Geum.ru

Шамбхала в європейській традиції

Вид материалаРеферат

Содержание


Велика Альпійська Ложа
Орден Золотого Грифона
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Голова у хмарах"). Члени ордену зобов’язані були видавати себе за колаборантів ("принцип Джільди", аналог шиїтського принципу "такійя"), але жодним чином не вступати в контакт з рухом Опору ("макі"), щоб не потрапила інформація в руки гестапо через викритих агентів "Свобідної Франції".

Зокрема, П’єр Плантар видавав "провішистський" традиціоналістський журнал "Vaincre: Pour une jeune chevalerie" ("Перемагати: Для молодого рицарства"), "... в журналі було багато розмов про Атлантиду. Немало уваги приділялося древній кельтській "традиції мудрості" і міфічним темам і образам, в яких вони існували. Були і ліберальні розмірковування з неозороастрійської теософії, про тібетських посвячених і заповітних містах у Гімалаях. Зрештою, "Vaincre" претендував на роль органу специфічної організації, або ордену Альфа Галати (виділення наше, — О.Г.)... Альфа Галати були зареєстровані у французькому "Офіційному журналі" 27 грудня 1937 р... члени Альфа Галатів (серед них — традиціоналістський дослідник Робер Амаду, який пізніше став "ренегатом" — членом паризької ложі "Мемфіс-Міцраїм", антимасонський журналіст Анрі Костон, правий публіцист Луї Ле Фур, авіатор Жан Мермо, поет і езотерик Габріель Трарійо д’Егмонт, німець Ганс Адольф фон Мольтке, посол Рейху в Іспанії, який був у родинних та близьких стосунках з організатором замаху на Гітлера графом Клаусом фон Штауффенбергом та лідером громадянського руху Опору нацизму графом Гельмутом Якобом фон Мольтке, — О.Г.) поділялися на дві основні групи: "легіон" і "фаланга". Роль "легіона" не була конкретизована. Зате функцією "фаланги", як вважалося, були філософські дослідження та підготовка майбутніх рицарів. Цікаво відзначити, що згідно зі статутом ордену, переданому в 1956 р. в префектуру поліції в Анненмассі, Пріорат Сіону теж поділяється на дві основні групи: "легіон" і "фалангу"... Перша з них "продовжує апостольське служіння". Друга виконує функцію "стражів традиції". Згідно зі статутом орден складається з дев’яти градусів, представники кожного з яких носять титул рицарів... 21 вересня (1942 р.) П’єр де Франс-Плантар (головний редактор журналу, псевдонім П’єра Плантара, — О.Г.) ... був обраний Великим магістром Альфа Галатів"civ. В 1956-59 рр. орден видавав під редакторством П’єра Плантара журнал "CIRCUIT" ("Chevalerie d’Institutions et Regles Catholiques, d'Union Independante et Traditionaliste"), в якому висвітлювалися ті ж проблеми, що і в "Vaincre". І якщо в першому пропагувалася ідея "Сполучених Штатів Європи (або Заходу), то в новому журналі говорилося про "Афро-Європейське співтовариство".

Іншими словами, відомо громадськості лише про французьке відділення ("Альфа-Галати") міжнародної організації "Пріорат Сіону". Деякі дані свідчать про існування відділення Пріоратів Сіону в Швейцарії, яке очолює Антоніо Цапеллі, але воно утворилося в результаті чисельних відколів від Мальтійського ордену і зазвичай трактується як "неотамплієрська" організація, в яку приймають і де проходять "фільтрацію" члени інших різноманітних таємних організацій та масонських лож.

Відомі також і наступні дочірні відділення "Пріорату Сіону", які нижче буде розглянуто.

