Одним із найкращих творів світової літератури є роман іспанського письменника Міґеля Сервантеса де Сааведра «Премудрий гідальґо Дон Кіхот з Ламанчі»

Вид материала

Содержание

1. Іспанія у xvi—на початку xvii століття
2) епоха відродження в іспанії
ДОДАТКИ Словник
Реал — старовинна іспанська монета. Рицар
Рицарський роман
Дати життя і творчості Сервантеса

Подобный материал:

ссылка скрыта

ВСТУП

Одним із найкращих творів світової літератури є роман іспанського письменника Міґеля Сервантеса де Сааведра «Премудрий гідальґо Дон Кіхот з Ламанчі». Самі іспанці високо шанують свого письменника і його славетну книгу, яку вони називають «нашою Біблією». Найпрестижніша літературна премія в Іспанії названа ім'ям Сервантеса. День народження автора «Дон Кіхота» (29 вересня) у країні — національне свято. Про головного героя роману, Рицаря Сумного Образу, в Іспанській Академії прийнято говорити стоячи. Окрім музею Сервантеса, в Іспанії є музеї Дон Кіхота, Дульсінеї Тобоської та вітряка, з яким бився хоробрий рицар з Ламанчі.

«Премудрий гідальґо Дон Кіхот з Ламанчі» — книга про пригоди чоловіка, який уявив себе мандрівним рицарем в епоху, коли рицарські ідеали існували лише на сторінках книжок. Твір Сервантеса був задуманий як пародія на рицарські романи. Бідний гідальґо Алонсо Кіхано, збожеволівши від читання рицарських романів, у всьому намагається наслідувати героїв цих книжок: він озброюється іржавими уламками старих обладунків, називає себе Дон Кіхотом з Ламанчі, сідає на жалюгідну шкапу зі звучним ім'ям Росинант, бере собі за зброєносця хитруватого селянина Санчо Пансу та виїздить із села з наміром здійснювати подвиги і прославляти даму свого серця — прекрасну принцесу Дульсінею Тобоську, яка насправді є простою селянкою Альдонсою Лоренсо. Мета подорожі Дон Кіхота — захищати ображених і принижених, допомагати знедоленим. Але іспанські шляхи, змальовані Сервантесом, зовсім не героїчні, і Дон Кіхоту — Рицарю Сумного Образу — доводиться боротися не з велетнями, чудовиськами і ворожими військами, а з вітряками, похоронними процесіями, овечими отарами. Тому нерідко «подвиги» героя здаються читачам і персонажам роману сміховинними і навіть шкідливими. Ті, кого Дон Кіхот захищає і рятує, глузують з нього, закидають камінням і проклинають. Але усі перешкоди і негаразди не засмучують благородного рицаря з Ламанчі, а тільки зміцнюють його віру в ті ідеали, заради яких він і вирушив у мандри. Створивши пародію на рицарські романи, Сервантес водночас утверджував справжній ідеал рицарського служіння людству, який максимально наближався до гуманістичного ідеалу всебічно розвиненої людини. Іспанський письменник надав великого узагальнення образу Дон Кіхота і наповнив його загальнолюдським змістом.

ссылка скрыта

І. Історичні реалії часу, в яких творився роман

1. ІСПАНІЯ У XVI—НА ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТТЯ

Лише наприкінці XV століття в Іспанії закінчилася Реконкіста, що привела до повного вигнання маврів з іспанських земель. Це дало поштовх до економічного, політичного та культурного піднесення країни. Уже на початку XVI століття в Європі не було держави, могутнішої за Іспанію. Карла І 1519 року було обрано імператором «Священної Римської імперії німецької нації» під іменем Карла V. Таким чином, під владою Карла V опинилася Іспанія, частина Італії (Південна Італія, Сицилія і Сардинія), Нідерланди, Франш-Конте та імперія. Разом з Іспанією до нього перейшли щойно утворені колонії у Новому Світі. Так утворилася велетенська імперія, над просторами якої «ніколи не заходило сонце». Здавалося б, перед Іспанією відкривалися безмежні можливості, проте це було не зовсім так. Велика імперія Карла V виявилася хисткою внаслідок його безглуздої внутрішньої та зовнішньої політики, цілковито підпорядкованої ідеї створення «світової християнської монархії» і боротьбі з протестантськими рухами.

