації:

• гіпсова пов’язка (циркулярна, лонгетна, вікончаста, мостоподібна) – як правило, після накладання пов’язки проводять рентгенографічний контроль стояння відламків;
  
• остеосинтез:
  

• інтрамедулярний (через кістковомозковий канал);
  
• екстрамедулярний (поза кістковомозковим каналом) – фіксація відламків дротом, металевими пластинами, шурупами, спеціальними цвяхами, спицями);
  
• компресійно-дистракційний (апаратами Ілізарова, Гудушаурі).
  

Терміни іммобілізації залежать від виду і локалізації перелому.

Функціональне і відновне лікування переломів:

• лікувальна фізкультура, масаж як під час, так і після іммобілізації;
  
• фізіотерапія: на 2-3 добу після травми УВЧ-терапія, електрофорез із розчином новокаїну, індуктотермія;
  
• через 7-10 днів після травми – ультразвук або іонофорез (введення лікувальних препаратів за допомогою ультразвуку).
  

Ускладнення переломів можуть бути пов’язані як безпосередньо із самим переломом, так і з процесом його лікування.

Загальні ускладнення переломів:

• травматичний шок;
  
• жирова емболія гілок легеневої артерії при переломах довгих трубчастих кісток і множинних переломах;
  
• тромбоемболія легеневої артерії як наслідок застою та утворення тромбів у кінцівках при тривалій іммобілізації;
  
• набряк легенів, пневмонія (найчастіше обумовлені тривалим постільним режимом);
  
• сепсис, ранове виснаження;
  
• пролежні від тиску пов’язок і постільного режиму;
  
• алкогольний посттравматичний делірій.
  
• Місцеві ускладнення переломів:
  
• ушкодження прилягаючих органів і тканин (судин і нервів, легеневої тканини при переломі ребер, мозкової тканини при переломі черепа, сечового міхура і уретри при переломах кісток таза);
  
• нагноєння рани в ділянці відкритого перелому, флегмони, гнійні запливи;
  
• остеомієліт в результаті інфекції при відкритих переломах або введення фіксаторів, спиць;
  
• незрощення (несправжній суглоб) або неправильне зрощення перелому;
  
• контрактури, анкілоз суглоба, деформуючий артроз в результаті тривалого обмеження рухів.
  

Несправжній суглоб

Несправжній суглоб (псевдоартроз) – рухливість на протязі кістки в результаті незрощення перелому.

Причини виникнення:

• інфекція;
  
• розлади кровопостачання кістки;
  
• інтерпозиція м’яких тканин між відламками;
  
• неправильне зіставлення кісткових відламків;
  
• передчасне зняття гіпсової пов’язки (у зоні перелому розвивається не кісткова, а сполучна і хрящова тканина).
  

Клінічні ознаки:

Скарги: біль у кінцівці;порушення функції кінцівки.

Об’єктивні прояви:

• огляд: деформація і скривлення кінцівки на рівні несправжнього суглоба;
  
• пальпація:болючість може бути відсутня; визначається патологічна рухомість кістки.
  

Діагностика: при рентгенографії щілина між кістковими відламками, наявність хрящової мозолі.

Лікування: оперативне: при протипоказаннях до нього – носіння ортопедичних апаратів.

Вивихи

Вивих (luxatio) – стійкий зсув суглобових поверхонь зчленованих кісток за межі фізіологічної норми.

Класифікація вивихів

1. За етіологією:
   

• вроджені, які виникають в результаті недорозвитку суглобових поверхонь (частіше в кульшовому суглобі);
  
• набуті:
  

• травматичний вивих – виникає при механічній травмі суглоба;
  
• звичайний вивих – це часто виникаючі вивихи в суглобі навіть при невеликій травмі; причина – передчасне припинення іммобілізації після вправлення першого вивиху;
  
• патологічний вивих – настає в результаті руйнування суглобових поверхонь або капсули суглоба будь-яким патологічним процесом (туберкульоз, остеомієліт);
  

• деструктивний – внаслідок руйнування суглобових кінців кісток або суглобової западини;
  
• дистензійний – внаслідок розтягнення суглобової сумки випотом або фунгіозними масами;
  
• паралітичний – внаслідок паралічу мускулатури, що зміцнює суглоб;
  
• деформаційний – внаслідок деформації суглобових поверхонь і ослаблення зв’язкового апарата.
  