На початку ХІХ ст. виникає одне з найвідоміших зовнішніх кіл Ордену — "Орден Всесвітньої Теодоксії", який діє під егідою традиціоналіста-масона Антуана Фабра д’Оліве (1768-1825), автора "Відновленої єврейської мови" (1815), "Філософічної історії роду людського" (Fabre d'Olivet A. "Histoire philosophique du genre humain", 1824) та ряду романів провансальською мовою. Орден виводив своє становлення від давньо-грецького поета Гесіода, автора поем "Теогонія" та "Труди і дні" (остання — апологія землеробської культури), тобто адепта "великої науки, даної людству богами Еллади". В ордені теодоксів ("богославів") спільні зібрання-трапези називалися "агапами" (і ототжнювалися з такими ж аграрної генези Елевсинськими містеріями), ступені посвячення відповідали аграрним професіям — "поливальник", "оратай", "сіяч", а чотири найвищі чини позначалися назвами космічних стихій (вода, земля, повітря, вогонь), а сама ідеальна людина визначалася поняттям "небесна рослина" (пригадаймо кінофільм "П’ятий елемент" з Міллою Йовович і Брюсом Уіллісом у головних ролях, і який розглядається як запис ініціального шляху для адептів ордену). Поряд з цим йшла апеляція до вчення платоніків та піфагорейців про те, що душа людини тотожна пшеничному колосові. Фабр д’Оліве визначає головну рушійну "Велику Тріаду" історії — Провидіння, Доля і Воля людська та її "божественних посланців/великих посвячених" (Рама, Крішна, Орфей, Мойсей, Фусі, Будда, Конфуцій, Лао-цзи, Зороастр, Ездра, Лікург, Нума, Піфагор), які щонайперше проголошують: людей об’єднює не їх Доля і не колір їх шкіри, а містична семантика Слова, Логоса, Провидіння. Там, де людська Воля торжествує над Провидінням, переважає республіканський спосіб правління з його демагогією, духовним нівелюванням і занепадом цивілізації. Там, де Доля володіє над свободою Волі, виникають монархії з неминучим для них рабством і раболіпством. І тільки там, де всі три сили, котрими керує Провидіння, урівноважують одна одну, запановує теократія, найкраща і найбільш життєстійка із соціальних форм. Історія, відповідно, — це шлях прогресу людства в умовах вічних випробувань, які влаштовує йому Провидінняcv. Продовжувачами ідей і навіть учнями Фабра д’Оліве вважаються Александр Сент-Ів д’Альвейдр, основоположник "Синархічної доктрини" та автор розповіді про таємничу державу обраних посвячених — Агартху, Едуард Шюре, автор книги "Великі посвячені", в якій в популярній формі виклав деякі розділи з книг Фабра д’Оліве, Жерар Анкос (Папюс), який був спочатку великим майстром ордену мартиністів, але надалі став ренегатом і після відомого конгресу спіритуалістів і масонів в 1908 р. ввійшов у ложі обряду Мемфіс-Міцраїм і став великим майстром цього чину у Франції, автор фундаментальної праці "Окультизм" про науку проявлення трансцендентного та великих посвячених посланців містичного Сфінкса (символу єдиної трансцендентної та абсолютної Істини) і П’єр Симон Балланш, католицький автор двотомного "Нарису соціальної палінгенезії" (Ballanche P. "Essais de la palingenesie sociale", 1827) та критики Великої французької революції "Людина без імені". Останній наполягав, що Європа не повинна відмовлятися від традиційних устоїв і спогадів, бо тільки за допомогою їх неперервної наступності у новітній цивілізації можливий її подальший поступальний розвиток. Суспільство, яке втратило своє минуле, випадає з ланцюга вдосконалення і не має перспективного майбутнього, а в світі запановує "вік плебея, "людини без імені", "нікого", царевбивці, сучасного Едіпа". Причина недовговічності попередніх цивілізацій в тому, що в залишеній самій собі людині висувається на перший план матеріальне начало, після задоволення якого людина більше не прогресує. І тому суто людський розвиток незмінно закінчується станом ступору. Через це тільки воля Провидіння за допомогою своїх обранців веде людський рід до нескінченного прогресу. Так, коли Провидіння відкрилося людині в часі, воно стало говорити її мовою, але в сучасну епоху, коли гаснуть старі соціальні вірування і зароджуються нові слід вміти знаходити в цих змінах єдину лінію замислу Творця, що виявляється тепер у науці та лібералізмі, як колись у Святих писаннях, що вимагає тепер у відповідності з духом часу інших тлумачень. За переконаннями Балланша, тільки "прогресивний традиціоналізм", який цікавим чином поєднує у собі ультрамонтанство і свободолюбство, здатний глобально і оптимістично обгрунтувати соціальну еволюцію, в котрій повнота ("плерома") розкриття людських здібностей і стане кінцевим здійсненням релігійних начал: "Я сподіваюся дати синтетичний виклад історії людства. Я сподіваюся показати історію суспільства від його темного зародження і таємничої колиски аж до вищого розвитку його сили і могутності... Наважуюсь сказати, що більш широкий історичний синтез неможливий"cvi. Вражає, що засновник іншого "премордіального традиціоналізму" Рене Генон, коли в 1908 р. отримує від патріарха Гностичної церкви Фабра Дезессера єпископський сан, то також і нове ім’я — Палінгенезій ("Відроджений"), що є перекладом християнського імені Рене (лат. renascere "воскресати") і явним натяком на доктрину П. Балланша.