За часів правління Філіппа II (1556—1598) до імперії приєдналися ще Нідерланди, Неаполь, Мілан, Сицилія та багато земель у Новому Світі. Проте Фі-ліпп II не тільки не врахував політичних помилок свого батька, а, навпаки, всіляко їх примножував, проводячи політику, яка призвела до занепаду іспанської економіки.

Іспанці не хотіли займатися виробництвом товарів, бо думали, що стали володарями світу і можуть тепер усе купувати в європейських країнах. Працювати вважалося не гідним іспанця. Проте утримання могутніх розмальованих озброєних галер «Непереможної Армади» потребувало величезних коштів. Усе це призвело до того, що іспанські гідальґо, ремісники й селяни бідували.

Утім поступова втрата іспанського політичного впливу у світі не призвела до занепаду культури, навпаки, цей час позначений розквітом іспанської літератури та мистецтва, відомим у світовій історії під назвою «золота доба». Саме у той період найяскравіше виявився талант таких уславлених іспанських художників та письменників, як Педро Кальдерон де ла Барка, Лопе де Веґа, Франсиско де Кеведо, Тірсо де Моліна, Луїс де Гонгора-і-Арготе, Дієго Веласкес, Міґель Сервантес де Сааведра.

2) ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ В ІСПАНІЇ

В Європі XIV—XVII століть активно розвивається гуманістична культура. Іспанська література епохи Відродження формується на базі складного синтезу національного народного мистецтва з європейською ідеологією гуманізму.

Характерними рисами іспанської літератури доби Відродження є демократизм, багатство форм, пристрасність, органічне засвоєння і збереження народних поетичних форм. Іспанська література епохи Відродження спиралась як

ссылка скрыта

на досвід античної та гуманістичної літератури європейських країн, так і на національну літературну традицію і народну творчість. Однією з головних особливостей Відродження в Іспанії було те, що тут не було такого різкого розриву з феодально-католицькою ідеологією, який був характерний для гуманістів Німеччини, Франції та Англії. Тому в Іспанії ще у XV столітті виникає аристократична «вчена поезія» й активно розвивається релігійна література.

Батьком іспанського Відродження вважається Іньєго Лопес де Мендоса маркіз де Сантільяна (1398—1458) — видатний поет, полководець і державний діяч.

Розквіт мистецтва Відродження настав в Іспанії пізніше, ніж в інших країнах Західної Європи,— наприкінці XVI — початку XVII століття.

Іспанське Відродження умовно можна поділити на два етапи: друга половина XVI століття і початок XVII століття.

Перший етап ознаменований розквітом ліричної та епічної поезії, а також пасторального роману. У цей час у поезії та прозі образ людини виступає у романтичному світлі й протиставляється іспанській дійсності.

Другий етап відзначається розквітом жанрів реалістичної драми та роману. Доба пізнього Відродження виражається у глибшому і складнішому розумінні людської природи.

У кожній європейській країні епоху Відродження найяскравіше репрезентує творчість якогось одного видатного майстра художнього слова: в Італії — Данте Аліг'єрі, в Англії — Вільям Шекспір, у Франції — Франсуа Рабле, в Іспанії — Міґель де Сервантес.

ссылка скрыта

ІІ. Характеристика образу Дон Кіхота

Головний герой роману «Дон Кіхот» — людина, що не тільки вірить у світлі ідеали і добро, але й вирушає у подорож заради утвердження справедливості на землі. Начитавшись книжок про рицарів, Дон Кіхот вирішує також стати рицарем і захищати бідних, знедолених і ображених людей. Його подвиги і вчинки одночасно смішні і трагічні. Усі свої перемоги він присвячує дамі серця — Дульсінеї, прекрасній мрії, що завжди надихає його і відновлює сили. Такі герої потрібні у будь-яку епоху. «Для мене єдиного народився Дон Кіхот, а я народився для нього»,— говорив про себе автор твору.

Де ж народився герой роману? Напевне, вже до ув'язнення Сервантес носив у серці його образ. Так, відомо, що восени 1587 року письменник чув історію якогось Алонсо Кіхади, далекого родича своєї дружини, що жив на початку XVI століття. Усе життя цей довірливий шанувальник рицарських романів щиро вірив у правдивість усього розказаного їх авторами. Життя завжди дає цікаві сюжети для мистецтва.