2. За ступенем зсуву:
   

• повний зсув – зчленування суглобових поверхонь відсутнє;
  
• неповний зсув (підвивихи) – є часткове або ненормальне зчленування суглобових поверхонь.
  

3. Стосовно навколишнього середовища:
   

• закриті вивихи;
  
• відкриті вивихи, при яких є рана в ділянці суглоба.
  

4. За часом, що пройшов від моменту травми:
   

• свіжий вивих (до 2 діб);
  
• несвіжий вивих (до 3-4 тижнів);
  
• застарілий вивих (більше 4 тижнів після травми).
  

5. За наявністю ускладнень:
   

• неускладнені;
  
• ускладнені – ушкодження нервових стовбурів, кровоносних судин, переломи кісток.
  

6. Ускладнення вивихів:
   

• формування застарілого або звиклого вивиху;
  
• гнійний артрит при відкритому вивиху;
  

• контрактури суглобів;
  
• утворення неоартрозу – формування сполучнотканинної капсули навколо вивихнутої голівки кістки і заглиблення через постійне користування хворою кінцівкою.
  

Клінічна картина

Скарги: біль у суглобі; неможливість активних і пасивних рухів.

Об’єктивні прояви:

• огляд:
  

• порушення конфігурації суглоба: деформація, припухлість, фіксоване положення кінцівки;
  
• вкорочення або подовження кінцівки;
  

• порівняльна пальпація:
  

• відсутність голівки кістки на звичайному місці і виявлення її в іншому місці;
  
• розлита болючість у ділянці суглоба;
  
• пружна фіксація кінцівки – опір при спробі зробити пасивний рух.
  

Діагностика вивиху:

• базується на клінічних даних;
  
• підтверджується за допомогою рентгенографії суглоба, при якій виявляють зсув суглобових поверхонь, зміну ширини суглобової щілини, можуть виявлятися ознаки перелому.
  

Перша медична допомога:

• знеболювання;
  
• іммобілізація кінцівки в тому положенні, який вона прийняла після вивиху: верхню кінцівку підвішують на косинці або пов’язці з бинта, нижню – іммобілізують за допомогою шин або підручних засобів;
  

• транспортування до медичної установи (вправляння вивиху – це лікарська процедура!).
  

Лікування вивиху

Свіжий вивих:

• вправляють у невідкладному порядку;
  
• вправляння вивиху повинне бути засноване не на застосуванні грубої сили, а максимальному розслабленні м’язів і подоланні м’язової рефракції, для чого використовують місцеву або загальну анестезію;
  
• про вправляння вивиху свідчить прояв «щиглика» і відновлення функції кінцівки;
  
• після вправлення вивиху обов’язків рентгенологічний контроль;
  
• іммобілізація вправленої кінцівки м’якою або гіпсовою пов’язкою: при вивиху плеча до 5-10 днів, при вивиху стегна до 2-3 тижнів;
  
• відновне лікування: лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапевтичні процедури.
  

Способи вправляння вивихів стегна:

1. Спосіб Коломбо – Стимсона – Джанелідзе:
   

• хворий у положенні лежачи на столі обличчям вниз;
  
• вивихнута кінцівка звисає (протягом 20-30 хвилин);
  
• кінцівку поступово згинають у кульшовому і колінному суглобах до прямого кута, ненабагато відводять і ротують назовні;
  
• повільно натискають своїм коліном на гомілку хворого у верхній її третині, роблять кілька ротаційних рухів.
  