Інші "дочірні" організації "Пріорату Сіону", це — славнозвісна " Велика Альпійська Ложа" ("Альпіна"), яка контролює фінансові банки в Цюріху, Базелі і Женеві і про яку розповів журналіст Меттью Паолі в своїй книзі "Les Dessous" ("Заглибиння", 1973 р.; автор пізніше був заарештований в Ізраїлі за шпигунство і начебто розстріляний). Діяла вона під протекторатом Комітету суспільної безпеки в уряді Шарля де Голля і в керівництво якого входили ветерани руху Опору — нобелівський лауреат Анрі Мальро та вчений П'єр Планто де Сен-Клер (начебто він одночасно — "навігатор", Великий магістр Пріорату Сіону, але залишив свій пост на знак протесту проти засилля його рицарями Мальтійського ордену), і, на думку М. Паолі, ставилася мета зведення на французький престол королівської династії Меровінгів, яка веде своє походження, начебто, від іудейського царя Давида)cvii. Відома також італійська „Пропаганда (массоніка) дуе" (або "Ложа П2"), створена банкіром Адріано Леммі в 1885 р. Вона рекрутувала в свої ряди посвячених третього ступеню з Великим східних лож Італії (великим магістором яких і був А. Леммі). Станом на 1982 р., коли розпочали просочуватися в ЗМІ дані про Ложу, до неї входило більше 900 чоловік з високих посад в державному управлінні Італії. "... Досить сказати, що не менше двохсот неіснуючих банків зуміли "проіснувати" достатньо довго, щоб дивним чином поєднати банк Ватікану з банком Цизальпіне та Національним банком Франкліна (переводячи кошти на користь польської "Солідарності", наприклад, — О.Г.) ... всі три відомих лідери змови П2 (Лічо Джеллі, засновник П2cviii...; Роберто Кальві, президент банку Амброзіано і управляючий "банками-привидами"; Мікеле Сіндона, член П2, президент Національного банку Франкліна і адвокат мафії) мали звання рицарів Вищого Військового Мальтійського Ордену (ВВМО), власної таємної поліції Ватикану"cix. Щоправда, великий магістр італійського "регулярного" масонства Армандо Корона проголосив, що ложа "П2" (з раніше приєднаними до неї ложами "Хід" та "Справедливість і свобода") була єретичною (тобто не належала до традиції "Мемфіс-Міцраїм"), вийшла за межі прийнятих масонських уставів, через що в 1974 р. вона була оголошена офіційно розпущеною, але роком пізніше декретом великого магістра Сальвіні ложа була відновлена під юрисдикцією саме "Великого Сходу Італії" "квазі-шотландського обряду", який відновив станом на 1972 р. союз з аналогічними ложами США та Англії і проводити спільні т.зв. "Конференції Вашінгтона"cx. У Франції проти фармазонства і присягу на вірність істинній шотландській традиції принесла ложа Нейї (під безпосередньою опікою ряду американських лож, як правило, зі значним впливом військових), їй ідентичні також також такі ложі: у Греції — ложа "Парфенон", в турецькому Ізмірі — "Ефесіс", в СНГ — "Паламіт", в Мексиці — "Tequila", в Фінляндії — "Суомі Лоосі І", у Перу – „Фенікс 137”.