Письменник поставив за мету у своєму романі викрити вади іспанського суспільства, зобразивши представників різних прошарків, а з іншого боку — утвердити віру народу у вічні цінності. «Дон Кіхот» має відбиток епохи Відродження, її величних ідей та надій, а також розчарувань, яких довелося зазнати тим, хто вірив у ці ідеї й перебував у полоні цих надій. Тому роман про рицаря з Ламанчі можна інтерпретувати за різними рівнями: пародійним (твір Сервантеса як осміяння жанру рицарського роману), національно-побутовим (зображення життя Іспанії на зламі XVI—XVII століть), соціальним (зарозумілість «верхів» та розсудливість «низів»), філософським (Дон Кіхот і Санчо Панса як утілення конфлікту ідеалізму та матеріалізму), психологічним (Дон Кіхот і Санчо Панса як два типи вічних темпераментів: палкого мрійника і холодного прагматика), етичним (Дон Кіхот і Санчо Панса як уособлення альтруїзму та егоїзму), естетичним (художнє втілення вічних тенденцій людського буття) тощо.

У його особі ми бачимо осудження і висміювання письменником| рицарських романів. Висміюються нестримна фантазія, і безглузда вигадка, декоративність мовлення, відірваність героїв рицарської літератури від життя.

Тільки наприкінці роману, коли виснажений мандрівкою Дон Кіхот знову перетворюється з рицаря і на дрібного гідальґо Алонсо Кіхано, він одужує від свого божевілля і проголошує рицарські романи безглуздими дурницями. Перед смертю герой складає заповіт, у якому позбавляє свою небогу спадщини, якщо вона одружиться з людиною, яка захоплюється рицарськими романами.

Не слід також забувати, що Сервантес писав свій твір для сучасників — читачів рицарської літератури. Без сумніву, людина, що пам'ятала пригоди Амадіса, Пальмерина чи Беліаніса, сприймала «Дон Кіхота» зовсім не так, як ми. Сучасник Сервантеса знав, що рицарський додаток до імені Дон Кіхота — Рицар

ссылка скрыта

Сумного Образу — запозичено з роману «Історія могутнього і доблесного рицаря дона Кларіано де Ланданіса», де описуються дивовижні пригоди Рицаря Сумного Образу. Сучасник Сервантеса бачив, що сцена з мертвим тілом нагадує пригоду рицаря Флоріана з «Пальмерина Англійського». Розповідь Дон Кіхота про відвідування ним печери Монтесиноса схожа на епізод роману «Героїчні подвиги Еспландіана». Обрана форма пародії надає твору Сервантеса жвавості й мальовничості викладу.

Дон Кіхот продовжує не лише рицарські традиції, але й переймається ідеологією рицарства, яка згодом перетворюється на ідеологію гуманізму. Головною ідеєю героя є зміна світу на краще. Таке саме завдання мали й гуманісти доби Відродження. Дон Кіхот має високі уявлення про людину і творить з неї ідеал. Ідеалом благородного гідальґо стає Дульсінея Тобоська, до якої він відчуває високе рицарське кохання.

Рицарство давно вже відійшло в минуле, коли Дон Кіхот вирішив відродити його колишню славу. Тому рицар з Ламанчі є, з одного боку, пережитком минувшини. І смішний він, за словами Д. Затонського, «не тому, що худий і старий, що сидить на кволому Росинанті, закутий в іржаві обладунки і голову його покриває тазик для гоління... а насамперед тому, що не вписується в свою епоху» .

Ідеал рицаря, захисника слабких і знедолених, не був лише ілюзією. Багато рицарів, дійсно, були грубими та жорстокими, але серед них з'являлись і люди честі, справжні захисники справедливості. У рицарів були свої закони, яких вони повинні були дотримуватися: закони благородства, мужності, честі, щедрості тощо. У «Дон Кіхоті» Сервантес пародіював рицарство, але водночас письменник яскраво втілив у романі високі рицарські ідеали.