2.Спосіб Кохера:

• вправляння проводять під наркозом;
  
• помічник фіксує таз двома руками, притискаючи його до столу;
  
• лікар захоплює гомілку, зігнуту під прямим кутом у колінному суглобі, і сильно тягне стегно догори з одночасною ротацією всередину.
  

Способи вправляння вивихів плеча:

1. Спосіб Мота:
   

• тулуб фіксують простирадлом через пахвову западину;
  
• тягу здійснюють за ушкоджену кінцівку.
  

2.Спосіб Гіппократа – Купера:

• хворий лежить на спині;
  
• лікар сідає поруч із хворим і п’ятою впирається в пахвову западину, а руку за кисть і передпліччя тягне на себе.
  

При застарілих і звичних вивихах показане оперативне втручання.

При патологічному вивиху використовують оперативне лікування або ортопедичні апарати.

Тести для перевірки знань:


1.Несправжній суглоб (псевдоартроз) – це:

1. Нагноєння рани в ділянці відкритого перелому, флегмони, гнійні запливи.
   
2. Рухливість на протязі кістки в результаті незрощення перелому.
   
3. Стійкий зсув суглобових поверхонь зчленованих кісток за межі фізіологічної норми.
   
4. Часткове або повне порушення цілісності кісток і м’яких тканин.
   

2.По характеру зсуву розрізняють переломи:

1. Зсув під кутом.
   
2. Зсув по ширині.
   
3. Зсув по довжині.
   
4. Зсув по периферії.
   
5. Зсув до середини.
   

ГЛАВА № 17

Семіотика та принципи лікування гнійно-запальних захворювань кисті та гематогенного остеомієліту

Гнійні захворювання кисті.

Мета: вміти лікувати гнійно-запальні захворювання кисті та гематогенного остеомієліту.

Гнійні захворювання кисті – гнійне запалення клітковинних просторів і тканин внаслідок травм або ж поширення інфекції з пальців при панариціях.

Кисть – основний орган праці, ураження якого запальним процесом приводить до втрати працездатності. Складна будова кисті, особливо долонної поверхні, зумовлює специфічний перебіг гнійних процесів.

Види гнійних захворювань на кисті:

• Підшкірний абсцес долоні:
  

• виникає внаслідок інфікування змозолілих ділянок або епідермальних пухирів, які локалізуються між дистальною складкою та основою пальця.
  

• Міжпальцьова флегмона:
  

• виникає вторинно шляхом проникнення інфекції в міжпальцьові проміжки в основі пальців, поширюючись по каналах лумбрикальних м’язів.
  

• Передапоневротична флегмона:
  

• поверхнева, підшкірна долонна флегмона.
  

• Флегмона середнього фасціального простору:
  

• розвивається в щілині між долонним апоневрозом і вільними від піхв сухожилками ІІ-ІV пальців.
  

• Флегмона фасціального простору тенора:
  

• ускладнення підшкірного панарицію або гнійного тендовагініту І-ІІ пальців.
  

• Флегмона фасціального простору гіпотенора:
  

• гнійний процес, обмежений межами фасціального ложа гіпотенора.
  

• Підшкірна флегмона тильної сторони кисті.
  
• Підапоневротична флегмона тильної сторони кисті.
  

Клінічні прояви флегмони кисті

Скарги:

• біль розпираючого характеру на кисті на ділянці гнійно-запального процесу;
  
• набряклість кисті;
  
• порушення функції пальців.
  

Анамнез захворювання:

• перенесені травми кисті;
  
• гнійні процеси на пальцях кисті.
  

Об’єктивні дані:

Огляд:

• припухлість кисті на ділянці гнійного процесу, що поширюється на тильну поверхню;
  
• гіперемія шкірних покривів;
  
• вимушене положення (напівзігнутий стан) пальців кисті;
  

Пальпація:

• різке посилення болю.
  