Але найцікавішим є той факт, що існує нелегальна органцізація "друзів Шотландського майстра" — "Ramses Pharao", „орден Короля-Сонця”, яка призводить до того, що зсередини нівелює всі геополітичні домагання "ір-регулярної" ложі "Мемфіс Міцраїм". Символом "друзів Шотландського майстра" є "золотий грифон", який у стародавньому Єгипті та мінойському Кріті символізував солярний принцип монарха. Однак у Західній традиції, за Жаном Парвулеско, він же — "Червоно-Коричневий Єдиноріг", Licorne Mordore, де франц. mordor — "червоно-коричневий із золотим відливом" (символ фінальної есхатологічної коронації алхімічним золотом Традиції)cxi. Сам Жан Парвулеско (нар. 13.9 1929, Румунія) як командор д'Альтвілла (або Тоні д'Антремон, Сільванус Репробатус, "таємний протектор Полярної Зорі") є емісаром цього ордену як серед вищого сановного екзотерично стурбованого світу (аж до того, що через своїх дочок породичався з королівськими та імператорськими родинами та кланами Європи та Японії), так і емісарами "Мемфіс-Міцраїм" (зокрема, для відвернення експансії Альянтів в Іспанію)". У грифона, зазначалося у папірусах, "дзьоб сокола, око людини, тулуб лева, вуха, як у риби, і хвіст змії", що символізує могутність та суперечливість тварин всіх чотирьох стихій, але головним з'єднує у собі якості птаха і звіра, Неба і Землі, добра і зла. У греків він — поряд з лебедем — їздова тварина бога гіперборейців Аполлона та неодмінний супутник богині Немезіди — він їм допомагає неминуче і люто карати лиходіїв. Також зображався зі стрілою Аполлона у пащі.

Давні автори так описували цю дивну істоту: "... грифони вдійсності мешкають в Індії і шануються посвяченими Сонцю — тому індійські зодчі зображають колісницю Сонця запряженою четвіркою грифонів" (Флавій Філострат, ІІІ, 48); "Люди ловлять грифона і з його пір'я роблять сагайдаки, а з його кігтів — великі кубки" (Тимофій з Гази, "Про тварин", 9 а, 9); "Грипи — особливий вид тварин, мешкає на гіперборейських горах. За своєю зовнішністю вони суть леви, але крилами і головою схожі на орлів, дуже ворожі коням, посвячені Аполлонові; тому і сказано: "вже з'єдналися грипи з конями" (Мавр Сервій Гонгорат, "Пояснення до книги "Буколік" Вергілія"). У "Чистилищі" Данте (ХХІХ) тріумфальна колісниця запряжена саме грифоном (орлина його частина — золота, а лев’яча — біле з червоним, символізуючи дві природи Христа), а св. Ісидор Сивільський у своїх "Етимологіях" трактує грифона як символ Христа, який є лев, бо царює над світом, і він орел, бо вознісся із землі на небо. Також, як розповідає Арістей з Проконнесу (VII ст. до н.е.), грифони стережуть золотоносні гірські масиви та ріки і час від часу "одноокі" арімаспи крадуть їхні скарби. Певні джерела (Ктесій з Кнідоса, Клавдій Еліан, Тимофій з Гази, Конрад Ліконстен, Джон Мандевіль) мешкання грифонів розташовують саме в Індії, що викликано явними зображеннями могутньої арійської птиці Гаруди, символа царя-жерця. Особливо цінувалися магічні чаші для вина, які виготовляли із пазурів грифонів і які можна було отримати в дар тільки за вилікування людиною тяжкохворого грифона.

В європейській середньовічній традиції (Аріосто "Несамовитий Роланд") грифон або гіппогриф є верховою твариною рицаря Руджьєра (Рожера), який рятує чарівну Анджеліку, дочку катайського царя. Вона прикута на морському березі до скелі та очікує появи чудовиська (сюжет тотожний грецькому переказові про ефіопську принцесу Андромеду та героя Персея). Руджьєр осліплює своїм мечем монстра і одягає Анджеліці на мізинець чарівний перстень, котрий її захищає. Але далі Анджеліка стає коханою і дружиною рицаря-мавра Медора, якого виліковує за порадами пастуха соками трав і вирізає на корені дерева імена своє та свого коханого. Без взаємності в Анджеліку закоханий рицар Роланд (Орландо), який через ревнощі стає шаленим і гине в боротьбі з мавританським царем Алжиру Родомонтом.