Завершуючи розповідь про головного героя книги, слід звернути увагу на автобіографізм образу головного героя. Мандрівний рицар з Ламанчі «народився» у в'язниці. Отже, знання біографії Сервантеса в даному випадку є особливо важливим: це дає ключ до розуміння його роману. У «Передньому слові» письменник заявляє, що він «не здолав таки переступити закону природи, що, який, мовляв, батько, такий і син. І справді, що іншого міг спородити мій недійшлий та недолугий розум, як не повість про худого, хирного і химерного сина, повного розмаїтих думок та гадок, що зроду ніякій душі живій і в сні таких не приверзеться?»

Багато літературознавців проводять паралель між Сервантесом та його героєм, вважаючи, що в образі Дон Кіхота письменник висміяв самого себе, свій героїзм та свою гордість. Тому роман про «премудрого гідальґо» можна певною мірою вважати «авторською сповіддю», завуальованою автобіографією. І це твердження легко довести.

Сервантес і його герой — однолітки: їм обом близько п'ятидесяти років. Обидва — збіднілі гідальґо. Та головне, що їх об'єднує,— це гуманістичні ідеали і трагічна доля. Саме з щирості й доброти письменника виник Рицар Сумного Образу, той, кого пізніше персонажі роману стали називати Алонсо Кіхано Добрий.

ссылка скрыта

Три чи чотири зуби, вибиті спереду і збоку внаслідок сутички Дон Кіхота з пастухами, нагадують беззубий рот автора «Премудрого гідальґо Дон Кіхота з Ламанчі», коли він писав переднє слово до своїх «Повчальних новел».

Так само, як інший герой його роману — Санчо Панса, Сервантес мріяв дістати одного дня якесь прибуткове губернаторство, і з цим проханням він 1590 року звернувся до Верховного Радника з питань Індії. Проте це прохання лишилося без відповіді.

Хвороблива уява Дон Кіхота створює свій образ світу, побудований на враженнях від рицарських романів. У цьому світі Альдонса Лоренсо виступає Дульсінеєю Тобоською, вітряки — велетнями, отара овець — військом, корчма — фортецею. Сервантес наділив свого героя щедрою фантазією, яку, однак, не розуміють інші персонажі. У своєму вигаданому світі і здійснює Дон Кіхот важкий вибір між добром і злом.

Бідний гідальґо з Ламанчі — охоплений жагою пригод і подвигів безумець. У всіх його діях немає межі між реальністю і фантазією. Рицар Сумного Образу замість того, щоб захищати святу католицьку віру, завдає чимало турбот служителям церкви. Обов'язок справжнього рицаря — служити королю, а Дон Кіхот звільняє порушників законів країни — каторжників. Шукаючи пригод, мандрівний рицар приймає учасників похоронної процесії за злочинців. Його безумства нерідко шкодять іншим персонажам: ні в чому не винному бакаляру він ламає ногу (розділ XIX), калічить погоничів мулів (розділ III). Сервантес показує, що героїзм Рицаря Сумного Образу часто недоречний, уся його самовідданість і готовність до подвигу не мають смислу в реальному житті, а сам герой видається безумним і смішним у наївних спробах жити відповідно до власних уявлень. Дон Кіхот зазнає поразок не тому, що його ідеали не справжні, а тому, що навколишній світ не сприймає їх. Але нездійсненність того, до чого прагне герой, чим він живе й у що вірить, не знецінює його рицарську гідність, духовну велич. Так, Дон Кіхот пристрасний шукач, але, перш за все, шукач не пригод, як він сам гадає, а високої правди у світі зла, несправедливості, дисгармонії й насильства.

ссылка скрыта

ДОДАТКИ

Словник

Відродження, або Ренесанс — доба в історії культури та мистецтва XIV—XVI ст.; могутній культурний рух, який викликав появу нового гуманістичного мистецтва, нової філософії і науки. Головним предметом зображення у літературі та мистецтві Відродження стала людина в її фізичному й духовному житті, в її зв'язках із суспільством, у всій складності неоднозначного, суперечливого характеру.

Гуманізм (в етичному плані) — моральний принцип, в основі якого лежить переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, вимога свободи й захисту гідності особистості, ідея права людини на щастя. У філософському розумінні — це система поглядів, сталим складником яких є визнання цінності людини як особистості, її права на свободу, задоволення духовних і матеріальних потреб, розвиток здібностей. У конкретно-історичному значенні гуманізм — інтелектуальна течія, яка виникла в епоху Відродження в Італії (початок XIV ст.), а потім, у XV—XVI ст., поширилася в усій Європі. У добу Відродження гуманізм уперше виступив як цілісна система поглядів, що спричинила справжній переворот у культурі й світогляді людей того часу.