Лікування флегмони кисті:

• хірургічне: широке розкриття і дренування ураженого фасціального простору під наркозом або ж реґіонарною анестезією;
  
• парентеральне (реґіонарне) застосування антибіотиків;
  
• дезінтоксикаційна терапія;
  
• іммобілізація кисті у фізіологічному положенні.
  

Гематогенний остеомієліт

Гематогенний остеомієліт – це запалення кісткового мозку, компактної та губчастої частини, окістя і навколишніх м’яких тканин.

Він переважно вражає у грудному, дитячому і ранньому юнацькому віці. Захворювання нерідко переходить у хронічну форму, приводить до повної або часткової втрати працездатності та інвалідності.

Фактори, що сприяють розвитку остеомієліту:

• вік (найчастіше хворіють діти у віці 7 – 15років);
  
• стать (хлопчики хворіють у 3 рази частіше, ніж дівчатка);
  
• наявність джерела ендогенної інфекції (гостре або хронічне вогнище: садно, фурункул, ангіна, хронічний тонзиліт);
  
• стан сенсибілізації;
  
• переохолодження, травми.
  

Фактори, що викликають розвиток остеомієліту:

• мікробний фактор (стрептококи, стафілококи та інші інфекції).
  

Переважна локалізація остеомієліту:

• головним чином уражаються довгі трубчасті кістки (великогомілкова, стегнова, плечова, малогомілкова);
  
• найчастіше уражаються метафізи довгих трубчастих кісток;
  
• діафізарні ураження спостерігаються втроє рідше, ніж метафізарні.
  

Механізм розвитку остеомієліту:

• мікроорганізми гематогенним шляхом проникають у капіляри метафізу і фіксуються там, викликаючи початок гнійного процесу;
  
• невеликий гнійник, що утворився в метафазі, викликає тромбоз судин і змертвіння прилеглих кісткових балок;
  
• процес поширюється в напрямі діафізу (епіфізарний хрящ стійкий до нагноєння);
  
• виникає запалення кісткового мозку, який через деякий час мертвіє і піддається гнійному розплавленню;
  
• через систему гаверсових каналів гній поширюється під окістя, відшаровує його від кістки та утворює субперіостальний гнійник;
  
• у процес може бути втягнений прилеглий суглоб із розвитком гнійного остеоартриту;
  
• кістка на певній ділянці втрачає живлення зсередини і збоку окістя та починає мертвіти з утворенням ділянки остеонекрозу;
  
• гній, розплавлюючи окістя, проривається у м’які тканини, викликаючи розвиток між м’язової флегмони;
  
• у подальшому гній може прорватися назовні з утворенням нориці.
  

Клінічна картина гострого гематогенного остеомієліту (залежить від клінічної форми захворювання)

• Місцева (вогнищева) форма:
  

Скарги:

• загальні симптоми:
  

• раптове підвищення температури до 39-40ºС, озноб;
  
• головний біль, іноді марення;
  
• у дітей молодшого віку нерідко спостерігаються нудота, багаторазове блювання.
  

• місцеві симптоми:
  

• постійний сильний біль у певному фрагменті кінцівки;
  
• біль посилюється при рухах, перекладанні хворого.
  

Анамнез захворювання:

• наявність ендогенного вогнища інфекції;
  
• травма, переохолодження.
  

Об’єктивні дані:

• загальні симптоми:
  

• зазвичай починається як тяжке загальне інфекційне захворювання;
  
• у перші дні загальні симптоми превалюють над місцевими;
  
• постійна висока пропасниця;
  
• тахікардія,тахіпное;
  
• схильність до гіпотонії;
  
• можливе порушення свідомості, особливо у дітей молодшого віку:
  

• місцеві симптоми (з’являються з 3 дня захворювання):
  

• гіперемія і набряк фрагмента кінцівки (епіфізо-метафізарна зона);
  
• болючість при пальпації, навантаженні на кінцівку;
  
• окружність ураженого сегмента кінцівки помітно збільшується;
  
• через 7 – 10 днів, коли розвивається під надкісничний абсцес, посилюється локальна болючість і припухлість;
  
• потім розвивається клінічна картина глибокої міжм’язової флегмони;
  
• при прориві гною назовні та утворенні нориці гострі явища вщухають.
  