Іранським еквівалентом грифона є собако-птах Сенмурв (Симург, слов'янський Семаргл): "...Гніздо його на Сході, але він присутній і на Заході, — говориться у манускрипті "Сафір-е Симург" ("Посвист Симурга"). — Всі зайняті ним, але він не зайнятий ніким. Все наповнене ним; він же порожній від усього. Всі науки — від посвисту цього Симурга, від нього вилучені вони; і дивні інструменти, на подобу органа та інших,— від посвисту цього птаха... Їжа Симурга — вогонь, і кожен, хто прикріпить до свого правого боку його перо, зможе пройти неушкодженим через полум'я. Подув ранкового вітерця — від дихання Симурга, тому закохані і довіряють йому таємницю свого серця і свої приховані думки...". В ісламі (малайська книга "Про Світло Мухаммада"), відповідно, теж присутнє уявлення про священного птаха, створеного Аллахом з містичного предвічного Світла Мухаммада: головою своєю він мав Алі, очима — Хасана і Хусейна, шиєю — Фатіму-сірійку, руками — Абу Бакара й Омара, хвостом — Аміра Хамзу, спиною — Аббаса і ногами — Хадіджу ал-Кубру. Створивши його, було проголошено, що іон буде плавати по десять тисяч років в кожному з семи морів (пізнання, доброти, терпіння, розумності, думки, співстраждання, світла). З крапель Світла, які впали з очей, вух, носа, з плеч і рук птаха, Бог створив 124 тисячі пророків, 30 апостолів, 4 архангели, перо і скрижалі долі, престол і сім небесних кіл, Сонце, Місяць, вітер, воду, вогонь, дерево життя, дерево туба, печать Сулеймана (Соломона) і посох Муси (Мойсея). Від Адама містичне Світло зійшло до Сифа, від Сифа — до Муси. В даному контексті космогонія тотожна арійській — ведичному творенню каст людства з різних частин Пуруші та авестійським світлом благодаті-"фарно". Одночасно в поемі "Шахнаме" Симорг є тотемом могутньої династії Сама, вихователь богатиря Заля, батька Рустема.

Цей образ Симурга-Грифона відроджений у багатстві своїх атрибутів іранськими суфіями — послідовниками Шіхаба ад-Діна Сухраварді (1155-1191; не слід плутати його зі значно пізнішими месопотамськими засновниками суфійської школи ас-сухравардійя), рух яких постав арійською ("аджам"-"не-араби; іранські етноси") відповіддю на арабізм ісламу. Симург стає символом створеного під опікою правителя сирійського міста Алеппо ал-Маліка аль-Захіра, сина Салах-ад-Діна, таємного братства ("іхван") представників різних релігійних традицій, стурбованих збереженням основ Премордіальної Традиції — "Охоронців Божественного Логоса (аль-Каліма)", заснований "прабатьком мудреців" Гермесом, який розділив братство на дві гілки "мудрості" (гнозису, маріфа) — "західну" та "східну". До "східної" він відносив героїв "Авести" — царів-мудреців Гайомарта, Ферідуна і Кай-Хусрау, а також Заратустру. Їх продовжувачами на грунті ісламу були суфії-проповідники містичного екстазу: ал-Бістамі (пом. 874 р.), ал-Халладж (пом. 922 р.) і ал-Харакані (пом. 1034 р.). "Західну", або "грецьку" гілку представляли Асклепій, Емпедокл, Піфагор, Платон та мусульманські містики Зу-н-Нун ал-Місрі (пом. 861 р.) і Сахл ал-Тустарі (пом. 896 р.).

Проявитися у повній силі " Орден Золотого Грифона" не може з причини тимчасової прихованості її "Імператора" (певним чином пов'язаного з церковною традицією апостола Андрея Первозванного), "Нового Зігфріда", "Хельгі Аватари", але заявляти про своє існування і здійснювати діяльність більш відкрито вже може в зв’язку з явленим світові знаменням — приходом "Кіра нового віку" Атаульфа Істрійського (20.4.1889 - 30.4.1945).