Гідальґо — дрібний шляхтич.

Донкіхотство — це небажання пристосовуватися до прози життя, палке прагнення перетворювати навколишній світ, втілити свою мрію. Поняття «донкіхотство» означає повагу до людини та визнання її високої духовної сили.

Донкіхотами називають наївних мрійників, які безкорисливо, але й безплідно намагаються робити людям добро заради нездійсненних ідеалів. І хоча ці люди не завжди можуть змінити навколишній світ, не здатні оцінити реальне життя, та все ж повагу й захоплення викликають їх непохитність та відданість мрії. Донкіхоти завжди вступають у конфлікт між благородними намірами, високою ідеєю і неспроможністю досягти мети в реальних умовах. Для донкіхотів важливий не успіх, а вірність собі, своїм ідеалам і високим поняттям честі. За будь-яких обставин вони сильні духом і незламні внутрішньо.

Ілюзія — помилкове, що не відповідає дійсності, уявлення про що-небудь.

Пародія — комічне наслідування художньому твору.

Реал — старовинна іспанська монета.

Рицар — 1) феодал, кінний воїн у середні віки у Західній Європі; 2) людина, що до останку віддає себе якій-небудь справі, ідеї.

Рицарський роман — розповідь у віршах чи прозі, що розвивається як послідовність пригод, авантюр, які переживає герой-рицар.

Реконкіста — визвольна війна іспанців проти маврів за відвоювання своїх земель на Піренейському півострові.

ссылка скрыта

Дати життя і творчості Сервантеса

29 вересня 1547р. - у сім'ї бідного лікаря в Алькала де Енарес народився Міґель Сервантес де Сааведра.

1547-1567 - Більш-менш точних свідчень про дитинство і ранню юність Сервантеса немає. Відомо тільки, що у вказаний період сім'я Сервантеса переїжджала декілька разів і жила в Кордові, в Севільї, в Мадриді і знову в рідному місті Алькала де Енарес, де Сервантес і навчався.

1568 - Сервантес у Мадриді пише декілька сонетів на смерть королеви Ізабели, третьої дружини Філіппа II, надрукованих у спеціальній збірці, присвяченій цій події: «Реляції про хвороби і поховання королеви». Укладач збірки Хуан Лопес де Ойос називає автора сонетів — Сервантеса — своїм улюбленим учнем.

1569 - Сервантес влаштовується на службу до папського нунція Аквавіви, що приїхав у Мадрид, і їде з ним до Італії.

1570 - Сервантес залишає службу в Аквавіви і йде у солдати.

1571 - Сервантес бере участь у битві італо-іспанського 7 жовтня флоту проти турків біля Лепанто, де отримує тяжке поранення.

1571-1572 - Сервантес перебуває у шпиталі. Після одуження Сервантес потрапляє в корпус Лопе де Фігероа й, імовірно, бере участь у битві під Наварином; спогади про це є в його новелі «Полонений капітан» (вставна новела в першій частині «Дон Кіхота»).

1573 - Сервантес бере участь у битві під Тунісом.

1573-1574 - Сервантес перебуває в полку в Сардинії і Неаполі, а потім повертається на батьківщину.

26 вересня 1575 - На шляху до батьківщини човен, на якому були Сервантес і його брат Родріго, захопили алжирські пірати. Сервантеса та інших полонених відвезли в Алжир, де Сервантес перебував упродовж п.'яти років.

1576 - Сервантес робить першу спробу втечі з алжирського полону разом з групою товаришів. Спроба закінчилася невдачею.

24 серпня 1577 - Брат Сервантеса Родріго, який був разом з ним у полоні, викуплений. Рідні, зібравши гроші, мали надію звільнити обох братів, але грошей вистачило тільки для викупу Родріго, оскільки за Сервантеса вимагалась значно більша сума. Через рекомендаційні листи, отримані ним від головнокомандуючого Дон-Хуана Австрійського, брата короля Філіппа II, Сервантеса оцінили значно дорожче за інших полонених.