• Генералізована форма (септико – піємічна і токсична):
  

• швидко виникають ознаки тяжкої загальної інтоксикації;
  
• через кілька днів з’являються гнійні вогнища в інших кістках або органах;
  
• на шкірі нерідко з’являється токсичне висипання;
  
• часто розвивається клініка септичного шоку.
  

Діагностика

Лабораторні дані:

• клінічний аналіз крові (лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво);
  
• клінічний аналіз сечі (можливо, наявність білка, лейкоцитів, циліндрів).
  

Рентгенологічні дані:

• у перші 1,5 тижні патологічні зміни на рентгенограмі відсутні;
  
• надалі з’являються ознаки періоститу, відшарування окістя;
  
• пізніше з’являються зони розрідження та ознаки змін структури губчастої кістки в ділянці метафізу;
  
• утворення секвестрів і секвестральної порожнини з’являються на 3 місяці;
  
• при наявності нориці в діагностиці допомагає фістулографія.
  

Лікування

Гострий остеомієліт:

• вплив на макроорганізм:
  

• боротьба з інтоксикацією;
  
• корекція порушень гомеостазу;
  
• симптоматична терапія;
  
• підтримка енергетичного балансу;
  
• підвищення імунорезистентності;
  

• вплив на мікробного збудника:
  

• адекватна антибіотикотерапія;
  
• введення гаммаглобуліну (антистафілококового);
  

• вплив на вогнище інфекції:
  

• іммобілізація;
  
• антибіотики внутрішньокістково;
  
• фізіотерапевтичне лікування.
  

• У фазі флегмони кісткового мозку:
  

• перфоративна трепанація медулярного каналу;
  
• дренаж за Роденом.
  

• У фазі субперіостального абсцесу:
  

• періостостомія;
  
• дренування гнійника.
  

• У фазі флегмони м’яких тканин:
  

• розкриття і дренування флегмони.
  

• У фазі гнійного остеоартриту:
  

• пункція суглоба, евакуація гною;
  
• постійний промивний дренаж.
  

Хронічний остеомієліт:

При переході процесу в хронічну стадію і формуванні секвестральної порожнини усім хворим показане оперативне лікування:

• висічення всіх нориць після попереднього фарбування їх метиленовою синькою;
  
• трепанація кістки з розкриттям остеомієлітичної порожнини на всьому протязі;
  
• секвестректомія;
  
• видалення з порожнини гною, інфікованих грануляцій, а також внутрішніх стінок порожнини до нормальної кісткової тканини;
  
• санація порожнини (промивання антисептиками, обробка лазером);
  
• пластика кісткової порожнини.
  

Тести для перевірки знань:

1.До лікарні поступив хлопчик 11-ти років зі скаргами на раптове підвищення температури до 39-40ºС, озноб, нудоту, багаторазове блювання, головний біль, іноді марення. Згідно зі свідченнями матері, він зазнав переохолодження декілька днів назад. Клінічний аналіз крові показав лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво.

Який попередній діагноз можна поставити?

1. Гострого гематогенного остеомієліту.
   
2. Передапоневротична флегмона.
   
3. Рак попереково-ободової кишки Т2NoMo.
   

2.До алгоритму лікування гострого остеомієліту не належать такі об’єкти впливу:

1. Вплив на макроорганізм.
   
2. Вплив на мікробного збудника.
   
3. Вплив на токсичне висипання шкіри.
   
4. Вплив на вогнище інфекції.