Також дочірними до "Ramses Pharao" (і вірніше, його ступенями/градусами) є:

1) ложа "Братство Венери (Фрейї) / Сірійської богині" (Варвари, Амалії) -"Товариство Вріль" - "Орден Восьмикутної Зорі" (A-Mor, Leliwa, Re-Che), що заснована на сексуально-тантричній концепції нівелювання аналогічної оккультної практики "Мемфіс Міцраїм", працюючи не на "раціональному" рівні, а через посередництво уяви за допомогою еротично забарвлених символів та ритуалів (знаходячи їх навіть збереженими у таємних братствах Малайзії, Полінезії та Японії, які використовують для цього "хентай"), апелюючи й до християнського "умілєнія" перед красою жіночого тіла та шлюбного союзу, створених Творцем. Ініційовано орден було Афродітою Пандемос (Іштар/Астарта), котра від Ареса народила Гармонію, котрій було подаровано чарівне намисто (пор. з аналогічною японською традицією про намисто Аматерасу). Саму містерію Ордену описав у „Фаусті” масон „стразбурського посвячення” Гете (1749-1834), де апофеозом виступає саме „гармонія”, в основі якої лежить „відчудженість”, а її символом — грот, в якому міститься самостійний світ („Там, в альтані, світ є цілий, / Гай і луки, гори й ріки... / Там глибини незглибині”). Іншими словами, пропонується, як це не парадокально, звільнитися від чуттєвої, фізичної природи, як це досягли герої Гете Фауст та Гелена в естетичній царині, позбувшись від її фатальної необхідності: „... Не лише Фауст знаходить спокій — Гелена звільняється від докорів сумління і почуття провини, а також від небезпеки з боку войовничого чоловіка... Метафізичний план твору твору диктує, що стан естетичної гармонії не може бути тривалим! ... повною мірою людина може вивищитися над фізичною природою („цариною необхідності”) лише в наступному — „моральному стані” (тобто на рівні вчинку)..., це і є істинний стан свободи, ... та шлях до свободи ... лежить саме через красу... до моральності („практичного розуму”), від споглядання насолоди до діяльного прагнення, від царини необхідності до царини свободи... Шиллеровій самовтішеній естетичній гармонії споглядання Гете протиставляє неспокійну моральну гармонію прагнення: вона й була втілена в образі Евфоріона (сина Фауста і Гелени, - О.Г.): „Бій — нині оклик мій, / До перемоги стій!”... Загибель Евфоріона і зникнення Гелени пробуджують Фауста від „естетичного сну”. Він відкриває для себе нову істину. Вона — не у споглядальній насолоді високою красою, а в діяльності...: „Я влади прагну, володінь / Діла — ось суть; а слава — тінь”... Засліплення має той важливий смисл, що тепер Фауст пориває зі світом анархічних спокус і життєвої емпірії, зі „свободою від” і зосереджується тільки на ... „свободі для”, свободі як умови власної екзистенції — „волі як життя” („Freiheit wie das Leben”)... У невтомній діяльності не окремий індивід, а лише рід у своїй сукупності (тобто в безкінечності) досягає стану повної свободи...”cxii;

2) орден "Червоний Дракон" (Dragon Rouge), діяльність якого спрямована на прояснення факту, що "... існують як темна, так і світла сторони буття, котрі не мають нічого спільного ні з добром, ні зі злом, ні з людськими поняттями моралі взагалі"cxiii. Ставиться за основу розвиток ("еволюція") суб’єктивного сприйняття Всесвіту аж до рівня т.зв. особистості "Mega Therion" (що невірно з грецької перекладається опонентами як "Великий Звір" і спрофанований не маючими нічого спільного з орденом "сатаністами"). Вважається, що екзотеричним варіантом ордену є церква курдів-єзидів (Yezidis) з їх ритуалами пошанування грішного через любов до людей Ангела-Павича (Мелекі Тауз), але вже прощеного Всевишнім;

3)