30 вересня 1577 - Сервантес робить другу невдалу спробу втечі, на- магаючись організувати і 15 полонених

1577 - Сервантес пише два сонети, присвячені товаришеві по полону Бартоломео Руфіно.

1578 - Третя невдала спроба Сервантеса втекти.

Вересень 1579 - Четверта невдала спроба Сервантеса втекти.

12 вересня 1580 - Сервантес викуплений із полону за 500 ескудо.

18 грудня 1580 -Сервантес повертається до Мадрида.

1583 - Сервантес пише першу частину пасторального роману «Галатея» (друга частина не була написана).

12 грудня 1584 - Сервантес одружується з Каталіною де Саласар-і-Палайос в Есківіасі.

1584-1587 - На цей час Сервантес написав низку п'єс, з яких тільки дві дійшли до нас: «Нумансія» і «Життя в Алжирі».

1585 - Виходить друком «Галатея» (перша частина).

22 січня 1588 - Сервантес вступає на інтенданську службу. Він веде закупівлі по спорядженню іспанського військового флоту.

Травень 1590 - Сервантес просить у короля призначення до Америки, де Іспанія володіла колоніями, але йому відмовляють.

5 вересня 1592 - Сервантес у Севільї підписує контракт, зобов'язуючись написати шість п'єс для театру Родріго Осоріо.

19 вересня 1592 - Сервантес ув'язнений через непорозуміння, пов'язані з його роботою із забезпечення армії.

1595 Сервантес отримує перший приз на поетичному змаганні в Сарагосі.

1597 - Сервантес призначається на посаду збиральника податків у провінції Гренада. Перебуваючи на цій посаді, Сервантес довірив велику суму державних грошей одному зі своїх знайомих, який зник із ними. Сервантес знову потрапляє до в'язниці.

1597 - Сервантес у Севільї. Пише сонет на честь андалуського поета Еррери.

1598 - Сервантес пише два сонети на смерть короля Філіппа II.

1605 - Виходить у світ перша частина «Дон Кіхота», що витримала в тому ж році п'ять видань.

Початок вересня 1613 - Опубліковані «Повчальні новели».

1614 - Виходить друком «Подорож на Парнас», в якій Сервантес викладає свої погляди на літературу.

Липень 1614 - Виходить у світ докладне продовження першої частини «Дон Кіхота», автор якого назвав себе Алонсо Фернандес де Авельянеда.

Жовтень 1615 - Видано збірник п'єс «Вісім комедій і вісім інтермедій, нових, ніколи не представлених».

Листопад 1615 - Виходить у світ друга частина «Дон Кіхота».

23 квітня 1616 - Сервантес помер у Мадриді і похований у монастирі Тринітаріїв. Могила його загубилась, і встановити її місце знаходження виявилося неможливим навіть після пошуків, виконаних спеціальною комісією у 1864 році.

1617 - Посмертно виходить у світ роман «Персилес і Сигізмунда».

ссылка скрыта

Використана література

Затонский Д. Что такое «Дон Кихот»? / Затонский Д. Искусство романа и XX век.— М., 1973. – 189 с.
Энциклопедия — школьнику. / Сост. Г. П. Яковенко, Н. Г. Яковенко). — К.: ООО «Основа», 000 «Астарта», 1995.— 464 с.
Скобельська О. I. Шляхами Дон Кіхота: Вивчення роману Міґеля Сервантеса де Сааведри «Премудрий гідальґо Дон Кіхот з Ламанчі» у школі. - Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004. — 192 с.
Словарь иностранных слов. – изд. 7-е, перераб. – М.: Русский язык, 1980. –384 с.

ссылка скрыта

ПЛАН

Вступ

І. Історичні реалії часу, в яких творився роман:

1. Іспанія уХVІ – на початку ХVІІ століття;

2. Епоха Відродження в Іспанії.

ІІ. Характеристика образу Дон Кіхота.

Додатки:

Словник;
Дати життя і творчості Сервантеса.

ссылка скрыта

--------------------------------

Реферат

На тему “Герой роману Сервантеса Дон Кіхот”

Виконав:

---------------------------------

Blog

Одним із найкращих творів світової літератури є ро­ман іспанського письменника Міґеля Сервантеса де Сааведра «Премудрий гідальґо Дон Кіхот з Ламанчі»